Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Рівень стандарту

УРОК № 22

Тема. Боротьба за владу в Україні у другій половині 1919 р.

Мета: охарактеризувати селянський повстанський рух і визначити причини падіння вдруге більшовицького режиму в Україні; дати оцінку денікінського режиму; розкрити хід збройної боротьби в Україні у другій половині 1919 р.; продовжити формувати в учнів уміння складати план, хронологічну таблицю, аналізувати та зіставляти історичні явища і факти; виховувати в них інтерес до національної історії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Наступ білогвардійців в Україні. Контрнаступ об'єднаних українських армій та їхня поразка (липень—жовтень 1919 р.)», атлас.

Основні поняття і терміни: селянський повстанський рух, «зелені», ВУНК, «Київська катастрофа», «трикутник смерті», Перший зимовий похід, денікінський режим, «білий терор».

Основні дати: травень—листопад 1919 р. — наступ денікінців в Україні, денікінський режим; серпень 1919 р. — похід на Київ об'єднаних українських армій, «Київська катастрофа»; грудень 1919 — березень 1920 р. — відновлення радянської влади в Україні.

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Чому прагнення українців на західноукраїнських землях створити власну державу зустріло такий опір із боку Польщі, Румунії та Чехословаччини?

2. Чим було зумовлене те, що країни Антанти в україно-польському протистоянні стали на бік Польщі?

3. Чому на Паризькій мирній конференції західноукраїнські землі і Наддніпрянщина розглядалися попри Акт злуки як окремі території, а не як одна держава?

4. Що стало вирішальним у приєднанні Закарпаття до Чехословаччини? За яких умов відбувся цей акт?

5. Визначте причини поразки ЗУHP та її історичне значення.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Визначте причини, які зумовили Другу війну Радянської Росії з УНР. Чому Директорія УНР зазнала поразки?

2. Поясніть, що таке політика воєнного комунізму. Які її основні заходи?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Селянський повстанський рух. Падіння більшовицького режиму.

• Розповідь учителя

У той час, як армія УНР відступала на Волинь, на окупованих більшовиками теренах Центральної України розгортався селянський повстансько-партизанський рух. Населення відчуло нарешті на собі всі принади військового комунізму та «червоного терору», і за кілька тижнів невдоволення більшовицьким режимом переросло у відкриті повстання. Передусім заворушення спалахнули на Київщині, поширившись звідти на Полтавщину, а згодом — Чернігівщину та Поділля.

Одним із перших підняв велике повстання на Київщині отаман Зелений (Д. Терпило). На початку квітня 1919 р. повсталі взяли під контроль Південну Київщину і рушили на Київ. Вони зайняли Мотовилівку і Білу Церкву. Тут повстанські загони було реорганізовано у дві дивізії силою в 8—10 тис. бійців. 10 квітня 1919 р. повстанські частини отамана Зеленого спільно із загонами отамана І. Струка зайняли Київ, вибивши більшовицькі частини з міста; робітники більшості київських заводів перейшли на бік повстанців. Проте під натиском більшовицьких частин партизанські загони того ж дня були змушені залишити Київ. Наприкінці квітня 1919 р. «червоні», маючи кількісну перевагу, перейшли в контрнаступ. їм вдалося захопити Васильків, Ржищів, Обухів; деякі села було спалено. З огляду на поразки повстанське командування на початку травня 1919 р. прийняло рішення розпустити загони.

• Постать в історії

Данило Терпило (1886—1919) народився у багатодітній селянській родині у с. Трипілля. Хлопець був тямущим і закінчив церковно-приходську школу та місцеве двокласне земське училище. У тому училищі він і дізнався від учителя — свідомого українця, багато чого про козацьких гетьманів та отаманів, які боролися за волю селян і України.

У революцію 1905—1907 рр. Данило був одним із організаторів Трипільського гуртка соціалістів-революціонерів. За революційну діяльність із 1908 р. перебував у засланні. У 1914 р. був мобілізований на Західний фронт, де провоював до 1917 р.

