Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

Тема 5. Розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності України (1985—1991 рр.)

УРОКИ №57—58

Тема. Прихід до влади в СРСР М. Горбачова.

Мета: охарактеризувати процес приходу М. Горбачова до влади та його політику; формувати поняття «гласність»; сприяти усвідомленому розумінню запровадження політики гласності; навчати учнів висловлювати власну думку, аргументувати її у світлі історичних процесів.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, карта Україна в період боротьби за незалежність (1985—1991 рр.), дидактичні матеріали, портрет М. Горбачова.

Основні терміни і поняття: перебудова, прискорення соціально-економічного розвитку, «гласність».

Основні дати і події: 1985—1991 рр. — період перебудови; квітень 1985 р. — Пленум ЦК КПРС, обрання М. Горбачова Генеральним секретарем; 1988 р. — нова хвиля десталінізації.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: аналізувати прояви кризи в різних сферах та необхідність процесу перебудови; пояснювати зміст понять «перебудова», «гласність», «прискорення соціально-економічного розвитку»; складати політичний портрет М. Горбачова.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Бесіда

1. Які факти свідчать про внутрішньополітичну кризу на початку 1980-х рр.?

2. Як змінювалось партійно-державне керівництво СРСР від 1982 до 1985 р.? (До листопада 1982 р. — Л. Брежнєв, до лютого 1984 р. — Ю. Андропов, до березня 1985 р. — К. Черненко.)

3. Назвіть прояви кризи в економічній і соціальній сферах та внутрішній політиці на початку 1980-х рр.

Учні аналізують внутрішньополітичні процеси і доходять висновків про причини перебудови.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Пошуки виходу із системної кризи

• Розповідь учителя

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника партії і держави обрано Михайла Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалася перебудова в СРСР (від квітня 1985 р.).

• Робота з поняттям

Перебудова — політичний курс реформаторської частини радянського керівництва, що реалізувався в СРСР протягом 1985—1991 рр. Його суть полягала у спробі шляхом «революції згори» здійснити системну модернізацію суспільства.

Перебудова мала охопити п’ять провідних сфер життєдіяльності суспільства:

• економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, прискорити науково-технічний процес, удосконалювати управління народним господарством, зміцнити виконавчу дисципліну);

• внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя);

• зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільного європейського дому);

• соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного добробуту населення);

• ідеологію (ліквідація цензури, «гласність», вільне виявлення думки громадян).

Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало подальше життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов протягом шести років так і не зміг висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства.

Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилася розпадом СРСР. Партійне керівництво України на словах однозначно виконувало «маневри» кремлівського керівництва, а насправді певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні.

Перебудова мала чотири етапи:

• березень 1985 — січень 1987 р. — перебудова здійснюється під гаслом «Більше соціалізму!»;

• 1987—1988 рр. — основний лейтмотив — «Більше демократії!»;

• 1989—1990 рр. — розмежування й розкол у таборі провідників перебудови;

• 1991 р. — перемога радикал-реформізму, розпад СРСР.

Перебудовчі процеси в Україні контролювала управлінська номенклатура тоталітарної держави. Протягом 1985—1987 рр. в Україні не було значних політичних сил у вигляді громадських об’єднань та народних фронтів, які виникли в Прибалтиці та Росії. На тлі загального розвалу ситуація в Україні залишилася відносно стабільною.

Існував ще один важливий суб’єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалася з гострої критики перших партійних керівників і партноменклатур різного рангу. В. Щербицький, який 17 років очолював Компартію України, залишився ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з основних опонентів М. Горбачова.

• Постать в історії

Михайло Горбачов (нар. 1931 р.) — радянський політичний і партійний діяч. У 1955 р. закінчив юридичний факультет Московського університету ім. М. Ломоносова, 1967 р. — агрономічний факультет Ставропольського сільськогосподарського інституту. Працював у Ставропольському краї на різних партійних і державних посадах. 1985 р. обраний Генеральним секретарем КПРС (1985—1991 рр.) і головою Президії Верховної Ради СРСР (1989—1990 рр.). У 1990—1991 рр. — перший і єдиний президент СРСР. Ініціював новий політичний курс вищого партійного керівництва, який у внутрішній політиці був спрямований на модернізацію економіки, збільшення громадянських свобод і боротьбу зі зловживаннями, а в зовнішній — на завершення періоду «холодної війни» і нормалізацію відносин із Заходом. Розпочав низку економічних, соціальних і політичних реформ, відомих як «перебудова», «демократизація», «гласність». Навесні 1991 р. розробив проект нового союзного договору. Після невдалої спроби державного перевороту в серпні 1991 р. був не в змозі втримати ситуацію під своїм контролем. 25 грудня 1991 р. відмовився від президентства й передав владу Борису Єльцину.

