Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 23 (34)

Тема. Воєнні дії на території України влітку 1914 — навесні 1915 р.

Мета: пояснити, які події Першої світової війни відбувалися на українських землях у серпні 1914 — березні 1915 р.; визначити особливості російської окупаційної політики в Галичині та на Буковині в 1914—1915 рр.; проаналізувати аргументацію критиків російської окупаційної політики в Західній Україні; пояснити терміни і поняття «Галицька битва», «Тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини і Буковини», «депортація»; розвивати вміння учнів працювати з історичною картою і складати характеристику історичного явища за наведеними критеріями; виховувати в них повагу до історичного минулого України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна в Першій світовій війні (1914—1915 рр.)», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: Галицька битва, Тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини і Буковини, депортація.

Основні дати: 18 серпня — 11 вересня 1914 р. — Галицька битва; серпень 1914 — червень 1915 р. — період існування Тимчасового військового генерал-губернаторства Галичини і Буковини.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Як було засновано СВУ? Охарактеризуйте його діяльність у роки війни.

2. Визначте характерні риси українського руху в Західній Україні на початку війни.

3. Як відбувалося формування українських добровольчих військових підрозділів у складі австро-угорської армії?

4. Сучасний український історик С. Попик вважає, що «...існування добровільних українських підрозділів мало швидше політичне, ніж військове значення. Українські легіони в Галичині та на Буковині були, перш за все, козирною картою в національних іграх українських політиків і австрійського уряду». Поясніть, як ви розумієте цю думку. Чи поділяєте ви її? Чому?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Якими були основні театри воєнних дій в Першій світовій війні?

2. Як розгорталися воєнні дії на Східному фронті влітку 1914 — навесні 1915 р.?

3. Що таке окупація?

4. Покажіть на карті території України, на які претендували держави — учасниці війни.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Воєнні дії на українських землях у серпні 1914 — березні 1915 р.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, прослідковуючи за картою перебіг воєнних дій на території України в серпні 1914 — березні 1915 р.

Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

У західній частині Наддніпрянської України в прикордонних районах між Російською імперією й Австро-Угорщиною в роки Першої світової війни розміщувався Південно-Західний фронт, що був складовою Східного фронту. До його складу на початку війни входили третя, четверта, п’ята і восьма російські армії, яким протистояли перша, друга, третя і четверта австро-угорські армії.

Воєнні дії розпочалися бойовими операціями в Галичині. У Галицькій битві 18 серпня — 11 вересня 1914 р. брали участь 700 тис. російських та понад 830 тис. австро-угорських вояків. На початку битви росіяни в прикордонних боях зупинили просування австро-угорців. Після цього третя та восьма російські армії під командуванням генералів М. Рузського та О. Брусилова розгорнули наступ на Львів і Галич. Він був успішним і завершився взяттям 21 серпня Львова, а наступного дня — Галича. Розвиваючи наступ, російська армія оточила й блокувала добре укріплену фортецю Перемишль і вийшла до річки Віслока, що за 80 км від Кракова. У результаті Галицької битви росіяни оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшли на Карпатські перевали. Утрати австро-угорської армії вбитими, пораненими і полоненими становили 400 тис., російської — близько 230 тис. осіб. Плани німецького командування утримати Східний фронт силами однієї Австро-Угорщини провалилися.

Після Галицької битви загострилася ситуація на півдні внаслідок вступу у війну на боці Троїстого союзу Туреччини. До Чорного моря через Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». У жовтні 1914 р., потіснивши британсько-французьку ескадру, вони обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію та Новоросійськ.

Наприкінці осені та протягом зими 1914 р. точилася боротьба російської й австро-угорської армій за Карпатські перевали. Завдяки допомозі німецьких військ остання завадила росіянам подолати перевали.

Воєнна кампанія 1914 р. завершилися для Росії переможно. Німецький план блискавичної війни провалився. Велику роль у цьому відіграла боротьба на Східному фронті, що примусила країни Троїстого союзу спрямувати сюди значні сили.

