Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 35 (52)

Тема. Політична ситуація в Україні у вересні—жовтні 1917 р.

Мета: охарактеризувати заколот генерала Л. Корнілова та його вплив на ситуацію в Україні; пояснити, як продовжувався процес українізації армії; проаналізувати значення З'їзду народів Росії для тогочасної суспільно-політичної ситуації в Україні; визначати, у чому полягало загострення стосунків УЦР із Тимчасовим урядом; пояснити терміни і поняття «Корніловський заколот», «З'їзд народів Росії», «Рада народів»; розвивати вміння учнів аналізувати історичні факти; виховувати в них повагу до історичного минулого України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Початок Української революції», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: Корніловський заколот, З'їзд народів Росії, Рада народів.

Основні дати: 7 вересня 1917 р. — заколот генерала Л. Корнілова; 21—28 вересня 1917 р. — З'їзд народів Росії в Києві.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте основні положення Першого універсалу УЦР.

2. Розкрийте особливості Генерального Секретаріату як уряду автономної України.

3. Порівняйте зміст Першого та Другого універсалів УЦР.

4. Якими були наслідки прийняття Другого універсалу УЦР?

5. Порівняйте «Статут вищого управління України» і «Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні».

6. Порівняйте наведені оцінки Другого універсалу УЦР. Висловте своє ставлення до них.

а) «Так з’явився сей великий акт, котрим закладається сама автономія України... Рос. Центр. Уряд признав Центральну Раду представницьким органом всієї Української землі, і виконавчому органу, її Генеральному Секретаріатові, передає верховну краєву владу на всю українську землю» (М. Грушевський).

б) «“Постанова” була актом, вимушеним тяжкими обставинами... актом, на який вона (УЦР) пішла з тяжким серцем... була зложена у поспіху, без довших міркувань і з юридичного погляду зложена досить неясно» (Д. Дорошенко).

в) «Без сумніву, Другий універсал був кроком назад у порівнянні з першим... Його компромісний характер не міг задовольнити обидві сторони... Російські консерватори оцінили його як перемогу української демократії» (Я. Грицак).

г) «На мою думку, Центральна Рада сплатила за порозуміння з Тимчасовим урядом невиправдано високу ціну. За визнанням

Винниченка, одного з творців київської угоди, Центральна Рада лише тому зважилася на неї, що вважала свої сили заслабкими для відкритої боротьби. Отже, українці, щоб уникнути нерівного двобою, свідомо пішли на маловигідний договір з Росією» (Т. Гунчак).

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Яким був політичний курс більшовиків на початку революції в Україні?

2. Поясніть, що таке «українізація армії». Коли і як вона розпочалася?

3. Схарактеризуйте ставлення лідерів УЦР до створення власної армії.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Загальнонаціональна криза.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи прояви загальнонаціональної кризи в тогочасній Україні. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Тимчасовий уряд не зміг налагодити ефективне управління державою після повалення самодержавства. Поразки на фронті, розгул анархії та насильства, самочинне захоплення землі селянами, виступи робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, спроби захоплення влади більшовиками в Петрограді, катастрофічний спад виробництва, інфляція тощо — такими були характерні риси ситуації, що склалася в країні. Усе це свідчило про наближення загальнонаціональної кризи. Намагаючись її уникнути, О. Керенський у серпні 1917 р. скликав у Москві Державну нараду. На ній Верховний головнокомандувач генерал Л. Корнілов запропонував для наведення порядку в країні встановити воєнний стан і запровадити смертну кару в тилу. Присутні висловили своє ставлення до цих пропозицій овацією. Оскільки О. Керенський не підтримав Л. Корнілова, останній вирішив діяти самостійно. 7 вересня 1917 р. він надіслав до уряду телеграму з вимогою передати йому всю владу. Війська повинні були встановити контроль над Петроградом. Командування Південно-Західного й Румунського фронтів, штаби Київського та Одеського воєнних округів взяли владу в Україні. Керенський оголосив Корнілова зрадником і закликав усі революційні сили захистити демократію.

