Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОК №8

Тема. Події Російської революції 1905—1907 рр. на українських землях.

Мета: пояснити, якими були причини революції 1905—1907 рр. у Російській імперії та які події її започаткували; схарактеризувати події революції 1905—1907 рр.; визначити вплив на ситуацію в країні Маніфесту 17 жовтня 1905 р.; проаналізувати особливості селянського руху в Наддніпрянщині в роки революції 1905—1907 рр.; проаналізувати діяльність українських політичних партій у роки революції 1905—1907 рр.; схарактеризувати український національно-культурний рух у цей період; порівняти діяльність української громади в І і II Державних думах; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати вміння учнів визначати особливості історичних процесів та явищ; виховний аспект уроку реалізується на підставі знайомства учнів з участю представників різних соціальних верств у подіях Російської революції 1905—1907 рр.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна в роки Російської революції 1905—1907 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: «Кривава неділя», Маніфест 17 жовтня 1905 р., чорносотенці, Ради робітничих депутатів, кадети, октябристи, УСДРП, УДПР, Трудова громада.

Основні дати: 9 січня 1905 р. — події «Кривавої неділі» в Санкт-Петербурзі; 14 червня 1905 р. — початок повстання на броненосці «Потьомкін»; 17 жовтня 1905 р. — поява царського маніфесту «Про вдосконалення державного порядку»; 11—16 листопада 1905 р. — повстання моряків під проводом лейтенанта П. Шмідта в Севастополі; 18 листопада 1905 р. — повстання солдатів під проводом підпоручика Б. Жадановського в Києві; 1905 р. — створення УСДРП; УДРП; 30 жовтня 1950 р. — відкриття першого в Наддніпрянській Україні товариства «Просвіта» в Одесі.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання та завдання

1. Чим відрізнялося суспільно-політичне життя Наддніпрянської України початку XX ст. та кінця попереднього століття?

2. Чи можна стверджувати, що в цей період відбувається політизація суспільно-політичного життя Наддніпрянщини? Обґрунтуйте свою точку зору.

3. Як відбувалося формування соціалістичної течії українського напрямку суспільно-політичного життя?

4. Проаналізуйте програмні засади й діяльність РУП.

5. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравали українські ліберали?

6. Схарактеризуйте виникнення та діяльність Української народної партії.

7. Чому, на вашу думку, націоналістична течія не здобула значного поширення й підтримки в тогочасній Наддніпрянщині?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Запитання та завдання

1. Які соціальні проблеми викликали невдоволення різних верств населення Наддніпрянщини на початку XX ст.?

2. Поясніть, що таке соціальна революція.

3. Коли економіку Наддніпрянщини охопила криза?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Упродовж розгляду нового матеріалу:

1. Покажіть на карті місця найбільших виступів селян, робітників і військових, які відбувалися на території Наддніпрянщини в 1905 р.

2. Складіть хронологічну таблицю «Події революції 1905—1907 рр. в Україні».

1. Початок революції. Революційні події в Наддніпрянській Україні в січні—серпні 1905 р.

• Розповідь учителя

Початок XX ст. ознаменувався ускладненням внутрішньополітичного становища в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904—1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя до вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії проходили демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги.

У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, учасники якої прагнули вручити царю петицію щодо поліпшення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт і наказала військам стріляти по демонстрантах. Загинуло близько тисячі осіб. Події «Кривавої неділі» викликали загальне обурення та стали початком революції 1905—1907 рр.

У січні 1905 р. в імперії застрайкувало 440 тис. робітників. Про припинення роботи оголосили працівники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. На кінець лютого тут було зафіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Страйкова хвиля поступово посилювалася. Протягом квітня—серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Страйкарі виступали під гаслом «Геть самодержавство!». Неодноразово виникали сутички робітників із поліцією. Одночасно розгортався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків.

