Історія України. Опорні конспекти та практичні заняття. 8 клас

Розкол Гетьманської держави

Чуднівська кампанія 1660 р. та укладення Слободищенської угоди

Московська держава і Річ Посполита готувалися до війни одна проти одної за українські землі. З цією метою Річ По

сполита припинила війну зі Швецією, уклавши мир 3 травня 1660 р., і підписала угоду з Кримським ханом.

Після укладення миру зі Швецією Річ Посполита перекинула свої війська в Україну.

Командуючий московським військами В. Шереметев вирішив випередити поляків — рушити з військом разом із лівобережними козаками на Правобережжя проти Речі Посполитої. З ним мав іти Ю. Хмельницький з козацьким військом.

Московське військо в другій половині вересня 1660 р. вирушило в напрямку Волині. Із 30-тисячним козацьким військом ішов на з’єднання з московським військом Ю. Хмельницький.

Польське військо взяло в облогу головні московські війська під Чудновом.

Московська армія була розбита польськими військам. Головнокомандувач В. Шереметєв потрапив у татарську неволю.

7 жовтня 1660 р. поляки разом із татарами напали на військо Ю. Хмельницького під містечком Слободищем (за 20 км від Чуднова). Ю. Хмельницький втратив мужність і припинив військові дії. З поляками було укладено Слободищинську угоду (1660 р.):

• вона була укладена на основі Гадяцької угоди І. Виговського;

• в угоді не було мови про окреме Велике князівство Руське. Україна діставала лише автономію;

• підтверджувалася умова, що гетьман позбавляється права зовнішніх зносин і зобов’язується подавати військову допомогу Речі Посполитій в її війнах із іншими державами;

• польським магнатам і шляхті поверталися всі маєтки в Україні.

Висновки:

• цей договір означав розрив союзу з Московською державою;

• Україна визнала владу Речі Посполитої;

• така політика Ю. Хмельницького викликала масове незадоволення населення;

Павло Тетеря (гетьманував у 1663—1665 рр.)

Павло Тетеря — людина освічена, розумна, здібна. Обіймав значні посади ще за Б. Хмельницького, виконував важливі дипломатичні доручення.

Проводив пропольську політику і тому втратив підтримку в народі.

Народні постання у 1664-1665 рр. на Правобережжі проти польської шляхти набрали великої сили. Втративши підтримку населення, відчуваючи загальну ненависть до себе за підтримку союзницьких відносин із Річчю Посполитою, П. Тетеря призначив наказним гетьманом Правобережжя М. Ханенка і виїхав до Речі Посполитої, прихопивши військову скарбницю, клейноди, корогви, гармати й залишки архіву. Правобережжя залишилося на деякий час без гетьмана.

У 1671 р. П. Тетерю отруїли поляки.

• найтрагічнішим наслідком цього договору став початок територіального розколу України на Правобережну, яка орієнтувалася на Річ Посполиту, і Лівобережну, яка орієнтувалася на Московську державу.

На початку 1663 р. Ю. Хмельницький відмовився від гетьманства.

Відбувся розкол України — на Правобережну, яка орієнтувалася на Річ Посполиту, і Лівобережну, яка орієнтувалася на Московію.

Павло Тетеря

1663 р. гетьманом Правобережної України було обрано Павла Тетерю, зятя Б. Хмельницького, якого підтримала Річ Посполита.

Іван Брюховецький (гетьманував на Лівобережжі у 1663-1665 рр.). Боротьба за владу на Лівобережній Україні

Умови Слободищенської угоди з поляками не підтримали козаки і козацька старшина Лівобережної України.

На Лівобережжі переяславський полковник Я. Сомко і ніжинський полковник В. Золотаренко виступили за збереження підданства московському цареві.

Іван Брюховецький (1623-1668)

Був першим із українських гетьманів, який відвідав Московію. І. Брюховецький віддав Україну під безпосередню владу царя. За його гетьманування закріпився поділ України на Лівобережну і Правобережну.

І. Брюховецький зразу ж розпочав війну проти Правобережжя. Усі свої надії і сподівання покладав на царську допомогу. Свою владу використовував для особистого збагачення і дбав про зміцнення довіри з боку царської влади, від якої одержав великі маєтки, титул московського боярина й одружився з донькою князя Дмитра Долгорукого.

