Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 10 (16)

Тема. Події Російської революції 1905—1907 рр. на українських землях.

Мета: пояснити, якими були причини революції 1905—1907 рр. у Російській імперії і які події її започаткували; охарактеризувати події революції 1905—1907 рр., які відбулися в січні—серпні 1905 р.; визначити вплив на ситуацію в країні Маніфесту 17 жовтня 1905 р.; проаналізувати особливості селянського руху в Наддніпрянщині в роки революції 1905—1907 рр.; пояснити терміни і поняття «Кривава неділя», «Маніфест 17 жовтня 1905 р.», «чорносотенці», «Ради робітничих депутатів», «кадети», «октябристи»; розвивати вміння учнів визначати особливості історичних процесів та явищ; виховний аспект уроку реалізується на підставі знайомства учнів з участю представників різних соціальних верств у подіях Російської революції 1905—1907 рр.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна в роки Російської революції 1905—1907 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: «Кривава неділя», «Маніфест 17 жовтня 1905 р.», чорносотенці, Ради робітничих депутатів, кадети, октябристи.

Основні дати: 9 січня 1905 р. — події «Кривавої неділі» у Санкт-Петербурзі; 14 червня 1905 р. — початок повстання на броненосці «Потьомкін»; 17 жовтня 1905 р. — поява царського маніфесту «Про вдосконалення державного порядку»; 11—16 листопада 1905 р. — повстання моряків під проводом лейтенанта П. Шмідта в Севастополі; 18 листопада 1905 р. — повстання солдат під проводом підпоручика Б. Жадановського в Києві.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Яку роль в українському національному русі відігравали організації «Сокіл» та «Січ»?

2. Визначте вплив галицьких москвофілів на суспільно-політичне життя в краю.

3. Охарактеризуйте розвиток українського руху на Буковині та в Закарпатті.

4. Сучасний український історик Т. Гунчак, характеризуючи рівень розвитку українського національного руху в Західній Україні на початку XX ст., пише: «Перед Першою світовою війною галицькі українці, широко розвинувши громадсько-політичну і культурну діяльність, перетворилися на самосвідому національну спільноту, метою якої було самостійне політичне життя». Як ви розумієте таку характеристику? На підставі яких фактів її можна зробити? Чи можливо, на вашу думку, поширити оцінку автором національного руху галицьких українців на тогочасний український рух на Буковині та в Закарпатті? Обґрунтуйте свою точку зору.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Які соціальні проблеми викликали невдоволення різних верств населення Наддніпрянщини на початку ХХ ст.?

2. Поясніть, що таке соціальна революція.

3. Коли економіку Наддніпрянщини охопила криза?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Упродовж розгляду нового матеріалу виконайте завдання:

1. Покажіть на карті місця найбільших виступів селян, робітників і військових, які відбувалися на території Наддніпрянщини в 1905 р.

2. Складіть таблицю «Події революції 1905—1907 рр. в Україні».

Дата

Подія

1. Початок революції. Революційні події в Наддніпрянській Україні в січні—серпні 1905 р.

• Розповідь учителя

Початок ХХ ст. ознаменувався ускладненням внутрішньополітичного становища в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904—1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя до вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії проходили демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги.

У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, учасники якої прагнули вручити царю петицію стосовно поліпшення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт й наказала військам стріляти по демонстрантах. Загинуло близько тисячі осіб. Події «Кривавої неділі» викликали загальне обурення і стали початком революції 1905—1907 рр.

У січні 1905 р. в імперії застрайкувало 440 тис. робітників. Про припинення роботи оголосили робітники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. На кінець лютого тут було зафіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Страйкова хвиля поступово посилювалася. Протягом квітня—серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Страйкарі виступали під гаслом «Геть самодержавство!». Неодноразово виникали сутички робітників із поліцією. Одночасно розгортався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків.

Під впливом виступів робітників і селян похитнулася надійна раніше опора російської влади — армія. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на броненосці «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Серед небагатьох офіцерів, що підтримали повсталих, був інженер-механік Олександр Коваленко, один із засновників РУП. Під час повстання він входив до складу революційного комітету, що керував ним.

Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба вірних владі 12 кораблів Чорноморської ескадри розстріляти бунтівний броненосець провалилася. Матроси ескадри відмовилися стріляти в «Потьомкіна» і зустріли його вигуками «Ура!». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля і провіанту повсталий «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца і здався владі. Повстанці стали політичними емігрантами, а деякі згодом таємно повернулися на Батьківщину.

Розвиток революції змусив владу піти на поступки. 18 лютого 1905 р. імператор Микола II підписав маніфест, у якому оголосив про створення спеціальної комісії для з’ясування причин заворушень і оприлюднив свій намір скликати законодорадчу Державну думу. 6 серпня з’явився новий маніфест про створення виборного законодорадчого органу Державної думи. Ліберальні кола цей крок влади задовольнив, проте революцію він не зупинив.

2. Жовтневий страйк. Маніфест 17 жовтня 1905 р.та його наслідки.

• Розповідь учителя

На початку жовтня 1905 р. у Москві та Петербурзі розпочався загальноросійський політичний страйк. Головними політичними вимогами страйкарів були запровадження демократичних свобод і скликання Установчих зборів. У Наддніпрянській Україні страйк підтримало понад 120 тис. осіб. Прагнучи його придушити, уряд запровадив в країні військовий стан. Навчання у вищих навчальних закладах було призупинено, фабрики й заводи взяли під контроль війська та поліція. Проте страйк тривав. У Харкові та Катеринославі відбулися збройні сутички страйкарів із поліцією.

Під час жовтневого політичного страйку виникли нові форми самоорганізації робітників — Ради робітничих депутатів. Вони відігравали роль органів робочої влади. Перша рада виникла на початку жовтня 1905 р. у Катеринославі. Усього впродовж жовтня—листопада ради з’явилися у 50 містах і робітничих поселеннях Наддніпрянщини. Одночасно зі створенням рад відбувалося об’єднання робітників у професійні спілки. В Україні за роки революції утворилося 280 профспілок, що об’єднували декілька тисяч робітників.

Наростання хвилі народних протестів примусило імператора Миколу II 17 жовтня 1905 р. оприлюднити маніфест«Про вдосконалення державного порядку», яким народу «дарувалися» громадянські свободи — проголошувалися недоторканність особи, свобода друку, совісті, зборів, зібрань, спілок. У ньому містилася також обіцянка залучити до виборів до Державної думи всі верстви населення й визнати Думу законодавчим органом, без схвалення якого жоден закон не набуватиме сили.

Маніфест спричинив розкол серед прихильників революції. Ліберали вважали боротьбу з владою виграною. Радикали прагнули продовжити революцію й знищити самодержавство. Консерватори від прибічників влади вимагали скасування Маніфесту й збереження самодержавства.

У Наддніпрянській Україні після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня ситуація залишалася напруженою. Радикали організовували мітинги, закликаючи до повалення монархії. Відбувалися єврейські погроми, організовані чорносотенцями. Останні вважали євреїв, які становили значний відсоток революціонерів, винуватцями революції. Найбільші погроми відбулися в Києві, Одесі, Катеринославі та містах Донбасу. Вони тривали декілька днів, супроводжувалися загибеллю десятків людей, підпалами і нищенням майна. Так, під час погрому в Києві 223 особи дістали поранення і 23 загинули. Придушували ці виступи за допомогою армійських підрозділів.

• Робота в термінами і поняттями

Чорносотенці — члени крайньо правих організацій у Росії в 1905—1917 рр., які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму.

Поява Маніфесту 17 жовтня суттєво змінила суспільно-політичне життя як Російської імперії в цілому, так і Наддніпрянської України. Проголошені ним політичні свободи привели до виникнення нових легальних загальноросійських партій. Ліберали утворили «Союз 17 октября» (октябристи) та Конституційно-демократичну партію (кадети). Найвпливовішою організацією консерваторів-чорносотенців став «Союз русского народа». Загальноросійські партії соціал-демократів та соціалістів-революціонерів стали легальними й використали це для посилення боротьби із самодержавством. Усі загальноросійські партії активно діяли в Наддніпрянщині. Українські політичні партії також перейшли від нелегальної роботи до відкритої пропаганди та діяльності.

3. Селянський рух.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи особливості селянського руху в період революції 1905—1907 рр. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Уже з перших місяців революції активізувалося селянство. Вістря боротьби селян було спрямоване проти поміщиків, у яких вони вбачали своїх головних ворогів. У січні—березні 1905 р. заворушення виникали переважно в окремих селах, де відносини між поміщиком і громадою були особливо складними. Селяни громили поміщицькі маєтки, розкрадали майно, захоплювали й перерозподіляли землі, іноді вбивали ненависних поміщиків або їх управителів.

У травні—червні 1905 р. виступи селян охопили цілі райони. У червні вони вирували в 64 із 94 повітів дев’яти губерній Наддніпрянщини. На той час завдяки агітації загальноросійських та українських соціалістичних партій боротьба селян стала набувати організованого характеру, з’явилися політичні гасла. Серед селян розповсюджувалися прокламації із закликами підтримувати боротьбу робітників проти самодержавства. Улітку 1905 р. було сформовано Всеросійський селянський союз. Особливо активно його місцеві комітети діяли в губерніях Наддніпрянщини.

Восени 1905 р. відбувся новий підйом селянських виступів, які подекуди супроводжувалися збройними сутичками з поліцією й армією. Кривава драма розігралася в селі Великі Сорочинці, Миргородського повіту, Полтавської губернії, де в грудні 1905 р. відбулося одне з найбільших селянських повстань у роки революції.