Під впливом виступів робітників і селян похитнулася надійна раніше опора російської влади — армія. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на броненосці «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Серед небагатьох офіцерів, що підтримали повсталих, був інженер-механік О. Коваленко, один із засновників РУП.

Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба вірних владі 12 кораблів Чорноморської ескадри розстріляти бунтівний броненосець провалилася. Матроси ескадри відмовилися стріляти в «Потьомкіна». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля й провіанту повсталий «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца та здався владі. Повстанці стали політичними емігрантами, а деякі згодом таємно повернулися на Батьківщину.

Розвиток революції змусив владу піти на поступки. 18 лютого 1905 р. імператор Микола II підписав маніфест, у якому оголосив про створення спеціальної комісії для з’ясування причин заворушень та оприлюднив свій намір скликати законодорадчу Державну думу. 6 серпня з’явився новий маніфест про створення виборного законодорадчого органу Державної думи. Ліберальні кола цей крок влади задовольнив, проте революцію зупинити не зміг.

2. Жовтневий страйк. Маніфест 17 жовтня 1905 р. та його наслідки.

На початку жовтня 1905 р. в Москві та Петербурзі розпочався загальноросійський політичний страйк. Головними політичними вимогами страйкарів були запровадження демократичних свобод і скликання Установчих зборів. У Наддніпрянській Україні страйк підтримало понад 120 тис. осіб. Прагнучи його придушити, уряд запровадив у країні воєнний стан. Навчання у вищих навчальних закладах було призупинено, фабрики й заводи взяли під контроль війська та поліція. Проте страйк тривав. У Харкові та Катеринославі відбулися збройні сутички страйкарів із поліцією.

Під час жовтневого політичного страйку виникли нові форми самоорганізації робітників — Ради робітничих депутатів. Вони відігравали роль органів робочої влади. Перша рада виникла на початку жовтня 1905 р. у Катеринославі. Усього впродовж жовтня—листопада ради з’явилися у 50 містах і робітничих поселеннях Наддніпрянщини. Одночасно зі створенням рад відбувалося об’єднання робітників у професійні спілки. В Україні за роки революції утворилося 280 профспілок, що об’єднували кілька тисяч робітників.

Наростання хвилі народних протестів примусило імператора Миколу II 17 жовтня 1905 р. видати маніфест «Про вдосконалення державного порядку», яким народу «дарувалися» громадянські свободи — проголошувалися недоторканність особи, свобода друку, совісті, зборів, спілок. У ньому містилася також обіцянка залучити до виборів до Державної думи всі верстви населення й визнати Думу законодавчим органом, без схвалення якого жоден закон не набуватиме сили.

Маніфест спричинив розкол серед прихильників революції. Ліберали вважали боротьбу з владою виграною. Радикали прагнули продовжити революцію й знищити самодержавство. Консерватори від прибічників влади вимагали скасування Маніфесту й збереження самодержавства.

У Наддніпрянській Україні після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня ситуація залишалася напруженою. Радикали організовували мітинги, закликаючи до повалення монархії. Відбувалися єврейські погроми, організовані чорносотенцями. Останні вважали євреїв, які становили значний відсоток революціонерів, винуватцями революції. Найбільші погроми, що супроводжувалися загибеллю десятків людей, підпалами й нищенням майна, відбулися в Києві, Одесі, Катеринославі та містах Донбасу. Придушували ці виступи за допомогою армійських підрозділів.

• Робота з термінами та поняттями

Чорносотенці — члени крайньо правих організацій у Росії в 1905—1917 рр., які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму.

Поява Маніфесту 17 жовтня суттєво змінила суспільно-політичне життя як Російської імперії в цілому, так і Наддніпрянської України. Проголошені ним політичні свободи привели до виникнення нових легальних загальноросійських партій. Ліберали утворили «Союз 17 октября» (октябристи) та Конституційно-демократичну партію (кадети).

