Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

УРОКИ №59—60

Тема. Спроби політичних реформ.

Мета: розкрити зміст передумов політичних реформ, причин активізації суспільно-політичного життя; розвивати уміння аналізувати діяльність неформальних організацій та наслідки політичних реформ; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Тип уроку: комбінований урок.

Обладнання: підручник, карта «Україна в період боротьби за незалежність (1985—1991 рр.), дидактичні матеріали.

Основні терміни і поняття: політичні реформи, партконференція, з'їзд народних депутатів, демократія.

Основні дати і події: січень 1987 р. — пленум ЦК КПРС; 18 червня — 1 липня 1988 р. — XIX партконференція; березень 1989 р. — вибори народних депутатів СРСР; травень—червень 1989 р. — Перший з'їзд народних депутатів СРСР; липень 1989 р. — Шахтарський страйк; березень—травень 1990 р. — вибори до ВР УРСР і місцевих рад.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: характеризувати процес демократизації суспільства; аналізувати причини та наслідки спроб політичних реформ; складати схему структури державних органів; порівнювати структуру органів, різні історичні етапи; оцінювати спробу політичних реформ та їх наслідки для українського народу.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Повідомлення учнів

Теми: «Реабілітація за часів перебудови», «Діяльність “Меморіалу” в Україні».

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Завдання

1. Дайте визначення поняття «перебудова».

2. Охарактеризуйте стратегію перебудови.

3. Розкрийте зміст понять «гласність», «десталінізація».

4. Наведіть приклади здійснення політики гласності в Україні.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Передумови політичних реформ

• Розповідь учителя

Гласність і відновлення процесу десталінізації, економічні реформи, що почали здійснюватися та ідеологічно посилалися на досвід непу, значні зміни в партійно-державному керівництві після січневого пленуму 1987 р. викликали розкол у лавах КПРС на прихильників радикалізації перебудовчих процесів і противників продовження перебудови.

Першим проявом існування розбіжностей серед партійного керівництва став виступ на жовтневому 1987 р. пленумі ЦК КПРС першого секретаря Московського міського комітету КПРС Б. Єльцина з критикою на адресу ЦК і М. Горбачова. Навколо Б. Єльцина стали об’єднуватися сили, які вважали, що перебудова рухається занадто повільно і не охоплює інтереси провінції.

Почали згруповуватися і консервативні сили. Проявом цього стала стаття в газеті «Советская Россия» викладачки з Ленінграда Н. Андреєвої під назвою «Не можу поступитися принципами». Автор відкрито захищала Сталіна і всі радянські ідеали. Ця стаття була опублікована за підтримки секретаря ЦК КПРС Є. Лігачова. Здавалося, що перебудова завершилася.

У цій ситуації Горбачов не погоджувався з консервативними поглядами автора статті та тих, хто її підтримували. Стаття Андреєвої була засуджена передовицею газети «Правда». Горбачову і його прихильникам стало зрозуміло, що подальший перебудовчий процес неможливий без радикальних політичних реформ.

2. Конституційна реформа М. Горбачова 1988 р.

• Розповідь учителя

М. Горбачов передбачав залишити за партією тільки «керівну і спрямовуючу» роль у суспільстві, а безпосередню владу зосередити в рядах різних рівнів. Ідея політичних реформ була схвалена на XIX партконференції (червень—липень 1988 р.). Реформа базувалась на таких принципах:

• чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

• ліквідація зрощування партійного і державного апаратів;

• плюралізація політичного життя, аж до створення інших партій, але при гегемонії КПРС;

• розширення повноважень рад.

За результатами конференції в липні 1988 р. пленумом ЦК КПРС були внесені зміни і в структуру партійного апарату. КПРС оголосила про свою відмову від функцій оперативного контролю і керівництва над галузями господарства і перехід до політичних методів впливу на виробництво. Відповідно до цього було змінено структуру партійних комітетів.

• Робота зі схемою

Використовуючи запропоновану вчителем схему, учні коментують та аналізують структуру державних органів.

