Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 47 (68—69)

Тема. Боротьба за Україну в першій половині 1919 р. Створення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).

Мета: охарактеризувати становище України в першій половині 1919 р.; розповісти про перебіг подій у цей період; пояснити терміни і поняття «агресія Антанти», «отаманщина», «УСРР», «воєнний комунізм», «продзагони», «продовольча диктатура», «продрозкладка»; формувати в учнів уміння аналізувати і узагальнювати історичний матеріал; виховувати в них почуття патріотизму і взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Друга війна Радянської Росії проти УНР. Встановлення в Україні більшовицького режиму (грудень 1918 — червень 1919 р.)», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: агресія Антанти, отаманщина, УСРР, воєнний комунізм, продзагони, продовольча диктатура, продрозкладка.

Основні дати: кінець листопада 1918 р. — початок агресії країн Антанти на Півдні України; 3 січня 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Харкова, проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР); 16 січня 1919 р. — Директорія УНР офіційно оголосила війну Радянській Росії; 5 лютого 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Києва; березень 1919 р. — прийняття Конституції УСРР; березня 1919 р. — останнє засідання Директорії УНР у повному складі; квітень 1919 р. —підрозділи Червоної армії під командуванням М. Григор'єва завдали поразки військам Антанти.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Бесіда за запитаннями

1. Під якими гаслами і завдяки чому Директорії вдалося прийти до влади?

2. Чому спалахнула Друга війна УHP з Радянською Росією?

3. Які обставини зумовили поразку Директорії?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Коли було відновлено УHP? У результаті яких подій це відбулося?

2. Поясніть, чому директорія УНР зазнала поразки.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Агресія Антанти на Півдні України (листопад 1918 — квітень 1919 р.).

• Розповідь учителя

16 листопада 1918 р. — транспорти з військами Антанти пройшли чорноморські протоки Дарданелли і Босфор і направилися в усі порти від Одеси до Новоросійська. На початок 1919 р. тут висадилися дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські та польські частини загальною кількістю до 60 тис. осіб. Своє пряме завдання — взяти під контроль території, які залишали армії німецького блоку, підрозділи Антанти повністю не виконали. Ці війська зайняли лише прибережну смугу по лінії Тирасполь—Бірзула—Вознесенськ—Миколаїв—Херсон, відмовившись від просування у глиб території України. Проте вони підтримували в Україні білогвардійців, які виступали за відновлення «єдиної і неподільної Росії».

Повстання моряків на французькому флоті, які були розагітовані більшовиками, поразка під Вознесенськом від військ Червоної армії, якими командував М. Григор’єв, змусили країни Антанти евакуювати свої війська з Півдня України (квітень 1919 р.). Проте надалі продовжувалася морська блокада Чорноморського узбережжя флотом країн Антанти. Здійснювалося перевезення білогвардійських військ.

• Цікаво знати

Загальні втрати країн Антанти на Півдні України були незначними, близько 3 тис. осіб. З них греки втратили 1 тис., румуни — 1 тис., французи — близько 500 осіб, поляки — 300 осіб, англійці, серби, американці — 120 осіб. Втрати білогвардійців, що воювали разом з військами Антанти, становили 700 осіб.

Частини Червоної армії, які вели боротьбу з інтервентами, втратили близько 4 тис. осіб. Близько 1 тис. осіб загинуло від рук каральних загонів інтервентів і білогвардійців.

2. Отаманщина. Реорганізація Директорії УНР. С. Петлюра.

• Розповідь учителя

Під натиском більшовиків війська Директорії відкочувалися на захід. Директорія і уряд із Вінниці переїхали до Проскурова (Хмельницький), де у середині березня 1919 р. відбулося останнє засідання Директорії у повному складі. На початку квітня у Рівному була проведена реорганізація Директорії. Тепер вона складалася з Петлюри, Макаренка, представника ЗУНР і двох представників соціалістичних партій. Було впорядковано функції Директорії і її взаємини з урядом: вона мала лише затверджувати закони, проекти яких готували міністерства, і давати розпорядження лише міністерствам. Новий уряд очолив Б. Мартос. Він звернувся до народу з декларацією, у якій закликав боротися з більшовиками, спираючись не на іноземну допомогу, а на українських повстанців.

