Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОКИ №50—52

Тема. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського.

Мета: визначити причини встановлення влади П. Скоропадського в Україні; схарактеризувати гетьманський режим П. Скоропадського; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати вміння учнів отримувати нові знання, використовуючи різні джерела інформації; сприяти розвитку в них патріотичних почуттів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українська Держава. Утворення Директорії та відновлення УНР (травень—листопад 1918 р.)», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: переворот, гетьманат, федеративна грамота.

Основні дати: 28—29 квітня 1918 р. — гетьманський переворот, проголошення П. Скоропадського гетьманом України; 14 листопада 1918 р. — грамота П. Скоропадського про федерацію з Росією.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Виступи учнів із повідомленнями про П. Скоропадського.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Запитання та завдання

1. Опишіть, як розгорталися події на фронтах Першої світової війни в 1917 р.

2. Чому питання про мир було одним із головних у Російській та Українській революціях?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Гетьманський переворот. П. Скоропадський.

• Розповідь учителя

Політика УЦР відбувалася всупереч планам німецько-австрійської окупаційної влади. Тому німецько-австрійське командування прагнуло замінити Центральну Раду більш лояльним та ефективним урядом і з цією метою почало пошук відповідної кандидатури. Вибір припав на генерала П. Скоропадського, якого підтримували заможні верстви українського суспільства.

Після проведення відповідних переговорів між генералом і тими силами, що за ним стояли (Українська народна громада), та німецьким командуванням було досягнуто певних домовленостей:

• визнання Брестських угод;

• розпуск УЦР. Відкладення скликання Установчих зборів до повного «заспокоєння краю»;

• погодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань;

• визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату й обмеження компетенції військово-польових судів лише розглядом акцій, спрямованих проти австро-німецьких військ;

• упорядкування адміністративного апарату та розпуск усіх комітетів «революційного походження»;

• зобов’язання України щодо забезпечення потреб військ Центральних країн (Четверного союзу);

• відродження вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності;

• відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств для забезпечення експортної здатності хліборобства. Парцеляція великих (вище від установленої майбутнім законодавством норми) маєтків, передача землі селянам за викуп у кредит.

29 квітня 1918 р. відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, на якому зібралося 6432 делегати із семи українських губерній (Київська, Полтавська, Чернігівська, Подільська, Волинська, Херсонська, Харківська). Це були заможні селяни й великі землевласники. На цьому конгресі П. Скоропадський був проголошений гетьманом. Його вітала також і православна церква. Київський єпископ Никодим благословив гетьмана під час окремої відправи (молебню) у Софійському соборі.

У ніч на 30 квітня прихильники П. Скоропадського оволоділи державними установами та розігнали УЦР. Останнім рішенням УЦР стало прийняття Конституції й обрання М. Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

Ніхто — ні в Києві, ні в провінції — не став на захист Центральної Ради. Вона, за висловом історика Я. Грицака, увійшла в історію Української революції «як уряд добрих намірів і великих задумів».

У день перевороту П. Скоропадський видав маніфест під назвою «Грамота до всього українського народу», у якому повідомлялося про розпуск Української Центральної Ради й земельних комітетів, проголошувалося право приватної власності. Також було видано закон «Про тимчасовий державний устрій України», за яким назва «УНР» була замінена назвою «Українська Держава». Тимчасово, до скликання парламенту, повнота влади зосереджувалася в руках гетьмана П. Скоропадського.

• Робота з документами

Із маніфесту П. Скоропадського «Грамота до всього українського народу» (29 квітня 1918 р.)

Громадяни України!

Всім Вам, козаки та громадяни України, відомі події останнього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову і знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.

Спаслась вона, дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні своєму слову, продовжують і по цей час боротись за цілість і спокій України.

При такій піддержці у всіх зродилась надія, що почнеться відбудування порядку в Державі й економічне життя України війде, врешті, в нормальне русло.

Але ці надії не справдились.

Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.

Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безробітниця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.

При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.

Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади. І тією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обґрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України.

Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі Міністри і товариші звільняються. Всі інші урядовці, працюючі в державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов’язків.

В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до Українського Сойму.

До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.

Права приватної власности — як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно Тимчасового уряду російського, відмінюються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі.

Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартості від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.

Рівнозначно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.

В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватного підприємства й ініціативи. Передбачаю всю трудність стаючої переді мною праці і молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм обов’язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.

Мені далекі і чужі які б то не було власні побудження, і головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України. В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України — без ріжниці національності й віросповідання — помогти мені і моїм працьовникам і співробітникам в нашому загальному великовідповідальному ділі.

