Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 16

Тема. Суспільно-політичне життя й політична боротьба в Україні 1953—1964 рр.

Мета: розкрити суть процесу десталінізації. Показати його особливості в Україні. Дати оцінку періоду 1953—1964 рр. Розвивати історичну свідомість учнів. Вчити учнів мати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів, обґрунтовувати і відстоювати її.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період десталінізації (1953— 1964)», атлас.

Основні поняття і терміни: «відлига», десталінізація, реабілітація, Програма КПРС.

Основні дати: лютий 1956 р. — XX з'їзд КПРС; 30 червня 1956 р. — постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його шкідливі наслідки»; 24 грудня 1957 р. — пленум ЦК звільнив із посади першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка і обрав на цю посаду М. Підгорного; жовтень 1961 р. — XXII з'їзд КПРС ухвалив нову Програму КПРС; липень 1963 р. — пленум ЦК КПУ звільнив від обов'язків першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного. На цю посаду було призначено П. Шелеста.

Хід уроку

I. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Що таке десталінізація?

2) Якими були передумови десталінізації?

3) Схарактеризуйте зміни в партійно-державному керівництві УРСР на початку 1950-х рр.

4) Якими були перші заходи десталінізації?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. «Відлига».

• Завдання на повторення.

Дайте визначення поняття «відлига».

• Розповідь учителя.

«Відлига» — період в історії СРСР, а відповідно й історії УРСР, який охоплює 1953—1964 рр., тобто період перебування при владі М. Хрущова. Він характеризується ліквідацією таких проявів сталінського режиму, як масові репресії, тотальний контроль за всіма сферами діяльності тощо, і спробою проведення суспільно-політичних, економічних реформ із метою надати нового імпульсу розвитку радянського суспільства на шляху до «побудови комунізму».

Основним змістом «відлиги» є десталінізація — система заходів з усунення найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Десталінізація мала обмежений характер й не торкалася підвалин існуючого ладу.

Складові десталінізації

• Ліквідація системи ГУЛАГу, системи масових репресій.

• Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.

• Реформа силових відомств, судової системи. Упровадження в їх діяльності принципу законності.

• Послаблення ідеологічного тиску. Тимчасове припинення кампанії проти «українського буржуазного націоналізму».

• Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративної системи.

• Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання частки українців у партійному і державному апараті. Зростання впливу української партійно-державної еліти в союзному керівництві.

2. XX зїзд КПРС та його наслідки.

• Самостійна робота за підручником.

• Робота з документом.

Опрацюйте уривок із доповіді М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки».

«Мене турбувала думка: скінчиться з’їзд... А що далі? На нашій совісті залишаться сотні тисяч безвинно розстріляних людей... Мало хто вцілів, майже весь партійний актив було розстріляно або репресовано. Рідко кому повезло так, що він залишився живим». Накінець, я зібрався із силами і під час одної з перерв поставив питання: «Як бути з минулими розстрілами і арештами? ...Бо ми вже знаємо, що люди, які були піддані репресіям, були невинуваті й не були «ворогами народу». Вони будуть повертатися із заслання. Ми ж утримувати їх там не станемо. Слід подумати, як їх повернути з честю... Люди будуть виходити з в’язниць, приїздити до рідних, розповідатимуть родичам, знайомим, друзям, товаришам, як все було, і стане надбанням всієї країни і всієї партії, що ті, хто залишився в живих, були репресовані без вини... Замовчати це неможливо... Тому прошу подумати про наступне: ми проводимо перший з’їзд після смерті Сталіна. Уважаю, що саме на такому з’їзді ми повинні щиросердечно розповісти всю правду про життя і діяльність нашої партії і Центрального Комітету за звітній період... Ми ж були в керівництві країни разом зі Сталіним. Коли від колишніх в’язнів партія дізнається правди, нам скажуть: вибачте, як же так? Відбувся XX з’їзд, а нам ні про що не розповіли... Злочини ж були? Нам самим, не чекаючи інших, слід сказати, що вони були. Коли нас будуть питати, то вже не стануть засуджувати» [28, с. 88].

