Науково-методичний журнал - Січень 2013

МЕТОДИКА, ПРАКТИКА, ДОСВІД

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В СЕРЕДИНІ XVII ст. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Підготовчий етап. Учитель ознайомлює учнів класу з правилами проведення уроку-брифінгу. Вони заздалегідь обирають тематику, над якою працюють, підбирають матеріали і документи, готують свої доповіді на брифінг. Цей тип уроку можна проводити на підсумковому уроці оцінювання з теми або як позакласний захід, на який можна запросити учнів інших класів.

Мета уроку: конкретизувати та узагальнити знання учнів з теми «Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVІІ ст. Відродження Української держави»; активізувати пізнавальну активність учнів, розвивати вміння збирати, аналізувати інформацію з різних джерел, робити аргументовані висновки, формувати вміння і навички діяти в нестандартних ситуаціях, вести дискусію; виховувати повагу до славного минулого нашого народу, почуття гордості за свій народ.

Тип уроку: урок-брифінг.

Навчальні методи: дослідницька робота, робота в групах.

Обладнання: карта «Україна в ХVІІ столітті», атласи, дидактичний роздавальний матеріал, бейджики з іменами учасників команд (4 команди), картка оцінювання із результатами успішності, фішки з балами, загальна таблиця оцінювання, статист, тонометр.

Структура уроку

1. Об’єднання учнів у 4 команди.

2. Представлення учасників: хроністи; військові стратеги; політологи; історики-дослідники; писар; дипломати-представники посольств: Речі Посполитої, Молдови, Швеції, Кримського ханства; суддя; секретар.

3. Оголошення регламенту виступів.

4. Проведення уроку-брифінгу.

5. Підбиття підсумків уроку-брифінгу.

6. Оголошення переможців, подяка кращим учням, виставлення оцінок.

Хід уроку

Вступне слово вчителя історії. У першій половині ХVІІ ст. Річ Посполита являла собою острівець миру і безпеки серед бурхливих у Західній Європі релігійних воєн. Настала епоха «золотого спокою». Проте спокій був лише для панівних верств: польських магнатів, багатої шляхти. Річ Посполита була виснажена війною з Московією, Швецією. Для дальшого свого збагачення магнати почали збільшувати дні відробітку на панщині. Ще донедавна вільні селяни змушені були відробляти по три-чотири дні панщини, збільшувалася кількість різноманітних повинностей. Погіршилося становище і козаків: кількість реєстрового козацтва відповідно до «Ординації війська Запорозького» зменшилась до 6 тис., нереєстрове козацтво перетворювалось на кріпаків, старшина призначалася з шляхти, було скасовано козацький суд.

Політолог. Причини Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. Їх багато.

• Політичні: відсутність власної державності, нерівність у правовому й політичному становищі української православної церкви, прагнення здобути для себе і своїх нащадків більше політичних прав.

• Соціальні: зростання в Україні землеволодіння польських магнатів і шляхти, закріпачення селян, збільшення панщини, утиски козаків, міщан і православної шляхти з боку поляків.

• Національні: обмеження українців у їхніх правах під час розподілу урядових посад та в органах самоврядування, вважання їх другосортними та неповноцінними з боку польської шляхти та євреїв-орендаторів, примусове поширення польської мови, польської культури, звичаїв, звуження сфери вживання української мови.

• Релігійні: наступ католицизму та уніатства на права Української православної церкви, примусове покатоличення населення, політика полонізації українського населення, запровадження податку на утримання католицького духовенства.

За своїм характером війна 1648-1657 рр. була національно-визвольною та антифеодальною. Рушійними силами були: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна і середня православна шляхта. Керівна роль належала українській козацькій старшині. Спільна мета, яка об’єднала всі верстви населення в боротьбі, 0 це ліквідація польсько-шляхетськогопанування і здобуття незалежності.

Гетьман Богдан Хмельницький. Незалежність... Це мрія наших предків про рівність між людьми, почуття гордості за свій народ і свою державу. Скільки разів землю поливала кров християнська, скільки разів вона засівалась кістками українців.

Я, вже немолодий чоловік, рятуючись від переслідувань польського шляхтича, підстарости чигиринського Даніеля Чаплинського, звернувся до польського короля Владислава IV. У час моєї відсутності Даніель Чаплинський разом із загоном гайдуків напав на хутір Суботів, викрав Мотрину, вихованку моєї дружини Ганни Сомківни, і обвінчався з нею. Мій молодший син Остап, який намагався перешкодити в пограбуванні хутора, був жорстоко побитий і невдовзі помер. Моя скарга залишилася без розгляду. Король натякнув мені - маєш шаблю на поясі, то сам і суди.

