Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОКИ № 43—44 (63—65)

Тема. Українська Держава. Гетьман П. Скоропадський.

Мета: визначити причини встановлення влади П. Скоропадського в Україні; охарактеризувати гетьманський режим П. Скоропадського; пояснити терміни і поняття «переворот, гетьманат, федеративна грамота»; розвивати вміння учнів отримувати нові знання, використовуючи різні джерела інформації; сприяти розвитку в них патріотичних почуттів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українська Держава. Утворення Директорії та відновлення УНР (травень—листопад 1918 р.)», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: переворот, гетьманат, федеративна грамота.

Основні дати: 28—29 квітня 1918 р. — гетьманський переворот, проголошення П. Скоропадського гетьманом України; 14 листопада 1918 р. — грамота П. Скоропадського про федерацію з Росією.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Коротке повідомлення

Павло Скоропадський (1873—1945) — воєнний, державний і політичний діяч. Нащадок славного козацького роду Скоропадських. Отримав військову освіту. Брав участь у російсько-японській війні 1904—1905 рр., де отримав чин полковника і в нагороду золоту георгієвську зброю. Далі Павло Скоропадський швидко просувався по службовій драбині: з присвоєнням звання генерал-майора був зарахований до імператорського полку. У роки Першої світової війни дослужився до чину генерал-лейтенанта, командував 34-м корпусом на Волині. Був нагороджений Георгієвським хрестом IV ступеня. Революція 1917 р. круто змінила долю генерала. Він став командувачем Першим українізованим корпусом російської армії. Саме частини цього корпусу врятували УЦР від наступу збільшовизованих підрозділів на Київ. Дії Скоропадського сприяли зростанню його авторитету. У жовтні 1917 р. на з’їзді Вільного козацтва його було обрано отаманом Вільного козацтва, яке стало вагомим чинником політичного життя.

Хоча Скоропадський не брав участі в українському русі, революційні події вплинули на його погляди, він став прихильником ідеї відновлення Української держави, створення українського війська. Проте у генерала не склалися відносини з УЦР, лідери якої були противниками ідеї створення регулярної армії. 25 грудня 1917 р. П. Скоропадський подав у відставку. У березні 1918 р. він заснував Українську народну громаду, яка стала в опозицію до УЦР, об’єднавши всі консервативні сили, що були противниками її соціально-економічних експериментів. За їх допомогою Скоропадський, підтриманий німецьким командуванням, здійснив переворот і став гетьманом проголошеної Української Держави. Проте за дев’ять місяців свого правління він не зумів створити міцну опору своєму режиму, який був повалений у результаті повстання, організованого Директорією. Опинившись в еміграції, Скоропадський жив у Німеччині. Під час Другої світової війни, користуючись своїми зв’язками в німецьких колах, визволив чимало українців із тюрем і концтаборів. Загинув у 1945 р., потрапивши під бомбардування.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Опишіть, як розгорталися події на фронтах Першої світової війни у 1917 р.

2. Чому питання про мир було одним із головних у Російській і Українській революціях?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Гетьманський переворот. П. Скоропадський.

• Розповідь учителя

Політика УЦР ішла всупереч планам німецько-австрійських окупаційних властей. Тому німецько-австрійське командування прагнуло замінити Центральну Раду більш лояльним і ефективним урядом і з цією метою почало пошук відповідної кандидатури. Вибір припав на генерала П. Скоропадського, якого підтримували заможні верстви українського суспільства.

Після проведення відповідних переговорів між генералом і тими силами, що за ним стояли (Українська народна громада), та німецьким командуванням було досягнуто домовленостей.

Умови домовленостей між П. Скоропадським (Українською Народною Громадою) і німецько-австрійським командуванням в Україні

• Визнання Брестських угод

• Розпуск УЦР. Відкладення скликання Установчих зборів до повного «заспокоєння краю»

• Погодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань х Визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату й обмеження компетенції військово-польових судів лише розглядом акцій, спрямованих проти австро-німецьких військ

• Впорядкування адміністративного апарату та розпуск усіх комітетів «революційного походження»

• Зобов’язання України щодо забезпечення потреб військ Центральних країн (Четверного союзу)

• Відродження вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності

• Відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств для забезпечення експортної здатності хліборобства. Парцеляція великих (вище від встановленої майбутнім законодавством норми) маєтків, передача землі селянам за викуп у кредит 29 квітня 1918 р. відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, на якому зібралося 6432 делегати із семи українських губерній (Київська, Полтавська, Чернігівська, Подільська, Волинська, Херсонська, Харківська). Це були заможні селяни і великі землевласники. На цьому конгресі П. Скоропадський був проголошений гетьманом. Його вітала також і православна церква. Київський єпископ Никодим благословив гетьмана під час окремої відправи (молебню) у Софійському соборі.

У ніч на 30 квітня прихильники П. Скоропадського оволоділи державними установами і розігнали УЦР. Останнім рішенням УЦР стало прийняття Конституції й обрання М. Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

Ніхто — ні в Києві, ні в провінції — не став на захист Центральної Ради. Вона, за висловом історика Я. Грицака, увійшла в історію Української революції «як уряд добрих намірів і великих задумів».

