Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

УРОКИ №100—101

Тема. Боротьба політичних сил у 1995—2000 рр.

Мета: розкрити зміст перетворень, що відбулися в Україні в 1995—2000 рр., складний перебіг конституційного процесу, історичне значення прийняття Конституції України для розбудови незалежної держави; розвивати уміння аналізувати Конституцію; виховувати учнів у дусі патріотизму, поваги до історії свого народу, сприяти розвиткові історичної свідомості учнів, критичному осмисленню історичних подій.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, карта «Україна незалежна», мультимедійна презентація, текст Конституції 1996 р., контурні карти.

Основні терміни і поняття: вибори, виборче право, референдум, політична криза, мажоритарна, змішана та пропорційна система виборів, унітарна держава, Центральна виборча комісія, імпічмент.

Основні дати і події: 18 травня 1995 р. — Закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні; 8 червня 1995 р. — Конституційний договір; 28 червня 1996 р. — прийняття V сесією Верховної Ради України XIII скликання Конституції України; 1997 р. — Закон про вибори за пропорційно-мажоритарною системою; 29 березня 1998 р. — вибори народних депутатів України (перемога лівих сил); 31 жовтня, 21 листопада 1999 р. — вибори Президента України (перемога Л. Кучми); грудень 1999 р. — призначення прем'єр-міністром В. Ющенка; 16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

Очікувані результати: учні після цього уроку зможуть: аналізувати хід та етапи конституційного процесу; коментувати та робити висновки щодо конституційних документів; пояснювати зміст понять «вибори», «виборчі системи», «референдум», «імпічмент», «політична криза»; висловлювати власну думку щодо політичних процесів в Україні.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Фронтальне опитування

1. Визначте здобутки державотворчого процесу 1991—1994 рр.

2. Охарактеризуйте взаємовідносини між президентською і парламентською гілками влади на початку 1990-х рр.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Конституційний договір 1995 р.

• Розповідь учителя

Після здобуття Україною незалежності постало питання про ухвалення Основного закону, який закріпив би зміни в державі та суспільстві. Конституційний процес тривав п’ять років. Україна останньою з республік колишнього Радянського Союзу прийняла Конституцію.

Започаткувала конституційний процес «Декларація про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р. Зафіксовані в ній принципи мали конституційний характер. Спираючись на неї, Верховна Рада у жовтні 1990 р. створила конституційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного закону. У червні 1991 р. концепцію нової Конституції було затверджено. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який у липні того самого року було винесено на всенародне обговорення. Доопрацьований проект Конституції у травні 1992 р. було подано до Верховної Ради, а вдруге — у жовтні 1993 р. Із різних причин (як об’єктивних, так і суб’єктивних) усі ці проекти так і не набули статусу Основного закону України.

Під час обговорення виникли розбіжності позицій Президента України Л. Кравчука й Верховної Ради щодо розподілу влади. Восени 1993 р. конституційний процес зайшов у глухий кут. Конституція УРСР 1978 р. досі була чинною, хоча до неї було внесено вже понад 200 поправок. Як наслідок, Конституція УРСР уже не здатна була виконувати своєї основної ролі — забезпечувати стабільність політичного життя.

Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів Президента й нового складу Верховної Ради. У вересні 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади. Співголовами комісії стали Голова Верховної Ради О. Мороз і Президент України Л. Кучма. Новий склад конституційної комісії зіткнувся у своїй роботі з тією самою проблемою, що й попередній.

Життя вимагало невідкладного розв’язання багатьох складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея щодо створення «Малої Конституції України», яка втілилася у проекті Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» (18 травня 1995 р.).

Президент ставав одноосібним головою уряду, склад якого він формував самостійно, без узгодження й затвердження Верховною Радою. Він же мав очолити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Органами державної влади від обласного до районного рівня ставали державні адміністрації, головами яких президент мав призначити обраних народом голів відповідних рад. Місцеві ради отримали дуже обмежені повноваження: затвердження місцевого бюджету й програм територіального розвитку, заслуховування звітів голів адміністрацій. Решта передавалась державним адміністраціям. Після ухвалення Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» наша країна перетворювалася з парламентської на парламентсько-президентську республіку. Проте Верховна Рада України відхилила його. У зв’язку з цим виникла певна колізія між Президентом України, виконавчою і законодавчою владою.