Не знайшовши справедливості у польського короля, якому я служив вірою і правдою, приєднався до козацької старшини, яка таємно обговорювала план повстання проти польської влади в Україні. Повстання вирішили розпочати в листопаді 1648 р., захопивши Трахтемирів. За підтримкою звернулися до послів кримського хана Іслама-Гірея III і турецького султана. На мене донеслипольському королю і кинули до чигиринівської в’язниці. Вдалося втекти завдяки допомозі чигиринського полковника С. Кричевського та своїх побратимів, подався на Запорожжя. 25 січня 1648 р. без бою оволодів о. Томаківкою (Буцьким), вигнавши із Запорозької Січі урядовий гарнізон. Значна частина реєстровців підтримала повстанців. На козацькій раді 14-15 лютого обраний гетьманом Війська Запорозького.

Наприкінці квітня 1648 р. до війська козацького приєдналося 5 тис. козаків та 6 тис. татар.

Дипломат-посол Венеціанської республіки Альберто Віміна. Богдан Хмельницький. На зріст він скоріше високий, ніж середній, ширококостий, сильної статури. Мова його і спосіб керування свідчать, що він має зрілий і проникливий розум. У поведінці він м’який і простий, і тим викликає до себе любов і повагу козаків, але водночас тримає їх у дисципліні.

Усім, хто входить до його кімнати, він тисне руку і запрошує сідати, якщо вони козаки. У цій кімнаті немає ніякої розкоші, стіни без будь-яких прикрас. У кімнаті - грубі дерев’яні лави, вкриті шкіряними подушками. Дамаська запона протягнута перед невеликим ліжком гетьмана; у головах його висять лук і шабля - єдина зброя, яку він звичайно носить. Проте гетьманський стіл багатий на добрі й смачні страви.

Достеменно відомо, що він курив люльку і полюбляв каву.

Гетьман дуже влучно стріляв із лука і ніколи не полишав шаблі - головного атрибута козака. У доброму гуморі любив грати на бандурі.

Був людиною розумною, скептичною, схильною до розважливих суджень, хитрою. Вмів надійно маскувати свої почуття й наміри.

Історик-дослідник. Сирійський архідиякон Павло Алеппський зафіксував подробиці побуту й звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту особисто Богдана Хмельницького. «Так ось він, Хмель, слава й ім’я якого рознеслися по всьому світу». Багато й захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Усі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб.».

Особливо вразила Алеппського велика друкарня в Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору й вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».

Військовий стратег. Яскраву грань обдаровання Б. Хмельницького становить його талант як державника і талановитого полководця. Завдяки його талантові було сформовано непоборну армію, навіть поляки з подивом висловлювалися про високу дисципліну у війську. Армія налічувала понад 100 тис. вояків, організована була за полково-сотенним територіальним принципом. Військо складалося з представників різних верств населення. Ядро армії - реєстрове козацтво.

Форма державної влади - республіка, яка фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала всі питання. Старшинська рада (генеральна старшина), що складалася з генеральної старшини і полковників, поступово перейняла всю повноту влади в козацькій державі. Рада при гетьманові була дорадчим органом, що складався з його довірених осіб. Вона обговорювала з гетьманом питання державного життя і готувала проекти рішень для старшинської ради.

Власна система судочинства: Генеральний суд, полкові й сотенні суди. Найвища судова установа - Генеральний військовий при гетьманові. Суди на місцях очолювали особисто полковники або полковники. Козацьким судам підлягали не тільки козаки, а й міщани і селяни.

Писар. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньо керував Богдан Хмельницький. Джерело доходів - земля, сільськогосподарські промисли (млини, броварні) і плата за їх оренду, торгівля, загальні податки (одиниця оподаткування - двір).

Грошові знаки - польські монети, московські й турецькі гроші. Наприкінці 1649 р. розпочалося карбування державної монети; щоправда, тих монет не знайдено.

Хроніст. Сім’я Богдана Хмельницького була досить великою. Вперше Хмельницький одружився із сестрою Якима Сомка Ганною, яка померла в 1647 р. Коли почалася Визвольна війна, Богдан одружився з Мотриною, колишньою Чаплинською. Після її смерті одружився втретє із сестрою ніжинського полковника Івана Золотаренка - Ганною, яка була з ним до кінця життя.

