Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОКИ №110—111

Тема. Українські землі у складі Польщі.

Мета: розкрити особливості становища та розвитку українських земель у складі Польщі; з'ясувати етапи політики правлячих кіл Польщі щодо українства; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати в учнів уміння аналізувати, зіставляти, робити висновки; виховувати їх у дусі поваги до історії свого народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Західноукраїнські землі у міжвоєнний період», атлас.

Основні терміни та поняття: сепаратизм, «осадники», асиміляція, «нормалізація».

Основні дати: 1921—1925 рр. — діяльність українського Таємного університету у Львові; 14 березня 1923 р. — рішення Ради послів країн Антанти про входження Східної Галичини до складу Польщі; 31 липня 1924 р. — прийняття закону, за яким польська мова проголошувалася державною та заборонялося вживання української мови в державних установах; 1935—1938 рр. — спроба польсько-українсько то порозуміння, курс на «нормалізацію».

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про те, що вони розпочинають вивчення теми «Західноукраїнські землі в міжвоєнний період (1921—1938 рр.)», оголошує тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Фронтальне опитування

1. Коли було проголошено ЗУHP?

2. Коли було проголошено Акт злуки УHP і ЗУНР?

3. Які держави розділили українські землі після поразки визвольних змагань?

4. Які міжнародні договори закріплювали розподіл українських земель?

Висновок (супроводжується показом на карті). Таким чином, українські землі після поразки визвольних змагань увійшли до СРСР (Ніддніпрянська Україна), Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь), Румунії (Північна Буковина, Південна Бессарабія, Хотинщина, Мармарощина) та Чехо-Словаччини (Закарпаття). У складі СРСР вони мали державний статус УСРР. Проте, суверенітет УСРР, як ми з’ясували на попередніх уроках, був ефимерним. Сьогодні ми розпочинаємо вивчати, як складалася доля західноукраїнських земель.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Розповідь учителя

У Польщі, де проживало найбільше українців, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд, маючи стратегічну мету — повне ополячення загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс. У 1919—1939 рр. чітко вирізняються три періоди політики польських правлячих кіл щодо українських земель.

У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин.

Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні та в навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам — Львівському, Станіславському, Тернопільському). Але щойно 14 березня 1923 р. Рада послів Великої Британії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, усі ці права залишилися на папері. У цей період українське населення також намагалося відстояти свої права, удаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису 1921 р., виборів 1922 р. до сейму. Але в існуванні української державності ніхто в Європі не був зацікавлений.

У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. Для здійснення цієї мети уряд Польщі поділив країну на дві господарські території: Польща «А», до якої входили корінні польські землі, і Польща «Б», що складалася переважно із західноукраїнських і білоруських земель. Стосовно різних частин відповідно проводилась і різна політика. Щодо Польщі «Б» застосовувалася політика штучного стримування соціально-економічного розвитку та повного скасування поступок національним меншинам. На цих землях стримувалося проведення аграрної реформи. За Таємним циркуляром зазначалося не допустити передачі українському селянству більше ніж 5 % поміщицьких земель, що підлягали парцеляції — поділу на дрібні ділянки, які продавалися.

• Робота з термінами та поняттями

Асиміляція (від латин. assimilatio — уподібнення) — процес злиття одного народу з іншим з утратою одним із них своєї мови, культури, релігії, звичаїв, національної самосвідомості. Може бути як природною, так і насильницькою.

31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалася державною. Почалося закриття українських шкіл. Польський уряд намагався викорінити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялися польські колоністи («осадники»), яким виділялися кращі землі.

Політична криза 1926 р. призвела до нового повороту в політиці щодо українців. Третій період (1926—1937 рр.) пов’язаний з установленням режиму «санації» на чолі з Ю. Пілсудським. Нова політика передбачала деякі поступки й компроміси у відносинах із національними меншинами, зокрема з українцями. Суть нового курсу полягала в державній асиміляції національних меншин (зробити їх патріотами Польської держави, складовою польської політичної нації) і відмові від національної асиміляції. Важливим елементом нової моделі національної політики стала спроба перетворення Волині на «колиску польсько-українського порозуміння». Провідником цієї політики став воєвода Волині, колишній заступник міністра внутрішніх справ в уряді С. Петлюри, Г. Юзефський. Було збільшено державні інвестиції на Волині, почалося масове створення двомовних шкіл (утраквістичних), дозволено певну українізацію православної церкви.

Така політика проводилася з метою розколу серед українців: між галичанами й волинянами, між прихильниками та противниками порозуміння з Польщею. Вона мала створити позитивний імідж Польщі як держави, що толерантно ставиться до національних меншин.

У 1935 р. найбільша українська партія УНДО взяла курс на «нормалізацію» польсько-українських відносин. Її лідер В. Мудрий став віце-маршалом польського сейму. Були амністовані в’язні концтабору в Березі-Картузькій (утворений у 1934 р. для політичних в’язнів. Проте в більшості випадків заклики до порозуміння і політичні рішення керівників Польської держави наражалися на стійкий опір антиукраїнськи налаштованих місцевих чиновників, поміщиків, «осадників». Будь-який прояв українського національного життя трактувався як нелояльність до держави, як прояв сепаратизму. До того ж на виступи радикальних українських елементів польська сторона здійснила масову акцію пацифікації.

• Робота з термінами та поняттями

Нормалізація — спроба порозуміння між частиною лідерів українського руху в Польщі й урядовими колами.

• Цікаво знати

Акція пацифікації (умиротворення) — репресивні акції польського уряду проти українського населення в Східній Галичині, що відбувалася 20 вересня — 30 листопада 1930 р. та супроводжувалися погромами, побиттям, руйнуванням українських установ. Під час таких акцій застосовувався принцип колективної відповідальності українців, які в очах поляків виглядали як неблагонадійні.

Але починаючи з 1937 р. польські правлячі кола знову змінюють курс. Перед загрозою Другої світової війни вони боялися, що українське питання стане розмінною картою у великій грі, а будь-які поступки українцям — сприятливим ґрунтом для зростання сепаратизму. Прокотилася чергова хвиля репресій. У 1938—1939 рр. у прикордонній смузі із СРСР були проведені акції з виселення українців.

• Робота з підручником

Спираючись на відповідний матеріал підручника та розповідь учителя, складіть і заповніть таблицю «Політика правлячих кіл Польщі щодо українських земель», зазначивши: період; зміст; основні заходи; результат.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Після поразки визвольних змагань значна частина західноукраїнських земель увійшла до складу Польщі.

• Політику польських урядових кіл щодо українства можна оцінити як антиукраїнську.

• Усі спроби знайти порозуміння на основі перетворення українців на лояльних громадян Польщі також не мали успіху.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйте реферат за однією з тем: «Курс УНДО на “нормалізацію” україно-польських відносин та його наслідки», «Кооперативний рух у Східній Галичині у 1920—1930-ті рр.», «Діяльність “Просвіти” в 1920—1930-ті рр.», «Український консерватизм. В. Липинський», «Церковне життя на західноукраїнських землях у міжвоєнний період», «Греко-католицька церква й український рух у 1920—1930-ті рр.».