Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Рівень стандарту

УРОК № 21

Тема. Західноукраїнські землі у боротьбі за національне визволення 1918—1919 рр.

Мета: розкрити процес створення ЗУНР; охарактеризувати причини і перебіг україно-польської війни; визначити історичне значення Акта злуки УНР і ЗУНР; показати, що міжнародні умови для об'єднання українського населення в єдину державу були несприятливі; з'ясувати причини поразки ЗУНР; формувати вміння учнів аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати історичні процеси; виховувати в них почуття патріотизму та громадянської свідомості.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Західноукраїнська Народна Республіка», атлас.

Основні поняття і терміни: (Листопадовий зрив», україно-польська війна, ЗУНР, ЗоУНР, УГА, Акт злуки, Чортківська офензива, армія Галлера.

Основні дати: 1 листопада 1918 р. — «Листопадовий зрив», повстання українців у Львові; 13 листопада 1918 р. — проголошення ЗУНР; 22 січня 1919 р. — Акт злуки УНР і ЗУНР; червень—липень 1919 р. — Чортківська офензива; 17 липня 1919 р. — перехід УГА за р. Збруч, завершення окупації ЗУНР польськими військами.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Коли було створено Українську Народну Республіку?

2. Охарактеризуйте політику лідерів УЦР щодо західноукраїнських земель у березні 1917 — березні 1918 р.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. «Листопадовий зрив». Проголошення ЗУНР. Є. Петрушевич.

І варіант

• Розповідь учителя

Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні українські території: Східна Галичина (центр — Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево), Холмщина і Підляшшя. Поглиблення кризи Габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі розпочали підготовку до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили намірам поляків щодо утворення «великої» польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися одержати мирним шляхом із рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським взяла ініціативу в свої руки. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з’єднання взяли під контроль Львів, а наступного дня — інші міста Галичини. Ці події отримали назву «Листопадовий зрив».

• Постать в історії

Дмитро Вітовський (1887—1919) — військовий і державний діяч, полковник УГА. У студентські роки брав активну участь у національно-визвольній боротьбі. Був одним з організаторів товариства «Січ».

У роки Першої світової війни воював у складі УСС. Був організатором «Листопадового зриву» у Львові, який привів до утворення ЗУНР. Активно створював УГА. Брав участь у Паризькій мирній конференції 1919—1920 рр. як член делегації УНР. Загинув у авіакатастрофі.

Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з’явилася програмна декларація Національної Ради, відповідно до якої ЗУНР проголошувалася демократичною республікою, соціальну основу якої становили робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким (згодом — Сидором Голубовичем. Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 р., після зречення імператора престолу.

22—26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими і законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, яким було віддано 30 % депутатських місць.

• Постать в історії

Євген Петрушевич (1863—1940) — політичний і державний діяч. Відігравав провідну роль у політичному житті на західноукраїнських землях. Юрист за освітою, доктор права. Займався адвокатською практикою. У 1908—1918 рр. посол австрійського парламенту, заступник голови. Від 1910 р. член Галицького сейму. Перебуваючи на чолі Української парламентської репрезентації у Відні, він рішуче обстоював українські інтереси в сеймі та парламенті. У роки Першої світової війни був членом ГУР і ЗУР. У 1917 р. став речником прагнень галицьких українців до національного самовизначення. Для вирішення долі українських земель Австро-Угорщини скликав 18 жовтня 1918 р. до Львова Українську Конституанту (загальні збори українських суспільно-політичних діячів Галичини і Буковини), що перетворилася на очолену ним Українську Національну Раду, яка 13 листопада 1918 р. проголосила створення на українських землях Австро-Угорщини незалежної держави — Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом ЗУНР і став голова Національної Ради Євген Петрушевич. 1 грудня 1918 р. державний секретаріат ЗУНР уклав із Директорією УНР договір про злуку обох українських держав в одну державну одиницю. 22 січня 1919 р. було проголошено акт об’єднання століттями відірваних одна від одної частин єдиної України. 9 червня 1919 р. отримав диктаторські повноваження. Після державної катастрофи у листопаді 1919 р. Є. Петрушевич оселився у Відні. У 1920—1923 рр. був головою створеного ним уряду диктатора в екзилі (у вигнанні), який при підтримці краю боровся на міжнародній арені за успішне вирішення галицької справи. У 1923 р. виїхав до Берліна, щоб вести дипломатично-пропагандистську працю на користь Галичини перед міжнародними колами вже особисто. Не зрікаючись своїх поглядів, Є. Петрушевич провів останні роки життя в скрутних матеріальних обставинах у Берліні, де й помер у 1940 р.