Хмельницький мав кількох дітей від першої дружини - чотири доньки і три сини. Старша донька Катерина спочатку вийшла у 1656 р. заміж за Данила Виговського, брата генерального писаря Івана; Степанида була одружена з полковником Іваном Нечаєм. Імена двох інших доньок невідомі. Старший син Тимарій у 1652 р. одружився з Розандою, дочкою молдавського воєводи Василя Лупула, а в 1653 р. помер внаслідок поранення. «Донна Роланда» народила двох дітей-близнят, чия доля невідома. Після загибелі Тимора вийшла заміж за француза Андре де Бюї, який приєднався до козаків під іменем Антоновського». Останні роки життя провела в монастирі.

Молодший син Юрій ще малолітнім був обраний гетьманом-спадкоємцем у 1657 р, але будучи хворою людиною, став непотрібним туркам і був страчений.

Син Остап помер від побоїв слуг Д. Чаплинського, які напали на хутір Суботів.

Військовий стратег. Улітку 1648 р. Національно-визвольна війна в Україні переросла в селянську війну, учасники якої прагнули позбутися іноземного панування і добитися соціального звільнення. Поляки недооцінили небезпеку повстання. Події 1648-1949 рр. свідчили про блискучий полководницький талант Богдана Хмельницького. Він став творцем найсильнішої армії в тогочасній Європі. У 1648 р. здобув перемоги:

• 19 квітня - 6 травня - битва в урочищі біля річки Жовті Води, в якій загинув командувач польським загоном Стефан Потоцький;

• 15-16 травня - битва під Корсунем; у полон потрапили польські командувачі М. Потоцький і М. Калиновський;

• 11-13 вересня - битва під Пилявцями;

• 27 вересня - 16 жовтня - облога Львова, яка була знята після сплати львів’янами понад 1 млн злотих;

• 28 жовтня - 14 листопада - облога Замостя, що закінчилася перемир’ям із Польщею.

Історик дослідник. Після п’яти перемог у 1648 р. Хмельницький підписує перемир’я. Умови перемир’я:

• припинення воєнних дій;

• повернення козакам їхніх вольностей;

• амністія учасникам повстань.

23 грудня 1648 р. Хмельницький як месія повертається до Києва.

У серпні 1649 р. під Збаражем поляки опинилися в оточенні, а сам польський король ледве уник полону. У тих подіях козаків зрадив кримський хан, який змусив Хмельницького піти на поступки і підписати мир.

У червні-липні 1651 р. під Берестечком відбулася одна із найбільших битв ХVІІ ст., в якій знову козаків зрадили кримчаки. Татари полонили Богдана Хмельницького, а поляки захопили багаті трофеї і скарбницю. У цій битві загинуло більш як 30 тис. козаків.

Історик дослідник. 22-23 травня 1652 р. відбулася битва під Батогом, в якій козаки розгромили польську армію.

11 жовтня - 5 грудня 1653 р. - облога Жванця, і знову зрада татар, за яку отримали від поляків данину і право на ясир.

З 1650 по 1653 рр. відбулося чотири молдавські походи. Молдавія була союзницею Речі Посполитої.

I похід - серпень-вересень 1650 р. Князь Василь Лупул відмовився від союзу з Польщею і домовився про одруження Розанди, своєї дочки, з Тимофієм Хмельницьким.

II похід - липень-серпень 1652 р. Відновлено українсько-молдавський союз. Відбулося весілля Розанди і Тимофія.

III похід - квітень-травень 1653 р. Валаський похід українського війська, який спричинив формування антиукраїнського союзу в складі Валахії, Трансільванії, Речі Посполитої.

ІV похід - серпень-вересень 1653 р. Під час цього походу смертельно поранено Тимофія Хмельницького. Козаки здалися і вивезли тіло гетьманича.

Військовий стратег. Соціально-економічна політика Богдана Хмельницького та уряду козацької держави залежала від результативності політичного протистояння Польщі.

• Після облоги Замостя (28 жовтня - 14 листопада 1648 р.) було підписано перемир’я із Польщею. Згідно з умовами перемир’я припинились воєнні дії, козакам повернули їхні вольності, учасники повстання отримали амністію.

• 8 серпня 1649 р. укладено Зборівський мирний договір, за умовами якого Річ Посполита визнала владу гетьмана в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств, підтвердила права й привілеї козацького війська, збільшила реєстр для козаків до 40 тис., визнала свободу існування православної церкви, надала чергову амністію повстанцям-козакам.

