Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОК №5

Тема. Розвиток промисловості та сільського господарства на українських землях.

Мета: визначити особливості розвитку промисловості в Наддніпрянській та Західній Україні; схарактеризувати розвиток сільського господарства в тогочасній Україні; порівняти процеси, що відбувалися в економічному розвитку українських земель у складі двох імперій; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати вміння учнів аналізувати події та явища, робити висновки й аргументувати їх фактами; виховувати в них повагу до історичного минулого своєї Батьківщини.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: концентрація виробництва, монополія, синдикат, сервітут. Основні дати: початок XX ст. — виникнення синдикатів «Продамет», «Трубопродаж», «Продаруд», «Продвугілля» у Наддніпрянщині.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про те, що вони розпочинають вивчення теми «Україна на початку XX ст. (1900—1913 рр.)», оголошує тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Запитання та завдання

1. Розкрийте особливості розвитку промисловості українських земель у другій половині XIX ст.

2. Як відбувався розвиток сільського господарства в Наддніпрянській та Західній Україні в цей період?

3. Які зміни відбувалися в соціально-економічному розвитку провідних держав світу наприкінці XIX ст.?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Упродовж розгляду нового матеріалу розпочніть складання таблиці «Соціально-економічний розвиток українських земель на початку XX ст.».

Сфера розвитку

Наддніпрянська Україна

Західна Україна

Промисловість Сільське господарство Становище населення

1. Розвиток промисловості в Наддніпрянській Україні.

• Розповідь учителя

На початку XX ст. Наддніпрянська Україна була одним із найбільш промислово розвинених регіонів Російської імперії. Тут сформувалися Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Україна посідала друге (після Центрального промислового району) місце в промисловому виробництві імперії.

Тут було зосереджено 20,9 % промислових підприємств країни, які виготовляли 20,7 % промислової продукції. Протягом першого десятиліття XX ст. українська промисловість піднялася на вищий щабель розвитку. Її частка в загальному обсязі продукції народного господарства досягла 48 %. Особливо вагомими були здобутки важкої індустрії Донецько-Придніпровського району, зокрема чорної металургії. Зростав також видобуток руди й вугілля.

Напередодні Першої світової війни підприємства Півдня України давали 72,3 % залізної руди, а Донецький басейн — 78 % вугілля від загальноімперського видобутку. У цей період у Наддніпрянській Україні налічувалося 450 машинобудівних і металообробних підприємств, які виготовляли п’яту частину всієї продукції машинобудування й металообробної промисловості Російської імперії. Тут випускалося понад 50 % сільськогосподарських машин і 40 % паровозів, а цукрові заводи забезпечували понад 81 % загальноімперського виробництва цукру.

Початок XX ст. для українських земель був пов’язаний із поширенням сюди економічної кризи, що набула найбільш виразного характеру в 1900—1903 рр. У Наддніпрянській Україні від неї особливо постраждали найрозвиненіші галузі промисловості — кам’яновугільна та металургійна. Більшість гірничорудних і металургійних підприємств зменшили виробництво, а деякі взагалі припинили існування. Криза супроводжувалася скороченням кількості дрібних фабрик і заводів та поглиненням їх великими підприємствами. Унаслідок цього в промисловості відбувалася концентрація виробництва. Високі темпи її розгортання спричинили те, що на початку XX ст. Україна за рівнем концентрації виробництва в основних галузях промисловості домінувала у світі. На великих підприємствах Наддніпрянщини працювало понад 44 % усіх промислових робітників, тоді як у США — 33 %. П’ять металургійних заводів українського Півдня виробляли 25 % загальноросійського виробництва чавуну, а українські цукрові заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського й Бобринського — 60 % цукру-рафінаду.

Концентрація промислового виробництва сприяла розгортанню процесу монополізації, тобто утворення монополій у металургійній, кам’яновугільній та залізорудній галузях. Створення великими банкірами та підприємцями монополістичних об’єднань дозволяло їм зміцнювати виробництво й отримувати прибутки навіть у кризові роки. Однак відсутність конкуренції дозволяла також монополістам завищувати ціни на свою продукцію й одержувати надприбутки.

• Робота з термінами та поняттями

Концентрація виробництва — зростання кількості великих підприємств і зосередження на них великої частини засобів виробництва, які має суспільство, робочої сили та продукції.

Монополія — виняткове право приватних осіб, держави, організацій, фірм тощо в різних сферах діяльності.

Синдикат — монополістичне об’єднання, характерною рисою якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація продукції через єдину систему збуту. Члени синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.

