Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 12

Тема. Розвиток культури України в повоєнні роки. «Ждановщина».

Мета: схарактеризувати розвиток культури України в повоєнний час. Наголосити на процесі ідеологічного наступу на українську культуру («ждановщина»). Показати здобутки української культури в цей період. Формувати в учнів інтерес до культурних надбань українського народу. Виховувати високі моральні якості на кращих зразках національної культури. Виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період відбудови (1945—1953)», атлас, відеофільми.

Основні поняття і терміни: «ждановщина», «лисенківщина», космополітизм, репресії Основні дати: 1946—1949 рр. — «ждановщина»; 1946 р. — запуск першого в УРСР і СРСР атомного реактора; 1947—1948 рр. — репресії проти вчених-біологів (генетиків), кібернетиків та інших; 1948—1950 рр. — виготовлення під керівництвом С. Лебедева першої в Європі цифрової обчислювальної машини.

Хід уроку

I. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування.

1) Якими методами здійснювалася радянізація на західноукраїнських землях?

2) Із якою метою було ліквідовано УГКЦ?

3) Як би ви оцінили боротьбу УПА в 1940—1950-ті рр.?

4) Чи можна вважати боротьбу ОУН—УПА на західноукраїнських землях громадянською війною?

5) Чим було зумовлено проведення операції «Вісла»?

6) Які наслідки радянізації для західноукраїнських земель?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Історичні умови розвитку культури в повоєнний час.

• Розповідь учителя.

Відродження культурного життя в Україні в післявоєнні роки проходило з великими труднощами. Культура, як і раніше, фінансувалася за залишковим принципом. Перемога СРСР у війні посилила розвиток у радянському суспільстві процесів, які виключали один одного: зміцнення тоталітарного режиму (офіційно вважалося та активно пропагувалося, що саме він забезпечив кінцевий успіх) і зростання суспільної свідомості (перемогла армія, народ). Війна радикально підірвала ідеологію «гвинтика», адже її могли виграти лише самостійно мислячі люди, а не сліпі виконавці волі вождя.

Величезний жертовний внесок народу в перемогу відповідно збільшив у його свідомості не тільки відчуття самоповаги, а й поклав початок відродженню відчуття господаря країни, суспільства, своєї історії. Суттєвий вплив на світосприйняття українців справило перебування їх за кордоном, знайомство із західним способом життя. Війна показала народу всю аморальність, антигуманність режиму абсолютної особистої диктатури, створивши передумови для критичної оцінки суспільством і системи влади, і особи керівника. Існувало переконання, що після величезних жертв і перемоги український народ, як й інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення матеріального життя і справедливий демократичний лад.

Однак відповіддю режиму на ці вимоги часу стали не реформи, а його самоконсервація. Сталінський режим посилив контроль над суспільством, особливо у сфері ідеології. Прояви національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів — усе це кваліфікувалося як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність і, як наслідок, вело до морального й фізичного знищення діячів культури.

УМОВИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ У 1940—1950-ТІ рр.

2. Розвиток освіти й науки.

• Розповідь учителя.

Розвиток освіти й науки в повоєнні роки був складовою частиною процесу повоєнної відбудови України.

Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ почалося після визволення території України від німецько-фашистських загарбників. Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами, засобами, руками самого населення — методом народної будови. У 1944—1945 рр. у республіці було відбудовано й побудовано 1669 шкіл. На 1950 р. не тільки було відновлено довоєнну мережу, а й споруджено 1300 нових шкіл. Та для налагодження нормальної системи освіти цього не вистачало: у середині 1950-х рр. 16 тис. шкіл (33,2 % від їх загальної кількості), у яких навчалося 1,67 млн дітей, змушені були організовувати заняття у дві, а то й три зміни. Значна кількість шкіл, особливо в сільській місцевості та робітничих селищах, розміщувалася у приміщеннях, які були мало пристосовані для занять. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах та навчальному обладнанні. Для матеріальної підтримки тих, кого батьки не могли забезпечити необхідним мінімумом для навчання, створювався фонд всеобучу.

