Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОКИ № 46—47*

Тема. Завершення Російської революції 1917 р. і громадянська війна.

Мета: визначити особливості встановлення більшовицької диктатури; пояснити, як було укладено Брест-Литовський договір; охарактеризувати передумови, періодизацію й основні події громадянської війни; визначати, що таке воєнний комунізм, якими були мета його впровадження і наслідки; охарактеризувати «червоний терор» і білий рух у роки громадянської війни; пояснити, якими були основні підсумки громадянської війни; пояснити терміни і поняття «диктатура пролетаріату», «Брест-Литовський договір», «громадянська війна», «білий рух», «терор», «воєнний комунізм», «Комінтерн»; розвивати вміння учнів здобувати нові знання, використовуючи різні історичні джерела, і працювати з історичною картою; виховний аспект уроку реалізується на підставі формування в учнів розуміння неприпустимості переслідування людей за їхні політичні переконання і трагічності громадянської війни для розвитку будь-якої країни.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Громадянська війна 1917—1922 рр. у Росії», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: диктатура пролетаріату, Брест-Литовський договір, громадянська війна, білий рух, терор, воєнний комунізм, Комінтерн.

Основні дати: 1917—1922 рр. — громадянська війна в Росії; 3 березня 1918 р. — укладення Брест-Литовського договору; 1918—1921 рр. — здійснення більшовиками політики воєнного комунізму.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте суперечності, які спричинили Російську революцію 1917 р.

2. Як розпочалася революція й утворилися нові органи влади?

3. Чому і як у Росії сформувалося двовладдя?

4. Охарактеризуйте причини виникнення і способи подолання криз Тимчасового уряду.

5. Якою була мета і причини провалу заколоту генерала Л. Корнілова?

6. Як відбувся Жовтневий переворот?

7. Лідери більшовиків про Жовтневий переворот 1917 р. образно висловлювалися, що влада в той час «просто валялася на дорозі й вони лише підняли її». Чи можна з цим погодитися? Проаналізуйте фактори, які сприяли відносно легкій перемозі Жовтневого перевороту 1917 р.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. На які три гілки поділялася влада в провідних державах світу початку XX ст.?

2. Поясніть, що таке громадянська війна.

3. Що ви знаєте про утворення й діяльність Першого та Другого Інтернаціоналів?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Упродовж розгляду нового матеріалу виконайте завдання:

1) простежте за картою перебіг воєнних дій у роки громадянської війни в Росії;

2) закінчіть складання таблиці «Революція 1917 р. і громадянська війна в Росії», розпочате за матеріалом попереднього параграфа.

1. Встановлення більшовицької диктатури.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи особливості встановлення більшовицької диктатури в Росії. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Жовтневий переворот прискорив розпад системи державної влади в Росії. Партійна програма більшовиків передбачала встановлення після здобуття влади в країні диктатури пролетаріату, яка повинна була здійснюватися через Ради. Однак Ради, бездумно відкинувши залишки системи дореволюційної центральної та місцевої влади (земства, міські думи, судові установи тощо), зруйнувавши зародки виникаючої після повалення монархії демократичної влади й претендуючи на повноту державної влади, виявилися повністю не готовими до виконання нових функцій. Тому розпочався тривалий і болісний процес набуття ними практичного досвіду, вибудови нової централізованої системи влади, підготовки нових кадрів тощо. В основному старі органи влади припинили свою діяльність і передали функції Радам до літа 1918 р.

• Робота з термінами і поняттями

Диктатура пролетаріату — у марксистській теорії — політична влада робітничого класу, здійснювана ним у союзі з найбіднішим селянством та іншими прошарками населення.

Вищим органом нової влади став Всеросійський з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, а між з’їздами його функції виконував Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК). Другий Всеросійський з’їзд Рад обрав його в складі 101 особи, із яких 62 були більшовиками, 29 — лівими есерами. Радянський уряд — Рада народних комісарів (Раднарком) — був колегіальним органом, відповідальним перед з’їздом Рад і ВЦВК. Народний комісаріат визнавався II з’їздом Рад основною ланкою серед центральних органів державного управління, що повинен був очолювати певну сферу державної діяльності.

Характерною рисою нової влади стало поєднання законодавчих і виконавчих функцій. ВЦВК через створені ним відділи видавав декрети й закони. Одночасно з цим декрети мав право видавати також Раднарком. Більшовики сформували нові органи охорони громадського порядку й нову армію. Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) утворив нову робітничо-селянську міліцію, що підпорядковувалася йому та місцевим Радам. Для боротьби з контрреволюцією заснували Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК), яку очолив більшовик Ф. Дзержинський. Усі судові установи, що існували раніше, більшовики ліквідували й створили замість них виборні народні суди. Для розгляду особливо небезпечних для радянської влади злочинів заснували революційні трибунали.

У січні—лютому 1918 р. було створено Робітничо-селянську Червону армію (РСЧА) і Робітничо-селянський червоний флот (РСЧФ). До червня 1918 р. вони комплектувалися на добровільних засадах за рекомендаціями партійних, робітничих, солдатських і селянських організацій. В армійських частинах вводилася посада політкомісара, усі військові звання скасовувалися, запроваджувався принцип виборності командирів усіх рангів. У листопаді 1918 р. було утворено Раду робітничої та селянської оборони на чолі з В. Леніним.

