Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 32 (49)

Тема. Розгортання українського руху на початку революції.

Мета: проаналізувати процес формування і відновлення діяльності українських політичних партій; визначити особливості розвитку українського руху в цей період; пояснити, як вплинув на розвиток революції Український національний конгрес і його рішення; охарактеризувати особливості початку «українізації» армії; пояснити терміни і поняття «УПСФ», «УПСР», «День свята революції», «Український національний конгрес», «українізація армії», «Вільне козацтво»; розвивати вміння учнів на підставі аналізу окремих фактів визначати особливості, притаманні історичним явищам в цілому; виховувати в них повагу до історичного минулого України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Початок Української революції», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: УПСФ, УПСР, «День свята революції», Український національний конгрес, українізація армії, Вільне козацтво.

Основні дати: червень 1917 р. — виникнення Української партії соціалістів-федералістів; 17—18 квітня 1917 р. — створення Української партії соціалістів-революціонерів; 29 березня 1917 р. — День свята революції в Києві; 19—21 квітня 1917 р. — у Києві працював Український національний конгрес; 18—21 травня 1917 р. — у Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з'їзд.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. У чому полягав вплив Російської революції на розгортання революції в Україні?

2. Охарактеризуйте особливості утворення, складу і програми УЦР.

3. Які зміни відбулися в програмах загальноросійських політичних партій та як змінилося їх ставлення до українського руху?

4. Навесні 1917 р. М. Грушевський писав: «У теперішній хвилі прихильники самостійної, чи, вірніше сказати, незалежної України, погоджуються залишитися на спільній платформі широкої національно-територіальної автономії і федеративного права України. Прапор самостійної України стоїть згорнений. Але ж не розгорнеться він з хвилею, коли всеросійські централісти захотіли б вирвати з наших рук стяг широкої української автономії в федеративній і демократичній Російській республіці».

За якої умови, на думку М. Грушевського, українці могли відмовитися від прагнення отримати національно-територіальну автономію у федеративній Російській республіці та вимагати незалежності? У чому намагався переконати російських політиків автор цієї статті?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Назвіть українські політичні партії, що існували в Наддніпрянщині напередодні війни.

2. Яким бачили майбутнє України представники тогочасних українських політичних партій Наддніпрянщини?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Українські політичні партії на початку революції.

• Розповідь учителя

Поряд із загальноросійськими в Україні діяли українські, польські, єврейські та інші політичні партії. Активно розгорталося формування й відновлення діяльності українських політичних партій. 25—26 березня 1917 р. колишні члені Української демократично-радикальної партії та Товариства українських поступовців утворили Союз українських автономістів-федералістів. Обрана назва була пов’язана з новою головною метою — досягти легальним шляхом національно-територіальної автономії України у складі демократичної Російської республіки. Здійснювати соціалістичні перетворення члени Союзу не збиралися, а лише використовували поширений у той час термін «соціалізм» для того, щоб залучити на свій бік більше прихильників. На початку квітня 1917 р. Союз змінив назву на Українську демократичну партію, а в червні 1917 р. був перейменований на Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ) або есефів. За своєю спрямованістю це була центристська, ліберально-демократична партія. Її керівниками стали Д. Дорошенко та С. Єфремов.

17—19 квітня 1917 р. в Києві відбулася конференція Української соціал-демократичної партії (УСДП), на якій було відновлено її діяльність як цілісної організації. Есдеки, як їх називали, були лівою соціал-демократичною партією. Від часу свого виникнення УСДП завжди виступала за автономію України. Лідерами партії були В. Винниченко і С. Петлюра. 17—18 квітня 1917 р. в Києві було скликано установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), яких називали українськими есерами. Учасники з’їзду заявили, що партія боротиметься за негайне втілення в життя національно-територіальної автономії України та передачу землі селянам. За своєю спрямованістю це була ліва, народницька партія. Очолювала її студентська молодь — М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шраг та ін. Саме з цією партією пов’язав свою політичну діяльність М. Грушевський.

2. Розвиток українського руху.

• Розповідь учителя

З розгортанням революції міцнів і ставав вагомим чинником суспільно-політичного життя український національний рух. Свідченням цього були численні українські збори, демонстрації та маніфестації, що проходили в різних містах Наддніпрянщини. Одним із публічних первістків українського національного руху став Перший кооперативний з’їзд Київщини, який розпочався 27 березня 1917 р. в Києві. На ньому відбувся перший публічний виступ після повернення із заслання М. Грушевського. Голова УЦР закликав українців не очікувати, поки всеросійські Установчі збори нададуть їм автономію, а самим розбудовувати її. З’їзд ухвалив резолюцію про територіальну автономію України у складі демократичної федеративної республіки Росії, постанови про публічне вживання української мови і про звільнення вивезених до Росії полонених — галичан.