• 18 вересня 1651 р. укладено Білоцерківський мирний договір, за умовами якого погіршилось становище козацтва: територія Української козацької держави обмежувалася Київським воєводством, козацький реєстр скоротився до 20 тис. осіб, гетьману заборонялося встановлювати дипломатичні відносини з іноземними державами, польській шляхті дозволялося повернути свої замки і землі в Україні.

• Після битви під Батогом (Вінниччина) 22-23 травня 1652 р. на території Української держави було остаточно ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання, велику земельну власність польських магнатів і шляхти.

Дипломат. Восени 1653 р. внутрішнє й міжнародне становище Української держави значно погіршилося. Задля збереження основних здобутків Національно-визвольної війни після багаторазової зради турків, татар і молдавського воєводи Хмельницький вирішив звернутися до московського царя Олексія Михайловича.

У жовтні 1653 р. московський Земський собор дав згоду на укладення російсько-українського союзу і відправив в Україну посольство на чолі з боярами В. Бутурліним.

1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив прийняти Україну «під руку царя» Олексія Михайловича і розпочати війну проти Речі Посполитої.

8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася козацька рада, яка вирішила укласти союз із Московською державою за умови збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького. Рішення не було одностайним, частина козаків була проти такого союзу. Другий конфлікт виник тоді, коли московські посли відмовилися присягати від імені царя. І тоді, як стверджують історики-дослідники, Богдан Хмельницький припустився найбільшої помилки: не було укладено жодного офіційного правового акта, що відповідав би здоровому політичному глузду, прозвучала лишеодностороння присяга гетьмана і козацької старшини, яка спочатку відмовлялася підписувати односторонній договір.

Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою «Просительні статті» («Березневі статті»). Але в процесі переговорів текст документа було скорочено, потім змінено, а в кінцевому результаті він взагалі зник.

Хроніст. Історик Наталія Полянська-Василенко порівнює принципи внутрішньої організації козацької держави з військовою диктатурою, «де гетьман здійснював владу від імені війська, та навіть сама назва держави - Військо Запорозьке - ототожнювалася з військом».

У зовнішній політиці козацької держави додержували таких напрямів:

• отримання воєнної допомоги для ведення збройної боротьби з Річчю Посполитою;

• послаблення Речі Посполитої та запобігання її спробам створити антиукраїнські союзи;

• здобуття держави - протектора Гетьманщини;

• зміцнення становища Гетьманщини як нової незалежної держави.

Під час боротьби талановитими воєначальниками проявили себе такі полковники, як Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий. Армія формувалася з добровольців і у вирішальні моменти її чисельність досягала 100-150 тис. осіб.

Дипломат. У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких умов польський король запропонував мир Б. Хмельницькому, але отримав відмову. А вже у вересні 1656 р. Москва різко змінила свою зовнішню політику, підписавши перемир’я з послами Яна Казимира без участі українських дипломатів, яке ввійшло в історію під назвою Віленське перемир’я. Його умови були такими:

• припинялися воєнні дії між Московською державою і Річчю Посполитою;

• Москва і Річ Посполита мали вести спільні дії проти Швеції, яка в цей час напала на Польщу;

• московський цар отримав можливість бути обраним польським королем після смерті Яна Казимира;

Таким чином, антипольський союз України і Москви втратив будь-яку юридичну силу.

Після Віленського перемир’я Росії з Польщею, коли московський цар зрадив переяславські домовленості, Б. Хмельницький починає шукати способи, щоб вийти з-під влади Москви. Він робить серйозні кроки для укладення українсько-шведсько-семиградського воєнно-політичного союзу. На початку 1657 р. гетьман укладає таємний договір зі шведським королем Карлом Х і семиградським князем Юрієм Ракочі про переділ Польщі.

Проте стан здоров’я Б. Хмельницького почав погіршуватися навесні 1657 р., а вже наприкінці липня стався перший крововилив у мозок. Відчуваючи наближення смерті, він скликав старшинську раду і за їх згодою заповів булаву 16-річному синові Юркові.

27 липня (6 серпня) 1657 р. перестало битися серце гетьмана Богдана Хмельницького. Останні дні він провів у своїй резиденції, у Чигирині. Тіло великого гетьмана поховали в Суботові, в Іллінській церкві, яку він сам спроектував і збудував ще за життя.

