Історія України. Опорні конспекти та практичні заняття. 8 клас

Гетьмани України

Богдан Хмельницький (1595-1657 рр.)

Іван Виговський (гетьманував у 1657-1659 рр.)

Обстоював повну самостійність України.

Продовжував політику Б. Хмельницького, спрямовану на розбудову Української козацької держави та зміцнення її міжнародного авторитету. Розірвав союз із Московською державою і пішов на підписання Гадяцького договору з Річчю Посполитою (1658 р.). У відповідь на Україну було послано 100-тисячну московську армію.

Червень 1659 р. — стався вирішальний бій під Конотопом між московськими та українськими військами, який закінчився повним розгромом московської армії.

Юрій Хмельницький (гетьманував у 1659-1663 рр.)

Юрій Хмельницький мав добру освіту, але не мав хисту ані політика, ані полководця і великим авторитетом не користувався. Він переймався долею України і прагнув вирвати з рук царського уряду низку поступок, але не спромігся.

Під загрозою застосування сили Ю. Хмельницький і старшина були змушені підписати з Московією Переяславські статті, які значно обмежували автономію України у складі Московської держави.

Україна стає театром воєнних дій між Московією і Річчю Посполитою. Московська держава хотіла скасувати Гадяцьку угоду.

У 1660 р. Ю. Хмельницький під Слободищем пішов на переговори з Річчю Посполитою, з якою було підписано Слободищенський трактат, за яким Україна визнавала владу Речі Посполитої.

Найтрагічнішим наслідком цього трактату став початок територіального розколу України на Правобережну та Лівобережну.

1663 р. — позбавлений підтримки, Ю. Хмельницький відмовився від влади.

1663 р. — розкол України на Правобережну та Лівобережну.

Правобережна Україна (орієнтується на Річ Посполиту)

Лівобережна Україна (орієнтується на Московську державу)

Павло Тетеря (1663-1665 рр.)

Зять Б. Хмельницького. Проводив пропольську політику. Народні повстання проти польської шляхти на Правобережжі та їх придушення перетворили цю територію на «руїну». Багато людей загинуло.

Втративши підтримку населення, П. Тетеря втік до Речі Посполитої, прихопивши клейноди й залишки архіву.

Яким Сомко (1660-1663 рр.)

Боротьбу за гетьманську булаву вели наказний гетьман Я. Сомко і ніжинський полковник В. Золотаренко.

Я. Сомко переміг у боротьбі за гетьманство у 1662 р. Це сталося тоді, коли гетьманом ще був Ю. Хмельницький.

Вересень 1663 р. — царський уряд звинуватив Я. Сомка у сепаратизмі, за судовим вироком його було страчено.

Петро Дорошенко (1665-1676 рр.)

Проводив політику зміцнення своєї влади на Правобережжі. Спираючись на татар та турків, намагався витіснити поляків з Правобережної України. Створив постійне наймане військо, щоб забезпечити свою незалежність від козацької старшини.

Іван Брюховецький (1663-1668 рр.).

Отаман Запорозької Січі, гетьманом став після інтриг і доносів московському цареві на своїх конкурентів, яких було страчено. Одразу ж почав війну з Правобережжям.

Продовження таблиці

Правобережна Україна (орієнтується на Річ Посполиту)

Лівобережна Україна (орієнтується на Московську державу)

1669 р. — П. Дорошенко уклав союз з Туреччиною, сподіваючись за турецької допомоги визволити всю Україну.

1672 р. — 100-120-тисячне турецьке військо рушило на Брацлавщину. Українсько-татарське військо розгромило поляків на Поділлі й рушило в Галичину, оточило Львів.

У 1672 р. — польський уряд, не маючи засобів для продовження війни, уклав у Бучачі з Туреччиною Бучацький мирний договір, за яким Подільське воєводство Річ Посполита віддала Туреччині, визнавалася влада П. Дорошенка над Брацлавщиною і Південною Київщиною.