Повернувшись до села, взяв активну участь у революційних подіях. Був найактивнішим учасником повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Обраний командиром Першої Дніпровської дивізії. Під гаслами «Всю владу Радам!» та «Всю землю без викупу — селянам!» дивізія разом з іншими повстанськими військами вступила у Київ.

На початку 1919 р. отаман Зелений розійшовся з Директорією, бо вважав, що радянську владу треба встановлювати разом з більшовиками. Але вже у березні більшовики оголосили Зеленого поза законом. А у квітні він очолив великий повстанський рух.

Отаман Зелений вважав, що початок занепаду і погибелі України поклала Переяславська рада 1654 р. І от 15 липня 1919 р. на Переяславському майдані перед великим зібранням отаман Зелений в урочистій тиші зачитав маніфест, яким скасовувалися рішення Переяславської ради. Новітня Переяславська рада затвердила той маніфест, і гартовані боями козаки плакали з радості, що «нарешті змита ганьба з Богданового чола».

У вересні 1919 р. Зелений з одним із загонів відбув до Кам’янця-Подільського, де зустрічався з урядовцями Директорії й особисто із Симоном Петлюрою. Після цього отаман Зелений провів у своїх військах нараду, де було ухвалено визнання Української Директорії за верховну владу.

Узяв активну участь у боротьбі з денікінцями. 11 жовтня 1919 р. загонам Зеленого вдалося на деякий час захопити Київ... під час одного бою неподалік Канева отаман осколком снаряда був тяжко поранений і незабаром помер.

Саме за прізвиськом отамана Зеленого за радянських часів весь селянський антибільшовицький повстанський рух називали «зеленим», а повстанців «зеленими».

Незважаючи на поразки повстанський рух в Україні ширився далі. Так, лише упродовж квітня — першої половини червня 1919 р. в країні відбулося 328 збройних виступів проти більшовицької влади. Повсталі здебільшого виступали під гаслом «За радянську владу без комуністів!». На придушення повстанства більшовиками було кинуто, як свідчив у спогадах командувач радянським Українським фронтом В. Антонов-Овсієнко, до 21 тис. бійців. Повстанський рух був визначений більшовиками як «бандитизм», «куркульська контрреволюція», з якими потрібно нещадно боротися. Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК), на яку поклали обов’язок боротьби із селянами, очолив М. Лацис. Згідно з партійною постановою «Про придушення куркульської та білогвардійської контрреволюції на селі» від 17 липня 1919 р. упроваджувалася кругова порука, взяття заручників, військова блокада сіл тощо. Але незважаючи на жорстокі каральні заходи селянський рух наростав.

Наймасштабнішим був виступ отамана М. Григор’єва, який відмовився виконувати наказ йти на допомогу радянській Угорщині.

7 травня 1919 р. в Єлизаветграді (нині Кіровоград) Григор’єв підняв антибільшовицьке повстання і звернувся з універсалом «До українського народу», у якому закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів ЧК та створення Рад без більшовиків. За декілька днів загони повстанців здобули Черкаси, Кременчук, Золотоношу. Григор’єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережну Україну й оволодіти Харковом. Проте його подальшим успіхам перешкодили амбіції деяких керівників повстанських загонів, що не дозволило йому об’єднати всі антибільшовицькі сили. Наприкінці травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини. Повсталі були змушені відійти на Херсонщину.

Улітку 1919 р. війська М. Григор’єва об’єднались із загонами Нестора Махна, сам він був обраний командиром об’єднаної армії, а Махно — головою реввійськради. Проте два амбітні отамани не могли вжитися разом. М. Григор’єв був звинувачений у єврейських погромах і звязках із денікінцями та застрелений.

Деякі загони військ М. Григор’єва приєдналися до повстанців Махна, а більшість під ударами більшовиків і денікінців розсіялись.

• Цікаво знати

Григор’євське повстання спонукало більшовиків до ліквідації відносної незалежності українських військових формувань. Було ліквідовано

Український фронт, усунуто від командування В. Антонова-Овсієнка, три українські армії переформовано у дивізії, а їх командирів усунуто, більшість — знищено. Так, без суду і слідства розстріляно командира Придніпровської бригади А. Богунського. За загадкових обставин загинули популярні радянські командири М. Щорс, В. Боженко, Т. Черняк, А. Железняков та ін.

