Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

Тема 6. Становлення незалежної України (1991—1994 рр.)

УРОКИ №77—78

Тема. Європейський вибір України.

Мета: охарактеризувати процес визнання незалежності України та її входження до міжнародних структур, формувати вміння аналізувати основні принципи зовнішньої політики незалежної України; встановлювати міжкурсові, причинно-наслідкові зв'язки з курсом всесвітньої історії, виховувати учнів у дусі патріотизму, толерантності.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, карта «Україна в період незалежності», дидактичні матеріали.

Основні дати і події: 12 вересня 1991 р. — закон «Про правонаступництво»; 4 листопада 1991 р. — закон «Про державний кордон України»; 8 грудня 1991 р. — угода між Росією, Україною, Білорусією та СРСР — про розпад СРСР; 12 грудня 1991 р. Указ Президента України «Про утворення державного митного комітету України»; грудень 1991 р. — визнання України Канадою, Польщею, Угорщиною, Латвією, Литвою, Аргентиною та іншими; 25 грудня 1991 р. — визнання України США; 2 липня 1993 р. — схвалення Верховною Радою «Основних напрямків зовнішньої політики України»; 1991, 1992, 1994 р. — підписання Україною угод про ліквідацію ядерної зброї; 1992 р. — Україна стає членом ЄБРР, МВФ, МБР; 1994 р. — Україна приєдналася до програми «Партнерство заради миру»; 1995 р. — Україна стає 37-м членом Ради Європи; 1997 р. — «Хартія про особливе партнерство» (між Україною і НАТО).

Основні терміни і поняття: СНД, РЄ, ЄБРР, МВФ, МБР, без'ядерний статус.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: характеризувати зовнішню політику та міжнародні зв'язки незалежної України; аналізувати рівень співробітництва України з країнами СНД, Росією, Польщею; встановлювати міжкурсові та причинно-наслідкові зв'язки з подіями всесвітньої історії; висловлювати власну думку з приводу зовнішньої політики незалежної України.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Бесіда

1. Коли Українська РСР стала членом ООН? Який вона мала статус?

2. Які факти свідчать про самостійність зовнішньої політики України в 1960—1980-х рр.?

3. Які події серпня та грудня 1991 р. сприяли становленню незалежної зовнішньої політики України?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Незалежна Україна — правонаступниця УРСР. Міжнародне визнання незалежної України

• Розповідь учителя

Основи зовнішньої політики були визначені в Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) в розділі «Міжнародні відносини». Вони передбачали активне сприяння процесу укріплення миру та міжнародної безпеки, дотримання норм міжнародного права, розвиток співробітництва та добросусідства з країнами світу, участь України в різних формах загальноєвропейського процесу, нейтралітет до участі у військових блоках, без’ядерного статусу (не виробляти, не використовувати, не розповсюджувати ядерну зброю).

Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб’єктом у міжнародних відносинах. Важливим кроком в умовах незалежності стали визнання державної території, установлення недоторканності кордонів території, регламентування їх режиму, порядку охорони, правил перетину.

У 1991 р. були видані закони України «Закон про державний кордон України», «Закон про прикордонні війська України», Указ Президента України «Про створення державного митного комітету України».

12 вересня 1991 р. виданий Закон «Про правонаступництво». 5 грудня 1991 р. після референдуму Верховна Рада звернулась із Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалось, що Україна спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права. Першими важливими кроками в цьому напрямку були:

1) Установлення державного кордону. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України», що проголошував недоторканність кордонів, визначив порядок їхньої охорони і правила переходу. 12 грудня того самого року з метою гарантування економічної безпеки республіки Президент України підписав Указ «Про утворення державного митного комітету України».

2) Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Відповідно до нього громадянство надавалося усім, хто проживав на території республіки, не був на той момент громадянином інших держав і не заперечував проти набуття громадянства України.

3) Визнання національної символіки як державної. У січні—лютому 1992 р. Верховна Рада низкою постанов затвердила державним гімном пісні «Ще не вмерла України...», державним прапором — синьо-жовтий прапор, а малим гербом України — тризуб.

4) Запровадження власної грошової одиниці. Із метою виходу з рубльової зони в 1992 р. на території республіки був покладений початок обігу купонів багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р., відповідно до Указу Президента, купон було замінено національною валютою — гривнею.