У день перевороту П. Скоропадський видав маніфест під назвою «Грамота до всього українського народу», у якому повідомлялося про розпуск Української Центральної Ради і земельних комітетів, проголошувалося право приватної власності. Також було видано закон «Про тимчасовий державний устрій України», за яким назва «УНР» була замінена назвою «Українська Держава». Тимчасово, до скликання парламенту, повнота влади зосереджувалась у руках гетьмана П. Скоропадського.

• Робота з документами

З маніфесту П. Скоропадського «Грамота до всього українського народу»

(29 квітня 1918 р.)

Громадяни України!

Всім Вам, козаки та громадяни України, відомі події останнього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову і знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.

Спаслась вона, дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні своєму слову, продовжують і по цей час боротись за цілість і спокій України.

При такій піддержці у всіх зродилась надія, що почнеться відбудування порядку в Державі й економічне життя України війде, врешті, в нормальне русло.

Але ці надії не справдились.

Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.

Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безробітниця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.

При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.

Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади. І тією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обґрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України.

Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі Міністри і товариші звільняються. Всі інші урядовці, працюючі в державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов’язків.

В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до Українського Сойму.

До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.

Права приватної власности — як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно Тимчасового уряду російського, відмінюються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі.

Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартості від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.

Рівнозначно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.

В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватного підприємства й ініціативи. Передбачаю всю трудність стаючої переді мною праці і молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм обов’язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.

Мені далекі і чужі які б то не було власні побудження, і головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України. В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України — без ріжниці національності й віросповідання — помогти мені і моїм працьовникам і співробітникам в нашому загальному великовідповідальному ділі.

Закон «Про тимчасовий державний устрій України»

(29 квітня 1918 р.)

Основні положення

1. Декларувалося, що влада гетьмана є тимчасовою до обрання і початку роботи Сойму.

2. Закріплювалися виняткові повноваження гетьмана, який:

• одноосібно затверджував склад Ради Міністрів та її Голову, а також інших урядовців;

• був головнокомандувачем (Верховним воєводою) українською армією і флотом;

• визначав зовнішньополітичну лінію;

• оголошував окремі райони на воєнному, осадному або надзвичайному становищі;

• був у силі помилувати, засудити, пом’якшити міру покарання;

• звільнявся від судової відповідальності.

Усі накази або розпорядження гетьмана мали закріплюватися Головою уряду або відповідним міністром.

3. Проголошувалися права і обов’язки козаків і громадян, а саме:

• захист батьківщини;

• сплата податків, відбуття повинностей;

• гарантованість прав і свобод законом;

• право на недоторканність особи, право на недоторканність житла, свобода пересування і вільного місця проживання, непорушність права на приватну власність, свобода зборів, об’єднань, слова тощо в межах законів.

4. Визначалися права і повноваження Ради Міністрів.

5. Визначалися структура і компетенція судової влади.

• Запитання до документів

1) У зв’язку з якими подіями з’явилися ці документи, кому вони адресовані?

2) Які соціально-економічні заходи передбачав гетьманський уряд як першочергові?

3) Які верстви підтримували гетьмана?

4) Який державний устрій передбачалося встановити в Україні?

• Додаткова інформація

Система влади за гетьмана П. Скоропадського

2. Внутрішня політика Української Держави.

І варіант

• Розповідь учителя

Внутрішня політика гетьмана характеризувалася широкою реформаторською діяльністю. За час існування гетьманату було підготовлено понад 400 законодавчих актів, які стосувалися всіх сфер життя. Одним із найважливіших став закон про громадянство, який набував чинності з 1 липня 1918 р. Згідно з ним громадянами України визнавалися «всі російські піддані», що перебували на її території на час ухвалення документа. Керуючись «територіальним», а не «національним» розумінням держави, П. Скоропадський ліквідував закон про національно-персональну автономію національних меншин.

Важливим у діяльності гетьмана стало формування вертикалі влади. П. Скоропадський доручив сформувати уряд М. Устимовичу, але той сформувати його не зміг. Тоді ця справа була доручена М. Василенку — відомому науковцю і громадському діячу з ліберальними українофільськими поглядами. Сформований ним уряд очолив полтавський поміщик Ф. Лизогуб. Особливість уряду гетьмана полягала в тому, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою, а в своїх діях керувався не програмно-політичними або ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу. Історик Д. Дорошенко, який позитивно ставився до П. Скоропадського, так оцінив склад цього уряду: «...зложене здебільшого з т. зв. малоросів, цеб-то індивідумів української крові, але з московською душею». Та п’ятеро членів із першого уряду таки були свідомими українцями, хоча дотримувалися правих, консервативних поглядів (це, зокрема, Д. Дорошенко — міністр зовнішніх справ, М. Василенко — міністр освіти, І. Туган-Барановський — міністр економіки).

Головним завданням було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський спирався на заможні верстви суспільства: поміщиків, промисловців, заможних селян.

Усі державні службовці складали урочисту обітницю, у якій присягалися: «вірно служити державі українській, визнавати державну владу, виконуючи її закони, і всіма силами охороняти інтереси і добробут».

Велику увагу П. Скоропадський приділив формуванню місцевих органів влади. Замість комісарів УЦР призначалися старости, які очолювали місцеві адміністрації. Але така політика призвела до розгортання конфліктів із місцевими органами самоврядування — земствами і міськими зібраннями, які доволі часто саботували дії центральної влади з різних причин. Спробу реформувати ці органи влади не вдалося реалізувати.