У 1915 р. країни Четверного союзу (так називали Троїстий союз після приєднання Болгарії) головний удар вирішили завдати на Східному фронті, щоб вивести з війни Росію. У лютому австро-угорська армія примусила росіян залишити Чернівці. Одночасно з цим тривали запеклі бої російської армії в Карпатах. 22 березня 1915 р. вона оволоділа Перемишлем. Унаслідок капітуляції гарнізону фортеці в полоні опинилися 120 тис. вояків австро-угорської армії. Ця подія стала останнім успіхом російської армії в кампанії літа 1914 — весни 1915 рр.

2. Російська окупаційна політика в Західній Україні в 1914—1915 рр.

• Розповідь учителя

На окупованих західноукраїнських землях російська влада утворила Тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини і Буковини. Воно проіснувало від серпня 1914 до червня 1915 р. (евакуйовані окупаційні органи існували до липня 1916 р.). Генерал-губернаторство поділялося на чотири губернії — Львівську, Перемишльську, Тернопільську та Чернівецьку. Керівником окупаційної адміністрації став чорносотенець граф Г. Бобринський. Головною метою своєї діяльності на цій посаді він вважав швидке включення західноукраїнських земель до складу Російської імперії за тісної співпраці з місцевими москвофілами та їхніми установами. Бобринський заявляв: «Східна Галичина і Лемківщина — споконвічна коронна частина єдиної великої Русі; у цих землях корінне населення завжди було російським, устрій їх через це повинен бути заснований на російських засадах. Я буду запроваджувати тут російську мову, закон і устрій».

Політика адміністрації генерал-губернаторства стосовно українців та інших етнічних груп мала репресивний характер. В умовах запровадженого на його території воєнного стану закривалася українська преса, заборонялося видавати книги українською мовою, припинялася діяльність українських партій, «Просвіт» та інших культурно-освітніх і громадських організацій. Розгорнулася реорганізація шкіл за російським зразком й переведення їх на російську мову навчання. Навчальні заклади забезпечувалися новими підручниками, написаними російською мовою. Планувалося також русифікувати Львівський університет, але здійснити це не встигли у зв’язку з відступом російської армії.

У жовтні 1914 р. на території генерал-губернаторства розпочалася діяльність жандармського відділу. Його керівник, полковник Мезенцев, зазначав у звіті, що за кілька місяців діяльності відділ здійснив близько 1000 обшуків і 1200 арештів. Так, у квітні 1915 р. у Львові, напередодні приїзду до міста російського імператора Миколи II, відбулися арешти українських громадсько-політичних діячів. Адміністрація генерал-губернаторства застосовувала до неблагонадійних осіб депортації. У 1914—1915 рр., за твердженнями Г. Бобринського, його розпорядженнями з краю було вислано до Сибіру та інших віддалених районів 10 тис. і переселено 2364 особи. Також набуло поширення взяття заручників. 22 вересня 1914 р. через численні випадки шкідництва і псування майна вперше було взято заручників у Галичині. Це були євреї з-поміж банкірів, підприємців та інтелігенції. У 1915 р. під час відступу російської армії з краю було вивезено 554 (за іншими даними 700) заручники. Хоча сам Бобринський вважав, що «взяття заручників при відступі армії не має практичного значення» і створює лише зайвий клопіт через турботу про їх утримання.

• Робота з термінами і поняттями

Депортація — примусове, за наказом органів державної влади, виселення осіб або груп населення, а інколи й народів, із місць постійного проживання.

