Вісник - Випуск 43 - 2011

Динаміка чисельності сільського населення України: за матеріалами переписів 1989 та 2001 pp.

Динаміка чисельності сільського населення України: за матеріалами переписів 1989 та 2001 pp. Стаття присвячена дослідженню демографічних процесів в українському селі наприкінці XX - на початку XXI ст. На основі аналізу статистичних матеріалів переписів населення 1989 та 2001 pp. досліджуються зміни чисельності сільського населення та особливості його територіального розміщення. Розкрито причини скорочення чисельності сільських мешканців.

Ключові слова: Україна, демографічні процеси, сільське населення, зміни чисельності, територіальне розміщення.

Демографічна ситуація в сучасній Україні характеризується кризовими явищами, які особливо відчутно відбиваються на сільському населенні. Українське селянство залишається носієм традиційної української ідентичності, незважаючи на катаклізми XX ст. Розкуркулення, околгоспнення, гоніння на Церкву підірвали багатовікові звичаї та традиційний спосіб життя селянства, три голодомори та дві світові війни ослабили його демографічний потенціал. Однак українське село продовжує і сьогодні бути «донором» людських ресурсів для урбаністичного середовища.

Попри те, що українське село належить до традиційної тематики вітчизняної гуманітаристики, окремі аспекти цієї важливої наукової проблематики залишаються малодослідженими. Насамперед це стосується дослідження демографічних процесів на основі аналізу статистичних матеріалів. Демографічні процеси в сучасній Україні знайшли відображення в науковому доробку українських демографів, географів, істориків, економістів, філософів, політологів та соціологів. Фундаментальне дослідження демографічної ситуації в сучасному селі та зважена наукова оцінка перспектив його розвитку належить О. Г. Рогожину. Дослідженню витоків, сутності та наслідків демографічної кризи в Україні присвячені колективні монографії науковців Інституту демографії та соціальних досліджень та Інституту економіки НАН України.

Опираючись на науковий доробок української гуманітаристики та опрацювання статистичних матеріалів переписів 1989 та 2001 pp. [16, 17], і проводилося дослідження демографічних процесів в українському селі. На основі даних переписів підготовлені авторські таблиці. Аналіз статистичних даних дозволив виявити не лише загальні тенденції, але й встановити регіональні відмінності в змінах чисельності та територіальному розміщенні сільського населення, що уточнює усталену оцінку демографічної ситуації в українському селі наприкінці XX - на початку XXI ст.

Загальна чисельність сільського населення України складала в 1989 році 17 154 803 особи, а в 2001 році скоротилася до 15 950 173 осіб. Тобто, за 1989 - 2001 pp. його чисельність зменшилася на 1 204 630 осіб (7,02%). Темпи скорочення чисельності сільського населення були дещо вищими, ніж міського - 5,85% та всього населення України - 6,24%. Доволі значною була й частка сільського населення в скороченні загальної чисельності населення України за 12 років - 37,51%. Динаміка чисельності сільських мешканців за 1989-2001 pp. мала значні територіальні відмінності.

Захід України. Чисельність сільського населення в Західному регіоні зменшилася з 5 100 163 осіб у 1989 році до 5 052 916 осіб у 2001 році, тобто досить не істотно - лише на 0,93% (47 247 осіб). Темпи скорочення чисельності сільського населення в цьому регіоні були нижчими, ніж міського - 2,46% та всього населення - 1,66%. Рівень частки сільського населення в скороченні чисельності всього населення регіону за 1989 - 2001 pp. становив 29,38%. Досить незначною була також і частка регіону в скороченні загальної чисельності сільського населення в Україні - лише 3,92%.

Напрями змін чисельності сільського населення за 1989-2001 pp. відрізнялися за окремими західними областями. Зокрема, у двох із них спостерігалося її зростання: Закарпатській - на 7,45% (55 031 особу) та Чернівецькій - на 0,80% (4 379 осіб). Чисельність міського населення в цих двох областях, навпаки, скоротилася. Протилежні напрями змін чисельності сільського та міського населення призвели до того, що загальна чисельність населення Закарпатської області за цей час збільшилася, а Чернівецької, навпаки, зменшилася.

В інших п’яти західних областях за 1989-2001 pp. спостерігалося зменшення чисельності сільського населення: Тернопільській - на 5,05% (34 978 осіб), Львівській - на 3,89% (43 418 осіб), Волинській - на 2,55% (13 880 осіб), Рівненській - на 1,60% (10 189 осіб), Івано-Франківській - на 0,51% (4 192 особи). У Волинській, Рівненській, Тернопільській областях чисельність сільського населення зменшувалася на тлі приросту чисельності міського. В Івано-Франківській області темпи скорочення числа сільського та міського населення фактично не відрізнялися, а у Львівській чисельність міського населення скорочувалася інтенсивніше, ніж сільського.

