Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 8 (14)

Тема. Участь українських партій Галичини в суспільно-політичному житті.

Мета: визначити особливості програмних засад і діяльності українських політичних партій Галичини на початку XX ст.; пояснити, як відбувалася боротьба за загальне виборче право і реформу «крайового статуту»; охарактеризувати зміст ідеї сепаратизму, що виникла серед громадсько-політичних діячів Галичини напередодні Першої світової війни; пояснити терміни і поняття «РУРП», «УСДП», «УНДП», «КРНС», «ХСП», «РНП», «крайовий статут», «сепаратизм»; розвивати вміння учнів аналізувати погляди і діяльність представників різних політичних партій; сприяти формуванню в них поваги до боротьби за права свого народу українських громадсько-політичних діячів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: РУРП, УСДП, УНДП, КРНС, ХСП, РНП, крайовий статут, сепаратизм. Основні дати: 1905 р. — прийняття РУРП нової програми, що поєднувала соціальну і національно-визвольну боротьбу українського народу; 1908 р. — вибори до Галицького крайового сейму на основі загального й рівного виборчого права; 1913 р. — доповідь Д. Донцова з обґрунтуванням української ідеї сепаратизму на II Всеукраїнському студентському з'їзді у Львові.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Визначте особливості розвитку українського національного руху в Галичині на початку ХХ ст.

2. У чому полягало розуміння ролі Галичини як «українського П’ємонту»?

3. Які факти свідчать про активізацію українського руху в Галичині на початку ХХ ст.?

4. Як вплинув на суспільно-політичне життя Галичини селянський страйк 1902 р.?

5. Охарактеризуйте боротьбу за український університет у Галичині.

6. Чому, на вашу думку, боротьба за створення українського університету стала одним із головних питань для українського національного руху в Галичині? Які висновки про рівень його розвитку в краї можна зробити на підставі цього?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Назвіть українські політичні партії, які утворилися в Галичині наприкінці XIX ст.

2. Якими були програмні вимоги українських політичних партій Галичини?

3. Як було вперше проголошено й обґрунтовано ідею здобуття Україною незалежності?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Українські політичні партії Галичини на початку XX ст.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, складаючи таблицю «Українські партії Галичини на початку XX ст.».

Назва партії

Ідеологічна спрямованість

Програмні засади

Діяльність

Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

На початку XX ст. в Галичині існували сформовані наприкінці минулого століття українські політичні партії. На відміну від Наддніпрянщини, тут їхня діяльність відбувалася у легальних умовах.

Соціалістичну течію українського руху суспільно-політичного життя краю представляла Русько-українська радикальна партія (РУРП). Стратегічною метою діяльності партії було здійснення перетворень в економіці «згідно зі здобутками наукового соціалізму». Висувалося завдання досягнення «матеріального добробуту всіх робітничих людей». У національному питанні РУРП виступала за розвиток крайової автономії й «піднесення почуття національної самосвідомості та солідарності в масах усього русько-українського народу через літературу, збори, з’їзди, товариства, демонстрації, відчити, печать та ін.» Початок XX ст. партія зустріла ослабленою через тривалі дискусії про цілі та методи боротьби. Від 1904 р. вона активізувала діяльність і розпочала реорганізацію.

У 1905 р. на з’їзді РУРП було схвалено нову програму, в основі якої лежала ідея поєднання соціальної та національно-визвольної боротьби українського народу. Вирішення національного питання радикали пов’язували з федералізацією Австро-Угорщини й об’єднанням в одну адміністративну одиницю українських частин Галичини та Буковини. Програма також включала вимоги загального виборчого права, свободи зборів, товариств, слова, науки і преси. Радикали вимагали запровадження 8-годинного робочого дня для робітників, викупу земель у поміщиків за рахунок громадських фондів і передачу їх селянам.

