Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОКИ №28—30

Тема. Українська Центральна Рада. Її лідери та політична програма. Українські й загальноросійські політичні партії в Україні: програми та цілі.

Мета: схарактеризувати історичні умови, що стали підґрунтям початку Української революції; пояснити, що Центральна Рада є представницьким громадським органом влади, революційним українським парламентом; пояснити зміст основних термінів і понять; формувати в учнів історичні знання; виховувати почуття патріотизму, інтересу й поваги до історичного минулого України.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Початок Української революції», атлас.

Основні терміни та поняття: Українська революція, УЦР, РОГО, політична партія.

Основні дати: 15(2) березня 1917 р. — повалення царизму в Росії; 17(4) березня 1917 р. — створення Української Центральної Ради; 20(7) березня 1917 р. — обранння керівного складу УЦР; 25(12) березня 1917 р. — українська демонстрація в Петрограді; 29(16) березня 1917 р. — заснування Українського військового клубу ім. П. Полуботка; 1 квітня (19 березня) 1917 р. — стотисячна українська маніфестація в Києві; березень—квітень 1917 р. — відновлення й створення українських політичних партій; травень 1917 р. — створення полку ім. Б. Хмельницького на чолі зі штабс-капітаном Д. Путником-Гебенюком; 18(5)—21(8) травня 1917 р. — І Всеукраїнський військовий з'їзд. Створення українського генерального військового комітету на чолі із С. Петлюрою (у червні 1917 р. переформовано в генеральний секретаріат військових справ, а в січні 1918 р. — у міністерство).

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Заслуховування підготовлених учнями рефератів (вибірково).

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Причини та передумови Української революції.

• Розповідь учителя

8 березня (23 лютого — за старим стилем) 1917 р. у Російській імперії в її столиці Петрограді вибухнула революція. Народ, доведений до відчаю й зубожіння війною, яка загострила всі проблеми країни, піднявся на боротьбу. Цар Микола II, не маючи змоги приборкати повстання, 15 березня (2 березня) 1917 р. зрікається трону. Царський режим, який століттями гнобив поневолені народи, розсипався за кілька днів. У революційних подіях у Петрограді активну участь узяли полки російської армії, сформовані з українців, які першими перейшли на бік революції й забезпечили її перемогу.

Повалення царату поставило на порядок денний питання про подальшу долю імперії та про владу в ній. Суспільство розкололося на прибічників різних, іноді діаметрально протилежних, поглядів на це питання. Одна частина суспільства, на чолі якої стояв утворений Тимчасовий уряд, дотримувалася ідеї свободи приватної власності, підприємництва та демократії, тобто на тих цінностях, на яких базується європейська цивілізація. Для здійснення цього потрібно було, на їх думку, переможно завершити Першу світову війну. Проте їх погляди не поділяли основна маса селянства та робітництва, що згуртувалися навколо створених Рад робітничих і солдатських комітетів. Вони стверджували, що пропоноване Тимчасовим урядом є недостатнім і що необхідно забезпечити нормальне життя для більшої частини населення: покінчити, нарешті, з війною, провести земельну реформу, створити дієву систему соціального захисту й гарантії прав і свобод. Найрадикальніші діячі (партія більшовиків) узагалі закликали до знищення приватної власності й установлення загальної рівності й справедливості, тобто встановлення соціалістичного (комуністичного) суспільства. Протистояння прихильників різних політичних поглядів зумовило гостру політичну боротьбу.

(Подальшу розповідь учитель будує за наведеними схемами.)

Причини й початок Української революції

Повалення самодержавства відкрило нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку.

15(2) березня 1917 р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який вважав себе правонаступником царського уряду та прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. Виконавчу владу в Україні Тимчасовий уряд передав повітовим і губернським комісарам, якими були голови земських управ.

Поряд із зазначеними органами влади та місцевого самоврядування формується й система Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Загалом в Україні їх налічувалося 250—300. Єдиного керівного центру в Україні вони не мали. Більшість рад зосереджувалося в Донбасі й у великих промислових містах. За партійним складом вони були переважно есерівсько-меншовицькі. Значний вплив у Радах мали більшовики. У міру погіршення ситуації в країні їхній вплив зростав.

Ради — це революційна форма самоорганізації робітництва, солдатських і селянських мас в умовах відсутності досвіду демократичної боротьби. Меншовики та есери вважали Ради тимчасовими революційними органами до скликання Установчих зборів. Більшовики ж розглядали їх як органи революційної диктатури й відповідно прагнули створювати Ради всіх рівнів — від місцевих до загальнодержавних, до яких згодом мала б перейти влада в державі.

2. Утворення Української Центральної Ради. М. Грушевський.

Українці також вирішили боротися за захист своїх прав. Ними була організована демонстрація під національними прапорами й видано відозву, у якій вони заявили про свої вимоги.

• Робота з документом

Відозва Петроградського тимчасового українського революційного комітету до українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів у Петрограді 2 березня 1917 р.

У визвольній боротьбі останніх днів велику ролю відіграв і український демос в особі українського жовнірства тих полків, що прилучилися до повстання. Російське громадянство з вдячністю згадає колись, що ряди війська, яке боролося за свободу разом з широкими демократичними масами Петрограда, в значній мірі складалися з синів українського громадянства й робітництва, з представників демократичних верств української нації.

Чи так само з вдячністю згадає вчинки українських жовнірів на вулицях Петрограда і український нарід? Чи з такою самою любов’ю запише сі вчинки й українська демократія в історію національно-політичного визволення свого народу й своєї країни?

Щоб на сю вдячність і любов заслужити... українське жовнірство повинне сі вчинки, сей героїзм, сю самопожертву й віддання виявити в завойованню не чужих політичних прав, а своїх власних, національно-політичних прав українського народу. І справити велику енергію української жовнірської маси в Петрограді на шлях завойовання власних національно-політичних прав, зафарбити її революційні виступи свідомістю власних національних інтересів — сей обов’язок лежить передусім на свідомій українській інтелігенції й демократії Петрограда, на вас, українське студентство й свідоме робітництво, на вас, українські офіцери російської армії, на вас, свідомі українські громадяни. На вас всіх лежить... величезна відповідальність перед нашою нацією, величезної ваги завдання — дати напівсвідомій українській жовнірській масі гасло боротьби за національну волю українського народу, а також зорганізувати під сим гаслом і повести до боротьби ще незорганізовані й розкидані українські демократичні маси.

Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за сі права ми жичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потрібують забезпечення не лише своїх загально громадянських прав але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді.

Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити як найширший культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу, як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня, українська маса в Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку, з як найширшими правами окремих націй і спеціяльно з як найширшою національною територіяльною автономією України.

(Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Т. І. С. 256—257.)

1) До кого була звернена відозва?

2) До чого вона закликала?

3) Які вимоги українства в ній висувалися?

Тим часом зусиллями українських діячів Києва такий центр постав 16(3) березня 1917 р. утворенням Української Центральної Ради. Ідея її заснування народилася на зборах Товариства українських поступовців (ТУП). Полеміка щодо принципів її творення, завдань і програмних гасел не припинялася кілька днів. Спочатку це була одна з київських організацій (яких налічувалося понад 50), які виникли в місті під впливом революції, але згодом УЦР перетворилась у справжній державний представницький орган (парламент).

20(7) березня 1917 р. було обрано керівний склад УЦР. Головою УЦР став М. Грушевський, його заступниками — Д. Дорошенко та В. Науменко. Ця подія вважається днем заснування УЦР.

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

Трансформація УЦР (1917—1918 рр.)

УЦР не відразу сформувала свою політичну платформу. Спочатку вона закликала український народ домагатися від Тимчасового уряду «всіх прав, які тобі природно належать», обмеживши їх, проте, публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.

• Робота з документом

Із відозви Української Центральної Ради до українського народу (9 березня 1917 р.)

Народе Український!

...Уперше, Український тридцятипятимільйонний Народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім’ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю.

Впав царський уряд, а тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори (Учредительное Собраніє) на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права... До того часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які тобі природно належать, і які Ти повинен мати. Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі. А в найблизшім часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні.

Народе Український!

Селяни, робітники, солдати, городяне, духовенство і вся українська інтелігенція!

Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом, щиро й уперто беріться до роботи: до гуртовання в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибирайте своїх українських людей, на всі місця — Організуйтесь!

Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй Землі.

Народе Український!

Перед Тобою шлях до нового життя. Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях в ім’я щастя свого і щастя будучих поколінь Матері України, могутньою рукою твори своє нове вільне життя.

(Українська суспільно-політична думка в 20 столітті — Т. І. С. 259—260.)

1) Які вимоги висувала УЦР у відозві?

2) Порівняйте вимоги УЦР із вимогами, висунутими Петроградським тимчасовим українським революційним комітетом. Що в них було спільного й відмінного?

Основну роль у розробці стратегічної мети УЦР відіграв М. Грушевський. У своїх брошурах, опублікованих у 1917 р. («Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство і до чого воно йде»), головною метою проголошувалося домагання національно-територіальної автономії для України й перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку.

Національно-територіальна автономія України, за М. Грушевським, — це територіальне об’єднання всіх етнічних українських земель, організоване на засадах широкого демократичного громадського самоврядування. Об’єднання самостійно розв’язуватиме всі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми шляхами, доходами, землями, природними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію й суд. Іншими словами, автономна Україна повинна мати всі державні атрибути.

