Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 14 (20—21)

Тема. Культура України. Розвиток освіти, науки, техніки і літератури.

Мета: визначити характерні риси розвитку культури України на початку XX ст.; порівняти розвиток освіти в Наддніпрянській та Західній Україні; охарактеризувати основні досягнення української науки й техніки; визначити основні здобутки тогочасної української літератури; пояснити терміни і поняття «реалізм», «модернізм»; розвивати вміння учнів визначати досягнення і здобутки в різних галузях культури; формувати естетичні уявлення учнів і почуття поваги до досягнень культури України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Культура України на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: реалізм, модернізм.

Основні дати: 1913 р. — авіатор П. Нестеров виконав «мертву петлю»; 1907—1909 рр. видання «Словника української мови» Б. Грінченка; 1909 р. — засновано перший журнал українського модерну «Українська хата».

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте розвиток українського національно-культурного руху в 1907—1914 рр.

2. Які питання щодо України розглядалися в III та IV Державних думах?

3. Які події відбувалися в Наддніпрянщині у зв’язку зі святкуванням шевченківського ювілею в 1914 р.?

4. Сучасний український історик Т. Гунчак про російську політику щодо святкування шевченківського ювілею в 1914 р. пише: «Коли зважити на всі утиски царського режиму щодо українців, постає запитання: чого боялася така могутня Російська імперія? Невже росіяни гадали, що Шевченкове слово розбудить воїна в українському селянинові, якого вкінець обплутав російський абсолютизм?» Як би ви відповіли на запитання, поставлене істориком?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Якими були характерні риси розвитку культури України в другій половині XIX ст.?

2. Як відбувався розвиток освіти на українських землях у цей період?

3. Назвіть основні досягнення тогочасної української науки і техніки.

4. Назвіть імена майстрів української літератури другої половини ХІХ ст. та їхні основні твори.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Упродовж розгляду нового матеріалу розпочніть складання таблиці «Розвиток культури України на початку XX ст.».

Галузь культури

Основні здобутки і досягнення

1. Характерні риси культури України на початку XX ст.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи характерні риси тогочасної культури України. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

У культурі України початку XX ст. значною мірою розвивалися процеси та явища, започатковані в попередню добу. Формуванню єдиної культури українського народу, як і раніше, перешкоджали відсутність власної державності та перебування в складі різних державних утворень, кордони яких ігнорували українську етнічну територію. Помітний вплив на розгортання процесів у культурній сфері мали такі фактори, як завершення формування української нації, ускладнення соціальної структури в умовах становлення індустріального суспільства, політизація суспільного життя та посилення тиску державних структур.

Результатом цього стала поява і розгортання в культурі багатьох суперечливих тенденцій і явищ як позитивного, так і негативного плану.

Період від початку XX ст. в історії культури України став досить плідним. З’явилося чимало молодих, завзятих і талановитих митців, які попри несприятливі умови імперського панування досягли досить вагомих успіхів. Однак цей процес був надзвичайно контрастним. Поряд із видатними вченими і культурними діячами, що отримали вищу освіту, яка за рівнем розвитку відповідала кращим європейським зразкам, переважна більшість населення України залишалася неписьменною і далекою від надбань цивілізації.

Характерною рисою культури України початку ХХ ст. було поєднання двох тенденцій — збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та перенесення на місцевий ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовираження. В українському образотворчому мистецтві, як і в європейському, до Першої світової війни провідну роль зберігав реалізм. Проте його межі деяким митцям здавалися завузькими для вираження свого бачення світу. Це стало поштовхом до появи нових течій, які дістали узагальнюючу назву «модернізм». Український модернізм сформувався як національна самобутня течія на основі власної мистецької традиції та розвивався паралельно з європейським. Своєрідністю українського варіанта модернізму було те, що він з естетичного явища перетворився на культурно-історичне, став спробою подолання провінційності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової культури.

• Робота з термінами і поняттями

Реалізм — напрямок у літературі й мистецтві, який прагне правдиво й об’єктивно відображати дійсність.

Модернізм — загальна назва сукупності напрямків у літературі й мистецтві кінця XIX — початку ХХ ст., представники яких заявляли про розрив з традиціями реалізму. Митцям модернізму були притаманні змішування стилів, революційне перетворення засобів виразності.

2. Освіта.

