Науково-методичний журнал - Червень 2012

Пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва в шкільному курсі історії України

У цій статті продовжується аналіз пам’яток, що згадувались у попередній статті автора, а також розглядаються нові пам’ятки, які, на думку автора, можуть розширити знання учнів про розвиток культури України ХІХ - початку ХХ ст.

Навіть побіжний огляд порівняльної таблиці переліків пам’яток (у подальшому - переліків) архітектури та образотворчого мистецтва, обов’язкових для розпізнавання учнями та абітурієнтами і назв пам’яток, згаданих у підручниках з історії України для 9 класу, свідчить про те, що перелік пам’яток для розпізнавання, який пропонується для учнів 9 класу і абітурієнтів, є досить неповним.

У темі 4, наприклад, немає пам’яток, що відображають розвиток архітектури та образотворчого мистецтва на західноукраїнських землях. Не враховано стилістичну багатоманітність, що панувала в ХІХ ст. У переліках для розпізнавання немає визначних споруд, художніх творів, що згадуються авторами підручників з історії України для 9 класу.

Так, у підручниках, рекомендованих Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, згадуються такі архітектурні споруди і скульптури (скульптурні композиції).

Тема 4

• Будівля Київського університету (в усіх підручниках); Інститут шляхетних дівчат у Києві (в усіх підручниках), Потьомкінські сходи» в Одесі (в усіх підручниках);

• Інститут Оссолінських у Львові (в усіх підручниках), ратуша на площі Ринок у Львові (в усіх підручниках);

• палац Г. Галагана в с. Сокиринцях на Чернігівщині (в усіх підручниках); Воронцовський палац в Одесі (у двох підручниках); Дзвіниця Успенського собору в Харкові (у двох підручниках);

• «Самсон, який роздирає пащу леву» в Києві (у двох підручниках); пам’ятник на честь поновлення магдебурзького права в Києві (у двох підручниках); пам’ятник князю Володимиру в Києві (у двох підручниках); пам’ятник А. Рішельє в Одесі (у двох підручниках);

• Миколаївська церква на Аскольдовій могилі (у двох підручниках).

Тема 8

• Володимирський собор у Києві (в усіх підручниках);

• оперний театр в Одесі (в усіх підручниках);

• театр у Львові (в усіх підручниках);

• Львівський політехнічний університет (у двох підручниках);

• будинок Галицької ощадної каси у Львові (у двох підручниках);

• готель «Континенталь» у Києві (у двох підручниках);

• драматичний театр у Сімферополі (у двох підручниках);

• будівля міської думи у Києві (у двох підручниках);

• земельний банк у Харкові (у двох підручниках);

• Київський політехнічний інститут (у двох підручниках);

• театр Соловцова (Український драматичний театр ім. І. Франка) (у двох підручниках);

• пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві (у двох підручниках).

Будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях (нині Національний університет), який є в переліках для розпізнавання для учнів і абітурієнтів, згадується лише в одному підручнику.

Більшість архітектурних споруд і пам’яток монументального мистецтва, зазначених у підручниках для 9 класу, не увійшла до переліків. Якщо порівнювати кількість пам’яток, поданих у переліку, що стосується теми 4 навчальної програми за 9 клас, з кількістю пам’яток, поданих у переліках, що стосуються тем 2, 5, 6 навчальної програми за 8 клас, то з’ясуємо, що вдвічі менше пам’яток пропонується в переліку для 9 класу, незважаючи на те, що обидві навчальні програми охоплюють однаковий період (50 років). З погляду значення розвитку культури у першій половині ХІХ ст. це пояснити неможливо.

Кількісний аналіз не дає відповіді й на запитання: «За яким принципом підбирались архітектурні споруди, зазначені в переліках?».

На початку ХІХ ст. домінуючим в архітектурі України стає класичний стиль, який ґрунтується на традиціях і зовнішніх формах античної архітектури. Визначальною його особливістю була непорушність певних естетичних норм.