Радикали розгорнули активну роботу в масах. Вони пропагували селянські страйки, організовували масові віча і демонстрації з вимогою проведення земельної реформи. Лише в 1903—1904 рр. РУРП провела понад 110 зборів і віч. Одночасно радикали вели агітацію за прийняття нового справедливого виборчого закону. Після здійснення владою виборчої реформи 1907 р. діяльність партії поширилася на австрійський парламент. У 1911 р. РУРП мала п’ять послів в австрійському парламенті, а у 1913 р. — шість послів у Галицькому крайовому сеймі. Разом із націонал-демократами радикали заснували Український парламентський союз. Одночасно з цим деякі діячі партії активно працювали над організацією січового руху в Галичині. Зокрема, значну роль у його становленні відіграв один із лідерів РУРП Кирило Трильовський.

Українська соціал-демократична партія (УСДП) була автономною секцією Соціал-демократичної робітничої партії Австрії. Партія відстоювала соціалістичні позиції, ставила за мету підтримку робітничого руху й здійснення соціальних реформ. Однак галицькі соціал-демократи зазначали, що боротьба в ім’я ідеалів соціалізму — це також боротьба за національне визволення, щоб «з’єднаний та вільний український народ міг увійти в сім’ю європейських народів як рівноправний член». Визнаючи необхідність боротьби за соціалізм, вони відкидали радикальні й неправові її форми, відстоюючи можливість здобуття влади виключно парламентським шляхом.

У суспільно-політичному житті Галичини соціал-демократи відігравали роль лівої опозиції. Вони займали відверто ворожі позиції щодо політичних партій греко-католицького духовенства, москвофілів та націонал-демократів. На початку XX ст. УСДП здійснила в Галичині ряд заходів, спрямованих на здобуття підтримки селянства. Так, вона взяла активну участь у селянському страйку 1902 р., співпрацюючи при цьому з іншими українськими партіями. Під час революції 1905—1907 рр. у Росії УСДП допомагала у виданні соціалістичної літератури партіям Наддніпрянщини. Протягом квітня—грудня 1905 р. галицькі соціал-демократи організували в містах і селах краю понад 300 зборів, мітингів і демонстрацій солідарності з українцями та народами Російської імперії. УСДП вела активну боротьбу за виборчу реформу, організовуючи віча і збори. У лютому 1906 р. у Львові відбулося 40-тисячне віче українців на підтримку вимоги запровадження загального, рівного, безпосереднього і таємного виборчого права. Одним із його організаторів стали соціал-демократи. Після виборів до австрійського парламенту на основі загального виборчого права в травні 1907 р. соціал-демократи отримали в ньому два мандати.

Від 1907 р. галицькі соціал-демократи припинили співробітничати з Польською партією соціал-демократичною Галичини та Силезії (ППСД), оскільки поступово стали перетворюватися на її секцію й почали діяти самостійно. У 1907—1911 рр. УСДП розгорнула широку пропагандистську, агітаційну і культурно-просвітницьку роботу. На квітень 1913 р. вона організувала в Галичині 13 українських культурно-просвітницьких товариств «Воля». Самостійна УСДП виступала за власну українську політику, вела роботу серед українських робітників, боролася проти їх полонізації, організовувала мітинги і демонстрації на підтримку українського університету, вимагала завершення виборчої реформи в Галичині, брала участь у парламентських виборах. Однак під час виборів 1911 р. соціал-демократи не змогли провести своїх кандидатів до парламенту.

Вагоме місце в суспільно-політичному житті Галичини посідала Українська національно-демократична партія (УНДП), утворена наприкінці XX ст. групою радикалів, що дотримувалися націоналістичних поглядів, і основною масою народовців. Саме тому членів партії в краї часто називали народовцями. Націонал-демократи в соціально-економічних питаннях дотримувалися в цілому ліберальних позицій, хоча й заявляли про необхідність звільнення українців від визиску інших народів. Ситуацію в економіці вони сподівалися змінити шляхом поступових реформ. У національному питанні УНДП виступала прибічницею боротьби за незалежну й соборну Україну. Водночас першочерговою вимогою вона вважала національно-територіальну автономію українських частин Галичини й Буковини в складі Австро-Угорщини. Щодо Наддніпрянської України націонал-демократи ставили на перший план допомогу підросійським українцям у боротьбі за перетворення Російської імперії в конституційну федерацію із забезпеченням відповідних політичних прав для українців.

