Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

УРОКИ №98—99

Тема. Зовнішньополітичні орієнтири (II частина).

Мета: охарактеризувати російський та євроатлантичний вектори зовнішньополітичного курсу України, роль української діаспори у зміцненні контактів між Україною і Заходом, розвивати вміння аналізувати економічний, науковий та культурний зв'язки України з країнами ЄС, СНД, формувати в учнів власне ставлення до потенційного входження України в європейські та євроатлантичні структури; виховувати учнів у дусі патріотизму, толерантності, сприяти утвердженню ідеалів демократії.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Основні терміни і поняття: НАТО, ЄС, Рада Європи, хартія, українська діаспора, СОТ.

Обладнання: підручник, карти «Україна незалежна», «Політична карта світу», дидактичні матеріали, мультимедійне обладнання

Основні дати і події: 1997 р. — Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО; 1996 р. — об'єднання Грузії, Азербайджану, Молдови; 1999 р. — затвердження стратегії співробітництва ЄС і України; серпень 2001 р. — III Всеукраїнський форум українців; весна 2002 р. — прагнення України вступу в НАТО; липень 2002 р. — саміт Україна — ЄС; 2005 р. — визнання України державою з ринковою економікою; 2008 р. — Україна стала членом СОТ; лютий 2008 р. — лист Президента, прем'єр-міністра, Голови Верховної Ради в штаб-квартиру НАТО про бажання України підписати план дій щодо членства НАТО.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: аналізувати зовнішньополітичні пріоритети України, економічні, наукові, культурні зв'язки з країнами СНД, ЄС, Північної Америки; користуватися картою, показувати країни, з якими Україна проводить співробітництво; висловлювати своє ставлення до потенційного входження України в ЄС, НАТО.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Бесіда

1. Які документи визначили основні напрямки зовнішньої політики?

2. На яких принципах і засадах базується зовнішня політика України?

3. Як ви розумієте багатовекторність, прогнозованість і стабільність збереження позаблокового статусу зовнішньої політики України?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Ставлення України до міждержавних об'єднань на пострадянському просторі (СНД, ГУАМ, ЄЕС)

• Розповідь учителя

Після створення СНД Україна має активні політичні й економічні зв’язки з більшістю країн СНД. Зв’язки з ними Україна базує на принципах «стратегічного партнерства», наша держава сприяє інтеграції української економіки в СНД.

На противагу Росії в 1996 р. у межах СНД утворилось об’єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови (ГУАМ), як офіційно було заявлено, для реалізації ідеї євразійського транспортного коридору. У 1997 р. до організації увійшов і Узбекистан (організація отримала назву ГУУАМ), але в 2002 р. він заявив, що виходить з організації.

Таким чином, співробітництво України з міжнародними організаціями відповідає її стратегічній меті інтеграції у європейське і світове товариство.

23 лютого 2003 р. в Москві відбулася неформальна зустріч чотирьох президентів — В. Путіна (Росія), Л. Кучми (Україна), Н. Назарбаєва (Казахстан) і О. Лукашенка (Білорусь), яка мала сенсаційний результат. Президенти підписали заяву з довгою назвою — «Про новий етап економічної інтеграції та про початок переговорного процесу щодо формування Єдиного економічного простору і створення єдиної регулюючої міждержавної комісії по торгівлі і тарифах». Так, у повсякденний обіг увійшло нове поняття — «єдиний економічний простір» (ЄЕП).

Для реалізації угоди про ЄЕП була створена так звана «група високого рівня». Від України до неї увійшов перший віце-президент М. Азаров. Група не афішувала свою роботу, але працювала досить інтенсивно. На першому плані стояло формування митного союзу й передача повноважень у цій сфері єдиній регулятивній міждержавній незалежній комісії з торгівлі й тарифів. Митний союз у разі його укладення робив неможливим самостійний вступ України до Світової організації торгівлі. Суб’єктом переговорів ставав би не уряд і парламент нашої держави, а наддержавні органи митного союзу. Це закрило б перед Україною перспективу створення зони вільної торгівлі з країнами Європейського Союзу з наступним набуттям статусу асоційованого членства в об’єднаній Європі.

