Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

УРОКИ №67—68

Тема. Суверенізація Української РСР.

Мета: розкрити причини послаблення авторитету КПРС і КПУ, розвивати вміння складати хронологію подій процесу суверенізації України, аналізувати документи; формувати критичне мислення; виховувати учнів у дусі патріотизму, поваги до борців за незалежність України.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Основні терміни і поняття: «Декларація про державний суверенітет України», демократичні вибори.

Обладнання: підручник, дидактичні матеріали.

Основні дати і події: 21 січня 1980 р. — акція «живий ланцюг»; лютий 1990 р. — скасування ст. 6 Конституції СРСР; 4 березня 1990 р. — вибори до Верховної Ради; 16 липня 1990 р. — «Декларація про державний суверенітет України».

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: визначати причини послаблення авторитету КПРС та КПУ, формування передумов багатопартійності; аналізувати «Декларацію про державний суверенітет України»; складати хронологію подій на шляху до суверенітету України.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Бесіда

1. Які зміни відбулися в політичній системі УРСР?

2. Наведіть приклади активізації демократичного, національно-визвольного руху наприкінці 1980-х рр.

3. У перші роки свого існування НРУ був політичною партією чи громадсько-політичною організацією?

4. Коли і де була скасована ст. 6 Конституції СРСР?

5. Поясніть зміст поняття «суверенітет».

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Створення Демократичного блоку України

• Розповідь учителя

У березні—травні 1990 р. відбулися вибори народних депутатів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад.

Напередодні виборів виникла запекла боротьба навколо Закону УРСР про вибори. Законопроект, оприлюднений 8 серпня 1989 р., в основному дублював союзний закон 1989 р., за яким компартія отримувала певну квоту депутатських місць. Це положення, а також положення про скликання з’їзду Рад УРСР викликали найбільше обурення. Зрештою під тиском громадськості ці два положення були зняті. Народні депутати обиралися прямим таємним голосуванням на альтернативних засадах. Поряд із трудовими колективами право висувати кандидатів у депутати отримали і громадські організації.

Напередодні виборів було утворено Демократичний блок, який об’єднав усі опозиційні сили. Його основу становив Народний рух України за перебудову та різні неформальні організації. На 450 парламентських місць претендувало 3 тис. кандидатів. Із 443 обраних депутатів 111 були прихильниками Демократичного блоку. До того ж склад ВР УРСР оновився на 90 %. Блок здобув перемогу в п’яти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Київській. Вибори до місцевих рад засвідчили перемогу демократичних сил у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях, а також значний успіх у Києві та Харкові.

Хоча вибори 1990 р. не стали повною перемогою демократії, вони похитнули монополію компартії на владу. Уперше в історії Україна мала демократично обраний парламент.

2. Мітинги як форма протесту мас. Акція «живий ланцюг»

• Розповідь учителя

У червні—липні 1988 р. відбулося декілька багатотисячних мітингів у Львові. Головна тема виступів — демократизація суспільства й національне відродження. Уперше публічно було порушено питання про реабілітацію вояків УПА як борців за національне визволення України, проти тоталітаризму. Того самого року чимало мітингів розганяла міліція. Жорстокі побиття мітингувальників у Львові сталися 12 березня, 28 липня, 4 серпня, 1 жовтня, 13 листопада. Наприкінці 1988 — на початку 1989 р. неформальні об’єднання провели 1200 мітингів, у яких брали участь понад 13 млн осіб.

Влада розправлялася з учасниками таких акцій. Відбувалися суди над організаторами мітингів: 15 березня 1989 р. за участь у несанкціонованому мітингу на 15 діб засудили Б. Гориня; декілька разів заарештовували голову Спілки української молоді в Харкові А. Черемиського за те, що він виносив на мітинги синьо-жовтий прапор. Однак консервативні сили були вже не в змозі зупинити процеси демократизації, піднесення соціальної активності та національної свідомості українського суспільства.

21 січня 1990 р. від Івано-Франківська через Львів до Києва з нагоди відзначення роковин Акта злуки УНР та ЗУНР населення утворило «живий ланцюг». У цій акції брали участь близько 800 тис. осіб. Учасники виголошували антикомуністичні гасла і вимагали незалежності України.