12 листопада 1917 р. відбулися призначені до Жовтневого перевороту Тимчасовим урядом вибори до Установчих зборів. Вони продемонстрували коливання мас, але не принесли перемогу більшовикам: із 715 місць 412 здобули есери, 183 — більшовики, 17 — меншовики, 16 — кадети, 87 — інші. Ленін розробив тактику, якої повинні були дотримуватися його однопартійці стосовно Установчих зборів. 5 січня 1918 р. голова ВЦВК більшовик Я. Свердлов відкрив Установчі збори й запропонував їм затвердити схвалену напередодні ВЦВК Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу, що фактично узаконювала Жовтневий переворот й розпочаті більшовиками перетворення. Після того як Установчі збори відмовилися це зробити, більшовики і ліві есери залишили залу, а Свердлов закрив засідання. Наступного дня депутатів до зали не пустили, а ВЦВК прийняв постанову про розпуск Установчих зборів. Демонстрації на їхню підтримку під гаслами «Уся влада Установчим зборам!» у Петрограді більшовики розігнали.

10 січня в Петрограді зібрався III Всеросійський з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, а 13 січня — III Всеросійський з’їзд Рад селянських депутатів. Обидва з’їзди об’єдналися й обрали новий ВЦВК. Так склалася єдина система Рад у Росії, яку з’їзд оголосив Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою (РСФРР, згодом — РРФСР). З’їзд прийняв Декларацію прав трудового та експлуатованого народу і схвалив діяльність радянського уряду.

Російська революція 1917 р. сприяла активізації національно-визвольних рухів народів колишньої Російської імперії. Більшовики, захопивши владу, оголосили «Декларацію прав народів Росії», де заявили про визнання суверенітету народів, їхнє право на самовизначення, включаючи відокремлення й утворення самостійних держав. Однак фактично на місцях більшовики намагалися, як і в столиці, встановити радянську владу. Несприйняття більшовизму лідерами національно-визвольних рухів спонукало їх до боротьби за національно-державну самостійність. В Україні спочатку було проголошено Українську Народну Республіку, а пізніше її незалежність. У Закавказзі виникла Закавказька Федерація. Державність здобули Польща, Фінляндія і народи Балтії. Про свою незалежність заявляли навіть окремі регіони колишньої імперії. Розуміючи, що необхідно протидіяти «буржуазно-націоналістичній контрреволюції», більшовики під гаслом «Уся влада Радам!» розгорнули боротьбу за захоплення влади на місцях, ігноруючи власні заяви про право народів на самовизначення.

2. Брест-Литовський договір.

• Розповідь учителя

Першочерговим завданням для більшовиків стало виконання обіцянок про вихід Росії з війни. Однак з усіх воюючих сторін розпочати мирні переговори погодилися лише держави Четверного союзу — 20 листопада 1917 р. у Брест-Литовську розпочалися переговори про перемир’я між ними та Радянською Росією. 2 грудня сторони підписали угоду про перемир’я й розпочали переговори про мир. Німецька делегація наполягала, що від Росії повинна відійти територія площею 150 тис. км2, заселена поляками, латишами, литовцями, естонцями, українцями та білорусами. 3 січня 1918 р. у переговорах брала участь делегація УНР, яку голова радянської делегації Л. Троцький змушений був визнати повноправним виразником інтересів України.

9 лютого 1918 р. Німеччина стала вимагати в ультимативній формі підписання миру на своїх умовах. У відповідь, порушуючи вимогу ЦК РСДПР(б) підписати мир у разі виставляння такого ультиматуму, Троцький заявив, що Радянська Росія вести війну не буде, негайно демобілізує армію, але й не підпише мир на умовах, запропонованих німецькою стороною, і залишив Брест. Реагуючи на цю заяву, німецьке командування розірвало перемир’я і 18 лютого 1918 р. розгорнуло широкомасштабний наступ. Стара російська армія, не витримуючи тиску противника, відступала. Уже наступного дня Раднарком відправив телеграму німецькому уряду про згоду підписати мир на умовах Німеччини. Однак просування німецьких армій на схід тривало.

• Цікаво знати

23 лютого 1918 р. новостворені полки Червоної армії відбили численні атаки противника й утримали Псков. Вони також чинили опір просуванню ворога на інших ділянках російсько-німецького фронту. Пізніше 23 лютого було визнано днем народження Червоної армії й стало святом Радянської армії в СРСР.

23 лютого німецький уряд телеграфував про згоду підписати на своїх умовах мир із Росією. 3 березня 1918 р. у Брест-Литовську радянська делегація уклала мир із Німеччиною та її союзниками, за яким Радянська Росія:

• втрачала території Польщі, Литви, Латвії, Естонії, більшу частину Білорусії;

• відмовлялася від претензій на Фінляндію;

• передавала Туреччині Карс, Батум і Ардаган;

• зобов’язувалася укласти мир з Українською Народною Республікою та визнати її незалежність;

• проводила демобілізацію своєї армії, роззброювала флот і відновлювала дію старого, вигідного для Німеччини торгового договору;

• повинна була сплатити Німеччині репарації в розмірі 6 млрд марок. За умовами Брест-Литовського договору Радянська Росія втрачала близько 800 тис. км2 території колишньої Російської імперії, де проживало 26 % населення, вироблялося 32 % сільськогосподарської та 23 % промислової продукції, видобувалося 75 % вугілля і залізної руди. Проте більшовики змушені були з цим погодитися. 14 березня 1918 р. IV Надзвичайний Всеросійський з’їзд Рад ратифікував Брест-Литовський договір. Через незгоду з його умовами зі складу Раднаркому вийшли ліві есери. Договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК оголосив його таким, що втратив чинність, й анулював.