В Україні, як і в інших регіонах, Корніловський заколот провалився. 9 вересня Українська Центральна Рада розглянула ситуацію, що склалася внаслідок виступу генерала Л. Корнілова, і звернулася до населення з відозвою, у якій закликала згуртуватися для боротьби з контрреволюційним виступом, підкресливши, що єдина законна влада в Росії — Тимчасовий уряд, а в Україні — Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат. Для боротьби із заколотниками УЦР створила Комітет порятунку революції. УЦР виступила ініціатором об’єднання зусиль в Україні для відсічі контрреволюції Генерального Секретаріату, комісара Тимчасового уряду Києва, командувача військами Київського воєнного округу, міського голови й начальника міліції Києва, виконкомів Рад робітничих і солдатських депутатів, загальноросійських, українських і єврейських партій. Усі вони спільно закликали населення до рішучої боротьби з корніловцями. Завдяки зважливим і швидким діям заколот придушили.

Проти змовників виступила більшість особового складу частин Південно-Західного та Румунського фронтів. Місцеві Комітети порятунку революції блокували рух ешелонів із вірними заколотникам військами. У Бердичеві солдати заарештували командувача Південно-Західним фронтом генерала А. Денікіна й перешкодили йому відправити війська до Києва. У Донбасі було попереджено виступ козачих частин, очолюваних генералом О. Каледіним.

Придушення Корніловського заколоту сприяло зростанню впливу серед населення більшовиків, які найбільш активно протистояли контрреволюції. Для боротьби з нею вони сформували й озброїли за дозволом Тимчасового уряду загони Червоної гвардії. Розпочався процес більшовизації Рад, що полягав у посиленні впливу більшовиків у цих організаціях і прийнятті Радами рішень, відповідних до більшовицького політичного курсу. 21 вересня 1917 р. Київська рада робітничих і солдатських депутатів уперше переважною більшістю голосів підтримала більшовицьку резолюцію щодо оцінки поточного моменту та організації влади. Це відобразило зміну політичних настроїв у середовищі робітників і солдатів міста на користь більшовиків. В умовах поглиблення загальнонаціональної кризи більшовики взяли курс на підготовку збройного повстання та захоплення влади.

2. Продовження українізації армії.

• Розповідь учителя

Улітку—восени 1917 р. тривав процес українізації армії. Його прискоренню сприяв наказ командувача Південно-Західним фронтом про українізацію 34-го армійського корпусу 7-ї російської армії. Підрозділ дістав назву Першого Українського корпусу та став однією з перших українських військових частин, створених на Південно-Західному фронті в 1917 р. Його командувачем став генерал-лейтенант П. Скоропадський — нащадок старовинного гетьманського роду. З корпусу було виведено солдатів-неукраїнців, а його особовий склад почали поповнювати воїнами запасу, добровольцями й сотнями Вільного козацтва до досягнення загальної кількості в 40 тис. бійців. Старшини корпусу мали окремі відзнаки — погони з жовтими смугами на блакитному тлі. На початок вересня 1917 р. було організовано 27 українізованих дивізій, а кількість українізованих вояків становила близько 1,5 млн із 4 млн солдатів-українців у складі російської армії.

У серпні—вересні активно розвивався вільнокозачий рух. 16—20 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся І Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. Його 200 делегатів представляли 60-тисячне вільнокозаче військо. Отаманом вільних козаків було обрано командира Першого Українського корпусу генерала П. Скоропадського, який закликав вступати до лав його корпусу «всіх чесних людей, які визнають себе українцями і які згодні стати в оборону прав українського народу та всього трудящого люду України й підтримувати федеративно-демократично-республіканський устрій Росії з повною автономією України при забезпеченні прав меншостей».