Закон «Про тимчасовий державний устрій України» (29 квітня 1918 р.).

Основні положення

1. Декларувалося, що влада гетьмана є тимчасовою до обрання і початку роботи Сойму.

2. Закріплювалися виняткові повноваження гетьмана, який:

• одноосібно затверджував склад Ради Міністрів та її Голову, а також інших урядовців;

• був головнокомандувачем (Верховним воєводою) українською армією і флотом;

• визначав зовнішньополітичну лінію;

• оголошував окремі райони на воєнному, осадному або надзвичайному стані;

• мав право помилувати, засудити, пом’якшити міру покарання;

• звільнявся від судової відповідальності.

Усі накази або розпорядження гетьмана мали закріплюватися Головою уряду або відповідним міністром.

3. Проголошувалися права і обов’язки козаків і громадян, а саме:

• захист батьківщини;

• сплата податків, відбуття повинностей;

• гарантованість прав і свобод законом;

• право на недоторканність особи, право на недоторканність житла, свобода пересування і вільного місця проживання, непорушність права на приватну власність, свобода зборів, об’єднань, слова тощо в межах законів.

4. Визначалися права і повноваження Ради Міністрів.

5. Визначалися структура і компетенція судової влади.

1) У зв’язку з якими подіями з’явилися ці документи? Кому вони адресовані?

2) Які соціально-економічні заходи передбачав гетьманський уряд як першочергові?

3) Які верстви підтримували гетьмана?

4) Який державний устрій передбачалося встановити в Україні?

2. Внутрішня політика Української Держави.

Внутрішня політика гетьмана характеризувалася широкою реформаторською діяльністю. За час існування гетьманату було підготовлено понад 400 законодавчих актів, які стосувалися всіх сфер життя. Одним із найважливіших став закон про громадянство, який набирав чинності від 1 липня 1918 р. Згідно з ним громадянами України визнавалися «всі російські піддані», що перебували на її території на час ухвалення документа. Керуючись «територіальним», а не «національним» розумінням держави, П. Скоропадський ліквідував закон про національно-персональну автономію національних меншин.

Важливим у діяльності гетьмана стало формування вертикалі влади. П. Скоропадський доручив сформувати уряд М. Устимовичу, але той не зміг виконати це завдання. Тоді ця справа була передана М. Василенку — відомому науковцю та громадському діячу з ліберальними українофільськими поглядами. Сформований ним уряд очолив полтавський поміщик Ф. Лизогуб. Особливість уряду гетьмана полягала в тому, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою, а у своїх діях керувався не програмно-політичними або ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу. Історик Д. Дорошенко, який позитивно ставився до П. Скоропадського, так оцінив склад цього уряду: «...зложене здебільшого з так званих малоросів, цебто індивідумів української крові, але з московською душею». Та п’ятеро членів із першого уряду таки були свідомими українцями, хоча дотримувалися правих, консервативних поглядів (це, зокрема, Д. Дорошенко — міністр зовнішніх справ, М. Василенко — міністр освіти, І. Туган-Барановський — міністр економіки).

Головним завданням було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський спирався на заможні верстви суспільства: поміщиків, промисловців, заможних селян.

Велику увагу П. Скоропадський приділив формуванню місцевих органів влади. Замість комісарів УЦР призначалися старости, які очолювали місцеві адміністрації. Але така політика призвела до розгортання конфліктів із місцевими органами самоврядування — земствами й міськими зібраннями, які доволі часто саботували дії центральної влади з різних причин. Спробу реформувати ці органи влади не вдалося реалізувати.

Одним з елементів, який мав підтримати реалізацію внутрішньополітичної лінії на місцях, сприяти дотриманню законності та правопорядку, стала Державна варта (створена у травні 1918 р.), яка виконувала поліційні функції.

Німецькі військові, що уможливили прихід П. Скоропадського до влади, тепер мали вільні руки для отримання зерна, якого Центральні держави вкрай потребували. За мовчазної згоди великих землевласників підрозділи німецької армії проводили каральні акції проти непокірних селян, які відмовлялися співпрацювати. Улітку 1918 р. насильницькі збори штрафів і розстріли стали звичною справою. Проти такої політики на селі поширювалися селянські заворушення й повстання, які підігрівалися заходами більшовиків і лівих українських партій.

