Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 5 (11)

Тема. Суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні.

Мета: визначати основні напрямки суспільно-політичного життя Наддніпрянщини на початку XX ст.; порівняти напрямки суспільно-політичного життя Наддніпрянщини; пояснити, як сформувалася соціалістична течія українського напрямку суспільно-політичного життя; охарактеризувати програмні ідеї та діяльність українських соціалістів; пояснити терміни і поняття «пролетар», «соціалізація», «Бунд», «РУП»; розвивати вміння учнів порівнювати особливості суспільно-політичних поглядів; виховний аспект уроку реалізується на підставі знайомства з боротьбою українських громадських діячів за майбутнє України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: пролетар, соціалізація, Бунд, РУП.

Основні дати: 1903 р. — поділ РСДРП на меншовиків та більшовиків; 1897 р. — створення Бунду (повна назва «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі та Росії»); 1900 р. — створення Революційної української парті (РУП); 1904 р. — утворення Української соціал-демократичної спілки.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте розвиток українського кооперативного руху.

2. Визначте роль кооперативів в економічному житті Наддніпрянської та Західної України.

3. Які зміни відбувалися в становищі населення українських земель?

4. Визначте, які проблеми були найважливішими для соціально-економічного розвитку українських земель на початку XX ст. Якими шляхами їх було можливо розв’язати?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Якими були основні напрямки суспільно-політичного життя Наддніпрянщини в XIX ст.?

2. Визначте основні форми та прояви українського суспільно-політичного руху Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.?

3. Якими були основні засади соціалізму?

4. Коли і як утворилися перші українські політичні партії?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Упродовж розгляду нового матеріалу виконайте завдання: розпочніть складання таблиці «Українські партії Наддніпрянської України на початку XX ст.».

Назва парти

Дата створення

Течія

Лідери

Програмна мета

1. Особливості суспільно-політичного життя Наддніпрянської України на початку XX ст.

• Розповідь учителя

На початку ХХ ст. в суспільно-політичному житті Наддніпрянської України існувало декілька основних напрямків. У російському напрямку консерватори обстоювали збереження існуючого суспільно-політичного устрою Російської імперії, а ліберали, критикуючи самодержавство, виступали за перетворення Росії шляхом реформ на конституційну монархію. Власних політичних партій російські консерватори й ліберали до 1905 р. не мали. Російські радикали, що поділяли ідеали соціалізму та прагнули повалення самодержавства в Росії, діяли в краї досить активно. У середовищі переважно робітників пропагували свої ідеї представники Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), утвореної в 1898 р. Від 1903 р. вони поділялися на поміркованих меншовиків, які надавали перевагу мирним методам діяльності, та більшовиків, які виступали за здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату.

Наприкінці 1901 — на початку 1902 р. в результаті об’єднання народницьких гуртків і груп утворилася Російська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Вони виступали за повалення самодержавства шляхом революції, здійсненої «працюючим народом». Ідею встановлення диктатури пролетаріату есери відкидали. Вимоги запровадження загального виборчого права, республіканської форми правління, демократичних свобод, робітничого законодавства та соціалізації землі забезпечували есерам досить значну підтримку в Наддніпрянщині.

• Робота з термінами і поняттями

Пролетар — позбавлений засобів виробництва найманий робітник.

Соціалізація — усуспільнення приватної власності.

На початку XX ст. вагоме місце у суспільно-політичному житті краю посідав єврейський напрямок. Активно діяв, особливо в межах «смуги осілості», Бунд (у перекладі «союз») — Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі та Росії, створений у 1897 р. Це була політична партія, яка захищала інтереси єврейських робітників і вела серед них соціалістичну пропаганду. У 1898—1903 та 1906—1912 рр. Бунд на правах автономної організації входив до РСДРП. Польський напрямок активної ролі в суспільно-політичному житті Наддніпрянської України у цей період не відігравав.

