Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 16 (24)

Тема. Релігійне життя.

Мета: охарактеризувати становище православної церкви в Україні на початку XX ст.; визначити місце й роль греко-католицької церкви в житті західних українців; пояснити, як відбувалося поширення на українських землях сектантських рухів; пояснити терміни і поняття «секта», «баптисти», «штундисти»; розвивати вміння учнів визначати основне і другорядне під час аналізу історичних фактів та подій; сприяти вихованню в них толерантного ставлення до представників різних релігійних конфесій.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: секта, баптисти, штундисти.

Основні дати: 1903 р. — у Відні здійснено перше повне видання Біблії українською мовою; 1906 р. — у деяких православних семінаріях Наддніпрянщини відкрито курси з української мови, літератури та історії; 1901 р. — А. Шептицький очолив Галицьку греко-католицьку митрополію.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про завершення теми «Україна на початку XX ст. (1900—1913 рр.)», знайомить із темою й основними завданнями уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

І варіант

Заслуховування й обговорення підготовлених учнями за додатковим матеріалом повідомлень про видатних діячів культури тогочасної України.

II варіант

• Запитання і завдання

1. Що нового з’явилося в розвитку образотворчого мистецтва й архітектури України на початку ХХ ст.?

2 Охарактеризуйте досягнення тогочасного українського театрального мистецтва.

3. Які факти свідчать про поступальний розвиток українського музичного мистецтва в цей період?

4. Охарактеризуйте повсякденне життя українців на початку ХХ ст.

5. Український історик В. Сарбей початок ХХ ст. називає добою «злету українського музичного мистецтва». Чим, на вашу думку, обумовлена така характеристика?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Які християнські церкви діяли в Наддніпрянській та Західній Україні в XIX ст.?

2. Охарактеризуйте становище православної церкви в Україні в цей період.

3. Яку роль у житті західних українців відігравала греко-католицька церква?

4. Покажіть на карті регіони України, де на початку ХХ ст. переважали православна і греко-католицька церкви.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Упродовж розгляду нового матеріалу, складіть таблицю «Особливості церковного життя в Україні на початку ХХ ст.».

Православна церква

Греко-католицька церква

1. Православна церква в Україні.

• Розповідь учителя

У релігійній площині, як вам уже відомо, українці сповідували християнство й поділялися на православних (переважно Наддніпрянська Україна та Північна Буковина) і греко-католиків (Галичина та Закарпаття). Більшість тогочасних українців були віруючими. Релігія й церква традиційно відігравали важливу роль у їхньому житті. Серед представників національних меншин в Україні були прихильники інших релігій і конфесій — католики, іудеї, мусульмани, протестанти та ін.

На початку ХХ ст. Наддніпрянська Україна залишалася ареною діяльності «панівної та найпершої» в імперії Російської православної церкви (РПЦ). У Наддніпрянщині існувало дев’ять православних єпархій, межі яких відповідали тогочасному губернському поділу. Остаточна ліквідація за попередньої доби організаційно-церковної структури українського православ’я спричинила те, що РПЦ стала напівполітичною структурою, за допомогою якої здійснювалася русифікація й денаціоналізація віруючих українців. Так, духовенству заборонялося вживати в проповідях українську мову, воно повинно було повідомляти поліцію про «неблагонадійних» осіб.

Серед православного духовенства Наддніпрянщини, невдоволеного станом церкви, з’явилися прибічники її реформування. У роки революції 1905—1907 рр. церковно-реформаційний рух активізувався. Його центром став Харків, де утворилася група на чолі з богословом Іоанном Філевським. Боротьба за реформи відбувалася на тлі діяльності «передсоборного присутствія» — офіційних комісій, створених синодом РПЦ для підготовки Всеросійського церковного Собору. Собор так і не відбувся, але дискусії, пов’язані з його підготовкою, сприяли збільшенню в Наддніпрянщині кількості прихильників ідеї автономії національної церкви.

Одночасно з цим українське духовенство виступало за повернення власних, у тому числі православних, культурних традицій. Визначальною для цього ставала українізація богослужіння, проповідей та освіти. В умовах послаблення церковного контролю верхів у роки революції 1905—1907 рр. у деяких парафіях Поділля й Катеринославщини стала відбуватися українізація проповідей.

• Цікаво знати

Першим із православних ієрархів у Наддніпрянщині відкрито перейшов на патріотичні позиції подільський єпископ Парфеній Левицький. Завдяки його підтримці зросла національна активність місцевого духовенства, а українська мова стала вільно використовуватися в початкових школах, церковних бурсах і семінаріях. Він започаткував в Україні співпрацю православної церкви з місцевими осередками «Просвіти». За участю єпископа Парфенія в Кам’янці-Подільському вперше в Наддніпрянщині після столітньої перерви поновилося українське богослужіння. У 1909 р. на Поділлі також уперше було видруковано збірник проповідей українською мовою.

Складною проблемою для українців залишалася боротьба за український переклад Біблії (Святого Письма). У 1903 р. у Відні Британським біблійним товариством було здійснено перше повне видання Святого Письма українською мовою в перекладі П. Куліша, І. Пулюя та І. Нечуя-Левицького. Російська православна церква лише в умовах наростання революції 1905—1907 рр. нарешті дозволила підготовку й видання українського перекладу Євангелія. У 1906 р. його видали, але через деякий час, в умовах антиукраїнської кампанії періоду реакції, стали вилучати.

Намагання частини пастирів відродити українську школу почалося з організації ними у Наддніпрянщині таємних національних шкіл. Зокрема, у роки революції 1905—1907 рр. такі навчальні заклади та просвітницькі товариства з’явилися на Правобережжі, у Полтавській та Катеринославській губерніях. У жовтні 1905 р. відбувся страйк учнів Подільської, Харківської, Волинської, Полтавської та Катеринославської православних семінарій із вимогами повернення української мови до церковної ніколи. Завдяки цьому церковна влада надала дозвіл комплектувати семінарські бібліотеки «малоросійськими книгами», а в 1906 р. дозволила відкрити у деяких семінаріях курси з української мови, літератури та історії.

Українське духовенство брало участь у парламентській діяльності. Зокрема, священики-депутати III Державної думи А. Гриневич, М. Сендерко, В. Солуха, К. Волков і О. Трегуб у 1908 р. підготували законопроект «Про мову викладання в початкових школах із малоросійським населенням». Єпископ Нікон став ініціатором обговорення законопроекту про захист українських товариств і запропонував запровадити в школах Наддніпрянщини вивчення рідної мови та історії. «Без вирішення цього питання,— стверджував він,— талановита і квітуча поетична Україна приречена на повільне вимирання».

Визначним явищем церковного життя на початку XX ст. стало відродження православ’я на Закарпатті. Цей процес був спричинений реакцією русинів на мадяризацію краю угорською владою. Напередодні Першої світової війни він набув такого розмаху, що охопив майже третину населення Закарпаття.

На Буковині прибічники православної церкви становили дві третини віруючих. Православна церква Буковини перебувала під значним впливом румунів. Більшість її духовенства становили румуни або румунізовані українці. На початку XX ст. завдяки тривалій боротьбі православні українці отримали два місця радників у керівництві Буковинсько-Далматинської митрополії у Чернівцях та посади на богословському факультеті Чернівецького університету.

2. Греко-католицька церква в Україні.

• Розповідь учителя

На початку ХХ ст. греко-католицька церква, як і в попередньому столітті, відігравала важливу роль у житті українців Галичини і Закарпаття. Багато зробила вона для українського національного відродження, захисту прав та інтересів українців. Проте наприкінці XIX ст., коли український рух став набувати переважно світського характеру, відносини між греко-католицькою церквою та його провідниками загострилися. Ситуація змінилася, коли Галицьку греко-католицьку митрополію очолив Андрій Шептицький (1901—1944 рр.).

• Постать в історії

Андрій Шептицький (1865—1944) — просвітник, громадсько-політичний діяч, доктор теології, архієпископ — багато зробив для українського національного руху. Посівши митрополичий престол у 36-річному віці, він сприяв тому, що греко-католицька церква остаточно відмовилася від союзу з русофілами (старорусинами), перейшла на народовські позиції та включилася як впливова сила в український національний рух у Галичині. Упродовж свого життя А. Шептицький послідовно боровся за ідею незалежної України, підтримував ті політичні сили Західної України, які відстоювали її автономний статус у 1900—1920 рр.

Митрополит став засновником Українського національного музею уЛьвові (1905 р.). Завдяки його допомозі в музеї було зібрано одну з найбільших в Європі колекцій ікон. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття освіти в кращих навчальних закладах Європи. У 1903 р. заснував у Львові Народну лічницю, яка пізніше перетворилася в сучасну лікарню. Був ініціатором створення і засновником Земельного банку у Львові (1910 р.), підтримував діяльність українських культурно-освітніх товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

Відстоюючи інтереси українців Галичини в Галицькому сеймі та палаті панів австрійського парламенту, ставив питання про запровадження загального виборчого права, реформування системи виборів до крайового сейму, створення українського університету у Львові.

Новий митрополит поставив участь греко-католицького духовенства в українському русі в залежність від дотримання ним християнської моралі. Замість старої ролі національного провідника церква відтоді повинна була виступати духовним і моральним авторитетом українства в краї. Нова роль не відразу знайшла розуміння в провідників українського руху. Сама постать Шептицького, що походив із полонізованого роду, викликала в них підозру. Проте наполегливість, з якою митрополит проводив свою лінію, та його виступи на захист українства врешті-решт сприяли відновленню єдності українського руху з греко-католицькою церквою, яка його освячувала. У церковних справах А. Шептицький був прибічником ідеї об’єднання християнських церков. У цих справах він двічі відвідував Росію, Білорусію і таємно подорожував Наддніпрянською Україною.

