Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

УРОКИ №44—45

Тема. Економічне становище УРСР наприкінці 1970-х — на початку 1980-х рр.

Мета: розкрити особливості індустріального розвитку України періоду 1965—1985 рр., мету і стан колгоспно-радгоспної системи; охарактеризувати причини поразки реформ О. Косигіна; формувати уміння аналізувати економічні та соціальні процеси в Україні, робити висновки; виховувати інтерес до економічної політики.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: карта «Україна в період застою (1965—1985 рр.)», дидактичні матеріали (документи, діаграми, таблиці).

Основні терміни і поняття: госпрозрахунок, «золота п'ятирічка», Продовольча програма, гігантоманія.

Основні дати: березень 1965 р. — Пленум ЦК КПРС із розвитку сільського господарства; вересень 1965 р. — Пленум ЦК КПРС із реформування промисловості; 1966—1970 рр. — «золота п'ятирічка» (VIII); 1971—1975 рр. — IX п'ятирічка; 1976—1980 рр. — X п'ятирічка; 1981—1985 рр. — XI п'ятирічка; 1982 р. — прийняття Продовольчої програми.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: аналізувати стан економіки в 1960—1980-х рр.; співвідносити економічні та соціальні процеси в Україні та країнах Східної Європи; робити висновки щодо поразки реформ О. Косигіна; установлювати причинно-наслідкові зв'язки.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує тему й основні завдання уроку, спонукає учнів для продовження вивчення питання про соціально-економічний розвиток України в 1970—1980 рр.

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Стан розвитку аграрного сектору економіки

• Розповідь учителя

1) Стан колгоспно-радгоспної системи

Надзвичайно складним було становище в сільському господарстві.

Негативні процеси вразили аграрний сектор. Нова політика щодо села, яку намагався розробити березневий (1965 р.) пленум ЦК КПРС, виявилася в цілому неефективною, хоч і сприяла розв’язанню окремих проблем. Були вже вкотре підвищені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, здійснені заходи щодо перерозподілу національного доходу на користь сільського господарства, а також щодо більш активного розв’язання соціальних проблем села. Використовувалися деякі економічні методи розвитку аграрного сектору, інтенсифікувалося виробництво на полях і фермах. Відповідно до рішень пленуму ЦК КПРС із 1 квітня 1966 р. в колгоспах запроваджувалася гарантована оплата трудодня грошима й натурою за тарифними ставками робітників радгоспів. Окрім щомісячної оплати праці трудівники одержували надбавку за кінцеві її результати, якість продукції, валові доходи. Для кожного радгоспу були затверджені не лише обсяг продажу сільгосппродукції, але й сума прибутку. Велике значення мало зниження (із січня 1966 р.) цін на трактори, автомашини та запчастини для них, а також тарифів електроенергії для виробничих потреб колгоспів і радгоспів.

Маючи 19% населення СРСР, Україна давала понад 23% його сільськогосподарської продукції. При цьому в самій республіці спостерігалися перебої з продовольством, оскільки значна його частина вивозилася за її межі. У 1970-х — першій половині 1980-х рр. криза сільського господарства стала загальною. Приріст аграрного сектору економіки України в роки дев’ятої п’ятирічки порівняно з попередньою становив лише 15,5%, десятої — щорічно 1,5%, а в роки одинадцятої — лише 0,47%. Рядовий колгоспник чи робітник радгоспу був мало зацікавлений у результатах своєї праці. Продуктивність праці в сільському господарстві України за 1970—1985 рр. зросла лише на 38%.

У структурі народного господарства країни, республіки (від кінця 1950-х рр.) поступово сформувався агропромисловий комплекс (АПК).

У 1970-ті рр. міжгосподарська кооперація та агропромислова інтеграція охопили колгоспний і державний сектори на селі. В УРСР у 1970 р. діяли 1701 господарське підприємство й організація, до яких входили 31,4 тис. колгоспів, радгоспів, інших державних і кооперативних підприємств і організацій. На кінець 1980 р. кількість міжгосподарських підприємств і організацій та утворень, що входили до них, зросла більш ніж удвічі. На селі функціонувало багато підприємств і об’єднань Укрміжколгоспбуду — із виробництва та переробки кормів, виробництва яловичини, свинини, м’яса птиці та ін. Вищий ступінь міжгосподарської кооперації та інтеграції сільського господарства з промисловістю становили агропромислові підприємства й об’єднання. Усе це вимагало теоретичного осмислення, практичних висновків і рекомендацій щодо вдосконалення керівництва, матеріально-технічного постачання й регулювання економічних і правових відносин з опорою на людський чинник, активність трудящих.

