Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 26 (37)

Тема. Україна в умовах наростання кризи в Російській і Австро-Угорській імперіях.

Мета: охарактеризувати політику Австро-Угорщини на західноукраїнських землях; визначити особливості життя на фронті та в тилу в роки війни; пояснити, у чому полягало посилення економічної, соціальної й політичної кризи в Російській і Австро-Угорській імперіях під впливом затягування війни; пояснити терміни і поняття «інтернування», «біженство»; розвивати вміння учнів формувати уявлення про історичне явище на підставі аналізу окремих фактів; виховний аспект уроку реалізується на підставі усвідомлення учнями негативних наслідків війни для життя населення воюючих держав.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна в Першій світовій війні (1916—1917 рр.)», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: інтернування, біженство.

Основні дати: осінь 1916 р. — друга хвиля переслідувань австро-угорською владою західноукраїнського населення; 5 листопада 1916 р. — імператор Австро-Угорщини підтвердив автономію Галичини без поділу на українську та польську частини; 22 січня 1917 р. — лист лідерів Товариства українських поступовців до президента США.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Як розгорталися воєнні дії на території України в 1916 — на початку 1917 р.?

2. Охарактеризуйте участь УСС у подіях весни 1916 — початку 1917 р.

3. Порівняйте політику, яка здійснювалася російською владою на окупованих землях у 1914—1915 рр. та в 1916 — на початку 1917 р.

4. Прослідкуйте за картою: а) перебіг воєнних дій на території України в 1916 — на початку 1917 р.; б) участь у бойових діях УСС у 1916 — на початку 1917 р.

5. Обґрунтуйте або спростуйте таке твердження: розгортання воєнних дій на Південно-Західному фронті в 1916 — на початку 1917 р. сприяло посиленню кризових явищ у житті воюючих держав.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Яким було ставлення населення і політиків України до війни, коли вона розпочалася?

2. Поясніть, що таке економічна, соціальна і політична криза. До яких наслідків вона може призвести?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Політика Австро-Угорщини в Західній Україні.

• Розповідь учителя

Пошук винних у воєнних поразках спричинив восени 1916 р. другу хвилю переслідувань австро-угорською владою українського населення. Розгорнулися нові масові інтернування українців до концентраційних таборів. У вересні 1916 р. лише до табору Талергоф прибуло ще 2 тис. заарештованих українців. Вони утримувалися в жахливих умовах у дерев’яних бараках, збудованих без дотримання будь-яких санітарних норм. Це викликало епідемію тифу, на який захворіло понад 1 тис. ув’язнених. За 30 місяців свого існування Талергоф постійно вміщував 4—10 тис. осіб, переважно українців зі східноавстрійських коронних країв. Українці зазнали в Талергофі великих утрат. На могильній плиті, установленій після війни на талергофському цвинтарі, написано: «Далеко від батьківщини тут спочивають 1767 чоловіків, жінок і дітей з Галичини та Буковини — жертв світової війни 1914—1917 рр.».

• Робота в термінами і поняттями

Інтернування — затримання однією з воюючих держав громадян ворожої сторони, які проживають на її території, і поселення їх у певному місці в умовах обмеженої свободи, до закінчення війни.

Боротьба з москвофільством та інтернування значної кількості українців до концентраційних таборів стали характерною рисою ставлення Австро-Угорщини до українства в роки війни. Однак із вини як центрального уряду, так і місцевих адміністрацій абсолютно обґрунтовані упереджувальні заходи перетворилися на безконтрольний терор проти всього українського населення. Він супроводжувався відвертими зловживаннями військових і жандармів, серед яких з особливою жорстокістю ставилися до українців угорці. На думку дослідників, кількість невинно страченого українського населення підрахувати просто неможливо. Від голоду, холоду та епідемій у концентраційних таборах поряд із москвофілами загинули тисячі невинних проавстрійськи налаштованих українців. Українська трагедія, організована австро-угорськими урядовцями, тривала до того часу, поки в центрі не усвідомили надмірність здійснюваних заходів. За рішенням імператора від 7 травня 1917 р. Талергоф та інші концентраційні табори закрилися, а всіх заарештованих звільнили.