Найпоширенішою формою монополістичних об’єднань у промисловості стали синдикати. На початку XX ст. у Наддніпрянщині виникли синдикати «Продамет» (1902 р.), «Трубопродаж» (1902 р.), «Продвугілля» (1904 р.), «Продвагон» (1907 р.), «Продаруд» (1908 р.) та ін. Особливістю монополій на українських землях було те, що їх в основному контролював іноземний капітал — британський, французький, бельгійський і німецький. Так, іноземним компаніям, які більшість своїх прибутків вивозили за кордон, належало 90 % основного капіталу в металургії та 63 % у видобутку вугілля. Ці синдикати були найбільшими монополістичними об’єднаннями в Російській імперії. Лише на 30 заводах «Продамету» працювало 85 тис. робітників, а на заводах «Продвугілля» — 64 тис. осіб. Вони виникли за ініціативою промисловців Півдня, які створили власний представницький орган — «Харківський з’їзд гірничопромисловців Півдня Росії». Метою заснування синдикатів був захист від конкуренції з боку промислових об’єднань інших регіонів Російської імперії. На початку століття вони стали важливим чинником економічного розвитку країни. Саме завдяки синдикатам Півдня України Російська імперія фактично не відставала від промислово розвинених країн світу за рівнем монополізації виробництва.

Для промисловості Наддніпрянщини був характерний нерівномірний її розвиток у регіонах. Основне промислове виробництво зосереджувалося на Півдні та Сході України. На Лівобережжі переважало сільське господарство. На Правобережжі також панівна роль належала аграрному сектору та пов’язаним із ним легкій і харчовій галузям промисловості. Кризу 1900—1903 рр. заступила економічна депресія 1904—1909 рр. Від кінця 1909 р. розпочалося економічне піднесення, що тривало до початку Першої світової війни. На 1913 р. Наддніпрянщина стала основним виробником багатьох видів продукції в Російській імперії.

• Робота з документом

Випуск основних видів продукції промисловості в Наддніпрянській Україні порівняно із загальноімперським у 1913 р.

Назва

Кількість, %

Чавун

69

Вугілля

78

Залізна руда

72,39

Продукція машинобудування й металообробки

20,2

Сільськогосподарські машини

50

Транспортне машинобудування

40

Цукор-пісок

78—85

Цукор-рафінад

73—75

1) Випуск яких видів продукції в Наддніпрянській Україні становив понад половину загальноімперського виробництва?

2) Чи можна на підставі наведеної інформації зробити висновок про те, що промисловість Наддніпрянщини у складі загальноімперської мала характер сировинного придатка, а не виробника готової продукції? Обґрунтуйте свою думку.

2. Розвиток промисловості на західноукраїнських землях.

Промисловість Західної України в 1900—1913 рр. розвивалася надзвичайно нерівномірно. Понад 94 % промислових підприємств краю зберігали ремісничий характер. В існуючій фабрично-заводській промисловості переважали підприємства, що займалися видобутком і первинною обробкою сировини. У першому десятилітті XX ст. внаслідок значного припливання іноземного капіталу (переважно австрійського) у краї відбувалося певне промислове піднесення, зокрема концентрація виробництва. Кількість робітників, зайнятих на великих підприємствах у 1902—1910 рр., збільшилася на 25 %. Найінтенсивніше розвивалася нафтодобувна промисловість, де панував австрійський, німецький та французький капітал. У 1913 р. він контролював 78 % видобутку нафти в краї. У 1890-х рр. на Прикарпатті видобували 91—96 тис. тонн нафти на рік, а в 1909 р. — понад 2,05 млн тонн. На початку XX ст. на Галичину припадало 5 % світового видобутку нафти. Унаслідок екстенсивних методів експлуатації родовищ та дешевої робочої сили прибутки нафтових акціонерних компаній швидко зростали.

Розвивалися також металообробка й машинобудування, хоча підприємства цих галузей займалися переважно ремонтом та виробництвом устаткування для підприємств місцевої харчової, добувної промисловості й виробництвом сільськогосподарських машин.

Друге місце у структурі західноукраїнської промисловості посідала деревообробна промисловість. Від початку XX ст. щороку в краї вирубувалося близько 10 млн м3 деревини, яка постачалася звідси до центральних провінцій Австро-Угорщини. Поступово зростають швейна, взуттєва й килимарська промисловість. У Західній Україні з’являються філії великих австрійських, німецьких, італійських монополій — «Сіменс», «Фіат» та ін., однак попри деякі позитивні зрушення в розвитку західноукраїнської промисловості, вона не могла суттєво змінити місце краю в економічній структурі імперії. Західна Україна залишалася сировинним придатком центральних провінцій Австро-Угорщини та ринком збуту для їхньої продукції.

3. Розвиток сільського господарства.

• Робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначають характерні риси розвитку сільського господарства та продовжують роботу з таблицею «Соціально-економічний розвиток українських земель на початку XX ст.». Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

На початку XX ст. в сільському господарстві українських земель тривали процеси, започатковані аграрними реформами в Росії (1861 р.) й Австрії (1848 р.), а саме:

• перерозподіл земель на користь тих власників, які пристосували свої господарства до ринкових потреб;

• зростання товарності господарств;

• поява надлишку робочої сили;

• упровадження в сільськогосподарське виробництво техніки й досягнень агрокультури.

У Наддніпрянській Україні існувало 32,5 тис. поміщицьких господарств, яким належало 10,9 млн десятин землі, і 3 млн селянських господарств, що мали 20 млн десятин землі. Малоземелля примушувало селян орендувати землі в поміщиків, спричиняло поширення різноманітних відробітків і гальмувало розвиток сільського господарства. Напередодні Першої світової війни малоземельні й безземельні селяни в Наддніпрянщині становили щонайменше 80 % селянства, а заможні селяни — лише 5 %. Важким тягарем для селян були викупні платежі за землю, які вони сплачували за реформою 1861 р. Значна частина поміщиків у пореформений період не змогла пристосуватися до нових умов господарювання. Упродовж 1877—1905 рр. поміщики продали, переважно заможним селянам, майже третину своїх земель. Ті, хто зміг перебудувати свої маєтки, створили на їх основі ефективні багатогалузеві господарства, що базувалися на вільнонайманій праці.

Провідну роль у сільському господарстві Наддніпрянської України відігравало товарне зернове виробництво. На початку XX ст. в краї збирали понад 75 % загальної кількості озимої пшениці в Російській імперії. Зберігалася й поглиблювалася сформована в попередньому столітті районна сільськогосподарська спеціалізація. На Півдні переважало товарне зернове господарство, на Правобережжі — товарне бурякове виробництво, на Лівобережжі та Слобожанщині — товарне бурякове виробництво й вирощування тютюну. Тваринництво у структурі сільськогосподарського виробництва посідало досить незначне місце.

У Західній Україні в сільському господарстві працювало близько 80—90 % населення. Провідні позиції в землекористуванні зберігали поміщицькі господарства. Так, 1902 р. в Галичині існувало 3493 поміщицькі родини, що володіли 57 % землі. Унаслідок пристосування поміщицьких господарств до ринкових умов їхня кількість скоротилася. Близько 80 % західноукраїнського селянства становила біднота й лише 8 % — заможні господарі. Характерною рисою землеволодіння селян було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів. Іншою характерною рисою була боротьба селян і поміщиків за сервітути. На судові процеси з цього приводу селяни витратили понад 20 млн гульденів, проте лише у 2 тис. випадків із 32 тисяч вони домоглися свого.

• Робота з термінами та поняттями

Сервітут — установлена законом або звичаєвим правом можливість користуватися (частково або спільно) чужою власністю. На правах сервітутів селяни разом із поміщиками користувалися лісами, пасовищами, луками тощо.

На початку XX ст. у Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки вирощеної сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії й сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали. Однак попри позитивні тенденції в краї й надалі не вистачало власного хліба, який доводилося завозити з інших провінцій імперії. Значно краще було розвинене тваринництво, яким переважно займалися селяни (91 % поголів’я). Воно дедалі більше набувало товарного характеру. Так, на Буковині постійно збільшувалася відгодівля «великих буковинських волів» (масою 1000 кг і більше) на продаж при ґуральнях і поміщицьких маєтках. На Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

I варіант

Обговорення результатів роботи учнів із таблицею «Соціально-економічний розвиток українських земель на початку XX ст.».

II варіант

• Бесіда за запитаннями

1. Скільки відсотків від усіх промислових робітників працювало на великих підприємствах Наддніпрянщини?

2. Що таке концентрація виробництва?

3. Яка форма монополістичних об’єднань переважала в промисловості Наддніпрянщини?

4. Виробництво якої продукції відігравало провідну роль у сільському господарстві тогочасної Наддніпрянщини?

5. У якому регіоні Наддніпрянщини переважало товарне бурякове виробництво?

6. Скільки відсотків населення працювало в сільському господарстві Західної України?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

• За рівнем розвитку провідних галузей, концентрації виробництва та монополізації промисловість Наддніпрянської України посідала провідне місце в Російській імперії.

• У промисловості Західної України переважали добувні й переробні галузі. Проте загальний рівень економічного розвитку краю був невисоким, і він залишався відносно відсталим аграрно-промисловим регіоном.

• Незважаючи на деякі успіхи, українські землі залишалися краєм із відсталим сільським господарством, де недостатньо використовувалися сучасні знаряддя праці та сільськогосподарська техніка.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний параграф підручника.

2. Повторіть матеріал про виникнення кооперативного руху на українських землях.