Незважаючи на поразки двох найбільших повстань Зеленого і Григор’єва селянський рух не вщухав і став головним фактором падіння вдруге радянської влади в Україні.

• Робота в документом

Голова уряду Директорії УНР І. Мазепа про селянський повстанський рух в Україні в 1918—1919 рр.

...Це був рух, що виріс зі стихійного пориву українських мас в боротьбі насамперед за свої найжиттєвіші матеріальні інтереси, які були для них ближчі й зрозуміліші, ніж інтереси національні. Земельна справа була основною пружиною масових селянських повстань на Україні. Поміщицька реставрація за Скоропадського, потім за Денікіна, воєнний комунізм за більшовиків разом з їх грабіжницькою політикою — це були ті причини, що відігравали головну роль в притягненні селянства до збройної боротьби з окупантами...

Українські робітники й селяни, що творили основну масу повстанців, ішли на повстанську боротьбу проти тих сил, що нищили їх господарський добробут, перетинали їм шлях до землі, забирали їх хліб та інше майно, зазіхали на їхню працю і свободу. Отже, в своїй основі це був рух соціальний. Мотиви національні, особливо в кінці 1918 р. і на початку 1919 р., грали у повстанців другорядну роль...

• Запитання до документа

1. Які передумови масового повстанського руху виділяє І. Мазепа?

2. Чи згодні ви з думкою І. Мазепи про соціальні мотиви у повстанському русі?

Особливості воєнно-політичної ситуації в Україні в розгляданий період учитель пояснює за наведеною схемою.

Воєнно-політична ситуація в Україні у 1919 р.

• Додаткова інформація

Бойові дії за контроль над Україною (1919 р.). Хронологія подій

Дата

Подія

14 грудня 1918 р.

Перехід влади до Директорії УНР

15 грудня 1918 р.

Невдала спроба укладення союзу між С. Петлюрою і Н. Махном

Грудень 1918 р.

Початок наступу Добровольчої (А. Денікін) і Донської (П. Краснов) армій на Донбас. Оголошення Денікіна головнокомандувачем збройними силами Півдня Росії

Грудень 1918 р.

Початок Другої україно-радянської війни (16 січня 1919 р. Директорія УНР офіційно оголосила війну, беручи до уваги неприховану агресію РСФРР)

3 січня 1919 р.

Радянські війська зайняли Харків, куди і переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, що був сформований на території РСФРР 28 листопада 1918 р.

6 січня 1919 р.

Проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР)

5 лютого 1919 р.

Вступ Червоної армії до Києва

6 квітня 1919 р.

Евакуація військ Антанти з Одеси

Кінець квітня 1919 р.

Встановлення радянського контролю над Україною і Кримом

Травень 1919 р.

Антибільшовицький заколот М. Григор'єва

Травень 1919 р.

Розгром денікінськими військами Червоної армії в Донбасі

Червень 1919 р.

Захоплення денікінцями Харкова і Катеринослава

Червень 1919 р.

Чортківська офензива УГА

3 липня 1919 р.

Наказ Денікіна про похід на Москву

Липень 1919 р.

Окупація польськими військами ЗУНР. Перехід УГА через р. Збруч. Об'єднання армії УНР і УГА

Липень—серпень 1919 р.

Наступ об'єднаних українських армій на Правобережжі

Серпень 1919 р.

Створення Революційно-повстанської армії України під командуванням Н. Махна (махновці)

30 серпня 1919 р.

Залишення Києва Червоною армією. Одночасний вступ до міста української та денікінської армій. «Київська катастрофа» — відступ українських армій із Києва

Вересень 1919 р.

Рейд Південної трупи ЧА під командуванням Й. Е. Якіра по Правобережжю

24 вересня 1919 р.

Початок війни між УНР і денікінськими військами

26 вересня 1919 р.

Угода між Махном і Петлюрою в Умані про спільний фронт проти денікінців

Жовтень 1919 р.