Труднощі, що стояли перед освітньою системою, призвели до запровадження вечірніх шкіл. Були засновані також курси для дорослих, професійні заочні школи.

Реалії часу потребували освічених людей. У 1953 р. було здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти. Ці заходи створили додаткові труднощі: не вистачало приміщень, учителів, навчальних посібників.

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу на знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій. Найважливішим покликанням школи вважалося виховання відданості Сталіну та ідеалам комунізму.

У повоєнні роки починається процес неухильного скорочення українських шкіл та учнів, що в них навчалися. Так, від 1948 до 1954 р. кількість українських шкіл зменшилася з 26 до 25 тис., а російських — збільшилася з 2720 до 4051, або в 1,5 разу. У 1953 р. в українських школах навчалося 1,4 млн дітей, а в російських і мішаних — 3,9 млн. Закривалися національні школи, як-то польські, угорські, румунські тощо. Усі вони були перепрофільовані на російські.

Протягом четвертої п’ятирічки було відновлено систему вищої освіти. Унаслідок проведеної після війни реорганізації кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилася, тоді як кількість студентів на 1956 р. зросла з 99 до 325 тис. Щоправда, майже половина з них навчалася на заочних та вечірніх відділеннях. Викладання в більшості вузів велося російською мовою.

У повоєнні роки відновили роботу науково-дослідні установи України, було внесено ряд змін в організацію наукових досліджень. Якщо у 1945 р. налічувалося 267 науково-дослідних установ, то в 1950 р. їх кількість зросла до 462, у тому числі більше ніж 30 академічних інститутів. Зміцнювалася, хоча й повільно, матеріально-технічна база науково-дослідних установ, зростав їх кадровий потенціал. Кількість науковців у 1950 р. досягла 22,3 тис. осіб.

Головною науковою установою України залишалась Академія наук УРСР, яку очолював О. Палладій.

Українські вчені досягли значних успіхів у дослідженнях з фундаментальних наук, наближенні їх до потреб господарства.

• 1946 р. відбувся запуск першого експериментального атомного реактора.

• Протягом 1948—1951 рр. під керівництвом С. Лебедева було створено першу в Європі і СРСР малу електронно-обчислювальну машину «МЕОМ».

• Удосконалення і широке застосування методу автоматичного зварювання металу під флюсом, розробленого під керівництвом Є. Патона. Нова технологія була успішно застосована під час будівництва першого газопроводу Дашава — Київ у 1949 р. (80 % стиків труб було зварено цим методом). Також нові технології зварювання були застосовані при будівництві в 1953 р. суцільнозварного мосту через Дніпро завдовжки понад 1,5 км (міст ім. Патона у Києві).

• У 1956 р. генеральним конструктором будівництва космічних кораблів у СРСР став виходець із Житомирщини С. Корольов. Проте майже всі досягнення науки і техніки належали галузям, що були пов’язані з воєнним або суміжним із ним виробництвом. Суспільні ж науки остаточно перетворилися на служницю існуючої системи. Сталінська система не полишала надій встановити контроль і над природничими науками. Яскравим проявом цього стало таке явище, як «лисенківщина» — засилля в науці посередностей, людей споживацького ґатунку, авантюристів. Особливої шкоди «лисенківщина» завдала біологічній науці, зокрема генетиці. У 1947—1948 рр. відновилися переслідування генетиків. Президент Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенко, підтриманий Й. Сталіним, оголосив ген міфічною частинкою. Він заперечував існування генів як матеріальних утворень у клітині, носіїв біологічної інформації про спадковість організмів. «Народний академік» (Лисенко) стверджував, що створення зовнішніх умов для утримання, наприклад, худоби не просто підвищує надої... а й дає змогу розраховувати на закріплення цих ознак у майбутньому. Фактично Лисенко переніс на біологічну науку комуністичні постулати про виховання нової людини — будівника комунізму. В Україні переслідувань зазнали вчені-біологи Д. Третяков, М. Гришко, І. Шмальгаузен, І. Поляков, С. Делоне, що на багато років загальмувало розвиток біологічної науки.