3. Передумови, періодизація і початок громадянської війни.

• Розповідь учителя

Жовтневий переворот сприяв прискоренню перебігу Російської революції 1917 р. внаслідок загострення існуючих і появи нових соціальних суперечностей. На середину 1918 р. в російському суспільстві виник глибокий внутрішній розкол на ліворадикальну радянську частину (значна частина робітників, сільська біднота, прихильники Рад на місцях) та її противників, до яких належала більшість інших верств населення, що не визнавала нагальну потребу соціалістичних перетворень у країні. Окремі збройні сутички поступово переросли в повномасштабну громадянську війну в Росії. Ситуація ускладнювалася тим, що збройна боротьба між більшовиками та їхніми противниками, які обстоювали власне бачення подальшого розвитку країни, поєднувалася з національно-визвольними рухами, збройною інтервенцією 14 держав, селянською війною проти більшовицької політики воєнного комунізму і політики білогвардійських урядів.

• Робота з термінами і поняттями

Громадянська війна — збройна боротьба за державну владу між різними соціальними групами всередині країни, найгостріша форма соціальної боротьби.

Громадянська війна стала однією з найбільших трагедій в історії народів колишньої Російської імперії. З обох сторін вона характеризувалася надзвичайною жорстокістю й непримиренною злобою. Намагання заперечувати минуле й довести правильність своїх ідеалів стало трагедією для тих, хто їх відстоював, і їхніх противників. На відміну від звичайних воєн у громадянській важко однозначно назвати часові й просторові межі, встановити дати її початку й завершення, чітко визначити лінії фронтів і місця битв. Щодо періодизації громадянської війни 1917—1922 рр. у Росії не існує єдиної точки зору. Наведена періодизація є найбільш поширеною.

(Учитель аналізує з учнями таблицю.)

Періодизація громадянської війни 1917—1922 рр. в Росії

Період

Характеристика

Жовтень 1917 — травень 1918 р.

Боротьба більшовиків із національно-визвольними рухами та окремими антибільшовицькими виступами — П. Краснова під Петроградом, О. Каледіна на Дону, О. Дутова на Уралі

Травень—листопад 1918 р.

Боротьба за владу між соціалістичними партіями, що завершилася встановленням більшовицької диктатури й однопартійної системи. Виступ проти більшовиків Чехословацького корпусу. Початок інтервенції держав Антанти (висадка десантів у Мурманську, Архангельську, Владивостоці, Закавказзі, на Півдні України, у Середній Азії та інших місцях). Консолідація антибільшовицьких сил

Закінчення таблиці

Період

Характеристика

Листопад 1918 — весна 1919 р.

Посилення воєнного протистояння червоних і білих». Наступальні операції білих армій О. Колчака, А. Денікіна, П. Краснова, Є. Міллєра та ін. Розгортання інтервенції держав Антанти

1919 — весна 1920 р.

Подальший наступ головних сил білого руху та їх розгром Червоною армією. Евакуація основних сил іноземних інтервентів із території колишньої Російської імперії

1920 р.

Радянсько-польська війна. Розгром військ П. Врангеля

1920—1922 рр.

Радянська інтервенція до Середньої Азії та Закавказзя, перемога на Далекому Сході. Переможне завершення війни більшовиками на окраїнах колишньої Російської імперії. Придушення національно-визвольних рухів і селянських повстань

Події першого періоду громадянської війни (жовтень 1917 — травень 1918 р.) були пов’язані з прагненням більшовиків поширити свою владу на регіони та намаганнями їхніх противників перешкодити цьому й відновити владу Тимчасового уряду. Антибільшовицькі виступи генерала П. Краснова під Петроградом, козацьких отаманів О. Каледіна на Дону й О. Дугова на Уралі мали локальний характер, не містили великої небезпеки для радянської влади й були швидко придушені. У квітні 1918 р. Ленін заявив: «Громадянська війна в основному завершена». Однак його заява була передчасною. У травні війна спалахнула з новою силою. Цьому сприяло, серед іншого, незадоволення більшовицькою політикою воєнного комунізму, обурення патріотичних сил, і особливо офіцерства, укладенням Брест-Литовського договору, надання підтримки антибільшовицьким силам завдяки збройній інтервенції країн Антанти.

Найбільшу небезпеку для більшовиків у цей період становив виступ Чехословацького корпусу, сформованого влітку 1917 р. з військовополонених чехів і словаків австро-угорської армії, що мав воювати на боці Антанти. Після укладення Брест-Литовського договору, за домовленістю з Антантою, його мали через Владивосток відправити до Франції, щоб вести війну з Німеччиною. Навесні 1918 р. частини корпусу загальною кількістю у 30 тис. осіб розтягнулися залізницею від Волги до Владивостока. Наприкінці травня спроби більшовиків їх роззброїти викликали повстання. У результаті всюди, де перебували частини Чехословацького корпусу (Поволжя, Урал, Сибір, Далекий Схід), було повалено радянську владу. До чехів і словаків приєднувалися селянські загони, есери та інші антибільшовицькі сили.