Всі свої надії покладав на царську допомогу. Підписав з Московією Московські статті (осінь 1665 р.), які ще більше обмежували права українського народу. Дбав про власне збагачення, про зміцнення довіри царського уряду, за що платив долею України.

Промосковська політика І. Брюховецького привела до повстання народних мас, під час якого його і було вбито (1668 р.).

1668—1669 рр. — П. Дорошенко — гетьман обох боків Дніпра.

У 1668 р. на Лівобережжі спалахнуло антимосковське повстання. Більшість міст було очищено від московських залог. П. Дорошенко вирішив скористатися антимосковським повстанням для об’єднання країни. Він зі своїм військом переправився на Лівобережжя, його оборали гетьманом обох боків Дніпра.

Але перебуванню новообраного гетьмана на Лівобережжі перешкодили обставини: вторгнення польських військ на Брацлавщину; поява ще одного гетьмана — Петра Суховея, якого висунули запорожці й підтримали татари.

Все це змусило П. Дорошенка повернутися на Правобережну Україну, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного, який незабаром став повноправним гетьманом на Лівобережжі (1669 р.).

Фактична відмова Речі Посполитої від Правобережної України дала підставу Московській державі відновити боротьбу за Правобережжя, не порушуючи Андрусівського перемир’я з Річчю Посполитою 1667 р.

1774 р. — московсько-козацьке військо переправилося на Правобережну Україну.

1675 р. — похід татар і турків в Україну.

Правобережна Україна опинилася в руїнах, залита кров’ю, спустошена польськими, татарським, турецькими, московськими військами.

П. Дорошенко, покинутий майже всіма своїми соратниками, ще деякий час тримався на Правобережжі, спираючись на турків і татар.

1676 р. — П. Дорошенко зрікся гетьманства, склав булаву та гетьманські клейноди.

Дем’ян Многогрішний (1669-1672 рр.)

Як наказний гетьман підтримував П. Дорошенка. У 1669 р. був обраний гетьманом Лівобережної України.

Із Московською державою підписав Глухівські статті (1669 р.), за якими московські залоги залишалися лише в 5 містах України (Чернігові, Острі, Ніжині, Переяславі і Києві), а воєводам заборонялося втручатися у внутрішні справи України. Обстоював широку автономію у складі Московської держави. Поводився самовладно і незалежно. Самовільно, без відома старшини, роздавав землі, урядові посади. Проявилися у нього риси диктатора, тому конфліктував зі значною частиною старшини. Для своєї особистої охорони він використовував московські загони, бо не довіряв козакам.

У 1672 р. старшинська верхівка організувала змову і звинуватила Д. Многогрішного у зраді. Після суду у Московії Д. Многогрішного відправили на заслання до Сибіру разом із родиною і всіма наближеними. Звідти ніхто з них та їхніх нащадків в Україну не повернувся.

Іван Самойлович (1672-1687 рр.)

Проводив курс на створення аристократичної з міцною гетьманською владою держави.

Під час його гетьманства утвердився адміністративний поділ Лівобережної України, сформувалися судові та адміністративні установи, які збереглися протягом століття.

І. Самойлович вірно служив московському цареві, а тому завжди був певен у його підтримці. 1674 р. — І. Самойлович разом із московським військом переправився через Дніпро на Правобережну Україну проти П. Дорошенка.

1676 р. І. Самойловича проголосили гетьманом обох сторін Дніпра.

Юрій Хмельницький (1677-1681 рр.)

Не бажаючи втрачати свої позиції в Україні після зречення П. Дорошенка від гетьманства, Туреччина проголосила «князем сарматським» (гетьманом) Юрія Хмельницького, який раніше потрапив до них у полон. Влітку 1677 р. 120-тисячне турецько-татарське військо і Ю. Хмельницький взяли в облогу козацьку столицю Чигирин. Протягом чотирьох тижнів оборонялися захисники міста. Козацькі полки і московські війська розгромили турків і татар поблизу Бужина, і Чигирин було врятовано.