Центр України. Серед усіх чотирьох регіонів України найбільш істотного скорочення чисельності, насамперед унаслідок розгортання депопуляційних процесів, зазнало сільське населення Центрального регіону. Його чисельність складала в 1989 році 6 712 846 осіб, а в 2001 році - 5 811 115 осіб, тобто зменшилася на 13,43% (901 731 особу). Темпи скорочення чисельності сільського населення в центральних областях були значно вищими, ніж міського та всього населення, відповідно, 2,80% та 7,04%. Загальна чисельність населення Центрального регіону зменшилася переважно завдяки сільському населенню. Частка сільських мешканців у скороченні чисельності всього населення регіону за 1989-2001 pp. становила 76,09%. В основному за рахунок центральних областей зазнала істотного скорочення й загальна чисельність сільського населення України - 74,86%.

Темпи скорочення чисельності сільського населення за 1989— 2001 pp. мали значні відмінності за окремими центральними областями. Серед усіх областей не лише в регіоні, а й у цілому в Україні, найбільш високі темпи скорочення чисельності сільського населення як в абсолютних, так і у відносних показниках спостерігалися в Чернігівській області - на 21,63% (143 393 особи). Істотно скоротилася також чисельність сільського населення в інших центральних областях: Сумській - на 16,51 % (90 739 осіб), Житомирській - на 14,84% (107 490 осіб), Київській - на 13,66 % (123 277 осіб), Хмельницькій - на 12,59% (101 300 осіб), Полтавській - на 11,80% (90 601 особу), Вінницькій - на 11,44% (123 394 особи), Черкаській - на 10,25% (74 358 осіб), Кіровоградській - на 9,48% (47 179 осіб). У всіх областях регіону темпи скорочення чисельності сільського населення виявилися вищими, ніж міського.

Загальна чисельність сільського населення Західного та Центрального регіонів становила в 1989 році 11 813 009 осіб, а в 2001 році зменшилася до 10 864 031 осіб. За 12 років скорочення складало 948 978 осіб (8,03%). Темпи зменшення чисельності сільського населення в цих регіонах були значно вищими, ніж міського - 2,69% та всього населення - 5,07%. Частка сільського населення в скороченні чисельності всього населення Західного та Центрального регіонів за 1989-2001 pp. становила 70,51%. За рахунок цих регіонів, насамперед центральних областей, зменшилася також і загальна чисельність сільського населення України - 78,78%.

Південь України. На відміну від Західного та Центрального регіонів, чисельність сільського населення Півдня залишалася порівняно меншою, хоча також зазнала скорочення за 1989-2001 pp. на 122 879 осіб (3,28%). Зокрема, вона становила в 1989 році 3 742 682 особи, а в 2001 році зменшилася до 3 619 803 осіб. Темпи скорочення чисельності сільського населення на Півдні були значно нижчими, ніж міського - 6,73% та всього населення - 5,78%. Частка сільського населення у скороченні загальної чисельності населення регіону за 1989-2001 pp. була порівняно незначною - 18,60%. Ще меншим виявився рівень частки сільського Південного регіону в скороченні чисельності сільського населення України - лише 10,20%.

У змінах чисельності сільських мешканців спостерігалися відмінності за окремими областями Півдня України. З одного боку, у переважній більшості південних областей спостерігалося істотне скорочення його чисельності: Миколаївській - на 6,57% (30 069 осіб), Дніпропетровській - на 6,40% (41 691 особу), Запорізькій - на 6,36% (32 197 осіб), Одеській - на 5,36% (48 199 осіб). У Херсонській області темпи скорочення були значно нижчими - 2,36% (11 348 осіб). З іншого боку, чисельність сільського населення в Криму за цей час, навпаки, зросла - на 5,44% (40 625 осіб). Цей приріст відбувся за рахунок повернення раніше депортованих народів, насамперед кримських татар, які оселялися переважно в сільській місцевості. У Криму зростання чисельності сільського населення відбувалося на тлі скорочення числа міського - на 1,20%. Темпи скорочення чисельності сільського населення виявилися меншими, порівняно з міським у всіх південних областях, за винятком Миколаївської.

Схід України. Найменшою, порівняно з трьома іншими регіонами, залишалася чисельність сільського населення в найбільш урбанізованому Східному регіоні. Зокрема, у 1989 році вона становила 1 599 112 осіб, а в 2001 році зменшилася до 1 466 339 осіб. За 12 років скорочення складало 132 773 особи (8,30%). За темпами зменшення чисельності сільського населення в абсолютних та у відносних показниках Східний регіон посідав друге місце після Центрального. Темпи скорочення чисельності сільського населення протягом 1989 - 2001 pp. на Сході України характеризувалися дещо меншими показниками, ніж міського - 9,74% та всього населення - 9,54%. Частка сільського населення в скороченні чисельності населення регіону складала 12,27%. Незначним був і рівень частки Східного регіону в скороченні чисельності всього сільського населення в Україні - 11,02%.