Ситуація на селі стала загрозливою для гетьманського режиму. До того ж розв’язання аграрного питання було однією з головних причин революції. Виходячи з цього і керуючись прагненням створити на селі прошарок землевласників середньої руки, які мали б стати опорою режиму, П. Скоропадський намагається реалізувати аграрну реформу. У її основу було покладено прагнення відновити приватну власність на землю та ввести її в товарно-грошові відносини. Для підготовки реформи на місцях замість скасованих земельних комітетів створювалися земельні комісії. Першочерговим заходом стало визначення долі врожаю 1918 р. — кому він має належати — селянам, що його виростили, чи колишнім власникам? Це було закріплено спеціальним законом від 27 травня 1918 р.

8 червня 1918 р. було схвалено закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право придбання земель для їх продажу селянам на виплат. Розмір приватного землеволодіння обмежувався 25 десятинами на одну особу. Після жнив 1918 р. передбачалося провести перерозподіл землі, щоб у 1919 р. кожний господар уже працював на власній землі. До проведення реформи земля залишалася власністю колишніх господарів.

Але саботаж місцевих чиновників, політика австро-німецьких окупантів нівелювали всі заходи влади. Здобуту восени 1917 — взимку—навесні 1918 р. землю селяни сприймали вже як свою та не бажали повертати колишнім власникам. Вони вкрай вороже поставилися до спроб поміщиків повернути свої володіння й до заходів окупаційних військ із реквізиції продовольчих ресурсів. Зрештою Україну охоплює вир селянських повстань. Перше велике повстання відбулося наприкінці травня 1918 р. в районі Єлизаветграда (нині Кіровоград). За місяць заворушення охопили Катеринославщину й Уманщину. Найбільш загрозливим виявилося повстання на півдні Київщини (Звенигородський і Таращанський повіти), що спалахнуло 2 червня 1918 р. Повсталі, кількість яких становила 15 тис. осіб, захопили Таращу та створили загрозу Києву. Лише в серпні—вересні 1918 р. німецькі та гетьманські війська зуміли придушити цей виступ. Але повстанський рух не припинявся. Він охопив нові регіони — Полтавщину і Чернігівщину; на Катеринославщині, у районі Гуляйполя, стала формуватися повстанська армія на чолі з майбутнім провідником селянства Н. Махном, на Єлизаветградщині та Херсонщині розгорнув свою діяльність отаман М. Григор’єв. Фактично село не контролювалося владою. Усе це зірвало постачання продовольства до Німеччини та її союзників. До листопада 1918 р. було вивезено лише 9300 вагонів (113 тис. тонн) борошна і 30 тис. вагонів продуктів і сировини, тобто 20 % від запланованого. Таким чином, ні УЦР, ні гетьманство П. Скоропадського не змогли забезпечити країни Четверного союзу продовольчими ресурсами.

На момент приходу П. Скоропадського до влади українська промисловість перебувала в занепаді. Війна, революція, більшовицька окупація, розрив економічних зв’язків спричинили різке падіння продуктивності праці, зниження рівня промислового виробництва. У повному розвалі був залізничний транспорт. Працювали лише поодинокі промислові об’єкти. Виплавка чавуну порівняно з 1913 р. скоротилася в 11 разів, сталі — у 13 разів, видобуток залізної руди — У 17 разів, вугілля — у 3 рази. Із 63 доменних печей працювали лише дві, а зі 107 мартенівських — лише сім. Масового характеру набуло безробіття. Так, на криворізьких рудниках безробітними стали 90 % робітників. Процвітали спекуляція й дефіцит.

Уряд гетьмана намагався відновити роботу промисловості. Першочерговими були заходи з налагодження трудової дисципліни, які вилилися у фактичне скасування всіх соціальних завоювань робітництва. Робочий день було збільшено до 12 годин, заборонялися страйки та профспілки, ліквідовувався робітничий контроль, поверталися колишні власники, фактично скорочувалася заробітна платня. Поряд із цим запроваджувалися нові норми виробітку, нові тарифи оплати пращ, якими згодом користувалися всі наступні режими, що існували в Україні.

Спроби робітників страйками відстояти свої права не мали успіху. На наймогутніший страйк залізничників у липні 1918 р. влада відповіла введенням у дію царського закону 1905 р., який передбачав жорстокі покарання за страйки.

Зрештою суворими заходами вдалося стабілізувати ситуацію у промисловості. Цьому також сприяв і приплив капіталів до України з Росії. Заможні люди тікали від більшовицької влади. Проте цей капітал переважно вкладався в індустрію розваг та торговельно-закупівельні операції, які давали швидкі прибутки.

Стабілізації ситуації сприяла й удала валютно-фінансова політика. Була створена національна банківська система, а грошова одиниця — карбованець — виявилася досить стабільною (основним забезпеченням карбованців став цукор, який був стратегічним товаром у воєнний час, а також інші ресурси). Сприятливою виявилася й торговельна політика з країнами Четверного союзу. У вересні був укладений новий торговельний договір. Переважно з Австрії до України постачалися промислові товари (щоправда, третина їх так і не доїхала до України).