Зразки архітектури класицизму в Україні першої половини ХІХ ст. названо в підручниках: будівля Київського університету (червоний корпус) та будівлі Інституту шляхетних дівчат у Києві (нині Міжнародний центр культури і мистецтв), Інституту Оссолінських у Львові (Львівська національна наукова бібліотека України ім. Василя Стефаника), палац Г. Ґалаґана в с. Сокиринцях на Чернігвщині ратуша на площі Ринок у Львові (Львівська міська рада), дзвіниця Успенського собору в Харкові, найвища в Російській імперії в період будівництва - 89,5 м (мал. 1).

Мал. 1. Олександрівська дзвіниця Успенського собору. Харків, 1844 р.

Мал. 2. Церква св. Миколая на Аскольдовій могилі. Київ, 1809 р.

До зразків архітектури в стилі ампір, який деякі мистецтвознавці характеризують як різновид класицизму, належать Воронцовський палац в Одесі, церква св. Миколая на Аскольдовій могилі в Києві (мал. 2), перебудований на початку ХІХ ст. палац графів Реїв або Микулинецький палац у Тернопільській області (мал. 3), будівля Арсеналу в Києві (мал. 4).

Мал. 3. Микулинецький палац. Тернопільська область

Мал. 4. Будівля Арсеналу. Київ, 1803 р.

Таким чином, перелічені пам’ятки належать до тих частин України, які перебували в складі як Російської, так і Австрійської імперій. Крім того, ми маємо два архітектурні стилі, які мають певні особливості, та два типи архітектури: світської, що ставала домінуючою на той період, та церковної. Можливо, це слід враховувати під час створення додатків до навчальної програми та програми ЗНО з історії України, а також у доборі ілюстрацій до шкільних підручників. Варто також зважати на значення кожної споруди в історії України, яку роль вона відіграла в історичних подіях, з якими подіями була пов’язана.

Отже, загальними критеріями для відбору архітектурних пам’яток, що можуть увійти до переліків для розпізнавання як учнями, так і абітурієнтами, є такі.

1. Належить до різних регіонів України.

2. Наявність типових ознак архітектурних стилів, що панували на той період.

3. Додержання балансу світської та церковної архітектури.

4. Наявність назв і зображень зразків архітектури в шкільних підручниках.

5. Зв’язок внесених до переліку архітектурних споруд з важливими історичними подіями, фактами, особами, що вивчаються в курсі історії України.

За цими критеріями можна добирати до переліку зразки архітектури інших періодів історії України.

Керуючись наведеними критеріями до переліку архітектурних пам’яток першої половини ХІХ ст. для розпізнавання, на думку автора, слід віднести такі:

будівля Київського університету (червоний корпус);

ратуша на площі Ринок у Львові;

церква св. Миколая на Аскольдовій могилі (Київ);

дзвіниця Успенського собору в Харкові;

Воронцовський палац в Одесі.

Картина В. Тропініна викликає певні роздуми щодо її критеріїв відбору. Якщо мають бути картини українських художників, то твір Василя Тропініна ніби не слід включати до переліку. Проте російський художник (кріпак графа Мініха) прожив в Україні 11 років (1804-1812, 1818-1821). І цей період був дуже важливим не тільки для його становлення як митця та майбутнього академіка Російської академії мистецтв, а й для його учнів. Пізніше В. Тропінін створив незабутній образ українського народу. На думку автора, картина «Портрет українця» має певні переваги для її віднесення до переліку для розпізнавання, оскільки на портреті, за багатьма версіями, зображений Устим Кармалюк. Усі автори підручників вмістили картину як портрет У. Кармалюка, що дає можливість говорити про гарантію впізнавання його учнями. Мистецька значимість цього твору не викликає сумніву.