Приводом до нього стала спроба 17 грудня заарештувати місцевого вчителя Г. Безвіконного за революційну агітацію. Обурені селяни затримали пристава і місцевого урядника і вигнали їх із села. Обраний на загальному мітингу селянський комітет звернувся до полтавського губернатора з проханням не карати вчителя, вирішив не платити податків, не давати новобранців в армію і закрити шинки. Відповіддю губернатора стала відправка до села козаків. Каральному загону протистояли близько 5 тис. селян. Між козаками і селянами спалахнула сутичка, у якій були вбиті й поранені з обох сторін. Загинув командир козачого загону. 21 грудня у селі з’явився новий каральний загін із гарматами. Почалася розправа над повстанцями. Погрожуючи зброєю, козаки зігнали селян на майдан, протягом чотирьох годин тримали на колінах і катували при них керівників повстання. Потім упродовж декількох днів активних учасників повстання карали різками, а 19 селян заарештували й пізніше відправили на каторгу. Громадськість України та Росії обурила розправа із сорочинськими селянами, про яку вона дізналася з нарису «Сорочинська трагедія» російського письменника Володимира Короленка, який жив у Полтаві.

4. Наростання революційних подій. Грудневі збройні повстання.

• Розповідь учителя

Восени 1905 р. один за одним почали спалахувати революційні виступи на флоті та в армії. 11—16 листопада 1905 р. відбулося повстання моряків на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі, очолюване лейтенантом Петром Шмідтом. Розпочалося воно на крейсері «Очаков», до якого приєдналися 12 кораблів. Повстання було придушене, а його керівника за вироком суду розстріляно.

18 листопада 1905 р. у Києві озброєні солдати трьох рот саперної бригади (близько 800 осіб), очолювані підпоручиком Борисом Жаданівським, вийшли на вулицю і приєдналися до страйкуючих робітників Південноросійського заводу. Урядові війська відкрили вогонь по об’єднаній колоні солдат і робітників. Загальні втрати з обох сторін становили понад 250 осіб. Жаданівського засудили до розстрілу, який замінили на безстрокову каторгу.

Збройні виступи військових відбувалися також в інших гарнізонах. Усього в 1905 р. в Наддніпрянщині у виступах солдатів і матросів брало участь близько 15 тис. осіб.

Кульмінацією революції 1905—1907 рр. стало збройне повстання, яке під керівництвом російських соціал-демократів та есерів розпочалося 7 грудня 1905 р. у Москві. У Наддніпрянській Україні збройні повстання спалахнули 12—17 грудня в Катеринославі, Харкові, Олександрівську та містах Донбасу.

Найбільшого розмаху набрало повстання робітників Донбасу. Центром подій стала Горлівка. Тут 16 грудня поліція розстріляла страйкарів, загинуло 18 осіб. Того ж дня страйковий комітет розпочав підготовку до збройного повстання. До Горлівки прибули близько 4 тис. озброєних дружинників. 17 грудня повстанці повели наступ на армійські казарми. Після 8-годинного бою урядові війська відступили. За кілька годин, отримавши підкріплення, вони перейшли в контрнаступ. Після 6-годинного запеклого бою дружинники залишили Горлівку. У бою загинуло близько 300 повстанців.

15—18 грудня регулярні військові частини придушили повстання в Москві. За допомогою каральних загонів було також придушено збройні повстання в Наддніпрянській Україні. Після поразки грудневих збройних повстань революційний рух став слабшати, а влада перейшла в наступ, обмежуючи свободу слова, здійснюючи арешти революціонерів тощо. 1906—1907 рр. стали періодом поступового спаду революційної боротьби, коли кількість робітничих і селянських виступів помітно зменшилася. Опозиційні сили в цей період намагалися продовжувати боротьбу в Державній думі парламентськими методами.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

І варіант

Обговорення результатів виконання учнями випереджального завдання, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу.

II варіант

• Бесіда за запитаннями

1. Які події започаткували революцію 1905—1907 рр. у Російській імперії?

2. Якою була кількість страйкуючих робітників у квітні—серпні 1905 р. в Наддніпрянщині?

3. Які громадянські свободи проголошував Маніфест 17 жовтня 1905 р.?

4. Хто такі чорносотенці?

5. Які події здобули назву «сорочинської трагедії»?

6. Коли відбулося повстання моряків Чорноморського флоту під проводом П. Шмідта?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Революція 1905—1907 рр. стала однією з найважливіших подій політичного життя Російської імперії та мала значний вплив на розвиток усіх народів, що перебували в її складі.

• Під тиском масових революційних дій царський уряд оприлюднив Маніфест 17 жовтня 1905 р., який відкрив нові можливості для боротьби українців за свої права.

• Навесні—восени 1905 р. переважна більшість території Наддніпрянської України була охоплена масовим рухом селян, незадоволених своїм становищем.

• Події грудня 1905 р. стали вищою точкою революції, після чого розпочався її поступовий спад.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.