Структура державних органів

3. Реалізація основних положень політичних реформ

• Розповідь учителя

1) Вибори до з’їзду народних депутатів СРСР

Вибори до нових органів влади відбулися у березні 1989 р. Щоб уникнути несподіванок, третину депутатів з’їзду народних депутатів СРСР згідно з виборчим законом надсилали компартія (100 осіб) та громадські організації — комсомол, профспілки, ветеранські організації (650 осіб). Решта депутатів обирались на альтернативній основі в територіальних і національно-територіальних округах. Загалом на з’їзд було делеговано 231 представник від УРСР (87,8% комуністів).

Серед делегатів були представники демократичних сил, зокрема письменники Р. Братунь, Д. Павличко, Ю. Щербак, В. Яворівський та інші.

Нова структура влади мала для України одну негативну рису. У вищому представницькому органі СРСР значно зменшилася кількість депутатів від УРСР. Нова структура влади свідчила про подальше ігнорування національних прав, обмеження прав союзних республік і централізацію влади в СРСР.

2) I з’їзд народних депутатів СРСР (травень—липень 1989 р.)

Початок роботи з’їзду показав, що одностайності, яка панувала раніше, не буде. Виступи депутатів засвідчували різні політичні погляди та інтереси. Трансляція роботи з’їзду дала новий імпульс громадській активності.

На з’їзді було запроваджено нову посаду — Голова ВР СРСР, на яку обрали М. Горбачова. Водночас він залишався і Генеральним секретарем ЦК КПРС. Поєднання цих двох посад ставило Горбачова у двозначне становище. З одного боку, як головуючий, він повинен виступати у ролі спікера парламенту, у якому відбувається зіткнення різних політичних інтересів, з іншого, — як керівник партії повинен проводити чітку партійну лінію. У вересні 1989 р. після тривалої критики в пресі, на мітингах пішов у відставку В. Щербицький, першим секретарем ЦК КПУ став В. Івашко, який навесні 1990 р. був обраний головою Верховної Ради.

3) Скасування ст. 6 Конституції СРСР, початок формування багатопартійності (лютий 1990 р.)

4) Наслідки політичних реформ

Учитель разом з учнями підбиває підсумки:

а) розвал існуючої системи влади, підрив монополії КПРС на владу;

б) зростання політичної активності населення;

в) відродження національної свідомості українського народу.

4. Вибори до Верховної Ради 1990 р.

• Розповідь учителя

Одним з основних напрямків демократизації було визнано розкріпачення діяльності Рад народних депутатів, які поєднують у собі функції законодавства, управління й контролю. Найважливішим етапом цього процесу стали вибори до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів.

Вибори народних депутатів України відбулися 4 березня 1990 р., повторне голосування — із 10 по 18 березня 1990 р. Депутати обиралися до Верховної Ради України, до 25-ти обласних, 469- ти районних, 434-х міських, 120-ти районних у містах, 820-ти селищних, 8996-ти сільських Рад народних депутатів. У голосуванні взяли участь 31375980 виборців, або 84,55% їхньої загальної кількості. Альтернативність виборів, активна участь у виборчій кампанії нових громадських формувань надали останнім особливої гостроти. Адже на 450 мандатів до Верховної Ради УРСР претендувало близько 32 тис. кандидатів — у середньому по шість-сім осіб на місце.

У результаті виборів депутатський корпус поновився на 90 %. До складу Рад було обрано чимало кандидатів у депутати від різних громадських політизованих організацій, які вважали себе представниками демократичної альтернативи офіційних властей. Та переважну більшість депутатських місць здобули представники державного й партійного апарату, господарські керівники різного рангу. Насамперед це стосується депутатів Верховної Ради України, серед яких не виявилося жодного рядового колгоспника, вкрай обмаль робітників, лише 13 жінок. Отже, тодішній склад Верховної Ради України зовсім не відповідав соціальному складу населення держави.

