Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 58 (86—87)

Тема. Завершення збройної боротьби в Україні. Поразка визвольних змагань.

Мета: розповісти про події завершення боротьби за владу в Україні; визначити історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.; пояснити терміни і поняття «махновщина», «визвольні змагання», «Другий зимовий похід»; розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні явища і факти; виховувати їх у дусі поваги до історії свого та інших народів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Радянсько-польська війна і Україна. Розгром військ П. Врангеля і загонів Н. Махна (квітень 1920 — листопад 1921 р.)», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал. Основні терміни і поняття: махновщина, визвольні змагання, Другий зимовий похід.

Основні дати: червень—жовтень 1920 р. — наступ військ П. Врангеля на Півдні України; 2 жовтня 1920 р. — угода між командуванням ЧА та Н. Махном про спільну боротьбу проти П. Врангеля; 7—9 листопада 1920 р. — штурм ЧА перекопських укріплень; листопад 1920 р. — розгром військ Врангеля в Криму, евакуація їхніх залишків до Туреччини та Болгарії; 18 березня 1921 р. — Ризький мирний договір; 2 серпня 1921 р. — перехід залишків загонів Махна на територію Румунії.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Бесіда за запитаннями

1. Що зумовило укладення С. Петлюрою Варшавської угоди?

2. Чому україно-польский союз не привів до визволення України від більшовиків?

3. Який вплив на Україну мала радянсько-польська війна?

4. Чому більшовики погодилися на втрату західноукраїнських і західнобілоруських земель?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Опишіть становище України на осінь 1920 р.

2. Чому спільний похід українських і польських військ навесні 1920 р. зазнав поразки?

3. Чому спроба експорту соціалістичної революції більшовиками у 1920 р. зазнала поразки?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Розгром білогвардійців у Криму.

І варіант

• Розповідь учителя

На початку 1920 р. кораблі Антанти евакуювали до Криму залишки військ Денікіна. Кримське угруповання білогвардійців очолив командир козацького корпусу барон П. Врангель. Переформувавши війська, а також внісши зміни в ідеологію білого руху, він зумів зміцнити своє становище. Так, він відмовився від ідеї «єдиної і неподільної Росії» і був готовий піти на союз із Петлюрою. Було проведено радикальну аграрну реформу: земля закріплювалася у приватну власність за викуп у розмірі 20 % від середнього врожаю, який сплачувався впродовж 25 років.

На кінець червня 1920 р., скориставшись тим, що основні сили Червоної армії були зайняті у війні з Польщею, П. Врангель захопив Північну Таврію, південну частину Катеринославщини, створивши загрозу Донбасу. Усі спроби здійснити десанти на Таманському півострові й підняти Донське і Кубанське козацтво на антибільшовицьке повстання були невдалими. Селяни і козаки ще пам’ятали режим Денікіна і не довіряли Врангелю. А Червона армія заблокувала десанти.

Радянське командування, занепокоєне наступом білих, у серпні прийняло рішення про створення Південного фронту, який очолив М. Фрунзе. Сюди були перекинуті додаткові сили, але їх було недостатньо для розгрому П. Врангеля.

З метою залучити додаткові сили у вересні 1920 р. між урядом УСРР і махновцями була укладена угода про спільні дії проти П. Врангеля. Махно висунув політичні вимоги: надати автономію Гуляйпільському району, дозволити пропаганду анархістських ідей, звільнити з в’язниць анархістів і махновців, надати допомогу зброєю. Радянське керівництво УСРР після узгодження з Москвою погодилося із цими вимогами. У результаті угоди Червона армія одержала добре озброєного мобільного (основну бойову силу махновців становили кілька тисяч кулеметних тачанок) союзника в завоюванні Криму.

• Робота з документом

З розмови українських повстанців із Холодного Яру з Нестором Махном (весна 1921 р.)

— Вибач, батьку, за питання,— одізвався Хмара,— чому ти з червоними москалями проти білих об’єднався?

— А мені що?! У мене засада — бити білих, поки почервоніють, а червоних — поки побіліють!

Хмара усміхнувся.

— Та то ми вже чули. А, все-таки, легше було б червоних бити, якби під Кримом фронт ще був.

