Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 12 (18)

Тема. Наддніпрянська Україна в 1907—1914 рр.

Мета: охарактеризувати причини здійснення, мету і складові земельної реформи П. Столипіна; пояснити, як відбувалося її здійснення та як вона вплинула на українські землі в складі Російської імперії; проаналізувати діяльність українських політичних партій у цей період; визначити особливості ставлення загальноросійських партій до українського руху; пояснити терміни і поняття «земельна реформа П. Столипіна», «Український інформаційний комітет», «Товариство українських поступовців»; розвивати вміння учнів аналізувати й узагальнювати історичний матеріал; виховний аспект реалізується на підставі знайомства учнів із діяльністю українських громадсько-політичних діячів цього періоду.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі в 1907—1914 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: земельна реформа П. Столипіна, Український інформаційний комітет, Товариство українських поступовців.

Основні дати: 1906—1911 рр. — здійснення земельної реформи П. Столипіна; 1908 р. — створення Товариства українських поступовців.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте зміни в діяльності українських політичних партій у роки революції 1905—1907 рр.

2. Якими були здобутки українського національно-культурного руху в цей період?

3. Охарактеризуйте участь депутатів-українців у діяльності І та II Державних дум.

4. Український громадсько-політичний діяч, член УСДРП В. Дорошенко оцінював створення української громади в складі І Державної думи як «проголошення існування нації». Чи поділяєте ви таку оцінку? Обґрунтуйте свою точку зору.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Які чинники перешкоджали розвитку сільського господарства Наддніпрянщини на початку ХХ ст.?

2. Визначте, якими були масштаби селянських виступів у Наддніпрянщині в роки революції 1905—1907 рр.

3. Назвіть загальноросійські партії, які діяли в Наддніпрянщині.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на розвиток Наддніпрянської України.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, складаючи характеристику земельної реформи П. Столипіна за планом: 1) причини здійснення; 2) мета реформи; 3) складові реформи; 4) особливості здійснення реформи в Україні; 5) результати реформи.

Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки. Правлячі кола імперії зберегли владу. Однак вони дедалі більше усвідомлювали необхідність змін. Однією з головних причин революції було аграрне питання, розв’язати яке запропонував шляхом реформи голова Ради міністрів і міністр внутрішніх справ Петро Столипін (1862—1911). Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906 р. і завершилася Законами від 14 червня 1910 та 29 травня 1911 р.

Головними причинами проведення земельної реформи П. Столипіна були:

• необхідність розв’язання аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне;

• потреба зменшення конфронтації в суспільстві та відвернення загрози нового революційного вибуху.

Метою реформи було підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, збільшення товарності селянських господарств, зміцнення соціальної підтримки самодержавства на селі та вирішення проблеми аграрного перенаселення.

Земельна реформа передбачала:

• руйнування селянської общини та закріплення за кожним господарем у приватну власність землі, якою він користувався. Одержуючи надільну землю у власність, селянин міг вимагати виділення землі одним масивом, або відрубом. Він мав право переселитися на неї й створити свій хутір;

• надання селянам кредитної допомоги через Селянський кредитний банк;

• заохочення переселення селян із регіонів із високою густотою населення, де не було вільних земель, до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії.

Здійснюючи реформу, П. Столипін зіткнувся із сильним опором як із боку правих, що не були зацікавлені в руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів та більшовиків), які, мріючи про нову революцію, не бажали зменшення соціальної напруги на селі. Чимало самих селян також опиралися реформі, побоюючись розорення й не бажаючи змінювати звичне життя.

Наддніпрянщина стала одним із регіонів, де земельна реформа відбувалася найбільш успішно. Протягом 1907—1915 рр. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі — 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. До 1916 р. в краї було створено 440 тис. хуторів (14% селянських господарств). Ці показники перевищували дані по європейській частині Росії, де в індивідуальну власність закріпили землю 24 % селян, а виділилися на хутори — 10,3 %.

Під час здійснення реформи активно діяв Селянський земельний банк, який у 1906—1916 рр. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької. Станом на 1911 р. 42,4% усієї проданої через банк землі припадало на шість губерній Лівобережжя та Півдня України.

Уряд заохочував переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Казахстану, Північного Кавказу, Середньої Азії та Далекого Сходу. Протягом 1906—1912 рр. із Наддніпрянщини виїхало понад 1 млн осіб.

Це становило близько половини всіх переселенців із європейської частини імперії. Щоправда, із часом майже чверть із них повернулася додому. Одночасно із цим на Південь і Схід, де виникла потреба в робочих руках на промислових підприємствах, переселялися російські селяни, що ставали тут робітниками.