Найвпливовішою організацією консерваторів-чорносотенців став «Союз русского народа». Загальноросійські партії соціал-демократів та соціалістів-революціонерів стали легальними й використали це для посилення боротьби із самодержавством. Усі загальноросійські партії активно діяли в Наддніпрянщині. Українські політичні партії також перейшли від нелегальної роботи до відвертої пропаганди та діяльності.

3. Селянський рух.

• Робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи особливості селянського руху в період революції 1905—1907 рр. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Уже з перших місяців революції активізувалося селянство. Вістря боротьби селян було спрямоване проти поміщиків, у яких вони вбачали своїх головних ворогів. У січні—березні 1905 р. заворушення виникали переважно в окремих селах, де відносини між поміщиком і громадою були особливо напруженими. Селяни громили поміщицькі маєтки, розкрадали майно, захоплювали й перерозподіляли землі, іноді вбивали поміщиків або їх управителів.

У травні—червні 1905 р. виступи селян охопили цілі райони. На той час завдяки агітації загальноросійських та українських соціалістичних партій боротьба селян стала набувати організованого характеру, з’явилися політичні гасла. Серед селян розповсюджувалися прокламації із закликами підтримувати боротьбу робітників проти самодержавства. Улітку 1905 р. було сформовано Всеросійський селянський союз. Особливо активно його місцеві комітети діяли в губерніях Наддніпрянщини.

Восени 1905 р. відбулося нове піднесення селянських виступів, які подекуди супроводжувалися збройними сутичками з поліцією й армією. Кривава драма розігралася в селі Великі Сорочинці, Миргородського повіту, Полтавської губернії, де в грудні 1905 р. відбулося одне з найбільших селянських повстань у роки революції. Приводом до нього стала спроба 17 грудня заарештувати місцевого вчителя Г. Безвіконного за революційну агітацію. Обурені селяни затримали пристава й місцевого урядника і вигнали їх із села. Обраний на загальному мітингу селянський комітет звернувся до полтавського губернатора з проханням не карати вчителя, вирішив не платити податків, не давати новобранців в армію та закрити шинки. Відповіддю губернатора стала відправка до села козаків. Між козаками й селянами спалахнула сутичка, у якій були вбиті й поранені з обох сторін. 21 грудня в селі з’явився новий каральний загін із гарматами. Почалася розправа над повстанцями. Погрожуючи зброєю, козаки зігнали селян на майдан, протягом чотирьох годин тримали на колінах і катували керівників повстання. Потім упродовж кількох днів активних учасників повстання карали різками, а 19 селян заарештували й пізніше відправили на каторгу. Громадськість України та Росії обурила розправа із сорочинськими селянами, про яку вона дізналася з нарису «Сорочинська трагедія» російського письменника В. Короленка.

4. Наростання революційних подій. Грудневі збройні повстання.

Восени 1905 р. один за одним почали спалахувати революційні виступи на флоті та в армії. 11—16 листопада 1905 р. відбулося повстання моряків на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі, очолюване лейтенантом П. Шмідтом. Розпочалося воно на крейсері «Очаков», до якого приєдналися 12 кораблів. Повстання було придушене, а його керівника за вироком суду розстріляно.

18 листопада 1905 р. у Києві озброєні солдати трьох рот саперної бригади (близько 800 осіб), очолювані підпоручиком Б. Жаданівським, вийшли на вулицю та приєдналися до страйкуючих робітників Південноросійського заводу. Урядові війська відкрили вогонь по об’єднаній колоні солдатів і робітників. Загальні втрати з обох сторін становили понад 250 осіб. Б. Жаданівського засудили до розстрілу, який замінили на безстрокову каторгу.

Збройні виступи військових відбувалися також в інших гарнізонах. Загалом у 1905 р. в Наддніпрянщині у виступах солдатів і матросів брало участь близько 15 тис. осіб.