Входження України в ЄЕП вимагало кардинального перегляду планів розвитку вітчизняної вугільної галузі. Донбас, який був виснажений інтенсивним видобутком, упродовж понад століття і десятиліттями не мав потрібних капіталовкладень, істотно поступався собівартістю вугілля басейнам Росії і Казахстану. В умовах відкритих ринків це різко загострювало соціальні проблеми на українському Сході.

Тим не менш на зустрічі в Ялті у вересні 2003 р. угода про утворення ЄЕП була підписана. Після цього перед президентською більшістю у парламенті було поставлене завдання ратифікувати її.

20 квітня 2004 р. Верховна Рада України поіменним голосуванням прийняла Закон про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору. Для голосування зареєструвалося 418 народних депутатів, за ратифікацію висловилися 265, проти — 60, утримались — 3, не голосувало — 90.

Слід підкреслити, що утворення ЄЕП не відповідало національним інтересам України тільки в довгостроковій перспективі. Якщо ЄЕП розглядати як угоду про вільну торгівлю на всьому пострадянському просторі, то вона мала велике значення для пострадянських народних господарств України та Білорусі, які могли б безперешкодно користуватися дешевими енергоносіями (нафтою і газом) із Російської Федерації і Казахстану. Але більш високий рівень економічної інтеграції (в напрямі утворення митного й валютного союзів) одразу перетворював народні господарства чотирьох держав на єдиний організм. Виходячи з того, що Російська Федерація не збиралася входити до Європейського Союзу (а ЄС, у свою чергу, ніколи не розглядав питання членства Росії), Україна втрачала перспективу європейської інтеграції.

Українське керівництво в 2005—2006 рр. обмежувалося у питанні про ЄЕП лише декларативними заявами. Підготовка до парламентських виборів і тривале формування урядової коаліції після виборів фактично зупинили проблему євразійської економічної інтеграції. Натомість російський «Газпром» дав зрозуміти: якщо Україна прагне йти у Європу, вона повинна сплачувати Росії європейську ціну за спожитий газ.

2. Культурні та наукові зв'язки з Росією

• Розповідь учителя

На сучасному етапі взаємовідносин між Україною і Росією галузь культури та науки залишається тією сферою, де співпраця може і повинна розвиватися найактивніше.

Як свідчить історія розвитку людства, найбільш сталі зв’язки між народами встановлює культура. Етнічна спорідненість та культурні стосунки народів сформували підґрунтя взаємин на довгі роки. Але порушення зв’язків у політичній та економічній сферах негативно вплинули на взаємодію в галузі культури та науки, оскільки відчувається недостатнє фінансування культурних та наукових проектів, відсутність зацікавленості на політичному рівні. Існує договірно-правова база між країнами, але ці угоди та протоколи, які не наповнюються змістом, залишаються лише на папері. Домовленості як на державному, так і міжрегіональному рівні, або між установами культури та науки потребують свого виконання.

Особливу увагу слід приділити науковим розробкам країн із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, сконцентруватися в галузі медицини, біотехнологій та хімії, щоб забезпечити технологічний прорив у діяльності біотехнологічних підприємств та проектів, пов’язаних з екологією.