Щоб організувати опір більшовикам, головний отаман С. Петлюра почав призначати або визнавати отаманами будь-кого, хто міг командувати, мав зброю, виказував лояльність до Директорії і заявив про своє прагнення боротися з більшовиками. Кожен такий отаман отримував грамоту від Петлюри і декілька мільйонів українських карбованців. Ніякого контролю над отаманами не було. Ця ситуація спричинила появу такого явища, як отаманщина.

• Робота з термінами і поняттями

Отаманщина (як синонім використовується термін махновщина) — 1) засилля різноманітних збройних формувань, як правило, із селян, в умовах відсутності (вакууму) реальної державної влади; 2) період визвольних змагань в історії України кінця 1918 — першої половини 1919 р.

Діяльність отаманів припадає на період 1918—1923 рр. Окремі загони діяли аж до 1925 р. Отаманщина була одним із проявів селянської війни за землю, проти політики режимів, що встановлювалися в Україні. Загалом в Україні діяло декілька сотень отаманів. Якщо використовувати сучасну воєнно-політичну термінологію, то їх можна назвати польовими командирами, які номінально підпорядковуються якомусь політичному керівництву, але на практиці здійснюють власну політику, яка зазвичай різниться з політичною лінією керівництва. Отамани доволі часто змінювали свою політичну орієнтацію, виходячи лише з власних інтересів.

Загалом історична наука дала отаманщині негативну оцінку як деструктивній силі, що паралізовувала українську визвольну боротьбу, поглиблювала внутрішній фронт боротьби, підточувала провідні сили народу і послаблювала можливості протистояти перед зовнішнім фронтом, яким були передусім російські біла і Червона армії. Глибока роз’єднаність та антагонізм, що панували між окремими загонами, та ворожнеча між отаманами завдавали великої шкоди. Отамани часто виявляли багато геройства і самопосвяти в боротьбі з ворогами, але, виступаючи відокремлено, розпорошували національну енергію, занархізовували життя, деморалізовували національні сили. Сваволя й отаманія у війську часто зводили нанівець плани командування.

Отаманщина в Україні стала проблемою не тільки для Директорії, а і для більшовиків та білої армії генерала А. Денікіна. Фактично питання стояло таким чином: хто зуміє приборкати стихію селянського повстання, тому і дістанеться Україна.

• Цікаво знати

Революційна стихія, безвладдя, що панували на більшій частині території України, зумовили і таке явище, як єврейські погроми. Загалом у 1917 — початку 1921 р. зафіксовано 1236 погромів у 524 населених пунктах, у яких за різними оцінками загинуло від 30—60 тис. євреїв. Причетними до цієї трагедії були всі сили, що діяли в Україні. Але згодом у суспільній свідомості укорінилася думка, що головними винуватцями неї були українці, а їхнім керівником — С. Петлюра. Проте реальні факти заперечують цей стереотип. Ті українські загони, що були причетні до погромів, лише номінально підпорядковувалися Директорії. Сам головний отаман виступав проти погромів. В одному зі своїх наказів він наголошував: «...Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення — їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми,— було поневолено і позбавлено національної волі. Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю... Всіх же, хто підбурюватиме вас на погроми, рішуче наказую викинути геть з нашого війська і віддати під суд яко зрадників вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхнім вчинкам, не жаліючи для злочинців найсуворіших кар закону». І цей наказ застосовувався. Зокрема, було страчено отамана Семененка за найжахливіший Проскурівський погром у лютому 1919 р.

