ДПА. Відповіді. Українська література. Витвицька

Варіант 8

1. Барокові твори

|Г| сповнені риторичних прикрас, складних метафор, емблем, символів, алегорій.

2. Автором слів «Наша дума, наша пісня / Не вмре, не загине... / От де, люде, наша слава, / Слава України!» є

|А| Тарас Шевченко.

3. Життя Марусі Чурай — це

|Б| поетична народна легенда.

4. За легендою про заснування Києва (за «Повістю минулих літ»), у місті та круг нього жили

|Б| поляни.

5. До оригінальної літератури княжої Руси-України належить

|Г| «Повість минулих літ».

6. «І дай, Боже, щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву!» — каже герой твору

|В| П. Куліша.

7. Епізод у поемі «Наймичка», коли Ганна зізнається Маркові, що вона його мати, є

|В| кульмінацією.

8. Підзаголовок «Хроніка 1663 року» має твір за жанром

|Б| історичний роман.

9. Заклик до самопізнання та спорідненої праці, яка може зробити людину щасливою, наявний у творі, автором якого є

|Г| Г. Сковорода.

10. «Утни, батьку, щоб нехотя / На весь світ почули, / Що діялось в Україні, / За що погибала, і За що слава козацькая / На всім світі стала!..» — звертається

|В| Т. Шевченко до Г. Квітки-Основ’яненка.

11. До жанру балади належить твір

|А| «Ой летіла стріла».

12. Возний, виборний, Петро, Микола — герої твору

|В| І. Котляревського.

13. Темі спокус цього світу, які чигають на людську душу, присвячений твір Г. Сковороди

|В| «Всякому місту — звичай і права».

14. Першим історичним романом в українській літературі є твір

|А| Пантелеймона Куліша.

15. Г. Сковорода є автором афоризму

|В| «З усіх утрат втрата часу найтяжча».

16. Моринці, Кирилівка, Петербург пов’язані з життям

|В| Т. Шевченка.

17. Установіть відповідність

1-Б «Тарас Бульба» — Андрій

2-Г «Маруся» — Наум Дрот

3-B «Енеїда» — Ацест

4-А «Наталка Полтавка» — виборний

18. Установіть відповідність

1-Д Григорій Квітка-Основ’яненко — «Маруся»

2-Б Пантелеймон Куліш — «Чорна рада»

3-Г Іван Котляревський — «Енеїда»

4-В Марко Вовчок — «Інститутка»

19. Установіть відповідність

1-Д Григорій Квітка-Основ’яненко — сентиментально-реалістична повість

2-Г Пантелеймон Куліш — історичний роман

3-В Іван Котляревський — бурлескно-травестійна поема

4-А Іван Величковський — курйозні вірші

20. Установіть відповідність художніх засобів та їх прикладів

1-Д Заплету віночок,

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорні брови.

— анафора

2-Б Добрий вечір тобі, пане господарю,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий

народився.

Застеляйте столи та все килимами,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий

народився.

— рефрен

3-A Ой весна, весна — днем красна,

Що ти нам, весно, принесла?

— персоніфікація

4-В Та вдарили з семи гармат

У середу вранці,

Накидали за годину

Панів повні шанці...

— гіпербола

21. Народними баладами є пісні (записати не менше двох назв) «Ой на горі вогонь горить», «Ой летіла стріла».

22. Елементи народної обрядовості використовували у своїх творах такі письменники (записати не менше трьох): Г. Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок, П. Куліш.

23. Притча — це повчальна алегорична оповідь, у якій сюжет підпорядкований моралі.

24. Г. Сковорода творив у таких жанрах: байки, філософські трактати, притчі, поезії.

25. Які жанрові особливості поеми Івана Котляревського «Енеїда»?

Сюжет бурлескно-травестійної поеми «Енеїда» Іван Котляревський запозичив у римського поета Вергілія. Відомо, що до І. Котляревського Вергілієва «Енеїда» була предметом переробок для письменників багатьох літератур: італійської, французької, німецької, польської, російської. Розкутість, барвистість слова і думки, осміювання колись високих ідей спричинилися до появи «Перелицьованої «Енеїди» Дж.-Б. Лаллі, «Перелицьованого Вергілія» П. Скаррона, спародійованого уривка «Дідона і Еней» Гонзалеса де ла Рігера, «Вергілієвої «Енеїди» А. Блюмаура, «Вергілієвої «Енеїди», вивернутої навиворіт» М. Осипова, «Закінчення Вергілієвої «Енеїди», вивернутої навиворіт» О. Котельницького та ін.

Більшість із цих пародій були творами-одноденками, лише під пером українського письменника античний сюжет зазвучав цілком по-новому, оригінально. «Енеїда» І. П. Котляревського стала етапним літературним явищем, поемою, яка зачаровувала сучасників автора й не менше приваблює і сучасних читачів. Й. Кобів зазначає: «І. Котляревський у творенні «Енеїди» не вдавався до сліпого наслідування своїх попередників. Він подарував нам травестію героїчної поеми стародавніх римлян, рівної якій немає у світовому письменстві, яка є найталановитішою і найоригінальнішою переробкою з усього потоку бурлескно-сатиричної літератури на цю тему».

За жанром твір І. П. Котляревського є бурлескно-травестійним різновидом поеми. Травестія (від італ. travestire — перевдягати) — різновид жартівливої поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням «низької» мови. Бурлеск (від італ. burla — жарт) — комічна, пародійна поезія, в якій свідомо акцентується невідповідність між змістом і формою. У травестіях «високий» сюжет оповідався «низьким» стилем, у бурлесках «низький» сюжет — «високим».

Якщо попередники і сучасники І. Котляревського, звертаючись до Вергілія, насамперед вдавалися до пародіювання його класичної епопеї, її образів, драматичних колізій тощо, то український поет свідомо ставав на інший шлях — він прагнув до «перелицювання», травестування римського оригіналу, переосмислення його патетичної тематики в підкреслено зниженій тональності. При цьому І. Котляревський відмовився від багатьох епізодів, образів і ситуацій першоджерела та водночас увів нові життєві картини, наблизив його до української дійсності, надав усьому твору народно-національного колориту. «Енеїда» І. Котляревського, поза сумнівом, перевершує всі попередні травестії Вергілієвої епопеї, які «давно відійшли до історико-літературного архіву» (О. Білецький).

У поемі І. Котляревського бурлеск набув нових естетичних функцій — сміх тут виходить за суто розважальні межі, набуває нового призначення, проникаючи у серйозні сфери. Цілком у дусі естетики просвітницького реалізму І. Котляревський реалістичними мазками (звісно, в гумористичних тонах) подав талановите художнє відтворення народних звичаїв, побуту, психології. Об’єктивного критицизму український поет досягав у зображенні представників панівної феодально-поміщицької верхівки, виступаючи, по суті, поборником «мужичої правди», яку бачить у духовно здоровому житті народних мас.

І. Котляревський, вивертаючи «навиворіт» класичний античний оригінал, відмовляється від послуг традиційних «жеманних», «од старості сварливих муз»; він кличе нову музу — «веселу, гарну, молодую», і з її допомогою, насамперед дотримуючись правди життя, майстерно змальовує широку художню панораму української національної дійсності у властивих їй суперечностях.

Отже, зважаючи на жанр поеми, І. Котляревський у зниженій яскраво гумористичній тональності, у дусі народної сміхової культури подає життя і побут різних суспільних верств України кінця XVIII - початку XIX ст.

Підсумкові контрольні роботи можна знайти тут