Із метою розв’язання конфлікту 8 червня 1995 р. між Верховною Радою України та Президентом України було прийнято Конституційний договір «Про основні засади, організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України». Його в Маріїнському палаці підписали Голова Верховної Ради України О. Мороз та Президент України Л. Кучма. Під договором, який був укладений на один рік і в основному відтворював положення не ухваленого конституційною більшістю Верховної Ради Закону «Про державну владу й місцеве самоврядування», поставили підписи більш ніж половина народних депутатів. Тимчасово припинялася дія положень Конституції 1978 р., які суперечили цьому договору.

• Робота з документом

Конституційний договір 8 червня 1995 р.

Президент України та Голова Верховної Ради виявили політичну мудрість та, відмовившись від протистояння, підписали 8 червня 1995 р. Конституційний договір.

Укладання договору стало важливим компромісом. Він мав діяти до прийняття нової Конституції України з метою подальшого забезпечення розвитку і успішного завершення конституційного процесу в Україні.

Втілення в життя положень Конституційного договору створило належну правову базу для діяльності органів виконавчої влади, президентської адміністрації. Значно розширилося коло їхніх повноважень та вплив на економічні й суспільні процеси. Президент України визнавався главою держави і главою виконавчої влади. Він особисто призначав склад Кабінету Міністрів та прем’єр-міністра.

• Запитання до документа

1) Яка мета цього договору?

2) Між якими гілками влади він був підписаний?

3) Як була розподілена та функціонувала державна влада до прийняття нової конституції?

2. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р.

• Розповідь учителя

11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції й передала його на розгляд до Верховної Ради. Проект розглядався майже три місяці. Конституційний процес вкотре загальмувався. За цих умов президентські структури — Рада національної безпеки та оборони й Рада регіонів — радили президентові оголосити референдум про затвердження Основного закону в редакції, що її запропонувала на розгляд Верховній Раді конституційна комісія.

Ця редакція передбачала двопалатний парламент та його перейменування на Народні Збори. Парламент не сприйняв президентського проекту, внісши до нього чимало поправок, із частиною яких Л. Кучма був уже готовий погодитися. Коли ж проект із поправками все одно не пройшов, президент вирішив винести на референдум його перший проект. В Україні виникла політична криза.

24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було утворено тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції на чолі з депутатом Михайлом Сиротою, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу.

Розпочалася тривала робота з обговорення доопрацьованого проекту Конституції. Але політичні суперечки заважали плідній роботі. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум із питань затвердження нової Конституції.

27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи щодо найбільш нагальних питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало протягом усієї ночі. Засідання Верховної Ради 28 червня 1996 р. стало історичним — о 9-й годині 15 хвилин V сесія Верховної Ради України XIII (II) скликання прийняла нову Конституцію України.

Україна нарешті отримала Основний закон, без якого державність є невизначеною. Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

• Робота в групах

Учні мають проаналізувати текст Конституції. Для цього клас об’єднується в п’ять груп, кожна з яких отримує відповідне завдання.

Перша група. Складіть опорний конспект за темою «Правовий статус України» (форма правління, джерело влади, державні символи, державна мова).

Друга група. Складіть таблицю «Класифікація громадянських прав і свобод».

Особисті

Соціально-економічні

Політичні

Обов'язки

Третя група. Складіть схему «Вищі органи влади (формування та функції)».

Четверта група. Складіть схему «Органи місцевого самоврядування».

П’ята група. Складіть схему «Територіальний устрій України». Після завершення роботи групи презентують результати. Учитель підбиває підсумки.

3. Парламентські вибори 1998 р. за змішаною системою

• Робота з поняттями

Виборче право — сукупність юридичних норм, що регулюють участь громадян у виборах, їх організацію, проведення, право громадян обирати і бути обраними.

Вибори — це спосіб формування представницьких органів обрання службових осіб. Вибори бувають чергові, позачергові, повторні, вибори замість вибулих депутатів. Рішення про проведення виборів приймає Верховна Рада України. Організує проведення виборів та підбиває їх підсумки Центральна виборча комісія.