Одним з елементів, який мав підтримати реалізацію внутрішньополітичної лінії на місцях, сприяти дотриманню законності та правопорядку, стала Державна варта (створена у травні 1918 р.), яка виконувала поліційні функції.

Німецькі військові, що уможливили прихід Скоропадського до влади, тепер мали вільні руки для отримання зерна, якого Центральні держави вкрай потребували. За мовчазної згоди великих землевласників підрозділи німецької армії проводили каральні акції проти непокірних селян, які відмовлялися співпрацювати. Улітку 1918 р. насильницькі збори штрафів і розстріли стали звичною справою. Проти такої політики на селі ширилися селянські заворушення і повстання, які підігрівалися заходами більшовиків і лівих українських партій.

Ситуація на селі стала загрозливою для гетьманського режиму. До того ж вирішення аграрного питання було однією з головних причин революції. Виходячи з цього і керуючись прагненням створити на селі прошарок землевласників середньої руки, які мали б стати опорою режиму, Скоропадський намагається реалізувати аграрну реформу. У її основу було покладено прагнення відновити приватну власність на землю і ввести її в товарно-грошові відносини. Для підготовки реформи на місцях замість скасованих земельних комітетів створювалися земельні комісії. Першочерговим заходом стало визначення долі врожаю 1918 р. — кому він має належати — селянам, що його виростили, чи колишнім власникам? Це було закріплено спеціальним законом від 27 травня 1918 р.

8 червня 1918 р. було схвалено закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право придбання земель для їх продажу селянам на виплат. Розмір приватного землеволодіння обмежувався 25 десятинами на одну особу. Після жнив 1918 р. передбачалось провести перерозподіл землі, щоб у 1919 р. кожен господар уже працював на власній землі. До проведення реформи земля залишалася власністю колишніх господарів.

Але саботаж місцевих чиновників, політика австро-німецьких окупантів нівелювали всі заходи влади. Здобуту восени 1917 — взимку— навесні 1918 р. землю селяни сприймали вже як свою і не бажали повертати колишнім власникам. Вони вкрай вороже поставилися до спроб поміщиків повернути свої володіння і до заходів окупаційних військ із реквізиції продовольчих ресурсів. Зрештою Україну захоплює вир селянських повстань. Перше велике повстання відбулося наприкінці травня 1918 р. в районі Єлизаветграда (нині Кіровоград). За місяць повстання охопило Катеринославщину й Уманщину. Найбільш загрозливим стало повстання на півдні Київщини (Звенигородський і Таращанський повіти), що спалахнуло 2 червня 1918 р. Повсталі, кількість яких становила 15 тис. осіб, захопили Таращу і створили загрозу Києву. Лише у серпні—вересні 1918 р. німецькі та гетьманські війська зуміли придушити це повстання. Але повстанський рух не припинявся. Він охопив нові регіони — Полтавщину і Чернігівщину, на Катеринославщині, в районі Гуляйполя, стала формуватися повстанська армія на чолі з майбутнім провідником селянства Н. Махном, на Єлизаветградщині та Херсонщині розгорнув свою діяльність отаман М. Григор’єв. Фактично село не контролювалося владою. Усе це зірвало постачання продовольства до Німеччини та її союзників. До листопада 1918 р. було вивезено лише 9300 вагонів (113 тис. тонн) борошна і 30 тис. вагонів продуктів і сировини, тобто 20 % від запланованого. Таким чином, ані УЦР, ані гетьманство П. Скоропадського не змогли забезпечити країни Четверного союзу продовольчими ресурсами.

На момент приходу П. Скоропадського до влади українська промисловість ледь жевріла. Війна, революція, більшовицька окупація, розрив економічних зв’язків спричинили різке падіння продуктивності праці, зниження рівня промислового виробництва. У повному розвалі був залізничний транспорт. Працювали лише поодинокі промислові об’єкти. Виплавка чавуну порівняно з 1913 р. скоротилась у 11 разів, сталі — у 13 разів, видобуток залізної руди — у 17 разів, вугілля — у 3 рази. Із 63 доменних печей працювали лише дві, а зі 107 мартенівських — лише сім. Масового характеру набуло безробіття. Так, на криворізьких рудниках безробітними стали 90% робітників. Процвітали спекуляція і дефіцит.

Уряд гетьмана намагався відновити роботу промисловості. Першочерговими були заходи з налагодження трудової дисципліни. Ці заходи вилилися у фактичне скасування всіх соціальних завоювань робітництва. Робочий день було збільшено до 12 годин, заборонялися страйки і профспілки, ліквідовувався робітничий контроль, поверталися колишні власники, фактично скорочувалася заробітна платня. Поряд із цим запроваджувалися нові норми виробітку, нові тарифи оплати праці, якими згодом користувалися всі наступні режими, що існували в Україні.

Спроби робітників страйками відстояти свої права не мали успіху. На наймогутніший страйк залізничників у липні 1918 р. влада відповіла введенням у дію царського закону 1905 р., який передбачав суворі покарання за страйки.

Зрештою суворими заходами вдалося стабілізувати ситуацію у промисловості. Цьому також сприяв і приплив капіталів в Україну з Росії. Заможні люди тікали від більшовицької влади. Проте цей капітал переважно вкладався в індустрію розваг та торговельно-закупівельні операції, які давали швидкі прибутки.

