Історія України курс лекцій

Лекція 2. Українські землі у складі іноземних держав (ХІV – ХVІ ст.)

План

1. Захоплення українських земель іноземними державами.

2. Господарство і суспільний устрій український земель.

3. Кревська, Люблінська, Брестська унії, їх зміст і наслідки.

4. Виникнення козацтва. Запорізька Січ.

Теми повідомлень:

1. Польська експансія на українські землі.

2. Грюнвальдська битва.

3. Становище української православної церкви.

Розглядаючи перше питання, слід зазначити, що в ХІІІ-ХV ст.ст. українські землі, ослаблені золотоординським ігом, стали об'єктом захоплення іноземних держав Литви, Польщі, Угорщини.

За князювання Міндовга Литва почала здійснювати загарбання сусідніх земель: Полоцької та Вітебської. Міндовг здійснював також походи на Смоленськ і Чернігів. За князя Гедиміна почалося нове розширення території держави: були захоплені Мінськ, Берестя, Орша, Туров і Пінськ. Приєднання цих земель відбувалося як шляхом завоювання, так і шляхом добровільного входження руських князівств під зверхність великого князя литовського. За синів Гедиміна Ольгерда та Кейстута територія Литви значно розширилась: були включені Київщина, Переяславщина, Поділля та Чернігово-Сіверщина.

Слід зазначити, що захоплення українських земель здійснювала і Польща. Протягом ХІV-ХV ст.ст. західноукраїнські землі були загарбані Польським королівством. У 1349 р. польський король Казимір ІІІ завоював Галичину. Польща прагнула і далі розширювати свої володіння за рахунок українських земель.

У 1351-1352 рр. між Польщею і ВКЛ вибухнула війна за Галицько-Волинські землі, в результаті якої Галичина залишилась за Польщею, а Волинь – за Литвою.

Протягом ХІV-ХV ст.ст. інші українські землі були загарбані сусідніми державами. Закарпаття захопила Угорщина, Північну Буковину – Угорщина, а потім Молдова, Придунайські землі – Молдова, а згодом вони потрапили в залежність від Туреччини, як і землі Північного Причорномор'я та Приазов'я, що були захоплені Кримським ханством; Чернігово-Сіверщина була приєднана до Московського царства.

Таким чином, українські землі в ХІV-ХV ст.ст. були завойовані іноземними державами, розчленовані на частини, а над українським населенням нависла загроза втрати своєї етнічної самобутності.

Висвiтлюючи стан українських земель у складi iноземних держав, необхiдно зазначити, що для населення українських земель влада литовських князiв була бiльш прийнятною, нiж жорстоке панування монголо-татар i руйнівні мiжусобнi сутички мiсцевих князiв. Характерним було те, що українськi i бiлоруськi землi складали 9/10 території Литовської держави. Велике князiвство Литовське перейняло у давньоруських земель систему адмiнiстративного устрою, судочинство, вiйськову органiзацiю. Литовцi прийняли християнство за православним зразком. Шанували давньоруські звичаї і мову.

У Литві державною мовою була українська мова. Закони були складені на основі “Руської правди.”

Влада на Україні була в руках місцевої української і білоруської знаті. Українські землі отримали значну автономію i права, а бояри - широку монополію в управлiннi. На українських землях діяв такий принцип управління литовських князів:

“Старого не міняємо, нового не втiлюємо.”

Таким чином, ВКЛ було конгломератом майже самостійних напівдержав, пов’язаних між собою наявністю єдиного сюзерена та єдністю зовнішньополітичних інтересів (боротьба iз золотоординським пануванням).

Необхідно звернути увагу на те, що можновладці Польщі на загарбаних українських землях проводили двояку політику: з одного боку деякий час зберігали назву “Королiвство Русi”, дозволяли вживання давньої української мови в дiловодствi поряд з латинською, вiдновили галицьку православну митрополiю, яка iснувала в 1343 – 1347 рр., 1371 – 1401 рр., а з другого – роздавала цi землi iноземцям за зобов’язання служити у вiйську польського короля, сприяла нiмецькiй колонiзацiї краю, пiдтримувала польських купцiв та католицьких мiсiонерiв. У 1434 р. польський король Владислав II Ягайло остаточно скасував будь-якi автономнi права унiатських земель у складi Польського королiвства (Галичини та Волинi), поширив на них польське право, суд та адмiнiстрацiю.