• Запитання до документа.

На основі поданого уривку зі спогадів М. Хрущова визначте, якими мотивами він керувався, приймаючи рішення виступити із засудженням культу особи Сталіна. Чи можна стверджувати, що Хрущов зробив мужній громадянський вчинок?

3. Реабілітаційний процес.

• Розповідь учителя.

Процес реабілітації почався відразу після смерті Сталіна й набув найбільшого поширення після XX з’їзду КПРС (лютий 1956 р.).

Перший етап (1953—1956).

Реабілітація торкалася лише незначної частини незаконно репресованих. Проголошуються масові амністії. Відбувається демонтаж сталінської репресивної системи. Правоохоронна система приводиться у відповідність із принципами законності.

Амністії.

Амністія 1953 р. — стосувалась осіб, засуджених терміном до п’яти років, а також засуджених за посадові, господарські та військові злочини. Вона мало торкнулася політичних в’язнів, які мали значно більші терміни ув’язнення.

Амністія 1955 р. — стосувалась осіб, що співробітничали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів.

Також проголошувалися амністії для воїнів УПА, які складуть зброю, і тих, хто утримувався в таборах. До 1957 р. було звільнено понад 65 534 бійці ОУН—УПА.

Проте амністія не передбачала реабілітацію. Звільнені політичні в’язні продовжували носити клеймо «ворогів народу».

Протягом 1954—1956 рр. було реабілітовано лише 8 тис. осіб.

Ліквідація репресивної системи.

Восени 1953 р. було ліквідовано військові трибунали МВС та особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув’язнення. У 1954 р. сформовано Комітет державної безпеки (КДБ) СРСР і УРСР. Нові органи були зобов’язані переглянути заведені на громадян політичні справи. У 1954 р. — створено комісію Президії ЦК КПРС із розслідування злочинів Й. Сталіна. У 1955 р. — запроваджено прокурорський нагляд.

На початку 1956 р. скасовується постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. про порядок ведення справ «щодо підготовки й здійснення терористичних актів» та постанови від 1 грудня 1934 р. та 14 вересня 1937 р. про зміни в карно-процесуальному кодексі, за якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор і диверсії.

Також було розпочато роботу зі створення нового кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного кодексів, воєнного статуту.

Ліквідовано систему ГУЛАГу, У якому на 1954 р. утримувалося 949 тис. в’язнів.

Другий етап (1956—1959).

Реабілітація стала масовою. Було створено 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах.

Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ — В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, М. Скрипник, Ю. Коцюбинський та інші. У липні 1956 р. в пресі з’явилися повідомлення про реабілітацію драматурга М. Куліша, режисера Леся Курбаса та інших. Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції, органи прокуратури і КДБ переглянули 4 млн 263 тис. справ на 5 млн 481 тис. осіб. Було реабілітовано 2 млн 684 тис. осіб, що становило 58,2 % тих, на кого були заведені справи в репресивних органах України. Загалом протягом 1956—1963 рр. було повністю реабілітовано лише 250 тис. осіб. На 1959 р. за політичні злочини в таборах утримувалось 11 тис. осіб. Із 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою роботу.

Реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН—УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., а також всі репресовані за «український буржуазний націоналізм». Держава не визнала себе винною у депортації селян під час колективізації 1930-х рр., вибіркової депортації із Західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів із півдня України.

У подальші роки реабілітація продовжувала тривати, але протягом 1963—1986 рр. було повністю реабілітовано 80 тис. осіб.

Паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбулися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади в їх проведенні. Так, BP СРСР прийняла закон «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». У кримінальний кодекс було введено статтю «антирадянська агітація і пропаганда». Протягом 1954—1959 рр. за антирадянську діяльність було репресовано 3,5 тис. осіб.

• Запитання.

1) Як можна оцінити реабілітаційний процес за часів хрущовської «відлиги»?

2) Чому реабілітація не була повною?

4. Зміни вищого партійного керівництва УРСР.