Так само як і українських, у генерал-губернаторстві заборонялася діяльність польських, єврейських та німецьких культурних і громадських організацій. У навчальних закладах було припинено викладання польською, єврейською та іншими мовами. Переслідувань зазнала греко-католицька церква. За розпорядженнями російської адміністрації греко-католицьких священиків заарештовували й висилали до Сибіру. 19 вересня 1914 р. заарештували митрополита А. Шептицького (його звільнили лише з початком революції 1917 р.). Замість греко-католицьких до краю завозили православних священиків і створювали православні парафії із школами при них. До березня 1915 р. в Галичині відкрили 33 церковнопарафіяльні школи. Цими акціями Російська православна церква намагалася покінчити з греко-католицькою й примусити її прибічників повернутися до православ’я. Реакцією на дії російської адміністрації стало звернення 6 жовтня 1914 р. українських парламентарів від Галичини в австрійському рейхстазі, оголошене у Відні. Звертаючись до світової громадськості, вони заявили про свій протест проти оголошення російською владою православної церкви пануючою в Галичині, арешту митрополита А. Шептицького і переслідування греко-католицької церкви. їхній заклик отримав підтримку української еміграції. 18 грудня 1914 р. Український національний конгрес у Філадельфії засудив політику, здійснювану російською владою на окупованих галицьких землях.

• Робота з документом

Зі свідчень про російську окупаційну політику в Галичині, наведених співробітниками журналу «Украинская жизнь» (1914 р.)

Повний простір для застосування своїх поглядів на українське питання націоналісти (російські. — Авт.) одержали в Галичині, яка в перші місяці війни майже вся опинилася в межах російської окупації. Дії російських властей — військових, цивільних і духовних носили цілком узгоджений характер і свідчили про поставлене ними завдання знищення «мазепинського гнізда», яким Східна Галичина уявлялася керівним колам Росії. Завдання це виконувалося найдобросовіснішим чином: протягом декількох місяців Галичина переживала жахи управління, заснованого на «істинно російських» началах. Не залишалася не зруйнованою жодна сфера українського культурного й громадського життя: були закриті всі навчальні і просвітницькі заклади, заборонена преса, підлягала знищенню література, розорені економічні організації. Вся інтелігенція, яка залишилася на місцях,— священики, вчителі, кооператори, найсвідоміші елементи народних мас — тисячами евакуювалися в Росію, де переносили тяжкі муки в поліцейських відділах, в’язницях, на станах, в засланні. Над іншим населенням проводилися деморалізуючі досліди «добровільного» приєднання до православ’я й впровадження ідеалів російської єдності. А оскільки в той же час до польського елементу і польської культури в Галичині ставлення завойовників було цілком доброзичливим (згідно із загальною політикою російського уряду, який проголосив з початку війни лозунг об’єднаної автономної Польщі), то спеціальні завдання російського наступу на австрійському фронті вимальовувалися ще яскравіше...

• Запитання до документа

1) Які факти наводяться в документі?

2) Які висновки можна зробити на підставі наведених фактів про політику російської влади в Галичині?

У Північній Буковині представники російської окупаційної адміністрації поводилися досить лояльно щодо українського і румунського населення, запевняючи, що прийшли звільняти своїх православних братів від австрійського ярма. Російські військові обдаровували селян майном пограбованих маєтків збіглих поміщиків або дозволяли їм брати це майно самим, що спричинило поширення серед буковинського селянства певної симпатії до солдатів російської армії, серед яких було чимало українців із Наддніпрянщини.

Одночасно з цим російська окупаційна адміністрація, визнаючи Північну Буковину давньою російською землею, а місцевих українців — росіянами, які розмовляють одним із малоросійських діалектів, спрямувала зусилля на здійснення перетворень з приведення життя краю до загальноросійських зразків і придушення українського руху, який вважала проавстрійським. Була заборонена діяльність українських товариств, шкіл, видавництв, заарештовано й депортовано багатьох українських громадських діячів. Розгорнулася повсюдна русифікація, що супроводжувалася заборонами використання української мови, вивісок тощо. Буковинську православну церкву було підпорядковано Московському патріархату. Для завоювання прихильності селянства краю, його представників зібрали на спеціальну зустріч із генерал-губернатором Г. Бобринським, який пообіцяв наділити селян землею за рахунок маєтків збіглих євреїв та Православного релігійного фонду Буковини.