Кульмінацією революції 1905—1907 рр. стало збройне повстання, яке під керівництвом російських соціал-демократів та есерів розпочалося 7 грудня 1905 р. в Москві. У Наддніпрянській Україні збройні повстання спалахнули 12—17 грудня в Катеринославі, Харкові, Олександрівську та містах Донбасу.

Найбільшого розмаху набуло повстання робітників Донбасу. Центром подій стала Горлівка. Тут 16 грудня поліція розстріляла страйкарів, загинуло 18 осіб. Того самого дня страйковий комітет розпочав підготовку до збройного повстання. До Горлівки прибули близько 4 тис. озброєних дружинників. 17 грудня повстанці повели наступ на армійські казарми. Після 8-годинного бою урядові війська відступили. За кілька годин, отримавши підкріплення, вони перейшли в контрнаступ. Після 6-годинного запеклого бою дружинники залишили Горлівку. У бою загинуло близько 300 повстанців.

15—18 грудня регулярні військові частини придушили повстання в Москві. За допомогою каральних загонів було також придушено збройні повстання в Наддніпрянській Україні. Після поразки грудневих збройних повстань революційний рух почав слабшати, а влада перейшла в наступ, обмежуючи свободу слова, здійснюючи арешти революціонерів тощо. 1906—1907 рр. стали періодом поступового спаду революційної боротьби, коли кількість робітничих і селянських виступів помітно зменшилася. Опозиційні сили в цей період намагалися продовжувати боротьбу в Державній думі парламентськими методами.

• Завдання на закріплення

Обговорення результатів виконання учнями випереджального завдання, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу.

5. Вплив революції 1905—1907 рр. на суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні.

Першими серед українців на початок революції 1905—1907 рр. відреагували студенти з Наддніпрянщини, які навчалися в Петербурзі. Вони утворили Тимчасовий український революційний комітет, який закликав усіх українців, що перебували в імперській столиці, узяти участь у боротьбі за національне визволення Наддніпрянської України.

• Робота з документом

Із відозви «До українського громадянства, студентства, робітництва і українських офіцерів у Петербурзі», виданої Тимчасовим українським революційним комітетом 2 березня 1905 р.

Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. У боротьбі за ці права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потребують забезпечення не лише своїх загальногромадянських прав, а й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський народ має вже віддавна. Із цим гаслом національного визволення і повинні виступити українські маси в Петербурзі. Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайширший культурний розвиток українського народу.

1) Яким було ставлення авторів відозви до гасел, проголошених російською демократією?

2) У чому автори документа вбачали завдання українських мас Петербурга?

3) На підставі наведених у джерелі фактів дайте оцінку рівня розвитку національної самосвідомості тогочасної української студентської молоді.

Початок революції сприяв активізації суспільно-політичного життя в Наддніпрянщині. Українські студентські громади Москви, Києва, Харкова та Одеси, як і петербурзькі студенти-українці, вимагали перебудови Російської імперії на федеративну демократичну республіку із широкими правами для всіх народів і, зокрема, задоволенням національно-культурних прав українців. Організація «Селянський союз» висувала гасло домогтися від російського уряду надання автономії Україні та запровадження викладання українською мовою в навчальних закладах Наддніпрянщини. Численні вчительські організації підтримували вимоги щодо українізації шкіл.

Українські політичні партії на початку революції були досить слабкими й не готовими до того, щоб очолити боротьбу за права українців. Однак вони докладали чимало зусиль для збільшення кількості своїх прибічників серед населення Наддніпрянщини.