Незначні відмінності в темпах скорочення чисельності сільських мешканців за 1989-2001 pp. спостерігалися за окремими областями Східного регіону. Так, у Луганській області їхня чисельність зменшилася на 9,05% (35 509 осіб), Харківській - на 8,28% (56 838 осіб), Донецькій - на 7,77% (40 426 осіб). У всіх східних областях чисельність сільського населення скорочувалася дещо повільніше, ніж міського.

Загальна чисельність сільського населення в Південному та Східному регіонах залишалася значно меншою, ніж у Центральному та Західному. Так, у 1989 році його чисельність у південних та східних областях становила 5 341 794 особи, а в 2001 році вона зменшилася до 5 086 142 осіб. За 1989-2001 pp. скорочення складало 4,79% (255 652 особи). Темпи скорочення чисельності сільського населення на Півдні та Сході України за цей час визначалися меншими показниками, ніж міського та всього населення, відповідно, 8,23% та 7,49%. Частка сільського населення в скороченні загальної чисельності населення південних та східних областей за 1989-2001 pp. становила 13,71%. Частка сільського населення цих двох регіонів у скороченні чисельності сільського населення України складала 21,22%.

Таким чином, аналіз статистичних матеріалів переписів населення 1989 та 2001 pp. свідчить про істотне зменшення загальної чисельності сільського населення України, що відбувалося навіть вищими темпами, ніж міського. Серед чотирьох регіонів його чисельність зазнала найбільш значного скорочення в Центральному регіоні, насамперед за рахунок депопуляції. Зростання чисельності сільських мешканців спостерігалося лише в Закарпатській та Чернівецькій областях - за рахунок природного приросту, а в Криму - за рахунок механічного приросту (репатріації кримських татар).

Головними причинами, що зумовили інтенсивне скорочення чисельності сільського населення в Україні стали депопуляційні процеси, які розгорнулися в північних областях (Чернігівській та Сумській) ще з 60-х pp. XX ст. У 70-х pp. депопуляція охопила центральні області, у 80-ті вона перекинулася на східні, а з початку 90-х pp. її впливу зазнали південні та більшість західних областей.

Безпосередній вплив на зменшення чисельності сільського населення мала і прискорена урбанізація 60-80 pp. XX ст. Масове переселення сільської молоді до міст підривало демографічний потенціал українського села, прискорило процес «старіння» сільського населення. Протягом 90-х pp. XX ст. та на початку XXI ст. продовжувалася міграція сільської молоді не лише до міст України, а й за кордон, що негативно впливає на процес природного відтворення сільського населення.

Депопуляційні та міграційні процеси негативно відбилися на сільській поселенській мережі. Відбувається обезлюднення невеликих сіл та хуторів, внаслідок чого вони зникають з мали України. Так, у 2001 році в Україні нараховувалося 28 814 сільських населених пунктів, майже третина з них (7 754) - деградуючі, де мешкають переважно люди похилого віку, а також 233 - безлюдні. Особливо багато таких населених пунктів у Чернігівській та Сумській областях. Зокрема, із 1499 сільських населених пунктів Сумської області 803, тобто більшість, належать до категорії деградуючих. Зникають села та хутори, де українські селяни жили не одне століття.

Територіальне розміщення сільського населення України істотно відрізнялося від розселення міського населення. Захід України. Частка Західного регіону серед загальної чисельності сільського населення України зросла з 29,73% у 1989 році до 31,68% у 2001 році, тобто на 1,95%. Отже, статистичні дані свідчать про те, що майже третина сільського населення України зосереджена лише в семи західних областях. Для порівняння, частка регіону серед міського населення України була майже втричі меншою й складала в 2001 році лише 13,93%. За 1989-2001 pp. збільшився рівень частки кожної із семи західних областей серед сільського населення України. Найбільшою не лише в Західному регіоні, але й серед усіх областей, залишалася частка Львівщини - 6,72% у 2001 році. До того ж, рівень частки кожної західної області був істотно вищим серед сільського населення, порівняно з міським.

Центр України. Серед чотирьох регіонів України найвищий рівень частки в загальній чисельності сільського населення належав Центральному регіону, незважаючи на його скорочення з 39,13% у 1989 році до 36,43% у 2001 році, тобто на 2,70%. Рівень частки регіону серед усього сільського населення був істотно вищим, ніж серед усього міського, і складав у 2001 році 30,46%. Протягом 1989-2001pp. зменшилася також і частка кожної із дев’яти центральних областей у загальній чисельності сільського населення. Найвищою в регіоні та другою серед всіх областей України (після Львівської) була частка Вінницької області серед сільського населення - 5,99% у 2001 році. Крім того, рівень частки кожної із центральних областей серед сільського населення продовжу вав залишатися вищим, ніж серед міського.