Стабілізації ситуації сприяла і вдала валютно-фінансова політика. Була створена національна банківська система, а грошова одиниця — карбованець — виявилася досить стабільною (основним забезпеченням карбованців став цукор, який був стратегічним товаром у воєнний час, а також інші ресурси). Гетьман залишив своїм наступникам повну державну скарбницю. Сприятливою виявилась і торговельна політика з країнами Четверного союзу. У вересні був укладений новий торговельний договір. Переважно з Австрії до України постачалися промислові товари (щоправда, третина їх так і не доїхала до України).

Політика гетьмана майже на рік відтягнула крах економіки України.

П. Скоропадський багато уваги приділяв розбудові армії, але його широким планам не судилося здійснитися. Формуванню українських військових сил перешкоджала Німеччина, яка боялася створення сильної української армії. Із планів щодо створення 300-тисячної армії, оснащеної за останнім словом техніки, вдалося реалізували лише незначну частину. Загалом сили гетьмана нараховували близько 60 тис. осіб — Запорізька, Синьожупанна (була розпущена німцями), Сірожупанна, Сердюцька дивізії, бригада січових стрільців та окремі офіцерські дружини.

Сердюцька дивізія мала стати національним формуванням. Згідно зі статутом дивізії її бійці «повинні бути набрані із селян-хліборобів, які мають велике земельне господарство... Усі повинні бути українцями, православними».

Головним резервом армії, опорою режиму, за задумом гетьмана, мав стати козацький стан. Формування козацтва відбувалося на основі розпущеного Вільного козацтва. На кінець існування гетьманського режиму в стадії формування знаходилося вісім кошів козаків.

• Цікаво знати

Українська держава, що мала вихід до Чорного моря, повинна була б мати і власний бойовий флот. Його формування передбачалося на основі російського Чорноморського флоту. Але 30 квітня 1918 р. 600 кораблів і суден Чорноморського флоту залишили Севастополь, взявши курс на Новоросійськ. Більшовики намагалися не допустити, щоб флот потрапив до рук Німеччини. Більшість із цих суден було затоплено в Новоросійську. Частина кораблів під командуванням контр-адмірала Остроградського (7 лінкорів, 3 крейсери і 5 міноносців) залишилися в Севастополі та перейшли під контроль окупаційних військ. У вересні—листопаді 1918 р. ці кораблі передано Українській Державі, із них створено Український флот. Але повністю завершити цю процедуру не вдалося. Війська Антанти, що прибули до Криму в листопаді 1918 р., перебрали на себе контроль над суднами.

Більш успішною була національно-культурна політика П. Скоропадського. Хоча не все позитивне, що було зроблено, вдалося зберегти у майбутньому.

II варіант

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи напрями внутрішньої політики гетьманату та їхню суть, і складають таблицю «Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського». Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів.

Після завершення роботи таблиця матиме такий вигляд:

Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського

Заходи в промисловості

Формування державного апарату

Заходи в сільському господарстві

Розбудова збройних сил

Національно-культурна політика

Скасування законодавства УЦР щодо робітництва і промисловості.

Відновлення права приватної власності. Підтримка промисловців, що постраждали в результаті більшовицької окупації.

Робочий день збільшено до 12 годин.

Заборонено страйки.

Налагодження торговельних відносин з Німеччиною та Австро-Угорщиною

Формування Ради Міністрів з орієнтацією на кваліфікованих чиновників. Голови Ради міністрів: Г. Василенко (квітень— травень 1918 р.), Ф. Лизогуб (травень— листопад 1918 р.), С. Гербель (листопад—грудень 1918 р.).

Українізація державного апарату.

Розбудова органів місцевої влади.

Відновлення земств

Відновлення приватної власності на землю.

Видання «Тимчасового закону про заходи боротьби з розрухою в сільському господарстві».

Відновлення поміщицького землеволодіння; повернення селянами поміщикам земель, реманенту, відшкодування збитків; поміщики отримали право використовувати примусову працю.

Створення хлібного бюро для впорядкування збору продовольства для Німеччини. У липні 1918 р. опубліковано «Проект загальних основ земельної реформи», за якою максимум земельного наділу становитиме 25 гектарів на одну особу, а поміщикам надано право продавати землю державному банкові

Формування державної варти (поліції).

Відновлення козацтва в Чернігівській, Полтавській і Харківській губерніях.

У вересні 1918 р. Німеччина погодилася на формування восьми корпусів та інших частин української армії кількістю 300 тис. осіб. Реально створено: декілька офіцерських дружин, Запорізька дивізія, дві Синьожупанні дивізії, Сірожупанна дивізія, Сердюцька дивізія, бригада січових стрільців тощо (загальна кількість 65 тис. осіб)

Скасовувалася національно-персональна автономія національних меншин.

Українізація загальноосвітніх шкіл.

На осінь 1918 р. в Україні вже налічувалося близько 150 українських гімназій. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах. Було реорганізовано народний університет у Києві в державний український університет, відкрився український університет в Кам'янці-Подільському.

У російськомовних університетах Києва, Харкова, Одеси відкривалися українські кафедри.

Створення Національної академії наук, першим президентом якої став академік В. Вернадський.