Оволодіння махновцями Північною Таврією. Контрнаступ денікінців. Відступ військ Махна на Катеринославщину. Захоплення махновцями Катеринослава, який утримувався ними до початку грудня

Жовтень 1919 р.

Початок контрнаступу Червоної армії проти денікінців. Бої під Кромами. Знищення найбільш боєздатних частин білогвардійців

Листопад 1919 р.

Швидкий відступ денікінців на Ростов, Одесу, Крим

Закінчення таблиці

Дата

Подія

6 грудня 1919 р.

Перехід УГА на бік денікінців. Остаточний розпад Директорії. Початок Першого зимового походу армії УНР. Від'їзд С. Петлюри з найближчим оточенням до Варшави

12 грудня 1919 р.

Захоплення Червоною армією Харкова

16 грудня 1919 р.

Захоплення Червоною армією Києва

Січень 1920 р.

Оволодіння Червоною армією Донбасом

7 лютого 1920 р.

Вступ Червоної армії до Одеси

Березень 1920 р.

Завершення розгрому основних сил денікінців. Залишки денікінців, яких очолив П. Врангель, закріпилися в Криму

2. Наступ об'єднаних українських армій на Київ. «Київська катастрофа». Війна з денікінцями.

• Розповідь учителя

Скориставшись тим, що більшість більшовицьких військ були зайняті боротьбою з повстанським рухом, у травні 1919 р. Добровольча армія генерала Антона Денікіна, яка разом із Донською і Кубанською арміями контролювала Дон, Кубань і Північний Кавказ, перейшла в рішучий наступ. Подолавши опір Південного фронту Червоної армії (основу військ фронту складали загони Махна. Коли останній зрозумів, що більшовики кинули його напризволяще, перейшов до партизанських дій проти більшовиків і денікінців, здійснивши величезний рейд степовою частиною України), вона оволоділи Донбасом і майже всією Лівобережною Україною і рухалася далі на Київ. У той час інші частини армії Денікіна, згідно з директивою від 25 червня 1919 р., розгортали наступ на Москву.

• Робота з термінами і поняттями

Добровольча армія — військове формування, створене під час громадянської війни (1918 р.) на добровольчій основі з офіцерів, юнкерів, студентів та ін. У 1919 р. увійшла до складу Збройних сил Півдня Росії. Поширеним у літературі є інша назва цих формувань — «Біла армія» або «Біла гвардія». У жовтні 1919 — березні 1920 р. розбита радянськими військами під командуванням М. Фрунзе. Залишки Добровольчої армії були ізольовані у Криму, а згодом реформовані під командуванням П. Врангеля.

Одночасно на Правобережній Україні проти більшовиків розгорнули наступ частини армії УНР. Сталося це після того, як 17 липня Українська галицька армія (УГА) та керівництво ЗУНР під тиском польських військ залишили Східну Галичину і переправилися на правий берег р. Збруч. Згідно з угодою між урядами УНР і ЗУНР, УГА влилася в армію УНР для продовження спільної боротьби за незалежність України під гаслом «На Львів через Київ!».

Спочатку командування УГА пропонувало йти походом на Одесу, щоб встановити зв’язки з Антантою, а вже тоді рушити на Київ. Цей план не визнало командування армією УНР, яке вважало, що обстановка вимагає передусім заволодіти Києвом. Було прийнято компромісне, але не найкраще рішення — одночасно йти і на Одесу, і на Київ.

Кількість об’єднаної армії становила 80 тис. осіб, із яких 50 тис. були галичани. Об’єднана армія розгорнула наступ у двох стратегічних напрямках: на Київ та Одесу. На Київ наступали галичани, а на Одесу — частини армії УНР. Спочатку наступ розвивався успішно.

Марно більшовицькі війська намагалися зупинити просування українських армій на Київ — під час запеклих боїв їхній опір було зламано. Унаслідок переможного наступу у серпні 1919 р. українські частини остаточно зайняли Поділля та значну частину Волині й Київщини. «Після довгої і впертої боротьби українського народу з російськими окупантами-комуністами, наше славне козацтво рішучим наступом звільнило від більшовицького гніту велику територію України. Уряд Український має певність в тому, що в скорому часі при спільній допомозі повставшого робітництва і селянства буде очищена вся територія України», — йшлося у декларації уряду УНР, виданій із нагоди військових успіхів об’єднаних українських армій.