— Наплювати мені на фронт! Ті дурні у Кремлі головою у вогонь самі лізуть. Ще рік такої політики — і будемо мати сто, тисячі селянських фронтів! В Україні, Росії, на Дону — всюди! Селянська революція — право кожного народу, міста чи села на влаштування собі життя по своїй вподобі... Врангеля треба було зарання підсікти, щоб ситуації не використав. Червона армія з Врангелем охоче билася, а подивимося, як буде битися проти батьків і братів! Чи не посиплються на наш бік полки!

— Віриш, батьку, в перемогу селянської революції?

— Вірю.

У цьому короткому «вірю» була справді тверда віра. Хто знає, якби Кремль не змінив би круто того року внутрішньої політики, може, і здійснилось би «батькове» віщування про тисячу внутрішніх фронтів.

(Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр.)

• Запитання до документа

1) Які аргументи наводить Н. Махно на користь спільної його боротьби з більшовиками проти Врангеля?

2) Чи мала така позиція сенс?

3) Чому вона не спрацювала?

7 серпня Червона армія перейшла в контрнаступ. У районі Каховки вона переправилася через Дніпро і захопила плацдарм, який становив загрозу для тилу і флангу військ П. Врангеля. Усі спроби ліквідувати цей плацдарм не мали успіху. Невдало завершилися рейд білогвардійців на Правобережжя і прорив у Донбас. У середині жовтня білогвардійці тримали оборону по всьому фронту. 28 жовтня Червона армія розпочала рішучий наступ, який завершився повним розгромом угруповання військ Врангеля у Північній Таврії. Білогвардійці втратили 50 % живої сили і 40% зброї. Загнані у Крим, вони становили ще серйозну загрозу. Політбюро ЦК РКП(б) прийняло рішення будь-що до зими завершити розгром П. Врангеля.

Червона армія налічувала майже 100 тис. осіб. їй протистояло угруповання кількістю 28 тис. осіб, яке обороняло сильні перекопські укріплення на Кримському перешийку. Командування Червоною армією прийняло рішення наступати через озеро Сиваш в обхід укріплень, а частину війська кинуло на штурм перекопських укріплень (Турецького валу). Протягом 8—11 листопада 1920 р. оборонні позиції білих ціною значних втрат були взяті. 13 листопада частини Червоної армії вступили в Сімферополь, а 17 листопада весь Крим був у їхніх руках. Залишки білої армії та біженці (близько 150 тис.) поспіхом евакуювалися на кораблях до Туреччини та Болгарії. Але близько 300 тис. цивільних і військових не змогли або не захотіли залишити батьківщину. Вони стали об’єктом для розправи з боку радянської влади. Загалом було знищено, за різними оцінками, від 40 до 150 тис. осіб.

II варіант

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи основні події, що супроводжували розгром білої армії барона П. Врангеля, і складаючи хронологічну таблицю. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів.

Після завершення роботи таблиця матиме такий вигляд:

Розгром білої армії барона П. Врангеля

Дата

Подія

Навесні 1920 р.

П. Врангель (4 квітня очолив білу армію в Криму) за допомогою країн Антанти переформував залишки військ Денікіна і закріпився в Криму

6 червня 1920 р.

Скориставшись тим, що Червона армія вела запеклі бої з Польщею, війська Врангеля оволоділи Північною Таврією, вийшовши на лінію Херсон—Нікополь— Бердянськ

7 серпня 1920 р.

Контрнаступ Червоноїармії, утворення Каховського плацдарму

Середина вересня 1920 р.

Спроба військ П. Врангеля прорватися в Донбас, на Дон і Правобережжя. Вихід на лінію Олександрівськ (Запоріжжя)—Синельникове—Маріуполь

21 вересня 1920 р.

Створення Південного фронту Червоноїармії під командуванням М. Фрунзе

Кінець вересня 1920 р.

Союз Н. Махна з радянською владою для спільної боротьби проти П. Врангеля. Умови: надати автономію Гуляйпільському району; дозволити пропаганду анархістських ідей; звільнити з в'язниць анархістів і махновців; надати допомогу зброєю

8 жовтня 1920 р.

Остання спроба військ П. Врангеля прорватися в Донбас

28 жовтня 1920 р.

Початок контрнаступу радянських військ із Каховського плацдарму. Початок відступу військ П. Врангеля в Крим

7—11 листопада 1920 р.

Прорив Червоною армією Перекопських укріплень військ П. Врангеля. Початок евакуації залишків військ Врангеля з Криму до Туреччини і Болгарії

Закінчення таблиці

Дата

Подія

25—26 листопада 1920 р.

