Конспект уроку - Воєнно-політичні події 1650—1651 рр. - Розробки уроків 8 клас

Розробки уроків 8 клас

УРОК № 23

Тема. Воєнно-політичні події 1650—1651 pp.

Мета: розповідати про розгортання воєнних дій у 1651 p.; порівнювати умови Зборівського та Білоцерківського договорів; розвивати історичне мислення учнів, сприяти критичному осмисленню минулого; виховувати у школярів громадянську свідомість, сприяти утвердженню демократичних ідеалів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: битва під Берестечком, Білоцерківський договір.

Основні дати: 18—30 червня 1651 р. — битва під Берестечком; 18 вересня 1651 р. — укладення Білоцерківського договору.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Бліцопитування

1) Якою була офіційна назва Української козацької держави?

2) Що було покладено в основу політичного устрою Української гетьманської держави?

3) Які посадовці входили до Генерального уряду?

4) Скільки полків налічувалося в Гетьманщині в 1649 p.?

5) Яке місто було столицею Гетьманщини?

6) Який вид військових підрозділів становив основу української армії?

7) Якою була кількість регулярної армії Б. Хмельницького в роки війни?

8) Назвіть основні джерела поповнення державної скарбниці Гетьманщини.

9) Якою була вища судова інстанція Гетьманщини?

Картки для індивідуального опитування

Варіант І

1) Якими були особливості політичного устрою Гетьманщини?

2) Які зміни відбулися в соціально-економічному житті українського народу в роки Національно-визвольної війни?

Варіант II

1) Схарактеризуйте повноваження вищих органів влади Української гетьманської держави.

2) Назвіть особливості організації українського війська доби Б. Хмельницького.

Варіант III

1) Як в адміністративно-територіальному устрої Війська Запорозького втілювалися традиції козацького самоврядування?

2) Поясніть, як були організовані системи фінансів і судочинства Гетьманщини.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Відновлення воєнних дій. Битва під Берестечком.

Розповідь учителя

Із листопада 1650 р. польський уряд активно готувався до воєнних дій проти України. На початку 1651 р. король наказав командуванню розпочати нову воєнну кампанію. 8 лютого командувачі польських військ, польний гетьман Мартин Калиновський і брацлавський воєвода Станіслав Лянцкоронський, розгорнули наступ на українські землі. 10—12 лютого загони М. Калиновського після жорстокої січі захопили містечко Красне на Східному Поділлі. У бою з ворогом загинув один із найближчих сподвижників Хмельницького, брацлавський полковник Данило Нечай. Намагаючись оволодіти Східним Поділлям, М. Калиновський і С. Лянцкоронський 1—10 березня вели облогу Вінниці. Незважаючи на значну кількісну перевагу ворога, козаки, очолювані полковником Іваном Богуном, не дали захопити місто. 10 березня на допомогу обложеним прийшов уманський полк Йосипа Глуха і вдарив по польських частинах, які в паніці відступили. Розвиваючи наступ, козацькі війська оволоділи Баром, Хмільником, Шаргородом, Меджибожем та іншими містами. Спроба поляків оволодіти Східним Поділлям завершилася провалом.

Вирішальна битва воєнної кампанії 1651 р. відбулася в червні на Волині, неподалік м. Берестечка. Польське військо, очолюване королем Яном Казимиром, налічувало 100—120 тис. осіб, а зі слугами — близько 220—240 тисяч. 15 червня з-під Тернополя до Берестечка рушило військо Б. Хмельницького, яке налічувало близько 100 тис. осіб. До нього приєдналося 30—40-тисячне татарське військо на чолі з ханом Іслам-Гіреєм.

Битва під Берестечком розпочалася 18 червня. Перший бій між польською й татарською кіннотами завершився поразкою останньої. Наступний день не виявив переваги жодної зі сторін.

Переламним днем стало 20 червня. Поляки вийшли зі свого табору й розгорнули війська на лінії у 8—9 км, захищаючи центр і фланги сильною артилерією. Головними силами в центрі командував Ян Казимир, угрупованням на правому фланзі — С. Лянцкоронський, на лівому — Я. Вишневецький. Навпроти них, під прикриттям укріплених таборів, розташував свої війська Б. Хмельницький. На лівому фланзі розмістилася татарська кіннота Іслам-Гірея. Однак напередодні хан повідомив гетьманові, що наступного дня буде мусульманське свято, під час якого татари не можуть воювати, а також попередив про пригніченість його воїнів попередньою поразкою. У цій ситуації Хмельницький спробував уникнути вирішального бою в цей день.