30 серпня 1919 р. з’єднання армії УНР та УГА під командуванням генерала А. Кравса здобули Київ. Однак скористатися наслідками цієї перемоги українським військам не довелося — одночасно з лівого берега Дніпра до Києва вступили російські білогвардійські частини під командуванням генерала Бредова. Оскільки білі армії також билися проти більшовиків, частинам армії УНР й УГА було заборонено вступати у бій з білогвардійцями. Спроба знайти порозуміння з денікінцями не мала успіху, і українські частини змушені були відійти до Василькова. Відступ із Києва дорівнював поразці. Ця подія увійшла в історію як «Київська катастрофа». Українці втратили символ незалежної держави. До морально-психологічної поразки додалися й інші негаразди.

До середини вересня 1919 р. тривали жорстокі бої українських частин із більшовиками за Житомир. Підтягнувши значні сили, червоні примусили українські війська відступити. Лише після цього на українсько-більшовицькому фронті запанувало затишшя — більшовики перекидали сили проти білогвардійців, що саме у цей час наступали на Москву. Стосунки між урядом УНР і білими також були ворожими. Незважаючи на готовність українського керівництва до порозуміння з білогвардійцями задля спільної боротьби проти більшовиків, Денікін відкидав таку можливість. Він відмовлявся визнати право України на незалежність («Самостійної України не визнаю», — заявляв Денікін).

У цих умовах деякий час існувала навіть можливість укладення військової конвенції між командуваннями української та Червоної армій для спільної боротьби проти білогвардійців. Однак керівництво ЗУНР та командування УГА зволікало з проголошенням війни Денікіну, якого підтримувала Антанта. Лише після того, як 22 вересня 1919 р. українськими вояками було перехоплено наказ білогвардійського командування про перехід у наступ проти українських військ, диктатор ЗУHP Є. Петрушевич дав згоду на відкриття бойових дій проти «білих». 24 вересня Директорія УНР оголосила війну білогвардійським Збройним силам Півдня Росії. Білогвардійці зосередили проти армії УНР та УГА понад 17 тис. багнетів і шабель. Упродовж жовтня 1919 р. на українсько-білогвардійському фронті тривали жорстокі бої. З’єднання українських армій відбивали всі атаки ворога, поки вистачало набоїв й амуніції.

• Робота з документами

Зі спогадів А. Денікіна

Самостійної України не визнаю... Петлюрівці можуть бути або нейтральними — тоді вони повинні негайно скласти зброю й розійтися по домівках, або — приєднатися до нас, визнавши наші гасла. Якщо петлюрівці не визнають цих умов, то їх належить вважати за таких же супротивників, як і більшовиків...

Із відозви А. Денікіна «До населення Малоросії»

Намагання відокремити від Росії малоросійську гілку руського народу не облишені і сьогодні... Колишні ставленики німців — Петлюра та його спільники — продовжують і сьогодні творити свою чорну справу створення «Української держави» всупереч відродження єдиної Росії. ...Самоуправління буде покладене в устрій областей Півдня Росії... Уважаючи неприпустимим, забороняю переслідування малоросійської мови. Кожен у суді може говорити малоросійською мовою...

• Запитання до документів

1. Чим була зумовлена така позиція А. Денікіна щодо України?

2. Які наслідки вона мала?

3. На які поступки українцям був готовий піти А. Денікін?

Але хронічна нестача воєнних припасів та епідемія тифу (у результаті чого склад армії скоротився на 70 %) підірвали боєздатність українських армій. Далася взнаки й політична неблагонадійність частини старшин — офіцерів колишньої царської армії, які не бажали воювати з росіянами.

У результаті залишки українських армій опинились у вкрай складних умовах, контролюючи невелику територію на Поділлі. У спогадах учасників тих подій цей регіон отримав назву «трикутника смерті».