Радикальна українська партія на початку революції перебувала в стані розколу й гострої внутрішньопартійної дискусії. Лише після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня та повернення її провідників із-за кордону становище дещо змінилося. Та час було згаяно, і тактику РУП було сформовано лише в період спаду революції. Однак її місцеві осередки вже навесні й восени 1905 р. працювали серед селянства. У грудні 1905 р. на з’їзді було прийнято програму РУП. Партія змінила назву, ставши Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). Вона оголосила, що вестиме боротьбу за знищення самодержавства, автономію України, вільний розвиток національно-культурного життя, права робітників тощо. Однак розгорнути діяльність партія не змогла, оскільки наприкінці 1905 — на початку 1906 р. більшість її активних членів заарештували. Проте, незважаючи на це, партія продовжувала свою діяльність. У 1906—1907 рр. завдяки зусиллям УСДРП було влаштовано низку страйків, налагоджено широку видавничу діяльність. Партія брала активну участь у виборах до II Державної думи й провела туди одного свого депутата. Хвиля арештів після завершення революції спричинила припинення активної діяльності УСДРП.

Українська соціал-демократична спілка (УСДС) у роки революції діяла успішніше. Ставши складовою РСДРП, вона використовувала її партійну мережу, зв’язки тощо. Фактично вона очолила керівництво масовим робітничим рухом у Наддніпрянщині й намагалася впливати на селянство. Негативним наслідком співпраці з РСДРП стало те, що, оголосивши себе єдиним представником українських робітників, УСДС у повсякденній роботі поступово перейшла на російську мову й утратила будь-які ознаки національної організації. Серйозним успіхом партії стали вибори до II Державної думи, куди вона провела 14 депутатів. Після розгону II Державної думи майже всі місцеві осередки УСДС було розгромлено, а провідників заарештовано. На кінець 1907 р. спілка фактично припинила існування.

Початок революції спонукав українських ліберальних демократів подолати розкол та об’єднатися. Наприкінці 1905 р. на основі УДП та УРП постала нова організація — Українська демократично-радикальна партія. Однак значної популярності ця партія не набула. Участь українських ліберальних демократів у революції 1905—1907 рр. не мала значних результатів. Однак у цілому за цей період вони здійснили перехід від культурницької до політичної діяльності.

Українська народна партія в роки революції головним своїм завданням уважала поширення впливу на маси та пропаганду своїх ідей. Одним із засобів досягнення цього вона визначила поєднання націоналістичних гасел із соціалістичними. Але пропаговані УНП ідеї не знайшли підтримки та призвели до її політичної ізоляції. У 1905 р. партія спробувала організувати видання легальних друкованих органів — «Самостійна Україна» у Львові, «Запоріжжя» в Катеринославі, — однак ця спроба закінчилася невдало.

У червні 1905 р. УНП вирішила відмовитися від гасла «Самостійна Україна» й об’єднатися з УДП та УРП. Проте останні відхилили її пропозицію. Від цього часу партія поступово занепала. Після 1907 р. відомості про неї відсутні.

6. Український національно-культурний рух.

У роки революції 1905—1907 рр. влада змушена була піти на певні поступки в національно-культурній сфері неросійським народам імперії. У Наддніпрянщині розвитку українського культурно-освітнього руху сприяло скасування Емського указу 1876 р. Важливу роль у прийнятті цього рішення відіграла позиція Російської академії наук, яка висловилася за скасування обмежень щодо української мови.

• Робота з документом

Із доповідної записки Російської академії наук «Про скасування обмежень малоросійського друкованого слова» (квітень 1905 р.)

...Друковане слово не може бути предметом переслідування за внутрішній зміст того, що ним передано... Зовнішня оболонка думки, спосіб висловлення її, літери звільнено від цензорських та всіляких інших поглядів. Тільки сплетіння нещасливих випадковостей могло підвести під заборону цілу мову; тільки нещаслива випадковість могла спонукати уряд до переслідування цілого письменства і прийняття на себе турбот про малоруський правопис. Академія наук переконана у тому, що розпорядження 1863 р. і височайші накази 1876 і 1881 рр. ...необхідно тепер же скасувати...

Водночас усе викладене вище сповнило Академію наук переконання, що малоруське населення повинно мати таке ж право, як і великоруське, розмовляти публічно і друкувати рідною своєю мовою.

1) На підставі яких фактів російські вчені вважали за необхідне скасувати обмеження щодо української мови?