Аналіз наукового співробітництва свідчить про те, що співпраця активніше відбувається на двосторонньому рівні (наприклад, Програма двосторонньої науково-технічної співпраці на 1998 — 2007 рр. між Росією та Україною, українсько-російська міждержавна науково-технічна програма «Нанофізика і наноелектроніка», міждержавна програма зі створення науково-технологічного простору (Україна та Російська Федерація), яка включає напрями «Виробничі технології», «Екологія та раціональне природокористування» та інші, а також виконання проектів із розробки та створення оптико-механічного та контрольного обладнання для виробництва надвеликих інтегральних схем). Спільним проектом для країн могла б стати співпраця у галузі космічних досліджень. Так, існують приклади українсько-російських проектів «Космотрас» (дві державні космічні програми «Космос» та «Космос — Союзна держава»). Щоб співпраця була продуктивнішою, її необхідно підтримувати на державному рівні, створювати науково обґрунтовану стратегію подальшого розвитку країн у цьому напрямку. Наприклад, це могла б бути міждержавна Програма співпраці зі створення нових технологій із використанням системного підходу, який би включав мету, взаємопов’язані компоненти, управління, джерела, інтегративність. Пропонується також прийняття нової угоди про розвиток високих технологій.

Аналіз взаємодії між країнами у сфері культури та науки свідчить, що не всі можливості використовуються у повному обсязі, не завжди виконуються домовленості. Перша причина — брак коштів. Але, окрім фінансування, затримують розвиток і організаційні перепони: відсутня зацікавленість у підтримці відносин на постійний основі саме на державному рівні, а також недостатній рівень та ефективність економічної співпраці, слабка інформованість широкого загалу щодо існуючих спільних проектів.

3. Євроатлантичний вектор зовнішньополітичного курсу

• Розповідь учителя

Сприятливі економічні та політичні зв’язки склалися між Україною і більшістю держав європейського континенту, передусім із сусідньою Польщею, а також ФРН, Італією, Угорщиною. Досить плідно розвиваються відносини з Канадою, на які позитивно впливає українська діаспора. Зв’язки з Росією, Польщею, Ізраїлем, США, ФРН та іншими державами Україна будує на принципах «стратегічного партнерства».

На сучасному етапі зовнішня політика України базується на таких принципах:

• багатовекторності;

• прогнозованості і стабільності;

• збереження позаблокового статусу;

• зміцнення міжнародного миру і стабільності.

Основні напрями реалізації зовнішньополітичних пріоритетів України:

• подальше співробітництво з ЄС, здобуття статусу асоційованого члена ЄС. На цьому шляху передбачається здійснити адаптацію українського законодавства до стандартів ЄС, забезпечення прав людини, більш активний розвиток економічного співробітництва, адаптацію соціальної політики до стандартів ЄС тощо;

• прагнення України вступити до НАТО (травень 2002 р.);

• головним пріоритетом у відносинах із Росією є зміцнення стратегічного партнерства з одночасним зменшенням незалежності від російських енергоносіїв.

Ключовими в зовнішньополітичній стратегії України є відносини зі США. За роки незалежності США надає Україні постійну економічну, політичну, фінансову і технічну допомогу. У відносинах зі США Україна прагне довгострокового, взаємовигідного і рівноправного співробітництва. Також неодноразово зазначалося, що відносини України зі США не спрямовані проти будь-якої третьої країни. Основні пріоритети зовнішньої політики:

• економізація зовнішньої політики, тобто зовнішньополітичні зв’язки мають підкріплюватися й економічним співробітництвом. Зовнішня політика України повинна сприяти пошуку нових ринків для українських товарів;

• розвиток зв’язків зі стратегічними партнерами;

• продовження руху в бік європейської та євроатлантичної інтеграції;

• створення позитивного іміджу України;

• забезпечення диверсифікації постачання енергоносіїв;

• реалізація свого геополітичного положення як мосту між Сходом і Заходом.