Попри категоричне заперечення антисемітизму більшовиками (27,8% керівників партії були євреями), Червона армія теж брала участь у погромах. У 1919 р. у цій ганебній справі відзначилися бійці Таращанського і Богунського полків, а у 1920 р., коли відбулося найбільше погромів, — бійці Першої кінної армії під командуванням Будьонного.

Ключовою фігурою періоду Директорії УНР і завершення визвольних змагань був Симон Петлюра. Погляди на його діяльність є діаметрально протилежними. Багато істориків дотримуються думки, що Петлюра — це друга за національною яскравістю постать в історії України після Івана Мазепи. Адже він завжди був до кінця відданий своїм ідеалам, до кінця стояв у боротьбі. Саме через це він викликав величезну ненависть у радянської влади, ні на одну українську постать, не враховуючи Мазепу, не було вилито стільки бруду, спровоковано наклепів, як на Петлюру.

• Робота в документом

Відомий політичний і державний діяч УНР І. Мазепа про Симона Петлюру

...Коли дальша організована українська боротьба ще довгий час не припинялася, то найбільша заслуга в цьому належить Петлюрі. Він в цей критичний момент не втратив голови і не впав у відчай. Навпаки, з великим ентузіазмом і вірою в справу, що були найціннішою рисою його, як національного провідника, він непохитно продовжував працювати для організації наступу проти більшовиків. Це, на мою думку, спасло український фронт від остаточного розпаду. Без Петлюри, з його популярністю в решті українського війська, український фронт в цей час або зовсім занепав би, або попав би в руки окремих, необ’єднаних між собою різних безвідповідальних отаманів, що з’являлися тоді сотками.

• Запитання до документа

Чи справедливою є така оцінка діяльності Петлюри?

• Постать в історії

Симон Петлюра (1879—1926) — громадсько-політичний, воєнний і державний діяч, публіцист. З молодих років долучився до українського національно-визвольного руху.

З початком Першої світової війни Петлюра докладає всіх зусиль, щоб добитися толерантного ставлення російської армії до українського населення Австро-Угорщини. У період від 1916 до 1917 р. Петлюра — заступник уповноваженого «Союзу земств» від Західного фронту. У квітні 1917 р. Петлюру на зїзді в Мінську було обрано головою Української військової ради Західного фронту. Звідти УВР його делегувала на І Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві, де його обрали головою Українського генерального військового комітету, що був створений при Центральній Раді. Після більшовицького Жовтневого перевороту в Росії УЦР призначає його міністром військових справ. На цій посаді він розгорнув активну роботу з розбудови української армії, але, будучи в полоні соціалістичних ідей, заперечував створення регулярної армії.

Через розбіжності з Винниченком та протестуючи проти Брестського миру, Петлюра, будучи прихильником Антанти, подає у відставку. Разом із січовими стрільцями він зіграє головну роль у локалізації більшовицького повстання у січні 1918 р. в Києві.

У період гетьманату Симон Петлюра безуспішно намагається схилити гетьмана П. Скоропадського до більш демократичної політики. Після повалення гетьманату (Петлюра був одним із керівників повстання, членом Директорії) знову очолює армію УНР. 11 лютого 1919 року після відставки Винниченка Петлюра стає головою Директорії, згодом Головним отаманом. Викликає суперечку істориків його угода з Пілсудським про спільну боротьбу проти більшовиків (Варшавська угода, квітень 1920 р.). Після поразки визвольних змагань разом з урядом УНР Симон Петлюра емігрував у Польщу. Під кінець 1924 р. він оселяється в Парижі, де продовжує плідну роботу, беручи участь у конференціях як представник Українського Уряду в екзилі. Та його визвольна діяльність не могла не зачіпати інтересів Радянького Союзу. 25 травня 1926 р. Симона Петлюру підступно вбито радянським агентом С. Шварцбартом. Похований на Монпарнаському кладовищі в Парижі.

3. Бойові дії на Правобережжі, Волині та Поділлі.

• Самостійна робота в підручником

У лютому 1919 р. після захоплення Києва більшовики повели подвійний наступ: на півночі, намагаючись відділити армію УHP від (УГА), і на півдні, з метою ізолювати українські військові частини від десанту Антанти. На південній ділянці армія УНР зазнала поразки, бо отаман М. Григор’єв, незадоволений поступливістю Директорії Антанті, перейшов на бік більшовиків. Тим часом третя більшовицька група повела наступ з Києва з метою не допустити з’єднання між північними і південними частинами армії УНР. Але цей план не вдався. Реорганізовані частини корпусу січових стрільців і сили Північної групи армії УНР несподівано у березні 1919 р. перейшли у контрнаступ, завдаючи відчутних ударів більшовикам у районі Бердичів—Козятин—Житомир і підступили аж до Києва. Цей стратегічний маневр армії УНР, а також антибільшовицьке повстання отамана Григор’єва унеможливлювали спробу більшовиків прорватися через Румунію в Угорщину на допомогу Угорській Червоній армії і тим самим розпалити пожежу світової революції.

Більшовики відповіли на цей наступ армії УНР ударом на Поділлі, в результаті якого Південна група армії УНР була ізольована від решти армії УНР і від військ Антанти. Через виступ отамана О. Волоха ця група мусила 16 квітня 1919 р. перейти р. Дністер, де румуни її роззброїли, і тільки пізніше через Галичину дістатися на Волинь, де приєдналася до Армії УНР. Після цієї поразки Директорія УНР контролювала лише невелику територію на Волині.

У цей час за наказом головного отамана С. Петлюри було здійснено низку заходів, покликаних викорінити в армії УНР отаманщину і підвищити її боєздатність. Створювалася Державна інспектура, що мала боротися з проявами отаманщини в армії, стежити за дисципліною і неблагонадійними командирами. Головним державним інспектором було призначено полковника В. Кедровського. Ці заходи зумовили гострі конфлікти між інспекторами і польовими командирами.

Тим часом командувач Північною групою армії УНР генерал-хорунжий Володимир Оскілко зі своїми прихильниками 29 квітня 1919 р. здійснив спробу державного перевороту. Він виступив проти «соціалістичного» уряду Мартоса і вважав, що всі поразки армії УНР зумовлені тим, що у вищі ешелони влади проникли агенти більшовиків, а Петлюра є безвольною і непослідовною людиною. Заколотники вимагали скликати Установчі збори, укласти мир із Польщею, заарештували міністрів уряду і намагалися заарештувати Петлюру. Але заколот вдалося швидко придушити за допомогою січових стрільців. Ці події ослабили фронт проти більшовиків, чим вони негайно скористалися, розпочавши наступ. Одночасно поляки захопили Луцьк, де були великі запаси зброї й амуніції армії УНР. У результаті Північна група армії УНР фактично припинила існування Директорія і уряд переїхали до Тернополя, а залишки армії передислокувалися в район міст Дубно—Броди.

За таких обставин армія УНР, уклавши наприкінці травня перемир’я з поляками, реорганізувалася і на початку червня вдалим наступом витіснила більшовиків із південно-західного Поділля, звільнивши Кам’янець-Подільський, який став тимчасовою столицею УНР. Наприкінці червня — на початку липня більшовики перейшли у наступ і підійшли до Кам’янця. Однак у середині липня, зміцнившись повстанським загоном Ю. Тютюнника (рештки загону Григор’єва), що пробився крізь зону, контрольовану більшовиками, армія УНР відтіснила більшовиків від міста.

• Творче завдання

Спробуйте пояснити популярний у 1919 р. вислів: «У вагоні Директорія, під вагоном територія».

4. Утворення Української Соціалістичної Радянської Республіки.

• Розповідь учителя

Формування вдруге державних інститутів більшовицької влади розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, який пізніше було перейменовано в Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив його авторитетний більшовик, професійний революціонер, болгарин за національністю Християн Раковський, присланий із Москви. Більшість членів уряду становили росіяни та євреї, українців серед вищих чиновників була незначна кількість.