В українському напрямку Наддніпрянщини на основі громадських рухів, що розвивалися раніше, розпочали формуватися нові течії: із громадського руху — ліберально-демократична, зі студентського — соціалістична та націоналістична течії. Усі вони в цей період долали стадію організаційного та ідейного становлення. Особливістю розвитку цих течій було те, що їхню соціальну базу становила майже виключно українська інтелігенція. Це було зумовлено недостатньою розвиненістю і структурованістю українського суспільства під владою Російської імперії.

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

Український напрямок у суспільно-політичному житті Наддніпрянської України початку ХХ ст.

2. Формування соціалістичної течії в українському напрямку.

• Розповідь учителя

Перша українська політична партія в Наддніпрянській Україні була створена студентською громадою Харкова. 29 січня 1900 р. на зборах студентської молоді міста було ухвалено рішення створити Революційну українську партію (РУП). Першими її членами стали Д. Антонович, М. Русов, Д. Познанський (сини відомих українських громадських діячів), Л. Мацієвич, Ю. Коллард та ін. — усього близько 10 осіб. Очолив партію Д. Антонович. Своїм гаслом РУП обрала вислів одного з провідних європейських соціал-демократів Є. Бернштейна: «Рух усе, мета ніщо».

Із проханням написати програму для партії Д. Антонович звернувся до М. Міхновського. У середині 1900 р. у Львові її було видано окремою брошурою під назвою «Самостійна Україна».

• Робота з документом

Із брошури М. Міхновського «Самостійна Україна»

Кінець ХІХ ст. визначився з’явищами, що характеризують новий поворот в історії людськості... Ті з’явища — се уоружені повстання зневолених націй проти націй-гнобителів... Ми визнаємо, що наш народ також перебуває у становищі зрабованої нації.

Отже, коли справедливо, що кожна нація з огляду на межинародні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розквіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності єсть метою,— тоді стане зовсім зрозумілим, що державна незалежність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері межинаціональних відносин.

• Запитання до документа

1) Яку провідну ідею проголошував автор?

2) Чим М. Міхновський аргументував необхідність боротьби за державну незалежність?

І хоча ідею боротьби за державну незалежність України поділяли майже всі члени РУП, брошура «Самостійна Україна» не стала її офіційною програмою. Практична діяльність, зрештою, змусила значну частину рупівців відмовитися від цієї ідеї. Ще однією причиною того, що «Самостійна Україна» не стала програмою партії, була відсутність у ній згадок про боротьбу за соціалізм, за яку виступали її члени.

Практична робота партії стримувалася ідеологічною невизначеністю і строкатістю поглядів її членів, що були прибічниками європейської соціал-демократії, народницького соціалізму, анархізму, націоналізму тощо. Це обумовило вихід із неї частини членів.

Першими з РУП вийшли прибічники самостійності України на чолі з М. Міхновським, які в 1902 р. утворили Українську народну партію. Також від РУП відокремилися прибічники ідей народників (М. Шаповал, М. Залізняк та ін.), які пізніше, у 1907 р., спробували створити українську есерівську партію. Водночас до РУП приєдналася Українська соціалістична партія (1900 р.), що вела пропаганду ідей соціалізму серед робітників невеликих підприємств. Після цих перетворень партія остаточно визначилася як соціалістична. Це було закріплено в прийнятій 1903 р. програмі РУП, яка також висувала вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії.

Протягом 1903 р. РУП зміцнилась організаційно та збільшилася кількісно, її осередки з’явилися в більшості міст Наддніпрянщини. Розгортання діяльності партії занепокоїло владу й спричинило наприкінці 1903—1904 рр. хвилю арештів. Більшість керівників РУП були заарештовані або емігрували.

Улітку 1904 р. на нелегальному з’їзді РУП, який був покликаний відновити діяльність партії, спалахнула суперечка між прихильниками та противниками самостійності України. Останні, очолювані М. Меленевським, залишили з’їзд й утворили нову партію — Українську соціал-демократичну спілку (УСДС), яка наприкінці 1904 р. приєдналася до РСДРП. Однак й після цього провідники РУП сперечалися про те, як поєднати боротьбу за соціалізм і національне визволення.