• Робота з термінами і поняттями

«Трикутник смерті» — історичний термін, яким характеризують ситуацію українських національних сил у 1919 р., коли Українська Народна Республіка опинилася в оточенні більшовицьких, білогвардійських та польських військ.

У цих умовах командувач УГА генерал Тарнавський, щоб зберегти свою армію, у складі якої залишалося лише 10 тис. боєздатних бійців, пішов на порозуміння з Денікіним. Головний лікар УГА Бурячинський звітував: «Наша армія вже не схожа на військо, це вже й не лікарня, але мандруючий склад трупів». Згідно з угодою Галицька армія припиняла боротьбу проти денікінської Добрармії.

Дії Тарнавського поставили Українську Народну Республіку перед катастрофою. Один із командувачів Армії УНР змушений був констатувати: «Ми переможені ворогами, а вороги ті: тиф, голод, незабезпеченість армії, без якої ніяка армія не в силі боротися...»

Зраджені бойовими побратимами, частини Армії УНР мусили відступити на Волинь, ближче до польського фронту.

15 листопада 1919 р. (за іншими даними — 14 листопада) на спільній нараді членів Директорії та уряду УНР було прийнято рішення про скасування повноважень Ф. Швеця і А. Макаренка, які виїжджали для проведення роботи за кордон. У постанові наради відзначалося, що на час їх відсутності «керування справами Республіки покладається на Голову Директорії пана головного отамана Симона Петлюру, який іменем Директорії затверджує всі закони і постанови, ухвалені Радою Народніх Міністрів». Правовий статус існування Директорії як найвищої влади в УНР у складі однієї особи регулював закон «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці», ухвалений урядом 12 листопада 1920 р. На основі цього закону Директорія УНР в особі Голови Директорії мала затверджувати ухвалені Державною Народною Радою закони, прийняті Радою Народних Міністрів призначення та звільнення, ухвалені Державною Народною Радою умови з іноземними державами та ін. Закон передбачав, що при неможливості виконання Головою Директорії своїх обов’язків, влада передавалася заступникові Голови Державної Народної Ради, а до її скликання — Колегії (мала складатися з трьох членів: голови Ради Народних Міністрів, порядкуючого у Найвищому суді УНР і представника всіх політичних партій). До початку роботи Колегії Голову Директорії заступав у випадку необхідності голова Ради Народних Міністрів.

Армія УНР вже не могла продовжувати війну регулярним фронтом. 4 грудня 1919 р. на державній нараді УНР було прийнято рішення про перехід до партизанських форм боротьби. Командувачем армії було призначено генерала М. Омеляновича-Павленка. Голова Директорії і головний отаман військ УНР С. Петлюра виїхав до Варшави. У цей момент корпус Січових стрільців, як і деякі інші українські частини, що були в районі Чорториї, поляки несподівано роззброїли і перевезли їх, як інтернованих, до Луцька.

У таких умовах залишки армії УНР (до 10 тис. старшин і вояків) 6 грудня 1919 р., залишивши частину хворих старшин і вояків у «трикутнику смерті», вирушили у партизанський похід на захоплені «білими» і «червоними» українські землі. Цей рейд згодом отримав назву «Перший зимовий похід».

3. Денікінський режим в Україні та його падіння.

І варіант

• Розповідь учителя

Наприкінці літа 1919 р. денікінці окупували майже всю Україну і поділили її на три області — Харківську, Київську та Новоросійську. На чолі кожної стояв губернатор із необмеженими повноваженнями. Резиденцією денікінців в Україні стало м. Катеринослав, де діяв уряд — Особлива нарада. Політика денікінців в Україні проводилася під гаслом відновлення «Єдиної і неподільної Росії» і мала на меті реставрацію імперських порядків у трохи зреформованому вигляді. Український національний рух був проголошений зрадницьким і зазнавав переслідувань. Назва «Україна» була заборонена — замість неї вживали «Південь Росії» або «Малоросія».