II варіант

• Робота зі структурно-логічною схемою

Створення ЗУНР

ВІДОЗВА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ (1 листопада 1918 р.)

Український Народе!

Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави.

Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської монархії Українська Держава і її найвища власть — Українська Національна Рада.

З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.

Український Народе!

Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу.

Заки будуть установлені органи державної власті в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати власть.

Де сього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені.

Всі жовніри української народності підлягають віднині виключно Українській Національній Раді і приказам установлених нею військових властей Української Держави. Усі вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Української Держави. Все здібне до оружжя українське населеннє має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії, або на місцях оберігатимуть спокій і порядок.

Особливо мають бути оберігані залізниці, почта й телеграф.

Всім горожанам Української Держави без різниці народності і віросповідання запоручається горожанську, національну і віроісповідну рівноправність.

Національні меншості Української Держави — Поляки, Жиди, Німці — мають вислати своїх відпоручників до Української Національної Ради.

Аж до видання законів Української Держави обов'язують дотеперішні закони, на скільки вони не стоять у противенстві до основ Української Держави.

2. Злука УНР і ЗУНР.

• Розповідь учителя*

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії утворилися дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. УНР основну увагу приділяла соціальним питанням, правам національних меншин, у той час як для ЗУНР основним питанням було національне. Суттєво різнилася у правах політична еліта цих держав. Так, при владі в УНР були молоді урядовці, які у своїй діяльності виявляли переважно революційний романтизм. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, які мали великий досвід парламентської боротьби і в своїй діяльності виходили з потреб часу.

Незважаючи на розбіжності й власні амбіції лідери двох українських держав перед загрозою смертельної небезпеки дійшли згоди щодо об’єднання. Здійснювалася мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.

Ініціатором об’єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Української Національної Ради з проханням воєнної та морально-політичної підтримки в гетьмана П. Скоропадського. Останній пообіцяв підтримку. До Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї. 10 листопада 1918 р. Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію: «Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з’єднання всіх українських земель в єдину державу». Але ця резолюція не була реалізована.

* Супроводжується роботою зі схемою.

Прихід до влади Директорії та відновлення УНР дали новий поштовх об’єднавчому процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об’єднання. 3 січня 1919 р. у Станіславі Українська Національна Рада ЗУНР урочисто проголосила об’єднання ЗУНР і УНР в одну суверенну Народну Республіку, яка дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗоУНР). 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.

Урочистий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12-й годині. Державний секретар ЗУНР Л. Цегельський зачитав і передав В. Винниченку ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. Представник Директорії Ф. Швець оголосив універсал, у якому зазначалося: «...Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

Також в універсалі зазначалося, що Акт злуки має бути затверджений Установчими зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР залишалась окремим державним утворенням.

Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі України, який відбувся 22 січня 1919 р. Є. Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 млн гривень, а також надав військову і продовольчу допомогу.

Проте справжнє об’єднання не відбулося. Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під ударами Червоної армії змушена була залишити Київ. На плечі ЗоУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт злуки фактично втратив чинність, і наприкінці 1919 р. Є. Петрушевич його денонсував.

Попри все Акт злуки 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт об’єднання українських земель у єдиній соборній державі.

Акт злуки (22 січня 1919 р.)

4. Україно-польська війна 1918—1919 рр.

• Розповідь учителя

Поляки, що теж стали на шлях відродження своєї держави, повели боротьбу проти ЗУНР. Спалахнула україно-польська війна (1918—1919 рр.). Збройні сутички між поляками й українцями почалися у Львові одразу після взяття влади українцями. Польським військам уже 2 листопада вдалося захопити склади зброї й амуніції в районі головного вокзалу, що дало змогу полякам озброїти добровольців (орлята) і мобілізованих.

22 листопада, після трьох тижнів боїв за Львів, українські війська, уряд і Національна Рада були змушені залишити місто. У боях за Львів українці припустилися стратегічної помилки — полякам вдалося оволодіти залізницею Львів—Перемишль і отримувати зброю і людей із центральних районів Польщі. Конфлікт набував затяжного характеру. У цей час весь західний світ святкував закінчення Першої світової війни.