Водночас у двох підручниках згадуються картини В. Боровиковського. З 1795 по 1825 рр. він проживав у Москві та Петербурзі, і в його колекції немає творів, безпосередньо пов’язаних з Україною, тому зрозуміло, чому його твори не віднесено до переліку. Але ж український художник зробив значний внесок у розвиток мистецтва. Згаданий в одному з підручників «Портрет Дмитра Трощинського» створено ним у 1799 р., тоді як написаний у стилі сентименталізму «Портрет сестер Гагаріних» - у 1802 р., тобто належить до першої половини ХІХ ст. і може бути в переліку для розпізнавання (мал. 5).

Мал. 5. В. Боровиковський. Портрет сестер Гагаріних. 1802 р.

До цього періоду належить і творчість В. Штернберга, автора фронтиспісу «Кобзар з поводирем» першого (1840) видання «Кобзаря» Шевченка (мал. 6) та багатьох інших творів, що відображають реальність тогочасного життя і побуту, розкривають характер українців, самобутність української природи. Саме твори В. Штернберга допомагають візуально уявити епоху першої половини ХІХст.: «Ярмарок в Ічні» (1836), «Переправа через Дніпро під Києвом» (1837), «Садиба Г. С. Тарновського в Качанівці» (1837), «Малоросійський шинок» (1837), «Вид на Поділ у Києві» (1837). Кожна з названих картин, і насамперед офорт «Кобзар з поводирем», може бути в переліку для розпізнавання. 

Мал. 6. В. Штернберг. Офорт «Кобзар з поводирем». 1840 р.

Учням та абітурієнтам пропонуються для розпізнавання офорти Т. Шевченка на історичну тематику з «Живописної України». Але відомо, що в 1844 р. вийшов єдиний випуск «Живописної України» з шести естампів - «Дари в Чигирині 1649 року», «Старости», «Судня рада» (не змішувати з однойменним малюнком, що зберігається в Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві), «Казка», «У Києві», «Видубецький монастир у Києві». Чи не краще конкретно зазначити естамп у переліку? Найбільш вдалим за історичним змістом, напевно, є офорт «Дари в Чигирині 1649 року».

Отже, на думку автора, у переліках, що пропонуються учням та абітурієнтам для розпізнавання, можуть бути такі твори:

Т. Шевченко «Автопортрет», «Катерина»;

Т. Шевченко «Дари в Чигирині 1649 року»;

В. Тропінін «Дівчина з Поділля» або «Портрет українця»;

В. Боровиковський «Портрет сестер Гагаріних»;

В. Штернберг «Кобзар з поводирем» (фронтиспіс) або «Ярмарок в Ічні».

У назві пам’яток для розпізнавання немає поняття «монументальне мистецтво», що означає різновид пластичних мистецтв, до якого відносять пам’ятники і монументи, скульптурне, живописне, мозаїчне убрання будівель, вітражі, міську і паркову скульптуру, фонтани, а також створені в минулі історичні періоди високохудожні твори скульптури, живопису, декоративного мистецтва, як пов’язані з архітектурними спорудами, так і самостійні, що відображають світогляд, естетичні погляди і рівень розвитку культури певної історичної епохи.

У переліках, що стосуються навчальних програм 7 і 8 класів, таких пам’яток - незначна кількість. У темах 9 класу їх кількість значно збільшилась, тому потрібно вживати поняття «монументальне мистецтво» у назві переліків: «Перелік пам’яток архітектури, монументального та образотворчого мистецтва».

У переліках, що стосуються першої половини ХІХ ст., не названо жодної пам’ятки монументального мистецтва, хоча у підручниках згадуються:

• сходи з Приморського бульвару в Одесі (в усіх підручниках);

• скульптурна композиція «Самсон, який роздирає пащу леву» в Києві (у двох підручниках);

• пам’ятник А. Рішельє в Одесі (у двох підручниках);

• пам’ятник князю Володимиру в Києві (у двох підручниках).

Оригінальність і мистецька значимість цих творів не викликає сумніву. За результатами дослідження 2004 р., проведеного під егідою компанії Marketing e tv за участю провідних мистецтвознавців країн Євросоюзу, Потьомкінські сходи (1828) увійшли під шостим номером до десятки найкрасивіших сходів в Європі. Крім того, вони розташовані в межах портової зони Одеси. Уряд запропонував включити їх до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Пам’ятник князю Володимиру не належить до цього періоду, адже він був відкритий 28 вересня (10 жовтня) 1853 р.