Політика гетьмана майже на рік відтягнула крах економіки України.

П. Скоропадський багато уваги приділяв розбудові армії, але його широким планам не судилося здійснитися. Формуванню українських військових сил перешкоджала Німеччина, яка боялася створення сильної української армії. Із планів щодо створення 300-тисячної армії, оснащеної за останнім словом техніки, удалося реалізували лише незначну частину. Загалом сили гетьмана налічували близько 60 тис. осіб — Запорізька, Синьожупанна (була розпущена німцями), Сірожупанна, Сердюцька дивізії, Бригада січових стрільців та окремі офіцерські дружини.

Головним резервом армії, опорою режиму, за задумом гетьмана, мав стати козацький стан. Формування козацтва відбувалося на основі розпущеного Вільного козацтва. На кінець існування гетьманського режиму в стадії формування перебувало вісім кошів козаків.

Більш успішною виявилася національно-культурна політика П. Скоропадського. Хоча не все позитивне, що було зроблено, удалося зберегти в майбутньому.

• Робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи напрями зовнішньополітичної діяльності Української Держави, і складають таблицю «Зовнішня політика гетьмана П. Скоропадського». Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів.

ЗРАЗОК ЗАПОВНЕНОЇ ТАБЛИЦІ

Зовнішня політика гетьмана П. Скоропадського

Напрями

Зміст, характеристика

Відносини з Німеччиною та іншими країнами Четверного союзу

Були пріоритетними. Із країнами Четверного союзу були встановлені дипломатичні відносини. Основний зміст відносин обертався навколо зобов'язань Брестського договору. Наявність німецької та австро-угорської окупаційної влади перетворювало владу П. Скоропадського на маріонеткову. Німці активно втручалися у внутрішнє життя й зовнішню політику Української Держави.

Для розв'язання багатьох проблем у вересні 1918 р. Скоропадський зустрівся з кайзером Вільгельмом II (фінансові, торговельні, створення масової армії тощо)

Відносини з Польщею

Відносини з Польщею (Регентською Радою) оберталися навколо державної належності Холмщини й Підляшшя. Значний вплив на відносини справляло те, що ці землі були окуповані німецькими й австро-угорськими військами, а за умовами Брестського миру вони мали відійти до України. Проте реально українська адміністрація змогла утвердитися лише на тій частині земель, що були окуповані Німеччиною. В австрійській зоні окупації утвердилась польська адміністрація. Усі переговори про визначення кордону зайшли у глухий кут. Поляки наполягали на кордоні по річці Буг

Відносини з Румунією

Відносини з Румунією оберталися навколо «бессарабського питання». Гетьманський уряд запровадив проти Румунії, яка захопила Бессарабію, торговельні санкції. Тільки коли виникла потреба в пошуках відносин із країнами Антанти (на території Румунії перебували дипломатичні представництва Великої Британії, Франції та ін.), П. Скоропадський дав згоду на укладення тимчасового торговельного договору. Розв'язання «бессарабського питання» було відкладено до завершення Першої світової війни

Відносини з радянською Росією

За умовами Брестського миру радянська Росія зобов'язувалася визнати незалежність України й укласти з нею мирний договір. Переговори почалися в травні 1918 р. Радянську делегацію очолювали X. Раковський і його заступник Д. Мануїльський. 12 червня 1918 р. було підписано прелімінарний (попередній) договір про припинення стану війни між Україною та Росією, відновлення залізничних, поштово-телеграфних комунікацій. Українській Державі надавалося право заснувати консульства в багатьох містах Росії. Найскладнішим питанням переговорів була програма кордонів. На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін чинними залишилися прелімінарні умови миру.

Також радянська делегація мала контакти з антигетьманською опозицією, яка готувала повстання. Радянська делегація зобов'язувалася визнати самостійність відновлюваної УНР

Відносини з урядами Дону, Кубані, Криму

Всевелике Військо Донське. 8 серпня 1918 р. було укладено договір, який проголошував взаємне визнання суверенітету, установлював спільні кордони та взаємовигідний товарообмін. Передбачалося розроблення окремих угод щодо вільного транзиту, товарообігу, митних і фінансових відносин.

Закінчення таблиці

Напрями

Зміст, характеристика

Із Кубанню відносини теж розвивалися в руслі взаємовигідності. Україна надала допомогу зброєю Кубані в боротьбі з більшовизмом. Обговорювалося питання входження Кубані до складу України на правах автономії. Однак проти цього заперечував уряд А. Денікіна, що фактично встановив контроль над Кубанню.

