Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОКИ №102—104

Тема. Політична система. Масові репресії. Конституція 1937 р. Соціальна система. Повсякденне життя населення (завершення).

Мета: розкрити процес утвердження влади Й. Сталіна шляхом партійних «чисток», масових репресій та прийняття нової Конституції СРСР; схарактеризувати наслідки сталінських репресій для України; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати в учнів логічне та історичне мислення; сприяти розвитку їх історичної свідомості, критичному осмисленню минулого.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінні карти «УРСР у 30-ті рр. XX ст.», атлас.

Основні терміни та поняття: терор, масові репресії, Сталінська конституція, український буржуазний націоналізм, «трійки», позасудові органи, культ особи.

Основні дати: 1929 р. — установлення одноосібної влади Й. Сталіна; 1934 р. — початок масових репресій у СРСР; 1936 (1937) р. — Сталінська конституція СРСР (УРСР).

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

І варіант

II. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

План

1. Установлення одноосібної влади Й. Сталіна.

2. Політичні судові процеси в Україні.

3. Боротьба з «українським буржуазним націоналізмом

4. Масовий терор та його жертви.

5. Громадсько-політичне життя суспільства.

Рекомендована література

1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917—1953. — Кн. 1—2. — К., 1994.

2. Бойко О. Д. Історія України у XX ст. — Ніжин, 1994.

3. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації. XIX—XX століття. — К., 1996.

4. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття. — К., 1993.

5. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні (20—30-ті рр.). — К., Едмонтон, 1991.

6. Історія України. XX століття: посібник для вчителя / За ред. С. В. Кульчицького. — К., 1992.

7. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х — 30-х рр.: соціальний портрет та історична доля. — К., 1992.

8. Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20—30-ті рр.). — К., 1991.

9. Костюк Г. Сталінізм в Україні (генеза і наслідки). — К., 1995.

10. Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921—1939 рр.). — К., 1999.

11. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — Т. 2. — К., 1994.

12. Шаповал Ю. Україна 20—50-х рр.: сторінки ненаписаної історії. — К., 1993.

II варіант

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Особливості радянської політичної системи в 1930-ті рр.

Характерними рисами радянської політичної системи в 1930-ті рр. є:

• культ особи Сталіна;

• панування однопартійної системи. Зрощування партійного й державного апарату;

• фізичне усунення політичних противників та опонентів;

• створення розгалуженого репресивного апарату. Масові репресії;

• створення системи офіційних (одержавлених) масових організацій;

• уніфікація всього суспільного життя. Ідеологізація суспільного життя. Контроль за засобами масової інформації.

(Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

Керівництво УСРР (УРСР) у 1920—1930-ті рр.

Голови Раднаркомів УСРР (УРСР)

Перші (генеральні) секретарі ЦК КП(б)У

1918—1919 рр. — М. Скрипник

1918—1919 рр. — Е. Квірінг

1919—1923 рр. — X. Раковський

1920—1921 рр. — В. Молотов

Закінчення таблиці

Голови Раднаркомів УСРР (УРСР)

Перші (генеральні) секретарі ЦК КП(б)У

1923—1934 рр. — В. Чубар

1921—1923 рр. — Д. Мануїльський

1934—1937 рр. — П. Любченко

1923—1925 рр. — Е. Квірінг

1937 р. — М. Бондаренко

1925—1928 рр. — Л. Каганович

1938—1939 рр. — Д. Коротченко

1928—1938 рр. — С. Косіор

1939—1947 рр. — М. Хрущов

1938—1947 рр. — М. Хрущов

2. Масові репресії. Громадсько-політичне життя.

Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918 і 1924 р. проголошували диктатуру пролетаріату).

Наприкінці 1920-х — у першій половині 1930-х рр. репресії було спрямовано здебільшого проти «класово ворожих» верств суспільства: буржуазних спеціалістів, непманів, куркулів. Найбільш гучними процесами того періоду були «Шахтинська справа» (1928 р.), процес «Трудової селянської партії» (1929 р.), «Промпартії» (1930 р.), процеси над антипартійними групами.

• Робота з термінами та поняттями

Репресії — система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп, етнічних спільнот із метою встановлення панування або зламу опору.

Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську та піонерську організації виховувалося в дусі ненависті до «ворогів народу», необхідності непримиренної боротьби зі «шпигунами», «шкідниками» на виробництві, «куркулями», заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь в індустріалізації країни й колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни та підвищення якості навчання.