• Робота з документом

Зі спогадів одного з учасників подій

Упадок Львова справив як на селянство, так і на інтелігенцію страшне враження. Немов би хто несподівано ударив селянство по голові... І коли перед цим мало хто йшов до Української армії, а багато з неї й дезертирували, то тепер йшли всі, кого тільки засягнув перший приказ мобілізації.

• Запитання до документа

• Чим, на вашу думку, була зумовлена така реакція українського населення Галичини на падіння Львова?

Розуміючи, що захистити молоду державу може лише регулярна армія, керівники ЗУHP прийняли рішення про негайне створення Української галицької армії. Основою її стали підрозділи січових стрільців і частини, що взяли участь у повстанні 1 листопада. Уже в січні, після мобілізації, чисельність УГА досягла 100 тис. осіб. У своєму складі вона мала кінноту, артилерію, авіацію (до речі, нею командував син Івана Франка Петро) тощо. Єдиним слабким місцем УГА була нестача командирського складу. Щоб компенсувати цей недолік, на службу наймали офіцерів колишніх австро-угорської та німецької армій. Командувачем УГА став генерал М. Омелянович-Павленко, а начальником штабу — полковник Є. Мишковський (обидва колишні російські офіцери), який і реорганізував УГА в регулярну армію.

У грудні 1918 — січні 1919 р. УГА намагалася вибити поляків зі Львова. Коли спроби взяти Львів не увінчалися успіхом, УГА спрямувала удар на Перемишль і майже на місяць припинила рух поїздів на Львів (Вовчухівська операція).

У хід подій втрутилася Антанта. У лютому 1919 р. до Галичини прибула антантівська місія, яку очолював французький генерал Ж. Бартельмі. Місія мала за мету припинити польсько-український конфлікт. Українцям пропонувалося передати полякам Львів і території нафтових родовищ. Пропольська орієнтація місії була очевидною.

Так, коли Львів опинився в блокаді і ситуація, здавалося, складалася на користь українців, місія виявила бажання побувати у Львові. Для цього від української сторони вимагали припинення бойових дій для проїзду місії до Львова, що було зроблено. На знак «подяки» полякам до Львова в поїзді делегації провезли 14 тис. гвинтівок із набоями.

За час перемир’я, встановленого з візитом місії Бартельмі, поляки перегрупувалися і несподіваним ударом відкинули українців від Львова, тим самим перехопивши воєнну ініціативу.

Навесні 1919 р. у подіях на фронтах війни стався злам, із Франції прибула 70-тисячна озброєна і навчена армія генерала Галлера з польських військовополонених, які воювали на Західному фронті у складі німецької армії. Командували армією французькі офіцери. Антанта планувала використати армію для боротьби з більшовиками. Однак польський уряд спрямував її проти українців.

Польські війська перейшли у загальний наступ і до літа зайняли майже всю Галичину.

Уряд ЗУHP зробив останню спробу виправити складне становище. 9 червня 1919 р. президента Є. Петрушевича було проголошено диктатором. Новим командувачем УГА було призначено генерала О. Грекова. Він розпочав наступальну операцію, яка закріпилася в історії під назвою «Чортківська офензива» (наступ). Українська галицька армія змусила відступати по всьому фронту переважаючу майже в чотири рази польську армію, відвоювала значну територію, захоплену поляками навесні, і дійшла до Львова. Але через нестачу зброї й амуніції наступ не вдалося розвинути. Поляки організували контрнаступ, який відкинув українців на попередні позиції. У липні 1919 р. польські війська захопили всю Східну Галичину. Українські війська перейшли на територію, контрольовану військами УНР.

На Паризькій мирній конференції Польща отримала мандат на управління Галичиною на 25 років. Антанта фактично погодилась із польським пануванням у краї.

• Робота з документом

Із ноти держав Антанти Польщі від 25 червня 1919 р.

Для захисту осіб і майна населення Східної Галичини від загрози з боку більшовицьких банд Верховна Рада союзницьких та об’єднаних сил дозволяє військам Польської республіки провести операцію на річці Збруч... Цей дозвіл жодним чином не впливає на рішення щодо устрою та політичного статусу Галичини, які Верховна Рада прийматиме пізніше.