• Розповідь учителя

Типи виборчих систем:

• мажоритарна система виборів: обраним увижається кандидат, який набрав більшість голосів (2/3) у виборчому окрузі (ця система діяла до 1997 р.);

• пропорційна виборча система: перемогу здобуває політична партія (рух, блок), і кількість депутатських мандатів пропорційна кількості голосів, поданих за партію (почала діяти з 2006 р.);

• змішана виборча система: ця система поєднує в собі елементи мажоритарної і пропорційної систем. 225 депутатів обираються за мажоритарною системою у виборчих округах, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій.

• Мультимедійна презентація

Етапи виборів народних депутатів:

• висування (в одномандатних виборчих округах — за 90—60 днів до виборів; у багатомандатному державному окрузі завершується за 120 днів до виборів) і реєстрація кандидатів у депутати (закінчується за 45 днів до виборів) і списків кандидатів у депутати (завершується за 100 днів до виборів);

• передвиборна агітація;

• голосування (проводиться в день виборів або в день повторного голосування з 7-ї до 22-ї години);

• підрахунок голосів і визначення результатів виборів (голосування). Списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менш ніж 4% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, не мають права на участь у розподілі депутатських мандатів; в одномандатних виборчих округах обраним вважається кандидат у депутати, який одержав відносну більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

До виборів 29 березня 1998 р. Центрвиборчкомом було зареєстровано 30 списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків і в середньому по 20—25 кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах.

У голосуванні взяли участь понад 26,571 млн виборців із 37,5 млн. 4%-й бар’єр подолали лише вісім партій і партійних блоків (п’ять центристських і три ліві). Найбільшу підтримку виборців здобули ліві партії. Тому голоси виборців, які висловилися на користь центристських і правих партій, що не набрали необхідного мінімуму, перейшли переважно до лівих.

Абсолютним переможцем стала КПУ (24,65% голосів) — 84 мандати (+38 в одномандатних = 122). Народний Рух України отримав 9,4% — 32 депутатські місця (+13 = 45), виборчий блок СПУ—СелПУ «За правду, за народ, за Україну» (8,56%) — 29, Партія зелених (5,43%) — 19, Народно-демократична партія (5,01%) — 17. Очолюване екс-прем’єр-міністром України П. Лазаренком Всеукраїнське об’єднання «Громада» здобуло 4,68% — 16 депутатських мандатів (+6 в округах = 22).

Половину народних депутатів було обрано в одномандатних округах. Перевагу мали безпартійні (111), комуністи (38), народні демократи (11) і рухівці (13).

• Робота з діаграмою

Складіть діаграму за підсумками виборів до Верховної Ради 1998 р.

4. Президентські вибори 1999 р. та формування більшості у Верховній Раді

• Розповідь учителя

Вибори Президента України 1999 р. відбулися не лише в умовах чинності нової Конституції України, але й нового Закону України «Про вибори Президента України» від 15 січня 1999 р.

Закон «Про вибори Президента України» передбачав реєстрацію претендентів після подання мільйона підписів громадян на їхню підтримку. Аргументувалося це потребою обмежити кількість претендентів на найвищу посаду.

Центральна виборча комісія зареєструвала 15 претендентів (Н. Вітренко, В. Кононов, Ю. Костенко, Л. Кучма, Є. Марчук, О. Мороз, В. Олійник, В. Онопенко, О. Ржавський, П. Симоненко, О. Ткаченко, Г. Удовенко та ін. Двоє з них зняли свої кандидатури перед голосуванням.

Починаючи з літа 1999 р. навколо виборів точилася запекла боротьба. Кожен із кандидатів у Президенти України висловлював впевненість у перемозі й демонстрував готовність взяти на себе відповідальність за долю країни. Чотири кандидати — Є. Марчук, О. Мороз, В. Олійник та О. Ткаченко — зустрівшись у Каневі, закликали всіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби.

Вони прагнули напередодні виборів висунути єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Проте «канівська четвірка» так і не змогла здійснити своїх намірів.

31 жовтня 1999 р. відбулися вибори Президента України. На дільниці прийшло 70% виборців. Після підрахунку голосів з’ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено посів чинний тоді Президент Л. Кучма (36,49%), друге — П. Симоненко (22,24%), третє — О. Мороз (11,29%), четверте — Н. Вітренко (10,97%), п’яте — Є. Марчук (8,13%). Далі — Ю. Костенко (2,2%), Г. Удовенко (1,2%). Шість кандидатів набрали менш ніж 1% голосів.