У містах було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення кількості жителів міст, яким постачалися продукти харчування централізовано.

Було принято закон, згідно з яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, із подальшим виселенням його сім’ї з квартири.

Від 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу («Главное управление лагерей»). Кількість ув’язнених у цих таборах за десять років зросла до 4 млн осіб. Було відновлено каторгу та смертну кару.

Й. Сталін розумів, що українізація викликала посилення українського національного руху, який підтримувала частина комуністів, а це могло вивести Україну з-під контролю Москви. Тому в Україні гонінь та переслідувань передусім зазнало старше покоління української інтелігенції, оскільки саме серед них шукали й знаходили «зрадницьке обличчя націоналістичної інтелігенції».

У 1929 р. відбувся суд над 45-ма членами так званої Спілки визволення України, які звинувачувалися в підготовці до збройного повстання з метою відновлення самостійної «буржуазної України». Серед засуджених були відомі вчені, письменники, культурні діячі: С. Єфремов, М. Слабченко, А. Ніковський, Й. Гермайзе та ін. Переважна більшість із них була знищена в сталінських таборах. Цей процес підштовхнув до розправи над священиками Української автокефальної церкви, що привело в січні 1930 р. до її формальної самоліквідації.

Чергова хвиля арештів прокотилася в 1931 р. Цього разу громили так званий підпільний Український національний центр (УНЦ), керівництво якого складалося з колишніх провідних діячів Центральної Ради — М. Грушевського та В. Голубовича, які зазнали принизливих допитів та переслідувань.

Наступними жертвами стали представники суспільних наук. Хоча вони й стояли на позиціях марксизму, але досліджували українську історію, господарство та культуру. Були репресовані М. Яворський, С. Семківський, В. Юринець та ін.

У кампанії проти інтелігенції активну участь брали й українські націонал-комуністи: М. Скрипник, П. Любченко, А. Хвиля та ін.

Масові репресії були невід’ємною частиною сталінської тоталітарної системи. У 1933 р. об’єктом терору знову стала Україна. Й. Сталін вирішив перекласти відповідальність за провали 1932—1933 рр. на комуністів України. Головним об’єктом його «уваги» став комісар освіти М. Скрипник, який не побажав зректися українізації й наклав на себе руки 7 липня 1933 р. За кілька місяців до цього покінчив життя самогубством М. Хвильовий.

Страчувалися або висилалися в табори тисячі представників української інтелігенції. Було закрито театр «Березіль», а його керівника — Леся Курбаса — заслано в табори, де він загинув. Від січня 1933 до січня 1934 р. КП(б)У втратила близько 100 тис. членів. Майже всі вони були або розстріляні, або відправлені на заслання.

Поштовхом до наступної хвилі репресій став XVII з’їзд ВКП(б), який відбувся в січні 1934 р. Замість свого тріумфу Й. Сталін відчув небезпеку з боку старих комуністів, оскільки 270 делегатів голосували проти його кандидатури на пост генерального секретаря, у той час як проти С. Кірова — тільки три. 1 грудня 1934 р. С. Кірова, за нез’ясованих обставин, було вбито.

Відбулися зміни в кримінальних кодексах республік, спрямовані проти «терористичних організацій» та «терористичних актів». Цим, по суті, розв’язувалися руки для переслідування чергових «ворогів народу». В Україні одними з перших жертв цієї кампанії стали Ю. Коцюбинський, М. Куліш.

Після пленуму ЦК ВКП(б) 1937 р. почалася так звана «велика чистка» 1937—1938 рр., яка цього разу охопила весь Радянський Союз. Були призначені перевибори місцевих комітетів партії, які передбачали «чистку» партапарату. Але оновилося не більше ніж 20 % керівного складу. Тоді з’явився оперативний наказ по НКВС СРСР, згідно з яким протягом чотирьох місяців необхідно було репресувати 268 950 «ворогів народу». Застосовувалися тортури, і люди дуже часто обмовляли себе, близьких, знайомих. Таким чином, зловісне коло «контрреволюційних організацій» розширювалося.