Розрив союзу між радянською владою і Махном. Спроба Червоної армії розгромити збройні формування махновців

З розгромом військ П. Врангеля на території України в основному завершилися широкомасштабні бойові дії, хоча ще продовжувався селянський повстанський рух на Правобережжі і Півдні України (весна—літо 1921 р.)

2. Розгром махновського руху.

• Розповідь учителя

Після розгрому П. Врангеля радянське командування вирішило розправитися з махновцями. 20 листопада 1920 р. були заарештовані, а згодом розстріляні командири Кримської групи махновської армії С. Каретніков і П. Гавриленко. 25 листопада почалась операція зі знищення махновських частин у Криму. 26 листопада 1920 р. М. Фрунзе видає наказ, у якому вимагає «вважати Махна і його загони ворогами радянської влади». У районі Євпаторії загони Махна були оточені. Але легку перемогу здобути не вдалося. Після жорстокого бою частини махновців зуміли вирватися з Криму, але під Тимошівкою вони зіткнулись із значними частинами червоноармійців і зазнали поразки. Тільки небагатьом махновцям вдалося прорватись, і згодом вони з’єдналися з рештками повстанців на чолі з Махном, які вирвалися з оточення в районі Гуляйполя. На боротьбу з повстанцями було кинуто 2/3 військ Південного фронту. Репресії проти повсталих і населення, яке їх підтримувало, посилювали повстанський рух. На березень 1921 р. під командуванням Махна було вже 15 тис. осіб. А загалом в Україні діяло майже 40 тис. повстанців. Кульмінацією селянського антибільшовицького руху стало літо 1921 р. Махно здійснював рейди до Харкова, Полтави, на Правобережжя. Для придушення повстання на території України було зосереджено майже 1 млн червоноармійців. Для боротьби з махновцями були створені спеціальні літучі загони, озброєні броньовиками, які безперервно переслідували загони батька, вимотуючи їх постійними атаками. Зрештою, повстанський рух у результаті репресій і в умовах загрози голоду став спадати. Н. Махно разом із невеликою групою прибічників перейшов у вересні 1921 р. радянсько-румунський кордон, потім перебрався до Польщі, а згодом до Франції. Підтримував зв’язки з міжнародним анархістським рухом. В останні роки життя займався літературною діяльністю.

3. Припинення боротьби регулярних українських військ. Другий зимовий похід.

• Розповідь учителя

Після поразки військ УНР у боротьбі з більшовиками залишки їх були інтерновані за наказом польського уряду в табори для військовополонених. Тим часом в Україні розгортався масовий антибільшовицький селянський повстанський рух (Поділля, Київщина, Катеринославщина, Полтавщина). Улітку 1921 р. в Україні діяло декілька десятків тисяч повстанців. У 1921 р. командуванням військами УНР та Повстанчою командою було розроблено план допомоги повстанському руху з метою підняти населення на всенародне антибільшовицьке повстання.

Для здійснення цього плану в таборах для інтернованих було створено Повстанську армію. Вона складалася з трьох груп: Волинської (близько 800 бійців під командуванням генерала Ю. Тютюнника), Бессарабської (300 бійців, якими командував генерал А. Гулий-Гуленко) і Подільської (400 бійців під командуванням підполковника М. Палія, згодом — полковника С. Чорного). Загальне командування здійснював Ю. Тютюнник. Про ці плани достеменно знало командування Червоною армією завдяки вдало налагодженій розвідці й готувало для повстанців пастку, у якій одним ударом передбачалося знищити боєздатні антибільшовицькі сили. На Правобережжі було зосереджено півмільйона червоноармійців.

• Постать в історії

Юрій Тютюнник (1891—1929) — український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР. Учасник Першої світової війни. У 1917—1918 рр. член Центральної Ради. Один з організаторів селянського повстання проти австро-німецьких окупантів і гетьмана П. Скоропадського. Разом з отаманом Григор’євим брав участь у звільненні Херсона та Одеси від військ Антанти. У 1918—1919 рр. — начальник штабу військ Директорії. У 1920 р. під час радянсько-польської війни командував дивізією армії УНР. Разом з Петлюрою після поразки армії УНР емігрував до Польщі. У 1920—1921 рр. очолював партизансько-повстанський штаб петлюрівців. У 1923 р. в результаті чекістської операції був вивезений до УСРР. У 1929 р. розстріляний.