На українських землях впроваджувалась польська мова i католицька вiра. Край був подiлений на воєводства. Король роздавав землю польським панам i ополяченим українцям. Тут вводились крiпосницькi порядки. В мiстах торгiвля i промисел були захоплені iноземними купцями i ремiсниками. Хоча в деяких містах вводилося Магдебурзьке право (місцеве самоуправління), але до органів самоуправлiння допускалися лише католики. Мiсцевi жителi були обмеженi в правах. В той же час католицькому духовенству щиро роздавались землi в Галичинi. Заохочувалось переселення сюди угорських, чеських, нiмецьких дворян. У 1431 роцi українськi дворяни отримали рівнi з польськими права при умовi прийняття католицизму. Вiдбувалося масове ополячення українських феодалiв.

Пiсля Люблiнської унiї почалася денацiоналiзацiя i полонiзацiя українцiв. В установах панувала польська мова, українськi звичаї, православна вiра переслідувались, проводилось насильницьке насадження католицької вiри.

Входження українських земель в склад Литви, а згодом Речi Посполитої вплинуло на розвиток економiки краю. Основою господарства України було сільське господарство, в якому вiдбувалося ряд змiн:

- трипільна система обробітку землі поступово витісняє пiдсiчну;

- стало поширюватись використання органiчних добрив (гною). Це сприяло пiдвищенню врожайностi.

Слiд сказати, що важливе мiсце займало також городництво, садiвництво, розвивалось тваринництво. В Українi збільшилась кiлькiсть орної землi, що пояснюється успiшною боротьбою iз Золотою Ордою.

Характерним було те, що в своїй основi господарство продовжувало залишатись натуральним, тобто таким, що забезпечувало переважно потреби власника маєтку. Але пiд впливом капіталістичних вiдносин, що об’єктивно розвивались, господарство набуває товарного характеру. Починають виникати феодальнi господарства, що пов’язанi з ринком, але залишаються базуватись на примусовiй пiдневiльнiй працi селян (панщинi) фiльварки.

Крiм землеробства та тваринництва у фiльварках розвивались рiзнi промисли – рибальство, бджiльництво, млинарство та iншi, що забезпечувало феодалам значнi прибутки.

Слiд акцентувати увагу на те, що, як результат розвитку фiльваркової системи посилюється процес закрiпачення селян. Крiпосне право було оформлено в законах, виданих польськими та литовськими урядами (Конституцiї 1505 рр., 1543 рр.; Литовськi Статути 1529 р., 1566 р., 1588 р. ) За цими документами селян позбавляли права виступати на судi i свiдчити проти пана, сам селянин та його земля ставали власнiстю феодала, також вiн повинен був вiдробляти панщину та сплачувати податки.

Характеризуючи соцiальний стан, необхідно звернути увагу на те, що населення України в складi Речi Посполитої поділялось на такi категорiї:

- князi та пани (магнати, бояри, панцирнi слуги).

- мiщанство;

- селянство, яке поділялось на 3 категорiї: вiльнi-смерди, напіввільні – закупи, невiльники – раби, челядь.

Крiм того, в залежностi вiд повинностей селяни поділялись на: 1) тяглi селяни; 2) ремiсники i службовi селяни;

3) чиншовi селяни або данники (платили iз своєї землi дань медом, шкiрою, збiжжям).

Доцiльно зазначити, що в Українi продовжувало розвиватись велике феодальне землеволодiння – магнатське. Великi феодали були в основному на Волинi i в Чернігівщині. Серед них: Острозькi, Вишневецькi, Корецькi i iн. Як правило, вони призначались на високi державнi посади, виставляли в разi потреби велику частину вiйська. Багато магнатiв своїм багатством могли посперечатись з польським королем.

На Волинi бiльше 30 княжих родiв вiдiгравали велику роль в полiтичному i культурному життi. Серед них Заславськi, Четвертинськi, Ружецькi, Порецькi на чолi з князем Острозьким, якi в 16 ст. володiли понад 1000 сiл. До князів багатством наближалися бояри: Боговитини, Семашки, Сенюти, Загоровські, Гулевичі, Немиричi i iншi. Про розмiр маєтків великих магнатiв свiдчить число вершникiв, якi вони виставляли: в 1528 роцi князь Слуцький - 433, Острозький – 426, Радзивiл – 260. З усього вiйська Волинi 3/4 давали магнати. На Подiллi не збереглось старих українських боярських родiв i туди в 15-16 ст. переїхали польськi роди: Фредри, Конєцпольськi, Потоцькi i спольщенi українськi: Струси, Чурили, Кирдеї та iншi.