• Запитання до документа

1. Чим була зумовлена така позиція держав Антанти?

2. Чому питання устрою Галичини відкладалося на майбутнє?

Подальшу розповідь учитель будує за матеріалом хронологічної таблиці.

Україно-польська війна 1918—1919 рр.

Дата

Події

1 листопада 1918 р.

«Листопадовий зрив». Захоплення українськими збройними формуваннями у Львові та інших містах Східної Галичини ключових позицій, урядових установ. Початок україно-польського збройного протистояння, що переросло у війну

Листопад 1918 р.

Початок формування Української галицької армії (УГА). Командувач УГА М. Омелянович-Павленко

11 листопада 1918 р.

Захоплення польськими загонами Перемишля

22 листопада 1918 р.

Залишення УГА Львова. Переїзд уряду ЗУНР до Тернополя

Січень 1919 р.

Переформування УГА в регулярну армію

Січень 1919 р.

Польсько-українські переговори за посередництвом Англії

22 січня 1919 р.

Акт злуки

Лютий — березень 1919 р.

Вовчухівська операція УГА

Лютий 1919 р.

Місія Антанти на чолі з генералом Ж. Бартельмі

22 березня 1919 р.

Вимоги Антанти до УГА припинити бойові дії

Квітень 1919 р.

Прибуття у Східну Галичину з Франції 70-тисячної польської армії генерала Ю. Галлера

15 травня 1919 р.

Початок наступу польської армії по всьому фронту

24 травня 1919 р.

Початок наступу румунських військ, які окупували Покуття

9 червня 1919 р.

Надання Є. Петрушевичу диктаторських повноважень. Командувачем УГА призначено О. Грекова

Червень 1919 р.

Чортківська офензива

25 червня 1919 р.

Рада міністрів закордонних справ Англії, Франції, Італії, США уповноважила Польщу окупувати Східну Галичину до р. Збруч

28 червня 1919 р.

Контрнаступ польських військ

Липень 1919 р.

Завершення окупації ЗУНР польськими військами. Перехід залишків частин УГА за р. Збруч

21 листопада 1919 р.

Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною

10 грудня 1919 р.

Протест Польщі, яка заявила, що Східна Галичина — невід'ємна частина Польщі

22 грудня 1919 р.

Підтвердження Антантою свого рішення

5. Внутрішня і зовнішня політика ЗУНР.

• Розповідь учителя

Українська Народна Рада у своїй програмній декларації, виданій 5 листопада 1918 р., проголошувала народовладдя, гарантувала права і свободи громадян, їх національну та соціальну рівність.

(Учитель звертає увагу учнів на схему.)

Місця перебування уряду ЗУНР

Львів —> Тернопіль —> Станіслав —> Бучач —> Заліщики —> Чортків —> Відень

Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 р.

Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення й армії продуктами харчування. У Галичині не вистачало продовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності він зосередив у своїх руках і налагодив їх розподіл.

Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів. Йому вдалося налагодити рух поїздів. Для підготовки нового залізничного персоналу Секретаріат подбав про залізнично-технічні курси. Із січня 1919 р. налагодилася робота пошт.

З найбільшими труднощами зіткнулися секретаріати фінансів і торгівлі та промислу. Не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити «добове» фронтовикам. 4 квітня 1919 р. було введено в обіг власну валюту — гривні (дорівнювала 1 австрійській кроні) і карбованці (дорівнював 2 австрійським кронам). Було підвищено платню кваліфікованим робітникам.

Секретаріат громадських робіт здійснював нагляд за використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі), а також за шляхами і державними пилорамами. Узимку 1919 р. йшла заготівля лісу для відбудовчих робіт, які планувалося розпочати з настанням весни.

Секретаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, який був ухвалений 14 квітня 1919 р.

Закон передбачав конфіскацію усіх монастирських і церковних земель, ділянок, які власники не обробляли своїми силами, та площі, які перевищували максимум землеволодіння. У державну власність переходили ліси.

З цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього мали наділювати безземельних та малоземельних громадян у такій черзі: вояки, які втратили здоров’я у війнах; вдови й сироти померлих унаслідок війни; вояки-інваліди світової війни 1914—1918 рр.; сироти і вдови невоєнні; нарешті, інші безземельні селяни.