29 березня в Києві міська влада організувала День свята революції — масову маніфестацію, у якій взяли участь понад 100 тис. осіб. Окремою колоною в ній під національними жовто-блакитними прапорами, зі своїми гаслами й піснями виступали українські організації. 1 квітня в Києві була проведена «українська маніфестація» — самостійна акція українських громадсько-політичних сил. На площі Святої Софії відбулося перше публічне українське віче, що висловилося за територіальну автономію України в складі федеративної Росії. Його учасники вимагали, щоб Тимчасовий уряд видав декларацію про запровадження автономії України, призначав на посади губернських і повітових комісарів лише тих, хто володіє українською мовою, запровадив українську мову в школах, судах і державних установах тощо. Віче закликало Центральну Раду невідкладно зібрати Український національний конгрес (з’їзд) для поповнення її складу представниками від українських губерній, профспілок, партійних організацій українців тощо, а також виробити умови запровадження національно-територіальної автономії України.

• Робота в документом

Резолюція мітингу українського населення Києва.

1 квітня (19 березня за ст.ст.) 1917 р.

Ми, Українці, зібрані у Києві 19 березоля на першім Українським Святі Свободи, вітаємо відновлення народовластя, знищеного царським деспотизмом, і одностайно постановляємо:

• піддержувати Центральне Правительство, помагаючи йому всіма силами забезпечити новий свобідний лад від всяких ворожих заходів, в твердім переконанню, що воно далі покладатиме всі сили для укріплення свободи і демократизму;

• потвердити йому наші сподівання негайного скликання Установчих Зборів на основі загального, рівного, прямого і тайного вибору, котрі Збори мають ствердити автономний лад, який на Україні заводимо;

• зажадати від Тимчасового Правительства, щоб воно міцно зв’язало справу автономії України з інтересами нового ладу і заохотило людність її до всяких жертв, для чого негайно видало б декларацію, котрою з свого боку визнало потребу широкої автономії Української Землі і поробило одразу всі заходи, щоб надати український національний характер її публічним установам, з захованням прав національних меншостей;

• в справі переведення цих постанов доручаємо Центральній Раді України порозумітися з Тимчасовим Правительством.

• Запитання до документа

1) Чого вимагали учасники мітингу?

2) Чи можна вважати вимоги, сформульовані в резолюції мітингу, політичними? Чому?

3. Український національний конгрес (з'їзд).

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи роль Українського національного конгресу (з’їзду) в розгортанні революції. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

19—21 квітня 1917 р. в Києві працював Український національний конгрес (з’їзд), у якому взяли участь 900 (за іншими джерелами — 700 або 1500) представників українських політичних, громадських, профспілкових, робітничих, селянських, культурних, військових організацій, а також дев’яти українських губерній, Кубані та Галичини. Після вступного слова М. Грушевського з’їзд заслухав доповіді, у яких визначалися основні програмні засади створення держави України,— Д. Дорошенка («Державне право і федеративне змагання України»), О. Шульгіна («Федералізм та домагання Російської демократичної республіки»), В. Садовського («Про територіальну автономію України») та ін. Конгрес поклав в основу тогочасного державного будівництва України ідею її національно-територіальної автономії у складі демократичної Російської федерації. Цю ідею підтримали всі українські політичні партії.

• Робота з документом

З резолюції Українського національного конгресу (з’їзду)

З’їзд вважає, що тільки широка національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу... Єдиною формою державного устрою з’їзд вважає федеративну й демократичну Республіку Російську... одним з основних принципів української автономії — повне забезпечення прав національних меншин, які живуть в Україні... визначає за Російськими Установчими зборами право санкції... автономії України, але прихильники нового ладу з меншими народностями України мають негайно творити підстави для її автономного життя... З’їзд вважає, що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею пограничної людності... протестує проти претензій на землі непольські, заявлені Тимчасовою Польською державною радою... (доручає Центральній Раді) взяти ініціативу союзу тих народів Росії, які домагаються національно-територіальної автономії (і) подати конкретні домагання Тимчасовому уряду... організувати комітет для вироблення проекту автономного статуту України, який має бути поданий на затвердження конгресові України...

• Запитання до документа

1) Як у документі визначено шляхи розбудови державності України?

2) Як у документі визначалося ставлення до прав національних меншин в Україні?

В останній день роботи конгресу було обрано новий склад Української Центральної Ради. Дві третини мандатів одержали території (губернії та міста), одну третину — організації. Загальна кількість мандатів становила 150. До УЦР увійшло 118 осіб. Її головою, на підставі таємного голосування, обрали М. Грушевського. Його заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.

На конгресі було також розглянуто питання негайної організації Крайової Ради як адміністративно-територіального органу влади в Україні. Було визначено, що ініціатором її формування має стати Центральна Рада. їй надавалося право збільшити свій склад на 15% і включити до нього представників національних меншин.

Рішення Українського національного конгресу мали важливе значення для розгортання революції. Оцінюючи їх, один з учасників конгресу П. Христюк писав: «Національним конгресом закінчився період Української революції — національно-культурницький і підготовчий — і почався другий період національно-політичної боротьби».

4. Початок українізації армії.

• Розповідь учителя

Революційне піднесення поширилося на солдатські маси й сприяло зростанню їхньої національної свідомості. Зокрема, стала відбуватися українізація армії.