15 травня 1990 р. вперше в історії України Верховна Рада республіки почала працювати в парламентському режимі. Перша її сесія тривала не один-два дні, як раніше, а 60 робочих днів.

Головним завданням народних депутатів Верховної Ради є розробка й прийняття законодавчих актів, спрямованих на поліпшення економічного становища республіки, піднесення рівня життя народу, правове забезпечення реформ тощо. Серед законів, які вже прийнято, особливо важливі — про зміни й доповнення до Конституції, про вибори народних депутатів, про мови в Україні, про державний суверенітет і незалежність України, нову українську національну символіку.

Активізації діяльності Верховної Ради, пропаганді та реалізації ідей державної незалежності України сприяло утворення у парламенті з демократично настроєних депутатів Народної Ради під головуванням І. Юхновського. (Після підтвердження незалежності України на Всеукраїнському референдумі вона фактично припинила своє існування.) Між ними і партапаратною більшістю («група 239») розгорнулася гостра боротьба, що часто негативно впливала на діловий ритм роботи парламенту й гальмувала прийняття конструктивних і виважених рішень.

На початку червня 1990 р. було обрано керівний склад Верховної Ради. Головою ВР УРСР було обрано В. Івашка — першого секретаря ЦК КПУ. (Згодом на цій посаді його змінив Л. Кравчук — колишній другий секретар ЦК КПУ, а за ним — І. Плющ — голова Київського облвиконкому.) Першим заступником Голови Верховної Ради став І. Плющ, заступником — В. Гриньов.

У перші дні діяльності Верховної Ради сформувалися дві політичні течії: комуністична, яка утворила парламентську більшість «За радянську суверенну Україну» (неофіційна назва — «група 239», очолював О. Мороз) і опозиційна — Народна Рада, що об’єднала спочатку 79, а згодом 120 депутатів. На чолі Народної Ради став депутат від Львівщини академік І. Юхновський.

«Група 239» не була монолітною. Серед її представників були як ортодоксальні комуністи, так і ті, що дивились на події з прагматичних позицій. Згодом це призвело до того, що ВР УРСР виступила за суверенітет, а пізніше і за незалежність України.

• Завдання

Дайте оцінку реформування структури органів та політичних процесів в Україні в кінці 1980-х рр.

5. Наростання протидії процесам оновлення суспільства. Шахтарський страйк

• Розповідь учителя

Невдачі в реформуванні економіки, непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя призвели до наростання соціальної напруженості. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. 15 липня 1989 р. страйк розпочався на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйкували вже 193 шахти із 400. Це свідчило про початок відродження робітничого руху. У зв’язку зі зміною структури капіталовкладень протягом двох десятків років 250 із 400 шахт Донбасу працювали без реконструкції, що й призвело до кризи у вугільній промисловості. Влада виступила проти страйку, що ще більше підірвало її авторитет. Відтоді страйки шахтарів через хронічну невиплату зарплати, недостатню увагу уряду до проблем вугільної галузі відбувалися майже щороку. Ситуація ускладнювалася і зростанням кількості аварій на шахтах. У 1991 р. на шахтах України загинуло 346 осіб, 1992 р. — 459, 1993 р. — 381, 1994 р. — 423, 1995 р. — 339, 1996 р. — 342, 1997 р. — 290 осіб. Приблизно стільки гинуло шахтарів і в подальші роки. Як свідчить статистика, за кожний мільйон тонн «чорного золота» розплачуються життям чотири—п’ять шахтарів.

Таким чином, причиною страйків стали:

• невдале реформування економіки;

• нерозв’язаність багатьох економічних і соціальних питань: низька технічна оснащеність копалень, тяжкі умови праці, значна частка ручної праці, низька заробітна плата;

• непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя. Страйкарі висували такі вимоги:

• покращання соціальних умов;

• покращання умов праці;

• підвищення заробітної плати;

• ліквідація парткомів на підприємствах;

• націоналізація майна КПРС;

• відставка уряду;

• деполітизація правоохоронних органів.