Необхiдно зазначити, що протягом 14-16 ст. надзвичайно-важливу роль в прогресивному розвитку виробництва вiдiгравали мiста – центри ремесел i торгiвлi. Вони були приватновласницькi i державнi. В них створювались об’єднання ремiсникiв – цехи з самоуправлiнням. Українськi мiста – Київ, Львiв, Кам’янець-Подiльский, Луцьк, Черкаси i iншi стали частиною свiтової торгової мережi. Торговi шляхи зв’язували всi українськi землi мiж собою. Це мало велике значення в справi об’єднання i формування української народностi. Купцi вивозили iз України сировину, рибу, мед, віск, хутро, шкiрянi вироби, а ввозили переважно тканини, вино, прянощi, зброї, коштовностi.

Слiд сказати, що розвиток мiст гальмувався феодальною системою. Багато з них належало феодалам, якi зобов’язували мiщан платити податки, навiть вiдробляти барщину. Певну гарантiю безпеки розвитку мiст надавало так зване Магдебурзьке право – самоуправлiння за нiмецьким зразком. При цьому основнi адміністративнi функцiї належали виборним органам самоуправлiння на чолi з бургомістром. Цим правом в Українi володiли Львiв, Луцьк, Київ, Кременчуг, Кам’янець-Подiльський i інші, але широкого розповсюдження не отримало, що пояснюються перш за все iснуванням тут барщинно-фiльваркової системи.

Таким чином, соцiально-економiчне положення України в 16 ст. характеризувалось подальшим закрiпаченням селян, поряд iз зародженням буржуазних вiдносин, посиленням дискримiнацiї українського населення в економiчнiй, полiтичнiй, релiгiйних сферах.

Висвiтлюючи 3 питання, важливо зазначити, що в 1385 р. було пiдписано Кревську унiю, яка передбачала об’єднання Польщi i Литви шляхом укладання шлюбу литовського князя Ягайло з польською королiвною Ядвігою.

Необхiдно сказати, що значення цiєї унiї двояке: з однiєї сторони вона створила умови для стримання агресiї тевтонців, а з другої – вiдкрила шлях для польської експансiї на українськi землi, передачi казни Великого князiвства Литовського на потреби Польщi, насильницьке розповсюдження католицизму i т.д. Кревська унiя була лише особистим союзом, що базувався на шлюбi персон 2-х держав, за якою зберігалась автономiя Литви i Польщi (при васальнiй залежностi Литви). Наступна Люблiнська унiя повнiстю об’єднала цi держави.

Слiд зазначити, що Люблiнська унiя була пiдписана в 1569 р., згiдно з якою утворилась єдина держава Польщi i Литви – Рiч Посполита (дослівно “спiльна справа”).

Змiст унiї:

- створення єдиної держави Речi Посполитої;

- встановлення єдиного державного устрою, єдиного сейму, суду, законів за польським зразком, створення спiльної назви i монети;

- на чолi держави стояв виборний польський король, що був одночасно i великим князем литовським;

- польські феодали могли мати землю в Литвi, а литовськi - в Польщi;

- державна релiгiя – католицизм;

- Литва зберiгала досить обмежену автономiю у мiсцевому самоуправлiннi, органiзацiї вiйська, у судочинствi;

- майже всi українськi землi в Литовську автономiю вже не входили (крiм Берестейщини й Пiнщини), а ввiйшли до складу Польщi.

Доцiльно звернути увагу на те, що Люблiнська унiя стала подією величезної полiтичної ваги, але для долi України мала суперечливi наслiдки. З одного боку негативними наслiдками були: - посилення польської експансiї на етнiчнi українськi землi i посилення нацiонального гноблення; - закрiпачення селян; - руйнiвний наступ католицизму; - наростання соцiальної напруги; - впровадження польської мови в установах; - переслідування української мови i православної вiри; - полонізація тогочасної елiти.

А з другого боку позитивними наслiдками унiї було: - воз’єднання українських земель; - вихід їх на добу західноєвропейської культури; - могутнiй спалах культурно-освiтнього руху усiх станiв.

Згідно з новим адміністративно-територіальним устроєм, українські землі, що опинилися у складі Польщі, було поділено на 6 воєводств: Руське (із центром у Львові), Белзьке(Белз), Подільське (Кам'янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське(Брацлав), Київське (Київ).