На початку 1938 р. у Київ було направлено М. Хрущова, якого обрали першим секретарем ЦК КП(б)У. Він розгорнув активну діяльність із викриття «ворогів народу» в Україні. За 1938 р. український уряд змінився двічі. До кінця року з усіх колишніх керівників КП(б)У залишилися тільки О. Бойченко та Г. Петровський.

Від кінця 1938 р. хвиля масових репресій починає спадати. У 1939 р. відбувся XVIII з’їзд ВКП(б), який показав, що старі партійні кадри практично винищені, а ставати в опозицію Й. Сталіну вже більше ніхто не наважувався.

Наслідки сталінських репресій в СРСР: зміцнення особистої влади. Усунення можливих претендентів на владу; насаджування атмосфери страху. Створення образу ворога. Через систему ГУЛАГу пройшло 5 % населення СРСР; різке послаблення потенціалу спеціалістів у всіх галузях знань; підрив обороноздатності; знищення національних еліт; падіння темпів розвитку промислового розвитку в три рази.

Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився, які жорстоко придушувалися. Прийняття нової, Сталінської, конституції 5 грудня 1936 р. не змінило сутності тоталітарної системи в СРСР, хоча було формально проголошено демократичні права і свободи.

Масові репресії не становили основного змісту життя суспільства. Народ, долаючи повсякденні труднощі, прагнув щастя. Багатьом були невідомі ті жахливі режими. Народ під впливом закликів «про світле майбутнє» здійснював трудові подвиги, радів із кожних успіхів країни та вірив у те, що казав їх вождь (Й. Сталін): «Жити стало краще, жити стало веселіше».

3. Сталінська конституція.

Конституцію 1936 р. називали не інакше, як Сталінською. Доповідь про проект Конституції СРСР на пленумі ЦК ВКП(б) робив особисто Й. Сталін. Якщо врахувати, що нова конституція, яка забезпечувала народу СРСР усі громадянські права, була дарована Сталіним напередодні «великої чистки», то стане зрозумілим, що це був черговий пропагандистський крок. Конституція оголошувала Верховну Раду найвищим органом державної влади. Було підтверджено право виходу республік зі складу СРСР, а їхня кількість збільшилася з чотирьох до 11 республік. 5 грудня 1936 р. VIII з’їзд Рад затвердив нову Конституцію СРСР. У ній проголошувалася побудова соціалістичного суспільства в СРСР. Положення нової Конституції відповідали партійній програмі 1919 р. Це означало, що при формуванні органів влади необхідно було відмовитися від поділу населення за класовою ознакою, вибори ставали прямими при таємному голосуванні, виборчі округи формувалися за місцем проживання виборців, з’їзди Рад замінювалися системою сесійних засідань. Таким чином, нові ради набували рис парламентської влади.

Принципові зміни конституції зовсім не позначалися на системі реальної влади, тому що контроль над державою й суспільством продовжував здійснювати партійний апарат на чолі з генеральним секретарем.

Конституції союзних республік були розроблені за зразком союзної. Наприкінці січня 1937 р. XIV з’їзд Рад України затвердив Конституцію УРСР. Відбулися також вибори до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР. Соціальний, національний, партійний склад депутатів ретельно дозувався. Крім того, було «спрощено» текст виборчого бюлетеня, що гарантувало партії потрібних кандидатів від «блоку комуністів і безпартійних».

Демократичні норми, які були зафіксовані в Конституції 1936 р., в суспільно-політичному житті не діяли. Панування однопартійної системи привело до уніфікації та стандартизації суспільно-політичного життя.

4. Соціальний склад населення. Рівень життя.

Соціально-економічні перетворення, які відбулися в роки перших п’ятирічок, суттєво вплинули на соціальний склад населення України. У СРСР (УРСР) сформувалася принципово нова соціальна структура. Попри проголошену конституцією рівність соціальна структура населення в СРСР (УРСР) була ієрархічною.

Кількісних і якісних змін зазнав робітничий клас республіки, який офіційною пропагандою проголошувався основою суспільства. Так, за період від 1926 до 1939 р. кількість робітників збільшилася більше ніж у три рази. Поповнення робітничого класу відбувалося передусім за рахунок українського селянства. Особливо багато було вихідців із селян у вугільній промисловості, на новобудовах Донбасу, тобто там, де потрібна малокваліфікована робоча сила.