Альтанка (фонтан «Самсон») була відновлена після пожежі 1811 р. Додатково було встановлено скульптуру «Самсон, який роздирає пащу леву». У 1934 р. скульптуру й альтанку було ліквідовано, відновлено в 1982 р. у стилі бароко за ескізами ХІХ ст. Нині це окраса Києва.

Таким чином, до переліку пам’яток монументального мистецтва першої половини ХІХ ст. варто включити такі:

• сходи з Приморського бульвару в Одесі;

• скульптурну композицію «Самсон, який роздирає пащу леву» в Києві;

• пам’ятник А. Ришельє в Одесі.

У підручниках згадується набагато більше архітектурних споруд другої половини ХІХ ст., ніж у переліках. Це пов’язано зі змінами в архітектурі того періоду - дедалі більше переважає еклектика, тобто механічне поєднання в одній будівлі різнорідних стилів, з’являються нові особливості в будівництві: нові типи громадських будівель (театри, музеї, банки тощо), житлові багатоповерхівкі. Це потрібно відобразити і в переліках для учнів та абітурієнтів.

Згаданим критеріям відбору до переліків відповідають такі архітектурні споруди: Володимирський собор у Києві, оперний театр в Одесі, театр у Львові (найчастіше згадувані у підручниках).

Будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях включений до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. Палац Потоцьких (мал. 7), збудований у неокласичному стилі (1890), і споруджений у стилі історизму колишній будинок Галицького сейму (мал. 8) (головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка) (1877-1881), як споруди історичного центру Львова вже давно належать до об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. Отже, мають бути в переліках для розпізнавання.

Мал. 7. Палац Потоцьких. Львів, 1888-1890 рр.

Мал. 8. Будинок Галицького сейму. Львів, 1877-1881 рр.

Сучасна будівля драматичного театру в Сімферополі (1911) не може бути включена до переліків для розпізнавання, як і будинок міської думи в Києві, що був зруйнований під час війни 1941-1944 рр. і не відновлювався.

Земельний банк у Харкові (Харківський автотранспортний технікум) є яскравим зразком неоренесансу (мал. 9), будівля першого корпусу Київського політехнічного інституту - зразком неороманського стилю (мал. 10), будинок Галицької ощадної каси у Львові (1889-1891) (музей етнографії) і театр Соловцова (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка) (мал. 11) побудовані в стилі еклектики, який мистецтвознавці визначають як історизм. До речі, архітектором театру Соловцова і згадуваного у підручниках готелю «Континенталь» (мал. 12) був Е.-Ф. Брадтман.

Мал. 9. Земельний банк. Харків, 1896-1898 рр.

Мал. 10. Перший корпус КПІ. Київ, 1898 р.

Мал. 11. Театр соловцова. Київ, 1898 р.

Мал. 12. Готель «Континенталь». Київ, 1897 р.

Отже, список архітектурних споруд другої половини ХІХ ст. у переліках для розпізнавання учнями та абітурієнтами може бути таким:

— будівля театру в Одесі;

— будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях;

— Володимирський собор у Києві;

— палац Потоцьких у Львові;

— будинок Галицького сейму у Львові;

— Земельний банк у Харкові;

— будівля першого корпусу Київського політехнічного інституту;

— будинок Галицької ощадної каси у Львові;

— театр Соловцова в Києві;

— готель «Континенталь» у Києві.

У цьому списку є об’єкти з різних регіонів України, споруди культового призначення та різнотипні світські споруди (театри, житловий будинок, палац, фінансові установи, університети, будинки органів влади), споруди різноманітних архітектурних стилів.