Відразу після проголошення незалежності тільки протягом грудня 1991 р. Україну визнали 68 держав. На другий день після референдуму про визнання нової держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва, 5 грудня — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія.

25 грудня 1991 р. Україну визнали США, протягом 1992 р. — ще 64 держави, на початку 1993 р. — 132 держави, 106 із яких установили дипломатичні відносини. В 2000 р. Україну визнали 153 країни. Наша держава є членом 47 міжнародних і міжурядових організацій і бере участь у роботі понад 100 постійних або тимчасових органів, створених у межах цих організацій. Українські підприємства здійснюють зовнішньоторговельні операції з 162-ма країнами світу. Станом на 1993 р. наша країна підписала 26 міждержавних і майже 90 міжурядових угод.

2. Правові засади зовнішньої політики. Розбудова дипломатичної служби

• Розповідь учителя

У «Декларації про державний суверенітет» зазначалося, що Україна «проголошує про свій намір стати в майбутньому постійною нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї». Як суб’єкт міжнародного права Україна здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів республіки в політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Україна виступає рівноправним учасником міжнародного співробітництва, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормативами внутрішньодержавного права, виконує усі ці концептуальні положення, дотримується їх у питаннях зовнішніх відносин і міждержавних відносин та зв’язків.

Засади зовнішньої політики України закладені в таких основоположних документах, як «Декларація про державний суверенітет України» та Конституція України, в «Основних напрямках зовнішньої політики України».

У концепції зовнішньої політики незалежної Української держави зафіксовано, що Україна здійснює свою зовнішню політику на основі взаємної поваги щодо інших держав і народів, взаєморозуміння, партнерства, довіри, політичних та економічних інтересів, дотримання міжнародних правових актів, зафіксованих у міжнародних договорах та конвенціях, невтручання у внутрішні справи інших держав, визнання недоторканності й непорушності їх кордонів, поваги до гідності і честі народів, громадян країн світового співтовариства.

У ст. 18 розділу 1 Конституції України зазначено: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». У Конституції також записано, що Верховна Рада схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. До повноважень Верховної Ради також належить надання у встановлений законом строк згоди на обов’язкове підписання міжнародних договорів України. У ст. 92 зазначено, що засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи визначаються виключно законами України.

У міжнародних відносинах державу представляє Президент. Він здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє голів дипломатичних представництв України, в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти тощо. Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує зовнішньоекономічну діяльність України, митну справу.

Зовнішню політику України здійснюють Міністерство закордонних справ та Міністерство зовнішньої торгівлі. У Верховній Раді створено спеціальний Комітет із питань міжнародних відносин та зв’язків із країнами СНД, а в апараті секретаріату діє підрозділ із міжпарламентських зв’язків. У Кабінеті Міністрів, апараті Президента є працівники, які виконують консультативно-радницькі функції з питань здійснення зовнішньої політики вищими ешелонами державної влади. В обласних державних адміністраціях України функціонують відповідні структури з питань зовнішньоекономічних зв’язків.

Основні пріоритети зовнішньої політики:

• економізація зовнішньої політики, тобто зовнішньополітичні зв’язки повинні підкріплюватися й економічним співробітництвом. Орієнтація зовнішньої політики України на пошук нових ринків для українських товарів;

• розвиток зв’язків зі стратегічними партнерами;

• продовження руху в бік європейської та євроатлантичної інтеграції;

• створення позитивного іміджу України;

• забезпечення диверсифікації постачання енергоносіїв;

• реалізація свого геополітичнго положення як мосту між Сходом і Заходом.

3. Україна і СНД. Відносини з Російською Федерацією, країнами СНД

• Розповідь учителя

8 грудня 1991 р. між Росією, Україною, Білорусією та СРСР була підписана угода, що констатувала факт розпаду СРСР як суб’єкта міжнародного права та перехід зовнішньополітичних питань до юрисдикції союзних республік. Україна активно розпочала здійснення добросусідських відносин із державами Співдружності.

Загальна стратегія співробітництва ЄС щодо України була затверджена в грудні 1999 р. Вона розрахована на чотири роки і є унікальним документом, який закладає основи співробітництва з державою, що не є безпосереднім претендентом на вступ до ЄС найближчим часом.