Центральна виборча комісія призначила II тур виборів на 14 листопада 1999 р. Інтерес до II туру президентських виборів тільки підвищився. Явка виборців становила 68%. Президентом України вдруге було обрано Л. Кучму. За нього проголосувало 56,25% виборців, а за П. Симоненка — 37,8%.

Із великим відривом Л. Кучма переміг у західних областях — на Закарпатті, Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рівненщині та на Буковині. Тут за нього віддали свої голоси від 92 до 73% виборців. Із помітною перевагою він випередив П. Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській та Донецькій областях, містах Києві та Севастополі. Найбільший відсоток голосів лідер лівих сил набрав на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині, Кіровоградщині, Черкащині та у Криму.

Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л. Кучма переміг не лише в центральних, а й у західних та східних областях України.

Із переобранням Президента в грудні 1999 р. було призначено нового прем’єр-міністра України Віктора Ющенка («за» проголосували 296 депутатів), який на той час обіймав посаду голови Національного Банку України. На посаді прем’єр-міністра він пробув до квітня 2001 р.

• Робота з контурною картою

На контурній карті позначте розподіл регіонів за результатами голосування.

5. Референдум 2000 р. «Касетний скандал»

• Робота з поняттям

Референдум — спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів та інших рішень державного значення.

• Розповідь учителя

Всеукраїнський референдум за народною ініціативою відбувся 16 квітня 2000 р.

Понад 80% виборців, які взяли участь у голосуванні, висловилися:

• за двопалатний парламент;

• за скорочення кількості депутатів із 450 до 300;

• за ліквідацію права депутатської недоторканності;

• за надання президентові права достроково припинити повноваження Верховної Ради України, у разі якщо остання протягом одного місяця сформує постійно діючу парламентську більшість або в разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України;

• виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого закону. Проте процес імплементації з різних причин так і не був здійснений.

Узимку—навесні 2001 р. Україна опинилася в стані політичної кризи, яка була пов’язана з убивством у вересні 2000 р. опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. У процесі слідства виявилися негативні явища у верхніх ешелонах влади. До цього додалися записи майора СБУ М. Мельниченка, зроблені ним у кабінеті президента, які «свідчили» про причетність вищих осіб до цього та інших резонансних злочинів.

Опозиція вирішила скористатися нагодою, аби змінити владу в країні. Були організовані масові демонстрації та акції протесту, які завершилися сутичками з міліцією 9 березня 2001 р. Проте сподівання опозиції на підтримку чинного тоді прем’єр-міністра В. Ющенка не справдилися.

26 квітня 2001 р. ВРУ висловила недовіру уряду В. Ющенка, 28 квітня його було звільнено Указом Президента з посади, а новим прем’єр-міністром було обрано А. Кінаха.

Наприкінці весни наступ опозиції пішов на спад, владі вдалося подолати кризу. Але її авторитет було суттєво підірвано як усередині країни, так і за кордоном. Політична криза вплинула на результати виборів 2002 р.

IV. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Бесіда

1. Яка модель управління державою була сформована в 1990-х рр.? (Президентсько-парламентська.)

2. Дайте визначення поняття «конституційний процес».

3. Яку дату можна вважати початком конституційного процесу в Україні? (Жовтень 1990 р. — утворення конституційної комісії.)

4. Охарактеризуйте етапи конституційного процесу. (Перший етап. Червень 1990—1993 рр. — розробка проектів конституції. Другий етап. 1994—1995 р. — протистояння двох течій у конституційній комісії)

• Завдання

Назвіть причини і наслідки політичної кризи зими—весни 2001 р.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Політична боротьба в 1995—2000 рр. супроводжувалась перегрупуванням політичних сил, зростала вага, організованість і роль опозиції.

(Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.)

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Заповніть порівняльну таблицю «Державотворчі процеси в Україні».

Питання для порівняння

Конституція 1978 р. зі змінами та доповненнями 1990—2000 рр.

Конституційний договір 1995 р.

Конституція України 1996 р.

Політичні рішення

Форма правління

Виконавча влада

Законодавча влада

Судова влада

3. Підготуйте повідомлення про П. Симоненка та А. Яценюка (окремим учням).