З пам’яток монументального мистецтва у переліках зазначено лише пам’ятник Б. Хмельницькому. А в двох підручниках згадується творчість Л. Позена. Його роботи (1880-1890) - скульптурні статуетки і групи історичної та соціальної тематики вилиті з бронзи: «Лірник (Кобзар)» (1883), «Переселенці» (1884), «Запорожець у розвідці» (1887) (мал. 13), «Скіф» (1889), «Оранка на Україні» (1897) та ще десятки творів. Про його визнання свідчить той факт, що в 1894 р. він був визнаний дійсним членом Імператорської академії мистецтв у Петербурзі. 

Мал. 13. Л. Позен. Запорожець у розвідці. 1887 р.

Пам’ятник М. Гоголю скульптора Пармена Забіли (згадується у підручнику) з’явився в Ніжині в 1881 р. Це перший у світі пам’ятник великому письменнику (мал. 14).

Мал. 14. П. Забіла. Пам’ятник Н. Гоголю в Ніжині, 1881 р.

Скульптурні групи «Опікунчий дух Галичини», «Праця», «Освіта» (мал. 15) італійського скульптора Теодора Риґера є окрасою Галицького сейму (Львівського національного університету ім. Івана Франка) і мають символічний характер. Але внесення їх до переліків для розпізнавання потребує обговорення.

Мал. 15. Т. Риґер. Скульптурні групи «Освіта» (а), «Праця» (б) біля входу Львівського національного університету ім. Івана Франка. 1879-1881 рр.

Отже, перелік творів монументального мистецтва другої половини ХІХ ст., обов’язкових для розпізнавання, може бути таким:

• пам’ятник князю Володимиру в Києві (1853);

• пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві;

• скульптурна статуетка «Запорожець у розвідці»;

• пам’ятник М. Гоголю в Ніжині;

• скульптурні групи «Опікунчий дух Галичини», «Праця», «Освіта» (як можливий варіант).

У підручниках для 9 класу образотворче мистецтво другої половини ХІХ ст. представлено творами значної плеяди художників. Про їх творчість згадують автори або твори їх вміщено як ілюстрації:

• М. Пимоненко (в усіх підручниках);

• К. Костанді (у двох підручниках);

• С. Васильківський (у двох підручниках);

• К. Устиянович (у двох підручниках);

• К. Трутовський (у двох підручниках);

• М. Кузнєцов (у двох підручниках);

• В. Маковський (у двох підручниках);

• В. Орловський (в одному підручнику);

• О. Мурашко (в одному підручнику);

• Л. Жемчужников (в одному підручнику);

• А. Куїнджі (в одному підручнику);

І. Соколов (в одному підручнику);

М. Ярошенко (в одному підручнику);

С. Світославський (в одному підручнику);

І. Рєпін (в одному підручнику).

Картини М. Пимоненка, С. Васильківського не викликають сумнівів щодо внесення до переліків для розпізнавання. Проте вибір картини російського художника І. Рєпіна швидше зумовлений її історичним змістом.

Дивує відсутність у переліках для розпізнавання і в підручниках картин І. Айвазовського, цього великого вірменина, сім’я якого має галицьке коріння, а сам він значний час проживав у Феодосії.

У переліках немає творів художників, які згадуються більшістю авторів підручників, рекомендованих Міністерством освіти і науки, молоді та спорту. Якщо це пояснюється кількісним зменшення творів для розпізнавання, то можна було б замість двох творів М. Тимошенка («Святочне ворожіння», 1888) і двох С. Васильківського («Сторожа запорозьких вольностей»; «Козаки в степу», (1890) зазначити по одному твору і додати до переліків твори інших митців.

Це стосується насамперед художників, віднесених випадково до першої половини ХІХ ст., таких як І. Сошенко. Доцільно було б зазначити в переліку його картину «Продаж сіна на Дніпрі» (1857) (мал. 16).

Мал. 16. І. Сошенко. Продаж сіна на Дніпрі. 1857 р.

