Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОКИ №18—19

Тема. Вплив війни на український національний рух.

Мета: проаналізувати виникнення та діяльність Союзу визволення України; схарактеризувати український рух у Західній Україні на початку війни; пояснити, як утворилася та чого прагнула досягти Головна українська рада; визначити особливості формування легіону Українських січових стрільців; пояснити зміст основних термінів і понять: «Союз визволення України», «Головна українська рада», «Загальна українська рада», «легіон Українських січових стрільців»; розвивати вміння учнів працювати з різними джерелами знань і самостійно отримувати історичну інформацію; виховний аспект уроку реалізується на підставі ознайомлення з боротьбою діячів українського руху за права свого народу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Український національний рух у роки Першої світової війни», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: Союз визволення України, Головна українська рада, Загальна українська рада, легіон Українських січових стрільців.

Основні дати: 14 серпня 1914 р. — створення Союзу визволення України; 1 серпня 1914 р. — створення Головної української ради; 5 травня 1915 р. — реорганізація Головної української ради в Загальну українську раду; 3 вересня 1914 р. — складання присяги легіоном Українських січових стрільців.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання та завдання

1. Яка роль відводилася Україні в геополітичних планах країн Антанти та Троїстого союзу?

2. Визначте спільне в планах воюючих держав щодо України.

3. Чи можна вважати політику Російської й Австро-Угорської імперій стосовно українців на початку війни репресивною? Обґрунтуйте свою точку зору.

4. Схарактеризуйте ставлення українських громадсько-політичних діячів Наддніпрянщини до війни.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Запитання та завдання

1. Які українські політичні партії діяли в Наддніпрянській та Західній Україні напередодні війни?

2. Порівняйте уявлення про майбутнє України тогочасних українських політичних партій.

3. Що таке «ідея сепаратизму» в українському національному русі?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Заснування та діяльність Союзу визволення України.

• Розповідь учителя

14 серпня 1914 р. у Львові українські політичні емігранти-наддніпрянці створили Союз визволення України (СВУ) — самостійницьку українську політичну організацію. Його засновниками стали члени УСДРП (Д. Донцов, В. Дорошенко, Л. Цегельський), УСДС (О. Скоропис-Йолтуховський), українські есери (Ю. Бачинський) та представники інших партій та організацій. Першим головою СВУ став Д. Донцов. Союз опублікував відозву «До українського народу в Росії» та звернення «До громадської думки Європи», а програму діяльності виклав у «Платформі Союзу». У ній було проголошено, що реалізацію своїх національних прав українці мають пов’язувати з поразкою Росії у війні.

• Робота з документом

Із платформи Союзу визволення України («Наша платформа»)

Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни. Українці добре розуміють, що у війні сій ходить головно о їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставити ся німими свідками теперішніх подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність. Об’єктивна історична конечність вимагає, аби між західною Європою і Москівщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.

В розумінню сеї історичної конечности росийські Українці покликали до житя центральну загально-національну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-політичних і соціяльно-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією сею є Союз визволення України. В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищи державної самостійности українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв’язують з розбиттєм Росії у війні. Національно-політичною платформою Союза є державна самостійність України.

Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішнім устроєм політичним, однопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими і релігійними свободами для всіх національностей і віроісповідань, з самостійною українською церквою. На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-росийської території буде Союз обстоювати за створеннєм з усіх земель, заселеним українським народом в Австрії, осібного автономного краю.

Одночасно зі збудованням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є се основний економічний постулят Союзу визволення України.

1) Як ви розумієте твердження, що українські землі є «одною з причин і предметом війни»? Наведіть факти, що підтверджують цю думку.

2) Яку головну мету проголошено в документі та якими засобами її планувалося досягти?

Союз виступав за відокремлення України від Росії й створення на її землях конституційної монархії під протекторатом Австрії. СВУ вважав себе представником інтересів України перед Австро-Угорщиною, Німеччиною та іншими європейськими державами, мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі та Осло. Прагнучи сформувати коаліцію з противників Росії, члени Союзу вели відкриті або таємні переговори з офіційними державними урядовцями різних країн та російськими політичними емігрантами.

