Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 4*

Тема. Велика Британія та Франція на початку XX ст.

Мета: визначати характерні риси соціально-економічного і політичного розвитку Великої Британії та Франції на початку XX ст.; порівняти розвиток названих країн у цей період; пояснити терміни і поняття «гомруль», «Шин фейн», «Антанта», «рантьє»; розвивати вміння учнів порівнювати історичні явища; виховний аспект уроку реалізується на підставі знайомства учнів з історичним досвідом становлення демократії у провідних державах тогочасної Європи.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Країни Європи на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: гомруль, Шин фейн, Антанта, рантьє.

Основні дати: 1901—1914 рр. — період «прекрасної епохи» в історії Великої Британії; 1905 р. — створення ірландської партії Шин фейн; 1904 р. — укладення Великою Британією та Францією угоди під назвою «Антанта».

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Які ознаки притаманні імперіалізму як стадії розвитку капіталізму?

2. Охарактеризуйте соціально-економічний розвиток США на початку XX ст.

3. Якими були особливості тогочасного політичного життя США?

4. Проаналізуйте наведені висловлювання президентів США і визначте відмінності в здійснюваному ними зовнішньополітичному курсі.

1) «У Західній півкулі Сполучені Штати, прийнявши доктрину Монро, можуть бути вимушені, усупереч своєму бажанню, у виключному порядку, викликаному такими заворушеннями... виконувати роль міжнародної коаліційної сили».

«Розмовляй стримано, але за спиною тримай в руках великого дрючка, і ти підеш далеко» (Т. Рузвельт).

2) «Дипломатія діючого уряду намагається відповідати сучасним вимогам торговельних відносин. Ця політика характеризується тим, що долари відіграють роль багнетів».

«Можливо, недалеко той день, коли три прапори зірок і смуг, установлених у трьох однаково далеких місцях — на Північному полюсі, у Панамського каналу й на Південному полюсі, святкуватимуть нашу збільшену територію, уся півкуля “де-факто” буде нашою» (В. Тафт).

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Покажіть на карті території Великої Британії та Франції і їхніх колоніальних володінь.

2. Якими були особливості державного устрою Великої Британії та Франції в другій половині XIX ст.?

3. Назвіть характерні риси політичного життя цих країн у 70—90-х рр. XIX ст.

4. Як відбувався економічний розвиток Великої Британії та Франції в останній третині XIX ст.?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Продовжте роботу з таблицею «Розвиток держав Європи і світу на початку XX ст.». Спираючись на неї, порівняйте розвиток Великої Британії та Франції в зазначений період.

1. Соціально-економічний розвиток Великої Британії.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи характерні риси соціально-економічного розвитку Великої Британії у цей період. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Початок XX ст. для Великої Британії був не таким сприятливим, як попереднє століття. В економіці країна втрачала становище промислової «майстерні світу», яке посіла в XX ст. Темпи щорічного приросту тогочасної Великої Британії становили лише 2,1 %, у той час коли в США — 4,2%, у Німеччині — 4,1%. Британські підприємці дедалі більше потерпали від конкуренції США. На початку XX ст. США майже наздогнали британців за експортом продукції на Європейський континент, суттєво потіснили їх на ринках країн Латинської Америки. Зберігаючи досить міцні, хоча вже не провідні, позиції у старих галузях виробництва, британці безнадійно відставали в нових і прогресивних галузях промисловості — хімічній, електротехнічній, автомобільній тощо. Так, у 1913 р. у Великій Британії випустили 34 тис. автомобілів, що становило менш ніж 8% продукції США. Інші країни, підтримуючи власну промисловість, захистилися від конкуренції з британськими товарами високими протекціоністськими тарифами. Британія на початку XX ст., як і тоді, коли була «майстернею світу» й не мала конкурентів, здійснювала вільну безмитну торгівлю. Унаслідок цього на її ринку безмитно продавалися товари країн, у яких британські товари обкладалися високим митом. Зокрема, у цей період збільшилося проникнення на ринки Британії та її колоній дешевих німецьких товарів. Британський економіст Вільямс писав: «Німеччина вступила з Великою Британією у навмисне і смертельне суперництво і з усією силою веде боротьбу за знищення британського переважання».

Високі прибутки британським підприємцям в умовах втрати торговельно-промислової першості забезпечувала дешева сировина, що надходила з колоній. На початку XX ст. Велика Британія володіла найбільшою на земній кулі колоніальною імперією. З колоній до метрополії надходила дешева сировина. Одночасно з цим до колоніальних володінь вивозився капітал: у розгляданий період британські капіталовкладення в Азії, Африці та Австралії досягали 40 млрд марок. Особливостями британського імперіалізму був його колоніальний характер і високий рівень вивозу капіталу до колоній.

(Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

Колоніальні володіння провідних держав світу в 1913 р.

Держава

Колоніальні володіння, тис. км2

Населення колоній, млн осіб

США

300

10

Велика Британія

18000

431

Франція

9700

50

Німеччина

2900

12,3

На початку ХХ ст. у Великій Британії виникають нові промислові монополії — військові концерни Вікерса та Армстронга, британсько-іранська компанія з видобутку нафти, трести в легкій промисловості — соляний, тютюновий, шпалерних фабрик, миловаріння тощо. Однак утворення монополій відбувалося повільніше, ніж в інших країнах. Вагомі позиції в промисловості зберігали традиційні невеликі сімейні фірми.

Провідні позиції на початку ХХ ст. не втратили лише британські банкіри. У 1913 р. 12 великих банків, пов’язаних між собою, зосереджували близько 70% усього банківського капіталу країни. Славнозвісна «Велика п’ятірка» лондонських банків утримувала у своїх руках фінансовий світ. На карті тогочасного світу фактично не було жодного значущого міста, де не розташовувалося б відділення британського банку: у 1904 р. 50 британських банків мали 2279 відділень.

У сільському господарстві країни спостерігався застій. Британські фермери скорочували вирощування сільськогосподарської продукції через падіння цін на неї. Вони не могли конкурувати з дешевим продовольством, що надходило з колоній, Аргентини та США. Відсутність роботи і засобів існування примушували сільську молодь вирушати до міст. Однак праця на фабриках і заводах також була дуже важкою і малооплачуваною.

На початку ХХ ст. у Великій Британії посилилась діяльність профспілок і страйковий рух робітників. Першочерговими питаннями, вирішення яких вони домагалися, були встановлення 8-годинного робочого дня, захист у разі безробіття, пенсійне забезпечення із 60 років, страхові виплати у випадку каліцтв і хвороб тощо.

2. Політичне життя Великої Британії.

• Розповідь учителя

На початку XX ст. за своїм державним устроєм Велика Британія була, як і раніше, обмеженою монархією. Монарх зберігав почесне місце в політичному житті, а головну роль у ньому відігравав парламент. Виконавча влада належала кабінету міністрів, який призначався парламентом. У 1901 р. зі смертю королеви Вікторії завершилася Вікторіанська доба й розпочалося правління сина Вікторії Едуарда VII (1901—1910 рр.). Період 1901—1914 рр. в історії Великої Британії називають «прекрасною епохою». У цей час правлячі кола, зіткнувшись із новими проблемами в країні та за її межами, змушені були внести зміни у внутрішню та зовнішню політику.

У 1900 р. за ініціативи британських тред-юніонів виникла нова партія — Комітет робітничого представництва. Вона мала на меті боротися за введення до парламенту представників робітників, щоб захищати там свої права. У 1906 р. її перейменували на Робітничу (Лейбористську) партію. На парламентських виборах, що відбулися того ж року, Лейбористська партія здобула 29 депутатських мандатів у палаті громад.

Парламентські вибори 1906 р. призвели до поразки консерваторів. У 1906—1916 рр. влада перебувала в руках лібералів. Вони проголосили курс на здійснення поміркованих соціальних реформ, спрямованих на досягнення в країні «класового миру». Ініціатором і організатором підготовки проектів реформ у кабінетах міністрів, очолюваних Г. Кемпбелл-Баннерманом (1905—1908 рр.) та Г. Асквітом (1908—1916 рр.), був видатний політичний діяч Девід Ллойд Джордж (1863—1945).

У 1906 р. уряд провів через парламент закон про трудові конфлікти, за яким підприємцям заборонялося подавати до судів позови проти тред-юніонів на компенсацію збитків, завданих страйками. Того ж року було прийнято закон про компенсації робітникам, що надавав їм право на одержання виплат від підприємців у разі каліцтв, отриманих на виробництві. Закон поширювався на всі категорії робітників.