Зранку 20 червня польський король Ян Казимир розпочав наступ. Близько 15 години поляки зрозуміли, що Хмельницький уникає битви. Із дозволу короля Вишневецький атакував правий фланг козацького війська, яким керував І. Богун. Іслам-Гірей наказав своїй кінноті завдати удару по Вишневецькому та військам короля, які намагалися його підтримати. Від гарматного й мушкетного вогню у бік ставки хана, який у відповідь розгорнули поляки, серед татар зчинилась паніка, і вони стали рятуватися втечею. Іслам-Гірей не зміг її зупинити і приєднався до свого відступаючого війська, залишивши поле бою.

Усвідомлюючи, що битва програна, Хмельницький вивів армію до укріпленого табору, улаштованого в долині р. Пляшівка, притоки Стиру. Залишивши наказним гетьманом Ф. Джеджалія, він рушив за ханом. Наздогнавши Іслам-Гірея, Хмельницький був змушений погодитися з ним, що повернути на поле битви виснажене втечею і деморалізоване татарське військо неможливо. Подальші події свідчать, що поки хан приводив у порядок своє військо, гетьман вирішив відступити до Білої Церкви й Корсуня. Поповнивши тут новими силами виведені з оточення з-під Берестечка залишки української армії,

Хмельницький збирався разом з Іслам-Гіреєм зупинити просування поляків під Білою Церквою.

Тим часом укріплений козацький табір під Берестечком перебував в облозі поляків. Вивести війська з оточення було доручено І. Богуну. За його наказом через болото і Пляшівку з підручних засобів збудували переправу, якою і було виведено основні сили української армії та всю полкову артилерію та порох. У цей день загинуло від 4 до 8 тис. повстанців, переважно внаслідок сум’яття на переправах. Усього ж під Берестечком загинуло близько 30 тис. козаків.

Цікаво знати

Для прикриття відступу з оточеного ворогом табору було сформовано загін із 300 козаків-добровольців. Вони не мали права відступати і загинули всі, не відступивши ані на крок. Поляки пропонували їм гроші й збереження життя, якщо вони складуть зброю. Козаки відкинули цю пропозицію й на очах у поляків висипали з гаманців усі свої гроші у воду, демонструючи свою зневагу до них. Усі 300 козаків полягли як герої.

2. Укладення Білоцерківської угоди.

Розповідь учителя

На кінець серпня 1651 р. Б. Хмельницькому вдалося зібрати 60-тисячну армію, до якої приєдналося 40-тисячне татарське військо. Україно-татарська армія розмістилася на добре укріплених позиціях під Білою Церквою. Сюди з-під Берестечка прибуло 35-тисячне польське військо, очолюване М. Потоцьким. До нього приєдналися литовські війська Я. Радзивілла (20 тис. осіб), які завдали поразки козакам під Лоєвом і взяли Київ, і М. Калиновського (15 тис. осіб).

Цікаво знати

Битва під Лоєвом (11 липня 1649 р.) — одна з битв Національно-визвольної війни українського народу, під час якої козацькі полки зупинили на Поліссі війська литовського великого гетьмана Я. Радзивілла, які одночасно з наступом польських військ на Волинь прагнули оволодіти Києвом.

У квітні 1649 р. під час очищення українських земель від іноземного панування і формування території козацької держави сіверський полковник М. Небаба зайняв Гомель, а чернігівський полковник С. Пободайло — Любеч і Лоїв. Від кінця травня литовські війська різко активізували бойові операції в Білорусі проти повстанців і козацьких загонів. Наприкінці червня у зв’язку з наближенням вирішальних подій, які призвели до битви під Зборовом, Я. Радзивілл отримав наказ рушити на Київ. У червні 1649 р. Я. Радзивілл зосереджує своє військо (30 тис. осіб) у районі Річиці й звідси, як із базового табору, розпочинає бойові дії проти сотень Чернігівського і Сіверського козацьких полків, а також селянських повстанських загонів, що діяли на правобережній Білорусі. Б. Хмельницький направив сюди київського полковника М. Кричевського із завданням не допустити прориву литовців в Україну та їхнього виходу в тил українського війська. Для воєнних дій проти литовського війська в районі Чорнобиля зосереджуються Київський, Овруцький і Любартовський полки; наказним гетьманом цього війська (до ЗО тис. осіб) призначається київський полковник М. Кричевський; йому підпорядковуються також Чернігівський і Сіверський полки. Переправившись через Прип’ять неподалік Мозиря, М. Кричевський рушив на північ у напрямку до литовського війська. У районі Лоєва розташовувалась переправа через Дніпро. Із лівого берега її прикривав Чернігівський полк (5 тис. осіб) на чолі із С. Пободайлом.

