Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

УРОКИ №91—93

Тема. Культурне життя на початку 1990-х рр. Культурні процеси в Україні.

Мета: охарактеризувати розвиток нових тенденцій у культурному і духовному житті України шляхом розвитку і перспективи освіти, здобутки і проблеми української науки, культури в сучасних умовах; розвивати вміння готувати повідомлення, користуватися інформаційними, ілюстративними матеріалами; виховувати комунікативні навички, духовні цінності.

Тип уроку: семінарське заняття.

Обладнання: карта «Україна незалежна», дидактичні матеріали (документи), відеофільм, ілюстративні матеріали, додаткова література.

Основні терміни і поняття: комп'ютеризація, меценати, конфесії, європейський стандарт. Основні дати і події: 1991 р. — Закон України «Про освіту»; 1992 р. — Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI ст.»).

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: характеризувати здобутки і проблеми культурного розвитку; аналізувати статистичні матеріали; складати повідомлення з окремих питань культурного розвитку України; користуватися інформаційними та ілюстративними матеріалами; висловлювати власні думки в усній та письмовій формі.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Бесіда

1. Пригадайте, які загальні тенденції розвитку культури спостерігалися в період перебудови.

2. Які нові умови для розвитку культури були створені після проголошення незалежності України?

3. Які історичні, економічні, зовнішні чинники вплинули на розвиток культури?

III. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

На попередньому уроці вчитель об’єднав учнів у кілька груп, кожна з яких обрала питання, яке готуватиме до семінарського заняття. Представники кожної групи презентують результати роботи.

• Слово вчителя

Від проголошення незалежності України культурна політика стала однією з найважливіших сфер діяльності держави. У схвалених Верховною Радою України «Основах законодавства про культуру» (1992 р.), Законі «Про освіту» та інших законодавчих актах сформульовано основні напрямки діяльності держави з питань культурного будівництва, яке є одним із вирішальних чинників національного відродження, духовного розвитку нації.

1. Наука і освіта

Наприкінці XX ст. в Україні актуалізувалися проблеми її національно-мовного статусу. За даними Міністерства освіти, у 1987 р. в республіці працювали 15 тис. україномовних шкіл, або майже 74% від загальної кількості, у 2979 російськомовних школах навчалося більш ніж половина учнів. У Києві з 300 тис. учнів тільки кожен третій навчався українською мовою. Протести громадськості проти такого становища змусили владу піти назустріч національним інтересам народів, які населяли Україну. Лише у вересні 1989 р. відкрилося понад 160 шкіл із викладанням молдавською, угорською, польською та іншими мовами. У 1995 р. діяло 2413 кількамовних шкіл та 160 національно-культурних товариств.

29 жовтня 1989 р. Верховна Рада України затвердила «Закон про мови в Українській РСР», який забезпечував необхідні умови для рівноправного розвитку всіх мов народів України, розширення сфери функціонування мови українського народу, яка набула статусу державної.

Кращі ідеї «Основних напрямків реформи загальноосвітньої та професійної школи» (1988 р.) було обґрунтовано в програмі «Освіта» («Україна XXI ст.»), затвердженій Кабінетом Міністрів у листопаді 1993 р., яка передбачала реконструкцію системи освіти. Концепція проголосила необхідність демократизації всіх ланок середньої й вищої школи. Унаслідок цього в Україні розширюється мережа шкіл, ліцеїв із поглибленим навчанням відповідних дисциплін. Уже в 1992/1993 навчальному році працювало 4,3 тис. таких шкіл, 179 гімназій, 130 ліцеїв, 11 авторських шкіл із понад 150 тис. учнів. Значно зросла кількість шкіл з українською мовою навчання. Триває реформування змісту й організаційних форм середньої і вищої освіти.

За роки незалежності відкрито нові вищі навчальні заклади недержавної форми власності (нині їх кількість наближується до 500), а також університет «Києво-Могилянська академія». У першій половині 1990-х рр. було запроваджено систему державного ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визнання юридичного статусу діяльності) вищих навчальних закладів. Проте загалом вища та середня школа України, як і все суспільство, перебуває в складному становищі передусім через хронічну нестачу коштів. Особливо занедбана в цьому плані профтехосвіта, що унеможливлює підготовку кадрів для народного господарства. За кордон на постійне проживання виїхали тисячі кращих фахівців, постійно слабшає матеріальна база, відчувається дефіцит якісних підручників. Часто протягом кількох місяців викладачі та вчителі не отримують заробітної плати тощо.