Разом частка Західного та Центрального регіонів серед загальної чисельності сільського населення України становила в 1989 році 68,86%, а в 2001 році зменшилася до 68,11%, тобто на 0,75%. Отже, 2/3 сільського населення України зосереджені на теренах західних та центральних областей. Для порівняння, серед міського населення частка цих регіонів залишалася істотно нижчою - лише 44,39% у 2001 році, тобто не досягала й половини чисельності населення урбаністичного середовища України.

Південь України. Рівень частки Південного регіону в загальній чисельності сільського населення України виявився порівняно меншим, ніж Західного та Центрального, хоча протягом 1989-2001 pp.спостерігалося його зростання з 21,82% до 22,70%, тобто на 0,88%. Крім того, на відміну від Заходу та Центру, частка Півдня у 2001 році серед сільського населення залишалася меншою, ніж серед міського населення - 28,37%. За 1989 - 2001 pp. спостерігалося зростання частки кожної з південних областей, а також АР Крим, у загальній чисельності сільського населення України. Найвищим у регіоні був рівень частки Одеської області - 5,34% у 2001 році. До того ж, рівень часток Дніпропетровської, Запорізької та Одеської областей серед сільського населення був меншим, ніж серед міського, а Миколаївської та Херсонської областей, а також АР Крим, навпаки, більшим.

Схід України. Найменшою за рівнем серед чотирьох регіонів залишалася частка Східного регіону в загальній чисельності сільських мешканців України. Зокрема, в 1989 році вона становила 9,32%, а в 2001 році - 9,19%, тобто зменшилася на 0,13%. Для порівняння, частка регіону в загальній чисельності міського населення України була майже втричі вищою - 27,24% у 2001 році. Частка кожної зі східних областей серед сільського населення України залишалася досить незначною. Найвищим у регіоні залишався рівень частки Харківської області - 3,95% у 2001 році. Натомість рівень частки кожної із цих урбанізованих областей серед міського населення був істотно більшим. Зокрема, у 2001 році частка Донецької області серед сільського населення складала лише 3,01%, а серед міського - учетверо більше (13,46%). Тобто, на Донеччині мешкав кожен 7-й міський і лише кожен 33-й сільський житель України.

Разом частка Південного та Східного регіонів у загальній чисельності сільського населення України в 1989 році становила 31,14%, а в 2001 році - 31,89%, тобто зросла на 0,75%. У цих двох регіонах зосереджувалося менше третини всього сільського населення України. Для порівняння, частка Півдня та Сходу серед міського населення в 2001 році становила 55,61%.

Таким чином, аналіз статистичних матеріалів переписів 1989 та 2001 pp. дозволив визначити основні тенденції в динаміці чисельності сільського населення, виявити територіальні відмінності в його розміщенні. Зменшення чисельності сільських мешканців відбулося в усіх чотирьох регіонах та 22-х областях. Головною ознакою демографічних процесів в Україні стала депопуляція, яка ще з 60-х pp. XXст. розгорнулася серед сільського населення, а з початку 90-х pp. охопила й міське населення. Депопуляційні процеси призвели до значного скорочення загальної чисельності населення України за 1989— 2001 pp., найбільше у Центральному та Східному регіонах. Міграційні процеси також впливали на зменшення чисельності сільського населення.

У результаті відмінностей у динаміці чисельності сільських мешканців за окремими регіонами та областями протягом 1989— 2001 pp. дещо змінилося і його територіальне розміщення. Збільшилася частка населення, розселеного в Західному та Південному регіонах, за рахунок її зменшення в Центральному та Східному. Незважаючи на ці зміни, більшість міського населення зосереджувалася в Південному та Східному регіонах, а більшість сільського, як і всього населення - у Західному та Центральному.

Масова міграція сільської молоді до міст ще більше загострює демографічну кризу, що прискорює процеси старіння сільського населення та руйнації сільської поселенської мережі. Подолання цих негативних тенденцій не можливе без реальної, а не декларативної державної політики соціально-економічного відродження села, метою якої стало б наближення рівня життя селян до рівня мешканців міст. Враховуючи що забезпечення продовольством стає важливою глобальною проблемою, сільське господарство повинно стати важливою складовою соціально-економічного поступу України в XXI столітті. А це можливо лише за умови призупинення депопуляції сільського населення та збереження сільської поселенської мережі.

Таблиця 1

Чисельність сільського населення

Таблиця 2

Територіальне розміщення сільського населення