На кошти, надані урядами Німеччини й Австро-Угорщини, СВУ, що перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, розгорнув велику агітаційно-пропагандистську роботу. Його діячі виступали з доповідями в Австро-Угорщині, Німеччині, Болгарії, друкували статті. Велику роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених серед солдатів-українців, мобілізованих до російської армії. Одним із важливих здобутків Союзу стало видання десятків науково-популярних брошур із минулого та сучасного України українською, німецькою, болгарською, турецькою, румунською, чеською, хорватською, італійською та шведською мовами. Було видано «Кобзар» Т. Шевченка, праці М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, твори письменника Б. Лепкого та ін. Надруковано також кілька праць М. Грушевського, хоча сам він до діяльності СВУ ставився неприхильно.

Фінансова допомога, яка надавалася Німеччиною й Австро-Угорщиною, зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України. У червні 1918 р. СВУ припинив свою діяльність.

2. Український рух на західноукраїнських землях.

Із початком війни в суспільно-політичному житті Австро-Угорщини відбулися суттєві зміни. Міжпартійна боротьба, гострі національно-політичні дискусії та болючі національні образи відійшли на другий план в умовах емоційного піднесення, викликаного війною. Лідери українського руху вважали, що для реалізації національних вимог свого населення за цих обставин необхідно виявляти максимальну лояльність і вірнопідданість австрійській владі та імператору.

Уже в перші дні війни українські політичні рухи Галичини та Буковини поспішили визначитися, на чиєму вони боці.

1 серпня 1914 р. у Львові було засновано Головну українську раду (ГУР), до якої увійшли представники українських партій: національно-демократичної, радикальної та соціал-демократичної. Головою Ради було обрано голову УНДП та Української парламентської репрезентації К. Левицького. Рада мала взяти на себе функції єдиного представницького органу українців. 3 серпня вона оприлюднила звернення, у якому окреслила свою позицію у війні.

• Робота з документом

Зі звернення Головної української ради від 3 серпня 1914 р.

Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках, що не весь український народ стогне поневолений під його пануванням, що існує частина української землі, де український народ... може жити своїм національним життям...

Перемога Росії мала би принести українському народові Австро-Угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії. Теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя найшло свободу розвитку. Перевага Австро-Угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більше буде поразка Росії, тим швидше виб’є година визволення України.

1) Як ГУР ставилася до перебування українців під австро-угорською та російською владою?

2) Яку позицію, на думку авторів документа, мають зайняти українці у війні?

3 серпня 1914 р. «Союз українських парламентарних і соймових послів з Буковини» також оприлюднив свій маніфест «До українського народу на Буковині», де заявив, що «спільно з усіма народами сеї гарної держави ми радо принесемо всяку жертву за нашого цісаря, за славну Габсбурзьку монархію».

Свою проавстрійську позицію на початку війни заявила в Галичині греко-католицька церква. Митрополит А. Шептицький і кероване ним духовенство, що були для галицьких українців безперечними авторитетами в церковному й суспільно-політичному житті, дотримувалися чіткої австрофільської та антиросійської політики.

5 травня 1915 р. у Відні Головна українська рада реорганізувалася в Загальну українську раду (ЗУР). До неї увійшли 34 делегати від українських політичних партій Галичини й Буковини, а також представники СВУ. Очолив ЗУР К. Левицький. Своєю метою Рада проголосила боротьбу за побудову самостійної Української держави на території підросійської Наддніпрянської України та запровадження територіально-національної автономії на українських землях у складі Австро-Угорщини. Завдяки наполяганням ЗУР німецька й австро-угорська влада дозволила організувати окремі табори для військовополонених українців. У них створювалися бібліотеки, школи, церкви, що мали сприяти вихованню в українців національної самосвідомості й ненависті до Російської імперії, яка була поневолювачем їхньої Батьківщини.

ЗУР склала свої повноваження на початку листопада 1916 р., коли австро-угорська й німецька влада заявила про створення самостійного Польського королівства з польських земель, відвойованих Німеччиною в Російської імперії. Після цього провідну роль в українському русі стало відігравати Українське парламентарне представництво в австрійському рейхстазі, очолюване Ю. Романчуком.

3. Створення українських добровольчих військових формувань.

• Робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи особливості створення українських добровольчих військових формувань у складі австро-угорської армії. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Західноукраїнські політики розуміли, що заяви про підтримку дій австрійського уряду у війні мають супроводжуватися реальними заходами. Разом із цим, усвідомлюючи, що війна змінить геополітичну ситуацію в Європі, вони намагалися використати її для реалізації своїх планів.