Крим: утворений у червні 1918 р. уряд генерала С. Сулькевича відмовлявся вступати у відносини з українським урядом. П. Скоропадський запровадив щодо Криму економічну блокаду, що примусило кримський уряд у жовтні 1918 р. підписати попередню угоду, за якою Крим мав увійти до складу України на правах автономії

Відносини з країнами Антанти

Були ускладнені через тісні відносини з Німеччиною. Тільки після поразки Німеччини П. Скоропадський взяв курс на пошук порозуміння з країнами Антанти, проте останні підтримували ідею «єдиної і неподільної Росії», заперечуючи незалежність України. Навіть видання гетьманом грамоти від 14 листопада 1918 р. про федеративний зв'язок із майбутньою небільшовицькою Росією, не змінило становище.

А незабаром антигетьманська опозиція підняла повстання

Дипломатичні відносини

Рівень відносин

Країни

На рівні послів

Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія

На рівні дипломатичних представництв

Грузія, Азербайджан, Фінляндія

На рівні консулів та інших представництв

Польща, Фінляндія, Англія, Румунія, радянська Росія, Дон, Кубань, Крим

У цілому Міністерство закордонних справ протягом восьми місяців діяло досить активно. Україна мала 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території — 12 дипломатичних і 42 консульські представництва з 24 держав

• Робота з документом

Грамота гетьмана П. Скоропадського від 14 листопада 1918 р.

На... принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність в краю, і в її межах перший раз свобідно віджили всі принижені і пригноблені більшовицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії... На тих принципах, які — я вірю — поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди (Антанта), а також яким не можуть не співчувати без винятку інші народи не тільки Європи, але й усього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії. В осягненні цієї мети лежить як запорука добробуту всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутності.

1) Прийняття цієї грамоти було логічним завершенням правління гетьмана чи спонтанним актом, який коштував йому булави?

2) Чи можна стверджувати, що цією грамотою П. Скоропадський зрікся ідеї незалежної України?

• Творче завдання

Чи справедливим буде твердження, що Українська Держава проводила пронімецьку політику? Відповідь обґрунтуйте.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Фронтальне опитування

1. За яких обставин відбувся гетьманський переворот?

2. За яких умов німецько-австрійське командування було згодне підтримати переворот П. Скоропадського?

3. Якими були перші заходи гетьмана П. Скоропадського?

4. Що було покладено в основу внутрішньої політики гетьмана П. Скоропадського?

5. Коли між Україною та РСФРР було укладено попередній мирний договір?

6. Із якими державами Українська Держава мала дипломатичні відносини?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• 29 квітня 1918 р. за згоди Німеччини П. Скоропадський учинив переворот, установивши гетьманський режим.

• Прийшовши до влади, П. Скоропадський намагався провести реформи для стабілізації становища в країні й досягнення незалежності. Але його політика була приречена на невдачу: П. Скоропадського особисто не підтримували провідні українські політичні сили, його соціальну політику не схвалювала більшість населення, на міжнародній арені Україна була залежною від країн німецького блоку, які зазнали поразки в Першій світовій війні.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. За наведеним зразком (на прикладі УЦР) визначте здобутки та прорахунки політики П. Скоропадського й історичне значення Української Держави.

Здобутки та прорахунки УЦР. Історичне значення УЦР

Здобутки

Прорахунки

Були продовжені державотворчі традиції українського народу; покликано до політичного життя великі маси українства, набуто досвіду політичної боротьби; пробудження національної самосвідомості; національні меншини отримали право на національно-персональну автономію; розпочато процес соціально-економічних перетворень; демократизація суспільно-політичного життя; заклала основи мирної зовнішньої політики України; дано простір національно-культурному розвитку України

Ігнорування такого важливого чинника в державотворчому процесі, як армія; не вдалося налагодити широких рівноправних відносин із сусідніми й великими державами, домогтися справжнього міжнародного визнання; непослідовність у реалізації соціально-економічної політики; сліпе слідування соціалістичній доктрині; не вдалося сформувати дієвого державного апарату, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність; не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків; захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин

Історичне значення УЦР

Вона підняла на новий щабель ідею української державності; діяльність Центральної Ради викликала захоплення і була підтримана численними представниками різноманітних верств населення України; Центральна Рада практично здійснила вікові прагнення українського народу до свободи й незалежності; боротьба під прапором Української революції на своїх героїчних прикладах підготувала покоління, які вибороли незалежність України