Серед народу втратив колишню довіру і популярність, бо не дбав про українську державність, український народ, дозволив царським воєводам грабувати міста, обкладати їх високими податками. За власне збагачення і благополуччя платив долею України, нехтував її інтересами, постійно йшов на поступки московському уряду.

За словами козацького літописця Самійла Величка, І. Брюховецький «для срібла й золота не тільки дав би виколоти собі ока, а й брата й батька не пощадив би, не те, що вболівати за Україну». Кінець І. Брюховецького був безславний. Поліг він не в бою за рідну землю й волю, а став жертвою розгніваних його політикою соратників, які вбили його в с. Будищі на Полтавщині, бо не могли вибачити йому утисків, сваволі, непослідовності у діях, продажності.

Після відходу Ю. Хмельницького від влади гостра боротьба почалася за владу на Лівобережній Україні.

У 1660-1663 рр. наказним гетьманом Лівобережжя став Яким Сомко (його сестра Анна була першою дружиною Б. Хмельницького).

Царський уряд звинуватив Я. Сомка у сепаратизмі, за судовим вироком його було страчено. Страчено також і В. Золотаренка.

На чорній раді в Ніжині гетьманом було обрано Івана Брюховецького, який став гетьманом після інтриг і доносів московському цареві на своїх конкурентів.

Чорними називали загальні ради, в яких брали участь не тільки козаки, а й селяни та міські жителі.

І. Брюховецький уклав у 1665 р. Московські статті — договір між гетьманом І. Брюховецьким і московським урядом.

Умови договору:

• передбачав вибори гетьмана України лише з дозволу царя і в присутності царського представника;

• гетьману було заборонено зовнішньополітичну діяльність;

• дозволялося перебування воєвод і московських залог в усіх великих містах;

• збір податків передавався до рук воєвод, а податки повністю мали йти в царську казну;

• значно розширювалися права московських воєвод в українських містах: до їх відання відходив збір податків у царську казну, хліба на утримання московської армії, а також поліцейські функції.

1666 р. І. Брюховецький отримав із Московії наказ:

• передати воєводам міські ключі, гармати й запаси продовольства;

• розпочати перепис населення та збирання податків до московської казни.

Висновки:

• обрання Павла Тетері та Івана Брюховецького гетьманами остаточно закріпили поділ України на дві частини;

• у Лівобережній Україні, яка отримала назву «Гетьманщина», московський уряд систематично й послідовно обмежував автономію, посилював свою присутність.

Андрусівське перемир’я (між Московською державою та Річчю Посполитою) (1667 р.)

Перемир’я укладено на 13,5 років.

• Було визнано приєднання Лівобережної України до Московської держави.

• Київ з околицями на 2 роки передавався Московській державі.

• Правобережна Україна залишалася під владою Речі Посполитої.

• Запорожжя залишалося під владою обох держав.

Висновки:

• Андрусівське перемир’я юридично оформило фактичний розкол Гетьманщини;

• територія України була поділена по Дніпру між Московською державою і Річчю Посполитою;

• дим актом царизм фактично перекреслив свої зобов’язання, передбачені Березневими статтями 1654 р. Б. Хмельницького;

• договір нехтував інтересами козацької України та української державності.

Петро Дорошенко (гетьманував у 1666-1676 рр.)

Із 1665 р. після П. Тетері гетьманом Правобережної України було обрано Петра Дорошенка.

Спроби об’єднання Лівобережної та Правобережної Гетьманщини

1668 р., дізнавшись про повстання на Лівобережжі, П. Дорошенко переправився з військами на Лівобережжя. Після того, як козаки вбили І. Брюховецького, козацька рада 20 червня 1668 р. обрала П. Дорошенка гетьманом усієї України.

У 1669 р. — загроза вторгнення на Правобережжя польських військ, боротьба за булаву з боку опозиційних старшин, а також сімейні чвари змусили П. Дорошенка залишити Лівобережжя і повернутися на Правобережжя.