Наділювання землею мало розпочатися після завершення бойових дій. Справу відшкодування власникам і орендарям конфіскованих земель закон відкладав до пізнішого вирішення сейму ЗоУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Тимчасово конфіскована земля переходила у відання земельних комісій.

• Цікаво знати

Внутрішня політика Національної Ради хоча і підтримувалася більшістю населення, але були і розчаровані нею. Найбільше невдоволених спостерігалося серед робітництва, яке було під впливом соціалістичних партій. Незадоволення серед робітників виливалося в утворення Рад робітничих депутатів. З’явилися комуністичні партійні групи. У лютому 1919 р. У Станіславі було створено Комуністичну партію Східної Галичини, яка не визнала утворення ЗУНР. У квітні 1919 р. комуністи підняли збройне повстання в Дрогобичі, в ході якого було проголошено повалення Національної Ради. Але урядові війська придушили повстання.

Молода українська держава шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині; заснувала дипломатичні представництва у Чехословаччині, Канаді, Італії, США, Бразилії тощо. Делегація ЗУНР взяла участь у роботі Паризької мирної конференції, де намагалася відстоювати інтереси Української держави. Проте ці зусилля виявилися марними.

Основною причиною загибелі національної державності на західноукраїнських землях була воєнна поразка. Крім того, свою роль зіграли міжнародна ізоляція ЗУНР, прихильне ставлення країн Антанти до

Польщі. Чималу роль відіграла і поразка Української Народної Республіки.

(Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

Рішення країн Антанти щодо Східної Галичини

Дата

Зміст

25 червня 1919 р.

Антанта дозволила польському війську вести операції до р. Збруч, застерігши, що справа державної приналежності Східної Галичини мас ще вирішуватися

20 листопада 1919 р.

Верховна Рада Антанти надала Польщі мандат на Східну Галичину строком на 25 років, після чого долю краю мав вирішувати всенародний плебісцит

22 грудня 1919 р.

Верховна Рада Антанти відхилила польські твердження, що Східна Галичина є невід'ємною частиною Польщі, підтвердивши своє попереднє рішення

14 березня 1923 р.

Верховна Рада Антанти передала Східну Галичину в управління Польщі

6. Український національний рух на Буковині та Закарпатті.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи особливості національно-визвольного руху на Буковині та Закарпатті. Учитель систематизує й доповонює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Інакше розвивалися події на Буковині та Закарпатті.

25 жовтня 1918 р. в Чернівцях було створено Український крайовий комітет Буковини, який очолив Омелян Попович, український депутат австрійського імперського парламенту. 27 жовтня румуни створили свою Румунську національну раду, яка претендувала на владу в краї. У цей час українські військові частини, що перебували на Буковині, були відкликані для боротьби за Львів, і українці краю залишилися без воєнної сили. 3 листопада 1919 р. Буковинське народне віче, яке проводив крайовий комітет, вирішило приєднати українську частину Буковини до Західноукраїнської держави, висловило вимогу «прилучення австрійської часті української землі до України» і, нарешті, опротестувало спроби Румунської національної ради оголосити всю Буковину «румунською землею». Після переговорів української та румунської сторін 6 листопада австрійське керівництво, що ще зберігалося, передало владу О. Поповичу (представнику Українського комітету) і А. Ончулу (представнику Румунської національної ради). Ці дві інституції мали правити тими частинами Буковини, де їхня національність становила більшість. Але ці домовленості не надто вплинули на подальші події. Того ж дня керівник Румунської національної ради Я. Флондор звернувся до Румунії з проханням вислати війська, які 11 листопада вступили у Чернівці.

На початку листопада румунські війська окупували також Хотинський повіт, який був складовою частиною Бессарабської губернії. У січні 1919 р. тут відбулося найбільше повстання проти румунських окупантів. Повстанці захопили міст через Дністер, зайняли Хотин і утворили Хотинську директорію. Загалом вони зайняли близько ста населених пунктів у двох повітах Бессарабії. Але повстання було жорстоко придушене регулярними румунськими військами. Близько 4 тис. повстанців і 50 тис. біженців перейшли через Дністер на територію України.

На Закарпатті ситуація була значно складнішою. 16 листопада 1918 р. Угорщина проголосила свою незалежність. Нова республіка заявила претензії на всі території, що входили до Угорського королівства, включно із Закарпаттям. Національні меншини Угорщини були невдоволені таким поворотом подій і розпочали боротьбу за власну державність.