У жовтні 1596 р. у м. Бересті був скликаний церковний собор. Із самого початку він розколовся на два непримиренні табори, які провели фактично два собори. Православні засудили унію й ухвалили рішення про усунення з посад митрополита та єпископів-відступників. Уніатський собор проголосив об'єднання з католицькою церквою, визнавши її догмати й зверхність Папи Римського, але зберігши православні обряди й церковнослов'янську мову в богослужінні. Відповідну грамоту підписали митрополит, п'ять єпископів і три архімандрити. Уніати діставали значні привілеї: духовенство звільнялося від податків, шляхтичам відкривався доступ до державних посад, міщани зрівнювалися у професійних правах із католицьким міщанством. Уніатським єпископам обіцяли місця в сенаті, але це ніколи не було виконано. Зразу ж після Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська та Полоцька. Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її значно пізніше, відповідно у 1692 та 1700 рр.

Отже, Берестейська унія не тільки подолала розколу 1054 р., а й збільшила його: до двох досі існуючих церков - католицької та православної - додалася ще й ще й третя — уніатська, або греко-католицька, як її згодом стали називати. Не принесла вона єдності й українському суспільству, розділивши його на дві часини: з одного боку — православна більшість на чолі з владиками, що відмовилися від унії, з іншого - унітарська меншість разом із митрополитом та рештою єпископів. Обидві сторони повели між собою затяту боротьбу у всіх напрямках. Польський уряд цілковито підтримав уніатів, схвалив їхню декларацію про об`єднання з католиками, проголосив уніатську церкву обов`зковою для всього православного населення, поставив православ'я поза законом, насаджуючи унію силою, Усі церкви і церковні маєтності мали бути передані уніатам. Проти унії виступили відомі полемісти, зокрема зі своїми “посланіями” Іван Вишенськнй, запорізьке козацтво. Словом, Берестейська унія спричинила великий духовний розкол української нації.

Таким чином, укладена в 1596 роцi Берестейська церковна унiя мiж православною i католицькою церквою, передбачала перехiд української православної церкви пiд верховенство Папи Римського.

З часу Берестейського собору 1596 р. почалась багатолiтня боротьба мiж православними та унiатами. Так розколоте територiально українство розкололось iдейно.

Розглядаючи 4 питання, необхiдно зазначити, що в XIV – XV cт. виникає нова верства українського населення – козацтво. Основними причинами утворення козацтва були тi соцiально-полiтичнi умови, якi склалися на українських землях у другiй половинi XV – XVI ст. коли Литва i Польща все бiльше обмежували автономiю цих земель аж до лiквiдацiї їхнього самоврядування:

1) економiчнi – нестача власної одної землi, народна колонiзацiя вiльних земель Поднiпров’я та Дикого поля (степiв поза Днiпровськими порогами);

2) соцiальнi – посилення феодальної експлуатацiї українського населення з боку литовських та польських магнатiв, шляхти, оформлення крiпосної залежностi селянина вiд феодала;

3) полiтичнi – цілеспрямована полiтика польської прикордонної адмiнiстрацiї поставити козацтво на службу по охоронi пiвденних рубежiв вiд татарської небезпеки;

4) стратегiчнi – постiйна небезпека зi сторони Кримського ханства;

5) нацiонально-стратегiчнi – політика полонiзацiї українського населення та наступ католицької церкви на права православної.

Студенти повиннi знати, що слово “козак” тюркського походження i означає “вiльна людина”, “воїн-вершник”. Сам термiн “козак” вперше згадується в Початковiй монгольській хронiцi 1240 р. Перша писемна згадка про українських козакiв мiститься у хроніці м. Бєльського вiд 1489 р. В 1489 р. козаки супроводжували польське вiйсько в походi проти татар а в 1492 р. – вчинили напад на турецький корабель в руслi Днiпра.

Доцiльно сказати, що джерелами утворення козацтва були: уходництво, втечi, втечi, масовi переселення селян i мiщан i освоєння Надднiпрянщини.

Соцiальний склад козацтва був неоднорiдний: збiглi селяни, представники мiських низiв, декласованi елементи шляхти. Козацтво поділялось на городове, низове, заможне та голоту. Козаки проживали на хуторах в мiстах Корсунь, Канiв, Черкаси, Чигирин. Основним осередком помешкання козакiв було Запорiжжя або Низ (територiя Днiпровських порогiв). Цих козакiв називали запорожцями або низовими козаками. Вони засновували в Дикому полi укрiпленi табори – сiчi.