3. Криза однопартійної системи. Скасування ст. 6 Конституції СРСР

• Розповідь учителя

У березні 1990 р. відбувся позачерговий III з’їзд народних депутатів СРСР, який запровадив посаду Президента СРСР. Першим і останнім Президентом СРСР став М. Горбачов, залишивши за собою і найвищу посаду в комуністичній партії. На з’їзді з Конституції СРСР була вилучена ст. 6, яка проголошувала керівну роль КПРС у суспільстві. За таких умов у березні 1990 р. відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР. Партійні комітети та існуючі старі державні структури в Україні забезпечили обрання більшості своїх представників.

Опозиційні КПУ політичні сили в Україні утворили на перших альтернативних виборах Демократичний блок. Декларація блоку містила такі вимоги: реальний політичний і економічний суверенітет України; політичний плюралізм; багатопартійна система, скасування ст. 6 Конституції УРСР, що забезпечувала привілейоване становище КПУ як складової КПРС; створення економічної системи України на засадах різноманітності й рівноправності всіх форм власності; прийняття нової Конституції України; національне відродження українського народу, вільний розвиток культури і мов національних меншин України; реальна свобода віросповідання, легалізація Української греко-католицької церкви та Української автокефальної церкви. За таких обставин КПУ почала чинити опір політичним реформам, ховаючись під гаслами суверенізації республіки та захисту інтересів народу.

Опір консервативної партійно-радянської номенклатури викликав обурення народу. КПУ поступово втрачала авторитет та важелі контролю над суспільством, яке дедалі більше політизувалося.

1) Усунення В. Щербицького

На відміну від Москви, де динаміка політичних процесів проходила в цей період досить інтенсивно, в Україні в перші роки перебудови продовжував панувати «застій». Його пов’язували в першу чергу з ім’ям першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького. Урешті-решт постає питання про його відставку, тим більше, що з такими вимогами до Генерального секретаря ЦК КПРС зверталося багато українських політиків та представників інтелігенції.

28 вересня 1989 р. в Києві відбувся пленум ЦК КПУ, який проходив за участю М. Горбачова. На пленумі В. Щербицького було усунуто з посади першого секретаря і члена політбюро ЦК КПУ «у зв’язку з виходом на пенсію», новим першим секретарем було обрано В. Івашка.

2) Комуністична партія України (КПУ)

Найчисленнішою політичною партією ще донедавна була комуністична. На початок 1990 р. в її складі налічувалося 3 294 038 комуністів, які були об’єднані в 72 947-ми первинних парторганізаціях. XXVIII з’їзд Компартії України, що проходив у червні й грудні (в два етапи) 1990 р., засвідчив стурбованість комуністів республіки станом справ у партії та суспільстві, визнав необхідність невідкладних практичних дій щодо подолання кризових явищ. З’їзд підтвердив прагнення українських комуністів кардинально оновити партію на демократичних засадах, повернути їм довіру народу. Виходячи з комуністичної перспективи розвитку людської цивілізації і ставлячи за безпосередню мету створення в Україні соціалістичного суспільства, з’їзд накреслив орієнтири практичної роботи партії в умовах багатопартійності, нових політичних і соціально-економічних реальностей. Але гучні заяви, декларативні рішення та гасла учасників з’їзду, як і раніше, залишилися на папері. Комуністична партія втратила свій авторитет.

3) Розпад КПУ. Формування багатопартійності

Необхідною умовою становлення демократичної правової держави є багатопартійність. Вона дає можливість повніше враховувати інтереси всіх громадян у державній політиці і сприяє стабільному і динамічному розвитку суспільства.

До причин, що викликали створення багатопартійності в Україні, можна віднести:

• розширення демократизації суспільного життя, гласність;

• історичні корені багатопартійності;

• виникнення й розвиток в Україні дисидентства;

• нездатність КПРС продовжувати виконання керівної ролі усього суспільства, яку вона собі привласнила.

Правову основу для формування багатопартійності заклав позачерговий III з’їзд народних депутатів СРСР (березень 1990 р.), що вніс зміни до Конституції СРСР, скасувавши, зокрема, й ст. 6 про керівну і спрямовуючу роль КПРС, ядро в політичній системі радянського суспільства. У жовтні 1990 р. було прийнято закон СРСР «Про громадські об’єднання».