У промисловості стали відроджуватися старі порядки: на підприємствах скасовувався 8-годинний робочий день, запроваджувалися значно більші норми виробітку, незгодних піддавали покаранням. Так, у Юзівці за звинуваченням у співробітництві з більшовиками білогвардійці вішали місцевих робітників. Без суду і слідства відбулися розстріли тисяч підозрюваних в Одесі, Харкові, Катеринославі. Репресії денікінців та інших білих генералів, урядів прийнято називати «білим терором». І хоча репресивні акції супроводжували встановлення будь-якої влади, населення реагувало на заходи білогвардійців особливо боляче, оскільки вони сприймалися як повернення у минуле. Попри репресії робітники України саботували заходи денікінської влади, виводили з ладу обладнання, зривали виконання військових замовлень, проводили страйки.

Старі порядки денікінці намагалися відродити і на селі. Тут відновлювалося поміщицьке господарство. За допомогою каральних загонів у селян конфісковували будівлі, реманент, худобу. Згідно із законом про врожай 1919 р. селяни повинні були віддавати третину зібраного врожаю поміщикам. Також був запроваджений податок — 5 пудів зерна з кожної десятини на потреби армії. Затримки й ухиляння каралися смертю. Крім того, до армії Денікіна була проведена насильна мобілізація селян. Денікін передбачав згодом провести аграрну реформу, за якою розмір селянського господарства не повинен був перевищувати 45 десятин, а поміщицького — 400. Надлишок землі, що конфісковувався, передавався селянам за викуп.

У повному обсязі відновлювалося царське законодавство в галузі освіти, українська мова допускалася лише в приватних школах, викладання української мови, історії, географії України скасовувалося.

Закривалися українські газети, журнали, спеціальним розпорядженням в усіх установах було знято портрети Т. Шевченка, а його бюст у Києві було скинуто з п’єдесталу та розбито, припинилася діяльність Української академії наук.

Ще однією ознакою денікінського режиму стали єврейські погроми. Було інспіровано близько 400 погромів.

Такі порядки призвели до вибуху народного невдоволення: страйки й повстання робітників, розгортання масового селянського руху (особливо відзначився отаман Махно), із яким денікінці не змогли впоратися. Усі успіхи денікінців на фронтах проти більшовиків зводилися нанівець повним розвалом їхнього тилу. Зрештою, у жовтні 1919 р. Червона армія завдала контрудару по денікінцях. Після запеклих боїв їхні головні сили були розгромлені (кінні корпуси Шкуро і Мамонтова) і залишки денікінців стрімко відступали на південь. На початку 1920 р. частини розгромленої білої армії закріпилися в Криму. Денікін склав із себе обов’язки головнокомандувача, передавши їх барону П. Врангелю.

Із поразкою Денікіна частини УГА опинились у складній ситуації. У лютому 1920 р. галичани перейшли на бік більшовиків і одержали назву Червоної української галицької армії (ЧУГА). При цьому УГА було реорганізовано, її з’єднання більшовики розкидали по різних дивізіях Червоної армії. Водночас червоні не побоялися піти на репресії проти галицьких старшин, запроваджували виборність командирів, забороняли використання національної символіки. Усі ці заходи дуже швидко викликали невдоволення серед галицьких вояків.

II варіант

• Колективна робота в підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи, що являв собою денікінський режим на захопленій території, і порівнюючи його з більшовицьким режимом за такими критеріями: 1) форма правління; 2) мета; 3) шлях установлення; 4) методи правління; 5) соціальна опора режиму; 5) аграрна політика; 6) політика щодо промисловості, робітнича політика; 7) політика щодо українства. Результати порівняння зводяться в таблицю, яка матиме такий вигляд:

Денікінський і більшовицький режими в Україні у 1919 р.

Критерії порівняння

Денікінський режим

Більшовицький режим

Форма правління

Воєнна диктатура

Диктатура пролетаріату

Мета

Наведення порядку і запровадження тимчасової військової диктатури. Відновлення «єдиної і неподільної Росії». Боротьба з більшовизмом до переможного кінця

Установлення радянського ладу; здійснення соціалістичних перетворень; утримання України під владою більшовиків

Шлях установлення

Репресивна політика проти противників режиму.