Основними заняттями козакiв були полювання, рибальство, бджiльництво, скотарство, згодом i землеробство.

Важливо сказати, що центром козацтва в Українi стала Запорiзька Сiч, яка виникла у пониззi Днiпра на пiвдень вiд Днiпровських порогiв. Перше укрiплення близько 1552 р.(за iншими даними 1554 – 1555, 1556 р.р.)збудував на о. Мала Хортиця канiвський та черкаський староста Дмитро Байда Вишневецький.

Необхiдно зазначити, що на Сiчi склався своєрiдний суспiльний устрiй. Козаки об’єднувалися у громади. Всi важливi питання громадського життя вирiшували на радах. Тут же обирали старшину: кошового отамана, писаря, суддю, осавула. На радi обирали й гетьмана, командуючого козаками пiд час походiв. Таким чином Верховна влада на Сiчi належала козацькiй радi.

Кожен мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звірів.

Вище викладена система народного самоврядування в Сiчi дає пiдставу називати деяким історикам Запорiзьку Сiч – християнською козацькою республiкою.

Доцiльно сказати, що Запорiзька Сiч мала свiй адмiнiстративний подiл, окремi райони тут називались паланками. Основними населеними пунктами у паланках були слободи, зимiвники, хутори. Тут жили займались сiльським господарством козаки й селяни.

Характерним було те, що українське козацтво створило струнку вiйськову органiзацiю, яка проiснувала до кiнця XVIII ст. Козацьке вiйсько називалось “Вiйсько Запорiзьке”. Кожен козак називався “товариш вiйська Запорiзького”. Усе козацтво поділялось на полки по 500 – 1000 чол. На чолi з полковниками, полки на сотнi на чолi з сотниками, сотнi на курiї на чолi з курiнними отаманами. Все козацьке вiйсько очолював гетьман, а запорожцiв – кошовий отаман.

Важливо зазначити, що умовами прийому на Сiч були:

- знання тогочасної української мови;

- православна вiра;

- вмiння володiти зброєю;

- бути неодруженими;

- дотримуватися традицiй товариства та клятви вiрностi йому.

Необхiдно вiдмiтити що козаки мали свою символiку – червоний (малиновий прапор) iз зображенням на однiй сторонi святого архангела Михайла бiлим кольором, а з другої – зображення бiлого хреста; герб – зображенням козака зi зброєю, гетьманська булава – символ влади.

Протягом свого iснування Сiч не мiняла своє мiсцезнаходження. Причини до цього були рiзними. Двi першi Сiчi – Хортицька i Томакiвська – були зруйнованi татарами; три – Чортомлицька, Кам’янська, Покровська або Нова росiйськими вiйськами при Петрi I та Катеринi II. Решта – Базавлуцька, Микитинська, Олешкiвська – були знищенi самими козаками внаслiдок змiн в тодiшнiй мiжнароднiй обстановцi.

Необхiдно сказати, що Запорiзька Сiч на чолi з Кошем стала зразком української державностi. З нею встановлювали та пiдтримували дипломатичнi вiдносини монархи та уряди багатьох країн – Кримське ханство, Молдавське царство, Московське царство, Австрiйська iмперiя i iн.

Доцiльно акцентувати увагу на значеннi Запорiзької Сiчi:

- козаки освоїли пустиннi степнi землi;

- охороняли пiвденнi кордони держави i вели боротьбу з татарами;

- приймали участь в антифеодальних повстаннях (в 1591 р., 1593р. – повстання пiд керiвництвом Косинського, в 1594-1596 р.р. – пiд керiвництвом Северина Наливайко; 1630 1631 р.р. – очолив Трясило; i iн.);

- козацтво стало початком нової української державностi;

- козацтво зробило головний внесок у звiльнення українських земель вiд Речі Посполитої в ходi Визвольної вiйни 1648-1654 р.р.

Таким чином, козацтво в Українi – явище самобутнє, нацiональне, суте народне. Воно виникло i сформувалось як форма соцiального процесу та прояву нацiональної самосвiдомостi українства. Воно було важливим фактором європейської iсторiї та мiжнародних вiдносин в Центральнiй i Схiднiй Європi.

Запорізька Січ стала продовженням державотворчих пошукiв українського народу, виявом його нацiональної самосвiдомостi i волелюбностi, прагненням до самостiйного державного життя.