Наказним гетьманом Лівобережної України він залишив Д. Многогрішного, а згодом він був обраний гетьманом на козацькій раді.

На Правобережжі П. Дорошенку вдалося приборкати претендентів на гетьманську булаву: писаря Запорожжя П. Суховія, ставленика Речі Посполитої М. Ханенка.

1669 р. П. Дорошенко пішов на укладення договору з Туреччиною.

Річ Посполита почала воєнні дії проти П. Дорошенка. На допомогу П. Дорошенку прибула 100-тисячна турецька армія, за допомогою якої польські війська були розгромлені.

У 1672 р. Туреччина пішла на підписання Бучацького мирного договору з Річчю Посполитою, за яким:

Петро Дорошенко (1627-1698)

Народився в Чигирині в козацькій родині. Його батько був полковником у війську Б. Хмельницького, а дід — Михайло Дорошенко — гетьманом, який прославився хоробрими походами на Крим. Загинув Михайло Дорошенко у 1625 р. під Кафою, і голову його, настромлену на спис, як «дорогоцінний трофей носили татари на вулицях, показуючи всім».

Закінчив Києво-Могилянську академію. Брав участь у Національно-визвольній війні українського народу, в якій здобув значний військовий досвід.

Послідовний, впертий і наполегливий у своїх діях, спрямованих на досягнення великої мети — створення власної держави, хоробрий і здібний полководець. Таким проявив він себе, ставши гетьманом Правобережної України.

П. Дорошенко проводив політику на зміцнення своєї влади на Правобережжі.

Створив постійне наймане військо, щоб забезпечити свою незалежність від козацької старшини.

Сміливий, енергійний, великий патріот України, борець за незалежну й територіально цілісну Україну. В боротьбі за здійснення цієї великої мети він шукав союзників і компромісів (з Туреччиною, Кримським ханством, Московською державою). Народ не розумів його хитань від одного союзника до іншого.

Його трагедія була відображенням великої трагедії українського народу другої половини XVII ст., коли він став жертвою агресивної політики Речі Посполитої, Московської держави, Туреччини, Кримського ханства, які руйнували українські землі, знищували населення, намагалися не допустити створення самостійної Української держави.

На жаль, його боротьба не дала результатів. Україна стала ще більшим згарищем і руїною, ніж була. Населення сотнями й тисячами тікало на Запорожжя, Слобідську Україну, Лівобережну Україну. Винуватцями цього лиха народ вважав П. Дорошенка.

19 вересня 1676 р. П. Дорошенко зрікся булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Московський цар зажадав приїзду П. Дорошенка до Московії. Його було призначено воєводою В’ятки, згодом жив у наданому йому маєтку в с. Ярополче неподалік Москви, в якому і помер у 1698 р.

• Подільське воєводство переходило під опіку Туреччини;

• Брацлавщина і південна Київщина переходила під владу гетьмана Дорошенка;

• Річ Посполита зобов’язувалася сплатити Туреччині контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити данину в розмірі 22 тис. злотих.

Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного у 1672 р. гетьманом Лівобережної України було обрано І. Самойловича. Загони І. Самойловича рушили на Правобережну Україну і почали боротьбу проти П. Дорошенка.

Безчинства турецьких і татарських загонів на Правобережній Україні, нескінченні воєнні дії викликали загальне незадоволення всього населення.

Буденним явищем стали численні бунти на Правобережжі. П. Дорошенко почав думати, чи не повернутися знову на відносини з Московією.

П. Дорошенко в Чигирині склав присягу на вірність московському цареві. Відчувши, що втримати булаву йому не вдасться, він у 1676 р. склав із себе гетьманські повноваження.

Оцінка діяльності гетьмана П. Дорошенка

Трагедія П. Дорошенка полягала в тому, що він прагнув здобути волю Україні, прагнув до її об’єднання, але діяв непослідовно і методами, які не відповідали інтересам народу.

Цікаво знати

Навесні 1677 р. П. Дорошенка разом із сім’єю викликали до Московії.

Його поселили у с. Ярополче Волокаламського повіту, де він і помер у 1698 р., могила збереглася до наших днів. Його правнучка Н. Гончарова була дружиною великого російського поета О. Пушкіна.