2. Життя на фронті та в тилу в роки війни.

• Розповідь учителя

Від самого початку Перша світова війна безупинно точилася на українських землях. Наступальні й відступальні армії потужними руйнівними хвилями проходили територією України, залишаючи після себе випалену землю. Трагедія українського народу була також у тому, що, не маючи власної державності, він був змушений воювати один проти одного в арміях ворогуючих держав, які ігнорували його національні інтереси. Із Наддніпрянської України в роки війни до армії було мобілізовано 3,5 млн осіб, а із Західної України — понад 250 тис. осіб. Унаслідок цього суспільство втратило свою найкращу працездатну молоду частину, що знекровило економіку країни. У селянських господарствах України залишилося менш як 39% працездатних чоловіків, на промислових підприємствах — близько 70% робітників.

• Робота з документом

Зі скарги селян Одеського повіту вповноваженому із заготівлі хліба для армії в 1915 р.

Ми послали своїх синів захищати батьківщину від навали ворогів, а сім’ї залишилися без робочих рук; грошей для найму робітників немає, господарства близькі до зруйнування... ми позбавлені можливості розрахуватися з робітниками, бо неможливо продати хліб навіть перекупникам, які відмовляються приймати його за півдарма...

• Запитання до документа

1) Які факти наведено в документі?

2) Який висновок на підставі цих фактів можна зробити про вплив війни на сільське господарство Наддніпрянщини?

Промислові підприємства України були перепрофільовані на забезпечення армії військовою технікою та боєприпасами. Потребам фронту підпорядкували й залізничний транспорт. Різко зменшилося забезпечення товарами народного споживання через скорочення виробництва підприємствами легкої й харчової промисловості. Ці та інші причини призвели до зниження життєвого рівня більшості населення.

Величезних збитків війна завдала населенню прикордонних територій України. Так, у деяких повітах Волині в 1915—1916 рр. господарське життя майже припинилося. Евакуація, постійні реквізиції зерна, фуражу й худоби стали надмірним тягарем для населення. Під час війни військова та цивільна влада часто використовувала селян прифронтових районів для примусового риття окопів, будівлі оборонних укріплень, спорудження мостів й відновлення шляхів сполучень. До виконання цих робіт вони залучалися зі своїм інвентарем, возами й тягловою силою.

Великим лихом для населення України стало біженство. 16 серпня 1914 р. австрійські газети повідомляли, що «Відень був переповнений біженцями з Галичини і Буковини», і стверджували, що їхня кількість досягає 70 тис. осіб. Наприкінці 1915 р. в столиці Австрії перебувало вже 137 тис. утікачів із Західної України. Розмах переселенських процесів примусив австрійських урядовців приступити до організації спеціальних таборів для українських біженців, потік яких, за словами сучасника, «зростав як повінь — постійно й нагально». В Австрії для них створили табори у Вольфсбергу, Гмінду і Гредігу. У них біженці жили в досить непоганих умовах — у бараках з опаленням, електричним освітленням, каналізацією, водогоном. Існували лікарні, централізовані кухні, їдальні, банно-пральні споруди, школи для дітей, для задоволення духовних потреб біженців були створені церкви. Таким чином, система таборів для воєнних біженців стала добре організованим кроком австрійської влади, який попри певні незручності забезпечив гарантований державою захист для українців із прифронтових регіонів.

Проблема біженців та вигнанців стала також великим лихом для населення прифронтових територій України, що перебувало під російською владою. При цьому свідків подій вражала жорстокість у ставленні до біженців вищого російського командування. Так, після прориву в травні 1915 р. німецько-австрійськими військами фронту між Горлицею і Громником Ставка віддала російським військам наказ, що залишена територія «повинна бути перетворена на пустелю, тобто звільнена як від населення, так і від усього, що могло становити для ворога певну цінність». Після цього розпочалося масове виселення цих земель.

Чимало людей залишали свої оселі, схопивши лише вузли із сухарями. Вони рухалися залізницями, возами або йшли пішки. Нестача харчів, одягу, взуття й епідемії спричиняли значну смертність, особливо серед стариків та дітей. У Києві, Харкові та великих містах Наддніпрянщини діяли Комітети допомоги біженцям. Ніяких таборів для переселенців влада не створювала. Основні потоки біженців та вигнанців спрямовувалися до центральних губерній Росії. У січні 1916 р. там було зареєстровано 2,7 млн переселенців із прифронтових районів.