На червень 1918 р. визначилася лінія фронтів. Вона охоплювала центр країни, що перебував під владою Рад: від фінського кордону до Уралу, від р. Біла по Волзі до степів Південного Уралу, Туркестанським краєм, від Каспію до Дону. За цією лінією перебували великі воєнні угруповання противників більшовиків. На півночі — армія Північної області, на сході — Чехословацький корпус та взаємодіючі з ним антибільшовицькі сили, на Північному Кавказі — Добровольча армія, створена генералами Л. Корніловим, А. Денікіним і М. Алексєєвим, на Дону — козацькі частини, очолювані генералом П. Красновим. Противники більшовиків не мали єдиного центру керівництва і спиралися на численні місцеві обласні уряди. У Самарі депутатами розігнаних Установчих зборів було створено Комітет членів Установчих зборів (Комуч), в Архангельську — «Тимчасовий уряд» Північної області, у Баку — диктатуру Центрокаспію, в Єкатеринбурзі — Обласний уряд Уралу, в Омську — Сибірський Тимчасовий уряд. У вересні 1918 р. на Державній нараді в Уфі утворено Тимчасовий загальноросійський уряд (Уфімську директорію).

У той самий час Фінляндія, Прибалтика, Білорусія, Україна, Закавказзя та деякі західні регіони Росії опинилися під контролем Німеччини та її союзників. У північних портах Мурманська й Архангельська та на Далекому Сході перебували воєнні десанти держав Антанти.

На кінець літа 1918 р. становище більшовиків було критичним, вони зберігали контроль лише над четвертою частиною Росії (переважно центральні регіони).

4. Червоні і білі.

• Розповідь учителя

Лінія фронтів відокремлювала центр країни, який утримувався більшовиками (червоними) під червоними прапорами диктатури пролетаріату, від території, підпорядкованої їхнім противникам, яких називали білими (білогвардійцями). Під якими гаслами вони воювали? З одного боку, висувалися гасла «Хай живе світова революція!», «Смерть світовому капіталу!», «Мир хатинам, війна палацам!», зіншого — «Врятуємо Росію!», «Вітчизна або смерть!», «Краще смерть, ніж загибель Росії!».

Більшовики, спираючись на економічні та кадрові ресурси утримуваної території, за короткий час фактично заново створили збройні сили — Червону армію. Вони відмовилися від проголошеного раніше добровольчого принципу її формування, запровадивши загальний військовий обов’язок, і перейшли до призначення (замість виборів) командного складу. За півроку кількість Червоної армії збільшилася від 300 тис. до 1 млн осіб. До її складу мобілізували близько 50 тис. офіцерів колишньої російської армії, які мали досвід участі у великих воєнних операціях. Із робітників і селян створювалися нові командні кадри. Серед них були С. Будьонний, Г. Котовський, В. Чапаев, М. Щорс та ін. Особливостями Червоної армії були її фанатична відданість комуністичним ідеалам і нещадність до ворогів. Керував створенням армії більшовиків нарком військових справ Л. Троцький.

Армія білих була більш чисельною і краще організованою, оскільки спиралася на кадрові частини з досвідом світової війни, дисципліновані й добре навчені козацькі підрозділи. У її витоків були відомі воєначальники і кращі офіцери. Вона мала значну закордонну підтримку, продукцію великих промислових центрів (Урал) і майже необмежені запаси продовольства. Головними труднощами білої армії було те, що в її керівництві перебували люди різних політичних поглядів від соціалістів до монархістів й існувала неподоланна стіна між солдатами (із селян, робітників і козаків) та офіцерами (переважно з дворян та заможних верств). Під час виконання великих стратегічних завдань не дотримувалася взаємодія між окремими фронтами й арміями. Негативно впливало на її дії те, що в результаті гострої конкуренції між воєнними лідерами не було створено єдиного командування.

• Робота з термінами і поняттями

Білий рух — збройний рух громадян колишньої Російської імперії, які не визнали радянську владу після Жовтневого перевороту 1917 р. Походження терміна пов’язане з традиційною символікою білого кольору як кольору прихильників законного правопорядку.

Хід громадянської війни в цілому залежав від того, чи зможуть вожді воюючих сторін запропонувати політичні програми, привабливі для населення країни. Перші більшовицькі декрети й заходи радянської влади були досить привабливими для більшості трудящих. Прибічників білого руху за значної різнорідності в поглядах об’єднувала ненависть до більшовиків, які, на їхню думку, хотіли зруйнувати державність і культуру Росії. Штабом Добровольчої армії А. Денікіна було сформульовано програму білого руху, яка передбачала:

• відновлення єдиної та неподільної Росії;

• знищення більшовицької анархії та наведення в країні правового порядку;

• скликання Установчих зборів на основі загального виборчого права;

• здійснення децентралізації влади через установлення обласної автономії та широкого місцевого самоврядування;

• гарантія громадянських свобод і свободи віросповідання;

• здійснення земельної реформи;

• запровадження робітничого законодавства, захист робітників від експлуатації державою й капіталом.

• Робота з документом

Витяги зі звернення штабу Добровольчої армії до червоноармійців

Червоні офіцери!

За що ви боретесь і за що ми підняли зброю?

Ви боретеся за комісародержавіє, за брехливу владу Альфельбаумів (Зинов’єв), Бронштейнів (Троцький), Розенфельдів (Каменєв), Нахамнесів (Стеклов), Калініних, Петерсонів, яким не дорога наша Батьківщина і потрібна лише її ганьба.

Ми боремося за Установчі збори, за всенародний вільний вибір...

Ви боретеся за Інтернаціонал, за те, щоб російськими природними багатствами могли розпоряджатися не росіяни, а всілякі пройдисвіти...