На з’їзді вільні козаки прийняли постанову, де заявили: «Закладаючи перші підвалини організованої збройної сили української демократії, поставити собі найпершим завданням, щоб вільне козацтво стало військом народу...» Однак лідери УЦР, як і раніше, негативно ставилися до створення власної армії й не підтримали вільнокозачий рух.

3. З'їзд народів Росії.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи значення З’їзду народів Росії для суспільно-політичного життя тогочасної України. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Однією з помітних подій тогочасного суспільно-політичного життя України став З’їзд представників народів та областей колишньої Російської імперії (З’їзд народів Росії), що відбувся 21—28 вересня 1917 р. в Києві в приміщенні Педагогічного музею. У ньому взяли участь 89 делегатів від народів, що виступали за реорганізацію Росії на федеративних засадах — латишів, литовців, естонців, поляків, білорусів, українців, євреїв, татар, грузинів, молдаван, бурятів, донських козаків, союзу козачих військ. Ініціатором проведення цього форуму була Українська Центральна Рада. Представник Тимчасового уряду М. Славинський у своєму виступі визначив мету з’їзду — перед скликанням Установчих зборів, які мають проголосити федеральний устрій Росії, обговорити основні засади побудови нової держави. У своїх виступах делегати присвятили увагу розподілу повноважень між центром і регіонами в складі майбутньої федерації, загальнодержавній і національній мовам, забезпеченню прав національних меншин, організації національно-територіальних автономій тощо.

На останньому засіданні З’їзду народів Росії делегати обрали постійно діючу Раду народів, що складалася з чотирьох представників від кожного народу — учасника цього зібрання. Її головою став М. Грушевський, а місцем постійного перебування — Київ. Рада народів повинна була розробляти основні засади формування національно-територіальних автономій і федерації. Одноголосно було ухвалено ряд постанов, зокрема «Про федеративний устрій Російської держави», «Про національно-персональну автономію», «Про загальнодержавну і крайову мови». Важливим було те, що у своїх рішеннях з’їзд підтримав сформульоване в Першому універсалі УЦР положення, що народи мають право крайовими Установчими зборами проголошувати свої автономії, не очікуючи Всеросійських установчих зборів.

4. Загострення відносин Української Центральної Ради і Тимчасового уряду.

• Розповідь учителя

Після придушення заколоту генерала Л. Корнілова Тимчасовий уряд не зміг стабілізувати ситуацію на теренах колишньої Російської імперії. У країні набирала обертів загальнонаціональна криза. Намагаючись знайти вихід із неї, Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою, призначив на листопад 1917 р. вибори до Установчих зборів і скликав у Петрограді Демократичну нараду з функціями органу, який мав контролювати діяльність уряду до відкриття Установчих зборів.

Українська делегація на Демократичній нараді виступила з власною програмою, схваленою УЦР. Вона, зокрема, передбачала:

• передачу всієї повноти влади в Україні до Української Центральної Ради та її Генерального Секретаріату, сформованого відповідно до «Статуту вищого управління України»;

• визнання за всіма народами колишньої Російської імперії права на нічим не обмежене самовизначення;

• скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються, власних національно-крайових Установчих зборів;

• скликання Всеросійських установчих зборів у призначений час без будь-яких зволікань;

• здійснення невідкладних заходів щодо укладання миру й виходу з війни;

• запровадження державного й крайового контролю за продукцією та її розподілом.

Однак Тимчасовий уряд традиційно відкладав розв’язання питання національно-територіальної автономії та інших питань до Установчих зборів. Розуміючи, що подальша невизначеність лише погіршить ситуацію, 7 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат одностороннім актом заявив про вступ в управління Україною. Дещо пізніше на засіданні Малої Ради було затверджено декларацію Генерального Секретаріату, яка визначила характер української державності — «об’єднання всієї української землі і всього українського народу в одній автономній одиниці»,— та оголошено про підготовку до скликання всенародних Українських установчих зборів. Поглиблення кризи змусило Генеральний Секретаріат звернутися з меморандумом до Тимчасового уряду, де констатувати повний розвал економіки України і, зважаючи на це, вимагати не лише декларувати права Генерального Секретаріату, а й передати йому реальне управління краєм.