• Розповідь учителя

На початку ХХ ст. рівень грамотності населення українських земель порівняно з європейським був нижчим. Щонайменше 70% населення Наддніпрянщини не вміло читати і писати. У Західній Україні цей показник становив 40 %. Під тиском потреб суспільного розвитку мережа навчальних закладів поступово збільшувалася. У Наддніпрянській Україні кількість початкових шкіл за період 1897—1911 рр. збільшилася від 13,5 тис. до 18,7 тис. Середніх шкіл напередодні Першої світової війни тут налічувалося 252, де навчалося 140 тис. учнів. При цьому в Київському навчальному окрузі, до складу якого входили п’ять губерній

Наддніпрянщини, освіту здобули лише 10 % дітей шкільного віку. У середніх школах (реальних училищах, чоловічих та жіночих гімназіях) навчалися переважно діти дворян і державних службовців. Близько 36—50 % бажаючим навчатися щорічно відмовляли в прийомі до середніх шкіл. Після революції 1905—1907 рр. кількість вихідців із «нижчих станів» (дітей міщан, майстрових, селян тощо) у гімназіях дещо зросла, однак для більшості населення Наддніпрянської України здобуття середньої освіти залишалося неможливим. У 27 вищих навчальних закладах краю, у тому числі в трьох університетах — Харківському, Київському, Новоросійському (Одеському), навчалося 35,2 тис. студентів. У післяреволюційний період кількість дітей «нижчих станів» тут також дещо зросла. Так, у Київському університеті вона досягла 36 %.

На території Наддніпрянської України не було жодної української школи на державному утриманні, жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання. У роки революції 1905—1907 рр. особливою активністю у справі запровадження курсів лекцій і занять з історії України, української мови та літератури відзначалися студенти Київського та Новоросійського (Одеського) університетів. Однак після поразки революції влада заборонила читання цих курсів.

• Робота з документом

Зі статті письменника С. Васильченка «“Живая речь” в українській школі» (1911 р.)

Школа з нерідною мовою, з чужими по духу вчителями і тільки по великій незрозумілості може зватися народною. Сумною і самотнею будівлею стоїть вона у нас серед рідних сіл; круг неї шумить своє життя, народна пісня, мова, народний юмор б’ється у вікна, в двері, в щілини до неї, але в школу не хочуть пустити їх. Немає місця в їй живій мові. А там, де немає живої мови в школі, там немає живої душі, щирості, там немає засобів виховувати і ґрунтувати духовні дитячі здібності. І цілком зрозуміло, чого наші люди дивляться на свою школу здебільшого або як на стежку до всяких посад, або, як кажуть, до «легкого хліба», а не як на інституцію, що повинна обслуговувати їх найперші духовні потреби. Тільки після того, коли б залунала по наших школах рідна мова і буйно зашуміло в їй нове життя, всім би стало видно, через що наш народ «двічі неграмотний».

• Запитання до документа

1) У чому автор убачав згубність відсутності навчання рідною мовою в школах України?

2) Як ви розумієте вислів С. Васильченка, що український народ «двічі неграмотний»?

На західноукраїнських землях стан справ з освітою також був складним. На початку ХХ ст. третина сіл Галичини не мала початкових, а кожне шосте — будь-яких шкіл. В існуючих школах краю українські діти становили близько 20% учнів. Середніх шкіл (державних і приватних гімназій) на всю Галичину було 49, з яких лише в чотирьох навчання здійснювалося українською мовою. Близько 150 тис. дітей шкільного віку взагалі ніде не навчалися. Завдяки зусиллям української громадськості напередодні Першої світової війни в Галичині кількість українських початкових шкіл, де навчання здійснювалося рідною мовою, збільшилася до 3,5 тис., з’явилося шість державних та 15 приватних українських середніх шкіл. У початкових школах Закарпаття дітей навчали угорською мовою. Набагато кращою була ситуація на Буковині, де напередодні війни фактично в кожній сільській громаді діяла початкова школа. Із 120 тис. дітей шкільного віку 112 тис. відвідувало навчальні заклади. Із 537 буковинських початкових шкіл 214 були з українською мовою викладання. Середню освіту на Буковині надавали п’ять державних та дві приватні гімназії. Серед них українська гімназія була лише одна.

Вищу освіту в Західній Україні надавали чотири вищі навчальні заклади — Львівський та Чернівецький університети, Академія ветеринарної медицини та Політехнічний інститут у Львові. Викладання у Львівському університеті майже повністю здійснювалося польською мовою, у Чернівецькому — німецькою. При цьому українці серед студентів Львівського університету становили 21 %, Чернівецького — 17,6 %. Завдяки зусиллям української громадськості в обох університетах діяли українські кафедри.

3. Наука і техніка.

• Розповідь учителя

На початку XX ст. вчені та винахідники України досягли значних успіхів у розвитку природничих наук і техніки.