У федерації М. Грушевський бачив об’єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. До функцій федеративної влади він відносив: «...справи війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, нагляд за коштами, телеграфами, ...надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві».

Таким чином, М. Грушевський розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй назустріч. У квітні 1917 р. йому здавалося можливим і реальним налагодити національно-державне життя України.

3. Формування національних і загальнонаціональних партій.

Революція покликала до життя таку форму політичної організації суспільства, як політичні партії. Як і різноманітних організацій, політичних партій виникло багато. Кожна з них відстоювала інтереси певної групи, прошарка суспільства та прагнула до влади. На українських землях крім загальноросійських відновлюються й виникають національні партії, зокрема українські.

(Подальшу розповідь учитель будує за матеріалами, наведеними в таблицях.)

Українські політичні партії в 1917 р.

Назви партій

Лідери

Місце в політичному спектрі

Основні програмні положення діяльності

Українська партія соціалістів-федералістів

Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський, І. Фещенко-Чопівський, О. Лотоцький, С. Шелухін

Центристська, ліберально-демократична

Проголошення широкої автономії України. Розбудова національно-культурного життя. Широкі демократичні права

Українська соціал-демократична робітнича партія

С. Петлюра, В. Винниченко, І. Мазепа, М. Порш

Ліва, соціал-демократична

Проголошення широкої автономії України як кроку до незалежності. Розгалужене соціальне законодавство

Українська партія соціалістів-революціонерів

М. Грушевський, В. Голубович, М. Ковалевський, О. Севрюк, П. Христюк

Ліва, народницька

Проголошення широкої автономії України як кроку до незалежності. Передача землі селянам

Українська партія соціалістів-самостійників

І. Луценко, І. Липа, О. Макаренко

Права, націоналістична

Негайне проголошення незалежності України; першочергова увага до розбудови української армії

Українська демократично-хліборобська партія

С. Шемет, В. Шемет, В. Липинський

Права

Проголошення незалежності України. Становлення сильної влади. Приватна власність на землю

Назви більшості українських партій містили слово «соціалістична», хоча цілі партії та її діяльність іноді не мали нічого спільного з ідеями соціалізму. Таке захоплення «соціалізмом» було примхою моди та способом залучити до себе якнайбільше прихильників. Ще однією причиною цього було те, що промислові кола, великі землевласники України, які складали основу правого спектра, віддавали перевагу загальноросійським партіям, зокрема кадетам.

Загальноросійські політичні партії, що діяли на українських землях

Назви партій

Місце в політичному спектрі

Головні програмні положення діяльності. Ставленя щодо українського руху

Чорносотенні організації

Ультраправі. Російські націоналісти, шовіністи

Відновлення монархії, міцної Російської імперії.

Не визнавали існування українського народу і, відповідно, України

Октябристи

Праві. Консерватори

Заперечували автономію України

Конституційні демократи (кадети)

Центристи. Ліберали

Проголошення демократичних свобод. Заперечували автономію України. За надання національно-культурних прав українцям

Російська соціал-демократина робітнича партія (меншовиків) — РСДРП(м)

Центристи. Соціал-демократи

Проголошення демократичних свобод. Запровадження широкого соціального законодавства. Заперечувала автономію України

Партія соціалістів-революціонерів (есерів)

Ліві. Народники

Передача землі селянам. Не заперечували автономії України

Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) — РСДРП(б)

Ліві. Комуністи

Здійснення соціалістичної революції. Усуспільнення власності. Установлення «диктатури пролетаріату». Не заперечували автономії України на період буржуазно-демократичної революції

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Запитання та завдання

1. Коли відбулася демократична революція в Росії?

2. Коли було утворено Центральну Раду?

3. У чому полягає історичне значення утворення Центральної Ради?

4. Визначте причини Української революції. Коли вона почалася?

5. Історик Я. Грицак стверджує, що українська революція розпочалася в 1914 р. з початком Першої світової війни. Чи погоджуєтеся ви з його думкою? Відповідь обґрунтуйте.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

• У лютому 1917 р. в Російській імперії відбулася демократична революція, у результаті якої було повалено царизм. Росія отримала шанс стати на шлях демократичного розвитку, позбутися ганебного тавра «тюрми народів». Користуючись ослабленням центральної влади, пригнічені народи колишньої імперії почали брати власну долю до своїх рук.

• У березні 1917 р. в Україні розгорнулася національно-демократична революція, відновився державотворчий процес, який очолила Українська Центральна Рада. Ключову роль у виробленні політичного курсу УЦР відіграв М. Грушевський.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.