• Робота з термінами і поняттями

Українізація армії— процес утворення українських національних збройних формувань із частин російської армії в роки революції.

Центром українізації армійських частин став Київ. У роки війни тут проходив воєнну службу засновник українського націоналізму М. Міхновський. Саме він першим висунув ідею створення українських національних збройних сил. 22 березня 1917 р. в Києві відбулися збори солдатів та офіцерів-українців, які проголосили себе Установчою військовою радою, що розпочинає організацію української армії. За ініціативою М. Міхновського через кілька днів на нараді представників Київського гарнізону було засновано «Український військовий клуб імені Павла Полуботка» й ухвалено рішення розгорнути невідкладне формування української національної армії. Очолив клуб М. Міхновський. Осередки клубу створювалися на фронтах та в містах України. Вони мали сприяти зростанню національної свідомості військових-українців, розповсюджуючи серед них брошури, журнали й відозви, допомагати об’єднуватися в окремі національні громади та встановлювати зв’язки з клубом.

Діяльність М. Міхновського та його прибічників викликала негативну реакцію в лідерів УЦР. Організатори клубу П. Полуботка вважали, що наявність власної армії є невід’ємною складовою державності. Засновники Ради доводили, що українізація існуючих військових підрозділів шкідлива, і виступали за заміну регулярної армії добровільною народною міліцією. Відповідну резолюцію, за поданням УСДРП та УПСР, схвалила Українська Центральна Рада. Така позиція відповідала тогочасним антивоєнним поглядам європейських соціал-демократів на армію як елемент завойовницької політики панівних верств експлуататорських держав. Проте позиція діячів УЦР не мала значного впливу на військових.

Наприкінці квітня 1917 р. близько 3 тис. солдатів-українців, які зосереджувалися на збірному мобілізаційному пункті в Києві, звернулися до командування з пропозицією відправити їх на фронт як окрему українську військову частину. Київська рада робітничих і солдатських депутатів і Губернська рада об’єднаних громадських організацій не підтримали цієї ініціативи. 1 травня під час військового свята солдати, за підтримки керівників «Українського військового клубу імені Павла Полуботка», самочинно проголосили себе першим Українським козачим полком ім. гетьмана Б. Хмельницького. УЦР заявила, що не бачить іншого виходу, як задовольнити їхні бажання, інакше цей стихійний рух «може викликати заколот у тилу й на фронті і тим перешкодити справі оборони й укріплення нового ладу». Однак Рада наголосила, що не підтримує формування окремих українських підрозділів із фронтових частин.

У квітні 1917 р. в Звенигородському повіті на Київщині для охорони громадського порядку були сформовані перші українські добровільні підрозділи, що дістали назву «Вільне козацтво». Поступово вільнокозачий рух поширився на Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Катеринославщину, Херсонщину й Кубань. Відділи Вільного козацтва створювалися за територіальним принципом із національно свідомих селян і робітників. У квітні 1917 р. відбувся з’їзд вільних козаків, де вони заявили, що «зобов’язуються бути на варті волі та спокою в Україні». На кінець травня вільнокозачі підрозділи в Україні налічували вже кілька тисяч осіб.

• Робота з термінами і поняттями

Вільне козацтво — українські добровільні військово-міліційні формування, створені для захисту інтересів народу й охорони правопорядку в Україні в 1917—1918 рр.

18—21 травня 1917 р. в Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд, скликаний за ініціативою УЦР. Понад 700 його депутатів від близько 900 тис. військових-українців, які висловили підтримку Українській Центральній Раді, заявили, що вважають необхідним вимагати від Тимчасового уряду й Ради робітничих і солдатських депутатів негайного надання національно-територіальної автономії України, підтримали подальшу українізацію армії та флоту й перетворення українського війська після завершення війни на народну міліцію. Для здійснення українізації військових частин з’їзд створив Український військовий генеральний комітет, очолюваний С. Петлюрою, який увійшов до складу Центральної Ради. Завдяки проведенню з’їзду УЦР перебрала справу українізації армії у свої руки, її вплив у військах став зростати.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Бесіда за запитаннями

1. Як виникла УПСФ?

2. Із якою українською політичною партією після початку революції пов’язав свою політичну діяльність М. Грушевський?

3. Коли в Києві відбулася «українська маніфестація»?

4. Коли відбувся Український національний конгрес?

5. Що таке «українізація армії»?

6. Що таке «Вільне козацтво»?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Повалення російського самодержавства і початок революції в Наддніпрянщині створили сприятливу ситуацію для діяльності й перетворень у середовищі українських політичних партій.

• Революція спричинила хвилю національного піднесення українського населення, більшість із якого схвально зустріла намагання УЦР здобути національно-територіальну автономію для України.

• Державотворча діяльність УЦР здобула підтримку на Українському національному конгресі (з’їзді). Конгрес започаткував трансформацію УЦР з київської громадсько-політичної організації національного спрямування в загальноукраїнський представницький орган (парламент).

• Національне піднесення перших місяців революції сприяло процесу українізації армії.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.