Затягування війни змінило ставлення до неї населення. Патріотичний порив та ентузіазм періоду її початку вичерпався. Для мільйонів людей вона стала нескінченним джерелом тривоги за долю рідних та близьких, які перебували в армії або прифронтових районах. Солдати також утомилися від війни й втрачали розуміння того, за що саме вони ризикують власним життям. Солдати армій противника почали усвідомлювати, що вони не вороги один одному, а заручники політики своїх урядів.

3. Посилення економічної, соціальної та політичної кризи в Російській і Австро-Угорській імперіях.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, складаючи таблицю «Посилення кризи в Росії й Австро-Угорщині в роки війни».

Сфера життя

Прояви кризи

Економічна

Соціальна

Політична

Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

На початок 1917 р. в соціально-економічному житті країн — учасниць війни посилилися кризові явища. Періодичні мобілізації, зумовлені величезними людськими втратами, залишали господарство без робочих рук. За роки війни погіршилася робота залізниць. Першочерговим їх завданням стало забезпечення потреб фронту. Однак пропускна спроможність залізниць і кількість рухомого складу залишалися недостатніми. Станції були забиті ешелонами, усе більше відчувалася дезорганізація транспорту. На початку 1916 р. на залізницях Наддніпрянської України перебувало близько 150 тис. вагонів неперевезених вантажів. У зв’язку з ускладненнями роботи залізничного транспорту окремі економічні та промислові райони опинилися у фактичній ізоляції.

Для покриття воєнних витрат уряди країн друкували нові гроші, що спричиняло їх знецінення й зростання цін на товари першої необхідності. У Російській імперії в 1916 р. ціни зросли в чотири—вісім разів порівняно з 1914 р. При цьому заробітна платня більшості працюючого населення не змінилася або навіть зменшилася. Невдоволення викликала також нестача продуктів харчування і товарів. Особливо швидко насування продовольчої кризи стало відчуватися в Російській імперії, Німеччині й Австро-Угорщині. Російський уряд для її подолання вдався до встановлення твердих цін на продукти харчування і запровадження карткової системи. Однак це не виправило ситуацію, а призвело до зникнення з прилавків товарів широкого вжитку і поширення спекуляції ними. При цьому влада виявляла свою нездатність змінити ситуацію.

• Цікаво знати

У цей період виконуючий обов’язки харківського губернатора Кошуро-Масальський видав низку постанов щодо боротьби з дорожнечею, реалізація яких поліцією вилилася в своєрідні форми терору проти дрібних торговців. «Треба повісити одного, другого, третього, й тоді все буде гаразд»,— заявляв він. Періодично з’являючись на харківських ринках, він довільно визначав ціни на продовольчі товари, після чого вони надовго зникали з продажу.

Безмірне збагачення одних та зубожіння інших спричиняли обурення широких верств населення. Досить поширеним у тогочасній Україні став вислів: «Кому війна, а кому мати рідна». Невдоволення населення безпорадністю влади в умовах наростання труднощів воєнного часу сприяло поширенню соціальних протестів. У Наддніпрянщині зростає страйкова боротьба робітників за свої права. Якщо від серпня 1914 до вересня 1915 р. у страйках взяло участь близько 43 тис. робітників, то до вересня 1916 р. кількість страйкуючих збільшилася до 228 тис. осіб. Від серпня 1914 до початку 1917 р. в Україні відбулося також понад 160 селянських виступів.

Швидко поширювалися заворушення серед утомлених багаторічною війною солдатів. Нестача зброї та боєприпасів, погане харчування, воєнні поразки, бездарність генералітету наштовхувала їх на думку про припинення війни й усунення від влади своїх правителів. Відомі випадки невиконання цілими підрозділами наказів командування. Так, у січні 1917 р. на Південно-Західному фронті в Сарнах солдати 223-го полку відмовилися виступати на передову. Повстання було жорстоко придушено: вісім осіб розстріляно, а 36 — засуджено до каторжних робіт. Солдати дезертирували з фронту, убивали ненависних офіцерів, здавалися в полон. Нерідко виснажені війною солдати ворогуючих армій кидали зброю і браталися один з одним.