4. Вступ України до Ради Європи

• Розповідь учителя

Проголошення Україною курсу на побудову демократичного суспільства потребує врахування світового досвіду в цій справі. Це зумовило потребу в співробітництві з Радою Європи — впливовою організацією, що виникла в 1949 р., діяльність якої спрямована на захист прав людини, парламентської демократії і забезпечення принципу верховенства права. 14 липня 1992 р. Україна подала заяву на вступ до організації, а 9 листопада 1995 р. стала 37-м членом Ради Європи. Вступивши до ЄС, Україна взяла на себе низку зобов’язань з організації влади, розвитку правової сфери і самоуправління, захисту прав людини. Так, згідно з рекомендаціями РЄ в Україні було скасовано смертну кару. Незважаючи на опір деяких сил у державі, виконання рекомендацій РЄ відповідає національним інтересам України, наближає її до демократичного суспільства. Контроль із боку РЄ є тим важливим чинником, який стримує деякі недемократичні дії влади і сприяє становленню демократичного суспільства.

5. Укладення Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО

• Розповідь учителя

У 1997 р. в Мадриді між Україною і НАТО була підписана «Хартія про особливе партнерство». У ній проголошувалося, що НАТО є відкритим для вступу нових членів, воно підтримує суверенітет і територіальні цілісність України, недоторканність її кордонів. Був визначений механізм консультацій між двома партнерами.

Указом Президента України в 1998 р. було затверджено державну програму співробітництва з альянсом. Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі, хоча не схвалила дій НАТО в Югославії. Для більш тісного співробітництва у Києві відкрито офіс військового представництва НАТО. Навесні 2002 р. Україна заявила про своє бажання вступити до цієї організації. Для реалізації цих планів потрібно завершити військову реформу, узгодити свої Збройні сили зі стандартами НАТО. Розпочався активний переговорний процес у цьому напрямку.

6. Співпраця з країнами ЄС

• Розповідь учителя

Загальна стратегія співробітництва ЄС стосовно України була затверджена у грудні 1999 р. Вона розрахована на чотири роки і є унікальним документом, який закладає основи співробітництва з державою, що не є безпосереднім претендентом до вступу в ЄС найближчого часом.

У липні 2002 р. відбувся саміт «Україна—ЄС», де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого члена ЄС. У ході роботи саміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у 2004 та 2007 р. У 2003 р. Україна отримала статус «країни — сусіда ЄС». Щоб зменшити негативні наслідки від вступу до ЄС Польщі та Словаччини, у 2003 р. із цими країнами були укладені угоди про спрощення візового режиму.

7. Роль української діаспори у зміцненні контактів між Україною і Заходом

• Розповідь учителя

Діаспора — об’єднання людей однієї національності, які проживають за межами країни свого походження, своєї історичної батьківщини. Під східною діаспорою розуміють поселення українців у республіках колишнього Радянського Союзу, під західною — поселення українців у Європі, Америці, Австралії.

Через різні обставини поза межами України опинилися мільйони українців. Так, частина українців проживає в межах етнічних українських територій, що тепер належать Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові, Росії та Білорусі. Але значна частина українців опинилася за межами батьківщини в результаті еміграції: політичної, економічної (трудової). Початок політичної еміграції був покладений у XVII—XVIII ст., а трудової — у XIX ст. На сьогодні за межами Української держави проживає близько 11 млн українців. Із них у східній діаспорі — близько 8 млн. Найбільшою українська діаспора є в Росії — 4,5 млн осіб. Тут вони є другою за кількістю етнічною групою. Значна частина українців проживає в Казахстані — 900 тис. осіб та Молдові — 650 тис. осіб.

Характерною рисою східної діаспори стала поступова асиміляція. Тут відсутні українські школи та інші навчально-виховні заклади. Тільки завдяки зусиллям ентузіастів робляться перші спроби зі збереження української самобутності та відродження духовності.

Близько 2,5 млн українців проживають за межами колишнього СРСР. Умовно українців у західній діаспорі можна поділити на три групи: 1) ті, чиї предки залишили батьківщину три—чотири покоління тому (найчастіше вони мають досить приблизне уявлення про свої національні витоки); 2) ті, хто порвав зв’язки з батьківщиною одне чи два покоління тому (вони ознайомлені з українською культурою і шанують її); 3) невелика, але найактивніша група — ті, кому вдалося зберегти своє національне обличчя. Вони становлять серцевину українських громад.