• Розповідь учителя.

За період правління М. Хрущова у вищому керівництві УРСР відбувалися неодноразові зміни. Вони були викликані прагненням усунути від влади в республіці противників Хрущова, розширенням повноважень республіканських органів влади, зміною ролі УРСР в СРСР.

За період 1953—1964 рр. змінилося декілька перших секретарів ЦК КПУ.

• 1953—1957 рр. О. І. Кириченко. У період його правління відбувається «українізація» КПУ, проводиться кампанія по реабілітації репресованих, ставиться питання про чистоту української мови, про розвиток національної науки. Його відданість Хрущову не залишилася непоміченою. Після розгрому Хрущовим «антипартійної групи» (Маленков, Каганович, Молотов та ін.) Кириченка було відкликано до Москви й призначено на посаду секретаря ЦК КПРС.

• 1957—1963 рр. М. В. Підгорний. Вихованець сталінської школи партійних кадрів був слухняним виконавцем волі вищого керівництва. У червні 1963 р. був висунутий Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС. Є відомості, що саме Підгорний згодом відіграв вирішальну роль в усуненні Хрущова від влади в жовтні 1964 р. Він був одним із претендентів на посаду Першого секретаря ЦК КПРС.

• 1963—1972 рр. П. Ю. Шелест. Своєю кар’єрою зобов’язаний підтримці Хрущова і Підгорного. Коли постало питання про усунення Хрущова, Шелест вважав, що об’єктивної необхідності замінювати Хрущова на Брежнєва не було: «Це моє тверде переконання, хоча сам брав участь у тому, що сталося».

5. Розширення повноважень союзних республік.

• Розповідь учителя.

У період хрущовської «відлиги» було здійснено низку заходів, які розширили права республік, у тому числі й УРСР.

• Українці стали частіше висуватися на керівні посади в республіці, а також в Союзі.

• Розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ.

• Активізувалась діяльність УРСР на міжнародній арені. Так, якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. — 29. До 1959 р. УРСР підписала або приєдналася до 65 міжнародних договорів та інших актів. У 1954 р. Україну відвідало 69 закордонних офіційних делегацій, у 1956 р. — 145, 1958 р. — 305. Україну стали відвідувати і закордонні туристи. Так, якщо в 1953 р. їх було лише 805 осіб, то вже в 1958 р. — 23 054. Зросли обсяги участі України в зовнішньоекономічних зв’язках СРСР.

• Унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль Ради Міністрів УРСР, зокрема рад народного господарства і місцевих рад депутатів трудящих, перейшло 97 % підприємств проти 34 % у 1953 р.

• Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень.

• До підпорядкування республіки передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.

• До компетенції УРСР належали питання прийняття кримінального, цивільного і процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Та всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Що таке «відлига»? Назвіть її складові.

2) Як відбувався процес реабілітації жертв сталінських репресій?

3) Чим були зумовлені зміни в українському керівництві?

4) У чому полягало розширення прав УРСР?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Суспільно-політичне життя УРСР у 1953—1956 рр. проходило під знаком лібералізації радянського режиму. Вона включала в себе демонтаж сталінської репресивної системи, засудження культу особи Сталіна, реабілітацію жертв масових репресій, послаблення контролю держави над суспільно-політичним життям, розширення прав республік тощо. Але реформи у політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкалися основ тоталітарного режиму, залишалася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканними виявились догми марксизму-ленінізму.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2) Випереджальне завдання. Підготуватися до семінарського заняття за темою «Стан економіки України наприкінці 1950 — у першій половині 1960-х рр.».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Баран В. Україна 1950—1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. — Львів, 1996. 2. Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1946—1980 рр.). — К., 1999. 3. Верт Н. История Советского государства. 1900—1991. — М., 1992. 4. Грицак Я. Нариси історії України. Формування модерної української нації XIX—XX ст. — К., 2000. 5. Пыжиков А. Хрущовская «оттепель» (1953—1964). — М., 2002. 6. Хрущов Н. Воспоминания. — М., 1989.