Історик-дослідник. Юрій Киричук у своєму творі «Помста» описує жахливі події 1664 р., які відбулися на другий день після Пасхи, - знущання над прахом Богдана Хмельницького польськимгетьманом Стефаном Чернецьким в Суботові, в Іллінській церкві.

«Батьківщина Хмельницького!.. Спогади холодною змією вповзли в серце Чернецького. Це він після погрому під Жовтими Водами стоїть на колінах із пов’язаними руками перед веселими переможцями. Бажає лише одного - смерті. І тому з ненавистю хоче висловити у вічі Хмельницькому і його полковникам всю свою зневагу. Натомість із горла виривається лише шипляче, істеричне харчання: «Лотри, зграйці, всі ви ще будете корчитись на варшавських палях, з вас живцем будуть здирати шкіру». У відповідь байдуже презирство Хмельницького: «Красивої смерті хоче! Віддайте гарячого пана татарам!». До сьогодні відчуває холод ординського аркана на шиї, ніколи не забуде дорогу до Криму, біль татарських нагаїв на плечах і голові. Сотні кріпаків, десятки возів із різноманітним добром коштував йому викуп із ханської неволі.

Чернецький нервово стрепенув головою. Геть лихії думки. Гетьман і його охорона уже були в центрі Суботова біля Іллінської церкви. Чернецький по-молодечому зіскочив з коня, за ним спілими грушами посипався на землю почет. Рушили до храму. Переляканий священик намагався осінити їх хрестом. «Геть з дороги, бидло, ми не схизмати».

Жовніри, схопивши попа за бороду, відтягли від дверей. Ковані солдатські чоботи голосно загупали по дерев’яній долівці. Наблизились до великої кам’яної плити в кутку церкви.

— Тут похований Хмельницький і його син Тиміш? - зловісно запитав Чернецький.

— Тут - ствердно кивнув своїми кістлявим тілом священик. - Побійся Бога, ясновельможний пане.

— Підняти плиту.

Враз з’явилися ломи, і з скреготом, нехотячи, опираючись, плита повільно, поволі, пішла в сторону, звільняючи місце темній порожнечі ями. Косі промені сонця освітили склеп, дві темні дубові труни. «Вийняти», - уривчасто наказав Чернецький. Жовніри плигнули вниз, обливаючись потом від жаху і ваги, піднесли домовини до краю склепу і, обдираючи підлогу, підсунули до ніг гетьмана. «Де він?». Чернецький впив лютий погляд в очі священика. Обличчя нещасного пересмикнула судорога, потекли сльози, губи то відкривалися, то закривалися, видаючи нікому не зрозумілий шепіт. Чернецький інстинктивно зрозумів, що йому потрібно: «Відкрити цей гріб». Жовніри голосно сопли, сокирами підважуючи віко домовини. Нарешті воно впало на долівку. Відлуння глухо покотилося по церкві. Всі, перелякано зіщулившись, відступили від труни. Лише один Чернецький жадібно схилився над нею. Обличчя покійника заросло широкою сивою бородою, на схрещених на грудях руках напівзотлілу шовкову тканину підносили великі нігті.

Невже Хмель! Невже той самий Хмельницький? За одним велінням якого йшли на смерть або на славу тисячі людей!

Перед ким тремтіла Польща? До голосу якого прислухались у Москві і Стамбулі, Лондоні і Стокгольмі? Всі ми тлінні. Чернецький відчув, як його огортає глибокий смуток. Йому вже шістдесят п’ять. Недовго лишилося топтати ряст на цій грішній матінці - землі. Однак нервово загупала синя жилка біля виска, знову почувся насмішкуватий голос: «Віддайте татарам». Лице Чернецького побагровіло, шрам на правій щоці від татарської стріли різко розширився. Розізлившись на свою хвилинну слабкість, гетьман видихнув: «Викинути падло звідси і віддати собакам». Стрімко повернувшись, пішов до виходу. Потім щось пригадавши, бігцем повернувся назад. «Не забудьте й про його синочка», - пальцем ткнув у другу домовину.

Вийшовши з церкви, жадібно ковтав весняне повітря. Почував себе знесиленим і розбитим. Вже байдуже споглядав, як жовніри, прив’язавши до хвостів коней тіло Богдана і Тимофія Хмельницьких, з вереском і галасом волочили їх по вулиці. Відчувши, що не зможе стати на постій у Суботові, наказав розбити шатро за містом.