2) Висловіть власну думку щодо такої позиції науковців.

Офіційне рішення про скасування обмежень, запроваджених Емським указом, з’явилося в травні 1906 р. Однак на цей час розгортання революції дозволило українству здійснити важливі заходи. Так, у Наддніпрянщині розгорнулося видання української преси. листопада 1905 р. в Лубнах вийшов друком номер першої української газети «Хлібороб». У Києві став виходити щомісячний журнал «Нова громада», редактором якого був Б. Грінченко, а від 1907 р. замість «Киевской старины» було вирішено видавати українською мовою журнал під назвою «Україна». Загалом у краї через рік після Маніфесту 17 жовтня виникло 17 українських видавництв і виходило близько 20 періодичних українських видань різних жанрів.

Революція 1905—1907 рр. привела до поширення із Західної до Наддніпрянської України мережі «Просвіт». 30 жовтня 1905 р. в Одесі було відкрито першу «Просвіту». У травні 1906 р. в Києві відкрилася «Просвіта ім. Т. Шевченка». Її головою став Б. Грінченко. На середину 1907 р. у Наддніпрянщині діяли 35 «Просвіт». Вони здійснювали видавничу діяльність, організовували в селах читальні, розповсюджували українські видання, допомагали організовувати різноманітні товариства («Український учитель», «Технік», «Український агроном», «Наша кооперація») тощо. Неофіційним друкованим органом просвітянського руху стала газета «Рада», яка видавалася від 1906 р. в Києві.

Українці в роки революції висували вимоги запровадження рідної мови в середній та вищій школах. У травні 1906 р. утворилася Українська учительська спілка, яка рішуче засудила русифікаторську політику уряду в галузі народної освіти. Українське студентство на своїх вічах вимагало створення в університетах українознавчих кафедр. Російський уряд змушений був піти на поступки. У 1906 р. з’явився циркуляр міністра освіти, який дозволяв учителям на уроках уживати «малоросійську мову для пояснення того, чого учні не розуміють». У Харківському та Новоросійському (в Одесі) університетах були відкриті україномовні відділення.

7. Діяльність українських громад у І та II Державних думах.

• Робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, складаючи порівняльну таблицю «Діяльність українських громад у І та II Державних думах», зазначивши: загальну кількість депутатів; кількість обраних депутатів від дев’яти губерній Наддніпрянщини; дату створення української громади; кількість членів української громади; друкований орган; політичну платформу; діяльність. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

У виборах до І Державної думи українські соціалістичні партії, підтримавши в цьому загальноросійські партії, участі не брали. Своїх кандидатів висунули тільки Українська радикально-демократична партія та Українська народна партія. І Державна дума працювала в Петербурзі 27 квітня — 8 липня 1906 р. Із 497 її депутатів 102 представляли дев’ять губерній Наддніпрянщини.

Для обстоювання своїх інтересів українські депутати 1 травня 1906 р. створили власну парламентську громаду, до якої увійшли 45 депутатів. Головою української думської громади став адвокат і громадський діяч із Чернігівщини І. Шраг. Політична платформа громади включала вимоги надання Україні в її етнографічних межах політичної автономії, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах. Щодо аграрного питання одна частина депутатів-українців обстоювала передачу селянам частини поміщицької землі за викуп, друга — конфіскацію поміщицьких земель та їх націоналізацію.

Велику допомогу депутатам-українцям надавав М. Грушевський, який у той час поселився в Петербурзі. Він організував видання друкованого органу місцевої громади українців — місячника «Украинский вестник». На думку М. Грушевського, метою журналу було «пояснювати українське національне питання з історичного, побутового, соціального й економічного боку, вказати місце і значення України між інших територій нової демократичної Росії».

За період діяльності І Державної думи члени української громади неодноразово виступали з приводу аграрного питання, розробили законопроекти про національні права, автономію України та рідну мову, неодноразово порушували проблему єврейських погромів, що відбувалися за бездіяльності влади. На жаль, через 72 дні цар розпустив Думу.

Вибори до II Державної думи українські (як і загальноросійські) соціалістичні партії не бойкотували, а тому її склад значно «полівішав». До II Державної думи входило 518 депутатів, і працювала вона від 20 лютого 1907 р. Від дев’яти губерній Наддніпрянщини було обрано 102 депутати. 4 березня 1907 р. 47 українських депутатів заснували думську громаду, що мала назву «Трудова громада». Вона видавала часопис українською мовою «Рідна справа — Вісті з Думи», що виходив двічі на тиждень.

Утворюючи громаду, українські депутати склали відозву, де виклали власну політичну платформу: перебудова імперії на конституційних засадах, автономія України, амністія політичним в’язням, свободи слова, друку, зборів, совісті, пересувань і союзів, українізація освіти, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання, то єдиної позиції нова громада не мала.

Українською громадою на розгляд II Державної думи було внесено поправки до законопроектів про народну освіту, що передбачали організацію курсів української мови, літератури та історії для вчителів, запровадження викладання української мови в учительських семінаріях України, організацію українознавчих кафедр у Київському, Харківському та Одеському університетах. Були також підготовлені законопроекти про організацію автономії й місцевого управління в Наддніпрянщині. Проте плани української громади не були реалізовані, оскільки 3 червня 1907 р. II Державну думу розпустили. Ця подія вважається датою завершення революції.

Революція 1905—1907 рр. завершилася поразкою та не розв’язала основні протиріччя в розвитку країни. Однак вона спонукала уряд до проведення низки реформ, сприяла активізації суспільно-політичного життя та розгортанню національно-визвольних рухів народів Російської імперії, і зокрема українців.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Бесіда за запитаннями

1. Які події започаткували революцію 1905—1907 рр. у Російській імперії?

2. Які громадянські свободи проголошував Маніфест 17 жовтня 1905 р.?

3. Хто такі чорносотенці?

4. Які події дістали назву «сорочинської трагедії»?

5. Коли відбулося повстання моряків Чорноморського флоту під проводом П. Шмідта?

6. Яка політична партія Наддніпрянщини в роки революції змінила назву на УСДРП?

7. Коли з’явилося офіційне рішення російської влади про скасування Емського указу?

8. Де і коли відкрилося перше в Наддніпрянщині товариство «Просвіта»?

9. Хто очолював українську громаду в І Державній думі?

10. Яку назву мала громада, створена депутатами-українцями II Державної думи?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Революція 1905—1907 рр. стала однією з найважливіших подій політичного життя Російської імперії та мала значний вплив на розвиток усіх народів, що перебували в її складі.

• Під тиском масових революційних дій царський уряд оприлюднив Маніфест 17 жовтня 1905 р., який відкрив нові можливості для боротьби українців за свої права.

• Навесні—восени 1905 р. переважна більшість території Наддніпрянської України була охоплена масовим рухом селян, незадоволених своїм становищем.

• Події грудня 1905 р. стали вищою точкою революції, після чого розпочався її поступовий спад.

• Революція 1905—1907 рр. сприяла активізації українських політичних партій Наддніпрянщини. Після проголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 р. розпочався легальний період їхньої діяльності.

• Революція 1905—1907 рр. створила нові можливості для розвитку українського національно-культурного руху.

• Участь у виборах до І та II Державних дум та їхній діяльності дозволила українцям Наддніпрянщини вперше набути парламентського досвіду. Українські депутати у складі Державної думи, вважаючи першочерговим її завданням забезпечити розв’язання національних проблем народів Росії відповідно до їхніх реальних потреб, домагалися насамперед автономії для Наддніпрянської України. І хоча жодного закону, корисного для України, Думою прийнято не було, депутати-українці, об’єднавшись у громаду, мали можливості оприлюднити з її трибуни національні потреби українського народу.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.