Ліберально-демократичні засади УНДП дозволили їй здобути багато прихильників і посісти домінуюче становище в західноукраїнському суспільно-політичному житті. Діяльність партії спрямовувалася на досягнення автономії українських земель в Австро-Угорщині й протистояння польському засиллю в Галичині. У грудні 1902 р. на партійному з’їзді було вирішено перейти до політики масової самооборони й опозиції щодо польської адміністрації в краї. Це передбачало розгортання широкої роботи в масах, проведення страйків, організацію руху за загальне виборче право. Головну увагу планувалося приділяти пробудженню національної свідомості селянства.

Націонал-демократи брали активну участь у селянському страйку 1902 р. та інших виступах селян, надаючи їм характеру організованого руху. Вони, як і інші українські партії, боролися за відкриття українського університету і виборчу реформу. Після виборів 1907 р. УНДП здобула 17 мандатів в австрійському парламенті й стала надавати перевагу парламентським формам діяльності. Один із лідерів галицьких націонал-демократів К. Левицький очолював створений у 1911 р. Український парламентський союз. Однак у цей період партія суттєво послабила масову роботу серед широких верств населення Галичини.

Консервативна течія суспільно-політичного життя Галичини була представлена Католицьким русько-народним союзом (КРНС). Він виступав за визнання австрійської та місцевої влади в краї, гостро критикував соціалізм, діяв на захист існуючих порядків. Його ідеолог митрополит А. Шептицький заявляв, що всі негаразди, у яких опинилися трудящі, можна побороти працьовитістю, ощадністю, тверезістю і вірою в Бога. Діяльність союзу сприяла збереженню національно-культурних традицій галицьких українців, але залишити вузькі рамки просвітительства він не зміг і не набув великого впливу в краю.

У грудні 1911 р. на основі КРНС утворилася Християнсько-суспільна партія (ХСП). Вона критикувала націонал-демократів за їх непослідовну «католицьку» політику і одночасно підтримувала їхню боротьбу за національно-територіальну автономію Галичини та Буковини, український університет і виборчу реформу. ХСП часто виступала з критикою москвофілів. Завоювати широкої популярності в Галичині партія не змогла.

Галицькі москвофіли в січні 1900 р. утворили власну Руську народну партію (РНП). Партія відстоювала національну єдність українців із росіянами, виступала за повний перехід українців на українську мову. Для поліпшення становища працюючого населення РНП пропонувала поділити великі маєтки на дрібні ділянки земля для селян, зменшити податки, організувати дешеві кредити. Вплив РНП, як і москофільства загалом, у Галичині поступово зменшувався, відображаючи процес зростання національної свідомості українського населення краю.

2. Боротьба за загальне виборче право та реформу крайового статуту.

• Розповідь учителя

Галицькі громадсько-політичні діячі закликали українців краю вести боротьбу за введення загального виборчого права. Завдяки цьому вони змогли б здобути представництво в австрійському парламенті та крайовому сеймі, відповідне до своєї кількості у складі населення. 22 січня 1906 р. австрійський імператор Франц Йосиф зустрівся з делегацією, очолюваною галицьким греко-католицьким митрополитом Андрієм Шептицьким, учасники якої звернулися до нього з проханням про внесення змін у виборче законодавство для населення краю. На підтримку цих вимог у Львові 2 лютого 1906 р. відбулося народне віче, у якому взяли участь близько 50 тис. осіб.

У січні 1907 р. австрійська влада здійснила реформу системи виборів до парламенту держави, згідно з якою в країні вперше запроваджувалося загальне й рівне виборче право. У результаті реформи на виборах у травні 1907 р. українці збільшили своє представництво в австрійському парламенті до 27 депутатів від Галичини і п’яти — від Буковини. Однак польська адміністрація краю постійно переслідувала український рух у Галичині, різними способами перешкоджала українцям здійснювати своє волевиявлення на виборах. У 1908 р. під час виборів до Галицького крайового сейму за її сприяння здійснювалися махінації з виборчими округами, підтасовка бюлетенів у день виборів і розправи над виборцями-українцями. Так, у день голосування внаслідок побиття жандармами були поранені й загиблі серед українських селян. 12 квітня 1908 р. у Львові український студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини польського графа Анджея Потоцького, уважаючи його винним у цих подіях.