У липні 2002 р. відбувся саміт «Україна — ЄС», де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого члена СС. У ході роботи саміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у 2004 та 2007 р. У 2003 р. Україна здобула статус «країни — сусіда ЄС». Щоб зменшити негативні наслідки від вступу до ЄС Польщі та Словаччини, у 2003 р. із цими країнами були укладені угоди про спрощення візового режиму.

У 1992 р. Україна приєдналася до Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), плідно співпрацює з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком і іншими фінансовими структурами.

Також Україна бере участь у регіональному співробітництві (організації, що об’єднують країни окремих регіонів континенту). Як член СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва, Балтійсько-Чорноморського співробітництва, ГУУАМ, вона прагне більш тісного співробітництва із сусідами на основі рівноправного і взаємовигідного співробітництва.

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала статуту цієї організації, оскільки деякі його положення суперечать українському законодавству. Україна ставиться до СНД як до дорадчого органу і віддає переваги двосторонньому співробітництву, проте це не заважає їй впливати на діяльність СНД. До позиції України з деяких питань прислуховуються інші учасники організації.

Задовільним є стан українсько-молдовських відносин. їх розвитку сприяють зустрічі президентів, прем’єр-міністрів, міністрів закордонних справ. Невирішеними залишаються питання завершення делімітації державного кордону та врегулювання ситуації в Придністров’ї. У республіці Молдова високо цінують особливу роль України як посередника в розв’язанні розбіжностей, які існують між Кишиневом і Тирасполем і є джерелом нестабільності в регіоні. Виявляючи свої добросусідські відносини, Україна передала Молдові частину своєї території для створення порту на Дунаї. У 2001 р. було підписано договір про кордони між Молдовою і Україною.

Відносини між Україною і Росією формуються нерівномірно. Історичною подією у відносинах України й Росії стало підписання 31 травня 1997 р. широкомасштабного політичного українсько-російського договору. Цей документ юридично закріпив зобов’язання Росії поважати незалежність України і став правовою базою, на якій ґрунтуватимуться двосторонні відносини. Відбувся перехід від невизначеності й заполітизованості до рівноправного взаємовигідного партнерства. З урахуванням історичних реалій укладено також угоди щодо Чорноморського флоту.

Позитивним явищем у двосторонніх відносинах є пожвавлення міжпарламентських зв’язків. Росія погодилася розпочати делімітацію кордону з Україною. Спільні військово-морські навчання в Криму сприяли зміцненню довіри між обома державами. Росія є головним торговим партнером України. Однак стан економічного співробітництва, його ефективність не задовольняє обидві країни. Підписана 1998 р. програма економічного співробітництва на період до 2007 р. виконується повільно. 2002 р. оголошений у Росії роком України. На початку 2003 р. був укладений договір про державний кордон, який визначив його сухопутну ділянку, залишивши відкритим питання кордону по Азовському морю і Керченській протоці. Окремі впливові особи Росії, представники Державної думи досі не відмовилися від претензій щодо Криму і Севастополя. Усупереч цьому Росія і Україна розглядають одна одну як стратегічні партнери, і для народів обох держав важливо наповнити досягнуті домовленості конкретним змістом. Для цього неабияке значення має розвиток співпраці в галузі економіки, науки, культури.

Крім кордонів суходолом, Україна має морський кордон із Болгарією, Туреччиною, Грузією. Співробітництву з цими державами відводиться важлива роль. Так, з Болгарією та Грузією налагоджене постійне поромне сполучення. Встановлюється двостороннє співробітництво і в межах міжнародних регіональних об’єднань, Чорноморського регіону, ГУУАМ тощо.

