Історія України. Опорні конспекти та практичні заняття. 8 клас

Запорозька Січ

Запорозька Січ — це суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці XV ст. — першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця.

Назва «січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», первісне значення січі — дерев’яне укріплення.

Січі будували за дніпровими порогами. Нижню течію Дніпра перетинали дев’ять кам’яних скель-порогів (Козацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець, Вовнизький, Будило, Лишній, Вольний).

Нижче порогів лежав Великий луг — безмежні дніпровські плавні, густо вкриті очеретом, чагарниками, лісами, численними болотами, озерами, що простягнулися вздовж лівого берега Дніпра на 100 км (приблизно від нинішнього Дніпра до Запоріжжя).

На дніпровських островах і вздовж берегів Дніпра, в місцях промислів, рільництва і скотарства, знаходили захист козаки. Споруджувалися козацькі укріплення — січі (з січених або рублених дерев’яних колод). Саме це відбито у приказці «Січ — мати, Великий Луг — батько, степ і воля — козацька доля».

Січі укріплювали ровами та високими валами з дерев’яним частоколом. Фортеці мали великі башти з бійницями для гармат.

Вибір місця для створення військово-політичного центру козацтва був обумовлений:

• сприятливими для його успішної оборони природними умовами;

• прив’язкою до Дніпра — шляху морських походів проти Туреччини та Кримського ханства.

Запорозька Січ являла собою укріплення, в межах якого знаходилися майдан для проведення козацьких рад, церква, стовп для покарань тощо.

До 20 тис. січовиків жили в куренях (у кожному — до 38 осіб) розміром 40 на 12 метрів. До кінця XVI ст. курені будували із хмизу, вкривали їх кінськими шкурами, згодом стали використовувати дерево. Кожен курінь мав свою назву (наприклад, Канівський, Полтавський, Переяславський тощо).

Існували також службові приміщення: комори для зберігання провіанту та зброї, пекарня, будинок для літніх козаків.

Уже наприкінці XVI ст. Запорозька Січ мала чітку військову організацію:

• усе козацтво поділялося на полки по 500-1000 чоловік, якими командували виборні полковники;

• полки складалися із сотень, які очолювали сотники. Увесь склад Війська Запорозького поділявся на:

• старшину;

• сіромах — рядових козаків;

• поспільство — козаків, що жили поза Січчю, на зимівниках;

• городових козаків — тих, що жили в селах, містечках, на хуторах;

• дідів — колишніх військових запорозьких старшин, які залишили свої посади за віком, через хворобу. Вони мали значний вплив на вирішення різних питань завдяки своєму досвіду.

Існувало заможне козацтво, власники великих господарств, хуторів, яких називали «дуками», а також численна козацька голота.

Для населення тодішніх українських земель Запорозька Січ і загалом козацтво стало:

• уособленням свободи й рівності;

• захисником православної віри;

• бастіоном проти зовнішніх і внутрішніх ворогів.