Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Профільний рівень

УРОКИ №28—30

Тема. Спроби економічних реформ.

Мета: охарактеризувати економічне становище України в першій половині 1950-х рр., розкрити суперечливий характер економічних реформ М. Хрущова; формувати уміння аналізувати та порівнювати економічні процеси; виховувати інтерес та повагу до історичного минулого держави. Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, карта «Україна в умовах десталінізації (1953—1964 рр.).

Основні дати і події: 1954 р. — початок освоєння цілинних земель; 1957 р. — запровадження системи раднаргоспів; 1958 р. — ліквідація МТС; 1959 р. — початок «кукурудзяної» епопеї; 1960 р. — створення республіканського раднаргоспу.

Основні терміни і поняття: раднаргосп, «кукурудзяна» епопея, НТР, освоєння цілини, екстенсивний та інтенсивний методи розвитку економіки, хімізація.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: характеризувати економічні реформи в промисловості і сільському господарстві; давати власну оцінку суперечливого характеру реформ М. Хрущова та їх наслідків; пояснювати зміст понять «раднаргосп», кукурудзяна епопея», «освоєння цілинних земель»; робити висновки, висловлювати своє ставлення до волюнтаризму та суб'єктивізму М. Хрущова

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Учні виступають із повідомленнями за темами: «Позитивні тенденції в суспільно-політичному житті», «Суперечливий характер процесу десталінізації».

• Тестові завдання

1. Смерть Сталіна спричинила:

А запеклу боротьбу в партійно-державному керівництві

Б розпад СРСР

В початок Третьої світової війни

2. Перша спроба усунути М. Хрущова від влади була здійснена:

А 1956 р.

Б 1957 р.

В 1958 р.

3. Курс на розгорнуте будівництво комунізму в СРСР було проголошено:

А на XX з’їзді КПРС

Б на XXI з’їзді КПРС

В на XXII з’їзді КПРС

4. У якому місті 1963 р. відбулися робітничі страйки та заворушення?

А у Києві

Б у Чернігові

В у Кривому Розі

Г у Дніпродзержинську

Д у Маріуполі

5. Наступником М. Хрущова при владі був:

А Л. Брежнєв

Б М. Підгорний

В А. Жданов

6. У чому проявлявся опір партійного апарату процесові десталінізації в період 1956—1964 рр.?

А у забороні публікувати рішення XX з’їзду КПРС

Б у спробі усунути Хрущова від влади

В у припиненні процесу реабілітації

7. Початком десталінізації в СРСР слід вважати:

А смерть Й. Сталіна

Б виступ М. Хрущова на XX з’їзді КПРС

В усунення Л. Берії від влади

8. При усуненні М. Хрущова від влади партійне керівництво України:

А підтримало М. Хрущова

Б сприяло відставці М. Хрущова

В зайняло очікувальну позицію

9. Історичне значення XX з’їзду КПРС полягає:

А у прийнятті нової програми КПРС — програми комуністичного будівництва

Б у засудженні культу особи Й. Сталіна

В у розробці нової зовнішньополітичної доктрини

10. Чому в період правління М. Хрущова не було остаточно подолано наслідки сталінізму в різних сферах життя?

А М. Хрущов належав до сталінського оточення

Б зі смертю Сталіна не відбулася зміна влади

В радянська система не придатна до реформування

Г сталінізм міцно укорінився у свідомості людей

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Участь України в освоєнні цілинних та перелогових земель

• Розповідь учителя

Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство. Початок реформування на селі було покладено на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення жителів села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств тощо.

Завдяки цим заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 1950-х рр. була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 рр. порівняно з попередньою п’ятирічкою зросла на 35,3%.

Позитивні зрушення могли бути й більшими, якби не фантастичні надпрограми, реалізацію яких було розпочато вже в 1954 р. Першою такою програмою стало освоєння цілинних і перелогових земель. Суть цієї програми полягала в освоєнні майже 13 млн га (пізніше цю цифру збільшили до 28—30 млн га) цілинних і перелогових земель Казахстану, Сибіру та Північного Кавказу. Україні в цій програмі відводилася роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954—1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. А до 1961 р. туди було відправлено 90 тис. тракторів і сільськогосподарських машин, виготовлених на українських підприємствах.

2. Децентралізація управління промисловістю

• Розповідь учителя

Серед економічних реформ М. Хрущова найбільш відомою була радикальна децентралізація управління промисловістю. У лютому 1957 р. ліквідовано десять загальносоюзних і 15 союзно-республіканських міністерств, а замість них створено 103 територіальні ради народного господарства (раднаргоспи), із них 11 в Україні. Раднаргоспи об’єднували 2,8 тис. підприємств України, що виробляли переважну більшість промислової продукції республіки.

Найбільшими в Україні були Київська, Харківська та Львівська ради народного господарства, які об’єднували декілька областей. Зі створенням цих органів управління місцеві партійні керівники вперше здобули можливість контролювати розвиток економіки, що значно зміцнювало їхнє політичне становище. Особливо зростала влада секретарів обкомів, де зосереджувалися керівні органи раднаргоспів. У 1960 р. в республіці сформовано додатково ще три нові ради народного господарства — Кримську, Полтавську й Черкаську.

Змінивши галузеве управління промисловістю на територіальне, М. Хрущов мав зробити й наступний реформаційний крок — перевести підприємства на господарський розрахунок, який давав би максимум самостійності підприємствам. Проте на цей відповідальний крок М. Хрущов так і не наважився.

На відміну від політичних, економічні наслідки хрущовської реформи виявилися невтішними, оскільки планова економіка не могла діяти ефективно, отримуючи директивні вказівки з різних центрів. Тому через кілька років М. Хрущов розпочав процес повернення до централізованого управління.

Система радгоспів, яка зміцнювала економічну самостійність України і сприяла зростанню рентабельності підприємств, виявилася єдиним частковим успіхом М. Хрущова в економіці. Унаслідок передання під контроль раднаргоспів 10 тис. підприємств до кінця семирічки було введено в дію втричі більше типів машин і агрегатів, ніж у попередній п’ятирічці. Водночас раднаргоспи виявилися неспроможними комплексно розв’язувати науково-технічні проблеми розвитку галузей. Не усунуло ці суперечності і збільшення територіальних і створення в 1962 р. республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства СРСР.

2 жовтня 1965 р. Верховна Рада СРСР ухвалила рішення щодо ліквідації раднаргоспів.

3. Політика М. Хрущова у сфері промисловості. Курс на хімізацію господарства

• Розповідь учителя

У 1950-х рр. у всьому світі розгорнувся процес науково-технічної революції (НТР), яка характеризувалася широким впровадженням у матеріальне виробництво нових технічних розробок, інтенсифікацією виробничих процесів, механізацією та автоматизацією трудомістких робіт. Завдяки НТР виникли нові галузі промисловості, пов’язані з виробництвом автоматичних і телемеханічних пристроїв, електронно-обчислювальних машин, штучних матеріалів, атомної енергетики та ін. Відсталі металургія та важке машинобудування, які були основними в Україні, вже не визначали рівня економічної могутності країни. Ця обставина вимагала струк

турної перебудови промисловості республіки. Тому формування (з ініціативи М. Хрущова) раднаргоспів навіть за чинної системи сприяло пожвавленню економічного життя в УРСР. Виникли сприятливі умови для раціонального використання місцевих науково-технічних кадрів і ресурсів. У машинобудуванні основна увага приділялася розробці і впровадженню нових зразків техніки, комплексній механізації та автоматизації виробництва. Підприємства машинобудування розпочали випуск кукурудзозбиральних комбайнів, нових типів металорізальних верстатів. На металургійних підприємствах освоїли виплавку високоякісної трансформаторної сталі, що відповідала вимогам високих технологій. Але машинобудування, а особливо сільськогосподарське, дуже відставало від світового рівня. Тому активно будувалися нові підприємства машинобудівної галузі, переважно на півдні України. У Дніпропетровську було споруджено заводи важких пресів та бурякозбиральних комбайнів, у Запоріжжі — трансформаторний завод, у Кременчуці — завод вантажних автомобілів, у Херсоні — завод сільськогосподарських машин. У середині 1960-х рр. питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла до 25%. У цей час в УРСР виникло легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних кораблів, рибальських траулерів у Миколаєві. Було налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків. Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х рр. розпочалося серійне виробництво нових зразків машин, приладів та обладнання. За семирічку 1959—1965 рр. виробництво нових засобів автоматизації збільшилось у 4,2 разу. Лише протягом 1961—1965 рр. було модернізовано понад 50 тис. одиниць технічного обладнання. За 1959—1965 рр. в УРСР розпочалося серійне виробництво 5,2 тис. нових зразків приладів та обладнання. Загалом за 7 років загальний обсяг промислової продукції республіки зріс на 84 %. Проте нові розробки вкрай повільно впроваджувались у виробництво. У 1965 р. обсяг продукції важкої металургії зріс порівняно з 1959 р. майже на 70%. Однак переважав випуск низькоякісних металів, оскільки обладнання було здебільшого застарілим та екологічно шкідливим.

Зміцніла паливна база УРСР. Видобуток вугілля зріс зі 164,5 до 194 млн т; нафти — у 4,6 разу; газу — з 9,5 до 39 млрд м3.

У 1962 р. в Україні було введено в дію першу чергу магістрального нафтопроводу «Дружба», який постачав нафту Польщі, Східній Німеччині, Чехословаччині, Угорщині. Виробництво електроенергії збільшилося з 44 млрд кВт год у 1956 р. до 94 млрд кВт год у 1965 р.

За роки семирічки в Україні було споруджено і реконструйовано понад 700 підприємств легкої та харчової промисловості, а випуск товарів для населення збільшився вдвічі.

Незважаючи на ці «експерименти», темпи розвитку промисловості України за часів М. Хрущова перевищували середньосоюзні. У республіці було збудовано низку великих тепло- та гідроелектростанцій (Сімферопольська, Слов’янська, Дніпродзержинська, Каховська, Кременчуцька та ін.), освоєно нові вугільні басейни (Львівсько-Волинський та Дніпровський), газові родовища на Полтавщині та Харківщині. У 1955 р. став до ладу Південний гірничо-збагачувальний комбінат. Були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени. Це дало змогу Україні випередити високорозвинуті країни світу за рівнем виробництва металургійної продукції на одного жителя. Однак при цьому якість металу залишалася низькою.

Великий крок уперед було зроблено в галузі хімізації країни. У 1959—1963 рр. в Україні побудовано 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Серед них чотири гіганти «великої хімії»: Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський та Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.

За «хрущовське велике десятиліття» фактично заново було створене вітчизняне автомобілебудування, налагоджено виробництво сучасних машин для гірничорудної промисловості. Від 1956 р. у Ворошиловграді й Харкові розпочали виготовляти тепловози, що дозволило залізницям перейти на тепловозну та електровозну тягу. На Харківському авіазаводі налагоджено серійний випуск першого у світі швидкісного турбореактивного літака ТУ-104, а на Київському — турбогвинтового лайнера АН-24.

Певні позитивні зрушення окреслилися й у традиційно занедбаних сферах економіки — харчовій та легкій промисловості. На підприємствах важкої індустрії вперше за радянських часів СРСР у спеціально створених цехах почали виробляти товари широкого вжитку, що сприяло зростанню народного добробуту.

У першій половині 1960-х рр. Україна нарощувала виробничі потужності в промисловості. Розвивалися металургійна, хімічна, нафтопереробна, газова, енергетична галузі промисловості. Протягом 1961—1965 рр. обсяг виробництва в чорній металургії зріс в 1,4 разу, у паливній промисловості — в 1,3 разу, в енергетичній — в 1,8 разу, у машинобудівній та металообробній — в 1,8 разу, у хімічній і нафтохімічній промисловості — у 2,2 разу. Однак продовжувалася гонитва за валовими показниками, економіка розвивалася екстенсивно, що вимагало залучення до виробництва додаткових робочих рук. Негативно впливав на стан економічного розвитку недостатній рівень підготовки кадрів. На багатьох керівних посадах перебували практики без відповідної освіти й кваліфікації. Труднощі й нерозв’язані питання соціально-економічного розвитку змусили керівництво СРСР та України дещо реформувати економічну систему.

• Повідомлення учня

Тема: «Організація соціалістичного змагання у промисловості».

• Додатковий матеріал

Велике значення для республіки мав розвиток вугільної промисловості. Середньодобовий видобуток вугілля тільки на шахтах Ворошиловградської (нині Луганської) області того самого року зріс до 124 тис. т. Колективи 12-ти шахт Ворошиловградської області в 1953 р. достроково освоїли проектні потужності. Колектив дільниці № 1 шахти № 5—6 ім. Г. Димитрова, очолюваний ініціатором впровадження графіка циклічності, Героєм Соціалістичної Праці І. Бридьком, у роки п’ятої п’ятирічки дав країні понадпланово більш ніж 100 ешелонів палива. Проте працівникам вугільної промисловості республіки не вдалось подолати відставання цієї важливої галузі.

Серед металургів України значного поширення набуло змагання за зниження собівартості продукції на кожній операції, яке розпочали московські робітники М. Левченко та Г. Муханов.

У транспортній галузі розгорталося змагання за прискорення перевезення вантажів, швидкісне водіння великовагових поїздів. Відомим став почин машиністів-новаторів М. Луніна, Г. Шумилова, В. Блаженова. На Південно-Західній залізниці здобув підтримку почин фастівського машиніста Ф. Котирла, який виступив ініціатором руху за зниження собівартості тонно-кілометра, за найвищі показники у використанні локомотивів. У 1951 р. трудові перемоги у змаганні здобули колективи залізничників Південно-Західної і Південно-Донецької залізниць. За півроку на Південно-Західній залізниці було проведено більш ніж 10 тис. великовагових поїздів, перевезено понадпланово 1 млн т вантажів, заощаджено понад 30 тис. т умовного палива.

Трудовий героїзм робітничого класу, селян, інтелігенції, їхня самовіддана праця забезпечили виконання завдань п’ятої п’ятирічки. В Україні, як і в усьому СРСР, було досягнуто певних успіхів у розвитку всіх галузей промисловості. Виплавка сталі у республіці зросла більш ніж удвічі, алюмінію — у 3,7 разу, чавуну — на 81%, виробництво прокату — на 96%. Стали до ладу понад 500 великих підприємств, 27 мартенівських печей, 21 прокатний, трубопрокатний і трубозварювальний стани.

4. Нові тенденції в розвитку сільського господарства

• Розповідь учителя

У середині 1950-х рр. ситуація в сільському господарстві республіки була складною. Давалися взнаки наслідки колективізації та війни. Колгоспи фактично не мали жодних прав. Збитки покривалися державними кредитами й дотаціями; при цьому державні заготівельні ціни на зерно та інші види сільськогосподарської продукції були низькими.

Після зміщення з посади у 1953 р. Л. Берії частково була впорядкована система товарно-грошових відносин. Ліквідовувалася заготівля, основною формою постачання міст продовольством стала закупівля. Закупівельні ціни підвищилися, податки на селян знизилися. За 1952—1958 рр. державні заготівельно-закупівельні ціни зросли майже втроє, на зернові культури — майже в 7 разів, на продукти тваринництва — у 5,5 разу. Це збільшило шанси прискорення темпів сільськогосподарського виробництва. У 1954—1959 рр. за рік вони становили в середньому понад 7%. Цього було досягнуто за рахунок підвищення врожайності та продуктивності. В Україні врожайність зернових за 1950—1961 рр. зросла майже вдвічі, а валовий збір зерна за 1950—1955 рр. збільшився з 20,5 до 32,5 млн т. Але вже 1958 р. в сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо з 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65%, то з 1958 по 1964 р. — лише на 3%. У 1960 р. валовий збір зерна становив 21,28 млн т замість намічених 32 млн. Не було виконано план із виробництва і закупівлі м’яса, молока, яєць, цукрових буряків і картоплі. Тому на січневому (1961 р.) пленумі ЦК КПРС М. Хрущов різко критикував керівництво УРСР за допущені прорахунки в розвитку сільського господарства. Уже в 1962 р. урожай зернових в Україні перевищив 32 мли т. Однак 1963 р. почався новий спад. Неврожай 1963 р. відчутно позначився на постачанні населення і на всій соціально-політичній ситуації.

Наприкінці 1965 р. в сільському господарстві республіки налічувалося 257 тис. тракторів, 56,9 тис. зернозбиральних комбайнів, майже 210 тис. вантажних автомобілів та, незважаючи на покращену технічну оснащеність сільськогосподарського виробництва, становище дедалі погіршувалося. На 1959—1965 рр. керівництво України запланувало нереальні темпи зростання сільськогосподарської продукції.

Невиправданим було перетворення у 1958 р. МТС на PTC (ремонтно-технічні станції) та викуп колгоспами техніки МТС.

Зросли ціни на мінеральні добрива і комбікорми. Відтак понад 90% колгоспів у 1964 р. опинилось у скрутному становищі. Помилковим було рішення про укрупнення колгоспів. Численні дрібні села оголошувалися «неперспективними», внаслідок чого видатки на їхній соціально-культурний розвиток значно скоротилися. Далися взнаки й заборона тримати худобу в приміській зоні, спроба урізати присадибні ділянки у колгоспників і в приміських зонах.

Вагомим чинником піднесення сільського господарства М. Хрущов уважав збільшення виробництва кукурудзи, за надмірну «любов» до якої в народі він отримав прізвисько «Микита-кукурудзяник». Однак спроба привчити українських селян до запозиченої з Америки «королеви полів» мала лише помірний успіх. У 1961 р. зібрано непоганий урожай. Але 1963 р. через посуху виявився надзвичайно неврожайним. Щоб розв’язати гостру хлібну проблему, людей стали привчати до специфічного смаку хліба, що мав значну домішку кукурудзяного борошна. Цього року Радянський Союз уперше закупив зерно за кордоном. «Кукурудзяна епопея» стала яскравим проявом хрущовського волюнтаризму, який не рахувався з об’єктивними умовами й реальними можливостями різних регіонів країни.

Зміцнюючи колгоспи й радгоспи, М. Хрущов водночас розпочав рішучий наступ на індивідуальні селянські господарства. У 1955 р. він віддав розпорядження про зменшення вдвічі розміру присадибних ділянок, а в 1959 р. — про заборону утримання худоби в містах і селищах. Це спричинило серйозне загострення продовольчої ситуації, оскільки невеликі, але ефективні присадибні господарства залишалися важливим джерелом постачання продуктів харчування для населення.

Незважаючи на величезну турботу й увагу до сільського господарства, М. Хрущов за роки свого керівництва так і не зумів вивести цю галузь із кризового стану. Якщо з 1950 по 1958 р. обсяг виробництва сільськогосподарської продукції зріс в Україні на 65%, то в 1958—1964 рр. — лише на 3%.

У 1959—1965 рр. обсяг валової продукції сільського господарства зріс в Україні лише на 11% замість планових 70%.

5. Аналіз наслідків реформування сільського господарства

• Розповідь учителя

Політична лінія, яку проводили керівники країни, набула відносної послідовності, зокрема щодо впровадження товарно-грошових відносин. Ліквідовувалася заготівля, основною формою постачання міст продовольством стала закупівля. Закупівельні ціни значно підвищилися, податки селян скоротилися. За 1952—1958 рр. державні заготівельно-закупівельні ціни зросли майже втричі, в тому числі на зернові культури — майже всемеро, продукти тваринництва — в 5,5 разу. Збільшувалося виробництво добрив. Усе це дозволило різко прискорити темпи зростання сільськогосподарського виробництва. У 1954—1959 рр. вони становили за рік у середньому більш ніж 7 %. Багато в чому таких успіхів було досягнуто за рахунок інтенсивних факторів — підвищення продуктивності та врожайності. В Україні врожайність зернових зросла за період 1950—1961 рр. з 10,2 до 19,9 центнера з гектара, а валовий збір зерна за період 1950—1955 рр. — з 20,5 до 32,5 млн т.

Але з 1958 р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо з 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65%, то з 1958 по 1964 р. — лише на 3%. Головна причина цього полягала в тому, що, незважаючи на всі новації М. Хрущова, адміністративно-командна система управління сільським господарством майже не змінилася.

Верхівка адміністративно-командної системи, готуючись до усунення Хрущова, вдавалася й до створення штучних труднощів у забезпеченні населення продовольством. Унаслідок цього в Україні занепад у тваринництві призвів до зменшення в 1964 р. виробництва його продукції до 92% порівняно з 1958 р. Зменшилися площі, зайняті такою цінною культурою, як озима пшениця: з 7,5 млн га в 1958 р. до 5,2 млн га в 1963 р. На 31% скоротилися в цей час і посіви ярої пшениці. Усе це негативно позначилося на виробництві зернових, особливо в 1960 і 1963 р. однією з причин занепаду була також низька культура землеробства, що проявлялося в ігноруванні сівозмін, недостатньому внесенні добрив. Не завжди враховувалися досягнення науки й передового досвіду. Бракувало й необхідної техніки, якість же наявних сільськогосподарських машин і механізмів була надто низькою. У багатьох колгоспах і радгоспах переважала ручна праця.

Загалом завдяки напруженій праці трудівників, окремим позитивним змінам у суспільстві, в українському селі намітилися позитивні зрушення, що поліпшило життєвий рівень народу.

За всіх позитивних змін в аграрному комплексі України в 1950-х — на початку 1960-х рр. далися взнаки посилення адміністративного тиску на село, непродуманість багатьох рішень, необгрунтовані реорганізації колгоспів, обмеження підсобного господарства, порушення агротехніки.

6. Економічні дискусії

• Розповідь учителя

На початку 1960-х рр. сповільнилися темпи розвитку промисловості й сільського господарства. За 1958—1964 рр. удвічі скоротився приріст національного прибутку. Зріс розрив між попитом і його реальним товарним покриттям, особливо це стосується окремих продуктів харчування. Розпочалося підвищення цін, причому не тільки офіційне, а й приховане, пов’язане зі зміною асортименту продукції. На початку 1960-х рр. з’явилися елементи стагнації, явища передкризового характеру, що посилило соціальну напруженість у суспільстві.

Пошуки нового механізму господарювання, який забезпечував би високу ефективність виробництва, почалися ще за М. Хрущова. Ініціатором широкої дискусії з економічних питань виступив професор Харківського інженерно-економічного інституту О. Ліберман. У вересні 1962 р. в газеті «Правда» була опублікована його стаття «План, прибуток і премія». У статті автор пропонував посилити господарську самостійність підприємств, звільнити централізоване планування від дріб’язкової опіки над фабриками і заводами. Висунута ним система базувалася на принципі: те, що вигідно суспільству, повинно бути вигідно і кожному підприємству.

Дискусія навколо пропозицій О. Лібермана вплинула на підготовку господарської реформи, що увійшла в історію під назвою «Реформи Косигіна» (за прізвищем Голови Ради Міністрів СРСР).

Починаючи з 1964 р. почалась перевірка на практиці і відпрацювання нових методів господарювання. У 1964 р. деякі об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв’язками з крамницями. Виробництво продукції залежало від її реалізації. Перші результати вселяли оптимізм. Передбачалося поширити цей досвід і на інші галузі легкої промисловості та на суміжні галузі.

V. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Бесіда

1. Відомо, що час перебування М. Хрущова при владі став найбільш динамічним періодом у розвитку промисловості. Темпи її зростання були в 1,5 разу вищі порівняно з 1965—1985 рр. За рахунок чого промисловість досягла таких темпів? Наведіть приклади розвитку машинобудування, металургії і паливно-енергетичного комплексу в Україні.

2. Які реформи системи управління народного господарства були проведені в цей період? Назвіть позитивні наслідки запровадження системи раднаргоспів.

3. Доведіть, що розвиток економіки України здійснювався екстенсивно.

4. Охарактеризуйте галузі промисловості, які найшвидше розвивались у роки семирічки. Аргументуйте невідповідність наявної структури промислового виробництва науково-технічному прогресові.

5. Проаналізуйте статистику розвитку промисловості та сільського господарства, використовуючи метод діаграм.

6. Доведіть, що спроба проведення економічних реформ мала суперечливий характер.

7. Які негативні наслідки для України мали ці реформи?

• Робота з таблицею

Визначте причини невдач у сільському господарстві і заповніть таблицю.

Реформи в сільському господарстві

Дати

Заходи

Наслідки

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Промисловість і сільське господарство України в 1950-х — першій половині 1960-х рр. розвивались динамічно. Суперечливий характер реформ мав негативний потенціал, який призвів до втрати динамізму та кризи. В умовах адміністративно-командної системи будь-які реформи не змінювали основ сталінської моделі економічного розвитку. Пошуки способів удосконалення управління розвитком господарства не завжди давали бажані результати.

(Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.)

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.