За картину «Хоровод в Малоросії» (1860 р.) (мал. 17) К. Трутовський отримав звання академіка Російської академії мистецтв. Творчість Корнила Устияновича може бути представлена картиною на історичну тематику, яких в його доробку більш як два десятки. Картина М. Кузнецова «На заробітки» (мал. 18) висвітлює соціальний процес другої половини ХІХ ст. Як зразок побутового живопису варто включити картини російського художника В. Маковського «Дівич-вечір» (1882), «Ярмарок в Полтаві» (1882), «Ярмарок» (1882) тощо. Прикладом романтичного зображення природи може бути картина В. Орловського «Затишшя» (1890) (мал. 19).

Мал. 17. К. Трутовський. Хоровод в Малоросії. 1860 р.

Мал. 18. М. Кузнецов. На заробітки. 1882 р.

Мал. 19. В. Орловський. Затишшя. 1890 р.

Картина І. Соколова «Проводи рекрутів» (1860) (мал. 20) — одна з небагатьох, що відображає це соціальне явище. Обов’язково слід внести до переліків для розпізнавання найбільш відому картину І. Айвазовського «Дев’ятий вал» (1850). Як бачимо, у такому переліку представлені стилі ХІХ ст.: класицизм (І. Сошенко) і реалізм, різновиди побутового живопису.

Мал. 20. І. Соколов. Проводи рекрутів. 1860 р.

Твори О. Мурашка і К. Костанді можна зазначити в переліках за 10 клас.

Отже, розширений перелік творів образотворчого мистецтва другої половини ХІХ ст., обов’язкових для розпізнавання учнями і абітурієнтами, може бути таким:

• М. Пимоненко «Святочне ворожіння»;

• С. Васильківський «Сторожа запорозьких вольностей» («Козаки в степу»);

• І. Сошенко «Продаж сіна на Дніпрі»;

• К. Трутовський «Хоровод в Малоросії»;

• М. Кузнецов «На заробітки»;

• В. Маковський - одна з картин: «Дівич-вечір», «Ярмарок в Полтаві», «Ярмарок»;

• В. Орловський «Затишшя»;

• І. Соколов «Проводи рекрутів»;

• І. Айвазовський «Дев’ятий вал»;

• К. Устиянович - одна з картин: «Бойківська пара», «Гуцул», «Козацька битва».

Архітектура, монументальне і образотворче мистецтво початку ХХ ст. у переліках, на відміну від підручників, представлені кількома пам’ятками. Але ж це був бурхливий період пошуку нових напрямів і канонів. В архітектурі починає домінувати модерн, зразки якого подано в переліках для запам’ятовування. Варто умовно виділити чотири основних центри архітектурного модерну: Київський, Полтавський, Харківський, Львівський, які мають бути представлені в переліках. Одним із зразків є Харківська сільськогосподарська селекційна станція (мал. 21).

Мал. 21. Будинок Харківської селекційної станції. 1909-1913 pp.

Водночас в архітектурі цього періоду залишається еклектика, зразком якої можуть бути згадувані у підручниках костел св. Миколая в Києві, побудований в неоготичному стилі (мал. 22), і будівля драматичного театру в Сімферополі, споруджена в стилі неокласицизму (мал. 23).

Варто висвітлити в переліках технологічні особливості цього періоду, зразками яких можуть бути Бессарабський ринок у Києві, будівля залізничного вокзалу в Жмеринці в стилі неоренесансу (мал. 24).

Отже, перелік споруд архітектури початку ХХ ст., обов’язкових для розпізнавання учнями і абітурієнтами, може бути таким:

Мал. 22. Костел св. Миколая у Києві, 1899-1909 рр.

Мал. 23. Драматичний театр у Сімферополі, 1911 р.

Мал. 24. Вокзал у Жмеринці, 1899-1904 рр.

• будинок Полтавського земства;

• будинок з химерами в Києві;

• будівля банку «Дністер» у Львові;

• Сільськогосподарська селекційна станція у Харкові;

• костел св. Миколая у Києві;

• будівля драматичного театру в Сімферополі;

• Бессарабський ринок у Києві;

• будівля залізничного вокзалу в Жмеринці.