На початку серпня 1914 р. Головна українська рада заявила про необхідність формувати полки українських добровольців у складі австрійської армії під назвою «Українські січові стрільці» (УСС). На думку керівників Ради, цей захід мав усунути недовіру австрійської влади до українців та проросійські настрої в частини українського населення краю.

Заклики ГУР здобули підтримку серед українців Галичини. За твердженнями сучасників, протягом двох-трьох тижнів серпня 1914 р. повітові збірні пункти відвідало щонайменше 28—30 тис. добровольців для запису в український легіон. Однак віденський уряд і командування австро-угорської армії сприйняли цю ініціативу із занепокоєнням. Із політичної точки зору існування легіону було бажане, але відшукати вільні кошти для озброєння й обмундирування такої кількості вояків ставало важким завданням для австрійців. Певні побоювання також викликали заяви, що легіонери йдуть «виборювати незалежну Україну, а не боронити Австрію». Проте розвиток подій і надзвичайна активність українців змушували австрійських урядовців діяти. У Відні було прийняте рішення створити лише один полк УСС кількістю до 5 тис. солдатів. Комендантом легіону УСС за згодою ГУР призначили директора української приватної гімназії в Рогатині М. Галущинського.

Тим часом російська армія розгорнула швидкий наступ на Львів. Формування легіону було перенесено до Стрию. До міста, де зібралися близько 6 тис. українських добровольців, прибула Начальна команда австро-угорської армії. Вона наказала українцям скласти воєнну присягу на вірність імператору та державі, усвідомлюючи, що це допоможе переконатися в їхній лояльності. Частина добровольців виступила проти цього. Вони вимагали виключити з тексту присяги слова про вірність імператору та додати заклик боротися за волю України. 3 вересня 1914 р. на привокзальній площі за наказом начальника Начальної команди армії до прийняття присяги було допущено 2 тис. добровольців, а решті запропонували повертатися додому.

Цей день став датою виникнення легіону Українських січових стрільців. Проте віденський уряд ставився до українських добровольців обережно та з недовірою. їх перш за все збиралися використовувати як диверсантів, розвідників і перекладачів. Саме тому Генштаб австро-угорської армії не створив із легіону УСС цілісне військове з’єднання, а поділив його на десять окремих загонів-сотень по 220 солдатів у кожному. Через день після складання присяги січовики прибули ешелонами до Мукачева, на Закарпаття, і приєдналися до австрійської групи військ.

На Буковині в листопаді 1914 р. один із лідерів українського руху, депутат рейхстагу М. Василько, скориставшись досвідом галицьких українців, також організував добровольчий гуцульсько-буковинський легіон. На відміну від УСС, його формування відбувалося під повним контролем австрійської адміністрації. Загальна кількість гуцульсько-буковинського легіону спочатку становила 1,5 тис., а згодом 2,5 тис. осіб. На думку діячів українського руху Буковини, «українські гуцульські стрільці стали живим доказом лоялізму буковинських українців до австрійської влади». Селянам, яких записували до легіону, обіцяли, що вони захищатимуть лише свої села, а інакше їх відправлять ополченцями до Угорщини. Тому його формування не супроводжувалося таким національним піднесенням у краї, як серед українців Галичини. Фактично створений нашвидкуруч легіон більше нагадував партизанські групи, ніж армійський підрозділ. Рік по тому, не відігравши важливої ролі в подіях війни, австрійська влада ліквідувала український легіон на Буковині.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

I варіант

Учні складають таблицю «Україна на початку Першої світової війни», порівнюючи Наддніпрянську та Західну Україну за такими критеріями: ставлення влади до українців; розвиток українського руху.

II варіант

• Бесіда за запитаннями

1. Коли утворився Союз визволення України?

2. Хто став першим головою СВУ?

3. Представники яких українських партій утворили Головну українську раду?

4. У яку організацію було реорганізовано ГУР у травні 1915 р.?

5. Хто став першим комендантом легіону УСС?

6. Який український політик Буковини став організатором гуцульсько-буковинського добровольчого легіону?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Історичним здобутком Союзу визволення України стало те, що він був першим серед українських організацій, яка проголосила своєю метою створення самостійної Української держави.

• На західноукраїнських землях галицькі та буковинські діячі утворили з представників українських партій власні організації, які від імені українців заявили про намір спільно з іншими народами Австро-Угорщини воювати до здобуття перемоги над ворогом.

• У роки війни у складі австро-угорської армії були сформовані добровольчі підрозділи галицьких і буковинських українців.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.