За різних обставин реалізація походу повстанців відтягнулася аж до осені, коли вже більшість повстанських загонів в Україні були розгромлені Червоною армією, а селянство переймалося проблемою виживання в умовах голоду, що вразив Україну. Ці обставини вже наперед визначили невдачу походу.

Усі три групи прорвали радянський кордон у різних місцях і приступили до здійснення операції. Першою прорвалася група Гулого-Гуленка, але виконати своє завдання не змогла і була змушена відійти на територію Румунії.

Подільська група, прорвавшись у районі м. Гусятина (Тернопільщина), із боями пройшла все Поділля і вийшла в район Бородянки (60 км від Києва). Але далі змушена була припинити своє просування, бо їй не вдалося об’єднатися з Волинською групою. Повернувши назад, 29 грудня 1921 р. вона перетнула польський кордон.

Волинська група рушила в рейд 4 грудня 1921 р. Уже 7 грудня вона заволоділа м. Коростенем. Подальше просування групи було зупинено переважаючими силами Червоної армії. Відступаючи під тиском радянської кінноти під командуванням Г. Котовського, група потрапила в оточення. 17 грудня відбувся вирішальний бій. Повстанці були розбиті. Частина учасників походу потрапили в полон. Іншій частині (150 осіб) вдалося вирватися з оточення та відійти на територію Польщі. Щонайменше 359 бійців, що потрапили в полон і відмовилися зректися своїх переконань, були розстріляні.

Другий зимовий похід став останньою спробою збройним шляхом здобути незалежність України під час визвольних змагань 1917—1921 рр.

• Самостійна робота за завданням

Спираючись на текст підручника і розповідь учителя, складіть таблицю «Другий зимовий похід армії УНР».

Після завершення роботи таблиця матиме такий вигляд:

Другий зимовий похід Армії УНР

Характеристика

Зміст

Коли відбувся

Жовтень—листопад 1921 р.

Мета

Підняти антибільшовицьке збройне повстання на Правобережній Україні, створити базу для визволення від більшовицької окупа ції

Сили, що брали участь

Волинська група (близько 800 бійців під командуванням генерала Ю. Тютюнника);

Бессарабська група (300 бійців під командуванням генерала А. Гулого-Гуленка);

Подільська група (400 бійців під командуванням полковника М. Палія, згодом — полковника С. Чорного)

Результати

Остаточна поразка визвольних змагань, припинення збройної боротьби

• Додаткова інформація

23 жовтня 1921 р. генерал-хорунжий Ю. Тютюнник вступив у командування Повстанською армією України.

Начальником штабу армії був призначений полковник Отмарштайн. Усі командувачі групами та райони в Україні переходили з безпосередньої підлеглості головному отаманові в розпорядження Ю. Тютюнника.

Ю. Тютюнник із Штабом виїхав зі Львова до Рівного тільки 29 жовтня.

Незважаючи на те що польська сторона не надала необхідної кількості обіцяних коней, озброєння та спорядження, що в умовах ранньої зими лише половина козаків була відповідно взута та одягнена, похід все-таки розпочався. Згідно із планом виступило три групи: Волинська — головна, під безпосереднім командуванням Ю. Тютюнника, Подільська — під командуванням підполковника М. Палія; Бессарабська — генерала А. Гулого-Гуленка, яка була ще в стадії формування. Загалом вони нараховували до 1500 осіб. Радянське керівництво було детально поінформоване про підготовку рейду і теж провело відповідні заходи. 10 листопада ВУЦВК прийняв постанову «Про ліквідацію петлюрівських банд на Правобережжі», у якій, зокрема, говорилось (подаємо мовою оригіналу): «Преступные цели, преследуемые бандами, уже известны: разрушение железных дорог, сжигание ссыпных пунктов, убийства красноармейцев и советских работников, ограбление крестьян, для того чтобы в конечном итоге обеспечить работу польской военной партии, которая замышляет новую войну против рабочих и крестьян Украины. Постановляем объявить Волынскую, Подольскую, Киевскую и Одесскую губернии на положении, угрожающем по бандитизму, со всеми вытекающими отсюда последствиями». ВУЦВК ставив перед частинами Червоної армії завдання ліквідувати наступ. На зміцнення місцевих гарнізонів були кинуті війська 9-ї Кримської кавалерійської та 44-ї і 45-ї стрілецьких дивізій.