Машинобудування, легка промисловість потребували більш кваліфікованих кадрів, тому тут поповнення відбувалося за рахунок ремісників, кустарів, міського населення. У складі робітничого класу різко збільшилася кількість жінок, які в 1930-х рр. становили 30 % від загальної кількості робітників. Існувала офіційна думка, яка пов’язувала збільшення кількості жінок серед робітничого класу з утвердженням рівноправ’я жінок та чоловіків, однак зростання питомої ваги жінок у складі робітничого класу ймовірніше було викликано необхідністю додаткової робочої сили та поліпшення матеріального становища їхніх сімей.

Робітничий клас залишався багатонаціональним. У його складі почала зростати кількість росіян, білорусів та представників інших національностей.

Індустріалізація вплинула не тільки на структуру робітничого класу, але й супроводжувалася стрімким зростанням міст, що привело до збільшення міських жителів, які в 1939 р. складали третину населення республіки.

Індустріалізація та колективізація суттєво позначилися на стані селянства. Практично був знищений його заможний прошарок. У 1932—1933 рр. уводиться система внутрішніх паспортів, що значно обмежило можливості селян змінювати місце проживання. Колгоспники, як і робітники та службовці, були залежними від держави. Унаслідок заборони приватного підприємництва практично зникли представники так званих «вільних професій».

Саме в цей час формується значний адміністративно-командний апарат та прошарок службовців, до яких було віднесено й інтелігенцію. Радянська інтелігенція формувалася за рахунок представників робітників і селян. Зазвичай цей процес супроводжувався соціальним рухом «нагору», при цьому кількість службовців дуже швидко зростала. Зменшилася кількість жителів села, було знищено заможний прошарок селян, сформувалася соціалістична інтелігенція, зросла кількість міського населення.

Найбільш безправною частиною радянського суспільства були політичні в’язні. Ця категорія формувалася в результаті масових репресій. Її використовували як безкоштовну робочу силу для «соціалістичних звершень».

Таким чином, індустріалізація та колективізація сільського господарства, культурна революція привели до кардинальних змін у соціальному складі населення України.

• Робота з термінами та поняттями

Соціальна деформація — порушення соціальної структури суспільства в результаті невиправданих соціальних експериментів. Знищення цілих прошарків суспільства.

Після скасування непу життєвий рівень населення почав знижуватися. У 1928—1929 рр. у містах України було запроваджено торгівлю хліба по картках за низькими цінами. Незабаром карткову систему поширили на основні види продовольчих і промислових товарів, а від 1930 р. населення поділили на шість груп постачання, згідно з якими норми видачі продовольства, починаючи від робітників і до утриманців робітників, зменшувалися. У привілейованому становищі опинилися тільки керівні працівники партійного та радянського апарату.

Селяни, крім праці в колгоспі, розвивали своє присадибне господарство, яке стало джерелом грошових доходів для селян та істотним поповненням потреб робітників і службовців у продуктах харчування.

У період Другої п’ятирічки життєвий рівень населення починає зростати. Від 1935 р. було скасовано карткову систему постачання продовольчими товарами, від 1936 р. — промисловими. Доповненням до індивідуальних доходів робітників і службовців були суспільні фонди споживання, із яких сплачувалися пенсії, стипендії, різні види соціальної допомоги. Суспільні фонди за розміром перевищили чверть фонду заробітної плати.

Високі темпи індустріалізації та колективізації призвели до вивільнення розвитку виробництва предметів споживання, що породжувало їх дефіцит.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Бесіда за запитаннями

1. Чому Й. Сталін у 1930-ті рр. розгорнув масові репресії? Якою була їх мета?

2. Чи можна стверджувати, що Конституція СРСР 1936 р. не відповідала реальному стану речей у країні? Поясніть свою думку.

3. Схарактеризуйте основні зміни у соціальному та національному складі населення України.

4. У чому полягала особливість соціальної структури в СРСР (УРСР)?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Сталінська модернізація істотно вплинула на суспільно-політичне життя республіки. Змінилася соціальна структура населения, збільшився пролетаріат, сформувалася соціалістична інтелігенція.

• У результаті великих репресій та ідеологічного тиску утвердилася необмежена диктаторська влада Й. Сталіна, що закріпило монополістичну владу комуністичної партії.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Випереджальне завдання. Підготуйте реферати за темою: «Розвиток української літератури, музики, театру, живопису, кіномистецтва в 1930-ті рр.».