Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 7 (13)

Тема. Початок нового етапу українського національного руху на західноукраїнських землях.

Мета: охарактеризувати особливості розвитку українського національного руху в Галичині на початку XX ст.; визначити, у чому полягала активізація українського руху в тогочасній Галичині; розповісти, як відбувалася боротьба за український університет; пояснити терміни і поняття «український П'ємонт», «народне віче»; розвивати вміння учнів на підставі аналізу окремих фактів складати уявлення про історичне явище в цілому; сприяти формуванню в них поваги до самовідданої боротьби українських громадсько-політичних діячів Галичини за права свого народу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: «український П'ємонт», народне віче.

Основні дати: 1906 р. — поява статті М. Грушевського «Український П'ємонт»; 1902 р. — масовий селянський страйк у Східній Галичині; 1910 р. — загибель одного з лідерів українського студентського руху Східної Галичини А. Коцка.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Як відбулося організаційно-політичне оформлення українських лібералів?

2. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравали українські ліберали?

3. Охарактеризуйте виникнення та діяльність Української народної партії.

4. Чому, на вашу думку, націоналістична течія не здобула значного поширення й підтримки в тогочасній Наддніпрянщині?

5. Український соціаліст С. Петлюра писав: «Вже від початку свого заснування УНП виявила себе у своїх програмових партійних виданнях як партія націоналістична з усіма негативними шовіністичними рисами національної обмеженості й вузькості». Він застерігав українську громадськість від шкідливого впливу УНП, практична діяльність якої створювала ґрунт для поширення серед українців антисемітизму, русофобії й навіть ненависті до представників інших національностей.

На думку українського ліберала С. Єфремова, УНП рішуче стала на ґрунт крайнього відвертого шовінізму і, прикриваючись жупаном захисту інтересів трудящих, проповідує неприборкане людиноненависництво.

Яким є ваше ставлення до висловленої критики? Чому поява й діяльність УНП викликали непорозуміння й неприховану неприязнь із боку українських соціалістів та лібералів?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте основні напрямки суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст.

2. Як розгортався в цей період український національний рух у Галичині?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Особливості розвитку українського руху в Галичині на початку XX ст.

• Розповідь учителя

На початку XX ст. в Австро-Угорській імперії значно активізувалося суспільно-політичне життя. У різних регіонах загострювалися суперечки з питання про необхідність реформування її державного устрою, виникали невідомі раніше політичні об’єднання, виділялися нові лідери з власним баченням розв’язання проблем. Така ситуація спостерігалася і на західноукраїнських землях. Для суспільно-політичного життя Галичини визначальним залишалося польсько-українське протистояння. Діячі польського руху, ведучи боротьбу за відродження своєї державності, фактично ігнорували права українців. Однак на початку ХХ ст. залишати поза увагою український рух у Галичині вже було неможливо. Завдяки діяльності українських політичних партій, громадських організацій, культурно-освітніх товариств тощо у пригнобленої безправної селянської маси сформувалося свідоме розуміння своїх політичних інтересів, що сприяло появі українства. Відбулися зміни в співвідношенні сил між поляками та українцями в Галичині. Хоча перші й надалі утримували владу в краї, українці значно перевищували їх своєю свідомістю і згуртованістю. Завдяки цьому українські діячі розгорнули боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців. Її основними формами були передвиборна агітація, демонстрації, сутички з поліцією, народні віче, парламентська діяльність тощо. Політична боротьба поєднувалася із соціальними протестами галицьких селян і робітників. Водночас розгорталася робота з організації українського національного життя: стабільно діяла мережа освітніх культурних, наукових установ, кооперативів тощо.

Вагомі здобутки українського руху в Галичині в обстоюванні національних інтересів українців, досягнуті наприкінці XIX — на початку XX ст., свідчили про набуття ним загальноукраїнського характеру. Унаслідок цього тогочасні українські діячі вважали Галичину «українським П’ємонтом».

• Робота з документом

Зі статті М. Грушевського «Український П’ємонт», надрукованої в журналі «Украинский вестник» 28 травня 1906 р.