Опівдні 11 липня 1649 р. до литовського табору під Лоєвом підійшов авангард української армії, очолюваної М. Кричевським, і розпочав штурм ворожих позицій. У розпалі бою загін литовської кінноти, що повертався з розвідки, навально атакував українське військо з тилу, розірвавши козацький возовий табір. Ця частина української армії, не виконавши до кінця свого завдання, була розгромлена. Із запізненням С. Пободайло почав переправлятися на правий берег на допомогу українському авангарду, але Радзивілл навальними атаками своєї кінноти скинув його полк у Дніпро і фактично розстріляв у воді литовською піхотою. Сіверський полк М. Небаби, що рухався на допомогу авангарду української армії з півночі по правому берегу Дніпра, маючи сильну артилерію, теж був раптово атакований литовською кіннотою і розгромлений. Коли М. Кричевський прибув у другій половині дня 11 липня під Лоїв із головними силами, поразка йому була вже забезпечена. Розташувавши свій табір біля литовського, він вступив у бій, який точився до темної ночі й завершився поразкою української армії. У бою загинуло близько 20 тис. козаків і селян. Решта козаків відступила до свого табору в лісі, де відчайдушно боронилася. Після двогодинного штурму Радзивілл дав відбій. А вночі обложені вислизнули з оточення. Коли вранці жовніри увійшли в порожній табір, вони знайшли на ношах тяжко пораненого М. Кричевського: полковник, усвідомлюючи свої прорахунки і провину за загибель своїх військ, наказав залишити себе в лісі.

Радзивілл, утративши в боях 6 тис. своїх воїнів і витративши майже всі боєприпаси, не зміг продовжити наступ на Україну.

Бої 13—15 вересня були невдалими для поляків і примусили Потоцького відмовитися від намагань провести битву й отаборитися. Через нестачу продовольства в польському таборі розпочався голод і хвороби. Стали поширюватися чутки, що з Криму на допомогу Хмельницькому днями прибуде з великим військом Іслам-Гірей.

У цій ситуації поляки погодилися на пропозицію Хмельницького розпочати мирні переговори, однак висунули умови, які перекреслювали більшість здобутків Національно-визвольної війни. Це викликало бунт «черні» в козацькому війську, який підтримала частина татар. Жорстоко придушивши бунт, гетьман погодився підписати договір на досить важких для Гетьманщини умовах. Імовірно, він розумів слабкість свого необстріляного війська, краща частина якого полягла в пляшівських болотах під Берестечком, і значні втрати татарського війська.

За Білоцерківським договором, територія Гетьманщини обмежувалась Київським воєводством, а козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб. Козаки мали право селитися виключно на державних землях Київського воєводства, а ті, хто залишився поза реєстром, поверталися до своїх панів. Магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки, а до Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталася польська адміністрація. Гетьман мав підпорядковуватися королю й коронному гетьману, позбавлявся права дипломатичних відносин з іншими державами й повинен був розірвати союз із Кримським ханством. Пани не мали права притягати своїх підданих до суду за участь у війні. Права і привілеї православної церкви зберігалися. Польським військам заборонялося розміщуватися на території Київського воєводства. Гетьман мав призначати генеральну старшину й полковників за згодою короля. Хмельницький зберігав посаду гетьмана, але після його смерті право призначати і звільняти гетьмана переходило до короля.

Польська сторона вважала, що, уклавши Білоцерківський договір, вона остаточно приборкала Україну. Однак під час затвердження його умов сеймом Речі Посполитої виникла нездоланна перешкода: один із литовських шляхтичів своїм «вето» заблокував прийняття рішення. Оскільки це було рівнозначно розірванню договору, Б. Хмельницький став уважати його нечинним.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями

1) Яким був кількісний склад армій супротивників у Берестецькій битві?

2) Хто керував виведенням з оточення з-під Берестечка залишків української армії?

3) Якою була кількість козацького реєстру за Білоцерківською угодою?

Запитання для дискусії

1) Яка роль битви під Берестечком у Національно-визвольної війни?

2) Поширеною є думка, що поразка козацького війська була зумовлена зрадою кримських татар. Чи згодні ви з такою думкою?

Дидактична гра «Знайди відповідь»

Правила гри. Клас поділяється на п’ять команд. Кожна команда, використовуючи підручник, має з’ясувати ключові моменти історії Національно-визвольної війни. По завершенні роботи, яка чітко обмежується в часі, один представник від кожної команди представляє виконану роботу команди. У кого відповідь найповніша, той і виграє в змаганні.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Поразка в Берестецькій битві стала гірким, але повчальним досвідом для Б. Хмельницького. Вона унаочнила, що польська армія врахувала досвід попередніх поразок і навчилася протистояти козацькій тактиці ведення бою.

Події від поразки під Берестечком і до відновлення бойових дій під Білою Церквою продемонстрували велику волю й неабиякі організаторські здібності Б. Хмельницького.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати § 17 підручника.

2) Скласти повідомлення про одну з битв Національно-визвольної війни.