1678 р. — турки здійснили другий похід на Чигирин. Турецька армія налічувала 200 тис. вояків і 117 гармат. Полки І. Самойловича й московські війська не зуміли захистити місто, і турки знищили його дощенту.

У 1672 р. підписав із Московією Конотопські статті, які ще більше обмежували права України.

Правив самовладно, прагнув зробити гетьманство спадковим, піклувався про особисте збагачення, щедро роздавав землі й посади своїм родичам.

У 1687 р. — у складі московських військ приймав участь у Кримському поході. Невдоволена старшинська верхівка використала невдалий Кримський похід як привід для звинувачення І. Самойловича у зраді, щоб позбавити гетьманства. Цар повірив доносам. Після довгих допитувань і катувань гетьмана заслали до Сибіру. Все майно його і численних родичів було конфісковано й перейшло у власність царя.

Під прикриттям гетьманування Ю. Хмельницького Туреччина відновила свою владу в Південній Київщині та Поділлі. Але ніякої підтримки і популярності Ю. Хмельницький не мав.

1681 р. — турки стратили Ю. Хмельницького.

Московська держава пішла на поступки Туреччині й підписала з нею у 1681 р. Бахчисарайський договір, за яким Південна Україна, Брацлавщина і Поділля залишалися під владою Туреччини.

Іван Мазепа (1687-1708 рр.)

У 1687 р. обраний на козацькій раді гетьманом Лівобережної України. Гетьманом він став завдяки яскравим особистим якостям, освіченості й високій культурі, дипломатичним здібностям, високому авторитету, якого заслужив у козаків і козацької старшини.

1687 р. — було підписано Коломацькі статті — новий договір І. Мазепи з Московією, за якими ще більше обмежувалася автономія України, її економічна, соціальна та зовнішня політика.

Брав участь у Другому Кримському поході 1689 р., у двох Азовських походах проти Туреччини у 1695 та 1696 рр.

А також у поході на Правобережну Україну для розгрому повстання під проводом С. Палія. Повстання було жорстоко придушено.

І. Мазепі вдалося об’єднати на деякий час Правобережну й Лівобережну Україну.

1704—1708 рр. — І. Мазепа — гетьман Лівобережної і Правобережної України після розгрому повстання під проводом С. Палія.

Почав упроваджувати на Правобережжі такий самий соціально-політичний лад, який був на Лівобережжі: збільшив кількість козацьких полків до семи, переважно з правобережної старшини призначав полковників, надавав козацькій старшині землі.

І. Мазепа сподівався на плідну співпрацю з Московською державою, але цього не домігся, а тому пішов на союз зі Швецією (1708 р.).

1709 р. — розгром шведських військ під Полтавою.

І. Мазепа був змушений тікати на Правобережну Україну, а звідти — в Молдову, яка входила до складу Османської імперії. 21 вересня 1709 р. гетьман помирає біля м. Бендери.

Іван Скоропадський (1708-1722 рр.)

Призначений царем, хоча й формально обраний на старшинській раді у Глухові. Очолив українські козацькі полки, що допомагали російській армії під Полтавою. При гетьманові Петро І поставив боярина Л. Ізмайлова, щоб той постійно стежив за діями гетьмана, спільно вирішував усі соціально-економічні та політичні питання. При гетьмані постійно перебували два московські полки.

П. Скоропадському на його прохання підтвердити права та вольності України. Петро І видав документ, що увійшов в історію під назвою «Решетилівські статті», який узаконив право московських урядовців втручатися в українські справи, вводив контроль над податковими витратами, І. Скоропадського позбавляв права на самостійні рішення й самостійну зовнішню політику.

1722 р. при гетьманові у Глухові указом Петра І було створено Першу Малоросійську колегію, яка повністю контролювала дії гетьмана і поступово перебирала на себе все адміністративне управління.