У міру того як національний український рух у Галичині міцнів і зі стадії наївного романтизму переходив до вирішення завдань культурного, соціального і політичного розвитку народу, літературна і громадська українська діяльність, що велась у ній місцевими й українськими силами Росії, набуває все більшого значення для всіх українських земель. В останнє десятиліття XIX ст. Галичина, незважаючи на власні досить важкі умови національного й економічного існування, стає центром українського руху і щодо українських земель Росії відіграє роль культурного арсеналу, де створювалися і вдосконалювалися засоби національного культурного та політико-громадського відродження українського народу.

• Запитання до документа

1) Що таке П’ємонт? Яку роль він відіграв в італійському національному відродженні?

2) У чому, на думку М. Грушевського, полягають можливості Галичини відіграти роль «українського П’ємонту»?

На початку ХХ ст. українсько-польські відносини в Галичині загострилися. Протиборство сил розгорталося насамперед за шляхи розв’язання селянського питання, за створення українського університету, проведення виборчої реформи та надання українським землям автономії у складі Австро-Угорщини.

2. Активізація українського руху в Галичині.

• Розповідь учителя

Посиленню українського руху в Галичині на зламі XIX—ХХ ст. сприяла боротьба за відокремлення Східної Галичини, переважно української за складом населення, від Західної, переважно польської, і створення з неї окремого коронного краю разом із Буковиною. У 1900 р. в Галичині й Буковині відбулися численні народні віча (збори) під гаслами поділити Галичину на польську та українську частини і приєднати до останньої українські землі Буковини. За ініціативою українських народовців висувалися також вимоги запровадження прямого і таємного голосування на виборах. Велику роль в організації та проведенні цих зборів відігравало галицьке студентство.

• Робота з документом

Витяги із заклику до галичан узяти участь у вічі 14 липня 1900 р.

Послідні часи видвинули справу, яка обіймає не одну галузь або не одну фазу нашого життя, нашого розвитку, але яка є синтезою всіх наших змагань, всіх наших стремлінь, всього життя нашої нації. Це справа державної самостійності українського народу!.. Ідейна еволюція, що її перебули передові ряди української нації в минулому столітті, закінчується. Нам, останньому поколінню 19-го століття, остало приложити до неї печать остаточного довершення!

• Запитання до документа

1) Яка мета українського руху проголошена в заклику?

2) У чому полягала згадувана в документі ідейна еволюція українського руху в XIX ст.?

14 липня 1900 р. на вічі у Львові тодішній студент, а згодом відомий громадсько-політичний діяч Лонгін Цегельський виступив із промовою. Він заявив, що українцям необхідно «створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом». Він також закликав до єднання українців, землі яких перебували під владою Австро-Угорщини та Росії. «Через кордони,— звертався Цегельський до учасників віча,— подають собі руки українці з обох боків Збруча. Понад багнети, що стережуть кордони, підноситься велика ідея, злучаючи всі щирі серця України».

3. Селянський страйк 1902 р. та український рух.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи особливості селянського страйку 1902 р. і його зв’язок з українським національним рухом у Галичині. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

На початку XX ст. в Галичині особливої гостроти набуло селянське питання. Великі землевласники, переважна більшість яких були поляками, користувалися безвихідним становищем малоземельних і безземельних селян й примушували їх за мізерну платню виконувати сезонні роботи у своїх маєтках. У 1902 р. Львівський, Тернопільський та інші повіти Східної Галичини охопив масовий селянський страйк, у якому взяло участь близько 200 тис. селян. Страйкарі вимагали підвищення платні за свою працю і впорядкування процесу еміграції. У своїх відозвах селянські страйкові комітети закликали: «Браття! Не в Канаді і не в Бразилії наш хліб! Наша Канада і Бразилія на тій землі, котру наші прадіди кров’ю зливали, за котру батьки і діди буки брали!»

Українські громадсько-політичні діячі підтримали боротьбу селянства. Народний комітет як виконавчий орган Української національно-демократичної партії закликав галицьких українців підтримати страйкарів. 29 вересня 1902 р. на спеціальному засіданні Народного комітету відбулося обговорення питання про селянський страйк. У рішенні, ухваленому його учасниками, страйк визначався як корисний для українського народу. Для підтримки страйкуючих було вирішено створити спеціальний фонд. Водночас Народний комітет закликав галицьких депутатів австрійського парламенту і крайового сейму виступити на захист інтересів страйкуючих селян.