У 1908 р. парламент прийняв закон про пенсії для осіб похилого віку, за яким особам, що досягли 70-річного віку і мали щорічний прибуток, менший за 26 фунтів стерлінгів, виплачувалася пенсія в 5 шилінгів на тиждень. Цього року було також затверджено закон, що визначав тривалість робочого часу для шахтарів. Для них встановлювався 8-годинний робочий день і не більше 60 годин наднормової праці на рік. У 1909 р. парламент прийняв закон, за яким уперше в історії Великої Британії було створено біржі праці, які мали відігравати роль посередників між робітниками та підприємцями під час прийняття на роботу.

Уряд лібералів був ініціатором збільшення видатків на озброєння. Навесні 1909 р. Д. Ллойд Джордж вніс на розгляд парламенту проект бюджету, що передбачав суттєве збільшення військових видатків. Необхідність цього пояснювали потребою протистояти посиленню Німеччини.

Після перемоги на парламентських виборах навесні 1910 р. ліберали розпочали боротьбу за здійснення реформи парламенту. Її метою стало обмеження прав палати лордів, де переважали консерватори і яка могла провалити будь-який законопроект, запропонований лібералами. У 1911 р. було прийнято закон про реформу парламенту, за якою він позбавлявся права розгляду бюджетних питань, також встановлювався п’ятирічний термін повноважень палати громад замість семирічного. Палата лордів могла лише двічі накладати «вето» на рішення палати громад. Якщо палата громад приймала законопроект утретє, він автоматично ставав законом. Одним із найскладніших питань внутрішньополітичного життя Великої Британії залишалося ірландське. З останньої третини XIX ст. ірландці вели наполегливу боротьбу за гомруль.

• Робота з термінами і поняттями

Гомруль (від англ. «самоврядування») — програма здобуття національно-територіальної автономії Ірландією у складі Британської імперії, яку висували діячі ірландського національно-визвольного руху від 70-х рр. XIX ст.

У 1905 р. радикальна частина ірландських патріотів створила націоналістичну партію Шин фейн (у перекладі з ірландської — «ми самі»). Партія, висуваючи гасло «Ірландія для ірландців!», на противагу прибічникам гомруля, виступала за незалежність Ірландії. Це спонукало уряд лібералів у 1912 р. знову внести законопроект про гомруль, що вже відхилявся парламентом. Цього разу він пройшов палату громад, але був двічі відхилений палатою лордів. Тим часом ситуація у самій Ірландії, спричинена протистоянням прибічників і противників гомруля, довела країну до межі громадянської війни. У вересні 1914 р., намагаючись забезпечити спокій у країні в умовах початку Першої світової війни, палата громад утретє схвалила законопроект про гомруль, і він став законом.

На початку XX ст. відбулися зміни в зовнішній політиці Великої Британії. До цього британських політиків спонукала нова ситуація в міжнародних відносинах в Європі та світі. Уповільнення темпів економічного розвитку Британії призвело до витіснення її продукції зі світових ринків Німеччиною. Остання також вимагала перерозподілу колоній в Південній Африці, що зачіпало інтереси Британії та Франції. Німеччина також розробляла плани проникнення до Османської імперії й витіснення звідти Британії, Франції та Росії. Британці не витримали суперництва з німецьким воєнно-морським флотом і втратили панування на морі. Англо-бурська війна 1899—1902 рр. завершилася перемогою британців і включенням південноафриканських республік бурів Трансвааль і Оранжевої до складу Британської імперії. Однак перемога коштувала дуже дорого. Правлячі кола Британії дедалі більше усвідомлювали, що можливості їхньої країни не безмежні.

Втративши промислову першість і можливість використовувати суперечності континентальних держав, в умовах загострення британсько-німецьких відносин опинившись перед загрозою залишитися наодинці з могутньою коаліцією ворожих держав, Велика Британія відмовилася від політики «блискучої ізоляції». Своїми союзниками вона обрала Францію та Росію. 8 квітня 1904 р. Велика Британія та Франція уклали угоду, що отримала назву «Антанта» (від франц. «згода»). Це була дружня угода з метою врегулювання британсько-французьких територіальних суперечок і зміцнення співробітництва проти можливої небезпеки з боку Німеччини. У 1907 р. за британсько-російською угодою, що врегулювала стосунки цих двох держав на Середньому Сході, до Антанти приєдналася Росія. Антанта протистояла державам Троїстого союзу — Німеччині, Австро-Угорщині та Італії.

• Робота з термінами і поняттями

Антанта — блок європейських держав (Велика Британія, Франція, Росія), що сформувався в 1904—1907 рр. і об’єднав у роки Першої світової війни понад 20 держав у боротьбі проти Німеччини та її союзників.