Перша Малоросійська колегія (1722-1727 рр.)

Складалася з шести російських офіцерів і прокурора та поділяла владу гетьмана.

Очолив Малоросійську колегію С. Вільямінов.

• Розглядала скарги на всі адміністративні та судові органи України.

• Контролювала фінанси та діловодство.

• Контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії.

• Стежила за стосунками козацької старшини та козацтва.

• Відала стягненням податків із населення.

• Відала розподілом земельних володінь між російськими офіцерами.

Павло Полуботок (1722-1724 рр.)

Наказний гетьман. Вів боротьбу з Малоросійською колегією. Сміливо протистояв Петру І, який вбачав у П. Полуботку небезпеку для планів підкорення України.

У 1723 р. його заарештували і кинули до в’язниці в Петропавлівській фортеці, де він у 1724 р. помер.

Данило Апостол (1727-1734 рр.)

Обраний гетьманом після ліквідації Першої Малоросійської колегії.

• Призначав на полковничі посади своїх прихильників.

• Вперше встановив державний бюджет.

• Домігся зменшення до шести російських полків в Україні.

• Реорганізував судову систему.

• Домігся заборони російським дворянам купувати українські землі.

• Започаткував кодифікацію права, щоб усі закони Лівобережжя звести до одного кодексу.

1728 р. — Росія видала «Решительні пункти», які обмежували права України. Це був одноосібний царський указ, за яким формально було поновлено українську автономію, але фактично все суспільне життя перебувало під контролем російської сторони.

Правління гетьманського уряду (1734-1750 рр.)

Після смерті Д. Апостола управління Лівобережною Україною перейшло до Правління гетьманського уряду в складі трьох росіян і трьох українців. Гетьмана не обирали.

Очолив уряд О. Шаховський. Його влада поширилася і на Слобожанщину.

Таємна інструкція О. Шаховському дозволяла:

• пильно стежити за українцями в уряді;

• дбати про русифікацію російської старшини;

• не допускати українську старшину до її зближення з іноземцями.

Кирило Розумовський (1750-1764 рр.)

Домігся деяких перетворень в Україні:

• права вести відносно самостійну зовнішню політику;

• провів судову реформу — усіх суддів обирала козацька старшина;

• московські урядовці виїхали з України;

• з України було виведено царські війська;

• опікувався освітою, наукою, літературою, мистецтвом.

У 1764 р. Катерина II ліквідувала гетьманство в Україні.

Друга Малоросійська колегія (1764-1781 рр.)

Замість гетьманства в Україні маніфестом Катерини II було створено Другу Малоросійську колегію на чолі з П. Рум’янцевим.

• Основним завданням колегії було остаточно ліквідувати автономні права Лівобережної України.

• Було ліквідовано органи гетьманського управління — Генеральну військову канцелярію, Генеральний військовий суд, інші установи.

• В Україні проведено Рум’янцевську ревізію: генеральний опис земель Лівобережної України — перепис населення і господарств.

• У судочинстві стали використовуватися норми російського законодавства.

• Прапори, гетьманські клейноди, військові печатки було відіслано до Санкт-Петербурга. Це свідчило про те, що Україну остаточно позбавлено автономії у складі Росії.

Українсько-московські договори XVII-XVIII ст.

Договори

Зміст договорів

Березневі статті (українсько-московський договір 1654 р.)

• Статті договору передбачали визнання за Козацькою Україною створення в межах її території політичного устрою, суду і судочинства, армії, адміністративного поділу, незалежності у проведенні внутрішньої політики.

• Встановлено 60-тисячний реєстр.

• За гетьманським урядом збережено права контролю за фінансами і податками.

• Залишалися недоторканними права та повноваження місцевих органів влади, права київського митрополита, право обрання гетьмана козацтвом.