2) Матеріально-технічна база аграрного сектору економіки

Економічні можливості країни дозволили внести істотні зміни в перерозподіл національного доходу СРСР на користь сільського господарства. Питома вага капіталовкладень на його розвиток у 1961—1965 рр. становила вже 20% від загального обсягу капітальних вкладень у народне господарство, у 1966—1970 рр. — 24%, в 1971 — 1975 рр. — 27%, у 1976—1980 рр. — 28%. За ті самі роки питома вага капіталовкладень у сільське господарство УРСР зросла з 21 до 27% від обсягу усіх капіталовкладень. Це дало змогу зміцнити і продовжити розвиток далі його наукової та матеріально-технічної бази, індустріалізувати галузь. Збільшувався випуск сільськогосподарської техніки та поставки її радгоспам і колгоспам.

Відбувалися не лише кількісні, але й якісні зміни техніки. Уже в 1979 р. промисловість виробляла 40 найменувань машин і агрегатів до тракторів. У колгоспах і радгоспах України працювали посівні та збиральні машини, а також машини для внесення в ґрунт мінеральних добрив, хімічного захисту рослин, вантажно-розвантажувальних робіт.

Нова технічна база підводилася не лише під рослинницьку, а й під тваринницьку галузь. У 1980 р. технічних засобів для обслуговування ферм і комплексів, виробництва кормів для худоби і птиці було випущено порівняно з 1970 р. в 3,3 разу більше. Це дало можливість перейти від насичення технікою окремих виробничих процесів до комплексної механізації й часткової автоматизації рослинництва і тваринництва. На основі систем машин і механізмів створювалися великі тваринницькі комплекси, птахофабрики, інші сільськогосподарські підприємства.

Посилення електрифікації й механізації сільськогосподарської праці допомогло колгоспникам, робітникам радгоспів і міжгосподарських підприємств підвищити рівень індустріалізації аграрного сектору економіки.

Характерним було серйозне відставання рівня технічних засобів, необхідних для впровадження в сільське господарство індустріальних технологій.

3) Нераціональне використання землі

Нераціонально використовувався й основний засіб виробництва — земля. Безгосподарно використовувалися земельні багатства України. Від 1965 до 1985 р. посівні площі республіки зменшилися більш ніж на 1 млн га. У 1965—1985 рр. в УРСР були збудовані сотні промислових підприємств, серед яких чимало індустріальних гігантів, створені численні штучні моря й водоймища, що призвело до втрати сотень тисяч гектарів земель, у тому числі — чорноземів, заплавних луків і пасовиськ. За 1940—1988 рр. середні показники наявності землі на одного жителя в УРСР скоротились до 0,67 га, або майже вдвічі.

У середині 1980-х рр. в Україні було майже 18 млн га еродованих земель. 2 млн га виявилися настільки захімізованими, що Держагропром не брався їх рекультивувати.

До того ж за водозабезпеченням із розрахунку на душу населення республіка посідала одне з останніх місць у країні, адже середньорічні запаси води в Україні в п’ять—вісім разів менші за середньосоюзні та ще й нерівномірно розподілені по її території.

Для УРСР особливо необхідними були іригаційно-меліоративні роботи на площі близько 10 млн га. Капітальні вклади на заходи з меліорації лише за 1971—1985 рр. становили в УРСР понад 11,9 млрд крб, а середньорічна віддача не перевищувала 3,4 млн крб.

Кожен зрошуваний гектар на півдні України давав 60 крб збитків, тобто щороку республіка втрачала на зрощенні південних областей 1,5 млрд крб, а на осушенні Полісся — 1 млрд крб. Втрачено було 1 млн га підтоплених і заболочених земель та 1 мільйон га найродючіших у світі заплавних чорноземів, які стали дном п’яти дніпровських штучних водойм, у гнилу воду яких скидалися отруйні відходи індустріальних міст. Щороку під промислові об’єкти відводилося понад 140 тис. га земель. Скоротилася землезабезпеченість на душу населення. Якщо у 1955 р. вона становила 0,91 га, то у 1988 р. — 0,67 га. У найрозвинутіших областях України — Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Київській, Полтавській, Вінницькій, Черкаській — таке скорочення було ще більшим.