Одночасно з економічною і соціальною кризою у воюючих державах загострювалася політична криза. В Австро-Угорщині дедалі більше політиків висловлюють незадоволення призупиненням на період війни діяльності австрійського рейхстагу та угорського сейму, а також тим, що імператор править державою за допомогою надзвичайних параграфів (указів) і надзвичайного стану. Проявом політичної кризи в Австро-Угорщині була вимушена згода офіційного Відня на невигідне для нього вирішення польської проблеми. 23 жовтня 1916 р. австрійський імператор Франц Йосиф разом із німецьким кайзером Вільгельмом оголосили про відновлення на польських землях, відвойованих Німеччиною в Російської імперії, Польської держави під фактичним німецьким протекторатом. Відчуваючи своє безсилля перед Німеччиною, для того щоб захистити свої державні інтереси і запобігти майбутнім польсько-німецьким претензіям на Галичину, австрійці змогли лише включити до документа твердження про «неділиму цілісність» Галичини в складі Австро-Угорщини. 5 листопада імператор підтвердив «особливий» статус Галичини та її автономію без будь-якого поділу на польську та українську частини. Це викликало обурення й протести українських громадсько-політичних діячів краю.

У Російській імперії також помітними були ознаки політичної кризи. Цар Микола II відправляв у відставку одних чиновників і призначав інших, які теж швидко втрачали посади. За два роки війни в країні змінилися чотири голови Ради міністрів, шість міністрів внутрішніх справ і чотири військові міністри.

В умовах поглиблення економічної, соціальної та політичної кризи в Росії й Австро-Угорщині активізувалися опозиційні сили. Українські політики також усвідомлювали, що революційний неминучий вибух і майбутнє українців залежатиме передусім від них самих. Так, 22 січня 1917 р., після оприлюднення президентом США В. Вільсоном заяви «14 пунктів» із викладом бачення принципів побудови міждержавних стосунків у післявоєнному світі, лідери Товариства українських поступовців звернулися до нього з листом. У ньому акцентувалася увага на антиукраїнській політиці Росії й висловлювалася надія на можливість надання Україні автономії.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Бесіда за запитаннями

1. Що таке інтернування?

2. Коли австрійська влада закрила концентраційний табір Талергоф?

3. Якою була кількість мобілізованих із Наддніпрянщини до російської армії в роки війни?

4. Де було створено австрійською владою табори для біженців із Західної України?

5. У скільки разів зросли ціни на товари першої потреби в Російській імперії в 1916 р. порівняно з довоєнним періодом?

6. Скільки селянських виступів відбулося в Наддніпрянській Україні в серпні 1914 — на початку 1917 р.?

7. Охарактеризуйте політику Австро-Угорщини в Західній Україні в цей період.

8. Визначте особливості життя на фронті та в тилу в період війни.

9. Наведіть факти, що свідчать про посилення економічної, соціальної та політичної кризи в Росії й Австро-Угорщині в роки війни.

10. Сучасний український історик Я. Грицак уважає, що між Першою світовою війною і революційними подіями, які розпочалися в Україні у 1917 р., існує глибинний зв’язок. На його думку, «для українців революція почалася не в 1917, а в 1914 р.». На підставі яких фактів, на вашу думку, дослідник міг зробити такий висновок?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• У тогочасній урядовій політиці Австро-Угорщини стосовно українства поряд із позитивними явищами (турбота про біженців, переселенців тощо) спостерігалися також численні порушення прав людини, які заслуговують всебічного засудження.

• На початок 1917 р. ставало зрозумілим, що три роки кровопролитної війни не спричинили наближення до перемоги жодної з воюючих сторін. Війна затягувалася, а соціально-економічне становище держав, які брали в ній участь, погіршувалося.

• Тягар війни, розв’язаної правителями держав для задоволення своїх амбіцій, ліг на плечі населення, що спричинило зростання невдоволення на фронті та в тилу. Загальне напруження у суспільстві поступово набувало ознаки кризи, яка робила неминучим соціальний вибух.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.