3. Соціально-економічний розвиток Франції.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, порівнюючи соціально-економічний розвиток Великої Британії та Франції в розгляданий період. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

На початку XX ст. в економіці Франції панівне становище посіли монопольні об’єднання — металургійних компаній «Коміте де Форж», компаній військової промисловості «Шнейдер-Крезо», хімічних компаній «Сен-Габен» та ін. Зростали великі торговельні фірми, що у величезній кількості поглинали дрібні банки. Сконцентрувавши значні капітали, вони вкладали їх у промислові підприємства, надавали позики, вивозили за кордон, переважно до країн Європи. Франція, увійшовши в період імперіалізму, стала набувати ознак країни-рантьє. Якщо у Великій Британії значна частина капіталу, що вивозився, була промисловою, то з Франції вивозився переважно позиковий капітал. При цьому лише одна п’ята капіталу, що вивозився, вкладалася в промисловість інших країн, а решта витрачалася на довго- й короткострокові позики. Основною країною, до якої напередодні Першої світової війни вивозився французький капітал, стала Росія: на 1914 р. сюди надійшло близько 13 млрд франків. У 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 8,5 млрд франків, а позиковий капітал досяг 104,4 млрд франків. Більшість капіталу зосереджувалася у трьох банках — «Ліонський кредит», «Національна облікова контора» та «Генеральне товариство».

• Робота з термінами і поняттями

Рантьє — особи, які живуть на проценти з переданого в позичку капіталу або за рахунок доходів від цінних паперів.

• Робота з документом

Вивіз капіталу Великою Британією та Францією на початку XX ст.

Регіон

Вивезено капіталів, млрд марок

Франція

Велика Британія

Европа

22

4

Америка

6

30

Азія, Африка, Австралія

5

40

• Завдання до документа

Порівняйте обсяг вивозу капіталу зазначеними державами і визначте сфери їхніх пріоритетних фінансових інтересів у світі.

Розвитку французької промисловості сприяли встановлені урядом високі митні збори на іноземну продукцію. Завдяки цьому виплавка чавуну й сталі в країні на початку XX ст. зросла в півтора разу. З’явилися перші фабрики й заводи, які працювали на електроенергії. Світова економічна криза 1900 р. дещо уповільнила розвиток французької промисловості. Однак після її завершення й до 1914 р. промислове виробництво постійно зростало. Важливу роль у цьому відігравали військові замовлення, пов’язані зі збільшенням видатків на армію та її переозброєнням.

Напередодні Першої світової війни Франція посідала четверте місце після США, Німеччини і Великої Британії за виплавкою чавуну і п’яте — за видобутком вугілля. З’явилися нові галузі промисловості — автомобільна, літакобудівна, електротехнічна. Однак поряд із великими підприємствами в країні зберігалася значна кількість дрібних фірм, де працювало до 10 робітників.

У 1912 р. в сільському господарстві Франції було зайнято 40 % населення, у промисловості — 36 %. Розвиток сільського господарства гальмувався кабальними умовами оренди землі, заборгованістю селян банкам, недостатньою механізацією тощо. Напередодні війни Франція за обсягами виробництва зерна і продукції тваринництва поступалася багатьом країнам Європи й імпортувала значну частину сільськогосподарської продукції.

Кількість робітників і службовців у Франції від кінця ХІХ ст. до 1914 р. збільшилася вдвічі. Завдяки наполегливій боротьбі (страйки, демонстрації тощо) їхнє становище поступово покращувалося. Від 1894 до 1914 р. реальна заробітна платня французького робітника зросла в півтора разу. Від середини ХІХ ст. й до 1914 р. постійно зростало масове споживання: французи стали споживати у 2 рази більше м’яса, у 3 рази більше вина, у 4 рази більше цукру і кави.

4. Політичне життя Франції.

• Розповідь учителя

У Франції відповідно до конституції Третьої республіки 1875 р. існувала республіканська форма правління. Центральне місце належало двопалатному парламенту (Національним зборам), у якому обирався президент республіки й затверджувався кабінет міністрів.

Особливістю політичного життя тогочасної Франції була багатопартійність. Так, на початку XX ст. в країні існувало кілька соціалістичних партій, радикали, прогресисти, анархо-синдикалісти тощо. У 1899—1902 рр. виконавча влада належала уряду «республіканської концентрації», очолюваному В. Руссо. Його утворив блок, до якого входили прогресисти, радикали і частина правих соціалістів. Радикали, що становили основу цього уряду, були прибічниками республіки, недоторканності приватної власності, націоналізації великих монополій, запровадження прогресивного прибуткового податку і обмеження впливу церкви та перетворення Франції на світську державу.