У свою чергу поляки прагнули забезпечити підтримку своїх інтересів, поширюючи заклики: «Українці намагаються витіснити нас із спадкових земель». Користуючись своїм впливом в адміністрації краю, де було чимало поляків та їхніх прибічників, землевласники домагалися направлення проти страйкуючих підрозділів військових та жандармів. Чимало селян було заарештовано, не обійшлося й без жертв. Однак страйкуючі вистояли й примусили землевласників піти на поступки. Страйк сприяв зростанню національної самосвідомості українського селянства Галичини й посиленню в нього довіри до українських політичних партій краю як захисників його інтересів.

4. Боротьба за український університет.

• Розповідь учителя

Боротьба за український університет стала важливим питанням для Галичини. Австрійська влада в 1871 р. дозволила замінити у Львівському університеті німецьку мову викладання на польську або українську. Оскільки рішення про це приймали викладачі університету, більшість із яких становили поляки, то цей навчальний заклад перейшов на польську мову викладання. Протести студентів-українців та української громадськості стосовно цього ігнорувалися.

Студенти, підтримані українськими політичними партіями краю, розгорнули боротьбу за створення у Львові українського університету. 8 жовтня 1901 р. відбулося академічне віче, на якому поряд зі студентами, що висували цю вимогу, був присутній М. Грушевський. У віче взяли участь понад 3 тис. осіб. Воно започаткувало серію політичних демонстрацій на підтримку українського університету в краю. Справа набула широкого розголосу. ГоловаУНДП, посол австрійського парламенту Юліан Романчук 19 листопада 1901 р. вніс на розгляд палати депутатів резолюцію щодо заснування українського університету у Львові. Того самого дня у місті відбулося ще одне студентське віче за участю близько 600 осіб, що підтримали цю вимогу. Однак парламент не поспішав розглянути це питання, і правлячі кола Галичини також ніяк на нього не реагували. 3 грудня 1901 р. 440 студентів-українців подали до адміністрації Львівського університету заяви про вихід із нього і виїхали продовжувати навчання до Відня, Праги й Кракова. Ця акція винесла питання українського університету на поверхню суспільно-політичного життя краю. За висловом секретаря УНДП К. Левицького, університет «став майже альфою і омегою наших національних змагань». Проте поляки поступатися українцям не бажали. Міська рада Львова навіть закликала польську молодь силою не допустити заснування українського університету. Польські студенти створювали «боївки», які нападали на студентів-українців. Останні у відповідь організовували власну самооборону. У липні 1910 р. під час однієї зі збройних сутичок загинув лідер українського студентського руху Адам Коцко. Також було поранено чотирьох українських і двох польських студентів.

Віденський уряд, намагаючись розв’язати конфлікт у Галичині, у 1912 р. надіслав інструкції до адміністрації краю, вимагаючи не допускати різного ставлення до поляків та українців. Значно збільшувалися грошові видатки на культурні й господарські потреби українців Галичини. Уряд зобов’язувався запровадити українську мову в навчальний процес Львівського університету та діяльність державних установ краю. До 1916 р. у Львові для українців мав бути збудований окремий університет.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

I варіант

• Самостійна робота за завданням

Розпочніть складання розгорнутого плану за темою «Здобутки українського національного руху в Західній Україні на початку XX ст.».

II варіант

• Експрес-опитування

1. Якими були основні форми боротьби українських громадсько-політичних діячів Галичини за здобуття нових політичних прав для свого народу?

2. Хто був автором статті «Український П’ємонт», опублікованої в «Украинском вестнике» в 1906 р.?

3. Яке гасло висувалося на народних вічах у Галичині та Буковині, що були організовані українськими діячами в 1900 р.?

4. Коли розпочався масовий селянський страйк у Східній Галичині?

5. Коли загинув А. Коцко?

6. Яке рішення прийняла стосовно українського університету австрійська влада в 1912 р.?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Піднесення українського національного руху в тогочасній Галичині спричинило перетворення її в «український П’ємонт». Цей рух набував масового характеру й супроводжувався швидким зростанням національної свідомості галицьких українців.

• У цей період галицькі громадсько-політичні діячі завдяки наполегливій боротьбі змогли здобути підтримку серед селянства й досягти певних результатів у боротьбі за український університет.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.