4. Реалізація курсу на без'ядерний статус України

• Розповідь учителя

Україна підписала низку документів, згідно з якими здобула статус без’ядерної держави: Угода про стратегічні наступальні озброєння СТАРТ (31 липня 1991 р.), Лісабонський протокол до нього (23 травня 1992 р.), Угода про нерозповсюдження ядерної зброї (1994 р.). 18 листопада 1993 р. на закритому засіданні Верховної Ради була ратифікована Угода про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СТАРТ-1, згідно з якою Україна на 36% мала скоротити загальну кількість ракетоносіїв і на 42% кількість ядерних озброєнь. Україна повинна була здійснити демонтаж 2000 одиниць тактичного ядерного озброєння та 176 міжконтинентальних балістичних ракет. Таким чином Уряд України домовився на без’ядерний статус за умов міжнародних гарантій про безпеку, територіальну недоторканість нашої держави. У 1994 р. Україна, США, Велика Британія Росія підписали Меморандум про гарантії безпеки України за умов приєднання її до Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї. 16 листопада 1994 р. Україна приєдналась до Угоди про нерозповсюдження ядерних озброєнь, яким підтвердила миролюбний характер зовнішньої політики та свій без’ядерний статус.

5. Відносини України з Європейським співтовариством (НБСЄ, РЄ, ЄС). Україна і НАТО

• Розповідь учителя

Наша держава є членом 47 міжнародних і міжурядових організацій, бере участь у роботі понад 100 постійних або тимчасових органів. Українські підприємства здійснюють зовнішньоторговельні операції зі 162 країнами світу. До цього Україна йшла шляхом розвитку співробітництва в загальноєвропейському процесі.

Вона активно співпрацює з провідними міжнародними організаціями.

Проголошення Україною курсу на побудову демократичного суспільства потребує врахування світового досвіду в цій справі. Це зумовило потребу в співробітництві з Радою Європи (РЄ) — впливовою організацією, що виникла в 1949 р. і діяльність якої спрямована на захист прав людини, парламентської демократії і забезпечення принципу верховенства права. 14 липня 1992 р. Україна подала заяву на вступ до організації, а 9 листопада 1995 р. стала 37-м членом РЄ. Вступивши до Ради Європи, Україна взяла на себе низку зобов’язань з організації влади, розвитку правової сфери і самоуправління, захисту прав людини. Так, згідно з рекомендаціями РЄ в Україні було скасовано смертну кару. Незважаючи на опір деяких сил у державі, виконання рекомендацій РЄ відповідає національним інтересам України, наближає її до демократичного суспільства. Контроль із боку РЄ є важливим чинником, який стримує деякі недемократичні дії влади і сприяє становленню демократичного суспільства.

30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ). Українські військові під егідою ООН виконували миротворчі місії в Боснії, Іраку, інших країнах.

У 1992 р. Україна підписала Паризьку хартію, Декларацію Гельсинської зустрічі на вищому рівні, Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво.

У 1994 р. приєдналася до співробітництва до програми НАТО «Партнерство заради миру». У 1996 р. була схвалена індивідуальна програма партнерства України — НАТО. На території України проходять спільні навчання військових підрозділів (Янівський полігон, акваторія Чорного моря).

У 1997 р. в Мадриді між Україною і НАТО була підписана «Хартія про особливе партнерство». У ній проголошувалось, що НАТО є відкритим для вступу нових членів та підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, недоторканність її кордонів. Був визначений механізм консультацій між двома партнерами.

Указом Президента України в 1998 р. було затверджено державну програму співробітництва з альянсом. Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі, хоча не схвалила дії НАТО в Югославії. Для більш тісного співробітництва в Києві відкрито офіс військового представництва НАТО. Навесні 2002 р. Україна заявила про своє бажання вступити до цієї організації. Для реалізації цих планів потрібно завершити військову реформу, узгодити свої збройні сили зі стандартами НАТО. Розпочався активний переговорний процес у цьому напрямку.

IV. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Бесіда

1. Що, на ваш погляд, сприяло визнанню незалежної України іншими державами?

2. Охарактеризуйте основні принципи зовнішньої політики.

3. Які проблеми щодо ядерного роззброєння постали перед нашою державою? Як вони були розв’язані?

4. Охарактеризуйте діяльність України в ООН, Раді Європи, НАТО.

5. За якими напрямками відбувалося співробітництво України з державами СНД?

• Дискусія

1. Як було розв’язано «ядерну проблему» України? Чи існували інші шляхи її розв’язання?

2. Які суперечності зовнішньої політики України на початку 1990-х рр. ви можете назвати?

3. Яке практичне значення має євроінтеграція України?

• Робота з таблицею

Складіть хронологічну таблицю подій зовнішньої політики незалежної України на початку 1990-х рр.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйте повідомлення на тему «З історії символіки в Україні».