Московська держава домоглася:

• обмеження права України щодо зносин із іншими країнами;

• Україна повинна була виплачувати московській скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків;

• московський цар дістав право тримати в Києві залогу з воєводою;

• Московська держава зобов’язувалася обороняти Україну від Речі Посполитої.

Продовження таблиці

Договори

Зміст договорів

Переяславський договір Ю. Хмельницького 1659 р.

• Козацька Україна позбавлялася права без дозволу царя переобирати гетьмана.

• Гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників, карати смертю старшин, виступати в похід без царського дозволу.

• Заборонялися зносини з іншими країнами.

• Царські воєводи разом із залогами мали розміститися у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані, причому утримувати їх повинно було місцеве населення.

• Київська митрополія підпорядковувалася київському патріархату.

Московські статті І. Брюховецького 1665 р.

• Передбачали вибори гетьмана України лише в присутності царського представника.

• Гетьманові було заборонено зовнішньополітичну діяльність.

• Дозволялося перебування воєвод і московських залог в усіх великих містах.

• Збір податків передавався до рук воєвод, а податки повністю мали йти в царську казну.

• Українська церква переходила в підпорядкування московському патріархату.

Продовження таблиці

Договори

Зміст договорів

Глухівські статті Д. Многогрішного 1669 р.

• Московські гарнізони і воєводи залишалися лише в Чернігові, Острі, Ніжині, Переяславі, Києві.

• Воєводам заборонялося втручатися у внутрішнє життя міст і сіл. Вони очолювали тільки залоги.

• Збирання податків до московської казни закріплювалося за українською адміністрацією.

• Чисельність козацького реєстру — 30 тис. душ.

• Гетьманському уряду заборонялося проводити зовнішню політику.

• Гетьман мав лише право посилати своїх представників на дипломатичні переговори, які стосувалися України.

Висновок: Д. Многогрішний обстоював широку автономію України у складі Московської держави.

Конотопські статті І. Самойловича 1672 р.

• Гетьманська влада ще більше обмежувалася.

• Україна позбавлялася права мати представництво на переговорах, де вирішувалося питання, що стосувалося її.

• Ліквідовувалася особиста охорона гетьмана з українців.

• Гетьман не мав права звільняти з посад генеральну старшину без дозволу царя.

Коломацькі статті І. Мазепи 1687 р.

• Старшинам заборонялося обирати гетьмана.

• Для постійного контролю за гетьманським урядом мала постати московська залога в гетьманській столиці — Батурині.

• Гетьманові заборонялося мати дипломатичні зносини з іншими державами.

• На південних кордонах мали будуватися фортечні укріплення (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні території).

• Козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам.

Продовження таблиці

Договори

Зміст договорів

Решетилівські статті 1709 р. за І. Скоропадського

І. Скоропадському на його прохання підтвердити права і вольності України Московія видала документ, що увійшов в історію під назвою «Решетилівські статті»:

• узаконювалося право російських урядовців втручатися в українські справи;

• вводився контроль за податковими витратами на утримання адміністрації та війська;

• при гетьманові мав постійно перебувати царський резидент (представник), який контролював всі заходи гетьманської влади;

• для «охорони» гетьмана в новій столиці Глухові розташували два російські полки;

• І. Скоропадський був позбавлений права на самостійні рішення.

«Решительні пункти» 1728 р. за Д. Апостола

• Іноземних послів гетьман міг приймати лише разом із резидентом Ізмайловим.

• Це був одноосібний царський указ замість договору.

• Гетьман не мав права вести дипломатичні переговори.

• Генеральну старшину та полковників затверджував цар. Для контролю за гетьманським фінансами вводилися два підскарбії — росіянин та українець.

• Мито за товари, що ввозилися в Україну, мали йти в царську казну.

• Росіянам знову дозволялося купувати землю, але заборонялося привозити кріпаків.

• Підлягали ревізії всі скарбові маєтки і землі.

• Фактично все суспільне життя перебувало під контролем російської сторони.