У Київському та Харківському університетах існували традиційно сильні школи математиків та фізиків. Київську алгебраїчну школу заснував математик Д. Граве. Вагомий внесок у розвиток різних галузей математики зробили харківські вчені Д. Синцов, С. Бернштейн, В. Стеклов. Фізик Д. Рожанський став основоположником Харківської школи радіофізики.

Значними були досягнення українських біологів та медиків. Праці О. Країнського з мікробіології, В. Данилевського — з ендокринології, М. Трінклера — із хірургії, М. Ланге — із психології дістали всесвітнє визнання. Засновником Київської терапевтичної школи став М. Стражеско. Епідеміолог і мікробіолог Д. Заболотний першим у світовій практиці відкрив шляхи поширення чуми і запропонував ефективні засоби боротьби з нею.

• Постать в історії

Свої перші відкриття Данило Заболотний (1866—1929) зробив, працюючи лікарем на бактеріологічній станції в Одесі. Зокрема, він перевірив на собі відкритий ним препарат проти холери. Учений очолював експедиції для боротьби з чумою, холерою та іншими епідемічними захворюваннями до Індії, Аравії, Ірану, Китаю і Месопотамії, за що отримав чимало іноземних орденів і медалей. Заболотний — автор понад 100 наукових праць. Він першим у світі звернув увагу на роль польових гризунів у розповсюдженні чуми. У 1928—1929 рр. був президентом Всеукраїнської академії наук. Заснував Інститут мікробіології та епідеміології Академії наук України, який і нині носить його ім’я.

Першу карту геологічної побудови Донбасу, складену інженером Л. Лагутіним, у 1911 р. відзначили золотою медаллю на Всесвітній виставці. Вихованці Київського товариства повітроплавання сконструювали перший у світі гідроплан (Д. Григорович), багатомоторний літак і вертоліт (І. Сікорський). Член товариства, військовий льотчик П. Нестеров на основі математичних розрахунків розробив теорію вищого пілотажу. У 1913 р. він вперше в історії авіації продемонстрував над Сирецьким аеродромом у Києві «мертву петлю», що згодом отримала його ім’я. Видатний авіатор Л. Мацієвич першим у світі висунув ідею створення авіаносців. Успіхи в повітроплаванні сприяли створенню авіаційної промисловості. На основі майстерень Одеського авіаклубу згодом виник перший в Україні авіаційний завод.

Вагомих результатів було досягнуто у суспільних науках. М. Грушевський у Петербурзі видав одну з перших узагальнюючих популярних праць із вітчизняної історії — «Нарис історії українського народу». На початку XX ст. вийшли перші книги його фундаментальної 10-томної «Історії України-Руси». Продовжувала плідно працювати О. Єфименко — перша в Україні та Росії жінка — доктор історичних наук. Значний внесок у вивчення історії Слобідської України зробив Д. Багалій, Лівобережжя — В. Барвінський. У 1908 р. в Петербурзі було видано українською мовою доступну широкому колу читачів ілюстровану «Історію України-Руси» М. Аркаса.

Велике значення для розвитку українського мовознавства і формування національної самосвідомості мали праці вітчизняних філологів. У 1907—1909 рр. було видано тритомну «Українську граматику» А. Кримського та чотиритомний «Словник української мови» Б. Грінченка. У «Словнику» було вдало поєднано наддніпрянський і галицький діалекти української мови, завдяки чому він і сьогодні залишається найавторитетнішим виданням. Значними були досягнення у різних галузях наук В. Вернадського.

• Постать в історії

Володимир Вернадський (1863—1945) був людиною унікальних здібностей. Природознавець, хімік, мінералог і геолог, він прагнув створити цілісне бачення розвитку Землі, життя, людської історії та Космосу. Ідеї Вернадського про роль живої речовини в житті земної кори стали фундаментом для створення ним нових наук — геохімії та біогеохімії. Він був основоположником учення про біосферу та ноосферу.

Наукову діяльність учений поєднував з громадською. У 1915 р. він опублікував статтю «Українське читання і російська громадськість», протестуючи проти переслідувань владою українського руху. Вернадський став організатором і від 1918 р. першим президентом Української академії наук. У творчій спадщині вченого близько 400 наукових праць із мінералогії, геохімії, радіології, біохімії, гідрогеології. На його честь один із мінералів названо вернадитом.