Ми відновлюємо національну єдність і національне господарство...

Ви насаджуєте комуни, які дають можливість ледарям і неробам користуватися результатами праці інших робітників.

Ми обстоюємо право власності...

Ви руйнуєте церкви і нищите православну релігію...

Ми відновлюємо сплюндровану релігію і зруйновані храми...

Ви обстоюєте нахабне свавілля та огидне насилля більшовиків, комісарів та їхніх найманців...

Ви втягнуті в безконечну війну з усім світом...

Ми несемо мир землі російській...

Із нами хліб, із нами мир і господар землі російської — Установчі збори.

• Запитання до документа

1) Чого, відповідно до документа, прагнули досягти учасники білого руху?

2) Як вони аргументували необхідність боротьби з більшовизмом?

• Робота з термінами і поняттями

Терор — політика залякування, придушення політичних противників насильницькими методами. Використовується як засіб досягнення якої-небудь мети.

У роки громадянської війни білі і червоні вдавалися до терору, фізичного винищення тих, кого підозрювали в прихильності до противника. Його головною метою було зламати волю до опору у ворога і позбавити його можливих прибічників. У липні 1918 р. в Єкатеринбурзі більшовики розстріляли Миколу II та членів його сім’ї, у тому числі дітей. Улітку 1918 р. правоесерівські терористи вбили комісара Петроградського ВНК М. Урицького й комісара у справах друку В. Володарського. 31 серпня 1918 р. було здійснено замах на В. Леніна. Ці події, а також важкі поразки на фронті призвели до масового терору більшовиків у тилу та на фронті. 5 вересня Раднарком прийняв декрет «Про червоний терор». Розпочалися масові розстріли класових ворогів, ув’язнення їх у концтаборах і взяття заручників. ВНК отримала право розстрілу без суду і слідства.

• Цікаво знати

Похорон М. Урицького в Петрограді більшовики перетворили на маніфестацію під гаслами: «Вони вбивають особистості, ми вб’ємо класи!», «За кожного нашого вождя — тисячі ваших голів!» Зинов’єв навіть запропонував надати робітникам право самосуду. У вересні 1918 р. лише в Петрограді у відповідь на замах на Леніна більшовики розстріляли 500 заручників. Голова ВНК Східного фронту вимагав від підлеглих: «Не шукайте в справі звинувачувальних доказів: чи повстав він проти Рад зі зброєю чи на словах. Першим обов’язком ви повинні його запитати, до якого класу він належить, якого він походження, яка в нього освіта і яка його професія».

Звичним явищем періоду «червоного терору» на території, контрольованій більшовиками, стало друкування в газетах списків заручників, до яких включали офіцерів, студентів, підприємців, поміщиків, священиків, інженерів, кадетів, есерів та ін.

Білі також застосовували терор до своїх супротивників. За даними радянських істориків у червні—серпні 1918 р. лише у 22 губерніях Центральної Росії вони стратили 4480 більшовиків, членів Рад, робітників і селян.

5. Воєнний комунізм.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи характерні риси здійснюваної більшовиками політики воєнного комунізму. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

У 1918—1921 рр. більшовики здійснювали політику, що здобула назву «воєнний комунізм». Першим цей термін використав Ленін, позначивши ним сукупність вимушених соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни. Одночасно народжений війною воєнний комунізм став першим широкомасштабним комуністичним експериментом, спробою більшовиків негайно розгорнути будівництво комунізму насильницькими методами, шляхом «лобової атаки на капіталізм».

• Робота з термінами і поняттями

Воєнний комунізм — внутрішня політика радянської влади, запроваджена в роки громадянської війни з метою зосередження всіх трудових і матеріальних ресурсів у руках держави.

У червні 1918 р. з’явився декрет про націоналізацію великої, середньої та дрібної промисловості. Націоналізації підлягали підприємства з кількістю від 5 робітників. До осені було націоналізовано понад 3 тис. підприємств, із яких діяли лише 1,8 тис. Колишні власники, позбавлені засобів існування, шукали роботу через біржі праці. На кінець війни держава володіла 80 % промислових підприємств.

У містах більшовики конфісковували приватні будинки, підселяли в квартири «буржуїв» робітників і радянських службовців. Основні продукти харчування і товари широкого вжитку розподілялися за картками і талонами. До кінця 1918 р. в основному було ліквідовано приватну торгівлю. Однак це призвело лише до поширення стихійних ринків, де населення обмінювало цінні речі, коштовності, власні вироби на продукти.

На фабриках і заводах заробітну платню стали видавати не грошима, а продуктами і товарами. Не маючи можливостей прогодувати себе і свої сім’ї, робітники розкрадали майно. Масовими явищами стали прогули. Виникли дисциплінарні суди. У зв’язку з нестачею робочої сили в грудні 1918 р. ВЦВК запровадив трудову повинність для всіх громадян, у тому числі й школярів. Запроваджувалися трудові армії, до яких мобілізовували населення для праці на підприємствах. За пропозицією Л. Троцького виникли спеціальні трудові табори для «буржуазних елементів». Окрім цього, на заможні верстви наклали контрибуцію у 10 млрд крб, конфісковували під час обшуків золото і коштовності.

Повноваження центральних виконавчих органів влади надзвичайно зросли. Встановилася всеохоплююча і жорстко централізована вертикаль органів управління, очолювана Вищою радою народного господарства. Постійно виникали нові надзвичайні органи. Своєрідним символом нової системи управління став «Чекволап» — надзвичайна комісія для заготівлі й розподілу постолів.