Уведення смертної кари за участь у бунтах, більшовицьких організаціях та за дезертирство в армії

Репресивна політика проти противників режиму. Політика воєнного комунізму

Методи правління

Диктаторські, репресивні. «Білий терор»

«Червоний терор»

Соціальна опора режиму

Офіцерство, поміщики, промисловці, націоналісти

Незаможне селянство, робітництво

Аграрна політика

Закон про землю передбачав обмеження поміщицького землеволодіння 400 десятинами і придбання селянами землі за викуп в розмірі до 45 десятин на сім'ю.

За законом про врожай 1919 р. третину зібраного хліба селяни мусили віддати поміщикам і орендарям, а на потребу армії віддавати 5 пудів зерна з кожної десятини землі. У разі несвоєчасної здачі стягувалася подвійна кількість зерна

Роздача землі селянам, ліквідація поміщицького і куркульського господарств.

Запровадження на початку 1919 р. продовольчої розкладки; заборона приватної торгівлі.

Діяльність продзагонів

Політика щодо промисловості, робітнича політика

Відновлення приватної власності; повернення підприємст колишнім власникам; відновлення торгівлі.

На підприємствах фактично запроваджувався 11—12-годинний робочий день

11 січня 1919 р. опубліковано декрет про порядок націоналізації підприємств. Протягом кількох місяців націоналізовані підприємства цукрової промисловості, великі шахти, металургійні і машинобудівні заводи. Загальне керівництво націоналізованою промисловістю здійснював Укрраднаргосп.

Запроваджувалася загальна трудова повинність; мілітаризація праці; зрівнялівка в оплаті праці; карткова система постачання міського населення. Бюрократизація державної влади

Політика щодо українства

Питання державного устрою відкладалося до кінця громадянської війни.

На території України було створено три області — Харківську, Київську та Новоросійську, які очолювали генерал-губернатори з необмеженими повноваженнями.

Велася боротьба з будь-якими проявами українського національного життя. Відновлювалося царське законодавство в галузі загальноосвітньої школи. Фактично заборонялося викладання українською мовою, вивчення українознавства, знищувалися зображення Т. Шевченка, вводилася цензура. Земствам заборонялося надавати підтримку українським школам. На такому фоні проводилися дикунські погроми, які перевершили ті, що були в попередні роки

Боротьба проти «петлюрівців», українських «буржуазних націоналістів» тощо.

Українська мова не заборонялася і не переслідувалася

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Визначте, що стало вирішальним фактором у поваленні більшовицького режиму в Україні: селянський повстанський рух, наступ об’єднаної української армії, наступ Добровольчої армії генерала А. Денікіна.

2. Чому об’єднані українські війська повели контрнаступ одночасно в двох напрямках (на Київ та Одесу), розпорошивши тим самим сили?

3. Назвіть причини й наслідки встановлення денікінського режиму в Україні. Чому денікінський режим не зміг довго протриматися в Україні?

4. Чому між арміями УHP і Денікіна спалахнула боротьба, хоча обидві сили були противниками більшовиків? Що спричинило поразку українських військ у другій половині 1919 р.?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• У другій половині 1919 р. ситуація в Україні відзначалася складністю і заплутаністю для пересічного громадянина.

• Невдоволення населення більшовицьким режимом переросло у відкриті повстання. Селянський повстанський рух виявився деструктивним елементом у процесі українського державотворення.

• Цією ситуацією вирішили скористатися армія УНР, що об'єдналася з УГА, та Добровольча армія генерала А. Денікіна.

• Спільний похід армії УНР та УГА на Київ закінчився «Київською катастрофою». Біла армія генерала А. Денікіна під гаслом відновлення «єдиної і неподільної Росії», поряд із боротьбою проти більшовиків, розгорнула боротьбу проти УНР, завдавши її військам поразки.

• На захопленій території України денікінці намагалися відродити старі порядки, які викликали зрив невдоволення.

• Розпиливши свої сили, борючись проти селянського повстанського руху і армії УНР, Денікін сам зазнав поразки від більшовиків.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати відповідний параграф підручника.

2. Теми для рефератів: «Київська катастрофа», «Денікінський режим в Україні».