Д. Многогрішний укладає з Московською державою новий договір — Глухівські статті (1669 р.), за яким:

• Гетьманат зберігає свою автономію;

• має право на 30-тисячний реєстр;

• має право збирати податки;

• але не має права вести зовнішню політику;

• московські гарнізони залишалися в п’яти містах — Чернігові, Острі, Ніжині, Переяславі, Києві.

Дем’ян Многогрішний (1669 — приблизно 1672 рр.)

Дем’ян Многогрішний служив осавулом у війську Б. Хмельницького, спершу в полку Данила Нечая, потім — Івана Богуна. Згодом став полковником.

Дем’ян Многогрішний — постать складна і непослідовна у своїх вчинках: як наказний гетьман Лівобережжя підтримував П. Дорошенка, а в березні 1669 р. після обрання його гетьманом Лівобережної України присягнув на вірність московському цареві. Він поводився самовладно і незалежно, проявлялися в нього риси диктатора, тому конфліктував зі значною частиною старшини. Самовільно, без відома старшини роздавав землі, урядові посади. Не допускав до влади військову старшину, без неї проводив переговори, без військового суду карав навіть полковників, жорстоко придушував усілякі прояви непослуху.

У період гетьманства Д. Многогрішного з’явилися наймані війська — «компанійці». Крім того, у 1670 р. на прохання гетьмана цар прислав загін стрільців як особистих охоронців Д. Многогрішного. З того часу царська охорона була при кожному гетьманові.

Д. Многогрішний обстоював широку автономію України у складі Московської держави.

У 1672 р. старшинська верхівка організувала змову і звинуватила Д. Многогрішного у зраді. Його ув’язнили і відправили до Московії, піддали тортурам, його та його брата засудили до страти, а потім оголосили царську милість і заслали в Сибір. Разом із ним відправили також його дружину, двох синів, дочку. Після 14-річного заслання жив у Селенгінську, відзначився у боях із монгольськими племенами. У 1701 р., на схилі віку, постригся у ченці. Дата його смерті точно невідома.

Конотопські статті І. Самойловича (1672 р.)

• Гетьманська влада ще більше обмежувалася.

• Україна позбавлялася права мати представництво на переговорах, де вирішувалися питання, які її стосувалися.

• Ліквідовувалася особиста охорона гетьмана з українців.

Чигиринські походи

Чигиринські походи — військові походи турецько-татарської армії в Чигирин для загарбання Правобережної України.

Після зречення П. Дорошенком гетьманської булави, Туреччина не хотіла втрачати контроль над Правобережжям.

Юрія Хмельницького було звільнено зі стамбульської в’язниці та проголошено князем (гетьманом) Сарматії (України).

Ю. Хмельницький із загонами турецького війська рушив на Україну. В Немирові на Поділлі влаштував свою столицю і почав розсилати універсали з вимогою визнати його владу. Але козаки в Україні з недовірою поставилися до цих закликів.

Іван Самойлович (1672-1687 рр.)

І. Самойлович — високоосвічена людина. Проводив курс на створення аристократичної, з міцною гетьманською владою, держави. Рішуче протидіяв спробам Запорожжя здобути політичну самостійність. Під час його гетьманства утвердився адміністративний поділ Лівобережної України, сформувалися судові та адміністративні установи, які збереглися протягом століття.

І. Самойлович вірно служив московському цареві, а тому завжди був упевнений у його підтримці. Намагався встановити свою владу на Правобережній Україні. У 1676 р. на Переяславській раді І. Самойловича проголосили гетьманом обох боків Дніпра. Правив самовладно, прагнув зробити гетьманство спадковим, піклувався про особисте збагачення.

I. Самойловича в Україні не полюбляли за здирництво по відношенню до простих козаків і до козацької старшини. Роздавав посади своїм родичам: одного сина гетьман зробив полковником стародубським, другого — гадяцьким, третього — чернігівським, а доньку видав заміж за боярина Шереметєва, якого поставив воєводою в Києві. За одержання посад І. Самойлович брав хабарі — без хабара не було доступу до гетьмана. На гетьмана козацька старшина писала доноси царю. В одному з доносів у Московію І. Самойловича звинувачували в тому, що він нібито продав продовольчі запаси і худобу в Крим, діяв неоперативно в Кримському поході, допускав свавілля. Просили позбавити І. Самойловича гетьманства. Цар повірив доносам. І. Самойловича було позбавлено гетьманства. Після довгих допитів і катувань його заслали до Сибіру. Все майно його і родичів було конфісковано і перейшло у власність царя.