У 1902 р. на виборах до парламенту перемогу здобув лівий блок, до якого увійшли радикальна і соціалістична партії. Від цього часу й до Першої світової війни радикали посідали провідне місце в усіх урядах Франції. У 1902—1906 рр. уряд очолював Е. Комб, у березні—жовтні 1906 р. — Сар’єн, у жовтні 1906—1909 рр. — Ж. Клемансо. Після відставки уряду Клемансо до початку Першої світової війни у Франції змінилося 11 кабінетів міністрів.

У 1905 р. радикали провели закон про відокремлення церкви від держави. Відповідно до нього Франція ставала світською державою, яка «не визнає, не сплачує і не підтримує жодного культу», а все майно католицької церкви передавалося світським асоціаціям. Також розпочалося здійснення давно обіцяних соціальних реформ. У 1905 р. для шахтарів запровадили 8-годинний робочий день, у 1906 р. встановили один вихідний день на тиждень, а в 1910 р. прийняли закон про пенсії для робітників із 65 років.

У 1912 р. провідне місце в уряді замість радикалів посіли помірковані республіканці. Новий уряд «Національної єдності» очолив їхній лідер Р. Пуанкаре, а радикали і «незалежні соціалісти» в складі уряду відійшли на другий план. Уряд Пуанкаре обіцяв здійснити виборчу і податкову реформи, захищати світські школи. Однак пріоритетом його діяльності стала підготовка Франції до війни. У лютому 1913 р., коли відчувалося наближення війни, відбулися вибори президента республіки. На них 483 голоси з 870 в обох палатах парламенту здобув кандидат від радикалів і правих сил Р. Пуанкаре, за яким вже тоді закріпилося прізвисько Пуанкаре-війна.

На початку XX ст. відбулися зміни в зовнішній політиці Франції. У країні набуло великої популярності гасло «Майбутнє Франції — в колоніях». Однак активізація французької колоніальної політики в Азії, Африці та Океанії призводила до загострення стосунків із Німеччиною, яка також вважала ці регіони сферою своїх інтересів. Одночасно з цим у Франції поширювалися ідеї реваншу і повернення Ельзасу та Лотарингії, захоплених Німеччиною після франко-прусської війни 1870—1871 рр.

Наявність спільного противника — Німеччини — сприяла пом’якшенню давнього суперництва і налагодженню співробітництва Франції з Великою Британією. Британо-французька Антанта, створена 1904 р. за угодою Entente Condiale — «серцева згода», урегулювала всі суперечливі питання між державами стосовно їхньої колоніальної політики в Африці. Із приєднанням до неї Росії посилилася загроза наближення великої війни.

У 1912 р. Франція активізувала контакти з державами-союзницями. У липні цього року було укладено франко-російську воєнно-морську конвенцію, а наступного місяця президент Р. Пуанкаре прибув до Росії, щоб ознайомитися з підготовкою країни до можливої війни. Тогочасні французькі газети писали: «Тепер ми можемо спокійно сказати: за нами стоїть Росія...» 23 листопада 1912 р. було досягнуто угоди з Великою Британією про надання нею воєнної підтримки Франції у випадку нападу на неї Німеччини.

У самій Франції в 1913 р. було прийнято закон про перехід від дворічного до трирічного терміну воєнної служби, що дозволило збільшити кількість французької армії в мирний час на 90 %.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

I варіант

Обговорення результатів виконання учнями випереджального завдання, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу.

II варіант

• Запитання і завдання

1. Якими були темпи щорічного приросту промислової продукції Великої Британії на початку ХХ ст.?

2. Коли утворилася Лейбористська партія у Великій Британії?

3. Що таке гомруль?

4. Яка кількість населення Франції працювала у сільському господарстві станом на 1912 р.?

5. Кого було обрано президентом Франції в 1913 р.?

6. Коли утворилася британо-французька Антанта?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• На початку ХХ ст. Велика Британія і Франція увійшли в період імперіалізму. Британський імперіалізм поєднував колоніальний характер і вивіз капіталів, французький — сприяв перетворенню держави в країну-рантьє. У зовнішній політиці цих країн, поряд з існуючими відмінностями, спостерігалися схожі дії, пов’язані з підготовкою до війни в умовах загострення протистояння з Німеччиною.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Повторити матеріал про розвиток Німеччини й Австро-Угорщини в останній третині ХІХ ст.