Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 11

Тема. Відновлення політики радянізації в західних областях України. Ліквідація УГКЦ. Партизанські дії УПА. Операція «Вісла».

Мета: схарактеризувати процес радянізації західноукраїнських земель. Показати трагічну долю УГКЦ. Розкрити процес героїчної боротьби ОУН і УПА. Дати оцінку операції «Вісла». Формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати історичні процеси. Виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період відбудови (1945—1953)», атлас.

Основні поняття і терміни: радянізація, націоналізація, колективізація, індустріалізація, культурна революція, УПА, неканонічний Собор, УГКЦ, операція «Вісла».

Основні дати: 1942—1953 рр. — діяльність Української повстанської армії; березень 1946 р. — Львівський (неканонічний) собор УГКЦ, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив із Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві; квітень-травень 1947 р. — операція «Вісла»; серпень 1949 р. — приєднання Мукачівської єпархії УГКЦ до Російської православної церкви; 5 березня 1950 р. — загибель Р. Шухевича; 1950 р. — завершення колективізації на західноукраїнських землях.

Хід уроку

І. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування.

1) Яку роль відіграла Україна у створенні ООН?

2) Назвіть територіальні зміни, яких зазнала УРСР у повоєнні роки. Які це мало наслідки?

3) Які першочергові завдання ставив план відбудови господарства УРСР?

4) У чому полягали особливості відбудови в УРСР?

5) Чи можна було уникнути голоду 1947 р.?

6) Які чинники впливали на демографічну ситуацію в Україні в 1940-ві рр.?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Цей етап уроку можна провести за одним із двох варіантів.

Варіант І

• Семінарське заняття.

Під час семінарського заняття учні розглядають такі питання:

1) Формування органів радянської влади.

2) Доля УГКЦ. Й. Сліпий.

3) Колективізація, індустріалізація та культурна революція.

4) Боротьба з ОУН—УПА. Р. Шухевич.

5) Операція «Вісла».

Варіант II

1. Формування органів радянської влади.

• Розповідь учителя.

У період 1939—1941 рр. радянський режим ще не встиг зміцнитися на західноукраїнських землях. Тому після війни партійні й державні керівники СРСР провадили політику насадження моделі радянської влади в Західній Україні. Цей процес отримав назву «радянізація». Він включав у себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою. Зробити це намагались у найкоротші строки, незважаючи на опір місцевого населення. Крім небажання набувати статусу «радянського народу», західні українці пам’ятали перші уроки спілкування з радянською владою. Вони жахалися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті. їхні побоювання виявились не даремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну були направлені потужні політичні та військові сили.

Відразу ж за вступом Радянської Армії в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політико-партійну та інші сфери із східних областей надсилаються працівники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди було направлено 86 тис. спеціалістів. Місцевим кадрам на той час не довіряли. На другорядні посади було направлено 53 тис. місцевих активістів — здебільшого на рівні району або села. Так, із 15,1 тис. номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні наприкінці 1946 р. місцеві працівники займали лише 1,8 тис. осіб (12,1 %). Першими заходами нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі рад. Здійснювалась націоналізація промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, школи, інші навчальні заклади, залізничний транспорт та вся сфера його обслуговування, ліси, надра тощо оголошувались державною власністю. Великі маєтки конфісковували, а їх землі передавали безземельним і малоземельним селянам. Власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР.

За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках держави.

2. Доля УГКЦ. Й. Сліпий.

• Розповідь учителя.

Один із перших ударів нова влада нанесла по греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення, виступала натхненником національно-визвольної боротьби, не визнавала політику більшовиків.

До встановлення радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) складалася із 3040 парафій і 4440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Видавалося три тижневики і шість місячних часописів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів, 2950 священиків, було 520 ієромонахів, 1090 монахинь, 540 семінаристів. Церква об’єднувала понад 5 млн віруючих.

Смерть митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 р. стала сигналом до початку кампанії проти церкви. Греко-католиків звинувачували в пособництві нацистам.

Наступник Шептицького Й. Сліпий намагався знайти спільну мову з новою владою. Проте вже в березні 1945 р. була підготовлена детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ, яка була схвалена Сталіним. Згідно з інструкцією, у квітні 1945 р. були заарештовані єпископи на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Усім було запропоновано «добровільно» возз’єднатися з Російською православною церквою. Далі пішли арешти провідних діячів церкви і заслання їх до Сибіру. Протягом короткого часу було закрито церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священиків, монахів, монахинь. У 1946 р. в Києві відбувся закритий процес проти греко-католицької ієрархії на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано псевдособор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив із Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві. УГКЦ змушена була перейти у підпілля. Ініціатор і організатор собору єпископ Г. Костельник був застрелений на одній з вулиць Львова.

За схожим сценарієм розгорталися події у Закарпатті. До липня 1947 р. від мукачівської єпархії відібрали 73 церкви, 15 священиків було вислано до Сибіру, трьох убито, а 36 втекли за кордон. На мукачівського єпископа Г. Ромжу було вчинено замах, але він залишився живим. Пізніше він був отруєний в лікарні. Після цього закрили всі греко-католицькі церкви і 50 священиків засудили до різних строків ув’язнення. Наслідком цих акцій було проголошення у серпні 1949 р. Московським патріархом «добровільного возз’єднання мукачівської єпархії з Російською православною церквою».

Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації західноукраїнських земель. Вона повинна була підірвати опору національно-визвольного руху і духовну опору західних українців.

Проте УГКЦ остаточно не припинила свого існування. Її легальні структури існували за межами УРСР, а нелегальні діяли на західноукраїнських землях і мали назву «церква в катакомбах».

• Біографічна довідка.

Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 р. на Галичині. Після закінчення школи студіював теологію у Львові, а з осені 1912 р. — в Інсбруку, де 1918 р. здобув ступінь доктора богословія. Рукоположений митрополитом Андреем Шептицьким, молодий священик продовжував свої студії. У 1922 р. Й. Сліпий став професором догматики духовної семінарії у Львові, а згодом її ректором. Під його керівництвом семінарія стала розбудована в Греко-католицьку богословську академію. Друга світова війна була поворотним пунктом у житті Й. Сліпого. Окупація Західної України більшовиками поставила УГКЦ у важкі умови. Старий і хворий митрополит А. Шептицький шукав собі заміни. 25 листопада 1939 р. Й. Сліпий був призначений наступником на митрополичому престолі.

У роки німецької окупації (1941—1944) Й. Сліпий відродив духовну семінарію, а також діяльність Богословського наукового товариства. Після повернення радянської влади Йосип Сліпий був заарештований і засуджений на вісім років примусових робіт. Згодом він був засуджений ще три рази, пробувши у в’язницях і таборах до 1963 р. За наполяганням Папи Римського і світової громадськості Й. Сліпий був звільнений і прибув до Рима. Тут він розпочав бурхливу діяльність: відновив на чужині колишню Львівську духовну академію (Український католицький університет), монастир Студитів, діяльність Українського богословського товариства та видання часопису «Богословів».

25 січня 1965 р. Й. Сліпого було обрано кардиналом і владикою (патріархом) УГКЦ. На 93-му році його життя обірвалося. Згідно із заповітом у 1992 р. його було перепоховано у Львові.

3. Колективізація, індустріалізація та культурна революція.

• Розповідь учителя.

Визволення західних земель від німецько-фашистських загарбників поставило на порядок денний питання відбудови і подальшого розвитку краю. Уже в грудні 1944 р. при РНК УРСР було утворено Раду допомоги із відбудови та відродження цього регіону і виділено 10 млрд крб. Розвиток регіону був визначений як пріоритетний.

Із метою координації дій у проведенні радянізації західних областей встановлювалися спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було утворено спеціальний відділ у справах західних областей.

Уже на кінець 1945 р. було відбудовано 1700 промислових підприємств і 500 промислових артілей. Проте процес відбудови і розвитку промисловості західноукраїнського регіону проходив набагато складніше, ніж на сході України. Це було зумовлено низкою причин:

• одночасністю процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної революції та їх форсованими темпами;

• слабкістю економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайнято в промисловості);

• майже повною відсутністю спеціалістів інженерно-управлінської ланки;

• неоднозначним сприйняттям населенням соціальних перетворень, пасивним і активним опором радянізації.

Найболючішим для краю був процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір. Колективізація в краї переслідувала такі цілі: зламати приватно-власницьку психологію місцевого населення; встановити тотальний контроль над селянством; уніфікувати розвиток західноукраїнських земель із центральними і східними регіонами УРСР; позбавити підтримки збройний рух Опору тоталітарній системі.

Колективізація проводилася притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 30-х рр. XX ст.: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, убивства. Основний удар колективізації був нанесений, у першу чергу, по заможних господарствах (вони становили 4,8 % від загальної кількості й володіли 13,7 % земель). їм було збільшено на 50 % норми поставок сільгосппродукції, скорочувалися нормативні терміни здачі, скасовувалися будь-які пільги. Усіх, хто чинив опір або ж навіть не виконував завдання, висилали до Сибіру.

У результаті проведення вищезазначених заходів кількість колгоспів зросла від 145 у 1945 р. до 7200 у 1950 р. До складу колгоспів входило 93 % селянських господарств. На базі великих маєтків створювалися радгоспи. Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машинно-тракторних станцій (МТС). Із метою посилення керівної ролі партії у перетвореннях на селі при МТС створювалися спеціальні політвідділи. Таким чином, на кінець четвертої п’ятирічки процес колективізації у західноукраїнських землях був в основному завершений.

Значні перетворення були здійснені й у промисловості. Вони докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:

• вирівнювання розвитку різних регіонів України;

• включення західноукраїнських земель в єдиний союзний промисловий комплекс;

• модернізацію існуючої промисловості;

• освоєння місцевих природних ресурсів;

• зміну соціальної структури населення.

За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції на 1950 р. зріс у 3,2 разу.

Порівняно з індустріалізацією 1930-х рр. цей процес у Західній Україні мав свої особливості:

• значно вищі темпи промислового розвитку: у 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7 % від загальної кількості підприємств, а в 1949 р. — вже 12,6 %;

• відбулися якісні зміни в традиційних галузях виробництва: лісовій, нафтовидобувній. їх продукція стала перероблюватися на місцях, а не у вигляді сировини вивозитись за межі краю;

• були створені нові для західних областей галузі індустрії — металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, реконструйовані й розширені деревообробна, харчова, нафтовидобувна, гірнича промисловість;

• визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спрямування сюди найсучаснішого устаткування й обладнання, що вивозилися з Німеччини за репараціями;

• організована за сталінським зразком, вона успадкувала її традиційні вади: диспропорцію розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу в межах певного регіону.

На кінець 1950-х рр. промисловий рівень розвитку Західної України був таким самим, як і у східних областях України.

Важливим заходом у здійсненні радянізації було формування нової системи освіти, яка б охоплювала всіх громадян. Справжнім здобутком у цьому напрямі стала ліквідація неписьменності, але поряд із цим давалася взнаки й ідеологізація освіти, покликана виховувати населення в комуністичному дусі й витравити в нього національну самосвідомість. У вищих навчальних закладах лекції читались головним чином російською мовою. У західні області на постійну роботу було направлено понад 50 тис. учителів різних спеціальностей, доставлено тисячі підручників і наочних посібників. Створювалася мережа професійно-технічної та вищої освіти.

Позитивним для розвитку краю стало забезпечення безкоштовного медичного обслуговування населення. Із цією метою до західних областей було направлено сотні медичних працівників вищої та середньої кваліфікації.

Отже, процес радянізації в основному був завершений наприкінці 1950-х рр.

4. Боротьба з ОУН—УПА. Р. Шухевич.

• Розповідь учителя.

Чинячи опір тоталітарному режиму, місцеве населення вдавалося до різних методів боротьби: від саботажу до збройного опору. Організатором цього була УПА, яка в 1943 р. об’єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру ОУН—УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) — організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні. УГВР очолювали Р. Шухевич, В. Кук, М. Лебедь, Ю. Липа та інші. УГВР прийняла низку законодавчих актів — «Устрій», «Платформа», «Універсал», але основну увагу зосереджувала на підготовці бойових дій.

На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН—УПА вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945—1946 рр. УПА (кількість 20—25 тис. вояків) взяла під контроль значні території Західної України. Після завершення бойових дій в Європі проти УПА були кинуті війська МВС—МДБ. Величезні райони на території Волині та в передгір’ях Карпат блокувалися і прочісувалися. Усіх, хто хоч якоюсь мірою був пов’язаний з опором, знищували або відправляли в Сибір.

Зазнавши великих втрат, УПА здійснювало рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину та Австрію. Ті, що не могли прорватися, розділилися на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспи, МТС та інші господарчі об’єкти. Пропаганда, жорстокість та підступність радянських каральних органів, а також ефективні соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору. У березні 1950 р. в сутичці під Львовом загинув командир УПА Р. Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Його наступник В. Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони діяли до середини 1950-х рр. Повідомлення про викриття окремих військових груп траплялися і на початку 1960-х рр. Зрештою рух Опору поступово згасає. Сильного удару націоналістичному руху було завдано після вбивства агентом КДБ у Мюнхені Л. Ребета (1957) і С. Бандери (1959). 170 тис. членів ОУН—УПА було засуджено й відправлено до таборів. Проте і в таборах повстанці не припиняли боротьбу. Вони ставали одними з головних організаторів хвилі повстань і бунтів, що прокотилися таборами ГУЛАГу в 1946—1955 рр., а також припинили в таборах терор карних злочинців проти «політичних».

• Завдання.

Проаналізуйте поданий статистичний матеріал та дайте відповідь на запитання: із якою метою проводилася депортація населення Західної України?

ДЕПОРТАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ

Рік

Кількість сімей

Кількість населення

1944

4724

12 762

1945

7393

17 497

1946

2612

6350

1947

26 612

76 586

1948

2623

8274

1949

6489

21 672

Усього

50 453

143 141

• Біографічна довідка.

Роман Шухевич народився у 1907 р. По закінченні середньої школи вступив до Львівського політехнічного інституту, який з успіхом закінчив. Зі студентських років почав брати активну участь у національно-визвольній боротьбі. У 1925—1929 рр. був членом Української військової організації (УВО). Згодом став одним з її провідних діячів.

У 1929 р. серед перших стає членом ОУН. Довгий час працює на посту бойового референта в Крайовій екзекутиві ОУН. За свою діяльність був заарештований польською владою і кинутий до в’язниці. Через деякий час був звільнений за амністією. У цей час відомий під псевдонімом «сотник Щука».

В умовах, коли в Європі ось-ось мала розпочатись Друга світова війна, ОУН активізувала свою діяльність, прагнучи скористатись можливістю відродити Українську державу. Р. Шухевич відразу відгукнувся на події в Карпатській Україні. Він прибув до краю, де став одним з організаторів і керівником «Карпатської Січі» (1938—1939).

У 1939—1940 рр. працював у Проводі ОУН на посту референта зв’язку з українськими землями в складі СРСР. У 1940—1941 рр. входив до складу Проводу ОУН. Брав участь у II Великому зборі ОУН (весна, 1941 р.). Після збору став крайовим провідником ОУН на українських землях Польського генерал-губернаторства. Також постійно працював у Головному військовому штабі ОУН, викладав на таємних курсах кадрів ОУН.

Розраховуючи на допомогу Німеччини у визволенні України й відродженні державності, Р. Шухевич став організатором і керівником Українського легіону (батальйони СС «Нахтігаль» і «Роланд»). Цей легіон брав активну участь у нападі Німеччини на СРСР. Але після загарбання України німецьке командування розпустило легіон. Антиукраїнська політика Німеччини змусила Р. Шухевича перейти від співробітництва до боротьби з німецькою окупацією.

Навесні 1943 р. він став військовим референтом у Проводі ОУН. У середині 1943 р. III Надзвичайний Великий збір ОУН обирав Р. Шухевича на посаду голови Бюро Проводу ОУН (у цей час він відомий під псевдонімом Тур). З осені став Головним командиром УПА і вже відомий як генерал Тарас Чупринка. У листопаді 1943 р. Р. Шухевич став ініціатором і організатором проведення на Волині Конференції поневолених народів. Ця конференція стала свідченням значних змін в ідеології ОУН: провідною стала теза про те, що визволити Україну від поневолення можна лише в союзі з іншими поневоленими народами і що необхідно враховувати інтереси національних меншин, які проживають в Україні.

Із 1944 р. під псевдонімом Лозовий очолив уряд (Генеральний Секретар Головної Визвольної Ради), Секретаріат військових справ, командував УПА, був головою Проводу ОУН. На цих посадах він залишався до своєї смерті. У 1945 р. Провід ОУН видав Декларацію, у якій взяв на себе зобов’язання, що не залишить території України і буде вести боротьбу. 5 березня 1950 р. у селі Білогорщі під Львовом Р. Шухевич загинув під час бою з радянськими військами.

5. Операція «Вісла».

• Розповідь учителя.

Після закінчення Другої світової війни кордон між Радянським Союзом і Польщею, згідно з договором між ними, пройшов в основному по «лінії Керзона». На польській території опинилися великі поселення українців, які жили там споконвічно. Водночас частина польського населення опинилася на радянській території. За домовленістю між Польщею і СРСР передбачався обмін населенням на добровільних засадах. Проте насправді із самого початку він супроводжувався насильством і численними жертвами.

До кінця 1946 р. з Польщі в УРСР було вивезено майже півмільйона осіб.

У 1947 р. виселення українців із південно-східної Польщі вступило в завершальну стадію. На цьому етапі воно було особливо жорстоким. Польська влада за погодженням з радянським керівництвом провели крупномасштабну воєнно-репресивну депортаційну операцію «Вісла». її метою було переселення залишків українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя у західні й північні райони Польщі, на так звані «повернуті землі». Це була помста тоталітарної влади українцям, які підтримували формування ОУН—УПА, що діяли тут з часів війни. Операцію «Вісла» спланували спецслужби Польщі у взаємодії з радянськими консультантами. Близько 30 тис. польських солдатів та офіцерів, спираючись на підтримку радянських сил, оточили українських партизанів і в запеклих боях знищили або захопили багатьох із них. Під загрозою розстрілу в стислий термін було переселено з обжитих місць 140 тис. українського і мішаного українсько-польського населення. Для тих, хто уникав переселення або повертався додому, було створено концентраційний табір на базі колишнього німецького концтабору Освенцім.

Унаслідок депортаційних акцій населені українцями землі на території Польщі були полонізовані. Одночасно з території України переселяли поляків (близько 1 млн осіб) і також властивими радянській владі насильницькими методами.

• Завдання

Використовуючи розповідь учителя та матеріал підручника, складіть структурно-логічну схему: «Операція “Вісла”».

ЗРАЗОК СХЕМИ

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Укажіть хронологічні межі процесу радянізації західноукраїнських земель.

2) Що включав у себе процес радянізації?

3) Коли було ліквідовано УГКЦ в Галичині й на Закарпатті?

4) Які заходи радянізації населення сприймало позитивно?

5) Якими були причини тривалої боротьби УПА?

6) Чи мала УПА шанс на успіх?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

З усіх регіонів України, що постраждали від війни та фашистської окупації, у найгіршому становищі були західноукраїнські землі. Повоєнна розруха посилювалася впертою боротьбою УПА проти насадження тоталітарного режиму. І хоча повстанський рух був із самого початку приречений на поразку, він змусив радянське керівництво бути більш обережним у здійсненні радянізації.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.