3 січня 1919 р. у сільському господарстві запровадили продовольчу розкладку, за якою селянам залишали зерно лише для посіву й особистого споживання, а все інше («надлишки») вилучали за «твердими» (тобто низькими, не відповідними ринковим) цінами, фактично безоплатно. Силою в селян також відбирали продовольство, яке за законом не підлягало вилученню. Для забезпечення примусового вилучення хліба створювалися спеціальні продовольчі загони, що мали право застосовувати зброю для виконання своїх завдань. Збирати продрозкладку із заможних селян допомагала біднота, отримуючи за це частину заготовлених продуктів. Запровадження продрозкладки призвело до розвалу сільського господарства. Селяни стали скорочувати посівні площі, поголів’я худоби, приховувати свої продукти.

У травні 1919 р. на VIII з’їзді Російської комуністичної партії (більшовиків) (РКП(б)) більшовики заявили про наміри перейти від торгівлі до продуктообміну, від індивідуальних селянських господарств до колективних, скасувати взагалі гроші й перейти до максимально централізованого планового господарства. Виправдовуючи свою політику умовами розрухи, голоду і блокади, більшовики поступово затверджували думку про те, що вживають заходів для будівництва комунізму.

• Цікаво знати

12 квітня 1919 р. робітники-комуністи станції Сортувальна Московсько-Казанської залізниці у свій вихідний день вийшли працювати без оплати на суботник із ремонту паровозів. Цей досвід безоплатної праці більшовики стали всіляко поширювати на підприємствах і в установах. Суботники здобули назву «комуністичних». Ленін назвав їх «великим почином», убачаючи в цьому початок нового комуністичного ставлення до праці — свідомого, колективного і безоплатного. У Всеросійському першотравневому суботнику 1920 р. взяли участь 1,5 млн робітників, службовців і червоноармійців. Так ініціатива робітників-залізничників перетворилася на «теорію комуністичної праці».

6. Бойові дії на фронтах громадянської війни влітку 1918 — у 1920 р.

• Розповідь учителя

Улітку 1918 р. для боротьби з виступом Чехословацького корпусу й білими арміями місцевих урядів більшовики утворили Східний фронт.

У вересні, досягши кількісної переваги над противником завдяки прибуттю нових частин, Червона армія зупинила просування противника й перейшла в наступ. Оволодівши Казанню, Симбірськом, Самарою, вона звільнила Поволжя і витіснила антибільшовицькі сили за Урал. Успіхи Червоної армії на Східному фронті спричинили значні зміни у їхніх противників.

18 листопада 1918 р. адмірал О. Колчак в Омську розігнав Уфімську директорію й оголосив себе «верховним правителем Росії». Його визнали всі антибільшовицькі сили й держави Антанти. З окремих частин і підрозділів Колчак створив нову 120-тисячну армію, озброєну за допомогою Антанти, і рушив у похід на Москву. Однак похід провалився. Узимку 1918—1919 рр. Червона армія здійснила контрнаступ на Східному фронті й примусила армію Колчака відступати. На початку січня 1920 р. залишки його армії здалися в полон більшовикам, а самого Колчака заарештували в Іркутську й за вироком більшовицького ревкому розстріляли.

Навесні 1918 р. з Кубані на територію, контрольовану більшовиками, розгорнула наступ Добровольча армія, очолювана генералом А. Денікіним. До літа вона оволоділа частиною Північного Кавказу. У січні 1919 р. Денікін, підпорядкувавши білокозачі війська Дона, Кубані й Тереку, сформував «Збройні сили Півдня Росії». Більшовики для боротьби з Денікіним утворили Південний фронт. Навесні 1919 р. денікінці розпочали наступ на Донбас і Південь України. При цьому Денікін негативно ставився до існуючої Української Народної Республіки й заявляв про необхідність відновлення «єдиної та неподільної Росії». 3 липня 1919 р. він оприлюднив так звану «московську директиву», за якою всі його армії переходили в наступ із метою захоплення Москви. Однак Московський похід провалився. Наприкінці жовтня 1920 р. війська Червоної армії розгромили найкращі сили денікінців у районі Орла і Воронежа. Розвиваючи наступ, вони витіснили їх спочатку до Північного Кавказу, а потім — до Криму. У квітні 1920 р. Денікін передав командування генералу П. Врангелю й емігрував за кордон.

У липні 1919 р. генерал М. Юденич в Естонії очолив білу Північно-Західну добровольчу армію, яка восени розгорнула наступ на Петроград. Більшовицькі армії Західного фронту в листопаді розгромили війська Юденича на підступах до Петрограда й примусили їх відступити до Естонії. Там його армію роззброїли і вона припинила існування.

Поразка в Першій світовій війні й революції примусили Німеччину й Австро-Угорщину залишити Прибалтику, Білорусію та Україну. У січні 1919 р., після припинення німецької окупації, майже на всій території Латвії установилася радянська влада і країна стала Латвійською Радянською Соціалістичною Республікою. На початку 1920 р. після повалення радянської влади Латвія здобула незалежність. У листопаді 1918 р. Естонія стала радянською республікою під назвою Естляндська трудова комуна. У квітні 1919 р. радянську владу було повалено й Естонія стала самостійною державою. У грудні 1918 р. проголошено

Литовську Соціалістичну Радянську Республіку, а в січні 1919 р. — Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку, які в лютому об’єдналися в Литовсько-Білоруську СРР. Однак через декілька місяців радянську владу в Литві було повалено, а Білорусія залишилася радянською.