Загальною особливістю страйків було поєднання соціально-економічних і політичних вимог.

(Учні разом з учителем визначають результати страйків)

Результати страйків:

• масові виступи шахтарів завдали могутнього удару тоталітарній системі;

• уперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами комуністичної партії і тоталітарної держави;

• вони започаткували новий етап робітничого руху.

6. Політична конфронтація восени 1990 р.

• Розповідь учителя

Щоб зберегти СРСР, покласти край «параду суверенітетів», союзне керівництво вирішило ініціювати укладення нового союзного договору.

В Україні до підписання нового союзного договору ставилися неоднозначно. Під тиском громадськості 17 жовтня 1990 р. ВР УРСР приймає постанову, в якій визнавалося передчасним підписання нового союзного договору до затвердження нової конституції України. 20 листопада Росія і Україна підписали угоду про визнання суверенітету одна одної і про необхідність співпраці на взаємовигідних умовах. Аналогічна угода була підписана з Казахстаном. Таким чином, союзний центр фактично усувався, формувалися обриси конфедеративного союзу.

• Робота з поняттям

Конфедерація — союз держав, які зберігають незалежність, створені для здійснення координації внутрішньої та міжнародної політики.

23 листопада 1990 р. був представлений проект союзного договору, який обмежував права республік, передбачав формування союзних органів влади з великими повноваженнями у сфері міжнародних відносин і фінансів. Передбачався пріоритет союзних законів над республіканськими. Такий проект не викликав великого ентузіазму. Тому консервативні сили і, зокрема, депутатська група «Союз» ВР СРСР закликали М. Горбачова як президента винести на Всесоюзний референдум питання щодо майбутньої долі СРСР.

V. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Тестові завдання

1. ХІХ партконференція КПРС (червень—липень 1988 р.) виступила з пропозицією:

А радикальних економічних реформ

Б кардинального реформування політичної системи

В активізації боротьби за екологічну безпеку

2. Процес реабілітації незаконно репресованих в УРСР розпочався після створення спеціальної республіканської комісії:

А у 1985 р.

Б у 1988 р.

В у 1989 р.

3. Перший в Україні робітничий страйк улітку 1989 р. було організовано:

А шахтарями

Б учителями й лікарями

В залізничниками

Г студентами

4. Гласність — це:

А форма свободи слова в СРСР

Б специфічна форма контрольованого поширення правдивої інформації в умовах державного контролю над засобами масової інформації

В можливість висловлювання альтернативної точки зору

5. Основними вимогами шахтарського страйку 1989 р. були:

А економічні

Б політичні

В економічні й політичні

6. «Група 239» у Верховній Раді України, що була обрана в березні 1990 р., представляла інтереси:

А комуністичної більшості

Б центристів

В опозиції

• Робота в групах

Об’єднати учнів у три групи і кожній запропонувати завдання. Перша група. Поясніть, чому спроби союзного керівництва на чолі з М. Горбачовим у 1990 р. не могли врятувати союзну державу.

Друга група. Доведіть, що в кінці 1980-х рр. в Україні склалися передумови суверенізації.

Третя група. Поясніть, що зумовило появу масового робітничого руху та політичну боротьбу восени 1990 р.

Після обговорення питань учні презентують результати роботи.

• Запитання і завдання

1. У 1862 р. російський публіцист М. Чернитський роз’яснював: «Гласність — це бюрократичний вираз, придуманий для заміни вислову “свобода слова”, припускаючи, що вираз “свобода слова” може здатися неприємним чи різким кому-небудь». Висловіть свою думку з приводу наведеного твердження. Чи характеризує воно процеси, що відбувалися в Україні наприкінці 1980-х рр.?

2. Поясніть крилатий вислів М. Горбачова: «Процес пішов».

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника і дайте відповіді на запитання.

2. Доберіть інформаційний матеріал щодо економічного розвитку України з середини 1980-х рр.