I. Самойлович помер 1690 р. у Тобольську.

Цікаво знати

У 1668 р. Юрій Хмельницький потрапив у полон до турків. Турки помістили його у замок — фортецю м. Стамбула, яка називалася Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями і прикутий до стіни в’язниці.

Згодом турки вирішили замінити гетьмана.

Спільно з турецько-татарським військом Юрій Хмельницький брав участь у Чигиринських походах, щоб завоювати Правобережну Україну.

Перший Чигиринський похід (1677 р.)

Ю. Хмельницький з 120-тисячною турецько-татарською армією обложили Чигирин, облога тривала три тижні. Місто захищали українсько-московські війська під командуванням воєводи Г. Ромодановського та гетьмана Лівобережжя І. Самойловича. Зазнавши значних втрат, турецько-татарські війська були змушені відступити. Перший похід на Чигирин закінчився невдачею.

Цікаво знати

Існує кілька версій долі Ю. Хмельницького:

• одна, що він помер дорогою до Стамбула;

• друга, що через деякий час був страчений турками;

• третя, що його вислали до монастиря на один із островів Егейського моря, де він і помер;

• у 1993 р. письменник О. Пахучий розповідав, що мальтійський гід стверджував, нібито могила Ю. Хмельницького знаходиться на о. Мальті, в одному з православних монастирів.

Другий Чигиринський похід (1678 р.)

200-тисячне турецько-татарське військо захопило Чигирин після місячної облоги.

Козацька столиця була вщент зруйнована. Вдершись у місто, турки вбивали всіх підряд, не зважаючи ні на вік, ні на стать.

Проти Ю. Хмельницького виступили загони гетьмана Лівобережної України І. Самойловича та московська армія під керівництвом Г. Ромодановського.

Відбиваючи натиск турків і татар, об’єднане московсько-українське військо відійшло до Дніпра.

Влада Ю. Хмельницького поширювалася лише на Поділля. Спроба замінити гетьмана П. Дорошенка сином Б. Хмельницького закінчилася невдачею. У 1681 р. він був відкликаний до Стамбула.

Бахчисарайський мир (між Туреччиною, Кримським ханством та Московською державою) (1681 р.)

Війни 70-х рр. XVII ст. між Московською державою і Туреччиною та Кримським ханством за володіння землями Правобережної України завершилися підписанням у Бахчисараї 13 січня 1681 р. мирного договору, за яким:

• Туреччині відходив південь Київщини, Брацлавщини і Поділля;

• землі між Південним Бугом і Дністром мали бути незаселеними, стати Диким Полем;

• Туреччина визнавала за Московською державою Лівобережну Україну і Київ;

• кордон між державами встановлювався по Дніпру. Висновки:

• Бахчисарайський мир був нетривким, бо не відповідав інтересам Речі Посполитої;

• Бахчисарайська мирна угода узаконювала загарбницькі дії урядів Московії, Речі Посполитої, Туреччини і Кримського ханства щодо Правобережної України й тим, за висловом П. Дорошенка, «санкціонувала пустелю в самім серці краю».

«Вічний мир» (між Річчю Посполитою і Московською державою) (1686 р.)

• Правобережна Україна — під владою Речі Посполитої.

• Лівобережна Україна — під владою Московії.

• Київ — під владою Московії (за відмову від Києва Річ Посполита отримала викуп у 146 тис. карбованців).

• Запорожжя — під владою Московії.

• Поділля тимчасово залишалося під владою Туреччини до 1699 р., потім також було приєднано до Речі Посполитої.

Наслідки «Вічного миру»:

• договір значно ускладнював ситуацію в Україні;

• він остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами;

• це ускладнювало і поглиблювало національно-визвольний рух в Україні.