У відповідь на це Тимчасовий уряд вирішив терміново викликати до Петрограда членів Генерального Секретаріату для пояснень із приводу рішення УЦР скликати Українські установчі збори. Міністр юстиції Тимчасового уряду віддав розпорядження прокурору Київської судової палати розпочати розслідування діяльності Української Центральної Ради та Генерального Секретаріату. У разі відмови представників України прибути до столиці командувач Київським військовим округом отримав директиву силою розпустити УЦР і Генеральний Секретаріат. В. Винниченко був змушений на чолі української делегації поїхати до Петрограда, але він прибув до міста в той час, коли більшовики здійснили збройне повстання, повалили Тимчасовий уряд й останній зник із політичної арени.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

I варіант

• Фронтальне опитування

1. Що таке «більшовизація Рад»?

2. Хто став командувачем Першим Українським корпусом?

3. Де і коли відбувся І Всеукраїнський з’їзд вільних козаків?

4. Хто був ініціатором проведення З’їзду народів Росії?

5. Кого було обрано головою Ради народів?

6. Яке рішення прийняв Генеральний Секретаріат 7 жовтня 1917 р.?

7. Як вплинув Корніловський заколот на ситуацію в Україні?

8. Якими були здобутки процесу українізації армії влітку—восени 1917 р.?

9. Яке значення для національно-визвольних рухів народів колишньої Російської імперії мав З’їзд народів Росії?

10. У чому полягало загострення стосунків між УЦР і Тимчасовим урядом восени 1917 р.?

II варіант

• Самостійна робота за завданням

Продовжте складання хронологічної таблиці «Події Української революції й українського державотворчого процесу 1917—1921 рр.».

• Завдання для допитливих

У цей період В. Липинський, що походив із польських шляхтичів-землевласників Правобережжя і ще в юнацькі роки став українофілом, перебуваючи в Полтаві, сформував український добровольчий військовий підрозділ. Він вирушив до Києва, щоб отримати підтримку й дозвіл на формування більшої української частини. Однак Генеральний Секретаріат, який надавав тоді ці дозволи тисячами, йому відмовив. Згодом, згадуючи про це, Липинський писав: «Для тодішніх провідників нації “пан” і “поміщик”, який не состояв у “національній меншості” (не був українцем. — Авт.), не виголошував демагогічних промов і не записався у партію есерів, а ще до того по своїм переконанням давній український самостійник, був людиною у високій мірі національно й політично непевною, хоч би він був “найсвідоміший українець” і хоч би він хотів тільки виконати свій звичайний національний обов’язок».

У чому автор вбачає прорахунки в діяльності УЦР в цей період? Як їх, на вашу думку, було можливо уникнути? Які негативні наслідки для розгортання революції в Україні мали ці прорахунки?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Нездатність Тимчасового уряду зупинити погіршення ситуації в країні спричинила виникнення загальнонаціональної кризи, яка охопила й Україну. Прибічники відновлення порядку в державі за допомогою сили, очолювані Верховним головнокомандувачем генералом Л. Корніловим, спробували здійснити заколот, але він провалився.

• Після придушення виступу генерала Л. Корнілова виникла нова загроза — прагнення більшовиків захопити владу шляхом збройного повстання. Ця ситуація вимагала від УЦР невідкладних дій для захисту і подальшого формування української державності.

• Однією з підвалин української державності могла стати армія. Однак в умовах активізації процесу українізації армії ставлення УЦР до створення власних збройних сил залишалося негативним.

• Тимчасовий уряд дедалі більше втрачав важелі управління країною, але категорично відкидав вимоги УЦР надати їй можливість вирішувати питання, пов’язані з розвитком України.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.