У листопаді 1918 р. на Закарпатті починають виникати Народні Ради, які брали на себе функції місцевої влади. На деякий час в краї встановлюється двовладдя: діяла угорська адміністрація, яка після короткочасного шоку почала знову свою активну роботу, і Народні Ради.

У діяльності HP чітко виокремилися три політичні спрямування: перший — приєднання краю до Угорщини, другий — до новоутвореної Чехословаччини, третій — до соборної України.

Щоб утримати у складі Угорщини території, населені національними меншинами, уряд Карольї створює спеціальне міністерство для неугорських національностей.

21 грудня 1918 р. угорський парламент приймає закон про автономію «руської нації», що живе в Угорщині, згідно з яким Закарпаттю (під назвою Руська Країна зі столицею в Мукачеві) були надані широкі автономні права. У березні 1919 р. відбулися вибори до Сойму краю, який провів свою єдину сесію.

Тим часом представники проукраїнських сил приймають рішення про скликання конгресу в Хусті 21 січня 1919 р.

А у ніч із 7 на 8 січня 1919 р. Гуцульська Народна Рада з допомогою УГА роззброїла угорські війська на всій Гуцульщині та проголосила Гуцульську Республіку, яка протрималася до червня 1919 р.

Тим часом 21 січня 1919 р. у Хусті відкриває свою роботу конгрес, на якому було присутньо 420 делегатів. З’ізд був широким представницьким форумом, але не був всенародним волевиявленням народу. Делегати просили прийняти край до складу соборної України, але вимагали зважати на їх «окремішне положення» — це була вимога автономії. Реалізувати цю постанову у тих умовах виявилося неможливим.

У той самий час проявляли політичну активність русини Америки (емігранти із Закарпаття у США), які відіграли вирішальну роль в долі краю. 12 листопада 1918 р. вони на з’їзді у Скрентоні приймають рішення приєднати край до ЧСР і обирають своїм представником молодого адвоката Г. Жатковича, який приїздить до Європи і розгортає активну діяльність. У грудні серед них було проведено плебісцит, на якому 68 % висловилися за приєднання до Чехословаччини.

Навесні 1919 р. в Угорщині відбувається ще одна подія, яка вплинула на Закарпаття. 21 березня 1919 в результаті політичної кризи влада перейшла до рук радикальних елементів із числа соціалістів і комуністів, яких фактично очолив Бела Кун. В Угорщині проголошено радянську владу.

22—23 березня 1919 р. ця влада, подекуди із застосуванням зброї, встановлена і в Закарпатті. Очолила її група комуністів Руської Країни, яка була створена при ЦК КП Угорщини в лютому 1918 р. Радянська влада на Закарпатті існувала 40 днів. Але чи була вона радянською і пролетарською? У цей час на Закарпатті пролетаріату майже не існувало (в економічному балансі краю промисловість становила 2 %), а Рад взагалі не було (фарс виборів до них проходив 7—14 квітня 1919 р.).

Усю повноту влади в цей час на себе перебрали жупні директори, яких призначали з Будапешта.

Нова влада скасувала «буржуазний суд» і створила тимчасові революційні трибунали, склад яких персонально призначався у Будапешті. Усі службовці під страхом смерті повинні були виходити на роботу і скласти присягу на вірність новій владі.

Була націоналізована промисловість із кількістю робітників понад 20 осіб. Ними керували комісари, призначені з Будапешта. Проводилися реквізиції, конфіскації. Розпочалась аграрна реформа.

Виборчих прав були позбавлені ті, хто використовував найману робочу силу, торговці, священики і монахи (до цих верств населення належали всі освічені русини).

Створювалися загони Червоної армії (червоноармійці забезпечувалися всім необхідним і отримували велике жалування; завдяки цьому в Червону армію йшло багато селян). 18 квітня 1919 р. почала створюватися служба держбезпеки.

У цілому за структурою і функціонуванням ця влада нагадувала більшовицьку в Росії. Але вона мала ряд суттєвих відмінностей: не було масових репресій, комуністи не займали командні пости, стара державна машина не була зламана. Це пояснюється такими причинами: по-перше, місцеве населення не дуже підтримувало ідеали нової влади і не відрізнялося крайнім радикалізмом; по-друге, місцева інтелігенція зробила все можливе, щоб притупити вістря революційних постанов уряду в Будапешті.

