Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОКИ №88—92

Тема. Культурне та духовне життя в роки непу.

Мета: проаналізувати політику більшовиків у галузі культури; показати, що політика коренізації сприяла піднесенню національної культури, оновленню української інтелігенції, зазначивши при цьому, що культура й духовне життя народу були підпорядковані ідеологічним настановам партії більшовиків; пояснити зміст основних термінів і понять; формувати в учнів логічне та історичне мислення; виховувати їх на кращих зразках національної культури.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «УСРР у період непу», атлас, репродукції картин, ілюстративний матеріал, портрети діячів науки та культури.

Основні терміни та поняття: коренізація, українізація, ідеологізація, культурна революція, лікнеп.

Хід уроку

I варіант

Форма проведення: семінарське заняття.

План

1. Українізація: передумови та мета здійснення.

2. Політика українізації: заходи й результати.

3. Політика коренізації національних меншин в УСРР.

4. Провідники політики українізації.

Рекомендована література

1. Бойко О. Д. Історія України у XX ст. — Ніжин, 1994.

2. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації. XIX—XX століття. — К., 1996.

3. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття. — К., 1993.

4. Історія України. XX століття: посібник для вчителя / За ред. С. В. Кульчицького. — К., 1992.

5. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х — 30-х рр.: соціальний портрет та історична доля. — К., 1992.

6. Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20—30-ті рр.). — К., 1991.

7. Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921—1928 рр.). Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. — К., 1995.

8. Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). — К., 1996.

9. Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921—1939 рр.). — К., 1999.

10. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — Т. 2. — К., 1994.

II варіант

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Виступи учнів із підготовленими рефератами.

• Фронтальне опитування

1. Коли було запроваджено неп?

2. Чому заходи непу в УСРР були запроваджені пізніше, ніж у радянській Росії?

3. Визначте причини голоду 1921—1923 рр.

4. Чому українська радянська влада тривалий час приховувала масштаби голоду?

5. Якими були наслідки голоду 1921—1923 рр. для УСРР?

6. Із якою метою виник проект створення СРСР?

7. Яким був проект Й. Сталіна щодо створення СРСР?

8. Коли було проголошено створення СРСР?

• Письмове завдання

1. Визначте основні підходи до створення СРСР, що мали місце в радянському керівництві, та дайте їх характеристику.

2. Що спричинило запровадження непу? Якою була його роль для збереження радянської влади?

3. Політика непу планувалася як тривала чи тимчасова?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Запитання та завдання

1. Визначте здобутки розвитку культури 1917—1921 рр.

2. Яким було ставлення більшовиків до сфери культури?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Основні риси розвитку української культури в роки непу.

• Розповідь учителя

У період непу партія продовжувала політику культурної революції. Політизація культурного процесу не приховувалася: партія вимагала, щоб культура була національною за змістом, але не суперечила комуністичній теорії.

Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади.

В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва — поряд з індустріалізацією й колективізацією сільського господарства.

У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібно радянській владі. На незгодних чекали репресії.

Попри все, 1920-ті рр. були періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.

• Робота з підручником

Опрацюйте відповідний матеріал підручника та визначте основні риси розвитку української культури в роки непу.

2. Коренізація (українізація).

• Робота з таблицею

Коренізація в УСРР

План характеристики

Характеристика

Форма

Здійснювалася у вигляді українізації й заходів для національного розвитку національних меншин в Україні

Період здійснення

1923 — початок 1930-х рр.

Основні провідники

М. Скрипник, О. Шумський

Мета

Створення національного підгрунтя для проведення більшовиками своєї політики, а також для створення позитивного образу радянської влади як усередині країни, так і за її межами

Основні положення

Сформовані рішеннями XII зїзду РКП(б) (квітень 1923 р.):

• підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної національності;

• урахування національних чинників при формуванні партійного та державного апарату;

• організація мережі навчальних, виховних закладів, закладів культури, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей;

• вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій і культури

Підсумки, результати

• У 1930 р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет, понад 50 % книг і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %;

• сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції, повернулася з еміграції частина діячів культури й науки;

• відбувся бурхливий розвиток української культури («Відродження»);

• були забезпечені культурно-національні права національних меншин, створені адміністративні національні райони тощо

• Робота з термінами та поняттями

Українізація (складова коренізації) — політика більшовицького керівництва в 1920-х рр., спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української мови в суспільстві; пробудження інтересу до національної української культури. Основною метою українізації було утвердження радянської влади в Україні, створення для неї національного підґрунтя.

Політика українізації викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій та об’єднань, появу молодого покоління українських митців. У 1920-х рр. українські література та мистецтво переживали бурхливе піднесення. Пройнята національною духовністю, усупереч ідеологічним обмеженням, українська культура досягла світового рівня.