• Постать в історії

Християн Раковський (справжнє ім’я і прізвище — Кристю Станчев) (1873 — 1941) — партійний діяч, дипломат. Народився в сім’ї заможного торговця. Освіту одержав у Женевському університеті (1897). Від 1889 р. брав участь у соціал-демократичному русі Болгарії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Румунії. Неодноразово заарештовувався і висилався з різних країн. Одна з найяскравіших постатей у лівому русі, позиція X. Раковського є типовим прикладом еволюції від соціал-демократичних ідей до комуністичних.

У 1917 р. увійшов до лав РСДРП(б), вів партійну роботу в Одесі та Петрограді. Учасник громадянської війни, учасник мирних переговорів із Німеччиною. Від 1919 р. член ЦК РКП(б). У 1918 р. один із керівників НК в Україні, голова Верховної колегії з боротьби з контрреволюцією. У 1918 р. голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Від березня 1919 р. до липня 1923 р. голова РНК і нарком закордонних справ України. У 1919—1920 рр. член оргбюро ЦК. Один з організаторів радянської влади в Україні. Входив до складу радянської делегації на Генуезькій конференції (1922 р.).

Від 1923 р. полпред у Великій Британії, у 1925—1927 рр. — у Франції. У 1927 р. виключений із партії XV з’їздом ВКП(б) разом з іншими учасниками троцькістської опозиції. У 1928 р. був засланий до Астрахані, потім до Барнаула. Від 1934 р. начальник управління середніх медичних навчальних закладів Наркомату охорони здоров’я РСФРР. У 1935 р. відновлений у ВКП(б), голова Радянського товариства Червоного Хреста.

У 1937 р. X. Раковський був заарештований і притягнутий до фальсифікованого НКВС відкритого процесу у справі «Антирадянського правотроцькістського блоку». У 1938 р. засуджений до 20 років тюремного ув’язнення.

Після початку Великої Вітчизняної війни заочно 8 вересня 1941 р. був засуджений до страти. Розстріляний в Орловському централі. У 1988 р. реабілітований і відновлений у партії.

Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в Радянській Росії. 6 січня 1919 р. назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, була скасована. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 р. — УРСР). Вищим органом державної влади визнавався Всеукраїнський з’їзд Рад, у період між з’їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим Радам, але до їх виборів вона перебувала в руках революційних комітетів (ревкомів) і комітетів бідноти (комбідів). 10 березня 1919 р. III з’їзд Рад ухвалив Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.

Ця Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, скасовувала приватну власність і позбавляла «експлуататорські класи» виборчих прав. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.

У процесі становлення радянської влади здійснювалися спроби від’єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.

Найважливіші риси процесу радянізації України у 1919 р.:

• відбувався «зверху вниз» — спочатку створювалися вищі органи влади, а потім формувалися місцеві;

• здійснювався за зразком РСФРР та під її керівництвом;

• мав антинаціональний характер;

• відзначався суворим централізмом;

• значна частина вищих чиновників мала неукраїнське походження.

Сутність політичного курсу більшовиків полягала в прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні соціально-економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Тобто передбачалося негайне впровадження елементів комуністичного суспільства в реальне життя, як називав це В. Ленін, «кавалерійська атака на капіталізм». Така політика згодом дістала назву воєнного комунізму.

• Цікаво знати

У радянських енциклопедіях воєнний комунізм характеризувався як система спричинених умовами громадянської війни тимчасових надзвичайних заходів. Однак вся суть полягає в тому, що цей термін був придуманий В. Леніним тільки в 1921 р., коли відбувся перехід до нової економічної політики. Поява терміна пояснювалася спробою (як виявилося, цілком успішною) ідеологічно замаскувати провал попередньої політики — негайної побудови комунізму.

