Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОК №6

Тема. Розвиток кооперативного руху. Становище населення.

Мета: визначити роль кооперативного руху в економічному житті українських земель; пояснити, які зміни відбувалися в становищі населення України на початку століття; порівняти процеси в соціально-економічному розвитку Наддніпрянської та Західної України; пояснити зміст основних термінів та понять; розвивати вміння учнів порівнювати історичні події та явища; виховувати їх у дусі патріотизму на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: еміграція, кооператив.

Основні дати: 1904 р. — заснування «Крайового союзу ревізійного» в Галичині; 1901 р. — видання брошури М. Левитського «Спілкова умова для хліборобських спілок».

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання та завдання

1. Якими були характерні риси розвитку промисловості на українських землях?

2. Схарактеризуйте розвиток сільського господарства в тогочасній Україні.

3. Визначте спільне й відмінне в процесах, які відбувалися в економічному розвитку Наддніпрянської та Західної України.

4. Сучасний український історик Я. Грицак, аналізуючи соціально-економічний розвиток тогочасних українських земель, пише: «Українські селяни не поспішали шукати роботи на промислових підприємствах. Виняток становили цукроварні на Правобережжі, куди селяни наймалися сезонно. Але здебільшого вони воліли застосовувати свої сили в сільському господарстві, аніж йти на великі заводи чи найматися на шахти». Із чим, на вашу думку, це було пов’язане? Які це мало наслідки для соціального розвитку України?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Бесіда за запитаннями

1. Коли і як розпочався кооперативний рух в Україні?

2. Поясніть, що таке трудова еміграція.

3. Чим була зумовлена трудова еміграція українців у другій половині XIX ст.?

4. Куди відбувалася сезонна й переселенська трудова еміграція тогочасних українців?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Завершіть роботу з таблицею «Соціально-економічний розвиток українських земель на початку XX ст.», розпочату на попередньому уроці.

1. Кооперативний рух.

• Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи характерні риси, притаманні розвитку українського кооперативного руху на початку XX ст. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Українські селяни, господарюючи в ринкових умовах, стикалися з багатьма складними проблемами — збут продукції, придбання техніки, отримання позик у банках тощо. Для багатьох із них самостійне розв’язання цих проблем викликало значні труднощі. Селяни, а також міське дрібноремісниче населення й робітники за допомогою українських громадських діячів об’єднувалися в різноманітні кооперативи — споживчі, виробничі, кредитні тощо. У тогочасних політичних умовах кооперативний рух для українців став засобом захисту їхніх соціально-економічних інтересів, сприяв формуванню вмінь брати участь у діяльності самоврядних економічних організацій, був школою підготовки майбутніх громадських діячів.

• Робота з термінами та поняттями

Кооператив — добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

У Наддніпрянській Україні багато зусиль для заснування нових кооперативів докладав «артільний батько» М. Левитський, який ще в 1887 р. організовував у краї перші хліборобські спілки (артілі). Він створював також перші виробничі артілі в містах. Поширенню кооперативного руху сприяли численні статті М. Левитського про кооперацію та видала в 1901 р. брошура «Спілкова умова для хліборобських спілок». У 1905 р. в Полтавській, Київській та Подільській губерніях діяла найбільша в Російській імперії кількість споживчих кооперативів. Збільшення їхньої кількості обумовлювало необхідність створення кооперативних союзів. У 1901 р. виник Союз кредитової кооперації в Бердянську, у 1908 р. — Союз споживчої кооперації в Києві, у 1910 р. — Союз споживчої кооперації у Вінниці. Однак у 1913 р. влада, намагаючись підпорядкувати українську кооперацію та включити її до системи російської кооперації, примусила ці союзи ліквідуватися. Упродовж 1900—1914 рр. кількість кооперативів у Наддніпрянщині постійно зростала. У 1900 р. тут діяло 450, у 1905 р. — 820, у 1910 р. — 2100 кооперативів усіх видів. У 1914 р. на селі та в містах функціонувало 3020 споживчих і 2477 кредитових кооперативів. За цим показником Наддніпрянська Україна посіла перше місце в Російській імперії.

Успішно розвивався український кооперативний рух у Західній Україні. Його розгортанню в Галичині сприяла діяльність кооперативних союзів — «Крайового союзу кредитового», «Крайового молочарського союзу» та ін. Важливе значення для зміцнення кооперативного руху мав проведений у 1909 р. у Львові товариством «Просвіта» Освітньо-економічний конгрес. На ньому представники українського кооперативного руху з Галичини та Буковини визначили основні ідейно-організаційні засади подальшої кооперативної співпраці. Головним організаційним і координуючим центром українських кооперативів у Галичині був «Крайовий союз ревізійний», заснований 1904 р. У 1914 р. він об’єднував 609 кооперативів. На Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що утворювали кооперативний союз «Селянська каса» (1903 р.). На Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитові спілки входили до складу угорських кооперативних союзів.

2. Зміни в становищі населення.

• Розповідь учителя

Розгортання процесу індустріалізації на українських землях викликало чимало змін у суспільному житті. Провідні позиції поміщиків-землевласників послабилися. Впливове становище зберігали переважно ті, хто створював товарні господарства в сільськогосподарському виробництві, переробні підприємства, вкладав кошти (купував акції) у банки, заводи тощо. На Правобережжі такими були родини Бобринських, Потоцьких, Браницьких.