Першою виступила Подільська група підполковника Палія. 25 жовтня вона перетнула радянський кордон в районі Гусятина і з безперервними боями здійснила 1500-кілометровий рейд окупованою ворогом територією через Проскурівський, Летичівський, Любарський повіти, повертаючи на північ у Житомирський і Коростенський повіти, а потім — на південний схід, на м. Малин та с. Бородянку. Але їй не вдалося з’єднатися з Волинською групою для спільних операцій, хоч і сходилися вони з протилежних боків в одному бою з більшовиками під с. Леонівкою, не знаючи про це самі. Цей прикрий факт нез’єднання груп мав фатальні наслідки, особливо для Волинської групи. 17 листопада Подільська група сягає сіл Гута Катюжанська та Вахівка під Києвом, але змушена була повернутися на захід і 6 грудня перейти польський кордон, пройшовши шлях загалом до 700 кілометрів. Командування оцінило цей рейд як визначний воєнний подвиг.

Бессарабській групі доручалося відвернути увагу ворога від головного угруповання Ю. Тютюнника. Але, перейшовши 19 листопада 1921 р. з околиць Бендер на радянську територію, вона зіткнулася з переважаючими силами ворога і після кількаденних виснажливих боїв, зазнавши чималих втрат, змушена була відійти на територію Румунії.

Повстанський загін генерала В. Нельговського, що перейшов в Україну ще в ніч із 19 на 20 вересня 1921 р., мав завдання налагодити зв’язок між Волинською групою Тютюнника і повстанськими загонами Волині. Діючи у складних умовах ворожого переслідування, що скеровувалось діючим у загоні агентом, загін втратив зв’язок зі штабом і не зміг виконати завдання, а з боями і великими втратами відступив за кордон.

Самостійно діяв також загін Гопанчука, який мав зв’язатися з поодинокими повстанськими загонами і підіймати місцеве населення. Загін пробився на Шепетівку, пройшов міста Славуту, Попонне та Брусилів і 24 листопада досягнув села Гурівщини, що на Житомирському шляху в 25 кілометрах від Києва, маючи намір з’єднатися з головними силами.

Головна Волинська група під командуванням Ю. Тютюнника, перейшовши кордон у ніч на 4 листопада 1921 р., 7 листопада здобула Коростень. Однак втримати місто не вдалося. Під натиском переважаючих сил ворога група відступила на північ від Коростеня на Дідковичі з подальшим маневром на південь в район Радомишля, а потім на північний схід на Київщину. Набагато сильніший ворог скрізь чекав на них — на всіх маршрутах і у всіх важливих пунктах. Як свідчать учасники рейду, «не було дня, майже не було години, щоб не було бою. Якщо не більші маневрові бої з частинами Червоної армії, то дрібні сутички з окремими відділами чону, чека, міліції». Більшовицьке командування кинуло проти Волинської групи двотисячну дивізію Котовського. Втративши надію з’єднатися з Подільською групою Палія і не відшукавши загону Нельговського, Ю. Тютюнник, виключаючи можливість дальшого руху в глиб України, вирішив повернути назад до кордону. Було неможливо відірватися від кінноти ворога, а до того ж у кожному селі були червоні відділи і треба було пробивати собі шлях із боями. Учасник походу Р. Сушко згадував: «План, рішучість, хоробрість, консеквентність — все було, але був масово міцніший ворог, а що найголовніше — він уже чекав на нас». Постійний ворожий натиск, безперестанні бої без сну і відпочинку, голод, сильні морози, бездоріжжя, надлюдська перевтома до решти виснажували напівроздягнуте, майже беззбройне українське вояцтво. Лише фанатична віра в боротьбі за волю допомагала переносити ці нелюдські умови. 17 листопада під селом Малі Міньки в районі містечка Базар група опинилася в оточенні. У запеклім бою, що став останнім боєм Повстанської армії, понад 400 вояків загинуло, майже 500 потрапили в полон, 359 із яких більшовики розстріляли. Лише штабній групі з частиною поранених, загальною кількістю до 100 осіб, вдалося відірватися від переслідування і 20 листопада перейти кордон.

Відтак похід закінчився трагічно і не приніс очікуваних результатів. Намір підняти загальноукраїнське збройне повстання на повалення окупаційного режиму в Україні зазнав невдачі.

