Історія України. Опорні конспекти та практичні заняття. 8 клас

Розділ IV. Українські землі наприкінці 50-х років XVII ст. — на початку XVIII ст.

Іван Виговський

Ще за життя Б. Хмельницького було прийнято рішення про наслідування булави після смерті батька його молодшим сином Юрієм.

Опозиція — ті, хто не підтримує чинні в державі порядки, не задоволені керівництвом.

І. Виговський у 1657 р. обирається регентом при 16-річному синові Б. Хмельницького Юрії Хмельницькому, а згодом і гетьманом.

Головна мета діяльності І. Виговського — обстоювання повної самостійності України.

Оцінка І. Виговського в історичній літературі

В історичній літературі оцінка І. Виговського неоднозначна.

Негативна:

• у радянській історіографії він показаний як особа, що зрадила український народ, Московську державу, продалася Речі Посполитій;

• негативно оцінювали його літописці Величко і Самовидець, а також автор «Історії Русів»;

Іван Виговський (близько 1608—1664)

Видатний український державний діяч, тонкий і розумний політик, військовий спеціаліст, визнаний дипломат, людина високого розуму та європейської освіченості.

Походив із українського шляхетського роду на Київщині. Закінчив Києво-Могилянський колегіум, був прихильником православ’я. На початку Національно-визвольної війни служив у польському війську. У битві під Жовтими Водами у травні 1648 р. потрапив у полон до татар. Тричі марно намагався втекти з неволі, доки Б. Хмельницький не викупив його за породистого скакуна. Він став особистим писарем Б. Хмельницького, а згодом одним із його найближчих помічників, брав участь у багатьох посольствах і виявив себе як досвідчений дипломат.

• М. Костомаров бачив у І. Виговському гетьмана тільки козацької старшини, а не всього народу.

Позитивна:

• М. Грушевський про І. Виговського писав: «Чоловік дуже освічений, розумний, бувалий, не кепський політик, при тім без сумніву — патріот України...»;

• подібної думки дотримується історик Д. Дорошенко;

• В. Липинський доводить, що І. Виговський, «незважаючи на зроблені ним політичні помилки, останеться все ж одним із найбільш освічених, найбільш патріотичних державних мужів України...»;

• патріотом України вважає його більшість сучасних істориків.

Гадяцька угода (між Україною та Річчю Посполитою) (вересень 1658 р.)

Зовнішня політика І. Виговського напередодні підписання Гадяцької угоди:

• намагався у зовнішній політиці продовжувати політику Б. Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави, на зміцнення її міжнародного авторитету;

• наростання антимосковських настроїв в середовищі гетьмана І. Виговського стало основною причиною його інтенсивних контактів із Річчю Посполитою;

• розриває союз із Московією і про це сповіщає маніфестом європейські країни. Намагається знайти нових союзників для боротьби за Українську державу;

• активізує зв’язки з Кримом, Швецією, Туреччиною;

• укладає союз зі Швецією, підготовлений ще за Б. Хмельницького;

• у вересні 1658 р. у Гадячі підписано договір із Річчю Посполитою.

Умови Гадяцької угоди:

• створювалася федерація держав у складі Польщі, Литви (під назвою Велике князівство Руське). Гетьманщині обіцялася значна автономія;

• влада гетьмана, що мав обиратися довічно, поширювалася на Брацлавське, Київське і Чернігівське воєводства;

• спільним у федерації держав були: король, сейм, сенат, зовнішня політика;

• гетьман позбавлявся права вести зовнішню політику;

• законодавча влада в Україні мала належати Національним зборам, а виконавча — гетьманові, якого обирає населення і затверджує король;

• польський сейм затвердив козацький реєстр у 30 тис. осіб, установив 10-тисячну особисту гвардію гетьмана, щорічне надання шляхетського звання 30 козакам із кожного полку;

• Велике князівство Руське (Козацька держава) має: свій уряд, свої фінанси, податки, судову систему, власні гроші, діловодство ведеться українською мовою;

• козакам гарантується збереження усіх прав і вольностей;

• передбачалося скасування унії, православні урівнюються в правах із католиками, православні митрополити і чотири єпископи отримують місця в сенаті;

• відновлювалось велике землеволодіння, кріпацтво, повинності й податки селян і міщан, що існували до 1648 р.;

• планувалося відкриття двох академій, створення мережі закладів середньої та початкової шкільної освіти, заснування друкарень із правом вільного друку.

Наслідки угоди:

• Гетьманщина втрачала самостійність і перетворювалася на автономну частину Речі Посполитої;

• польська шляхта одержала дозвіл повертатися у свої колишні маєтки в Україні;

• рядове козацтво, народні маси відповіли на укладення Гадяцького договору вибухом обурення, що переріс у повстання, яке очолили Іван Богун та Іван Сірко;

• Гадяцький договір не був втілений у життя;

• Річ Посполита не збиралася дотримуватися умов Гадяцького договору;

• Гадяцький договір привів до московсько-української війни.

Серед населення Гетьманщини переважали антипольські настрої.

Не маючи підтримки, І. Виговський у 1659 р. склав повноваження гетьмана.

Гетьманом було обрано Юрія Хмельницького.

Федерація — союзна держава, що складається з територій окремих держав, які мають обмежений суверенітет.

Українсько-московська війна (1658-1659 рр.)

Причини війни:

• розбіжність поглядів гетьманського та московського урядів щодо подальшого розвитку двосторонніх відносин;

• прагнення Московської держави загарбати Гетьманщину;

• прагнення зміцнити власну державність без втручання Московської держави у її внутрішні справи;

• підписання Гадяцької угоди з Річчю Посполитою.

У відповідь на Гадяцьку угоду московський цар видав грамоту до всього українського народу, в якій назвав І. Виговського зрадником і віровідступником.

Весна 1659 р. — початок наступу московської 100-тисячної армії на Гетьманщину.

Конотопська битва (1659 р.)

Московські війська, очолювані князем О. Трубецьким, рушили в Україну і взяли в облогу м. Конотоп. Облога тривала два місяці.

До Конотопа підійшли армія І. Виговського та його союзників: польське військо на чолі зі С. Потоцьким і війська кримського хана.

І. Виговський розгромив 100-тисячну московську армію.

Про розгром добірної російської армії писав відомий російський історик В. Соловйов:

«Цвіт московської кавалерії загинув за один день, і московський цар більше ніколи не зможе зібрати таку чудову армію. Цар Олексій Михайлович з’явився перед своїм народом у жалобному вбранні. Московію охопила паніка. Ходили розмови, що Виговський наступає прямо на Московську державу, а цар збирається перебратися до Ярославля...».

Про цей бій М. Грушевський писав:

«Знищено ціле московське військо: двоє московських воєвод попали в неволю. О. Трубецький покинув Конотоп і подався скоріше з України».

Наслідки битви:

• І. Виговський не зміг скористатися результатами блискучої перемоги, оскільки проти нього виступила промосковська опозиція;

• у здійсненні державних планів І. Виговському перешкодив кошовий отаман І. Сірко, який затіяв на півдні війну з татарами всупереч союзу І. Виговського з Кримським ханством;

• скориставшись новим виступом проти гетьмана, московські війська під командуванням О. Трубецького захопили Лівобережну Україну;

• за таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікся булави й виїхав до Речі Посполитої.

Спершу він дістав від польського уряду Київське воєводство, а в 1664 р. поляки звинуватили його у зраді та стратили під Вільхівцями (тепер Черкаська область).