Було започатковано Національну бібліотеку, засновано Національний архів України, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр (під керівництвом П. Саксаганського), «Молодий театр» (під керівництвом Леся Курбаса)

3. Зовнішня політика Української Держави.

І варіант

• Розповідь учителя

У зовнішньополітичній діяльності українська держава мала значні обмеження. Незважаючи на це уряд П. Скоропадського головним завданням зовнішньої політики ставив подальше налагодження відносин із державами світу. Він установив дипломатичні відносини, крім Німеччини й Австро-Угорщини, із Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною і навіть із більшовицькою Росією. Завдяки дипломатичним зусиллям до Української Держави було приєднано: Гомельський повіт Могилевської губернії, Путивльський і Рильський повіти Курської губернії — до Чернігівщини (Суданський, Гайворонський, Білгородський, Корочанський), а також Валуйський повіт Воронезької губернії — до Харківської губернії. Річицький, Пінський і Мозирський повіти Мінської губернії було об’єднано в окремий округ (староство) в складі Української Держави. Також до Української Держави ввійшли Холмщина, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини.

Було розв’язано територіальний спір з урядом Дону — до України відійшов Маріуполь з околицями.

Завдяки активній політиці гетьманату юридично було оформлено входження до складу України Криму, проте остаточно гетьманська влада там не закріпилася через загострення військово-політичної ситуації. Налагодився українсько-румунський діалог щодо розв’язання проблем, пов’язаних з українськими землями Бессарабії, окупованими Румунією. Розроблялися проекти входження Кубані до складу Української Держави.

• Цікаво знати

У німецького уряду були свої серйозні плани щодо Криму. А під контролем гетьманського уряду залишилася тільки Північна Таврія. Німці не могли допустити, щоб у розпорядженні України була військово-морська база в Севастополі та Чорноморський флот.

Та в самому Криму зібрався курултай (з’їзд) татарського населення, який заявив свої претензії на владу. Тоді німецька окупаційна адміністрація передала владу царському генералу С. Сулькевичу, який і утворив крайовий уряд, орієнтований на закони Російської імперії.

У травні 1918 р. міністерство закордонних справ Української Держави зробило з цього приводу декілька заяв Німеччині. Так, у «Ноті гетьмана П. Скоропадського послу Німеччини у Києві про необхідність приєднання Криму до Української Держави» (10 травня 1918 р.) і «Ноті міністерства закордонних справ Української Держави від 30 травня 1918 р.» підкреслювалися економічні, політичні та етнографічні зв’язки України і Криму. Указувалося, що приєднання Криму до Української Держави повинно було відбутися на засадах автономії. На відмову С. Сулькевича ввести Крим до складу Української Держави гетьманський уряд установив економічну блокаду півострова. Це змусило С. Сулькевича капітулювати і почати переговори про форми державного об’єднання. На переговорах у Києві восени 1918 р. Хоча і були розроблені умови побудови Кримської автономії, але часу для їх реалізації у гетьмана вже не було.

Особливо слід підкреслити здобутки гетьмана у формуванні дипломатичного відомства України та його діяльності. У Києві було акредитовано 11 зарубіжних місій: Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії, Дону, Польщі, Румунії, Фінляндії, Кубані, Азербайджану та Грузії. Десять українських дипломатичних представництв розпочали роботу за кордоном: у Німеччині, Австро-Угорщині, Туреччині, Болгарії, на Дону, у Фінляндії, Швейцарії, на Кубані, у Румунії, Швеції.

Велися переговори зі Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією, Норвегією, Голландією, Італією, Персією. Добрі відносини встановилися з Фінляндією, уряд якої очолив давній приятель П. Скоропадського генерал Маннергейм, Грузією, Литвою, Естонією. Українська гетьманська держава обмінялася посольствами з 12 країнами. Узагалі її визнали «де-факто» або «де-юре» 30 держав світу.

Провідником зовнішньополітичного курсу було міністерство закордонних справ, яке спочатку очолював М. Василько, а з 20 травня його замінив Д. Дорошенко.

Міністерство закордонних справ визначило три основні напрями зовнішньої політики Української Держави: 1) встановлення дружніх відносин із країнами Четверного союзу — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною; 2) розв’язання спірних територіальних проблем із сусідніми державами; 3) встановлення дипломатичних відносин із нейтральними державами.

Важко просувалися переговори з Радянською Росією. Брестський мирний договір зобов’язував більшовицьку Росію якнайшвидше підписати договір з Україною, що створило можливість стабілізувати відносини у Східній Європі. Ще 30 березня 1918 р. уряд УНР запропонував Радянській Росії розпочати мирні переговори. Поки питання узгоджувалося, в Україні відбувся державний переворот і до влади прийшов П. Скоропадський.

22 травня 1918 р. для ведення переговорів з Москви прибула делегація в кількості близько 40 осіб. Очолював її X. Раковський і його заступник Д. Мануїльський. Головою української делегації на переговорах був професор С. Шелухін, його заступником — І. Кістяківський, а від 10 серпня — П. Стебницький. Переговори велися двома мовами за допомогою перекладачів. Обговорювалися питання воєнних дій, фінансів, транспорту, поштового зв’язку, обміну полоненими, економічних та культурних відносин. Надзвичайно гостро велися переговори стосовно кордонів: українське населення, яке проживало компактно у прикордонних з Україною російських губерніях, ставило питання про приєднання цих територій до України.