Висновки:

• «Вічний мир» між Московською державою і Річчю Посполитою закріплював основні положення Андрусівського перемир’я;

• московський уряд продемонстрував перед громадськістю свій остаточний відхід від зобов’язань 1654 р. щодо України;

• «Вічний мир» підтвердив територіальну розчленованість українських земель.

• Підкреслювалося, що Московська держава і Річ Посполита зобов’язуються допомагати одна одній у випадку війни з Кримом і Туреччиною.

Припинення існування Правобережної Гетьманщини

За Бахчисарайським миром, який у 1681 р. підписала Московська держава з Туреччиною і Кримським ханством, землі між Південним Бугом і Дніпром не повинні були заселятися.

Бахчисарайська мирна угода узаконювала загарбницькі дії урядів Московії, Речі Посполитої, Туреччини і Кримського ханства щодо Правобережної України.

За умовами «Вічного миру» 1686 р. Правобережна Україна залишилася у складі Речі Посполитої.

Внаслідок жорстокої боротьби різних держав за Правобережжя ці землі були спустошені й майже обезлюдненні, стояли пусткою, згарищем і руїною.

Україна втратила національну державність на Правобережжі.

Правобережне козацтво в останній чверті XVII ст.

Наприкінці XVII ст. значна частина Правобережжя перетворилася на пустку.

Щоб залюднити територію Правобережної України, польський король Ян Собеський у 1685 р. вирішив поновити козаччину. Було створено 4 полки:

- Богуславський —- очолив полковник Самусь;

- Корсунський — очолив Захар Іскра;

- Білоцерківський — очолив Семен Палій;

- Брацлавський — очолив Андрій Абазин.

Відновлені полки були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями.

У містах і селах створювалися органи козацького самоврядування.

На Правобережжя почали переселятися з Речі Посполитої, Молдовії, Лівобережжя.

У 1699 р. польський сейм ухвалив скасувати полки на Правобережжі. Такий наказ викликав опір із боку народних мас, козаків. Це невдоволення очолив Семен Палій.

Повстання С. Палія (1702-1704 рр.)

Причини повстання:

• рішення польського уряду про розпуск козацьких формувань;

• прагнення польської шляхти повернути собі володіння і права на Правобережжі;

• після укладення угоди між Річчю Посполитою і Туреччиною у 1699 р. турецька загроза ослабла і відпала потреба в козацтві, яке захищало південні рубежі.

Семен Палій очолив повстання козаків, селян, міщан Правобережжя.

Мета національно-визвольного повстання — звільнити Правобережну Україну від польського панування та об’єднати її з Лівобережною Україною.

С. Палій звертається по допомогу до Московської держави, але допомога повсталим суперечила її зовнішньополітичним планам, оскільки Річ Посполита була фактично єдиним союзником Московської держави у Північній війні.

Польський уряд звернувся по допомогу до Московії. Царський уряд послав на Правобережжя козацькі війська І. Мазепи, який був гетьманом Лівобережної України.

Семен Палій (1640-1710 рр.)

С. Палій народився на Чернігівщині в заможній козацькій родині.

Навчався в Київській колегії, деякий час перебував на Запорожжі, а згодом із кількома сотнями козаків та їхніми сім’ями переселився на південну Київщину, яка була дуже спустошена кримськими татарами. Утворив полк із центром у Фастові. Сюди почали переселятися з різних регіонів України селяни й козаки. Вони відроджували старі й відновлювали нові села, розвивали сільське господарство, ремесла, промисли. Звідси С. Палій ходив походами проти Кримського ханства й Туреччини.

Нині в Києві мешкає родичка Семена Палія — Олена Романівна Палій.

С. Палія запросили до табору І. Мазепи начебто для переговорів, де і заарештували його, закували в кайдани і передали до Московії, а згодом відправили до Сибіру.

І. Мазепа утвердився на Правобережжі на деякий час, збільшив кількість полків, роздав землі козацькій старшині.

Наслідки повстання:

• повстання було жорстоко придушено польськими і козацькими військами І. Мазепи;

• І. Мазепа об’єднав Україну під своєю булавою, хоч і на нетривалий час (1704-1708 рр.).