Процес українізації активізував оформлення автокефальної православної церкви. У жовтні 1921 р. було скликано собор, який обрав митрополитом В. Липківського й остаточно оформив Українську автокефальну православну церкву. Релігійна служба відправлялася українською мовою, у церковному житті було здійснено багато демократичних нововведень. УАПЦ швидко завойовувала авторитет серед віруючих України та за її межами. Тоді в 1926 р. проти української церкви розпочався широкий наступ, який закінчився її ліквідацією в 1930 р.

Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. почалося згортання політики українізації та загалом коренізації.

Оскільки українізація сприяла розвитку культури, піднесенню національної самосвідомості корінного населення, у майбутньому вона могла стати загрозою для існування федерації. Поки Й. Сталін вів боротьбу за владу в партії, партійно-радянське керівництво центру мирилося з наслідками коренізаціі в національних республіках.

Посиливши владу, Й. Сталін і Л. Каганович починають боротьбу з так званим «націонал-ухильництвом» окремих відповідальних партійних працівників, які з точки зору центру приділяли подвійну увагу національному питанню (О. Шумський, М. Скрипник, М. Волобуєв та ін.).

Оцінюючи історичне значення процесу українізації, слід визнати, що попри всю непослідовність її здійснення, розпочата в 1920-х рр., але не доведена до логічного завершення, вона мала досить помітний вплив на зміну суспільної ролі та функцій української мови, яка завдяки цьому, хоч і ненадовго, уперше в новітній історії стала мовою державних установ; зросла її культура й помітно розширилася сфера вживання.

• Робота з документом

З інтерв’ю із С. Петлюрою про українізацію (1924 р.)

...У цьому напрямку нинішньої політики більшовиків я вбачаю чергову їхню поступку стихійній силі українського національного руху, а водночас логічно послідовний і політичний захід з метою оволодіти силою цього руху й зміцнити свої позиції в Україні...

...Більшовицька українізація має розглядатися як одна ланка того плану, що вони його виношують на випадок збройного конфлікту зі своїми сусідами. Говорити про успіхи її в самій Україні поки що передчасно. Відомості, які надходять звідти, змушують поставитися до неї радше з недовірою й застереженнями. Як в усьому, що декларують більшовики, так і в цьому питанні за гучними і гарними словами та високими ідеями криється чимало фарисейства й сурогату. Так, українізація спрощено і прямолінійно зводиться лише до переходу на українську мову в діловодстві і до запровадження її у школах як знаряддя навчання в дусі комуністичних ідей. Поки що не чутно, щоб до колосальної за своїм змістом й обсягом роботи українізації залучено було культурні сили України, які не сповідують комуністичної віри. Ні, країнізацію проводить переважно зайшлий елемент, комуністи з Москви, які наспіх самі ледь навчилися і навчаються української мови. Не важко уявити, скільки викривлень і шкоди принесе така українізація справжній національній культурі... Нарочистість і фарисейство українізації, проводжуваної більшовиками, тим більше впадає в око, що одночасно з декларуванням і часткової реалізацією її комуністичні лідери поклали край останнім ознакам державної самостійності УСРР...

Таким чином, українізація, проваджувана більшовиками, в зазначених умовах постає як обдуманий хід політичної гри в інтересах комунізму, а не як справжній засіб задоволення національних потреб 35-мільйонного населення України.

Однак це не означає, що вона не принесе деяких, бодай короткочасних вигод. Розрахунок більшовиків на ефект такої тактики в сенсі впливу на українську еміграцію й особливо на українське населення, яке живе тепер у Польщі, виявляється певною мірою правильним.

1) Яку оцінку дає С. Петлюра українізації?

2) Чи відповідала його оцінка реальному стану речей?

3) Який вплив мала українізація «на українську еміграцію й особливо на українське населення, яке живе тепер у Польщі»?

3. Розвиток освіти та науки.

Важливою проблемою доби непу була ліквідація неписьменності. У 1923 р. було створено добровільне товариство «Геть неписьменність». Держава надавала певні пільги тим, хто навчався. За 1920-ті рр. в Україні навчилися читати й писати близько 2 млн осіб. У 1924 р. почалася підготовка до запровадження обов’язкового чотирирічного початкового навчання дітей.

В освіті поширюється експеримент та новаторство. Радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл, підходів до викладання й виховання, які б прискорили розрив із «буржуазним минулим». У державі створювалася система ідеологізованої освіти. Нові програми особливого значення надавали політехнізації освіти, колективним методам виховання. Велику популярність мала теорія А. Макаренка, який приділяв значну увагу оточенню в житті дитини.

У школах було заборонено вивчення основ релігії. Активізувалася антирелігійна кампанія. Наголошувалося, що радянський уряд зробив освіту доступнішою для основної маси трудящих, і хоча в 1927/1928 навчальному році рівень грамотності зріс, поза школою ще залишалися близько 35 % дітей.