12 червня було укладено попередній мирний договір, згідно з яким Радянська Росія визнавала незалежність Української Держави. Окрім того, було прийнято постанови про припинення воєнних дій на фронтах. Встановлювалися умови повернення біженців і місця переходу ними кордону. Було відкрито українське представництво в Москві та Петрограді, 30 консульських представництв у різних містах Росії, які займалися питаннями біженців в Україну.

Більшовицька делегація всіляко затягувала переговори і займалася комуністичною та антиукраїнською пропагандою. Відмовилася визнавати право України на території, на яких проживало автохтонне українське населення. Більшовицька делегація потай налагодила зв’язки з Українським національно-державним союзом, який готував повстання проти гетьманського уряду.

8 листопада 1918 р. українсько-російські переговори припинилися. Поразка Німеччини у Першій світовій війні була неминучою, і більшовики були готові скасувати Брестський мир і відповідно визнання незалежності України.

У березні 1918 р. між Україною і Румунією виникло «бессарабське питання». Бессарабія, що входила до складу Російської імперії, у січні— березні 1918 р. була окупована румунами. У відповідь гетьман розірвав будь які відносини з Румунією та заборонив ввезення до неї будь яких товарів. Така ситуація тривала більше ніж півроку, поки гетьману не знадобилися контакти з країнами Антанти. У Бухаресті розміщувалися дипломатичні місії цих країн. Між Україною і Румунією було укладено тимчасову торговельну угоду, а питання Бессарабії було відкладено до завершення війни.

Уряд П. Скоропадського у своїй зовнішній політиці змушений був проводити пронімецьку орієнтацію. Він визнав умови Брестського миру. Постійно наголошувалося на спільних інтересах Німеччини та Української Держави. Однак поводження німецької окупаційної влади привело до того, що населення України не схвалювало пронімецьку політику гетьмана. Тому безпосередні відносини налагоджувалися тільки в Берліні.

2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську Державу.

У Києві діяло німецьке посольство. У Харкові, Одесі, Катеринославі й Миколаєві були відкриті німецькі консульства. 24 липня Німеччина ратифікувала Брестський мирний договір. До Німеччини їздив голова Ради Міністрів України Ф. Лизогуб. Його візит був успішним: на вигідних для України умовах розв’язано питання торгівлі між двома державами, надання Німеччиною кредиту тощо. Німеччина погодилася підтримувати Українську Державу у вирішенні територіальних суперечок із сусідніми державами. Однак частину порушених на переговорах у Берліні проблем Ф. Лизогуб розв’язати не зміг. Серед них — формування української армії та передача захопленого німцями Чорноморського флоту Україні.

Пізніше, від 4 до 17 вересня 1918 р., у Німеччині перебував сам гетьман П. Скоропадський. Німецький уряд організував йому пишний прийом. Його прийняв імператор Вільгельм II та райхканцлер граф Г. Терті. Гетьман також відвідав заводи Крупа, у Кілі здійснив подорож на підводному човні, об’їхав німецький флот на міноносці, зустрівся з генералами. Німеччина погодилася сприяти позитивному вирішенню для України питання Холмщини і Криму.

Відносини з Австро-Угорщиною були складнішими.

Політика України з будівництва держави на етнічних українських територіях не збігалася з політикою Австро-Угорщини. Брестський мирний договір перекреслив мрію поширити східний кордон до Дніпра і утворити на українських землях підпорядковану Габсбурзькій монархії слов’янську державу. Навпаки, Австро-Угорщина повинна була передати Україні окуповану австро-угорськими військами частину Холмщини, а також поділити Галичину і східну її частину приєднати до Буковини.

Австро-Угорщина відтягувала ратифікацію Брестського мирного договору. Спочатку під впливом польської Регентської Ради і сильного пропольського лобі в австрійському парламенті та уряді вона анулювала таємний протокол договору, що передбачав утворення із Східної Галичини і Буковини до 31 липня окремого коронного краю. Австро-Угорщина намагалася вплинути і на інших членів Четверного союзу з метою відтягнути ратифікацію Брестського мирного договору з Україною. Це привело до загострення відносин між двома державами. Були заблоковані пропозиції українського уряду відкрити консульство у Відні, Будапешті, Львові. Австрійський уряд негативно відреагував на приїзд українського військового аташе до Відня.

Однак Австро-Угорщині не вдалося створити «єдиний фронт» держав Четверного союзу проти України. 15 липня Болгарія, а 22 серпня Туреччина ратифікували договір і прислали своїх послів до України.

Тільки Австро-Угорщина не ратифікувала договору.

Скориставшись цим, польський уряд робив все можливе, щоб Австро-Угорщина віддала йому Холмщину. Під тиском поляків австрійський уряд заборонив своєму військовому командуванню допускати представників українського уряду до зайнятих австрійськими військами районів Холмщини та Підляшшя. Український уряд запропонував негайно скликати змішану комісію для остаточного розв’язання питання про кордони і впровадити в п’яти Холмських повітах, зайнятих австрійськими військами, українську адміністрацію, очолювану губернським старостою Холмщини і Підляшшя О. Скорописом-Йолтуховським. Одночасно гетьман запропонував німецьким властям контролювати землі, зайняті австрійськими військами, а в листопаді з цього приводу з німецьким урядом була укладена угода. Але ці плани не здійснилися — перешкодили революційні події у Німеччині та на західноукраїнських землях.