Для придушення Угорської Радянської Республіки Антанта організовує проти неї агресію, яка приводить до війни УРР з Румунією та Чехословаччиною. Згідно з рішенням Паризької мирної конференції румунські війська із 16 квітня (південна частина Закарпаття Марморощина увійшла до складу Румунії), а чеські з 24 квітня 1919 р. почали займати опорні пункти в краї.

У той час, як на території краю точилася запекла боротьба, великі держави на Паризькій конференції вирішили долю Закарпаття на користь ЧСР.

Справа Закарпаття на конференції вперше була порушена 5 лютого 1919 р. Бенешем. Він у своїй промові заявив: «Що русини на південь від Карпат — це той самий народ, що і русини у Східній Галичині, від яких вони були відділені Карпатськими горами». Бенеш, посилаючись на рішення американських русинів, вимагав приєднання краю до ЧСР.

8 травня 1919 р. конференція затвердила кордон між Угорщиною і Підкарпатською Руссю. А провести кордони між словаками і русинами доручено представникам цих народів.

17 травня на засіданні міжнародної конференції Бенеш представив основні пункти автономних прав Закарпаття, які 20 травня були прийняті як параграфи 10—13 Сен-Жерменського договору:

§ 10. ЧСР зобов’язується, що організує Русинську землю... як автономну одиницю в Чехословацькій державі і забезпечить їй найвищу форму самоврядування, що відповідатиме окремому державному утворенню в Чехословацькій державі.

§ 11. Земля русинів на південь від Карпат матиме законодавчу владу з мовних, шкільних та релігійних питань, з усіх місцевих справ і в тих питаннях, у яких його уповноважать закони ЧСР. Губернатор краю русинів призначається президентом ЧСР і буде відповідальним перед Русинським Соймом.

§ 12. ЧСР зобов’язується, що урядовці в краї русинів будуть, наскільки це можливо, вибиратися з числа жителів цього краю.

§ 13. ЧСР гарантує землі русинів представництво у законодавчих зборах республіки...

ЧСР зобов’язувалася включити ці статті в текст конституції країни. У розвиток статей Сен-Жерменського договору був прийнятий «Генеральний Статут про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі, приєднаної Паризькою конференцією до ЧСР» і оголошений в Ужгороді 16 липня 1919 р. головнокомандувачем Антанти на Підкарпатській Русі французьким генералом Єнноком. Зокрема, у ньому сказано, що вибори членів Сойму Підкарпатської Русі відбудуться «найдалі до 90 днів від дня виборів до загального Народного Згромадження ЧСР».

Але уряд ЧСР не збирався виконувати взяті на себе обов’язки з надання автономних прав краю. 29 лютого 1920 р. він приймає конституцію, у яку увійшли параграфи 10—13 Сен-Жерменського договору, але в дещо зміненому вигляді.

26 квітня 1920 р. уряд ЧСР проголошує постанову «Про зміну Генерального Статуту», яка остаточно скасовує будь-які автономні права. Закарпаття стає частиною унітарної Чехословаччини.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Експрес-опитування

1. Що таке «Листопадовий зрив»?

2. Коли було проголошено створення ЗУНР? На які території вона претендувала?

3. Як називалися збройні сили ЗУНР?

4. Коли було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР?

5. Як розвивалися події україно-польської війни 1918—1919 рр.?

6. Які держави розділили між собою західноукраїнські землі?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

• ЗУНР стала яскравою сторінкою історії України. Своїм існуванням вона показала незламну волю українського народу до незалежності у власній соборній державі.

• У ЗУНР вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально-економічній політиці. На першому місці стояло завдання національного державного будівництва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень забезпечувало авторитет ЗУНР в українського населення. Належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії.

• Основними причинами загибелі ЗУНР були воєнна поразка, відсутність міжнародної підтримки. Чималу роль відіграла і поразка УНР.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати відповідний параграф підручника.

2. Заповнити таблицю «Порівняльна характеристика ЗУНР та УНР».

Критерії порівняння

ЗУНР

УНР

Система влади

Армія

Розв'язання аграрного питання

Розв'язання робітничого і соціального питання

Зовнішня політика

3. Теми для рефератів: «Листопадовий зрив», «Українська галицька армія», «Чортківська офензива», «Є. Петрушевич — президент і диктатор ЗУНР».