4. Література.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи основні досягнення тогочасної української літератури і продовжуючи роботу з таблицею «Розвиток культури України на початку XX ст.». Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Початок XX ст. в українській літературі пов’язаний із пошуком нових шляхів розвитку. Поряд із реалістичним підходом до зображення дійсності поширюються модерністські течії. Набуває популярності жанр новели (короткого оповідання). Першим до модернізму в тогочасній українській літературі звернувся поет М. Вороний. У 1901 р. в «Літературно-науковому віснику» він надрукував статтю, у якій закликав повернутися до «справжньої запашної поезії», тематично і жанрово розширити літературні рамки. Цю ідею підтримала група галицьких письменників «Молода муза» (поети і письменники Б. Лепкий, П. Карманський, М. Яків, композитор С. Людкевич та ін.), які в маніфесті 1907 р. висловили критичні зауваження щодо реалізму й закликали орієнтуватися на тогочасні західноєвропейські тенденції розвитку літератури й мистецтва. У 1909 р. в Києві П. Бочацьким і М. Шаповалом було засновано перший журнал українського модерну «Українська хата», що виходив до 1914 р.

Спробою своєрідного поєднання реалізму і модернізму стала «нова школа» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина). Її прибічники органічно поєднували традиційний для української літератури опис народного життя і розповідь від першої особи з новими здобутками європейського модернізму — символізмом та психоаналізом.

Прикладом реалістичного підходу до зображення подій українського суспільства стала творчість В. Винниченка. Напередодні та в період революції 1905—1907 рр. з’явилися його твори «Краса і сила», «Голота», «Талісман», «Зіна». У них він створює образи жителів провінційних містечок, робітників, революціонерів, що потрапляють у складні психологічні ситуації. Він також змальовує повсякденне життя українців, жахи солдатчини та царських в’язниць.

Пошук нових засобів характерний для творчості М. Коцюбинського. У повісті «Fata morgana» письменник передав настрої й переживання жителів українського села напередодні революції 1905—1907 рр. Неповторну красу природи письменник відтворив у повісті «Тіні забутих предків». Гострим питанням людських відносин були присвячені новели «Сміх», «Коні не винні» таін.

Яскравим талантом осяяна творчість Лесі Українки. Написані нею поезії «Осіння казка», «Пісні про волю», «У катакомбах» порушували проблеми відносин між поетом і владою, становлення борця за інтереси народу тощо. Широкої популярності набули її збірки поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії», поеми «Роберт Брюс» і «Давня казка». Одним із найкращих творів Лесі Українки стала драма-феєрія «Лісова казка», де вона з вражаючим драматизмом зобразила суперечності між похмурою дійсністю та прагненням людини до щастя.

Автором багатьох інтимно-ліричних віршів, чимало з яких стали романсами, був поет О. Олесь (Кандиба). Зокрема, його вірш «Чари ночі», покладений на музику, вважається справжнім гімном гармонії природи і палких почуттів. У 1907—1917 рр. О. Олесь видав п’ять збірок своїх поезій.

Неперевершеним майстром короткої психологічної новели став В. Стефаник. У своїх творах він зображував жахливі своєю трагічністю картини злиденного життя західноукраїнського селянства. Близькими за змістом до творів В. Стефаника були оповідання М. Черемшини та Л. Мартовича.

До кращих творів світової літератури про селянство можна віднести повість відомої письменниці з Буковини О. Кобилянської «Земля». У цьому творі вона надзвичайно правдиво і яскраво розкрила психологію дрібних селян-власників, їхнє одвічне прагнення мати свою землю. Проблемам жіночої долі в складних життєвих обставинах письменниця присвятила повісті «Царівна» і «Людина». Глибоким ліризмом і поетичністю відрізняється повість «У неділю рано зілля копала», написана за мотивами народної пісні.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

І варіант

Обговорення складання учнями таблиці «Розвиток культури України на початку XX ст.».

II варіант

• Бесіда за запитаннями

1. Що таке модернізм?

2. Який відсоток населення Наддніпрянської України вмів читати і писати?

3. Які вищі навчальні заклади існували в Західній Україні?

4. Хто і коли вперше в історії авіації здійснив «мертву петлю»?

5. Хто з українських учених став основоположником учення про біосферу і ноосферу?

6. Назвіть твори найвідомішої тогочасної письменниці Буковини О. Кобилянської.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• На початку ХХ ст. культура України, попри існуючі перешкоди, продовжувала свій розвиток.

• У тогочасній освіті України однією з найскладніших проблем залишалася українізація шкіл і вищих навчальних закладів.

• У науці України цього періоду особливо вагомими були здобутки вчених-природознавців.

• У тогочасній українській літературі поряд із реалістичною набуває поширення модерністська течія.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) За додатковим матеріалом підготувати повідомлення про розвиток освіти, науки, техніки, літератури в Україні на початку ХХ ст.