В Україні більшовики ігнорували її незалежність і визнавали лише радянський уряд. Цим планам відповідало проголошення в січні 1919 р. Української Соціалістичної Радянської Республіки. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв декрет «Про об’єднання Радянських Соціалістичних Республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії та Криму для боротьби проти імперіалізму», за яким збройні сили, транспорт, фінанси, ресурси і органи державного управління республік об’єднувалися. Цим кроком більшовики, усупереч проголошуваному праву народів на самовизначення, розпочали «збирання» колишньої Російської імперії під своєю владою.

Після розгрому основних армій білих проти більшовиків виступила Польща. У квітні—жовтні 1920 р. спалахнула радянсько-польська війна. Польща, поновивши свою державність, прагнула повернутися до кордонів 1772 р., а Радянська Росія ставилася до неї як до потенційної радянської республіки. У квітні поляки, використавши як привід допомогу УНР у війні з Радянською Росією, розгорнули наступ на Київ, захопили місто і витіснили Червону армію на лівий берег Дніпра. Радянське керівництво перекинуло в Україну значні сили. У травні 1920 р. радянські війська Південно-Західного й Західного фронтів перейшли в контрнаступ і відкинули поляків за межі України. Розвиваючи його, Червона армія рушила на Варшаву, сподіваючись установити за допомогою польських робітників і селян радянську владу. Однак більшовики прорахувалися. Поляки рішуче встали на захист своєї держави. Червона армія дійшла до Вісли, упритул наблизилася до Варшави, але, не витримавши контрнаступу польських військ, відступила. «Диво на Віслі», як назвали цю подію, перешкодило планам більшовиків розгорнути світову пролетарську революцію.

У 1919 р. на міжнародній конференції в Москві було створено III Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн), метою якого стало здійснення квітневої революції. Ця мета стала стрижнем теоретичної та практичної діяльності Комінтерну, а похід Червоної армії на Варшаву — реальною спробою здійснення революції.

У червні 1920 р., у розпал радянсько-польської війни, з Криму на Дон, Кубань і Донбас рушили сили армії генерала П. Врангеля. Вони розраховували підняти місцеве населення на антибільшовицьке повстання, але успіху не досягли. Зупинивши наступ білих, війська Південного фронту, очолюваного М. Фрунзе, підготували операцію зі знищення військ Врангеля в Криму. У листопаді 1920 р. Червона армія, здолавши сильні укріплення Перекопського перешийка, увірвалася до Криму. За допомогою суден Чорноморського флоту 145-тисячну армію Врангеля й тих, хто не бажав залишатися на півострові під радянською владою, евакуювали до Туреччини. Більшовики, установивши свою владу над

Кримом, розгорнули «червоний терор» проти своїх колишніх противників і, зокрема, стратили близько 15 тис. офіцерів, що залишилися після відступу білих.

З розгромом Врангеля громадянська війна в основному завершилася. На Далекому Сході вона тривала до 1922 р. Перемогу у війні здобули більшовики.

7. Установлення радянської влади на Далекому Сході, у Закавказзі та Середній Азії.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа і завершують виконання випереджального завдання, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Весною 1920 р. на Далекому Сході з військ інтервентів залишалися лише японці. Ураховуючи, що подальший наступ на схід може призвести до війни з Японією, Раднарком зупинив просування Червоної армії. На території від о. Байкал до Тихого океану виникла радянська Далекосхідна республіка (ДСР), уряд якої розгорнув боротьбу з білогвардійцями і японцями. Головнокомандувачем Народно-революційною армією, воєнним міністром і головою Військової ради став М. Блюхер. Розпочалися запеклі бої, що супроводжувалися діями партизанських загонів у тилу білогвардійців та японців. Наприкінці 1921 р. противники більшовиків захопили Хабаровськ. Після цього уряд ДСР за допомогою РРФСР активізував боротьбу з ворогом. Поразки білогвардійців у лютому—жовтні 1922 р. під Волочаєвкою та Спасськом примусили Японію прийняти рішення про евакуацію своїх військ. 25 жовтня Народно-революційна армія ДСР звільнила Владивосток. Залишки білогвардійців відступили до Маньчжурії. У жовтні 1922 р. ДСР об’єдналася з РРФСР.

У середині листопада 1917 р. Азербайджанська партія «Мусават» («Рівність»), Вірменська партія «Дашнакцутюн» («Союз») і грузинські меншовики скликали Закавказький сейм, на якому проголосили відокремлення Закавказзя від Росії. Лідери партії «Мусават» намагалася перетворити Азербайджан на велику мусульманську державу або об’єднатися з Туреччиною. «Дашнакцутюн» прагнула створити незалежну Вірменію. При цьому їй доводилося вести боротьбу проти Туреччини. Розбудова державності Грузії ускладнювалася постійним втручанням у її справи Туреччини, Німеччини і держав Антанти. Так, Грузії за надану Францією допомогу довелося стати членом Малої Антанти.

У квітні 1920 р. в Баку більшовики підняли повстання робітників і матросів. Після цього до Азербайджану вторглися частини Червоної армії, за допомогою яких було повалено уряд мусаватистів, встановлено радянську владу й проголошено Азербайджанську Радянську Соціалістичну Республіку. У листопаді 1920 р. вірменські більшовики за підтримки Червоної армії усунули від влади дашнаків і проголосили Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку. У лютому 1921 р. в Грузії більшовики, унаслідок повстання і підтримки Червоної армії, усунули від влади меншовиків і створили Грузинську Радянську Соціалістичну Республіку. Після цього всі три радянські республіки Закавказзя уклали військово-політичний союз із РРФСР.