Земельна реформа П. Столипіна не змогла повністю розв’язати всі суперечності на селі. Вона не ліквідувала соціальної напруженості на селі, яка ще більше загострилася. До старої неприязні між селянами й поміщиками додалася ворожість між заможним і бідним селянством. Економічні наслідки реформи були більш вагомими: значно збільшилося виробництво товарного зерна, було освоєно нові території на сході країни, завдяки розоренню частини селян з’явилася нова робоча сила для промисловості. Від 1910 до 1913 р. посівні площі в Наддніпрянщині збільшилися на 900 тис. десятин і досягли 22,9 млн десятин. У 1913 р. було знято найбільший валовий збір зернових — 1200 млн пудів. Третина всієї продукції сільського господарства вивозилася за кордон. Частка України в загальноімперському експорті зерна перевищувала 40 % і становила 250—300 млн пудів щорічно.

Завершити реформу П. Столипін не встиг. 1 вересня 1911 р. його було смертельно поранено в оперному театрі у Києві агентом охранки есером Д. Богровим. Поховали реформатора в Києво-Печерській лаврі за його заповітом: передчуваючи загибель (на життя Столипіна і членів його родини було вчинено декілька замахів), він просив поховати його в тому місті, де загине.

2. Українські політичні партії в 1907—1914 рр.

• Розповідь учителя

Переслідування учасників революції 1905—1907 рр., що розпочалися після її поразки, призвели майже до повного розгрому українських політичних партій. Так, якщо на червень 1907 р. УСДРП мала близько 3 тис. членів, то вже через декілька місяців її кількість зменшилася в десятки разів. У 1908—1909 рр. єдиною ознакою існування партії була легальна газета «Слово», що виходила в Києві за редакцією В. Садовського, С. Петлюри, М. Порша та Я. Міхури, які також складали центральний комітет УСДРП.

Починаючи від 1908 р. лідери партії, що не були заарештовані або змогли емігрувати, намагалися відновити діяльність УСДРП. Результатом цього стало створення Організаційного комітету українських соціал-демократів вищих навчальних закладів та київської робітничої організації. Улітку 1909 р. представники відновлених місцевих організацій зібралися на нараду у Львові. Однак через розбіжності в поглядах УСДРП відновлено не було. Невдало завершилася також спроба її членів приєднатися до РСДРП через відмінності в ставленні до національного питання.

Після цих невдач більшість провідників УСДРП, радикально змінивши погляди, перейшла на націоналістичні позиції. До них приєдналися й деякі лідери СДС (М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.). У 1911 р. у Львові на нараді УСДРП одна частина лідерів української соціал-демократії висловилася за те, що українцям у своїй боротьбі необхідно спиратися на власні сили, а друга — обстоювала необхідність підтримки з боку Австро-Угорщини. Зрештою ці суперечки спричинили виникнення двох окремих організацій — Українського інформаційного комітету та Молодоукраїнської партії. Проте остання так і не почала роботу. Український інформаційний комітет у 1912—1914 рр. здійснював активну діяльність, інформуючи європейську громадськість про українські справи. Його представники працювали у Великій Британії, Франції, Австро-Угорщині та інших державах.

У той час як провідники УСДРП, що перебували в еміграції, ставали на самостійницькі позиції, діячі партії, що залишалися в Російській імперії, продовжували діяльність. Вони організували видання українських суспільно-політичних журналів у Москві — «Украинская жизнь» та Києві — «Дзвін».

• Цікаво знати

«Украинская жизнь», що виходила від 1912 р., була єдиним, хоч і російськомовним журналом, який висвітлював становище українців у Російській імперії, висловлював їхні прагнення та потреби. Статті до нього писалися провідними діячами українського руху. Журнал вважався офіційним органом УСДРП. Редагував його С. Петлюра. На основі матеріалу, зібраного редакцією журналу, П. Стеблинський та О. Лотоцький в 1914 р. видали книгу «Українське питання», де систематизовано виклали всі вимоги українства.