В історії становлення багатопартійності виділяють три етапи. Перший етап. 1988—1989 рр. — створення умов багатопартійності. Створення опозиційних до КПРС неформальних об’єднань та рухів, що пізніше трансформувалися в політичні партії. У цей час в Україні розгортають активну діяльність Українська демократична спілка (УДС), пізніше перейменована в Українську народно-демократичну лігу (УНДЛ), Українська Гельсінська спілка (УГС), Народний рух України за перебудову (НРУ).

Другий етап. 1989—1990 рр. — етап безпосереднього створення початкової багатопартійності. За цей час у республіці створено понад 20 партій, у які об’єднано понад 30 тис. осіб.

Третій етап. Початок 1991 — серпень 1991 р. — кардинальні зміни в становленні багатопартійності. Розвал, а згодом і заборона діяльності КПУ після спроби державного перевороту в Москві ДКНС (рос. ГКЧП) 19—21 серпня 1991 р. у зв’язку з доказами про підтримку керівництвом КПУ державного перевороту. Виникнення, становлення та утвердження політичних партій, тобто процес їх конституювання, контролювали державні інституції. Партійні формування обов’язково повинні були мати нормативні документи (статут, програму), відповідну кількість членів, первинних організацій (не тільки в столиці, а й в областях, містах, районах) тощо. Реєструються політичні партії міністерством юстиції України. На момент проголошення незалежності було зареєстровано понад 20 політичних партій різного спрямування та орієнтації: праві, ліві.

4. «Декларація про державний суверенітет України»

• Робота з документом

Витяг із «Декларації про державний суверенітет України» [Верховна Рада УРСР]... виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визначаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

• Запитання до документа

1. Яку мету визначає документ?

2. Що проголошує «Декларація про державний суверенітет України»?

• Розповідь учителя

16 липня 1900 р. Верховна Рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», якою було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю («за» проголосувало 355 депутатів, «проти» — 4).

Декларація складається зі вступу (преамбули) та десяти розділів: І. Самовизначення української нації.

II. Народовладдя.

III. Державна влада.

IV. Громадянство.

V. Територіальне верховенство.

VI. Економічна самостійність.

VII. Екологічна безпека.

VIII. Культурний розвиток.

IX. Зовнішня і внутрішня безпека.

X. Міжнародні відносини.

• Складання конспекту

За розповіддю вчителя складіть тезовий конспект про основні положення Декларації.

Основні положення «Декларації про державний суверенітет України»:

• народ України становлять громадяни республіки всіх національностей;

• закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;

• поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

• виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством;

• самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;

• миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;

• визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;

• гарантія права на вільний національно-культурний розвиток усіх національностей, що проживають на території України;

• необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами республіки.

Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє. Але під тиском громадськості народні депутати почали робити реальні кроки з наповнення змісту Декларації. 30 липня 1990 р. вони прийняли рішення повернути в Україну для продовження служби всіх солдатів Радянської армії, призваних з її території. Однак та сама обережна більшість санкціонувала укладання двосторонніх угод України з іншими союзними республіками, погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами.

Історичне значення «Декларації про державний суверенітет України» (учні визначають разом з учителем):

• суверенітет офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку української нації;

• визначено основні напрямки діяльності з досягнення реального суверенітету.

Ще в роки перебування України у складі СРСР було закладено основи майбутньої незалежності нашої держави, зроблено перший крок на шляху до неї.

IV. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Бесіда

1. Коли та за яких обставин була прийнята «Декларація про державний суверенітет України»? Позначте її історичне значення?

2. Чому втрата впливу КПУ монопольного положення в суспільстві автоматично вела до кризи всю радянську систему?

• Завдання

Оберіть правильні твердження.

Основні риси суспільно-політичного життя в Україні в 1985—1991 рр.:

А різке збільшення бажаючих вступити до КПРС та ВЛКСМ;

Б різке зростання інтересу читачів до публікацій періодичних видань, збільшення тиражів газет і журналів;

В перегляд та критичне переосмислення історії України;

Г проведення масових мітингів із вимогами припинити перебудову;

Д швидке формування і розвиток національно-демократичного руху.

• Дискусія

Як ви вважаєте, чи наблизило прийняття «Декларації про державний суверенітет України» крах радянської унітарної держави? Чому Декларація так і не набула статусу закону?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Складіть хронологічну таблицю подій на шляху України до незалежності.