3. Ідеологічний наступ сталінізму в повоєнний час. «Ждановщина».

• Розповідь учителя.

У складних умовах працювали діячі літератури й мистецтва. Усупереч обставинам, у 1940—1950-х рр. було створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу.

Особливу популярність у повоєнні роки набула творчість О. Гончара, автора трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде». Плідно творили також прозаїки В. Козаченко, В. Собко, письменник і режисер О. Довженко, гуморист Остап Вишня (П. Губенко), поети М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський.

Переможне завершення війни сприяло зміцненню особистого авторитету Й. Сталіна. Але післявоєнні реалії потребували зміцнення сталінського режиму та його нового ідеологічного забезпечення. Адже чимало людей, перебуваючи за кордоном, побачили «загниваючий капіталізм». Повернувшись на батьківщину, вони відчували себе переможцями і мріяли про краще, заможне і вільне життя. Населення у західних областях, що напередодні війни увійшли до складу СРСР, взагалі ставилося вороже чи з недовірою до комуністичної ідеології, політичної та економічної практики. До того ж, у людей залишилася грізна зброя — вільнодумство і національні почуття, виразником яких була в першу чергу інтелігенція. Саме проти неї й було спрямоване вістря сталінських репресій.

Повоєнний час починається зі славнозвісного сталінського тосту «за великий російський народ». Це свідчило про прагнення Й. Сталіна сполучити комуністичну ідеологію з ідеєю виняткової місії росіян у світовій історії. Для кожного винаходу західних вчених радянські пропагандисти знаходили росіянина, який говорив про цю ідею раніше, для кожного видатного західного автора був кращий за нього російський автор, а для кожного видатного державного діяча Заходу знаходився російський зі ще більшими досягненнями.

Нові ідеологічні засади сталінського режиму мали особливо негативні наслідки для українців. У 1950 р. Й. Сталін, беручи участь у дискусії з мовознавства, висунув тезу, що російська, українська і білоруська нації є результатом розгалуження «єдиної давньоруської народності». Цю тезу дозволено було тлумачити як давньоросійську, але в жодному випадку не як давньоукраїнську.

Наприкінці 1940-х рр. у СРСР виникло явище, яке отримало назву «ждановщина», за іменем його головного офіційного теоретика і провідника А. Жданова. Суть його полягала у широкому наступі сталінського режиму в галузі ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства.

Сталінське керівництво розгорнуло боротьбу проти «безідейності, безпринципності, формалізму, космополітизму й низькопоклонства перед гнилим Заходом», проти «буржуазного націоналізму». За період від 1946 до 1951 р. було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Початок було покладено постановами ЦК ВКП(б) «Про журнали “Звезда” і “Ленинград”», спрямовані проти творчості А. Ахматової і М. Зощенка, «Про кінофільм “Большая жизнь”» та інші.

Цього ж 1946 р. ЦК КП(б)У ухвалив кілька постанов «Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в “Нарисі історії української літератури”», «Про журнал сатири і гумору “Перець”», «Про журнал “Вітчизна”», «Про репертуар драматичних та інших театрів України» й інші. Для «зміцнення керівництва» українською парторганізацією з Москви було направлено Л. Кагановича, який розгорнув бурхливу діяльність по боротьбі з «українським буржуазним націоналізмом». Ним фактично була підготовлена велика розстрільна справа, жертвами якої мали б стати представники української інтелігенції того часу: А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський та інші. Але ініціатива Л. Кагановича виявилась невчасною, і він був відкликаний до Москви.

• Робота з документом.

Із редакційної статті журналу «Більшовик України»

«До кінця ліквідувати буржуазно-націоналістичні перекручення історії України» (серпень 1947 р.)

...Історична наука завжди була одним із могутніх засобів у руках більшовицької партії в ідейному вихованні трудящих...