Причини поразки селянського повстанського руху і Другого зимового походу:

• час виступу повстанських загонів було обрано невдало, коли пік селянського повстанського руху вже пройшов;

• активна підривна і розвідувальна робота чекістських органів зі зриву походу;

• зосередження значних сил Червоної армії на Правобережжі (близько 200 тис. осіб — третина існуючої на той час Червоної армії);

• початок голоду 1921—1923 рр.;

• зміна політики радянської влади, запровадження непу;

• втома населення від війни;

• малочисельність загонів армії УНР;

• амбіції і прорахунки керівників Повстанської армії України.

4. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1921 рр.

• Розповідь учителя

Визвольні змагання українського народу 1917—1921 рр. закінчилися поразкою. Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції 1917 р., зберегти не вдалося. Утрачено було і певні соціальні здобутки, залишилися нерозв’язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. За їх розв’язання взялася більшовицька партія, яка вихолостила національну специфіку історичного поступу і спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для себе русло.

Становлення української державності відбувалося у складних політичних умовах. Для багатьох пересічних громадян, навіть для видатних політичних лідерів, характерною була невизначеність суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними утвореннями.

Протягом короткого часу визначилися прихильники державної незалежності України — Центральна Рада, гетьман П. Скоропадський, Директорія УНР, національно-комуністична меншість Компартії України. Проте всі ці політичні сили діяли неузгоджено, навіть ворогували між собою.

Українська революція показала, що ідея незалежності України живе в різних соціальних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою вона була також для представників інших національностей в Україні. Еволюцію поглядів на державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів. Підсумком їхніх пошуків стала переконаність у необхідності національно-державного суверенітету України і співпраця з іншими демократичними державами.

Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати. Українську самостійність заперечували російські білогвардійці й більшовики. їм протистояла українська інтелігенція і селяни, меншою мірою — робітники. Прагнення мати власну державу в Україні було настільки сильним (але не підкріпленим силою), що більшовики для встановлення своєї влади змушені були декларувати підтримку незалежності України і навіть здійснити в 1920-х рр. конкретні кроки на шляху українізації. Політичний і економічний суверенітет України у складі СРСР був фіктивним, більшовицька Росія, по суті, не відмовилася від імперських амбіцій царизму.

Історичне значення визвольних змагань 1917—1920 рр. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок від часів Київської Русі. Українці знову нагадали всьому світові про себе як про окрему націю, що має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці та Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти і зміцнити незалежність і стати в ряди європейських держав. Набутий досвід і уроки стали надбанням наступних поколінь борців за українську державу і знадобилися наприкінці XX ст.

Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатися від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу і внутрішні чвари, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки Української революції.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

I варіант

• Фронтальне опитування

1. Хто очолював залишки білої армії в Криму?

2. Які події сприяли наступу білогвардійців у Північній Таврії влітку 1920 р.?

3. Завдяки чому більшовикам вдалося значно збільшити свої сили у боротьбі з П. Врангелем?

4. Який тактичний маневр допоміг більшовикам прорвати укріплення білогвардійців у Криму?

5. Коли завершилися бойові дії регулярних військ в Україні?

6. Які події увійшли в історію України під назвою Другий зимовий похід?

7. Чому махновський рух зазнав поразки?

8. Якими були здобутки визвольної боротьби українського народу 1917—1921 рр.?

9. Визначте причини поразки й уроки боротьби українського народу за свою державність.

II варіант

• Творче завдання

Існує думка, що якби П. Врангель командував білою армією у 1919 р., то в нього були б шанси перемогти у боротьбі з більшовиками. Чи згодні ви з такою думкою? Спробуйте обґрунтувати чи спростувати її.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Останньою спробою збройним шляхом здобути незалежність України під час визвольних змагань 1917—1921 рр. став Другий зимовий похід армії УНР. Однак за складних і несприятливих обставин та під тиском цілої низки причин закінчився трагічно і не приніс очікуваних результатів. Підняти загальноукраїнське збройне повстання не вдалося. Але героїзм і самопожертва учасників походу в ім’я виборення української державності, їхній патріотизм і любов до України залишаються взірцем виконання обов’язку перед народом і державою.

• Поряд із розгромом армії УНР більшовикам вдалося знищити білогвардійців у Криму і придушити рух махновців. Бої на території України, що тривали майже без перерви від 1914 р., припинилися. Громадянська війна закінчилася. В Україні закріпилася радянська влада.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Повторити матеріал «Український державотворчий процес (1917—1921 рр.)».

3) Складіть хронологію подій радянсько-польської війни, боротьби більшовиків із П. Врангелем і Н. Махном.