На початку XX ст. у Закарпатті греко-католицька церква в умовах мадяризації краю поступово втрачала позиції лідера національного руху русинів. Роль захисника інтересів русинів намагався відігравати єпископ Мукачівської єпархії Юлій Фірцак (1891—1914 рр.). За його підтримки в краю відновилася діяльність «Общества Св. Василия Великого», що видало «Буквар» для закарпатських русинів, і розпочалося видання тижневого часопису «Наука».

За наполяганням єпископа, занепокоєного занепадом господарства й бідуванням селянства в краю, у 1897—1901 рр. угорська влада здійснила в Закарпатті низку реформ, що отримали назву «Верховинської господарської акції». Він також став ініціатором створення учительської семінарії для дівчат в Ужгороді в 1902 р. Однак загалом греко-католицька церква на Закарпатті відійшла від участі в національній боротьбі русинів і дедалі більше перетворювалася на речника мадяризації. Реакцією на це стало збільшення серед віруючих прибічників православ’я.

3. Сектантські рухи.

• Розповідь учителя

Наприкінці XIX — на початку ХХ ст. у Наддніпрянській Україні значного поширення набуло сектантство. Особливо багато прибічників релігійних сект з’явилося серед німецьких поселенців на Півдні України.

• Робота з термінами і поняттями

Секта — релігійна група, громада, яка відійшла від панівної церкви з будь-яких причин.

Сектантство — загальна назва різних сект віруючих.

Найбільш поширеною в цей час була секта штундистів. Її назва походила від німецького слова Stund — «година». Штундисти кожного дня протягом години читали Біблію, співали релігійні пісні та гімни. Особливо багато прибічників цієї секти було в Катеринославській, Херсонській та Волинській губерніях. Усього в Україні в 1914 р. було близько 4 млн штундистів.

Члени секти баптистів (від грецького слова baptistes — хрестителі) вважали, що людину треба хрестити лише в дорослому віці, коли вона розуміє зміст цього обряду. Ті, хто входив до секти євангелістів, не визнавали вчення Старого Заповіту і вважали, що єдиним джерелом віри є Новий Заповіт. Усього в Наддніпрянській Україні напередодні Першої світової війни налічувалося близько 4 млн сектантів.

Православна церква і російська влада негативно ставилися до сектантського руху. Учасників сект переслідували, заарештовували, утримували у в’язницях, засилали до Сибіру й забирали в сектантів дітей. Заборони для діяльності сект були ліквідовані лише після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня 1905 р., що надавав населенню Російської імперії свободу совісті.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

I варіант

Обговорення і систематизація результатів складання учнями таблиці «Особливості церковного життя в Україні на початку ХХ ст.».

II варіант

• Експрес-опитування

1. Яке місто стало центром церковно-реформаційного руху Наддніпрянщини в роки революції 1905—1907 рр.?

2. Хто першим серед єпископів Наддніпрянщини в роки революції перейшов на патріотичні позиції?

3. Коли відбувся страйк учнів Подільської, Харківської, Волинської, Полтавської та Катеринославської семінарій?

4. Коли А. Шептицький очолив Галицьку греко-католицьку митрополію?

5. Хто очолював Мукачівську греко-католицьку єпархію до 1914 р.?

6. Що таке секта?

III варіант

• Бесіда за запитаннями

1. Охарактеризуйте розвиток православної церкви на українських землях на початку XX ст.

2. Які зміни відбувалися в житті греко-католицької церкви в Галичині та Закарпатті в цей період?

3. Яку роль у розвитку греко-католицької церкви та західноукраїнському національному русі відіграв на початку XX ст. А. Шептицький?

4. Як відбувалося поширення сектантського руху в Україні?

5. У своїй урочистій промові до 100-річчя з дня народження М. Шашкевича в 1911 р. митрополит А. Шептицький заявив: «Усі маємо це поняття, що народ — це наша сила, що праця для нього — наше завдання, що його добро — наша будучність... Нам сьогодні легко зрозуміти, що віддалитися від народу — це значить приректи себе на смерть...» До чого закликав митрополит діячів українського руху? Чи поділяєте ви його точку зору? Обґрунтуйте свою думку.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Переважна більшість віруючих українців була прибічниками православ’я. Однак Російська православна церква в Наддніпрянській Україні була однією з опор імперського режиму й мало враховувала національно-культурні потреби українців.

• Греко-католицька церква була єдиною з церков на українських землях, яка підтримувала український рух. У Галичині за митрополита А. Шептицького греко-католицька церква перетворилася на духовного і морального лідера українства.

• У Наддніпрянщині досить значна кількість населення почала шукати задоволення своїх релігійних потреб за межами офіційної церкви, що призвело до поширення сектантського руху.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.