Восени 1918 р. напрямок зовнішньої політики П. Скоропадського різко змінився. Після поразки Четверного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти.

Гетьманський уряд робив спроби встановити відносини з державами Антанти через Швейцарію і Скандинавські держави. Проте країни Антанти не пішли навстановлення відносин з Україною через кілька причин.

По-перше, рішуче запротестували Німеччина й Австро-Угорщина. По-друге, держави Антанти бачили чітко виражену пронімецьку політику гетьманського уряду. По-третє, уряд Франції стояв на позиції «єдиної і неподільної Росії». Англія і США, не маючи чіткого уявлення про українську проблематику, підтримували політику Франції.

Тим часом ситуація в Україні стала непокоїти країни Антанти, які в умовах поразки Німеччини боялися більшовизації цих теренів. Після укладення перемир’я 11 листопада 1918 р. союзники наказали німецьким військам тимчасово продовжувати окупацію українських земель. Однак німецькі солдати намагались якнайшвидше залишити Україну. Це значно похитнуло позицію гетьмана.

За цих умов дипломатія України різко активізувала свою діяльність, але всі її зусилля наштовхнулися на відповідь, що країни Антанти не визнають самостійної України, а прагнуть бачити її у федерації з Росією. Така відповідь була закріплена на конференції представників Антанти у Яссах.

У цей самий час більшовики почали готуватися до війни з Україною, про це офіційно заявив Л. Троцький. Проти України було сформовано окрему армію, яка налічувала близько 75 тис. багнетів, 1400 кінноти, 170 гармат, 427 кулеметів, шість бронепоїздів.

13 листопада в Москві більшовицькі керівники офіційно заявили про розрив Брестського договору. У той самий день у Києві відбулося засідання Ради солдатських депутатів німецьких військ, розташованих у місті. На ньому було прийнято рішення про невтручання «у внутрішні справи українського населення».

У цих умовах 14 листопада 1918 р. гетьман відважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв’язки з небільшовицькою Росією.

• Робота з документом

Грамота гетьмана П. Скоропадського від 14 листопада 1918 р.

На... принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність в краю, і в її межах перший раз свобідно віджили всі принижені і пригноблені більшовицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії... На тих принципах, які — я вірю — поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди (Антанта), а також яким не можуть не співчувати без винятку інші народи не тільки Європи, але й усього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії. В осягненні цієї мети лежить як запорука добробуту всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутності.

• Запитання до документа

1) Прийняття цієї грамоти було логічним завершенням правління гетьмана чи спонтанним актом, який коштував йому булави?

2) Чи можна твердити, що цією грамотою П. Скоропадський зрікся ідеї незалежної України?

Проголосивши можливість федерації з небільшовицькою Росією в майбутньому, П. Скоропадський сподівався перехитрити як союзників, так і проросійські сили в Україні й таким чином зміцнити незалежність України ще до того, як Росія позбудеться більшовиків. Але допомоги від Антанти і проросійських сил гетьман так і не дочекався.

13 грудня 1918 р. він змушений був зректися влади.

II варіант

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи напрями зовнішньополітичної діяльності Української Держави, і складають таблицю «Зовнішня політика гетьмана П. Скоропадського».

Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів.

Після завершення роботи таблиця матиме такий вигляд:

Зовнішня політика гетьмана П. Скоропадського

Напрями

Зміст, характеристика

Відносини з Німеччиною та іншими країнами Четверного союзу

Були пріоритетними. 3 країнами Четверного союзу були встановлені дипломатичні відносини. Основний зміст відносин обертався навколо зобов'язань Брестського договору. Наявність німецької та австро-угорської окупаційної влади перетворювало владу Скоропадського у маріонеткову. Німці активно втручалися у внутрішнє життя і зовнішню політику Української Держави.

Для розв'язання багатьох проблем (фінансові, торговельні, створення масовї армії тощо) у вересні 1918 р. Скоропадський зустрівся з кайзером Вільгельмом II

Відносини з Польщею

Відносини з Польщею (Регентською Радою) обертались навколо державної приналежності Холмщини і Підляшшя. Значний вплив на відносини справляло те, що ці землі були окуповані німецькими і австро-угорськими військами, а за умовами Брестського миру мали відійти до України. Проте реально українська адміністрація змогла утвердитися лише на тій частині земель, що були окуповані Німеччиною.

В австрійській зоні окупації утвердилась польська адміністрація. Усі переговори про визначення кордону зайшли у глухий кут. Поляки наполягали на кордоні по р. Буг

Відносини з Румунією

Відносини з Румунією оберталися навколо «бессарабського питання». Гетьманський уряд запровадив проти Румунії, яка захопила Бессарабію, торговельні санкції. Тільки коли виникла потреба в пошуках відносин з країнами Антанти (на території Румунії були дипломатичні представництва Англії, Франції та ін.), П. Скоропадський дав згоду на укладення тимчасового торговельного договору. Розв'язання «бессарабського питання» було відкладено до завершення Першої світової війни

Закінчення таблиці

Напрями

Зміст, характеристика

Відносини з Радянською Росією

За умовами Брестського миру Радянська Росія зобов'язувалася визнати незалежність України й укласти з нею мирний договір. Переговори почалися у травні 1918 р. Радянську делегацію очолювали X. Раковський і його заступник Д. Мануїльський.