Вища школа зазнала великих змін. Найголовнішим завданням партії у сфері культури вважалася підготовка фахівців робітничого походження. Для вихідців із робітничого класу було введено низку пільг. Діти робітників і селян звільнялися від оплати за навчання в інститутах, складання вступних іспитів тощо. Звичайно, це не могло не позначитися на рівні освіти. Тому при вузах почали створюватися підготовчі робітничі факультети (робітфаки).

У 1927 р. гостро постала проблема педагогічних кадрів. Було істотно збільшено випуск учителів, розширено систему курсового навчання. Серйозна увага приділялася національним кадрам. Наприкінці 1920-х рр. близько 53 % від загальної кількості студентів в Україні складали українці.

• Робота зі схемою

Розвиток освіти в 1920-ті рр.

1920-ті рр. стали періодом стрімкого відродження науки. У 1921 р. президентом УАН було обрано М. Василенка. УАН було переименовано на Всеукраїнську академію наук (ВУАН). Такою назвою декларувався намір об’єднати в межах однієї організації наукову інтелігенцію всієї України (у тому числі західноукраїнську). Діяли три відділи ВУАН — історико-філологічний, фізико-математичний, соціально-економічний.

• Запитання на закріплення

Визначте основні тенденції розвитку науки в УСРР.

4. Література та мистецтво.

Незважаючи на те, що частина талановитих письменників і поетів після поразки Української революції залишила країну (В. Винниченко, М. Вороний, О. Олесь), молоде покоління літераторів заявило про себе на повний голос. Політика українізації 1920-х рр. викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій та об’єднань.

Найвідомішими об’єднаннями цього часу були «Плуг» — спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), «Гарт» — спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ — Вільна академія пролетарської літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокласиків (М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристів та ін. Велику популярність мали твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша.

Жваві дискусії щодо шляхів розвитку української літератури викликала діяльність М. Хвильового (Фітільова). Він був росіянином, членом більшовицької партії, проте щиро прагнув розвитку української культури. Виступаючи в дискусіях 1920-х рр., М. Хвильовий наголошував на тому, що без Європи українське відродження неможливе.

У середині 1920-х рр. в Україні налічувалось 45 професійних театрів. У цей час на сцені ряду міст України виступали талановиті українські актори, які склали справжню плеяду представників українського театрального мистецтва. Театр «Березіль» у 1922—1933 рр. очолював талановитий реформатор та експериментатор театру, актор і режисер Лесь Курбас. Він сміливо запроваджував нові ідеї та форми західноєвропейської культури. На сцені його театру виступали видатні майстри — А. Бучма, М. Крушельницький, О. Мар’яненко, П. Саксаганський, Ю. Шумський.

У 1920-ті рр. стала до ладу Одеська кінофабрика, будувалася Київська кіностудія. Свій творчий шлях розпочав геній українського та світового кіномистецтва О. Довженко (кінофільми «Звенигора» й «Арсенал»). У театрі та кіно успішно працювала М. Заньковецька.

Українську культуру збагатила творчість композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, П. Козицького, Л. Ревуцького. Популярними були хорова капела «ДУМКА», Київський симфонічний ансамбль, національні театри опери та балету в Харкові, Києві й Одесі.

Правдиве відображення дійсності проголосила своїм завданням Асоціація художників Червоної України. Члени Асоціації — І. Іжакевич, К. Трохименко, Ф. Кричевський тощо — за допомогою нових виразних засобів поглибили розвиток українського образотворчого мистецтва. Плідно продовжував працювати М. Бойчук та послідовники його оригінальної ніколи («бойчукісти»). З’явилися нові імена талановитих художників та скульпторів (А. Петрицький, В. Касіян).

5. Релігійне життя в 1920-ті рр.

Варіант І

Компартійно-радянське керівництво неодноразово заявляло, що релігія й комуністична ідеологія несумісні. Унаслідок цього антирелігійна робота була одним із важливих напрямків діяльності радянської влади. У всіх партійних комітетах КП(б)У, починаючи від Центрального, існували спеціальні антирелігійні комісії, що займалися насадженням войовничого атеїзму, боротьбою з існуючими церквами та релігійними громадами на території України.

У жовтні 1921 р. за дозволом влади відбувся скликаний Всеукраїнською православною церковною радою (ВПЦР) собор, який проголосив створення окремої від Російської православної церкви (РПЦ) Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Її першим митрополитом став В. Липківський. Створити УАПЦ, на думку дослідників, компартійно-радянські керівники дозволили, сподіваючись, що церковний розкол сприятиме занепаду релігійного життя. Однак нова церква здобула визнання віруючих. Усі служби в УАПЦ велися зрозумілою їм українською мовою. Управління церковним життям здійснювалося на демократичних засадах за участю віруючих. У 1924 р. УАПЦ мала 30 єпископів, 1,5 тис. священиків і понад 1 тис. парафій. Проте більшість віруючих православних українців залишалася у складі РПЦ.