Після поразки революції УСДРП припинила діяльність. Один із її лідерів писав: «Демократично-ліберальна партія поступово вмирала і, нарешті, 1907 р. зовсім умерла, хоч і без офіційних похорон, а просто перестала існувати». Така доля партії була обумовлена тим, що вона, орієнтуючись на легальні методи роботи, в умовах післяреволюційних переслідувань, за відсутності власної думської фракції, діяти не змогла. У цій ситуації члени ради УСДРП Б. Грінченко, С. Єфремов, Є. Чикаленко та інші вирішили на основі місцевих партійних осередків відновити колишню Загальноукраїнську безпартійну організацію. На з’їзді УСДРП у 1908 р. ідею підтримали і назвали нову організацію, за пропозицією О. Лотоцького, Товариством українських поступовців (ТУП). Поступовці виступали за перетворення Російської імперії на федеративну державу, надання Україні автономії, впровадження української мови в школах, створення українознавчих кафедр у Київському та Одеському (Новоросійському) університетах. Свої задуми вони намагалися реалізувати за підтримки російських ліберальних партій, що мали своє представництво в Думі. У 1911—1913 рр. ТУП використовувала загальноросійські з’їзди земств, учителів із питань організації народної освіти для проведення через них резолюцій про необхідність запровадження в школах Наддніпрянщини навчання українською мовою.

У квітні 1912 р. на з’їзді ТУП було затверджено «українську платформу», що містила такі вимоги:

• запровадження навчання в школах українською мовою;

• викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх та вищих навчальних закладах;

• використання української мови в судочинстві, церкві та громадських організаціях;

• скасування заборон на привезення з-за кордону літератури, виданої українською мовою.

Для популяризації «української платформи» ТУП використовувала журнал «Украинская жизнь» та уклала угоду з російською Партією конституційних демократів (кадетів), які мали представляти її в Думі.

3. Загальноросійські політичні партії та український рух.

• Розповідь учителя

У Наддніпрянській Україні діяли осередки загальноросійських політичних партій. Усі вони мали власні позиції щодо національних прав українців. Представники партій російських лібералів, кадети та октябристи, обстоюючи єдність Російської держави, були категорично проти права українців на самовизначення й національно-територіальну автономію. Однак уважали, що будь-які репресії проти національних рухів ведуть лише до їх зміцнення, що всім народам необхідно надати демократичні права і національно-культурну автономію — право навчатися рідною мовою, використовувати її в суді та церкві, розвивати власну культуру тощо.

Праві чорносотенні організації «Союз руського народа», «Союз Михаила Архангела», «Клуб русских националистов» та інші категорично заперечували саме існування українців, а український рух уважали «німецькою інтригою», вигаданою для ослаблення Російської імперії.

Суттєво різнилися погляди на український рух серед партій соціалістичного спрямування. Представники фракції меншовиків Російської соціал-демократичної партії не заперечували права українців на національно-культурну автономію. Проте, на їхню думку, будь-які національні рухи послаблювали єдиний революційний фронт проти царизму, а демократичні свободи і соціалістичні перетворення є достатніми для задоволення національних потреб українців.

Прибічники більшовиків у складі РСДРП спочатку не відрізнялися від меншовиків у своєму ставленні до «українського питання». Однак напередодні Першої світової війни, коли національне питання стало набувати особливої ваги в світовій політиці, лідер більшовиків В. Ленін проголосив безумовну підтримку права України на самовизначення, розуміючи під тим її відокремлення та утворення самостійної держави. Це він вважав доцільним для боротьби проти царизму і здійснення демократичних перетворень. Однак у наступний період здійснення соціалістичної революції національні рухи й національні утворення ставали перешкодою у боротьбі за встановлення світової пролетарської республіки.

Партія соціалістів-революціонерів (есерів) була єдиною загально-російською партією, яка беззастережно підтримувала право українців на національно-територіальну автономію. Есери були прибічниками перебудови Російської імперії у федеративну республіку та надання права національного самовизначення всім неросійським народам.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Бесіда за запитаннями

1. Коли розпочалася земельна реформа П. Столипіна?

2. У якому регіоні Наддніпрянщини в період здійснення реформи найбільше селян закріпило землю в індивідуальну власність?

3. Яку назву мав єдиний російський журнал, що висвітлював життя українців у Російській імперії?

4. На з’їзді якої української партії в 1908 р. було утворено ТУП?

5. Представники яких загальноросійських партій взагалі заперечували факт існування українців?

6. Яким було ставлення есерів до українського питання?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Земельна реформа П. Столипіна мала вирішити аграрну проблему і перешкодити вибуху нової революції. Цієї мети було досягнуто лише частково: деякі соціальні суперечності реформа розв’язала, однак спричинила появу нових.

• Умови післяреволюційної реакції стали важким періодом для українських політичних партій: вони були змушені згорнути свою діяльність або шукати нові форми роботи.

• Ставлення загальноросійських партій до українського руху суттєво різнилося, починаючи від взагалі заперечення факту існування українців до визнання за ними права на національне самовизначення.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.