Знизився рівень винахідництва порівняно із західними країнами, незважаючи на те, що в науковому комплексі країни (інститути, вищі навчальні заклади, музеї, архіви, бібліотеки) налічується майже 1300 установ, у яких працює понад 9 тис. докторів і 80 тис. кандидатів наук.

2. Культура

В умовах незалежності, духовного й національного відродження невпинно зростає роль художньої творчості. У літературі спостерігається тенденція до відходу від однотипного художнього відтворення суспільних явищ, притаманного тоталітарному режимові. Розвивається художня публіцистика, що зумовлено інтенсивною політизацією суспільних процесів. Однак ця тенденція негативно позначилась на рівні художньої творчості загалом. Багато відомих письменників, відклавши пера, зайнялися політикою.

У цей час в літературу прийшли нові імена: І. Андрусяк, Ю. Андрухович, В. Медвідь, В. Цибулько та ін. На книжкових полицях після тривалої перерви з’явилися твори письменників «розстріляного відродження»: М. Зерова, М. Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки. Побачили світ твори репресованих шістдесятників І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка, П. Григоренка, В. Стуса, а також літераторів української діаспори: І. Багряного, В. Барки, О. Ольжича, У. Самчука, Ю. Борця, О. Теліги та ін. Постійно створюються нові літературно-мистецькі часописи.

Деякі оптимістичні процеси відбуваються у сфері кіномистецтва. Фільм, присвячений С. Параджанову, зняв режисер Ю. Іллєнко. Страшні й трагічні картини 1930-х рр. відтворив фільм «Голод-33» режисера О. Янчука за сценарієм С. Дяченка і Л. Танюка.

Нові процеси започатковані і розгортаються в театральному і музичному мистецтві. В Україні діють шість театрів опери та балету, 25 філармоній, понад 40 академічних музично-драматичних театрів, які активно освоюють нову сценічну естетику та організаційні форми діяльності. Щороку відбувається понад 40 тис. вистав, які збирають загалом до 20 млн глядачів.

Щороку в Україні проводяться різноманітні музичні, пісенні конкурси і фестивалі. Після проголошення незалежності України повсякденними стали народні свята-конкурси «Лесині джерела», «Сорочинський ярмарок». Відбулися міжнародний фестиваль українського фольклору «Берегиня», міжнародний фестиваль авторської пісні «Золоті ворота» та ін. У Києві стало традиційним проведення «Музичних прем’єр сезону», у Львові — фестивалів оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької. Систематично проводяться «Харківські асамблеї», «Оксамитові сезони Криму». Дедалі більшої популярності набувають міжнародні конкурси ім. В. Горовіца в Києві, ім. С. Людкевича у Львові, ім. О. Січинського в Івано-Франківську.

Утверджуються новаторські форми в образотворчому мистецтві. Художник Г. Синиця, послідовник школи М. Бойчука — українського монументального живопису на традиціях мистецтва Київської Русі, — став основоположником нового напрямку в монументальному живописі, що дістав назву «Українська національна колористична школа». У 1991 р. він отримав Державну премію ім. Т. Шевченка.

У системі культосвітньої роботи важливе місце належить бібліотекам, яких на сьогодні в Україні налічується понад 60 тис. із книжковим фондом майже 1 млрд примірників.

Працює майже 200 державних і понад 7 тис. народних музеїв, у яких зібрано 10 млн пам’яток матеріальної та духовної культури нашого народу. Одним із найвідоміших є, наприклад, музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», у створенні якого свого часу активну роль відігравав М. Сікорський. На схилах гори розмістилося 385 пам’яток народної архітектури та побуту XVII—XIX ст., понад 20 тис. витворів мистецтва, зібраних у лісостеповій і степовій зонах України. Однак багато музеїв через дефіцит коштів перебуває у критичному стані. Потребують ремонту та реставрації Козелецький собор у Чернігові, музей Т. Шевченка в Каневі та багато інших.

У 1990-х рр. відчутною стала криза національного книгодрукування, яку засвідчили зростання цін на книжки, зменшення тиражів видань, передусім українською мовою. Частка україномовної книги знизилася до 3,6% за назвами, до 35,6% — за тиражем.

Процес національного і духовного відродження України, попри численні труднощі й проблеми, триває, до нього долучається дедалі більше її громадян, які відчувають відповідальність за долю України.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйтеся до повторювально-узагальнювального уроку.