4) Місце науки в інтенсифікації сільської праці

В інтенсифікації сільської праці в умовах НТР провідна роль належить науці. Уже в 1970-х рр. сільське господарство республіки спиралося на міцну наукову базу, яку складали 159 сільськогосподарських науково-дослідних установ. У республіці працювали понад 8300 науковців. Світової слави зажив Миронівський науково-дослідний інститут селекції й насінництва пшениці, очолюваний академіком В. Ремеслом. Завдяки районуванню нових сортів пшениці «Миронівська-ювілейна», «Іллічівка», «Миронівська-808», виведених науковцями під керівництвом В. Ремесла, тільки господарства УРСР одержували додатково близько 8,5 мли т зерна. Вагомий економічний ефект був одержаний через запровадження на полях високоолійного сорту соняшника, введеного академіком В. Пустовойтом. Значною є заслуга вчених республіки у розв’язанні проблем запровадження безвідвальної оранки, інших заходів протиерозійної агротехніки, в розробці комплексних цільових програм «Агрокомплекс», «Аграрний потенціал», «Кормовий протеїн» та інших, спрямованих на інтенсифікацію аграрної галузі. Але через відомчість численні наукові розробки не вдалося впровадити в сільськогосподарське виробництво.

2. Наростання кризових явищ в аграрному секторі

• Розповідь учителя

Авторитарний стиль керівництва галуззю, як і всією економікою, традиційно вбачав у працівникові лише слухняного виконавця наказів, нехтував прагненням людини бачити кінцевий результат своєї праці, залежність між ним і заробітною платою. Позитивні тенденції розвитку сільського господарства гальмувалися також відомчістю, міжгалузевою роз’єднаністю. Агропромом керували міністерства сільського господарства, радгоспів, плодоовочевого господарства, м’ясної та молочної, харчової промисловості, сільського будівництва, а також численні комітети, главки, управління. Функції виробничого обслуговування сільського господарства виконували Держкомсільгосптехніка, Мінвод, Сільгоспхімія. Зважаючи тільки на власні цілі, усі ці відомства викачували кошти з колгоспів і радгоспів, не дбаючи про якісне виконання своїх основних обов’язків.

Із 1979 р. помітно послаблюються темпи зростання продуктивності праці, рівень рентабельності сільськогосподарської продукції. У 1981 р. в УРСР було близько 41% низькорентабельних та збиткових господарств.

Численні лиха сільського господарства були пов’язані з недбалим землекористуванням, низькою культурою використання угідь, укрупненням господарства, скороченням кооперації та масовим перетворенням колгоспів на радгоспи.

Надмірна концентрація неминуче викликала зниження ефективності господарств. Водночас кількість радгоспів збільшилася з 1343 до 2110. Цей процес супроводжувався укрупненням виробничих бригад, тваринницьких ферм, волюнтаристським визначенням «неперспективних» сіл та їх ліквідацією. Унаслідок усіх цих перетворень лише за 1972—1986 рр. з карти УРСР зникли 1502 села.

Залишалося нерозв’язаним питання про соціальний розвиток села, його газифікацію, теплофікацію, водопостачання, медичне і торговельне обслуговування тощо. Це посилювало розпочатий ще в період суцільної колективізації процес розселянювання, міграцію населення до міст, що вкрай обмежувало і без того мізерні трудові ресурси колгоспів і радгоспів. За 1966—1986 рр. кількість сільських жителів в Україні скоротилася на 4,9 млн осіб, частка сільського населення зменшилася до 34 %, а міського збільшилася до 66 %.

Стало необхідним і неминучим залучення до сільськогосподарських робіт під виглядом шефства міського населення: робітників, службовців, студентів, школярів. Кожного третього—п’ятого міського жителя відривали від його основної роботи, але запобігти зниженню ефективності сільського господарства все ж таки не вдалося. Наприклад, у 1970—1985 рр. порівняно з 1966—1970 рр. продуктивність праці в аграрному секторі зросла на 38 %, а собівартість продукції — у 2—3 рази.

Усі негативні тенденції в галузі призвели до вповільнення темпів розвитку виробництва: у 1966—1970 рр. середньорічні обсяги валової сільськогосподарської продукції перевищили рівень 1961—1965 рр. на 16,9% — відповідно, на 16,1 і 25,8%, а в 1976—1980 рр. — лише на 8 і 9%.

3. Продовольча проблема та продовольчий імпорт

• Розповідь учителя

На початку 1980-х рр. стан сільського господарства і в цілому аграрного комплексу країни потребував невідкладних заходів.

Постійно збільшувався розрив між фінансуванням сільського господарства та обсягом виробленої продукції. Так, за 1966—1985 рр. середньорічні капітальні вкладення в сільськогосподарське виробництво збільшились у 2,5 разу, а валовий збір зерна — лише на 18%, м’яса — на 38%.