12 червня 1918 р. було підписано прелімінарний (попередній) договір про припинення стану війни між Україною і Росією, відновлення залізничних, поштово-телеграфних комунікацій. Українській Державі надавалося право заснувати консульства в багатьох містах Росії. Найскладнішим питанням переговорів була програма кордонів. На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін в силі залишилися прелімінарні умови миру.

Також радянська делегація мала контакти з антигетьманською опозицією, яка готувала повстання. Радянська делегація зобов'язувалася визнати самостійність відновлюваної УНР

Відносини з урядами Дону, Кубані, Криму

Всевелике Військо Донське. 8 серпня 1918 р. було укладено договір, який проголошував взаємне визнання суверенітету, встановлював спільні кордони та взаємовигідний товарообмін. Передбачалося розроблення окремих угод щодо вільного транзиту, товарообігу, митних і фінансових відносин.

3 Кубанню відносини теж розвивалися у руслі взаємовигідності. Україна надала допомогу зброєю Кубані у боротьбі з більшовизмом. Обговорювалося питання входження Кубані до складу України на правах автономії. Однак проти цього заперечував уряд Денікіна, що фактично встановив контроль над Кубанню.

Крим. Утворений у червні 1918 р. уряд генерала С. Сулькевича відмовлявся вступати у відносини з українським урядом. П. Скоропадський запровадив щодо Криму економічну блокаду, це примусило кримський уряд у жовтні 1918 р. підписати попередню угоду, за якою Крим мав увійти до складу України на правах автономії

Відносини з країнами Антанти

Були ускладнені через тісні відносини з Німеччиною. Тільки після поразки Німеччина Скоропадський взяв курс на пошук порозуміння з країнами Антанти, проте останні підтримували ідею «єдиної і неподільної Росії», заперечуючи незалежність України. Навіть видання гетьманом грамоти від 14 листопада 1918 р. п ро федеративний зв'язок із майбутньою небільшовицькою Росією, не змінило становища.

А незабаром анти гетьманська опозиція підняла повстання

Дипломатичні відносини

Рівень відносин

Країни

На рівні послів

Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія

На рівні дипломатичних представництв

Грузія, Азербайджан, Фінляндія

На рівні консулів та інших представництв

Польща, Фінляндія, Англія, Румунія, Радянська Росія, Дон, Кубань, Крим

У цілому Міністерство закордон них справ протягом 8 місяців діяло досить активно. Україна мала 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території — 12 дипломатичних і 42 консульських представництва з 24 держав

• Творче завдання

Чи справедливим буде твердження, що Українська Держава проводила пронімецьку політику? Відповідь обґрунтуйте.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Експрес-опитування

1. За яких обставин відбувся гетьманський переворот?

2. За яких умов німецько-австрійське командування було згодне підтримати переворот П. Скоропадського?

3. Якими були перші заходи гетьмана П. Скоропадського?

4. Що було покладено в основу внутрішньої політики гетьмана П. Скоропадського?

5. Коли між Україною і РСФРР було укладено попередній мирний договір?

6. З якими державами Українська Держава мала дипломатичні відносини?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• 29 квітня 1918 р. за згоди Німеччини П. Скоропадський вчинив переворот, встановивши гетьманський режим.

• Прийшовши до влади, П. Скоропадський намагався провести реформи для стабілізації становища в країні й досягнення незалежності. Але його політика була приречена на невдачу: П. Скоропадського особисто не підтримували провідні українські політичні сили, його соціальна політика не викликала захоплення у більшої частини населення, на міжнародній арені Україна була залежна від країн німецького блоку, які зазнали поразки в Першій світовій війні.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) За наведеним зразком (на прикладі УЦР) визначити здобутки і прорахунки політики П. Скоропадського та історичне значення Української Держави.

Здобутки і прорахунки УЦР. Історичне значення УЦР

Здобутки

Прорахунки

Були продовжені державотворчі традиції українського народу

Покликано до політичного життя великі маси українства, здобуття досвіду політичної боротьби

Пробудження національної самосвідомості

Національні меншини отримали право на національно-персональну автономію

Ігнорування такого важливого чинника в державотворчому процесі, як армії

Не вдалося налагодити широких рівноправних відносин із сусідніми і великими державами, домогтися справжнього міжнародного визнання

Непослідовність в реалізації соціально-економічної політики

Закінчення таблиці

Здобутки

Прорахунки

Розпочато процес соціально-економічних перетворень

Демократизація суспільно-політичного життя Заклала основи мирної зовнішньої політики України

Дано простір національно-культурному розвитку України

Сліпе слідування соціалістичній доктрині Не вдалося сформувати дієвого державного апарату, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність;

Не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків

Захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її у життя за будь-яких обставин

Історичне значення УЦР

— Вона підняла на новий щабель ідею української державності

— Діяльність Центральної Ради викликала захоплення і була підтримана чисельними представниками різноманітних верств населення України

— Центральна Рада практично здійснила вікові прагнення українського народу до свободи і незалежності

— Боротьба під прапором Української революції на своїх героїчних прикладах підготувала покоління, які вибороли незалежність України