Дедалі більше міцніли вплив і значення буржуазії. За своїм складом в Україні вона була багатонаціональною верствою, у якій українці більшості не мали. Окрім них до буржуазії належали росіяни, євреї, поляки, німці, французи, бельгійці та представники інших народів. Вони або постійно перебували в Україні, або вкладали кошти у власні підприємства, живучи за кордоном. Серед відомих родин тогочасної української буржуазії були Терещенки, Харитоненки, Римаренки, Симиренки та ін.

У зв’язку з розвитком промисловості відбувалося зростання кількості робітників. У промисловості Наддніпрянщини в 1910 р. було зайнято 475 тис. робітників. Найбільшими центрами зосередження промислових робітників на українських землях стали міста Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка, Маріуполь.

Становище промислових робітників Наддніпрянщини було важким. Установлена законом у 1897 р. тривалість робочого дня в 11,5 години порушувалася, і він складав по 12—14,5 години на добу. Зокрема, у Київському фабричному окрузі в 43 % робітників він становив 12—13 годин. Значного поширення набули наднормові години. Переважна більшість підприємств працювала за відсутності техніки безпеки, що призводило до численних нещасних випадків. Так, у 1913 р. кількість постраждалих на металургійних заводах становила 31 %. Заробітна платня не забезпечувала прожиткового мінімуму більшості робітників. Особливо низькою вона була на підприємствах легкої промисловості. Підприємці також зменшували зарплатню робітників за рахунок численних штрафів. Нестерпними залишалися житлово-побутові умови робітників. У 1913 р. щонайменше 70 % гірників Криворізького залізорудного басейну жили в бараках.

У Східній Галичині на початку XX ст. налічувалося близько 170 тис. робітників, які працювали за наймом переважно в сільському господарстві, лісництві та на нафтових промислах, на Буковині — близько 72 тис. найманих робітників, на Закарпатті — понад 14 тисяч. Становище західноукраїнських робітників було ще складнішим.

Особливо важкі умови праці зберігалися на нафтопромислах і лісозаготівлі. Робочий день тут становив 11—16 годин на добу при високому травматизмі. Лише протягом 1902—1904 рр. на підприємствах Галичини сталося 8,5 тис. нещасних випадків. До того ж власники заводів і шахт ухилялися від виплати будь-якої компенсації потерпілим. У результаті гострої страйкової боротьби в 1905 р. на більшості підприємствах було встановлено 10-годинний робочий день. Заробітна платня західноукраїнських робітників була найнижчою в Австро-Угорщині й не забезпечувала прожиткового мінімуму.

Поширення ринкових відносин у сільському господарстві призвело до різкої поляризації українського селянства. Заможне селянство, як уже зазначалося, становило лише 5—8 % сільського населення, а біднота — 80 %. Нестача землі та демографічний бум другої половини XIX ст. привели до того, що в 1860—1910 рр. кількість сільського населення в Наддніпрянщині збільшилася на 86 %, а площа селянських земель — на 32 %. Надлишок робочої сили становив близько 9,3 млн осіб. Це зумовило посилення трудової еміграції українських селян. Напередодні Першої світової війни селяни-переселенці з Наддніпрянщини утворили найбільші громади в Нижньому Поволжі (400 тис. осіб), Казахстані та Середній Азії (790 тис. осіб), на Далекому Сході (460 тис. осіб). Надзвичайно важким було економічне становище західноукраїнського селянства.

• Робота з документом

Зі звіту чиновника угорського міністерства хліборобства Едмунда Егана про обстеження умов життя селян Закарпаття

Міг би хто подумати, що в сих сторонах, забитих дошками від світу, бодай прожиток дешевий. Куди! Якраз навпаки! До половини зими з’їв кожний господар свої хліборобні зароби, а до жнив жиє дорого купленою стравою. За все платить він 18—20 % дорожче від міської ціни...

Руський селянин не бачить цілий рік ні м’яса, ні яйця, хіба вип’є кілька крапель молока, а у великосвяточний день з’їсть кусень житнього або пшеничного хліба. Зрештою його поживою є вівсяний ощіпок і — коли не бракне — бульба. Не дивно, що коли в інших гірських сторонах багато людей рослих, міцних та здорових, у руському Підкарпаттю подиблемо хіба недокровні, марні, пожовклі мари, безсильні, хиткі, нездалі до військової служби, карликуваті, золотушні (скрофулічні), віддані з розпуки п’янству, зниділі, ліниві та темні.

1) Які факти наводить автор документа?

2) Які висновки можна зробити на їх підставі про життя закарпатських селян?

Недостатньо розвинена західноукраїнська промисловість забезпечувала робочі місця селянам, що не мали можливості знайти засоби існування на селі. Близько 100 тис. західних українців щорічно виїздило на сезонні роботи до Південної України, Бессарабії, Бельгії, Франції та Німеччини. Значною була кількість емігрантів, які переселялися до інших країн. Напередодні Першої світової війни українські громади із західноукраїнських переселенців налічували в США 300 тис. осіб, у Канаді — 170 тис. осіб, у Латинській Америці — 55 тис. осіб.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Обговорення результатів роботи учнів із таблицею «Соціально-економічний розвиток українських земель на початку XX ст.».

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Початок XX ст. характеризувався стрімким зростанням українського кооперативного руху. Унаслідок цього він перетворився на важливий чинник господарського розвитку країни.

• Становлення індустріального суспільства в Україні супроводжувалося значними змінами в становищі населення. Ці перетворення великою мірою поглиблювали соціальні суперечності між заможними верствами та працюючим населенням.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Повторіть матеріал про розвиток суспільно-політичного життя в Наддніпрянській Україні в другій половині XIX ст.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.