У 1926 р. влада розпочала кампанію проти УАПЦ. У 1930 р. УАПЦ було розпущено, митрополита В. Липківського й більшість вищих священнослужителів — звинувачено в пропаганді українського націоналізму. Одночасно з наступом на УАПЦ влада продовжувала знищення храмів усіх інших віросповідань і насадження атеїстичного світогляду серед молоді через систему освіти.

Варіант II

Складіть розгорнутий план (або тези доповіді) на тему «Релігійне життя в роки непу».

• Робота з документами

Із протоколу засідання політбюро ЦК КП(б)У про вилучення цінностей у церквах (31 березня 1922 р.)

СЛУХАЛИ: 1. Про кампанію з вилучення із церков (циркуляр ЦК РКП).

ПОСТАНОВИЛИ: 1. Циркуляр затвердити й розіслати з тими змінами, що замість підготовчих таємних комісій керівництво вилученням цінностей покладається безпосередньо на Бюро губкому, з огляду на те, що вилучення вже фактично началося.

Із Постанови політбюро ЦК КП(б)У про церковну політику (23 листопада 1923 р.)

Про церковну політику (тов. Логінов)

а) Підтвердити попередній курс на всесвітнє сприяння Ж. Ц. [Жива Церква. — Авт.]

б) Ужити заходів до недопущення посилення тихонівщини.

в) Провести роботу з відколу «лівих» елементів серед тихонівців.

г) Поставити перед комісією завдання відновлення групи «Братства Жива Церква».

д) Комісії поставити завданням ліквідацію суперечок між прогресивними церковними угрупованнями, створення з них блоків для боротьби з тихонівцями й автокефалістами.

е) Ухвалити лінію комісії із пом’якшення гостроти лінії живоцерковців.

є) Ухвалити перейменування В. Ц. У. в Український Синод.

ж) Відтворити губернські комісії з керівництва церковною роботою.

з) Затвердити кошторис у 850 червінців, реалізувавши його через Фінкомітет.

и) Запропонувати органам ДПУ посилити роботу за своєю лінією.

і) Дати директиву про посилення переслідувань монархістів, які намагаються вести свою роботу через церкву (особливо в прикордонних губерніях).

ї) Утримуватися від зворотної передачі церков під Ж. Ц. тихонівцям. Передача має здійснюватися тільки за постановами Центральної Церковної Комісії.

й) Доручити Секретаріату переглянути склад центральної комісії, а також робітників, що безпосередньо виконують її завдання, і подати на затвердження оргбюро.

1) Які процеси в церковному житті характеризують ці документи?

2) До яких заходів удавалися більшовики у своїй церковній політиці?

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Запитання та завдання

1. Із якою метою проводилася політика коренізації?

2. Що таке українізація? Якими були її наслідки?

3. Схарактеризуйте політику партії в галузі культури.

4. Що спричинило стрімкий злет української культури в 1920-х рр.?

5. Поясніть значення термінів «лікнеп», «робітфак».

6. Схарактеризуйте методи, якими ліквідовувалася неписьменність в Україні в 1920-х рр.

7. Поясніть, чому в середині 1920-х рр. багато вчених повернулися з еміграції до України.

8. Які напрямки української культури розвивалися особливо плідно?

9. Яку роль відіграла ідеологія у сфері культури?

10. Визначте основні здобутки української культури 1920-х рр.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Неп уніс корективи в розвиток духовної сфери радянського суспільства. Зокрема, відбулося: насильницьке впровадження марксистської ідеології; реформування системи освіти; уведення до законодавства відповідальності за переконання; посилення боротьби з неграмотністю; активізація антирелігійної кампанії; висилка за кордон видних представників інтелігенції.

• За час запровадження політики коренізації в Україні було досягнуто набагато більше політичних успіхів, ніж в інших союзних республіках. Ця політика сприяла розвитку української національної культури, хоча й здійснювалася під пильним наглядом центру та супроводжувалася репресіями проти тих, хто був звинувачений у «націонал-комунізмі».

• Разом із тим мало місце знищення творів, які не вкладалися в ідеологічні межі режиму, діяльність творчих союзів мала пропартійну спрямованість. Головним завданням партії була стандартизація духовного життя. Духовна сфера перебувала в лещатах партійної ідеології. Державний контроль за розвитком духовного життя в країні був складовою радянської моделі тоталітаризму. Попри це, в українській культурі 1920-х рр. спостерігався творчий злет.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйтеся до узагальнення знань за темою «УСРР у період нової економічної політики (1921—1928 рр.)».