• Цікаво знати

На практиці російська адміністрація Буковини у ставленні до населення неодноразово демонструвала насильство, грубощі, репресії, елементарну некомпетентність і порушення прав людини, що визнавали преса, російські громадські діячі та сам генерал-губернатор. Так, за офіційними даними, лише в Кіманському повіті Буковини було пограбовано 13 поміщицьких маєтків, три заводи, спалено кілька сотень будівель (переважно єврейських, розстріляно 13 осіб (із них 12 євреїв), депортовано 446 осіб (із них 331 єврей, 67 — греко-католиків, 48 — католиків, серед яких було 201 чоловік, 116 жінок і 129 дітей). Із Чернівців було депортовано 49 осіб, а пограбовано «не встановленими особами» 3450 квартир на суму 7 млн крб.

Десятки тисяч жителів краю залучалися до участі в окопних, дорожніх, ремонтних, транспортних та інших примусових роботах терміном від кількох днів до двох—трьох місяців зі своїм транспортом, тягловою силою, фуражем і харчами. Це призводило до виснаження, хвороб, а інколи й загибелі людей. Так, у липні 1916 р. на окопні роботи для потреб 9-ї російської армії з Буковини було залучено 23 тис. осіб із 1900 підводами.

Ганебним засобом ведення війни залишалося взяття заручників під загрозою їх страти за псування залізниць, телефонно-телеграфних ліній тощо. Якщо раніше австрійці брали в заручники переважно буковинських українців, то росіяни — євреїв, німців, дружин жандармів тощо.

Із критикою дій російської адміністрації в окупованій Західній Україні виступали діячі загальноросійських політичних партій. Депутати-прогресисти (російські соціал-демократи і трудовики) на засіданнях Державної думи виступили з вимогою відновити в краї видання українських газет та часописів.

• Робота в документом

Зі «Спогадів» депутата Державної думи, лідера партії кадетів П. Мілюкова

Наші праві націоналісти в особі графа Г. Бобринського, зайнявши адміністративні посади в «П’ємонті українства», почали переслідувати український національний рух і силою навертати уніатів до православ’я. Тяжке враження справив арешт митрополита А. Шептицького, який мав неабиякий вплив та авторитет у краї. Усе сприяло наростанню ворожості місцевого населення до переможців.

• Запитання до документа

1) Яким було ставлення російського політика до діяльності адміністрації генерал-губернаторства?

2) Чому, на вашу думку, російські політики, погляди яких відображав автор документа, не погоджувалися з урядовою політикою на західноукраїнських землях?

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Запитання і завдання

1. Коли відбулася Галицька битва?

2. Яка подія стала останнім успіхом російської армії у воєнній кампанії літа 1914 — весни 1915 р.?

3. На які губернії поділялося Тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини й Буковини?

4. Що таке депортація?

5. Яку посаду в генерал-губернаторстві займав граф Г. Бобринський?

6. Як російська окупаційна влада поставилася до митрополита А. Шептицького?

7. Охарактеризуйте російську політику в Західній Україні в 1914—1915 рр. за планом: 1) назва й адміністративно-територіальний устрій утворення російської влади; 2) керівник; 3) головне завдання окупаційної адміністрації; 4) політика щодо українців; 5) політика щодо інших етнічних груп; 6) церковна політика.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• У 1914—1915 рр. українські землі стали одним із важливих театрів воєнних дій Першої світової війни. їхньою територією простягався Південно-Західний фронт, що був складовою Східного фронту. Воєнна кампанія літа 1914 — весни 1915 р. була успішною для російської армії, яка змогла захопити Галичину та Буковину.

• Російська влада на окупованих західноукраїнських землях розпочала здійснювати перетворення, які український політик Д. Дорошенко назвав «галицькою руїною».

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.