Почет повільно рухався за Чернецьким. Його улюбленець Ян Собєскій задерикувато і навмисно голосно говорив: «Я не думав, що переможець шведів, герой багатьох битв, уподібниться гієні». В інших випадках наказав би нещадно покарати зухвальця, але зрозумів, що так думає все військо.

Натомість люто потягнув нагаєм свого арабського жеребця. Кінь образливо зиркнув кривавим червоним оком на господаря і зірвався в галоп.

Почет кинувся наздоганяти гетьмана».

— Писар. Шість років боротьби за Українську державу під проводом Богдана Хмельницького неоднозначно оцінюються істориками і дослідниками. Постать Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата викликала захоплення всього світу. Створена Хмельницьким козацька держава - Гетьманщина займала територію площею майже 200 тис. квадратних кілометрів з населенням близько 3 млн осіб. У державі панували високі демократичні принципи самоврядування, діяла ефективна податкова система, було підготовлено станки для карбування власної монети.

Протягом 1648-1957 рр. гетьман встановив і підтримував дипломатичні відносини з багатьма країнами Європи, зокрема з Туреччиною, Угорщиною, Молдавією, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, Московським царством.

— Суддя. Богдан Хмельницький належить до тих історичних постатей України, які зуміли мобілізувати український народ на боротьбу проти іноземного панування. Він став гетьманом повсталого українського народу і створив державу в державі. І ми не в праві судити його, адже в тодішній ситуації він діяв так, як підказувало йому його серце і його побратими. Ми можемо тільки крізь призму століть висловити своє бачення його вчинків і помилок.

Дозвольте зачитати такі слова Богдана Хмельницького: «Однак не моя особиста образа штовхнула на повстання проти польської шляхти. Визвольна війна, боротьба українського народу стала для мене рідною справою...».

Війну розпочав український народ, який уже не міг терпіти знущання з боку польської шляхти. Богдан Хмельницький очолив цю боротьбу.

Чи можемо ми судити Богдана Хмельницького за підписання «Березневих статей»? Задля боротьби проти Польщі він шукав спільників у Криму, хоча татари не раз зраджували його, і навіть у битві під Берестечком кримський хан взяв його в полон. Укладаючи союз з Москвою, розумів, що цей союз буде недовгим і невигідним для України. Саме в цей час почав шукати союзників і підписувати договори з іншими державами.

Чому Хмельницький, маючи 100-тисячне військо, оточив і три тижні утримував в облозі фортецю Замостя? Тому що не хотів руйнувати фортецю, а вирішив взяти викуп у 10 тисяч золотих.

Чому після битви під Збаражем, зазнавши поразки, Хмельницький уклав Зборівський мирний договір, яким український народ був дуже незадоволений? Гетьман розумів його нетривалість, проте пішов на цей компроміс, враховуючи історичні обставини.

В особі Хмельницького український народ мав такого велетня духу, який в усіх своїх вчинках і діях керувався інтересами народу, мав чітку мету і намагався її реалізувати.

— Літописець. О. Оглоблін так писав про Богдана Хмельницького: «Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України - не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української козацької держави. Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти - Богдан Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату».

Н. Полонська-Василенко описує Богдана Хмельницького так: «Хитроумний гетьман, плетучи мереживо союзницьких комбінацій, мимоволі сам закладав основи для них, бо кожний з його дипломатичних ходів зрештою переріс у братовбивчу війну між прихильниками полярних зовнішньополітичних орієнтацій».

Невідомий автор «Истории Руссов» писав про Б. Хмельницького так: «Таких людей судьба Божыя веками только производит в человечестве для нарочитых ея намерений и устроений. Он, при превосходном своем разуме, был весьма добродушен и справедлив, в делах национальных совершенный политик, а в войне неустрашимый и предприимчивый вождь... Отечество свое и народ так любил, что покоем своим, здоровьем и самой жизнию всегда ему жертвовал без малейшего роптания. Словом сказать, был совершенный в народе верховный начальник, а в войске безпримерный вождь».

Тарас Шевченко так писав про Богдана Хмельницького:

«Згадайте праведних гетьманів:

Де їх могили: де лежить

Останок славного Богдана:

Де Остряницина стоїть

Хоч би убогая могила?

Де Наливайкова: нема!

Живого й мертвого спалили».

Підсумки уроку.

Учитель, враховуючи подані доповіді, дослідження, підбиває підсумки уроку-брифінгу, оцінює роботи учнів, оголошує подяку.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст