Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 9

Тема. Адміністративно-територіальні зміни в УРСР. Україна в ООН та міжнародних організаціях.

Мета: схарактеризувати зміни геополітичного становища України, що відбулися після Другої світової війни. З'ясувати адміністративно-територіальні зміни в повоєнний час. Прищеплювати навички порівнювати й зіставляти однотипні історичні події, процеси, виділяючи на цій основі головні ознаки певного історичного періоду. Виховувати в учнів інтерес та повагу до своєї історії.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період повоєнної відбудови (1945—1953)», атлас.

Основні поняття і терміни: ООН, геополітичне становище.

Основні дати: березень 1944 р. — створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР; 26 листопада 1944 р. — з'їзд Народних комітатів у Мукачевому схвалив Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР; 26 квітня 1945 р. — на конференції в Сан-Франциско Україна увійшла до складу ООН як член-засновник; 26 червня 1945 р. — радянсько-чехословацький договір про входження Закарпаття до Радянської України; 16 серпня 1945 р. — договір між СРСР та Польщею про радянсько-польський кордон; лютий 1947 р. — підписання делегацією УРСР мирних договорів із союзниками Німеччини (Італія, Румунія, Угорщина, Фінляндія); 1948—1949 рр. — УРСР є непостійним членом Ради Безпеки ООН; 1949 р. — зміна державних символів; 1951 р. — обмін прикордонними ділянками між Польщею і УРСР, остаточне визначення західного кордону УРСР.

Хід уроку

І. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Адміністративно-територіальні зміни.

• Розповідь учителя.

Питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорювалося під час Тегеранської (1943), Ялтинської (1945 р.) та Потсдамської (1945) конференцій лідерами держав антигітлерівської коаліції.

Остаточно обриси повоєнних кордонів УРСР сформувалися у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних розмежувань та юридичного закріплення західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939—1945 рр.

Особливо складним й тривалим було врегулювання територіальних питань із Польщею та ЧСР. На цей процес значно впливало міжнародне становище, зокрема прагнення СРСР закріпитися у Східній Європі.

Першим кроком на шляху україно-польського територіального розмежування стала Люблінська угода між урядом УРСР і польським Тимчасовим Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частина споконвічних українських земель (частина Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалася Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалося підтримати польський прорадянський уряд і згладити негативне сприйняття польською громадськістю радянської агресії 1939 р.

Домовленість між СРСР та Польщею було досягнуто 16 серпня 1945 р. під час підписання договору стосовно радянсько-польського державного кордону. Ця угода закріплювала кордон по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5—8 км, а на окремих ділянках на 17 км (район Немирів—Ялувка) і навіть на 30 км (район р. Солонія і м. Крилів).

Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними територіями. Унаслідок цього до Львівської області увійшли землі в районі міста Кристополя (згодом перейменованого в Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола міста Нижні Устрики Дрогобицької області.

Із наближенням радянських військ до кордонів Чехо-Словаччини постало питання про подальшу долю Карпатської України. У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом Е. Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ЧСР та СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Карпатську Україну вирішувалося на користь Чехо-Словаччини.

Але зі вступом радянських військ на територію Карпатської України ситуація змінилася. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення впливу в Центральній та Південно-Східній Європі. Для досягнення своєї стратегічної мети радянське керівництво використало антифашистський та національно-визвольний рух населення краю.

Зі звільненням краю від фашистської окупації вийшли з підпілля Народні комітети, які стали відігравати роль органів місцевого самоврядування, і комуністи, які 19 листопада 1944 р. заснували самостійну Комуністичну партію Закарпатської України. Відновлення чехословацької адміністрації гальмувалося. Більша частина краю була включена в зону, на яку поширювалась влада радянської воєнної адміністрації.

У таких умовах 26 листопада 1944 р. в місті Мукачеве було скликано з’їзд Народних комітетів. На ньому було схвалено Маніфест про возз’єднання з Радянською Україною, обрано Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сформовано уряд. Досить швидко було створено всі атрибути державності Закарпатської України — суд, прокуратуру, збройні сили, органи управління на місцях тощо.

Із маніфесту першого з’їзду Народних Комітетів Закарпатської України про возз’єднання з УРСР (26 листопада 1944 р.)

...Закарпатсько-український народ, вирваний з німецько-мадярського полону, вирішив раз і назавжди здійснити свою споконвічну мрію і возз’єднатися з Радянською Україною. Із дими думками він ішов на вибори сільських, районних і міських народних комітетів з наказом їм — добитися возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

Спираючись на непохитну волю всього народу, висловлену в петиціях і постановах робітників, селян, інтелігенції і духівництва всіх міст і сіл Закарпатської України, перший з’їзд Народних Комітетів усієї Закарпатської України постановляє:

1. Возз’єднати Закарпатську Україну зі своєю великою матір’ю Радянською Україною і вийти зі складу Чехо-Словаччини.

2. Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки і Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік включити Закарпатську Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

3. Обрати Народну Раду Закарпатської України як єдину центральну владу, діючу по волі народу на території Закарпатської України.

4. Уповноважити й зобов’язати Народну Раду Закарпатської України здійснити рішення з’їзду про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

• Запитання до документа.

Як ви оцінюєте рішення першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України щодо України і долі краю?

• Розповідь учителя.

Події в Закарпатті турбували уряд ЧСР. Міністр закордонних справ Я. Масарик відверто заявив, що Закарпаття не буде віддано, бо «Росію не можна пускати в Європу». Та хід подій змушував керівників Чехо-Словаччини враховувати нові обставини. Позиція населення Закарпаття була чіткою і послідовною — до України. СРСР, порушуючи попередні угоди, прагнув якнайшвидше вирішити долю Закарпаття на свою користь. Усі спроби уряду ЧСР перенести це питання на обговорення повоєнної міжнародної конференції наражалися на протидію сталінського керівництва. Зрештою уряд ЧСР змушений був поступитися. У червні 1945 р. договір між ЧСР та СРСР юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачевому. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував без згоди населення Закарпатську Україну як державне утворення.

Виступаючи 30 червня 1945 р. на VII сесії Верховної Ради УРСР, М. Хрущов заявив, що український народ уперше возз’єднався в єдину Українську державу.

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, за яким визнавалося право УРСР на Північну

Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.

Отже, повоєнний процес врегулювання кордонів УРСР відбувався методами, притаманними тоталітарним режимам, і в інтересах його стратегічних інтересів, які збіглися з прагненням українців об’єднатися в єдиній державі.

Процес урегулювання територіальних питань мав для України такі наслідки: були остаточно визначені та юридично визнані кордони республіки; територія УРСР збільшилася на 110 км2; відбулися демографічні зміни; основну частину українських земель було об’єднано в складі однієї держави.

Об’єднання українських земель, вихід на міжнародну арену зумовили зміну державної символіки республіки. У листопаді 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла указ про Державний Герб УРСР, Державний Прапор УРСР, Державний Гімн УРСР. Червоний прапор із написом «УРСР» було замінено двоколірним: верхня частина, що становила 2/3 ширини полотна, була червоною, а нижня мала світло-блакитний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилось зображення серпа і молота, а над ними — п’ятикутна зірка. Деяких змін зазнав і герб УРСР. Із 1950 р. було започатковано виконання гімну УРСР. (Демонструється зображення нового прапора і герба.)

Формування сучасної території України завершилося у 1954 р. Цього року відзначалося 300-річчя Переяславської угоди. Країною прокотилася широка і гнучка пропагандистська кампанія. ЦК КПРС обнародував тринадцять «тез», у яких доводилася непохитність «вічного союзу» українців з росіянами. Центральною подією ювілейних торжеств стала передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом та Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Як зазначалося, акт є «свідченням дружби російського народу».

Але кримський «подарунок» був не таким доброчинним актом, як спочатку здавалося. Приєднання Криму переклало на Україну ряд економічних і політичних проблем. У результаті війни і депортації татар у регіоні панував економічний хаос. До того ж, росіяни, що проживали в Криму (860 тис. осіб) чинили опір будь-яким спробам українізувати життя області. Таким чином, в УРСР стала більш помітнішою присутність росіян, що сприяло подальшій русифікації України.

2. Україна — співзасновниця ООН. Діяльність України на міжнародній арені.

• Розповідь учителя.

Наприкінці Другої світової війни Україна знову виходить на зовнішньополітичну арену. Проте, будучи складовою частиною Радянського Союзу, вона була не в змозі проводити самостійну зовнішню політику.

27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. X сесія Верховної Ради СРСР (28 січня — 1 лютого 1944 р.) прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський. А в березні 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки. Очолив Народний комісаріат Д. Мануїльський.

Здійснивши такий крок, сталінське керівництво переслідувало далекосяжну стратегічну мету. По-перше, представити приєднання західних областей України та Білорусії як акт возз’єднання етнічних територій. По-друге, збільшити кількість своїх прихильників у міжнародній організації, переговори про створення якої активно велися наприкінці війни.

На Кримській конференції в лютому 1945 р. США та Англія зобов’язалися підтримати пропозицію Радянського уряду щодо прийняття УРСР та БРСР у члени ООН.

6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилась у роботу. Д. Мануїльський очолив комітет підготовки тексту преамбули (вступу) і першого розділу Статуту ООН — «Цілі та принципи» міжнародної організації. Інші члени української делегації — І. Сенін, О. Палладій, В. Бондарчук, М. Петровський, П. Погребняк — також взяли активну участь у роботі комітетів.

На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН 1946 р. Україну було обрано до складу Економічної і соціальної ради, а в 1948— 1949 рр. вона обирається непостійним членом Ради Безпеки ООН. Представників України запрошують до роботи у деяких структурах організації, у тому числі Міжнародному суді. Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу. Її представник відіграв вирішальну роль у прийнятті рішення про поділ Палестини й створення єврейської та палестинської держав.

Із перших років свого відродження українська дипломатія проводила досить активну політику. На чолі з наркомом Д. Мануїльським вона брала участь у Паризькій мирній конференції (29 липня — 15 жовтня 1946 р.) і в лютому 1947 р. поставила свій підпис під мирними договорами з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

Українська делегація взяла активну участь у роботі Дунайської конференції 1948 р., яка вирішувала питання режиму торгового судноплавства на Дунаї.

У розпал «холодної війни» УРСР увійшла до Всесвітньої Ради Миру. Запропонувала цілу низку мирних ініціатив.

Незважаючи на таку бурхливу зовнішньополітичну діяльність Україна не виходила за межі політики московського центру. Так, угоди з Польщею та Чехо-Словаччиною про врегулювання питання кордонів підписувались представником Союзного Наркомату закордонних справ. А пропозиції Великобританії (1947) та Судану (1956) щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з УРСР так і залишилися без відповіді.

Таким чином, вихід УРСР на зовнішньополітичну арену був зумовлений стратегічними інтересами СРСР.

Цікаво знати

Уперше делегація УРСР в ООН заявила про себе, виступивши ініціатором розгляду питання щодо намагань Голландії та Великобританії відновити своє колоніальне панування в Індонезії.

Ще одним важливим кроком української делегації стали її рішення, що сприяли утворенню держави Ізраїль.

Проте аж до розвалу СРСР українська делегація не мала самостійності у своїх діях. Зовнішнім проявом несамостійності української місії в ООН було її розташування на одному з поверхів представництва СРСР в ООН у Нью-Йорку.

У роки «холодної війни» українській дипломатії було виділена, як тоді вважалося, нейтральна ділянка дипломатичної роботи — соціальні й гуманітарні питання, які сьогодні є провідними. Так, Україна стала автором ініціативи по проведенню року співробітництва медиків світу; по боротьбі з неписьменністю і підготовці кадрів для індустріалізації країн, що розвиваються.

Уперше в ООН українська мова прозвучала в 1960 р. під час виступу першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного.

II. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Яких адміністративно-територіальних змін зазнала УРСР в результаті Другої світової війни?

2) Чим був зумовлений вихід УРСР на міжнародну арену наприкінці Другої світової війни?

3) Який головний результат міжнародної діяльності УРСР у повоєнні роки?

III. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Друга світова війна призвела до значних змін у долі України. УРСР вийшла на міжнародну арену як суб’єкт міжнародного права, були міжнародно визнані західні кордони УРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, уперше за багато століть майже всі українські землі опинились у межах однієї держави.

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.