У Галицькому сеймі українські депутати вели наполегливу боротьбу за права українців краю парламентськими методами (подання, запити, петиції, переговори, обструкції тощо). Австрійська влада не бажала загострення конфлікту з українцями в Галичині, особливо в умовах наближення війни, і змусила поляків піти на поступки.

14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту, відповідно до якого відбувалися місцеві вибори. За нею галицькі українці збільшили своє представництво до 62 місць, тобто 27%. Це порушувало монополію поляків на владу в Галичині й відкривало для українського руху перспективи для подальшої боротьби за поділ краю на польську та українську частини. Однак реформу сейму так і не було здійснено, оскільки за кілька місяців розпочалася Перша світова війна.

3. Ідея сепаратизму.

• Розповідь учителя

Напередодні Першої світової війни серед діячів українського руху Галичини набула поширення ідея використання можливих міжнародних воєнних конфліктів для здобуття незалежності України, або ідея сепаратизму.

• Робота з термінами і поняттями

Сепаратизм — прагнення до відокремлення, відособлення від держави якої-небудь області або регіону.

У грудні 1912 р. на спільному таємному засіданні трьох головних українських політичних партій Галичини (РУРП, УНДП та УСДП) було прийнято заяву, у якій наголошувалося: «...з огляду на добро і будучність української нації по обох боках кордону, коли прийде до війни між Австрією і Росією, то все українське громадянство стане на боці Австрії проти Російської імперії як найбільшого ворога України». Подібне рішення ухвалив також II Всеукраїнський студентський з’їзд у Львові в липні 1913 р. На ньому з обґрунтуванням цієї ідеї з доповіддю виступив Дмитро Донцов. Пізніше реферат його доповіді вийшов окремою брошурою «Сучасне політичне становище нації і наші завдання».

• Робота з документом

Із брошури Д. Донцова

«Сучасне політичне становище нації і наші завдання»

Не буду розважувати тут... автономізму і сепаратизму, бо уважнюю це за річ другорядну. Тим самим полишаю на боці і питання «самостійності України». Бо актуальним є не гасло самостійності — мріяли ж колись наші українці про самостійну Україну в злуці з Росією!.. Актуальним, більш реальним, більш конкретним і скоріше здійсненним є гасло відірвання від Росії, зірвання злуки з нею — політичний сепаратизм... Всяка поразка Росії, всяке відірвання хоч кавалка української території Австрією приведе до консолідації, до скріплення українського елементу в Австрії і в Росії, і наблизиться час остаточного визволення нашого краю.

• Запитання до документа

1) У чому Д. Донцов убачав зміст ідеї українського сепаратизму?

2) Чому автор виступав за поразку Росії у війні з Австрією?

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Бесіда за запитаннями

1. Із чим РУРП пов’язувала вирішення національного питання українців Галичини?

2. Скільки мандатів до австрійського парламенту завоювала на виборах 1907 р. УСДП?

3. Яка з українських партій Галичини на початку XX ст. була найвпливовішою?

4. Коли Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту?

5. Що таке сепаратизм?

6. Хто з українських політиків виступив з обґрунтуванням ідеї сепаратизму в 1913 р.?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• У суспільно-політичному житті Галичини серед українських політичних партій найвпливовішою була УНДП, яка мала ліберально-демократичну ідеологію. Помітне місце посідали дві партії соціалістичної спрямованості — РУРП і УСДП. Усі ці партії пропонували різні шляхи розв’язання соціально-економічних проблем Галичини, але мали багато спільного в баченні основних проблем українців краю, що дозволяло їм досить часто діяти разом. Консервативну течію представляли КРНС, а пізніше ХСП та РНП.

• Завдяки наполегливій боротьбі українці Галичини досягли успіхів у демократизації виборчої системи в краї.

• Виникнення ідеї сепаратизму стало новим явищем в українському русі Галичини напередодні Першої світової війни.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.