Найорганізованіші та найактивніші громади західної діаспори зосереджені в Канаді (понад 950 тис.), США (понад 730 тис.) та Польщі (понад 250 тис.). Хоча українці складають лише 3% населення Канади, вони досягли значних успіхів у соціально-економічній, політичній та культурній сферах. Визнанням цього факту є обрання українців на найвищі державні посади. Центрами українства в Канаді є Едмонтон (тут, зокрема, працює Канадський інститут українських студій), Вінніпег, Торонто, де діють кафедри українознавства, розміщений осередок Всесвітнього конгресу вільних українців.

У Бразилії (близько 360 тис.) та Аргентині українці перебувають у більш складному економічному становищі, це переважають фермери (в Аргентині — штат Місьйонас, у Бразилії — район міста Прудентополіс). Однією з найкраще організованих є 35-тисячна громада в Австралії, серед якої є багато відомих спеціалістів. Останнім часом найбільших негараздів зазнали українські громади в колишній Югославії.

У західних країнах діють українські суботні та недільні школи, культурно-освітні установи, хори, ансамблі, танцювальні колективи. Функціонують політичні партії, громадські та молодіжні об’єднання, організовується видавнича діяльність.

Зв’язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство «Україна», різноманітні громадські й культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв’язків відіграє часопис «Українська діаспора», що видається Інститутом соціології Національної академії наук України та Редакцією Енциклопедії Української Діаспори при НТШ (США). Важливого значення для взаємодії різних частин українського етносу набули І Форум української діаспори (серпень 1990 р., Польща), І Форум представників східної діаспори (січень 1992 р., Київ) та Всесвітній форум (серпень 1992 р., Київ).

Із метою координації зв’язків різних гілок українського етносу в червні 1993 р. було створено Міністерство України в справах національностей та міграції (нині — Державний комітет). У розробленій цим відомством спільно з товариством «Україна» програмі «Українська діаспора до 2000 р.» (прийнята в січні 1996 р.) значне місце відведено заходам, що мали сприяти участі української діаспори в суспільно-політичному житті України. Для зміцнення зв’язків між Україною та діаспорою в 2001 р. була розроблена Національна програма «Закордонне українство на період до 2005 р.». У серпні 2001 р. відбувся III Всесвітній форум українців. Сьогодні готується й обговорюється проект закону «Про статус закордонних українців».

IV. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Бесіда

1. Назвіть зовнішньополітичні пріоритети України.

2. Перелічіть назви міжнародних організацій, з якими співпрацює Україна, та дати її вступу до них. (Співдружність Незалежних Держав, 8 грудня 1991 р.; Організація з безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ), 1992 р.; Міжнародний валютний фонд, 1992 р.)

3. Що вам відомо про діяльність ЄС та НАТО на сучасному етапі?

4. Яку позицію займає Україна щодо СНД?

5. Визначте роль української діаспори у зміцненні контактів України із Заходом.

• Метод «Коло ідей»

Висловіть власну думку щодо наведених питань та аргументуйте свою відповідь.

1. Наша держава є членом 47 міжнародних міжурядових організацій, бере участь у роботі понад 100 постійних або тимчасових органів, створених у межах цих організацій. Україна здійснює зовнішні торговельні операції зі 162 країнами світу. Проаналізуйте динаміку зовнішньополітичного співробітництва України. Яких заходів слід ужити, щоб воно було більш ефективним?

2. Існує твердження, що ЄЕП — це реанімація Радянського Союзу. Обґрунтуйте або спростуйте його.

3. Якими, на вашу думку, є причини європейської орієнтації України?

4. Що заважає Україні вступити в ЄС?

5. Висловіть своє ставлення до потенційного співробітництва з НАТО.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.