2. Перші кроки нового керівництва на міжнародній арені. «Нове мислення»

• Розповідь учителя

У 1987 р. вийшла друком книга М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і всього світу». Книга перекладена основними мовами всього світу і заслуговувала на увагу світової спільноти.

• Завдання

Опрацюйте відповідний матеріал підручника та дайте власну оцінку основних напрямків міжнародної політики в період перебудови.

Основні напрямки міжнародної політики в період перебудови:

• відмова від конфронтації із західними країнами, початок співробітництва;

• застосування заходів щодо припинення «холодної війни»;

• втілення нових принципів міжнародної політики: пріоритету загальнолюдських цінностей, відмова від втручання у внутрішні справи інших країн та нав’язування радянської моделі соціалізму.

3. Запровадження політики гласності та її вплив на національне відродження

• Розповідь учителя

У середині 1980-х рр. гласність стала важливою складовою перебудовчих процесів у СРСР. Її суть полягала в забезпеченні більшої відкритості радянського суспільства. Були навіть здійснені безуспішні спроби в 1987 р. прийняти закон про гласність.

Гласність — суто радянський термін, який увійшов в іноземні мови без перекладу. Це своєрідний перехідний етап між періодом тотального контролю держави над інформацією і свободою слова. Вона передбачає можливість одержувати достовірну інформацію і говорити правду, не боячись наслідків. Її слід розуміти як право на власну думку, самостійність та оригінальність політичного мислення і як складову політичної свободи і культури. Характерними рисами гласності є об’єктивність, достовірність, доказовість, перевірка інформації, що базується на чесності, порядності й відповідальності перед законом.

Гласність проявилася в бурхливому розквіті публіцистики, поверненні забутих імен, висвітленні «білих плям» історії тощо. Усе це радикально вплинуло на свідомість народних мас, стало поштовхом до боротьби за демократію і незалежність.

У другій половині 1980-х — на початку 1990-х рр. у державі, де вся інформаційна структура перебувала під найсуворішим контролем, такий проміжний етап на шляху до свободи слова, як гласність, був особливо необхідним. Завдяки гласності громадяни СРСР долали стереотипи й догми старого мислення, отримували змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об’єктивною інформацією, робити власні висновки. Суспільство стрімко політизувалося.

В українському суспільстві ці процеси були зустрінуті неоднозначно. Одна частина палко підтримала намагання істориків встановити істину, інша до цього процесу ставилася байдуже, третя застерігала, що у виховних цілях не варто розкривати на сторінках преси всю правду, оскільки це може спричинити духовну кризу, крах ідеалів і врешті-решт цинізм, пасивність і нігілізм.

• Складання тез

За розповіддю вчителя складіть тези про основні напрямки політики гласності в Україні.

• Додатковий матеріал

Зміст реформи «гласності» в Україні:

• відкриття правди «білих плям» щодо історичних фактів та подій, які умисно приховувались (про сталінські репресії, голод 1921—1922 рр., Голодомор 1932—1933 рр., насильницьку колективізацію, діяльність ОУН—УПА та ін.);

• початок публікацій творів українських письменників-шістдесятників, репресованих у роки застою, — В. Стуса, Є. Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців; представників «розстріляного відродження» М. Хвильового, М. Куліша, М. Зерова;

• початок публікацій історичних творів М. Грушевського, М. Костомарова, заборонених творів І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М. Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання?»;

• послаблення (а потім і скасування) цензури, свобода слова;

• нова хвиля десталінізації (від 1988 р. за рік було реабілітовано 59 тис. осіб, в Україну повернулось 300 політв’язнів);

• поява осередків «Меморіалу» в Москві, Києві, Львові.

IV. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Бесіда

1. Коли розпочався етап перебудови?

2. Назвіть етапи перебудови.

3. Опишіть напрямки здійснення політики гласності в Україні.

• Запитання

Що, на ваш погляд, було позитивного, а що — негативного в здійсненні політики гласності. Які суттєві труднощі та прорахунки керівництва ви помітили в реформаторських намаганнях влади в середині 1980-х рр. із початком перебудови.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника і дайте відповіді на запитання.

2. Підготуйте повідомлення «Реабілітація за часів перебудови», «Діяльність “Меморіалу” в Україні».