3. Діяльність РУП.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи особливості діяльності Революційної української партії. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

За період свого існування РУП здійснювала чималу організаторську й агітаційно-пропагандистську роботу серед наддніпрянських українців. Убачаючи основою української нації селянство, вона, ще не маючи ні статуту, ні програми, одразу проголосила себе виразником його інтересів. Починаючи від 1900 р. за кордоном рупівці видали 30 назв агітаційних брошур. У них українською мовою в доступній формі розповідалося про кріпосницькі пережитки, соціальне і національне гноблення селян. Так, у брошурах Д. Антоновича «Дядько Дмитро» і «Чи є тепер панщина?» пояснювалося, як влада й пани гноблять сільських трударів. Рупівці постійно друкували листівки, відозви тощо. Цілком схвальну реакцію в селян знаходили їхні заклики повалити самодержавство, відібрати в панів землю тощо. Свої соціально-економічні й національно-визвольні наміри вони проголошували також зі сторінок власних нелегальних видань — «Селянин» (вийшли 34 випуски), «Гасло» (21 випуск), «Праця» (13 випусків) та ін.

Навесні 1902 р. рупівці взяли участь в організації селянських заворушень на Полтавщині та Харківщині. Селянські протести набули тут небаченого раніше розмаху, їхніми учасниками стали близько 38 тис. селян із 337 сіл. Завдяки РУП вони відбувалися під гаслами ліквідації самодержавства, знищення поміщицького землеволодіння й забезпечення національно-культурних прав українців. Виступи селянства були придушені кількома десятками батальйонів піхоти і козачими сотнями.

Рупівці здійснювали агітаційно-пропагандистську роботу також серед сільських і міських робітників. Вони взяли активну участь у загальному політичному страйку всіх підприємств Києва 27 липня — 6 вересня 1903 р. Свої ідеї партія поширювала в робітничих гуртках Києва, Катеринослава, Полтави, Харкова, Ніжина та інших міст. Об’єктом її постійного впливу були студентська молодь та українська інтелігенція.

Важливою складовою діяльності РУП стало налагодження співпраці з іншими політичними партіями. Так, тісні відносини на основі спільного ставлення до національних проблем склалися в неї з Бундом. Останній підтримував прагнення українців досягти автономії, а рупівці критикували і засуджували дискримінацію євреїв у Російській імперії. Місцеві осередки обох партій вели пропагандистську роботу серед селянства, організовували його страйки на Київщині та Чернігівщині. Навесні й восени 1903 р. РУП у своїх виданнях рішуче засудила єврейські погроми, які відбулися в Кишиневі та Гомелі, закликала робітників усіх національностей, які жили в районах погромів, перешкоджати здійсненню подібних акцій. Місцеві організації РУП, зокрема в Харкові, співробітничали з російськими есерами, які теоретично не заперечували можливість перебудови Росії на федерацію, та Польською партією соціалістичною, яка користувалася помітним впливом на Правобережжі й проповідувала незалежницькі гасла.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

I варіант

Обговорення результатів роботи учнів із таблицею «Українські партії Наддніпрянської України на початку ХХ ст.».

II варіант

• Бесіда за запитаннями

1. За що боролися більшовики?

2. Коли утворився Бунд?

3. Яка течія українського руху сформувалася з громадського руху?

4. Коли утворилася РУП?

5. Хто був автором брошури «Самостійна Україна»?

6. Яка партія приєдналася до РУП у 1900 р.?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• На початку ХХ ст. в суспільно-політичному житті Наддніпрянської України провідну роль відігравали російський, єврейський та український напрямки.

• Домінуючою течією в українському напрямку була соціалістична.

• Першою українською політичною партією Наддніпрянської України стала Революційна українська партія (РУП).

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.