Монументальне мистецтво цього періоду характеризується класичним стилем і появою скульпторів-модерністів.

До класичного стилю можна віднести пам’ятники А. Міцкевичу у Львові (мал. 25),

Мал. 25. Пам’ятник А. Міцкевичу у Львові, 1904 р.

Мал. 26. Пам’ятник І. Котляревському в Полтаві, 1903 р.

І. Котляревському в Полтаві (перший пам’ятник письменнику в Україні) (мал. 26), скульптури «Козак і дівчина» М. Гаврилка (мал. 27), алегоричні фігури «Залізниця», «Торгівля» та чоловіча фігура на леві на фронтоні залізничного вокзалу у Львові (1902-1903) П. Війтовича.

Мал. 27. Скульптура «Козак і дівчина». 1908 р.

До видатних скульпторів-модерністів належить О. Архипенко, який навчався в Київському художньому училищі в 1902-1905 рр.

І хоч подальше життя митця не було пов’язане з Україною, його можна вважати видатним українським художником, що перевернув уявлення про скульптуру в світі. «Жінка і кіт» (мал. 28) - одна з перших скульптур паризького періоду, періоду становлення О. Архипенка як модерніста.

Мал. 28. скульптура «Жінка і кіт», 1910 р.

Пропонуємо такий перелік творів монументального мистецтва початку ХХ ст., обов’язкових для розпізнавання учнями та абітурієнтами:

• пам’ятник А. Міцкевичу у Львові;

• пам’ятник Котляревському в Полтаві;

• «Козак і дівчина» М. Гаврилка;

• алегоричні фігури на фронтоні залізничного вокзалу у Львові;

• скульптура «Жінка і кіт» О. Архипенка.

Живопис цього періоду є дуже різноманітним як за стилістикою, так і за жанрами, проте в переліку для розпізнавання зазначено назву лише однієї картини. У підручниках для 10 класу згадується творчість десяти художників. Але в переліках варто зупинитись, на думку автора, на характерних зразках стилістичних і жанрових особливостях цього періоду і подати назви тих образотворчих творів, що визначали розвиток живопису початку ХХ ст.

У підручниках згадуються твори таких художників: С. Світославський (1857-1931), М. Ткаченко (1860-1916), І. Похитонов (1850-1823), П. Нілус (1869-1943), А. Маневич (1881-1942), М. Бурачек (1871-1942). Їх творчість відома далеко за межами України, але цього недостатньо, щоб їх знали українські школярі.

Оскільки в цей період працювало багато живописців, які залишили яскравий слід в образотворчому мистецтві і мали вплив на подальший його розвиток, варто зазначити у переліку твори, щодо яких існує усталена думка.

Творчість К. Костанді припадає на кінець ХІХ - початок ХХ ст. Найбільш відома його картина «В люди» була написана в 1885 р. До переліку можна віднести іншу відому картину—«Рання весна» (1915) (мал. 29).

У творчості таких художників, як М. Самокиш, М. Івасюк, Ф. Красицький значне місце посідає козацьке минуле України, тому в переліку можна зазначити: картину Ф. Красицького «Гість із Запоріжжя» (мал. 30), відому картину М. Івасюка «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1912), відому картину баталіста М. Самокиша «Подвиг солдат генерала М. М. Раєвського під Салтановкою 11 липня 1812 року».

Творчість Г. Нарбута, автора ескізу перших українських грошей, доцільно віднести до теми «Культура і духовне життя в Україні в 1917-1921 рр.».

Творчість О. Новаківського може бути представлена картиною «Поля» (мал. 31), що належить до львівського періоду його творчості як імпресіоніста.

Мал. 29. К. Костанді. Рання весна. 1915 р.

Мал. 30. Ф. Красицький. Гість із Запоріжжя. 1916 р.

Мал. 31. О. Новаківський. Поля. 1913 р.

(Далі буде)