Найважливіші заходи політики воєнного комунізму:

• націоналізація великих і середніх підприємств, уведення державного контролю над виробництвом. Приватні підприємства, що залишалися, мали дотримуватися встановлених державою цін і розцінок;

• мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація, запровадження законів воєнного часу на виробництві);

• скасування товарно-грошових відносин, натуралізація оплати праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл). Проте повністю це здійснити не вдалося, гроші (радянські знаки) залишилися в обігу, але сфера їх вживання була звужена;

• встановлення державної монополії на торгівлю — цукром, вугіллям, залізною і марганцевою рудою, продукцією металургії, металообробки, шкіряної промисловості;

• заборона приватної торгівлі, яка оголошувалася спекуляцією;

• запровадження системи насильного вилучення всіх надлишків (того, що не йшло на проживання і засів) хлібних запасів на селі — продрозкладки. Достатніх ресурсів для налагодження із селом прямого продуктообміну не було. Фактично відбувалася реквізиція врожаю у селян спеціальними продовольчими загонами (продзагонами); до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів кількістю 1,5 тис. бійців. У 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, але до наступу денікінських військ вдалося зібрати не більше 7 млн пудів;

• знищення ринкових відносин потребувало цілковитої ліквідації приватної власності на засоби виробництва. Ішлося не лише про експропріацію буржуазії та поміщиків, а й про ліквідацію дрібних власників.

В Україні, де ще на початок 1919 р. зберігалися поміщицькі господарства, була здійснена спроба прямого переходу до комуністичного будівництва на селі. Почалася колективізації селянських господарств. Навіть у малоземельних районах частина поміщицьких земель передавалася не селянам, а цукровим заводам під організацію радгоспів або тим, хто бажав утворити комуну (на літо 1919 р. було створено близько 500 колективних господарств — переважно комун).

Запровадження в Україні воєнного комунізму супроводжувалося різким обмеженням її суверенітету. КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і контролювалися Москвою. РНК України, Українська рада народного господарства (УРНГ) діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР.

У травні—червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік: об’єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси. 4 червня було ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, які входили до його складу, утворили три дивізії, що стали частиною Червоної армії. 14 червня 1919 р. ВУЦВК схвалив декрет РСФРР про створення «воєнно-політичного союзу» України і Росії, який юридично закріпив залежність УСРР від Радянської Росії у військово-політичній сфері.

Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населення республіки, викликала невдоволення в середовищі селянства, інтелігенції та робітників і, зрештою, призвела до повстання.

• Самостійна робота за завданням

За поданим зразком складіть і заповніть таблицю «Політика воєнного комунізму».

Сфера впровадження

Заходи

Аграрні відносини

...

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування

1. Що таке отаманщина?

2. Як розвивалися бойові дії в Україні в першій половині 1919 р.?

3. Які зміни у Директорії УНР відбулися в умовах збройної боротьби?

4. Коли було проголошено створення УСРР? Як відбувалося будівництво радянської влади в УСРР?

5. Чому В. Ленін назвав політику, яку здійснювали більшовики у 1918—1921 рр., воєнним комунізмом?

6. Яка заходи політики воєнного комунізму реалізовувалися в Україні в першій половині 1919 р. у галузі сільського господарства?

7. Коли було створено воєнно-політичний союз радянських республік?

8. Які взаємовідносини склалися між УНР і країнами Антанти? Поясніть, чому саме такі.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• У час приходу Директорії до влади зовнішньополітичне і внутрішнє становище України було вкрай складним. Директорія проголошувала вірність інтересам трудящих селян та робітників, але реально мало що зробила для виконання своїх обіцянок.

• Ускладнювали ситуацію в Україні Друга війна з Радянською Росією і селянська війна за землю.

• Не зумівши впоратися зі складною ситуацією, не знайшовши адекватного рішення, Директорія зазнала поразки. Але український народ продовжив національно-визвольну боротьбу. На чолі цієї боротьби став С. Петлюра.

• Поразка Директорії призвела до встановлення вдруге радянської влади в Україні у формі УСРР.

• Повторна спроба радянізації України, запровадження політики воєнного комунізму наразилися на опір населення.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.