Теми повідомлень:

1. Становище української православної церкви.

2. Грюквальська битва і її значення.

3. Дмитро Вишневецький : історичний портрет.

Література

1. В.М. Литвин. Історія України. Навчальний посібник для семінарських занять. Київ: 2007. – 400 с.

2. В.Я. Білоцерківський. Історія України.– Київ – 2007.

3. Світлична В.В. Історія України: навч. посібник. За ред. Ю.М. Алексєєва. 3-є вид. – К.: Каравела, 2004. – 408 с.

4. Історія України. Навчальний посібник. Змістові модулі. Г.С. Бігун, Соловйова Р.П., Саржан С.Е., Мармазова О.І., І.Є. Смирнова – Донецьк: ДонДУЕТ – 2005 – 232 с.

5. Історія України. Навчальний посібник. Змістові модулі. Г.С. Бігун, Соловйова Р.П., Саржан С.Е., Мармазова О.І., І.Є. Смирнова – Донецьк: ДонДУЕТ – 2005 – 232 с.

6. Донецький регіон: природа, історія, культура. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. / Г.С. Бігун, П.М. Касперович, Донецьк: ДонДУЕТ - 2003 – 102 с.

7. Історія України. Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів. Г.С. Бігун, О.І. Мармазова, Донецьк.-ДонДУЕТ.- 2003 – 27 с.

8. Саржан С.Е. Історія України. – Навч. посібник.- Донецьк - ДонДУЕТ. – 2004. – 97 с.

9. Шокалюк О.І. Історія України. – Навч. посібник. К. – 2004. – 276 с.

10. Лановик Б.Д. Історія України. – К.: Знання – Прес.-2002.-129 с.

11. Зарубіжні українці. Посібник. Г.С. Бігун, О.І. Мармазова, - Донецьк.- ДонДУЕТ.- 2004 – 86 с.

12. Бойко О.Д. Історія України.-К. Вид. центр. “Академія” 2003.-568 с.

13. Юрій М.Ф. Історія України.-К. – Кондор.- 2004.- 252 с.

Понятійний апарат:

Брацлавщина - східна частина Поділля з центром у м. Брацлавi. Співпадає з межами Брацлавського воєводства. Нині - Вінницька область.

Буковина в ХII-ХIII ст. входила до Галицько-Волинського князівства. Нині - Південна Буковина - територія Румунії, Північна Буковина - територія Чернівецької області.

Волинь - територія в басейні притоку р. Прип’ятi i верхів’їв Західного Бугу. Нині - Волинська область з центром у м. Луцьк.

Галичина - обширна територія західноукраїнських i польських земель (Східна i Західна). Центр Східної Галичини - м. Львів.

Подiлля - землi в басейні Південного Бугу i лівобережного басейну Дністра, які до ХIVст. називались Пониззям . Нині це територія Хмельницької i Вінницької областей.

Магдебурзьке право – феодальне міське право, що склалося в ХIII ст. у німецькому місті Магдебурзі. Воно передбачало міське самоврядування, надання містам податкового i судового імунітету, права власності на землю, привілеїв у сфері ремесла i торгівлі, а також звільнення мешканців міст від більшості повинностей.

Унія (від лат.”unio” - об’єднання) - вид об’єднання, союз держав.

Проблемно-пізнавальні питання:

1. Які українські землі потрапили під владу Великого князівства Литовського?

2. Коли була укладена Кревська унія?

3. Коли і де відбулася вирішальна битва проти сил Тевтонського ордену? Які її наслідки?

4. Коли і де було підписано унію, що остаточно оформила утворення держави Речі Посполитої?

5. Яка угода об’єднала католицьку і українську православну церкву?

6. Протягом якого періоду українські землі були загарбані Польщею?

7. Які українські землі і під владу яких держав потрапили протягом 14-15 ст.ст.?

8. Хто захопив Галичину і Західну Волинь у 14 ст.?

9. Які землі відійшли до складу Московського царства?

10. Яке значення мала Люблінська унія для Литви та України?

11. Яка держава захопила Закарпаття?

12. Чому литовсько-українська шляхта виступила за укладання Люблінської унії?

13. Коли були остаточно скасовані автономні права українських земель у складі Польського королівства?

14. Який був позитивний фактор розвитку українських земель у складі інших держав?

Реферати:

1. Стан українських земель у складі Литви і Польщі.

2. Братства і визвольний рух.

3. Запорізька Січ – державно-політичне утворення українського періоду.