У 1920 р. за підтримки Червоної армії радянська влада була встановлена в Казахстані й Середній Азії. Туркестанський край, як називали цей регіон, у роки громадянської війни виявився надовго відрізаним від Центральної Росії. Тут склалася своєрідна ситуація. Поряд із незалежними державами Хівінським ханством і Бухарським еміратом діяли уряди більшовиків (у Ташкенті) та білогвардійців. Становище ускладнювалося втручанням інтервентів (британці прагнули збільшити свої колоніальні володіння за рахунок Середньої Азії) та діями збройних загонів басмачів — місцевих противників більшовиків. У середині 1919 р. для сприяння встановленню радянської влади в регіоні Раднарком утворив Туркестанський фронт, який очолив М. Фрунзе. Під його командуванням Червона армія розбила козачі частини білогвардійських отаманів О. Дутова та Б. Аненкова. У лютому 1920 р. радянські війська оволоділи Красноводськом — опорним пунктом білих у Середній Азії і витіснили їх із регіону. Після цього відбувся IX з’їзд Рад Туркестану, який проголосив створення Туркестанської Радянської Соціалістичної Республіки. У середині 1920 р. було встановлено радянську владу в Киргизії й утворено Киргизьку Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в складі РРФСР. У квітні в результаті перемоги повстання в Хівінському ханстві місцеві більшовики утворили Хорезмську Народну Радянську Республіку.

Улітку 1920 р. в результаті повстання, підтриманого Червоною армією, було повалено режим бухарського еміра, який, у свою чергу, спирався на допомогу британців. У вересні 1920 р. на території емірату було засновано Бухарську Народну Радянську Республіку.

Раднарком РРФСР визнав усі радянські республіки, утворені в регіоні, завдяки чому він залишився у сфері впливу Росії, щоправда, вже радянської.

8. Підсумки громадянської війни в Росії.

• Розповідь учителя

Громадянська війна в Росії завершилася перемогою більшовиків та їх прихильників. Причинами такого результату були як значні прорахунки противників більшовиків, так і здійснювані останніми заходи. Війна продемонструвала, що здобути і втримати владу в Росії, основну масу населення якої становило селянство, могли лише сили, здатні забезпечити його підтримку. Противники більшовизму зробити це не змогли. Вони також допустили прорахунки в національному питанні, виступаючи за відновлення «єдиної і неподільної Росії» й відмовляючись підтримати національні рухи. Негативно впливала на білий рух неузгодженість дій і амбіційність його лідерів, вузькість підтримки в суспільстві, спроба спиратися на допомогу інтервентів. Саме інтервенція 14 держав дала змогу більшовикам використати у своїх інтересах патріотичні почуття населення.

Перемозі більшовиків сприяло те, що вони контролювали центр Росії та використовували економічні й стратегічні переваги свого становища для ведення воєнних дій. Здійснення ними надзвичайних заходів, політики воєнного комунізму дало змогу мобілізувати всі ресурси країни. Інтенсивна більшовицька пропаганда намірів створити справедливе суспільство (побудувати комунізм) сприяла появі значної кількості їхніх прибічників, готових віддати життя за світле майбутнє своїх дітей. Одночасно з тим серед байдужих до планів більшовиків за попередні роки накопичилася втома від безвладдя, байдужість до подій у країні, прагнення відновлення спокою та порядку.

Громадянська війна мала величезні руйнівні наслідки для Росії. Загальні втрати населення на фронтах і в тилу від голоду, хвороб, терору досягали 8 млн осіб. Збитки, заподіяні народному господарству, досягали 50 млрд рублів золотом. Промислове виробництво становило лише 4—20% від рівня довоєнної Росії, сільське господарство — 40%. Країну було відкинуто у своєму розвитку майже на півстоліття. Головним підсумком війни стало те, що після перемоги більшовиків у громадянській війні Росія та інші радянські республіки опинилися на шляху значних і тривалих експериментів реалізації комуністичної моделі перебудови суспільства.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

I варіант

Обговорення результатів виконання учнями випереджального завдання, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу.

II варіант

• Бесіда за запитаннями

1. Що таке диктатура пролетаріату?

2. Коли було укладено Брест-Литовський договір?

3. Коли розпочалося повстання Чехословацького корпусу?

4. Назвіть імена відомих вам воєначальників білих і червоних в роки громадянської війни.

5. Що таке «воєнний комунізм»?

6. Коли виник III Комуністичний Інтернаціонал?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Після Жовтневого перевороту більшовики розгорнули на території колишньої Російської імперії формування нової системи влади — диктатури пролетаріату.

• Необхідність негайного виходу Росії з Першої світової війни у зв’язку з неможливістю продовжувати її, примусила більшовиків укласти на невигідних для себе умовах Брест-Литовський мир.

• Загострення протистояння між більшовиками та їхніми противниками призвело до виснажливої й тривалої громадянської війни в Росії. Здобута у ній перемога відкрила більшовикам можливість втілити в життя пропаговані ними плани побудови нового суспільства.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Повторити матеріал про здобутки і досягнення українського національного руху в Наддніпрянщині на початку ХХ ст. та в роки Першої світової війни.