Центральний комітет КПРС розробив, а листопадовий (1982 р.) пленум ЦК Компартії України схвалив Продовольчу програму УРСР. Розрахована на період до 1990 р., вона містила сукупність заходів, спрямованих на забезпечення сталого постачання населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. Було зроблено спробу створити єдину систему управління сільським господарством та іншими галузями агропромислового комплексу на всіх рівнях. У ній визначалися обсяги виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції та шляхи доставки їх до споживача. В УРСР, інших союзних республіках для керівництва АПК як єдиним цілим була сформована Комісія президії Ради міністрів із питань агропромислового комплексу, в областях і районах — агропромислові об’єднання (ОАПО, РАПО). На 1 липня 1983 р. в Україні налічувалося 479 РАПО на чолі з Радами об’єднання.

Наслідком цього було зростання капіталовкладень у сільське господарство: від 15,8 млрд крб у восьмій п’ятирічці до 22 млрд крб у дев’ятій, 25,5 млрд крб — у десятій і 30,5 млрд крб — в одинадцятій. Збільшувалося виробництво сільськогосподарської техніки, а також мінеральних добрив, поставки яких за 1960—1985 рр. зросли більш ніж у 10 разів. Водночас присадибні ділянки, займаючи 5—6% сільськогосподарських угідь республіки, давали третину всього обсягу виробленого м’яса, чверть молока і майже 40% картоплі. Ні зусилля вчених, ні сама програма, по суті, позитивних змін на селі не забезпечили, насамперед, через авторитарно-бюрократичний стиль керівництва сільським господарством.

Продовольча програма республіки, як і країни, за основними показниками не була виконана. Але завдяки їй удалося припинити наростання кризових явищ і навіть дещо поліпшити становище в сільському господарстві.

Отже, у хронологічних межах періоду 1960—1980-х рр. історія аграрних відносин в Радянському Союзі і УРСР характеризувалася кількісними і якісними змінами в сільському господарстві, що випливали з невідповідності потреб суспільства його розвиткові, з невирішеності питань власності. Досвід інтенсифікації галузі шляхом освоєння нових сільськогосподарських угідь, ширшого застосування техніки, використання електроенергії, засобів хімізації виявився невдалим. У 1960—1985 рр. енергетичні потужності в сільському господарстві України зросли більш ніж у 5 разів, споживання електроенергії — в 10, поставки міндобрив — у 10,5, а валовий збір продукції рослинництва — лише в 1,6 разу. Спроби розв’язати проблеми інтенсифікації сільського господарства як головної ланки АПК шляхом широкого розвитку міжгосподарської кооперації, створення агропромислових підприємств і комплексів без урахування економічних і соціальних умов господарювання на селі, особистих інтересів працівників обернулися великими втратами. Не був поламаний традиційний екстенсивний підхід до ведення землеробства. Наростала криза колгоспно-радгоспної системи господарства.

III. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Робота в групах

Об’єднати учнів у чотири групи і кожній запропонувати завдання.

Перша група

Перехід на нові умови роботи відбувався повільно: у 1966 р. на нових умовах господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5%), у 1970 р. — 8,2 тис. підприємств (83%).

Поясніть, чим саме приваблювали підприємства нові умови господарювання і чому реформи були приречені?

Друга група

У резолюції XXIV з’їзду КПРС зазначалося: «Досвід чехословацьких подій знову нагадав про необхідність підвищувати пильність щодо підступів імперіалізму та його агентури в країнах соціалістичної співдружності...»

Чим налякали радянське керівництво події в Чехословаччині 1968 р.? Яких висновків воно дійшло?

Третя група

Сучасники цієї епохи казали: «Думаємо одне, кажемо друге, робимо третє».

Поясніть, яким чином цей вислів пов’язаний з економічним станом України в 1960—1980-х рр.

Четверта група

Відомо, що важким тягарем для економіки УРСР були військові витрати, які сягали 200 млрд дол.

Чим вони були зумовлені? Назвіть негативні наслідки цих витрат.

• Робота з таблицею

Заповніть таблицю «Економічний розвиток УРСР 1960—1980-х рр.».

Позитивні риси розвитку економіки 1960—1980-х рр.

Наростання кризових явищ в економіці 1960—1980-х рр.

• Запитання

Як ви вважаєте, чи можна було уникнути економічної кризи наприкінці 1970—1980-х рр.? Як можна було запобігти наростанню кризових явищ в економіці УРСР у цей період?

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Складіть план відповіді за темою «Стан економіки України в роки “застою”».