Проте... незважаючи на своє тридцятирічне існування, Інститут історії України не розробив і не видав науково витриманої, марксистсько-ленінської історії України. Праці Інституту... зокрема «Короткий курс історії України» за редакцією С. М. Білоусова, К. Г. Гуслистого. М. Н. Петровського, М. І. Супруненка, Ф. О. Яструбова; «Нарис історії України» за редакцією К. Г. Гуслистого, Л. М. Славіна, Ф. О. Яструбова; перший том «Історії України» за редакцією М. Н. Петровського... містять у собі грубі помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру.

Працівники Інституту запозичили в буржуазно-націоналістичних істориків Антоновича, Грушевського та інших основні положення, що... привело до відродження... буржуазно-націоналістичних настанов у питаннях історії України...

• Запитання до документа.

1) Як стаття характеризує роль історичної науки в Радянському Союзі?

2) У чому звинувачуються вчені-історики?

3) Чи справедливою є критика?

4) Якими, на вашу думку, є основні завдання історичної науки?

• Розповідь учителя.

Наступним етапом ідеологічного наступу сталінізму стала боротьба з «низькопоклонством» перед Заходом, проти «космополітизму». Об’єктом переслідувань були обрані літератори, митці, учені.

Ця кампанія мала на меті посилити культурно-ідеологічну ізоляцію радянського суспільства, ізолювати і протиставити інтелігенцію іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес русифікації, відновити образ «внутрішнього ворога» як необхідного атрибута тоталітарного режиму.

Сигналом до атаки проти «космополітів» стала редакційна стаття «Про одну антипатріотичну групу театральних критиків», опублікована в січні 1949 р. у газеті «Правда». Відгомоном цієї статті в Україні стало навішування ярликів «безрідних космополітів» на літературних і театральних критиків О. Борщагівського, А. Гозенпура та інших.

Кампанія боротьби з «космополітами» мала негативні наслідки для розвитку культури: у літературі й театрі, по суті, зникло поняття мистецької школи; поглибилась ізоляція від надбань західної культури; театральна та літературна критика перетворилася із засобу стимулювання творчого розвитку на засіб утримання митців у межах офіційної ідеології; обмежено свободу творчості.

Від початку 1950-х рр. насувається нова хвиля звинувачень української інтелігенції. Переслідувань зазнали не лише письменники, а й українські композитори Б. Лятошинський, М. Колесса, М. Вериківський, К. Данькевич (опера «Богдан Хмельницький»), науковці.

Особливо нещадної критики зазнав В. Сосюра за вірш «Любіть Україну» (1944), який було оголошено «ідейно порочним твором».

«Ждановщина» призвела до гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва в країні, породила потворні явища в середовищі радянської інтелігенції, викликала її розмежування. Сталінський режим остаточно протиставив владу й народ, ліквідував патріотичне піднесення років війни, паростки відродження української культури. У міжнародному плані «ждановщина» посилила відірваність радянських митців від досягнень світової культури, стала ідеологічним обґрунтуванням конфронтаційної зовнішньої політики СРСР.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Завдання.

Складіть структурно-логічну схему «Ідеологічний наступ сталінізму. “Ждановщина”».

ЗРАЗОК СХЕМИ

• Бесіда за запитаннями.

1) Чому в західних областях України багато уваги приділялося розвитку освіти, зокрема ліквідації неписьменності?

2) Якими були результати «культурної революції» на західноукраїнських землях?

3) Що радянський режим розумів під «українським буржуазним націоналізмом»?

4) Навколо концепції Т. Лисенка точилися офіційні дискусії науковців. Чи можна їх вважати справді науковими? Що таке «лисенківщина»?

5) Що таке «космополітизм»? У чому звинувачували так званих «космополітів»?

6) Чим можна пояснити той факт, що антисемітизм уживався з українофобією?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Розвиток культури в повоєнні роки носив суперечливий характер: з одного боку, мало місце творче піднесення митців, учених, з іншого — сталінська система намагалася загнати творчий процес у жорсткі ідеологічні межі. «Ждановщина» завдала величезного удару по розвитку української культури.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Підготувати реферати за темами: «"Ждановщина" та українська культура», «"Лисенківщина" та українська наука», «Боротьба сталінізму проти "космополітизму" і "низькопоклонства" перед Заходом».